Постанова

від 28.11.2024 по справі 922/1374/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 922/1374/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О. А. - головуючий, Бакуліна С. В., Мамалуй О. О.

за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А.

та представників:

позивача - Клименко О. В.

відповідача 5 - Третьякова Н. Ю.

відповідачів 31, 32, 35, 42, 45, 54, 57, 71, 77-78, 81, 84, 86, 95, 98 - Здоровець С. В.

відповідача 44 - Шаповалова І. В.

відповідачів 1-4, 6-30, 33-34, 36-41, 43-44, 46-53, 55-56, 58-70, 72-76, 79-80, 82-83, 85, 87-94, 96-97, 99, 100, 101 - не з`явились

третіх осіб 1-11 - не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національного банку України

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 (головуючий - Хачатрян В. С., судді Россолов В. В., Склярук О. І.)

та рішення Господарського суду Харківської області від 25.03.2024 (суддя - Усата В. В.)

у справі № 922/1374/20

за позовом Національного банку України

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Саландер", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "АКП-Трейдінг", 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "АКП Харків-Інвест", 4) ОСОБА_1 , 5) Товариства з обмеженою відповідальністю "АП-ІНСАЙТ", 6) ОСОБА_2 , 7) Товариства з обмеженою відповідальністю "АКП Харків-Реконструкція", 8) ОСОБА_3 , 9) ОСОБА_4 , 10) ОСОБА_5 , 11) ОСОБА_6 , 12) ОСОБА_7 , 13) ОСОБА_8 , 14) ОСОБА_9 , 15) ОСОБА_10 , 16) ОСОБА_11 , 17) ОСОБА_12 , 18) ОСОБА_13 , 19) ОСОБА_14 , 20) ОСОБА_15 , 21) ОСОБА_16 , 22) ОСОБА_17 , 23) ОСОБА_18 , 24) ОСОБА_19 , 25) ОСОБА_20 , 26) ОСОБА_21 , 27) ОСОБА_22 , 28) ОСОБА_23 , 29) ОСОБА_24 , 30) ОСОБА_25 , 31) ОСОБА_26 , 32) ОСОБА_27 , 33) ОСОБА_28 , 34) ОСОБА_29 , 35) ОСОБА_30 , 36) ОСОБА_31 , 37) ОСОБА_32 , 38) ОСОБА_33 , 39) ОСОБА_34 , 40) ОСОБА_35 , 41) ОСОБА_36 , 42) ОСОБА_37 , 43) ОСОБА_38 , 44) ОСОБА_39 , 45) ОСОБА_40 , 46) ОСОБА_41 , 47) ОСОБА_42 , 48) ОСОБА_43 , 49) ОСОБА_44 , 50) ОСОБА_45 , 51) ОСОБА_46 , 52) ОСОБА_47 , 53) ОСОБА_48 , 54) ОСОБА_49 , 55) ОСОБА_50 , 56) ОСОБА_51 , 57) ОСОБА_52 , 58) ОСОБА_53 , 59) ОСОБА_54 , 60) ОСОБА_55 , 61) ОСОБА_56 , 62) ОСОБА_57 , 63) ОСОБА_58 , 64) ОСОБА_59 , 65) ОСОБА_60 , 66) ОСОБА_61 , 67) ОСОБА_62 , 68) ОСОБА_63 , 69) ОСОБА_64 , 70) ОСОБА_65 , 71) ОСОБА_66 , 72) ОСОБА_67 , 73) ОСОБА_68 , 74) ОСОБА_69 , 75) ОСОБА_70 , 76) ОСОБА_71 , 77) ОСОБА_72 , 78) ОСОБА_73 , 79) ОСОБА_111, 80) ОСОБА_74 , 81) ОСОБА_75 , 82) ОСОБА_76 , 83) ОСОБА_77 , 84) ОСОБА_78 , 85) ОСОБА_79 , 86) ОСОБА_80 , 87) ОСОБА_81 , 88) ОСОБА_82 , 89) ОСОБА_83 , 90) ОСОБА_84 , 91) ОСОБА_85 , 92) ОСОБА_86 , 93) ОСОБА_87 , 94) ОСОБА_88 , 95) ОСОБА_89 , 96) ОСОБА_90 , 97) ОСОБА_91 , 98) ОСОБА_92 , 99) ОСОБА_93 , 100) ОСОБА_94 , 101) ОСОБА_95

за участі третіх осіб які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів: 1) Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк", в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб директора-розпорядника Рекрут Світлани Валеріївни, 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Мірро-Трейдінг", 3) Товариство з обмеженою відповідальністю "АКП Харків-Реконструкція", 4) Товариство з обмеженою відповідальністю "Атлант-Харків", 5) Товариство з обмеженою відповідальністю "КДС-ГРУП", 6) ОСОБА_96 , 7) ОСОБА_97 , 8) ОСОБА_98 , 9) ОСОБА_99 , 10) Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ассісто", 11) ОСОБА_100

про звернення стягнення на предмет іпотеки

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Національний банк України звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Саландер", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "АКП-Трейдінг", Товариства з обмеженою відповідальністю "АКП Харків-Інвест", та ОСОБА_1 про визнання права іпотеки та звернення стягнення на майно.

2. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.12.2022 задоволено заяви Національного банку України про зміну предмету позову та залучення до справи співвідповідачів: 5) Товариства з обмеженою відповідальністю "АП-ІНСАЙТ", 6) ОСОБА_2 , 7) Товариства з обмеженою відповідальністю "АКП Харків-Реконструкція", 8) ОСОБА_3 , 9) ОСОБА_4 , 10) ОСОБА_5 , 11) ОСОБА_6 , 12) ОСОБА_7 , 13) ОСОБА_8 , 14) ОСОБА_9 , 15) ОСОБА_10 , 16) ОСОБА_11 , 17) ОСОБА_12 , 18) ОСОБА_13 , 19) ОСОБА_14 , 20) ОСОБА_15 , 21) ОСОБА_16 , 22) ОСОБА_17 , 23) ОСОБА_18 , 24) ОСОБА_19 , 25) ОСОБА_20 , 26) ОСОБА_21 , 27) ОСОБА_22 , 28) ОСОБА_23 , 29) ОСОБА_24 , 30) ОСОБА_25 , 31) ОСОБА_26 , 32) ОСОБА_27 , 33) ОСОБА_28 , 34) ОСОБА_29 , 35) ОСОБА_30 , 36) ОСОБА_31 , 37) ОСОБА_32 , 38) ОСОБА_33 , 39) ОСОБА_34 , 40) ОСОБА_35 , 41) ОСОБА_36 , 42) ОСОБА_37 , 43) ОСОБА_38 , 44) ОСОБА_39 , 45) ОСОБА_40 , 46) ОСОБА_41 , 47) ОСОБА_42 , 48) ОСОБА_43 , 49) ОСОБА_44 , 50) ОСОБА_45 , 51) ОСОБА_46 , 52) ОСОБА_47 , 53) ОСОБА_48 , 54) ОСОБА_49 , 55) ОСОБА_50 , 56) ОСОБА_51 , 57) ОСОБА_52 , 58) ОСОБА_53 , 59) ОСОБА_54 , 60) ОСОБА_55 , 61) ОСОБА_56 , 62) ОСОБА_57 , 63) ОСОБА_58 , 64) ОСОБА_59 , 65) ОСОБА_60 , 66) ОСОБА_61 , 67) ОСОБА_62 , 68) ОСОБА_63 , 69) ОСОБА_64 , 70) ОСОБА_65 , 71) ОСОБА_66 , 72) ОСОБА_67 , 73) ОСОБА_68 , 74) ОСОБА_69 , 75) ОСОБА_70 , 76) ОСОБА_71 , 77) ОСОБА_72 , 78) ОСОБА_73 , 79) ОСОБА_111, 80) ОСОБА_74 , 81) ОСОБА_75 , 82) ОСОБА_76 , 83) ОСОБА_77 , 84) ОСОБА_78 , 85) ОСОБА_79 , 86) ОСОБА_80 , 87) ОСОБА_81 , 88) ОСОБА_82 , 89) ОСОБА_83 , 90) ОСОБА_84 , 91) ОСОБА_85 , 92) ОСОБА_86 , 93) ОСОБА_87 , 94) ОСОБА_88 , 95) ОСОБА_89 , 96) ОСОБА_90 , 97) ОСОБА_91 , 98) ОСОБА_92 , 99) ОСОБА_93 , 100) ОСОБА_94 , 101) ОСОБА_95 , за участі третіх осіб які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів: 1) Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк", в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб директора-розпорядника Рекрут Світлани Валеріївни, 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Мірро-Трейдінг", 3) Товариство з обмеженою відповідальністю "АКП Харків-Реконструкція", 4) Товариство з обмеженою відповідальністю "Атлант-Харків", 5) Товариство з обмеженою відповідальністю "КДС-ГРУП", 6) ОСОБА_96 , 7) ОСОБА_97 , 8) ОСОБА_98 , 9) ОСОБА_99 , 10) Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ассісто", 11) ОСОБА_100 про визнання права іпотеки та звернення стягнення на майно.

3. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ПАТ "ВіЕйБі Банк" не виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором від 13.10.2014 № 43, внаслідок чого у позичальника станом на 13.04.2020 утворилась заборгованість за кредитом перед позивачем у розмірі 1 221 190 646,21 грн, яка складається з 1 196 981 406,20 грн - кредиту, 24 041 095,89 грн -відсотки за користування кредитом, 168 144,12 грн - пеня за прострочення сплати процентів.

4. З метою забезпечення належного виконання умов кредитного договору, 13.10.2014 року між Національним банком та ПАТ "ВіЕйБі Банк" було укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, відповідно до умов якого ПАТ "ВіЕйБі Банк" передало належне йому на праві власності нерухоме майно в іпотеку Національному банку. Предметом іпотеки за іпотечним договором є, серед іншого, нерухоме майно - нежитлова будівля літ. "2Б-6", загальною площею 6 180,9 кв. м, яка заходиться за адресою: АДРЕСА_1 , ринковою вартістю 545 000 000,00 грн, що підтверджується висновком про вартість об`єкта незалежної оцінки станом на 08.10.2014, наданим ТОВ "Бізнес-Центр "«Експертиза" (сертифікат оціночної діяльності № 12589/11 від 28.10.2011, виданий ФДМУ).

5. Національний банк України вказує на те, що ПАТ "ВіЕйБі Банк" визнало заборгованість за кредитним договором, а тому з огляду на положення іпотечного договору та чинного законодавства, внаслідок порушення боржником умов кредитного договору, а саме не повернення кредиту та процентів за користування ним, НБУ, як іпотекодержатель має право на звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, з метою часткового погашення наявної заборгованості.

6. Позивач зазначає, що предмет іпотеки - нежитлова будівля літ. "2Б-6", загальною площею 6 180,9 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , ще у 2016 році був подроблений на 4 частини, кожна з яких зазнала багаторазового поділу, реконструкції, зміни площі, а у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відкрито нові розділи, тому заявлено вимоги про визнання за Національним банком України права іпотеки на об`єкти нерухомого майна, які, як стверджує позивач, утворились в результаті поділу предмету іпотеки, а також вимоги про звернення стягнення на зазначені об`єкти нерухомого майна в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором від 13.10.2014 року № 43 із встановленням способу реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченого Законом України "Про виконавче провадження", за ціною, встановленою на рівні, не нижчому на звичайні ціни на цей вид майна під час проведення виконавчих дій.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

7. Справа розглядалась судами неодноразово.

8. Так, за наслідками нового розгляду справи, рішенням Господарського суду Харківської області від 25.03.2024, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 у задоволенні позову відмолено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.07.2022, ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.02.2023 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.02.2024.

9. Рішення судів першої і апеляційної інстанцій мотивовані тим, що ПАТ "ВіЕйБі Банк" не виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором від 13.10.2014 № 43, внаслідок чого у позичальника станом на 13.04.2020 наявна заборгованість за кредитом перед позивачем у розмірі 1 221 190 646,21 грн, яка складається з 1 196 981 406,20 грн - кредиту, 24 041 095,89 грн - відсотків за користування кредитом, 168 144,12 грн - пені за прострочення сплати процентів.

10. При цьому, з метою забезпечення належного виконання умов кредитного договору між позивачем та ПАТ "ВіЕйБі Банк" 31.10.2014 було укладено іпотечний договір. Предметом іпотеки є, серед іншого, нерухоме майно - нежитлова будівля літ. "2Б-6", загальною площею 6 180,9 кв. м в цілому, яка заходиться за адресою: АДРЕСА_1 , ринковою вартістю 545 000 000,00 грн.

11. Так, суди зазначили, що у 2003 році Науково-технічне приватне підприємство "Дінас", як забудовник земельної ділянки, загальною площею 1,4856 га, розташованої у АДРЕСА_1 , залучало до інвестування проекту з будівництва торговельного комплексу інвесторів.

12. Рішенням Господарського суду Харківської області у справі № 11/177-07 від 15.01.2008 визнано за НТПП "Дінас" право власності на торговельний центр - нежитлову будівлю літ. "2Б-6", загальною площею 6 180,9 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

13. Разом з цим, постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 рішення Господарського суду Харківської області у справі № 11/177-07 від 15.01.2008 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову НТПП "Дінас" відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 11.07.2017 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 у справі № 11/177-07 залишено без змін.

14. Так, у постанові Харківського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 та постанові Вищого господарського суду України від 11.07.2017 у справі № 11/177-07 вказано, що за ст.331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Проте, судами встановлено, що матеріали справи не містять доказів прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майна у відповідності до вимог Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів та Закону України "Про основи містобудування", та не містять доказів звернення Науково-технічного приватного підприємства "Дінас" до Харківської міської ради для вирішення в установленому законом порядку питання щодо оформлення права власності на нежитлову будівлю літ. "2Б-6" загальною площею 6 180,90 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , або доказів відмови відповідача оформити право власності на вказані об`єкти нерухомого майна, та не доведено, що відповідачем, порушено права та законні інтереси позивача.

15. Відтак, суди дійшли висновку, що на момент укладення іпотечного договору, посвідченого 13.08.2008 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Дахно О. А., реєстровий № 2060, такого об`єкту як нежитлова будівля літ. "2Б-6", загальною площею 6 180,9 кв. м у АДРЕСА_1 , у юридичному розумінні не існувало.

16. При цьому, суди першої і апеляційної інстанцій зазначили, що позивач не надав до суду документів, які б підтверджували введення в експлуатацію нежитлової будівлі літ. "2Б-6", загальною площею 6 180,9 кв. м., за адресою АДРЕСА_1 , та проведення державної реєстрації права власності на неї як станом на момент 13.08.2008, так і на момент укладення іпотечного договору між Національним Банком України та Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний банк" на іншій підставі, крім рішення Господарського суду Харківської області від 15.01.2008 у справі № 11/177-07.

17. Так, суди зазначили, що оскільки рішення Господарського суду Харківської області у справі № 11/177-07 від 15.01.2008 скасовано, то воно не створювало жодних правових наслідків, а НТПП "Дінас" не набуло право власності на літ. "2Б-6", загальною площею 6 180,9 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

18. З огляду на наведене, суди дійшли висновку, що НТПП "Дінас" ніколи не мало права розпоряджатись об`єктом нерухомості шляхом передання його в іпотеку, відповідно і ПАТ "ВіЕйБі Банк" не могло набути такого права.

19. Те саме, за висновками судів, стосується і набуття права власності на спірне майно фізичними особами - ОСОБА_101 , ОСОБА_102 , ОСОБА_103 , ОСОБА_104 .

20. При цьому, суди попередніх інстанцій зазначили, що на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 06.06.2016 у справі № 643/6032/16-ц нежитлову будівлю літ. "2Б-6", загальною площею 6 180,9 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 було поділено на окремі об`єкти нерухомості та визнано право власності на нього вказаними особами.

21. Також суди зауважили, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 22.09.2016 у справі № 643/8914/16-ц позов ОСОБА_105 , ОСОБА_106 , ОСОБА_107 , ОСОБА_108 до Науково-технічного приватного підприємства "Дінас", ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк", про витребування з чужого незаконного володіння - задоволено. Визнано незаконним володіння ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк", нежитловою будівлею літ. "2Б-6", загальною площею 6 180,9 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Витребувано з чужого незаконного володіння ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк", на користь ОСОБА_105 , ОСОБА_106 , ОСОБА_107 , ОСОБА_108 нежитлову будівлю літ. "2Б-6", загальною площею 6 180,9 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

22. 19.10.2016 на підставі рішення Московського суду м. Харкова від 22.09.2016 у справі № 643/8914/16-ц державним реєстратором Калініною Л. М. скасовано в ДРРПНМ право власності ПАТ "ВіЕйБі Банк" на предмет іпотеки.

23. В подальшому 03.07.2017 рішенням Апеляційного суду Харківської області у справі № 643/8914/16-ц, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 16.01.2019, рішення Московського суду м. Харкова від 22.09.2016 у справі № 643/8914/16-ц скасовано, а в позові відмовлено повністю.

24. 14.12.2017 року рішенням Апеляційного суду Харківської області у справі № 643/6032/16-ц, що залишене без змін постановою Верховного Суду від 17.05.2018 року, рішення Московського районного суду м. Харкова від 06.06.2016 року у справі № 643/6032/16-ц скасоване, у позові відмовлено повністю.

25. Суди попередніх інстанцій виснували, що з матеріалів справи слідує, що правовою підставою відчуження частин предмету іпотеки третім особам, слугувало, насамперед, рішення Московського районного суду м. Харкова від 22.09.2016 у справі № 643/8914/16-ц, яке було скасоване судами вищих інстанцій.

26. З огляду на викладене, суди дійшли висновку, що первинного права власності на спірне майно не виникло взагалі в жодної особи та предмет іпотеки за договором наразі не сформований як об`єкт права власності.

27. Разом з цим суди зазначили, що з матеріалів справи вбачається, що протягом 2016-2023 років об`єкти нерухомості, які позивач вважає частиною предмету іпотеки, неодноразово відступались іншим особам, відбувався їх багаторазовий поділ та реконструкція, внаслідок чого змінювалась їх площа, а у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відкривались нові розділи, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та відомостями, внесеними до реєстраційних справ щодо спірного нерухомого майна.

28. Так суди встановили, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявні відомості щодо об`єктів нерухомого майна, що розташовані у нежитловій будівлі літ. КМ-5 та літ. КЛ-6, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а також містяться відомості про первинну реєстрацію права власності на вказане майно за ОСОБА_101 , ОСОБА_102 , ОСОБА_107 , ОСОБА_109 на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 22.09.2016 у справі № 643/8914/16-ц, яке в подальшому було скасовано. Проте відсутні будь-які відомості про перехід права власності на спірне майно до проміжних чи кінцевого власників саме від ПАТ "ВіейБі Банк".

29. Відтак, суди попередніх інстанцій виснували, що положення статті 23 Закону України "Про іпотеку" не підлягають застосуванню до спірних правовідносин з огляду на те, що переходу права власності на предмет іпотеки від ПАТ "ВіЕйБі Банк" (як іпотекодавця) до відповідачів у даній справі у розумінні вимог зазначеної статті не відбулося. Також не відбулося переходу права власності від ПАТ "ВіЕйБі Банк" до фізичних осіб на підставі скасованого рішення Московського районного суду м. Харкова від 22.09.2016 року у справі № 643/8914/16-ц, оскільки за вказаним рішенням майно було витребувано від ПАТ "ВіЕйБі Банк" як із чужого незаконного володіння (тобто від особи, яка не набула законних підстав права власності та не мала законних підстав утримувати його у себе).

30. Разом з цим, за висновками судів першої і апеляційної інстанцій, істотною обставиною є те, що відповідачі у цій справі є власниками житлових квартир, а їх набуття відбувалось за відплатними договорами і у відношенні даних об`єктів не було наявно записів про їх обтяження, тобто відповідні особи є добросовісними набувачами майна.

31. Також суди зауважили, що важливим є те, що об`єкти спірного нерухомого майна - будівлі за адресою: м. Харків, вул. Павлова Академіка, буд.120, літ. "КМ-5" та літ. "КЛ-6" є відмінним від нежитлової будівлі літ. "2Б-6", яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та є предметом іпотеки згідно іпотечного договору від 13.10.2014 року.

32. Враховуючи те, що Національний банк України вважає, що нерухоме майно, яке є предметом позову у даній справі, а саме 130 квартир та 7 об`єктів нежилих приміщень створено з використанням функціональних елементів предмету іпотеки (фактично є складовими частинами однієї будівлі - предмету іпотеки), судом першої інстанції ухвалою від 30.03.2023 було призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз.

33. За результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи у справі №922/1374/20 Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз надано висновок № 2384-23 від 20.11.2023 року, в якому заначено, що експерт фактично не зміг надати відповіді на поставлені судом в ухвалі питання у зв`язку з відсутністю документального підтвердження, а саме проектно-технічної документації на будівництво об`єкту - нежитлової будівлі за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 120.

34. При цьому, судом першої інстанції, ухвалою від 17.07.2023 було задоволено клопотання судового експерта Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз про надання додаткових матеріалів, необхідних для виконання експертизи, а саме зобов`язано відповідачів надати до Господарського суду Харківської області: проектну документацію по об`єкту нерухомого майна - будівля за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 120; дозвільну документацію на проведення будівельних робіт. Однак, витребувані судом докази до суду надані не були.

35. З огляду на наведене місцевий і апеляційний господарські суди зазначили, що наразі в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б надали змогу встановити, що спірне нерухоме майно, яке є предметом позову у даній справі, а саме 130 квартир та 7 об`єктів нежилих приміщень створено з використанням функціональних елементів предмету іпотеки (фактично є складовими частинами однієї будівлі - предмету іпотеки).

36. Звідси місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з недоведеністю позивачем своєї позиції у справі.

37. Щодо клопотань відповідачів про застосування строку позовної давності, суди зазначили, що оскільки судом відмовлено в позові з підстав необґрунтованості та недоведеності позовних вимог, клопотання відповідачів про застосування позовної давності підлягають відхиленню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

38. Національний банк України звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 і рішення Господарського суду Харківської області від 25.03.2024 та ухвалити нове рішення у справі, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

39. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України), зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 05.05.2020 у справі № 161/6253/15-ц, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 та постановах Верховного Суду від 04.10.2021 у справі № 686/28888/19, від 13.10.2022 у справі № 490/4128/20, від 28.09.2022 у справі № 570/4882/19, від 18.04.2018 у справі № 910/4650/17, від 02.07.2024 у справі № 910/12118/22.

40. Також в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суди першої і апеляційної інстанцій належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

41. Разом з цим скаржник зазначає, що в порушення приписів частини п`ятої статті 310 ГПК України суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові від 31.05.2022 у цій справі.

Позиція інших учасників справи

42. Відповідачі 31, 32, 35, 42, 45, 54, 57, 71, 77, 78, 81, 84, 86, 95, 98 подали відзив на касаційну скаргу у якому останні не погоджуються з доводами касаційної скарги, вважають їх безпідставними і необґрунтованими, просять у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

43. Відповідач 44 подав відзив на касаційну скаргу у якому останній просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

44. Відповідач 5 подав відзив на касаційну скаргу у якому останній просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

45. Відповідач 100 подав відзив на касаційну скаргу у якому останній просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

46. Інші учасники не надали відзивів на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

Позиція Верховного Суду

47. Перевіривши повноту встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

48. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

49. Предметом спору у цій справі є матеріально-правові вимоги Національного банку України про визнання за позивачем права іпотеки, а також звернення стягнення на приміщення нежитлової будівлі (торгівельного комплексу), яка була поділена на частини на підставі скасованого судового рішення після передання в іпотеку.

50. Так, відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України). Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

51. Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина сьома статті 193 ГК України).

52. Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

53. Згідно зі статтею 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

54. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

55. Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

56. Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх. Забезпечувальне зобов`язання (взаємні права і обов`язки) виникає між іпотекекодержателем (кредитором за основним зобов`язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов`язанням). Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

57. Відповідно до частини шостої статті 3 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

58. Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об`єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору.

59. Частиною третьою, четвертою статті 5 Закону України "Про іпотеку" визначено, що частина об`єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об`єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості. Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

60. Згідно з частиною п`ятою статті 5 Закону України "Про іпотеку" у разі якщо іпотекодавцем предмет іпотеки було реконструйовано або щодо нього було проведено самочинне будівництво (у тому числі, але не виключно, споруджено нові будівлі, споруди тощо на земельній ділянці, що належить іпотекодавцю на праві власності чи перебуває в його користуванні), всі реконструйовані, новостворені об`єкти нерухомості вважаються предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору.

61. Отже, незалежно від того, чи були внесені зміни до договору іпотеки у зв`язку перебудуванням, добудовою тощо предмета іпотеки, чи ні, іпотека поширюється й на таку реконструкцію. Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 910/4650/17, на яку посилається скаржник у своїй касаційній скарзі.

62. При цьому новоствореним об`єктом нерухомості може вважатись виключно такий, що був створений без прив`язок до іншого, вже існуючого нерухомого майна, без використання його складових структурних елементів. Тобто, неможливо визнати новоствореним нерухомим майном об`єкт нерухомого майна, що являє собою вже існуючий об`єкт нерухомості зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 04.10.2021 у справі № 686/28888/19, від 13.10.2022 у справі № 490/4128/20, від 28.09.2022 у справі № 570/4882/19, на які також скаржник посилається в касаційній скарзі.

63. Статтею 16 Закону України "Про іпотеку" (в редакціях, чинних на час укладення іпотечних договорів від 13.08.2008 та від 13.10.2014) також визначено, що передача в іпотеку об`єктів незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт незавершеного будівництва. Обтяження об`єкта незавершеного будівництва іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Після завершення будівництва будівля (споруда), житловий будинок або житлова квартира залишається предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору. У разі передачі в іпотеку об`єкта незавершеного будівництва забудовником і звернення стягнення на завершену будівлю (споруду) іпотека не поширюється на ту її частину, яка виділена в натурі і була придбана будь-якою особою (покупцем) на підставі цивільно-правового договору шляхом повної сплати її вартості до моменту прийняття рішення про звернення стягнення, якщо інше не встановлено договором з покупцем. Після звернення стягнення до нового власника завершеної будівлі (споруди) або об`єкта незавершеного будівництва переходять визначені договором права і обов`язки забудовника щодо третіх осіб-покупців.

64. Частиною шостою статті 33 Закону України "Про іпотеку" визначено, що якщо предметом іпотеки є два або більше об`єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя. Якщо предметом іпотеки є об`єкти, які належать різним особам, та задоволення отримується за рахунок частини переданого в іпотеку майна, ті іпотекодавці, на майно яких було звернено стягнення, мають право на пропорційне відшкодування від іпотекодавців, на майно яких не зверталось стягнення, і набувають прав іпотекодержателя на частину майна, на яку не було звернено стягнення, для забезпечення такого відшкодування.

65. При цьому, Верховний Суд зазначає, що положення Закону України "Про іпотеку" не містять заборони щодо звернення стягнення на окремі приміщення, як на частину об`єкта нерухомого майна (частину предмета іпотеки), в разі визначення предметом іпотеки за договором іпотеки будівлі у цілому, а не окремих приміщень.

66. Верховний Суд також вважає за необхідне зазначити, що при розгляді спорів у справах про звернення стягнення на предмет іпотеки, позивач вправі заявляти вимоги про звернення стягнення на частини переданого в іпотеку майна, у випадку виділу їх в натурі та їх належної державної реєстрації, поєднаної з відсутністю можливості в іпотекодержателя звернення стягнення на весь предмет іпотеки згідно з описом, зазначеним у відповідному договорі.

67. Так, аналіз доводів касаційної скарги НБУ свідчить, що останні також ґрунтуються, на незгоді скаржника із висновками судів попередніх інстанцій щодо непоширення на відповідачів статусу іпотекодавця, а відтак і відсутності підстав для застосування положень статті 23 Закону "Про іпотеку". Скаржник наголошує, що оскільки позов про звернення стягнення на частини переданого в іпотеку майна може бути подано до осіб, що є власниками такого майна, якими і є відповідачі у цій справі, позивачем були правильно сформульовані позовні вимоги та заявлено їх до належних відповідачів.

68. Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне права", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

69. Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

70. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).

71. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність (висновок сформульований у постанові Верховного Суду України від 21.11.2012 у справі № 6-134цс12).

72. Визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.

73. При цьому, відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання.

74. Статтею 23 Закону України "Про іпотеку" визначено наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи, серед яких визначено:

- у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою;

- особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

75. Отже, іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки (див. рішення Конституційного Суду України від 14.07.2020 у справі № 8-р/2020).

76. При цьому, статтею 17 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

77. Тобто положеннями Закону України "Про іпотеку" чітко визначено наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи, серед яких зазначено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою, а також підстави для припинення права іпотеки, серед яких відсутня така підстава припинення, як набуття права на майно щодо якого відсутня інформація про обтяження його іпотекою.

78. Відтак іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.

79. Отже, у разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя шляхом перенесення всіх прав та обов`язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності на майно. У такому випадку у разі невиконання позичальником своїх кредитних зобов`язань іпотекодержатель в силу частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" має право задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна шляхом заявлення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки до особи, яка є власником іпотечного майна на момент заявлення таких вимог.

80. Правові висновки про те, що у разі відчуження іпотечного майна вимога іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки має бути заявлена до особи, яка є власником такого майна на момент подання позову, є усталеними у судовій практиці Верховного Суду (постанови від 07.05.2019 у справі № 926/3371/17, від 23.01.2020 у справі № 916/2558/18, від 18.04.2019 у справі № 15/5009/1800/11, а також постанова від 05.05.2020 у справі № 161/6253/15-ц, на яку посилається скаржник).

81. Як зазначалось вище, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову дійшли таких висновків:

- на момент укладення іпотечного договору, посвідченого 13.08.2008 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Дахно О. А., реєстровий № 2060, такого об`єкту як нежитлова будівля літ. "2Б-6", загальною площею 6 180,9 кв. м у АДРЕСА_1 , у юридичному розумінні не існувало;

- оскільки рішення Господарського суду Харківської області у справі № 11/177-07 від 15.01.2008 скасовано, то воно не створювало жодних правових наслідків, а НТПП "Дінас" не набуло право власності на літ. "2Б-6", загальною площею 6 180,9 кв. м, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 120.

- НТПП "Дінас" ніколи не мало права розпоряджатись об`єктом нерухомості шляхом передання його в іпотеку, відповідно і ПАТ "ВіЕйБі Банк" не могло набути такого права.

- з матеріалів справи слідує, що правовою підставою відчуження частин предмету іпотеки третім особам, слугувало, насамперед, рішення Московського районного суду м. Харкова від 22.09.2016 у справі № 643/8914/16-ц, яке було скасоване судами вищих інстанцій.

82. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що первинного права власності на спірне майно не виникло взагалі в жодної особи та предмет іпотеки за договором наразі не сформований як об`єкт права власності.

83. Так Суд зазначає, що згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19.04.2023 у справі № 726/2166/19, скасоване судове рішення не породжує правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення.

84. Суд звертає увагу, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.

85. Разом з цим, основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

86. Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

87. Згідно із статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

88. Допустимість доказів за статтею 77 ГПК України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

89. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

90. Верховний Суд звертає увагу, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

91. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

92. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

93. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

94. У частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

95. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

96. Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

97. Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

98. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

99. Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 30.06.2022 у справі № 927/774/20).

100. За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

101. Стандарт "вірогідності доказів" не нівелює обов`язок суду щодо оцінки доказів в порядку приписів статті 86 ГПК України з урахуванням надання оцінки допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

102. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

103. Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених у статті 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 908/2846/19, від 27.05.2021 у справі № 910/702/17, від 17.11.2021 у справі № 910/2605/20.

104. Зазначені правові висновки у застосуванні норм процесуального права мають загальний (універсальний) характер незалежно від змісту спірних правовідносин.

105. Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

106. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії").

107. Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів"). Водночас принцип jura novit curia ("суд знає закон") зобов`язує суд визначити яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору та надати правову кваліфікацію відносинам сторін з огляду на факти встановлені під час розгляду справи, застосувавши положення які дійсно регулюють відповідні правовідносини.

108. У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.04.1993 у справі "Краска проти Швейцарії" вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

109. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

110. Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

111. Відповідно до пункту 5 частини четвертої статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

112. Постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема з мотивувальної частини із зазначенням мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу (підпункт "в" пункту 3 частини першої статті 282 ГПК України).

113. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати.

114. Однак, оскаржувані судові рішення по суті спору таким вимогам в повній мірі не відповідають.

115. Так, суди попередніх інстанцій, дійшовши відповідних висновків, наведених у пунктах 14, 16-18, 24-23, 81-82 цієї постанови не досліджували обставин та відповідних документів щодо реєстрації та переходу права власності на спірний об`єкт нерухомого майна від НТПП "Дінас" до ПАТ "ВАБ" та змісту відповідних документів.

116. Окрім цього, встановивши, що на момент укладення іпотечного договору, посвідченого 13.08.2008 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Дахно О. А., реєстровий № 2060, такого об`єкту як нежитлова будівля літ. "2Б-6", загальною площею 6 180,9 кв. м у м. Харкові по вул. Академіка Павлова, 120, у юридичному розумінні не існувало, а НТПП "Дінас" ніколи не мало права розпоряджатись об`єктом нерухомості шляхом передання його в іпотеку, суди попередніх інстанцій послались лише на рішення Господарського суду Харківської області у справі № 11/177-07 від 15.01.2008, яке було скасовано постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.09.2016, тобто більш як через вісім років. Однак суди попередніх інстанцій не досліджували, які дії (окрім визнання права власності за НТПП "Дінас" на торговельний центр - нежитлову будівлю літ. "2Б-6", загальною площею 6 180,9 кв. м, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 120 на підставі судового рішення у справі № 11/177-07) вчинялись первісним власником - забудовником з метою оформлення відповідних дозвільних документів на будівництво і введення об`єкта будівництва в експлуатацію.

117. Те саме стосується і висновків судів попередніх інстанцій про те, що первинного права власності на спірне майно не виникло взагалі в жодної особи, зокрема і у фізичних осіб - ОСОБА_105 , ОСОБА_106 , ОСОБА_103 , ОСОБА_110 .

118. В контексті наведеного Верховний Суд також зазначає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 ЦК України).

119. Аналіз норм ЦК України свідчить, що право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов`язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

120. За правилами статті 392 ЦК України, в якій ідеться про визнання права власності, на підставі рішення суду не породжується, а підтверджується наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 2-12341/10 (провадження № 61-4006св22).

121. Також Верховний Суд вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про те, що істотною обставиною у справі, яка розглядається є те, що відповідачі у цій справі є власниками житлових квартир, а їх набуття відбувалось за відплатними договорами і у відношенні даних об`єктів не було наявно записів про їх обтяження, тобто відповідні особи є добросовісними набувачами майна.

122. Так, статтею 23 Закону України "Про іпотеку" визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

123. При цьому, за змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

124. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справах "Rysovskyy v. Ukraine", заява № 29979/04; від 16.02.2017 "Kryvenkyy v. Ukraine", заява № 43768/07).

125. Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

126. Як вже зазначалось вище, в силу приписів статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

127. Отже, положеннями частини другої статті 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, за якою право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не передбачена законом.

128. Факт неправомірності набуття права власності, якщо це не передбачено законом, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності передбачає його законність і добросовісність.

129. Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340).

130. Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19)).

131. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19) сформульовано висновок, відповідно до якого добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Подібний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19).

132. Велика Палата Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики у постанові від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) конкретизувала висновки, викладені у низці постанов Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду України та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, щодо деяких питань при вирішенні спорів про звернення стягнення на предмет іпотеки. Конкретизація висновків полягала, зокрема у такому: "За відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню. При вирішенні таких спорів потрібно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження".

133. Однак, в порушення наведених вище приписів чинного процесуального законодавства (пункти 85-113 цієї постанови), суди попередніх інстанцій взагалі не досліджували обставин набуття відповідачами права власності на спірні об`єкти нерухомого майна та відповідні докази, якими ці обставини підтверджуються, а відтак висновки судів попередніх інстанцій про добросовісність відповідачів, як набувачів спірного майна є передчасними.

134. Окрім цього Верховний Суд зазначає, що дійшовши висновків про те, що НТПП "Дінас" не набуло право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю літ. "2Б-6", загальною площею 6 180,9 кв. м, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 120 та ніколи не мало права розпоряджатись вказаним об`єктом нерухомості, зокрема і шляхом передання його в іпотеку, суди попередніх інстанцій фактично надали правову оцінку обставинам набуття / не набуття НТПП "Дінас" права власності на зазначений об`єкт нерухомого майна, при цьому ухваливши оскаржувані судові рішення, у якому встановили обставини про права, інтереси та обов`язки особи, не залученої до участі у справі, а саме Науково-технічного приватного підприємства "Дінас".

135. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

136. Отже, передбачене зазначеною нормою порушення є самостійною обов`язковою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

137. Згідно з частиною четвертою статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

138. За наведених обставин у Верховного Суду відсутні правові підстави для висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень по суті спору у цій справі.

139. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

140. Верховний Суд зазначає, що право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право особи на обґрунтоване рішення. У справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001 ЄСПЛ зазначив, що лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя.

141. У Рішенні ЄСПЛ "Мала проти України" від 17.11.2014 суд погодився з доводами заявниці про наявність порушення статті 6 Конвенції у випадку ненадання судом оцінок аргументові заявниці, що мав ключове значення для результатів провадження.

142. Аналогічно, у даній справі, ненадання судами належної оцінки всім обставинам справи та доказам, Суд вважає таким процесуальним порушенням, яке виключає справедливість постановленого судового рішення в розумінні статті 6 Конвенції.

143. У зв`язку з зазначеним, Верховний Суд дійшов висновку, що недоліки у вирішенні спору, яких припустились місцевий і апеляційний господарські суди, свідчать про передчасність здійснених висновків у цій справі.

144. З огляду на викладене доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження, наявні підстави для скасування оскаржуваних рішення і постанови та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції, адже суди попередніх інстанцій припустились порушень, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

145. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

146. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

147. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

148. З огляду на викладене, Верховний Суд вбачає правові підстави для часткового задоволення касаційної скарги Національного банку України шляхом скасування оскаржуваних рішення і постанови та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

149. Так, під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене у цій постанові, належним чином оцінити всі доводи сторін і надані ними докази, установити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати їм належну правову оцінку, та вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного розгляду цієї справи.

Розподіл судових витрат

150. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює і не ухвалює нове рішення (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України), розподіл судових витрат Касаційним господарським судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Національного банку України задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 25.03.2024 у справі № 922/1374/20 скасувати.

3. Справу № 922/1374/20 передати на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. А. Кролевець

Судді С. В. Бакуліна

О. О. Мамалуй