Постанова

від 19.11.2024 по справі 927/186/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 927/186/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - Чичерова О. С. (в порядку самопредставництва),

третьої особи-1 - не з`явилися,

третьої особи-2 - не з`явилися,

третьої особи-3 - не з`явилися,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Смолянка-Агро" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2024 (головуючий - Яковлєв М. Л., судді Гончаров С. А., Шаптала Є. Ю.) у справі

за позовом Приватного підприємства "Смолянка-Агро"

до Олишівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) ОСОБА_1 ,

2) ОСОБА_2 ,

3) Приватного акціонерного товариства "Київстар",

про спонукання до укладення договору оренди землі.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. 11.02.2022 Приватне підприємство "Смолянка-Агро" (далі - ПП "Смолянка-Агро", Підприємство, позивач) звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Олишівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (далі - Олишівська селищна рада, Рада, відповідач) про зобов`язання відповідача укласти з позивачем договір оренди земельної ділянки загальною площею 73,629 га, кадастровий номер 7422787000:01:003:0348 (далі - спірна земельна ділянка), строком на 20 років для ведення сільськогосподарського виробництва, посилаючись на положення статей 15, 648 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 20, 179, 181, 187 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 288 Податкового кодексу України (далі - ПК України), статей 1, 2, 15, 16, 21 Закону України "Про оренду землі", Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220.

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що рішенням Олишівської селищної ради від 31.08.2020 "Про передачу земельної ділянки в оренду" передбачено передати позивачу в оренду строком на 20 років спірну земельну ділянку під господарськими будівлями і дворами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та доручено селищному голові ОСОБА_3 укласти з ПП "Смолянка-Агро" договір оренди зазначеної земельної ділянки, проте, незважаючи на неодноразові звернення Підприємства до Ради з пропозицією про укладення договору оренди, голова Олишівської селищної ради ОСОБА_3. відмовляється від підписання такого договору.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 23.05.2023 (суддя Моцьор В. В.) позов задоволено повністю з огляду на те, що обов`язок відповідача укласти договір оренди землі встановлено рішенням Олишівської селищної ради від 31.08.2020 "Про передачу земельної ділянки в оренду", яке є чинним та на підставі якого в позивача виникло право на отримання в оренду строком на 20 років спірної земельної ділянки, яка розташована в с. Смолянка Куликівського району Чернігівської області на адміністративній території Олишівської селищної ради.

При цьому суд першої інстанції звернув увагу на те, що рішенням Господарського суду Чернігівської області від 02.11.2022 у справі № 927/565/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2023, позовні вимоги ПП "Смолянка-Агро" до Олишівської селищної ради задоволено повністю. Визнано незаконним і скасовано рішення Олишівської селищної ради від 18.07.2022 № 423-17/VIII в частині внесення змін до рішення від 20.09.2021 № 315-11/VIII "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, орієнтовною площею 73,629 га ПП "Смолянка-Агро", а саме доповнення рішення пунктом 2 такого змісту: "Скасувати рішення тридцять третьої сесії сьомого скликання від 31.08.2020 "Про передачу земельної ділянки в оренду". Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що "рішення Олишівської селищної ради від 31.08.2020 "Про передачу земельної ділянки в оренду" та від 20.09.2021 № 315-11/VIII "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, орієнтовною площею 73,629 га ПП "Смолянка-Агро" є актами індивідуальної дії, на підставі яких у позивача виникло право на отримання в оренду земельної ділянки, а тому відповідач не мав підстав для скасування такого рішення".

4. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023 (головуючий - Яковлєв М. Л., судді Гончаров С. А., Шаптала Є. Ю.) у справі № 927/186/22 призначено судову експертизу, проведення якої доручено експертам Чернігівського відділення Київського науково-дослідному інституту судових експертиз, провадження у справі зупинене до проведення експертизи та отримання висновку експертів.

На вирішення експертизи судом поставлено такі питання:

1) чи є порушення меж (або накладення) земельної ділянки, кадастровий номер 7422787000:01:003:0348, на земельні ділянки, право власності або інше речове право на які зареєстровано за іншими особами? Якщо так, то встановити осіб, яким належать відповідні речові права на земельні ділянки, які накладаються на земельну ділянку, кадастровий номер 7422787000:01:003:0348, та визначити площу накладення?

2) чи накладається земельна ділянка, кадастровий номер 7422787000:01:003:0348, на землі загального користування (проїзд), дорогу, яка сполучає с. Смолянку та с. Грабівку? Якщо так, то визначити площу накладення?

5. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2024 (головуючий - Яковлєв М. Л., судді Станік С. Р., Шаптала Є. Ю.) до участі у справі залучено третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , третя особа-1), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , третя особа-2) та Приватне акціонерне товариство "Київстар" (далі - ПрАТ "Київстар", третя особа-3).

6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2024 рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.05.2023 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

7. Постанова мотивована посиланням на положення статті 13 Конституції України, статей 317, 319, 321, 396 ЦК України, статей 79, 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 1, 3, 13 Закону України "Про оренду землі", статей 269, 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), застосовуючи які, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на те, що:

1) наявними в матеріалах справи доказами, зокрема висновком судової земельно-технічної експертизи від 01.03.2024 № 2845/23-24 підтверджується як факт накладання спірної земельної ділянки (загальною площею 73,629 га) на дорогу, що сполучає с. Смолянку та с. Грабівку (площа накладення становить 0,6404 га), так і факти спірної земельної ділянки накладання на земельні ділянки, що належать на праві власності третій особі-1 (площа накладення становить 0,2942 га) та третій особі-2 (площа накладення становить 0,25 га), а також на земельну ділянку, яка перебуває в користуванні третьої особи-3 на умовах оренди (площа накладення становить 0,25 га), причому право власності та право оренди на відповідні земельні ділянки в третіх осіб виникло задовго до прийняття рішення Олишівської селищної ради від 31.08.2020 "Про передачу земельної ділянки в оренду", що фактично унеможливлює виконання Радою зазначеного рішення та передачу Підприємству в оренду спірної земельної ділянки, оскільки, по-перше, за змістом положень ЗК України надання земельної ділянки в користування одній особі за наявності в іншої особи чинного права користування можливе лише після припинення права такого користування останньою у встановленому порядку, проте матеріали справи не містять доказів припинення права користування ПрАТ "Київстар" земельною ділянкою площею 0,2500 га, кадастровий номер 7422787000:01:003:0045, а по-друге, за змістом положень чинного законодавства саме власнику належить право розпоряджання своїм майном, а відтак відповідач не мав права на передачу в оренду земельних ділянок, які на праві власності належать ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

2) задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції фактично ухвалив рішення про права та інтереси третіх осіб-1, 2 і третьої особи-3, у власності та в оренді яких перебувають земельні ділянки площею 0,2942 га, 0,25 га та 0,25 га відповідно та які (треті особи) не були залучені до участі в справі, що в розумінні положень частини 4 статті 269 та пункту 4 частини 3 статті 277 ГПК України є обов`язковою підставою для скасування рішення місцевого господарського суду;

3) позовні вимоги ПП "Смолянка-Агро" не можуть бути задоволені частково, зокрема відповідача не може бути зобов`язано надати в оренду лише частину спірної земельної ділянки, позаяк за змістом положень чинного законодавства в оренду передається сформована земельна ділянка, тобто земельна ділянка з визначенням її площі, меж та внесенням інформації про неї до Державного земельного кадастру, при цьому істотною умовою договору оренди землі є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки), тоді як рішення Олишівської селищної ради від 31.08.2020 "Про передачу земельної ділянки в оренду" прийняте саме стосовно спірної земельної ділянки (загальною площею 73,629 га), а ухвалення рішення лише щодо частини такої земельної ділянки призведе до фактичної неможливості його виконання як в добровільному, так і в примусовому порядку та, як наслідок, не відновить порушених прав позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, ПП "Смолянка-Агро" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

9. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, наголошуючи на тому, що:

1) не врахувавши висновку щодо застосування положень частини 4 статті 75 ГПК України, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 917/1335/18, апеляційний суд не взяв до уваги встановлені рішенням Господарського суду Чернігівської області від 02.11.2022 у справі № 927/565/22 преюдиціальні обставини, а саме: рішення Олишівської селищної ради від 31.08.2020 "Про передачу земельної ділянки в оренду" та від 20.09.2021 № 315-11/VIII "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, орієнтовною площею 73,629 га ПП "Смолянка-Агро" є актами індивідуальної дії, на підставі яких у позивача виникло право на отримання в оренду земельної ділянки, а тому відповідач не мав підстав для скасування такого рішення;

2) суд апеляційної інстанції не врахував висновку щодо застосування норм статей 98, 104 ГПК України (в контексті визначення висновку експерта як рівноцінного засобу доказування в справі поряд із іншими доказами), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 910/21067/17, внаслідок чого експертний висновок від 01.03.2024 № 2845/23-24 не може братися до уваги з підстав проведення з ініціативи суду експертизи, яка не відображає реальних обставин щодо спірної земельної ділянки;

3) апеляційний суд не врахував висновку щодо застосування норми частини 3 статті 269 ГПК України (в контексті виняткових підстав прийняття судом апеляційної інстанції доказів, які не подавалися учасником справи до суду першої інстанції), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 917/2034/17, внаслідок чого докази щодо належності третім особам земельних ділянок площею 0,2942 га, 0,25 га та 0,25 га були витребувані судом апеляційної інстанції з власної ініціативи, оскільки відповідач не заявляв такого клопотання і не обґрунтував причин їх неподання до суду першої інстанції, тоді як апеляційний суд не обґрунтував прийняття таких доказів;

4) суд апеляційної інстанції не врахував висновку щодо застосування положень статті 81 ГПК України (в контексті необхідності витребування судом доказів за клопотанням учасника справи, а не з ініціативи суду), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 923/243/18;

5) апеляційний суд не врахував висновку щодо застосування норми частини 4 статті 74 ГПК України (в контексті недопустимості збирання доказів судом з власної ініціативи), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.12.2018 у справі № 914/809/18;

6) суд апеляційної інстанції не врахував висновку щодо застосування стандарту доказування "вірогідності доказів" та принципу змагальності, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

10. Олишівська селищна рада у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові.

Треті особи не скористалися правом на подання відзивів на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

11. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.10.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПП "Смолянка-Агро" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2024 у справі № 927/186/22 та призначено розгляд цієї справи в судовому засіданні на 19.11.2024.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

12. За результатами розгляду клопотання ПП "Смолянка-Агро" Олишівська селищна рада прийняла рішення від 31.08.2020 "Про передачу земельної ділянки в оренду", яким передбачено: 1) передати позивачу в оренду строком на 20 років спірну земельну ділянку під господарськими будівлями і дворами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; 2) селищному голові ОСОБА_3 укласти з позивачем договір оренди землі вказаної земельної ділянки; 3) встановити орендну плату за користування земельною ділянкою в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Після прийняття зазначеного рішення позивач неодноразово звертався до відповідача з пропозиціями про укладення договору оренди землі (листи від 19.11.2021№ 138, від 29.11.2021 № 145), проте листами від 24.11.2021 № 1435, від 15.12.2021 № 1554 Рада відмовила в задоволенні вказаних пропозицій, зокрема з посиланням на те, що наданий Підприємством проєкт договору не відповідає вимогам законодавства.

13. Рішенням Олишівської селищної ради від 18.07.2022 № 423-17/VІІІ було внесено зміни до рішення від 20.09.2021 № 315-ІІ/VІІІ "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, орієнтовною площею 73,629 га ПП "Смолянка-Агро", а саме доповнено рішення пунктом 2 такого змісту: "Скасувати рішення тридцять третьої сесії сьомого скликання від 31.08.2020 "Про передачу земельної ділянки в оренду".

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 02.11.2022 у справі № 927/565/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2023, позовні вимоги ПП "Смолянка-Агро" до Олишівської селищної ради задоволено повністю. Визнано незаконним і скасовано рішення Олишівської селищної ради від 18.07.2022 № 423-17/VIII в частині внесення змін до рішення від 20.09.2021 № 315-11/VIII "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, орієнтовною площею 73,629 га ПП "Смолянка-Агро", а саме доповнення рішення пунктом 2 такого змісту: "Скасувати рішення тридцять третьої сесії сьомого скликання від 31.08.2020 "Про передачу земельної ділянки в оренду".

14. За результатами судової земельно-технічної експертизи, призначеної ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023, складено висновок від 01.03.2024 № 2845/23-24, в якому експертом зазначено такі відповіді на поставлені судом питання:

1) земельна ділянка, кадастровий номер 7422787000:01:003:0348, накладається на земельні ділянки, кадастрові номери: 7422787000:01:003:0024, 7422787000:01:003:0027, 7422787000:01:003:0028, 7422787000:01:003:0045, площі накладення становлять:

кадастровий номер: 7422787000:01:003:0024 - 0,0865 га;

кадастровий номер: 7422787000:01:003:0027 - 0,2942 га;

кадастровий номер: 7422787000:01:003:0028 - 0,25 га;

кадастровий номер: 7422787000:01:003:0045 - 0,25 га;

2) частина питання "Якщо так, то встановити осіб, яким належать відповідні речові права на земельні ділянки, які накладаються на земельну ділянку з кадастровим номером 7422787000:01:003:0348 та визначити площу накладення" не входить до переліку вирішуваних питань та виходить за межі компетенції експерта;

3) земельна ділянка, кадастровий номер 7422787000:01:003:0348, накладається на дорогу, що сполучає с. Смолянку та с. Грабівку, площа накладення становить 0,6404 га.

15. Згідно з відомостями Державного земельного кадастру:

1) власником земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер 7422787000:01:003:0028, є ОСОБА_2 ;

2) власником земельної ділянки площею 0,0865 га, кадастровий номер 7422787000:01:003:0024, та земельної ділянки площею 0,2942 га для ведення особистого господарства, кадастровий номер 7422787000:01:003:0027, є ОСОБА_4 ;

3) земельна ділянка площею 0,25 га, кадастровий номер 7422787000:01:003:0045, перебуває у комунальній власності та передана в оренду ПрАТ "Київстар" строком на 49 років, дата державної реєстрації речового права - 26.12.2007.

Позиція Верховного Суду

16. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

17. В основу оскаржуваної постанови про відмову в задоволенні позову покладено висновок апеляційного суду про доведеність наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами, зокрема висновком судової земельно-технічної експертизи від 01.03.2024 № 2845/23-24, обставин накладання спірної земельної ділянки (загальною площею 73,629 га) на: дорогу, що сполучає с. Смолянку та с. Грабівку (площа накладення становить 0,6404 га); на земельні ділянки, що належать на праві власності третій особі-1 (площа накладення становить 0,2942 га) та третій особі-2 (площа накладення становить 0,25 га); на земельну ділянку, яка перебуває в користуванні третьої особи-3 на умовах оренди (площа накладення становить 0,25 га), при цьому право власності та право оренди на відповідні земельні ділянки в третіх осіб виникло задовго до прийняття рішення Олишівської селищної ради від 31.08.2020 "Про передачу земельної ділянки в оренду", що фактично унеможливлює виконання Радою зазначеного рішення шляхом передачі Підприємству в оренду спірної земельної ділянки, оскільки:

1) за змістом положень ЗК України надання земельної ділянки в користування одній особі за наявності в іншої особи чинного права користування можливе лише після припинення права такого користування останньою у встановленому порядку, проте матеріали справи не містять доказів припинення права користування ПрАТ "Київстар" земельною ділянкою площею 0,25 га, кадастровий номер 7422787000:01:003:0045;

2) за змістом положень чинного законодавства саме власнику належить право розпоряджання своїм майном, а відтак відповідач не мав права на передачу в оренду земельних ділянок, які на праві власності належать ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Крім того, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції фактично ухвалив рішення про права та інтереси третіх осіб-1, 2 і третьої особи-3, у власності та в оренді яких перебувають земельні ділянки площею 0,2942 га, 0,25 га та 0,25 га відповідно, та які (треті особи) не були залучені до участі в справі, що в розумінні положень частини 4 статті 269 та пункту 4 частини 3 статті 277 ГПК України є обов`язковою підставою для скасування рішення місцевого господарського суду незалежно від доводів і вимог апеляційної скарги.

18. Позивач у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

19. Колегія суддів погоджується із зазначеними вище висновком суду апеляційної інстанції та водночас відхиляє доводи скаржника про неврахування апеляційним судом при ухваленні оскаржуваної постанови: 1) висновку щодо застосування положень частини 4 статті 75 ГПК України, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 917/1335/18; 2) висновку щодо застосування норм статей 98, 104 ГПК України (в контексті визначення висновку експерта як рівноцінного засобу доказування в справі поряд із іншими доказами), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 910/21067/17; 3) висновку щодо застосування норми частини 3 статті 269 ГПК України (в контексті виняткових підстав прийняття судом апеляційної інстанції доказів, які не подавалися учасником справи до суду першої інстанції), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 917/2034/17; 4) висновку щодо застосування положень статті 81 ГПК України (в контексті необхідності витребування судом доказів за клопотанням учасника справи, а не з ініціативи суду), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 923/243/18; 5) висновку щодо застосування норми частини 4 статті 74 ГПК України (в контексті недопустимості збирання доказів судом з власної ініціативи), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.12.2018 у справі № 914/809/18; 6) висновку щодо застосування стандарту доказування "вірогідності доказів" та принципу змагальності, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, з огляду на таке.

20. Згідно з частинами 4, 7 статті 75 ГПК України, на неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування яких у подібних правовідносинах посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

21. Колегія суддів зазначає, що в пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 сформульовано такий правовий висновок щодо застосування положень частин 4, 7 статті 75 ГПК України:

"Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи".

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків, такі, як вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, достатності суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо (див. пункт 7.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, пункт 136 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

22. Водночас у пунктах 37- 39, 41- 44 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16 викладено такі правові висновки щодо розмежування преюдиціальних обставин і правової оцінки судом певних обставин:

"Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору.

Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Тобто преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин".

Схожі за змістом висновки щодо необхідності чіткого розмежування обставини преюдиціального характеру (юридично значимого факту) та правової оцінки (оціночних висновків), наданої судом певній обставині при розгляді іншої справи, викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 753/22010/14-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.33), в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19 (пункт 20), від 20.03.2020 у справі № 910/2360/19 (пункт 9.19), від 16.12.2020 у справі № 914/554/19 (пункти 32, 32.1), від 17.02.2021 у справі № 914/1257/18 (пункт 42.1), від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21) (пункт 83.4) та в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.11.2022 у справі № 420/2429/20 (пункт 136).

23. Колегія суддів зазначає, що в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 917/1335/18, на яку посилається скаржник, сформульовано такий правовий висновок щодо застосування норм частин 4, 7 статті 75 ГПК України:

"Таким чином, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Преюдиціальні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили".

Ураховуючи наведений усталений правовий висновок Верховного Суду, колегія суддів відхиляє безпідставні доводи скаржника про встановлення рішенням Господарського суду Чернігівської області від 02.11.2022 у справі № 927/565/22 нібито преюдиціальних обставин про те, що рішення Олишівської селищної ради від 31.08.2020 "Про передачу земельної ділянки в оренду" та від 20.09.2021 № 315-11/VIII "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, орієнтовною площею 73,629 га ПП "Смолянка-Агро" є актами індивідуальної дії, на підставі яких у позивача виникло право на отримання в оренду земельної ділянки, а тому відповідач не мав підстав для скасування такого рішення, оскільки насправді наведене свідчить про надання судами попередніх інстанцій при розгляді справи № 927/565/22 правової оцінки зазначеним рішенням Олишівської селищної ради на предмет їх законності та неправомірності їх скасування Радою, а також про пов`язані з цим юридичні наслідки у виді виникнення в Підприємства права на отримання в оренду земельної ділянки в майбутньому, а саме після розробки проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та затвердження вказаного проєкту землеустрою, тобто в порядку, передбаченому частинами 3, 6, 12 статті 123 ЗК України.

Таким чином, викладений в рішенні Господарського суду Чернігівської області від 02.11.2022 та в постанові Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2023 у справі № 927/565/22 висновок судів про виникнення на підставі двох зазначених вище рішень Ради права Підприємства на отримання в оренду земельної ділянки є правовою оцінкою іншим судом обставин, тобто оціночним судженням, а не фактом, що має преюдиціальне значення (схожі за змістом висновки викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 907/762/16, від 28.03.2023 у справі № 910/16266/20, від 14.06.2024 у справі № 911/1581/23).

Адже правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, в тому числі про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи є певна поведінка учасників справи правомірною або неправомірною, чи додержано ними вимог закону тощо.

Колегія суддів зауважує, що відсутність у зазначених скаржником оціночних висновків суду в справі № 927/565/22 ознак преюдиціальних обставин підтверджується також тим, що суд першої інстанції в рішенні від 23.05.2023 у цій справі лише процитував положення частини 4 статті 75 ГПК України, однак безпосередньо не зазначив про встановлення судовими рішеннями в справі № 927/565/22 обставин, що в розумінні вказаної статті не підлягають повторному доказуванню при вирішенні справи між тими самими сторонами.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову відповідає висновку щодо застосування норм частин 4, 7 статті 75 ГПК України, викладеному в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 917/1335/18, тобто суд апеляційної інстанції фактично переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до зазначеного правового висновку Верховного Суду, на неврахуванні якого (висновку) помилково наголошує скаржник.

24. Водночас у пунктах 139- 142 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 910/21067/17 викладено такі висновки щодо комплексного застосування положень статей 86, 98, 104 ГПК України:

"139. Так, згідно з частинами 1, 2 статті 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

140. Статтею 104 ГПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

141. Системний аналіз змісту вказаних норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України.

142. З урахуванням положень вище наведених процесуальних норм, суди попередніх інстанцій визнали поданий висновок № 10569/18-72/29980-29983/18-72/29984-29988/18-71 належним доказом з огляду на те, що на підставі такого доказу можна встановити обставини, які входять до предмета доказування і крім того з`ясували, що вказаний висновок відповідає вимогам статті 98 ГПК України".

25. Суд касаційної інстанції відхиляє бездоказові аргументи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норм статей 98, 104 ГПК України (в контексті визначення висновку експерта як рівноцінного засобу доказування в справі поряд із іншими доказами), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 910/21067/17, внаслідок чого, на думку скаржника, експертний висновок від 01.03.2024 № 2845/23-24 не може братися до уваги з підстав проведення з ініціативи суду експертизи, яка не відображає реальних обставин щодо спірної земельної ділянки, оскільки вказані аргументи скаржника мають характер припущень, а матеріали справи не містять доказів щодо заявлення позивачем клопотання про призначення додаткової або повторної експертизи з мотивів неясності, неповноти чи суперечливості зазначеного експертного висновку.

Натомість апеляційний суд при вирішенні цього спору цілком правомірно виходив з визнання належним доказом висновку судової земельно-технічної експертизи від 01.03.2024 № 2845/23-24, яким підтверджуються факти накладання спірної земельної ділянки (загальною площею 73,629 га) на дорогу, що сполучає с. Смолянку та с. Грабівку (площа накладення становить 0,6404 га), та на земельні ділянки, що належать на праві власності третій особі-1 (площа накладення становить 0,2942 га) та третій особі-2 (площа накладення становить 0,25 га), а також на земельну ділянку, яка перебуває в користуванні третьої особи-3 на умовах оренди (площа накладення становить 0,25 га).

Тим більше, що скаржник не навів належного обґрунтування для мотивованого відхилення судом зазначеного експертного висновку як неналежного чи недопустимого доказу, зокрема з підстав ймовірного порушення процедури призначення та/або проведення відповідної судової експертизи, тоді як наявні заперечення скаржника з цього приводу зводяться виключно до намагання здійснити переоцінку доказів, проте відповідно до імперативних положень частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову цілком відповідає висновку щодо застосування положень статей 98, 104 ГПК України, викладеному в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 910/21067/17, тобто суд апеляційної інстанції фактично переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до зазначеного правового висновку Верховного Суду, на неврахуванні якого (висновку) помилково наголошує скаржник.

26. Водночас колегія суддів не бере до уваги твердження скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування положень статей 13, 79 ГПК України (в контексті необхідності дотримання стандарту доказування "вірогідності доказів" та принципу змагальності), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, оскільки з матеріалів справи вбачається надання апеляційним судом всебічної оцінки наявним у справі доказам (висновку судової земельно-технічної експертизи від 01.03.2024 № 2845/23-24 та достовірним відомостям з Державного земельного кадастру про третіх осіб як власників та орендаря земельних ділянок, на які накладається спірна земельна ділянка, тощо) в їх сукупності, що відповідає вимогам статей 79, 86, 104 ГПК України.

Адже при ухваленні оскаржуваної постанови апеляційний суд обґрунтовано виходив з недопустимості порушення прав фізичних осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як власників земельних ділянок площею 0,2942 га та 0,25 га відповідно, за рахунок яких (земельних ділянок) та без згоди їх власників позивач у тому числі вимагає від Ради надання в оренду спірної земельної ділянки, позаяк відповідно до імперативних положень частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

27. Крім того, заперечення скаржника з цього приводу зводяться передусім до незгоди з оцінкою судом апеляційної інстанції наявних доказів в їх сукупності та до посилання на необхідність переоцінки доказів у справі, проте згідно з імперативними положеннями частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, наведене свідчить як про дотримання судом апеляційної інстанції стандарту доказування "вірогідності доказів" та принципу змагальності, так і про врахування відповідного правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

28. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

29. Суд касаційної інстанції не бере до уваги доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції: 1) висновку щодо застосування норми частини 3 статті 269 ГПК України (в контексті виняткових підстав прийняття судом апеляційної інстанції доказів, які не подавалися учасником справи до суду першої інстанції), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 917/2034/17; 2) висновку щодо застосування положень статті 81 ГПК України (в контексті необхідності витребування судом доказів за клопотанням учасника справи, а не з ініціативи суду), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 923/243/18; 3) висновку щодо застосування норми частини 4 статті 74 ГПК України (в контексті недопустимості збирання доказів судом з власної ініціативи), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.12.2018 у справі № 914/809/18, оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями процесуальні правовідносини в справах №№ 917/2034/17, 923/243/18, 914/809/18 і в справі, що наразі розглядається, не є подібними з огляду на істотні відмінності в процесуально-правовому регулюванні прав та обов`язків сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин, і, як наслідок, виключає застосування вказаних скаржником правових висновків як нерелевантних для вирішення цього спору.

30. Так, на думку скаржника, апеляційний суд не врахував висновку щодо застосування норми частини 3 статті 269 ГПК України (в контексті виняткових підстав прийняття судом апеляційної інстанції доказів, які не подавалися учасником справи до суду першої інстанції), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 917/2034/17, внаслідок чого докази щодо належності третім особам земельних ділянок площею 0,2942 га, 0,25 га та 0,25 га були витребувані судом апеляційної інстанції з власної ініціативи, оскільки відповідач не заявляв такого клопотання і не обґрунтував причин їх неподання до суду першої інстанції, тоді як апеляційний суд не обґрунтував прийняття таких доказів.

Дійсно, згідно з частиною 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Скасовуючи постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2019 у справі № 917/2034/17 та направляючи справу на новий розгляд до цього ж апеляційного господарського суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 23.07.2019 виходив із того, що суд апеляційної інстанції беручи до уваги докази, зокрема, нотаріально посвідчені заяви свідків, фінансові звіти позивача, паспорт розподільчого пункту щодо встановлення наявності чи відсутності факту порушення ПП "Мегапол", долучені до апеляційної скарги, не встановлював та не зазначив об`єктивних обставин, які унеможливлювали своєчасне подання до суду першої інстанції документів.

31. Натомість частиною 4 статті 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як убачається з матеріалів справи, постановляючи ухвалу від 23.04.2024, якою зобов`язано сторін надати до суду належні докази на підтвердження особи, якій належать речове право на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 7422787000:01:003:0045, а також письмові пояснення із долученням відповідних доказів щодо фізичних осіб - власників земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер 7422787000:01:003:0028, земельної ділянки 0,0865 га, кадастровий номер 7422787000:01:003:0024, та земельної ділянки площею 0,2942 га, кадастровий номер 7422787000:01:003:0027, на які накладається спірна земельна ділянка, Північний апеляційний господарський суд, обґрунтовано виснував, що вчинення таких процесуальних дій зумовлено необхідністю залучення до участі в цій справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, всіх осіб, яким належать речові права на земельні ділянки, на які накладається спірна земельна ділянка (укладення договору оренди якої вимагає позивач), оскільки рішення в цій справі може вплинути на права та обв`язки вказаних осіб, а наявні в матеріалах справи докази не дають можливість визначити всіх цих осіб, а також встановити їх дійсні адреси.

Таким чином, відмінність обставин у справах № 917/2034/17 і № 927/186/22 полягає в тому, що в справі № 917/2034/17 докази подавалися заявником апеляційної скарги самостійно та без обґрунтування причин неможливості їх подання до суду першої інстанції, тоді як у справі № 927/186/22 - витребовувалися апеляційним судом із метою недопущення порушення прав третіх осіб-1, 2 як легітимних власників земельних ділянок і третьої особи-3 як орендаря земельної ділянки, на які накладається спірна земельна ділянка.

32. Отже, в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 917/2034/17 не викладено загального висновку щодо застосування положень частини 3 статті 269 ГПК України в подібних правовідносинах, а лише за на наслідками цитування вказаної норми процесуального права Верховний Суд із урахуванням конкретних обставин справи дійшов висновку про її порушення.

За таких обставин зазначений висновок Верховного Суду сам по собі не є застосовним до спірних процесуальних правовідносин у цій справі (№ 927/186/22), які до того ж регулюються нормою частини 4 статті 269 цього Кодексу.

33. У свою чергу з мотивів, наведених у пункті 31 цієї постанови, колегія суддів вважає нерелевантним до спірних процесуальних правовідносин викладений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 923/243/18 висновок щодо застосування положень статті 81 ГПК України (в контексті необхідності витребування судом доказів за клопотанням учасника справи, а не з ініціативи суду), оскільки зазначена стаття регулює порядок та умови витребування доказів судом за клопотанням учасника справи, тоді як у цій справі апеляційний суд фактично скористався передбаченим частиною 4 статті 74 цього Кодексу винятковим правом на витребування доказів із власної ініціативи з метою недопущення порушення речових прав третіх осіб на земельні ділянки, на які накладається спірна земельна ділянка.

34. Суд касаційної інстанції також не бере до уваги доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми частини 4 статті 74 ГПК України (в контексті недопустимості збирання доказів судом з власної ініціативи), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.12.2018 у справі № 914/809/18, оскільки, залишаючи без змін постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.08.2018, якою було скасовано ухвалу Господарського суду Львівської області від 29.05.2018 про повернення позовної заяви прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд виходив із того, що за наведених обставин після подання прокурором заяви про усунення недоліків, до якої були додані як належним чином засвідчені докази, так і докази, що не були засвідчені, але щодо яких прокурор зазначив про відсутність їх оригіналів, а також висловив незгоду з необхідністю засвідчення поданих до суду письмових доказів відповідно до "Національного стандарту України. Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 № 55, місцевий господарський суд не був позбавлений можливості порушити провадження в справі та розглянути її, надавши оцінку наявним у ній, а також поданим під час розгляду справи доказам відповідно до статті 86 ГПК України, прийнявши до уваги лише ті докази, на підставі яких підлягають встановленню дійсні обставини справи.

35. З огляду на специфіку правовідносин у справі № 914/809/18, зумовлену помилковим поверненням судом першої інстанції позовної заяви після усунення прокурором недоліків її оформлення, колегія суддів вважає, що в зазначеній постанові Верховного Суду міститься висновок щодо застосування саме норм статей 91, 162, 164 ГПК України, які регулюють відносини подання позовної заяви, її змісту та засвідчення копій доданих до неї доказів, а не відносини витребування судом доказів з власної ініціативи під час розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.

Крім того позивач у поданій касаційній скарзі належним чином не обґрунтував того, як може вплинути, а тим більше спростувати законність оскаржуваної постанови зазначений нерелевантний висновок Верховного Суду.

36. Отже, в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.12.2018 у справі № 914/809/18 насправді не викладено загального висновку щодо застосування положень частини 4 статті 74 ГПК України в подібних правовідносинах, тоді як саме по собі цитування вказаної норми процесуального права за відсутності тлумачення її змісту не можна вважати правовим висновком Верховного Суду.

37. Водночас наявні заперечення скаржника з приводу неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норм статей 13, 74, 76- 79, 86 ГПК України, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.12.2018 у справі № 914/809/18, зводяться здебільшого до незгоди з оцінкою судом апеляційної інстанції наявних доказів в їх сукупності та до намагання здійснити переоцінку доказів, проте відповідно до імперативних положень частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

38. Наведене вище переконливо свідчить як про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних процесуальних правовідносин, так і про їх неоднакове правове регулювання в справах №№ 917/2034/17, 923/243/18, 914/809/18 і в цій справі (№ 927/186/22), у зв`язку з чим немає підстав для висновку про подібність правовідносин у зазначених справах.

У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та в справах, на постанови Верховного Суду в яких посилається позивач на обґрунтування підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.

39. Таким чином, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, однак наразі виключається можливість закриття касаційного провадження з огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до висновків Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права (статей 75, 79, 86, 98, 104 ГПК України), викладених у постановах від 28.01.2020 у справі № 917/1335/18, від 12.02.2020 у справі № 910/21067/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, на неврахуванні яких (висновків) помилково наголошує скаржник.

40. Отже, на відміну від місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції, дослідивши зібрані в справі докази в їх сукупності, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

41. З наведених раніше мотивів колегія суддів погоджується з обґрунтованими доводами відповідача, викладеними у відзиві на касаційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

42. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

43. Зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що оскільки апеляційний суд переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до правових висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від від 28.01.2020 у справі № 917/1335/18, від 12.02.2020 у справі № 910/21067/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, що в свою чергу виключає як закриття касаційного провадження в справі, так і скасування оскаржуваної постанови.

44. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

45. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний суд, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, як наслідок, оскаржувану постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

46. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову, в зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної постанови.

Розподіл судових витрат

47. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Смолянка-Агро" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2024 у справі № 927/186/22 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай