Постанова

від 26.11.2024 по справі 904/3057/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 904/3057/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С. К. - головуючий (доповідач), Багай Н. О., Мачульський Г. М.,

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р. К.,

та представників:

позивача - Трощія О. С. (в режимі відеоконференції),

відповідача - Криштопа Я. В. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Дніпровського квартирно-експлуатаційного управління

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.05.2024

та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.11.2023

у справі № 904/3057/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Трейд ЛТД"

до Дніпровського квартирно-експлуатаційного управління

про стягнення коштів

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укр-Трейд ЛТД" (далі - ТОВ "Укр-Трейд ЛТД"; позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Дніпровського квартирно-експлуатаційного управління (попереднє найменування - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпро (далі - Дніпровського КЕУ; відповідач) 1 596 071,83 грн, з яких 1 266 016,47 грн - основний борг, 14 023,96 грн - пеня, 269 057,74 грн - інфляційні втрати, 46 973,66 грн - 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем договору від 20.07.2017 № 6/2017/КЕВ щодо надання послуг, оплачених позивачем.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.11.2023 (суддя -Мілєва І. В. (з урахуванням ухвали про виправлення описки), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 29.05.2024 (головуючий суддя - Парусніков Ю. Б., судді - Верхогляд Т. А., Коваль Л. А.), позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 261 039,48 грн, отриманих на підставі договору від 20.07.2017 № 6/2017/КЕВ, 248,42 грн - 3% річних. В решті позову відмовлено.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.07.2017 між ТОВ "Укр-Трейд ЛТД" (сторона-2) та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Дніпро (назву якого в подальшому змінено на Дніпровське КЕУ (сторона-1) було укладено договір № 6/2017/КЕВ, за умовами якого метою залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності військових частин та підрозділів ЗСУ, що перебувають на квартирно-експлуатаційному забезпеченні в Дніпровському КЕУ, наповнення спеціального фонду Міністерства оборони України сторони дійшли згоди про те, що цей договір є змішаним у розумінні ст. ст. 626, 627, 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в порядку та на умовах, визначених цим договором. Сторона-1 зобов`язувалася за умови сприяння та підтримки сторони-2 протягом визначеного в договорі строку надавати за плату послуги з вирощування сільськогосподарської продукції (визначеної згідно з Переліком видів сільськогосподарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам, установам Збройних Сил України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2000 № 1171 (зі змінами) на земельній ділянці, що є власністю держави та знаходиться в користуванні Дніпровського КЕУ на підставі Державного акта на право користування землею серії Б № 020061 від 1988 року стороні-1, а сторона-2 - вчасно оплачувати надані послуги згідно з умовами цього договору стороні-1.

Загальна орієнтовна площа, на якій буде здійснюватися надання послуг, становить 735,20 га згідно з актом обстеження земельної ділянки, який є невід`ємною частиною договору. Загальна площа підлягає уточненню після розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Про готовність земельної ділянки до використання за цим договором складаються акти обстеження земельної ділянки, які є невід`ємною частиною договору та є підставою для початку відліку періоду надання послуг і здійснення розрахунків за них за цим договором (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2 договору сторони у цьому договорі погодилися з тим, що вони мають такі цілі, які сформовані виключно на їх волевиявленні: а) обробіток землі для вирощування сільськогосподарської продукції, розподіл праці та спеціалізація виробництва при вирощуванні сільськогосподарської продукції; б) підвищення обсягів виробництва та досягнення економічного ефекту від раціонального використання землі; в) забезпечення ефективності виробництва шляхом оптимізації витрат на матеріальні ресурси; г) збільшення гнучкості виробництва та збуту відповідно до вимог ринку; д) швидке освоєння нової продукції, яка користуються попитом на ринку.

Для виконання цілей цього договору, сторона-2 забезпечує надання в розпорядження стороні-1: насіннєвого матеріалу, мінеральних добрив, засобів захисту рослин та інших необхідних компонентів для вирощування сільськогосподарських культур; надання послуг з обробітку, посіву, збору врожаю та транспортування сільськогосподарської продукції; сільськогосподарської техніки, її керування та технічної експлуатації екіпажами (водіями) сторони-2 (п. 1.3 договору).

У п. п. 1.4, 1.5 договору сторони досягли згоди, що детальна інформація щодо послуг, які надаються за цим договором, визначається у завданні сторони-2, яке надається ним стороні-1. Завдання надається в письмовій формі та погоджується стороною-1. Послуги передаються стороною-1 стороні-2 на підставі акта приймання-передачі послуг. Акт приймання-передачі послуг складається після фактичного отримання послуг, а помісячна оплата за послуги здійснюється відповідно до роз. 2 цього договору, в тому числі до складання акта приймання- передачі наданих послуг.

Строки та способи передачі стороною-1 послуг стороні-2 визначаються за домовленістю сторін. Сторони дійшли згоди, що право власності на сільськогосподарську продукцію, отриману в результаті надання послуг стороною-1, належить стороні-2 (п. п. 1.6, 1.7 договору).

Згідно з п. 2.1 договору для цілей, зазначених у п. 1 цього договору, сторони домовилися про таке: відносини сторін за цим договором спрямовані на надання послуг з взаємної підтримки та допомоги в щоденній діяльності (п. 2.1.1 договору); враховуючи вимоги ч. 4 ст. 632 ЦК України, ціна послуг з урахуванням вимог цього договору, кон`юнктури ринку та сплати встановлених законодавством податків, інших обов`язкових платежів і зборів та є звичайною ціною в розумінні Податкового кодексу України (п. 2.1.2 договору).

Грошова сума, яку сторона-2 перераховує стороні-1 за надані послуги складає 2 205 600,00 грн на рік, у тому числі ПДВ 367 600,00 грн, із розрахунку 3 000,00 грн за 1 га площі земель, на яких надаються послуги. Загальна сума підлягає уточненню з урахуванням даних технічної документації із землеустрою, щодо фактичної площі земельних ділянок, на яких будуть надаватися послуги. Грошова сума, яка підлягає оплаті не залежить від розміру отриманого доходу сторони-2 за рахунок реалізації сільськогосподарської продукції, отриманого за результатами послуг, наданих за цим договором (п. 2.1.3 договору).

Обчислення розміру плати за послугу здійснюється з урахуванням індексації. Розмір плати послуги визначається шляхом коригування розміру плати послуги за базовий рік (перший рік) на сумарний індекс інфляції за період з першого числа фактичного року за договором до останнього числа фактичного кожного року за договором. Плата за послуги за кожен наступний фактичний рік за договором визначається шляхом коригування плати за послугу за попередній фактичний рік за договором на індекс інфляції на минулий рік за наступний фактичний рік (п. 2.1.4 договору).

Відповідно до п. 2.1.5 договору нарахування та оплата за послуги проводиться таким чином: у серпні 2017 року - 254 948,39 грн (у тому числі 71 148,39 грн - сума оплати за липень пропорційно кількості днів дії договору; 183 800,00 грн - сума оплати за серпень); у вересні 2017 року - 53 627,09 грн (часткова сума оплата за вересень 2017 року) з подальшою сплатою повної суми разом з індексацією у жовтні 2018 року. Кінцева сума оплати за жовтень 2017 року вираховується шляхом коригування розміру залишкової плати 130 172,91 грн на сумарний індекс інфляції за період з вересня 2017 року по жовтень 2018 року; у жовтні 2017 року - квітні 2018 року - по 10 000,00 грн щомісячно. Сплата повної суми здійснюється у листопаді 2018 року. Кінцева сума оплати за відповідний місяць цього періоду вираховується шляхом коригування розміру залишкової плати за кожен місяць у сумі 173 800,00 грн на сумарний індекс інфляції за період з місяця, за який здійснюється оплата, по листопад 2018 року; у травні 2018 року - вересні 2018 року - по 30 000,00 грн щомісячно. Сплата повної суми здійснюється у листопаді 2018 року. Кінцева сума оплати за відповідний місяць цього періоду вираховується шляхом коригування розміру залишкової плати за кожен місяць у сумі 153 800,00 грн на сумарний індекс інфляції за період з місяця, за який здійснюється оплата, по листопад 2018 року. Крім того, з жовтня 2018 року здійснюється щомісячна плата (до 10 числа місяця, що передує розрахунковому) рівними частинами (із розрахунку 1/12 від суми договору), що складає 183 800,00 грн, на рахунок сторони-1 з коригуванням сум згідно з п. 2.1.4 договору.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання уповноваженими особами та скріплення печатками сторін (п. 7.1 договору).

Договір укладений строком до 31.12.2024 з обов`язковим підписанням сторонами актів наданих послуг, що підтверджують виконання зобов`язань за цим договором (п. 7.2 договору).

01.10.2018 сторони підписали додаткову угоду № 1 до договору, в якій дійшли згоди внести зміни до п. 1.1 роз. 1 договору, а саме: "з метою залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності військових частин та підрозділів ЗСУ, що перебувають на квартирно-експлуатаційному забезпеченні в Дніпровському КЕУ, наповнення спеціального фонду Міністерства оборони України сторони дійшли згоди про те, що цей договір є змішаним у розумінні ст. ст. 626, 627, 628 ЦК України в порядку та на умовах, визначених цим договором. Сторона-1 зобов`язується за умови сприяння та підтримки сторони-2 протягом визначеного в договорі строку, надавати за плату послуги з вирощування сільськогосподарської продукції (визначеної згідно з Переліком видів сільськогосподарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам, установам Збройних Сил України, затвердженого постановою Кабміну Міністрів України від 25.07.2000 № 1171 (зі змінами) на земельній ділянці, що є власністю держави та знаходиться в користуванні квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро на підставі Державного акта на право користування землею серії Б № 020061 від 1988 року стороні-1, а сторона-2 зобов`язується вчасно оплачувати надані послуги згідно з умовами цього договору стороні-1. Загальна орієнтовна площа земельної ділянки, на якій буде здійснюватися надання послуг, становить 130,00 га згідно з схеми розташування земельної ділянки та акта обстеження земельної ділянки, які є невід`ємною частиною договору. Площа земельної ділянки підлягає уточненню та збільшенню по мірі обробки та підготовки (розмінування території від боєприпасів та очищення від сторонніх об`єктів) до надання послуг. Про готовність земельної ділянки до використання за цим договором складаються акти обстеження земельної ділянки та схеми розташування земельної ділянки, які є невід`ємною частиною договору та є підставою для початку відліку періоду надання послуг і здійснення розрахунків за них за цим договором. Якщо акт не підписаний, сторони погоджуються, що надання послуг здійснюється на земельній ділянці площею, в межах і за розташуванням ділянки, які визначалися у попередньому році."

10.03.2020 між сторонами було підписано додаткову угоду № 2 до договору, в якій дійшли згоди з 20.07.2017 внести зміни до п. п. 2.1.3, 2.1.5 договору та викласти їх у такій редакції: 2.1.3. Грошова сума, яку сторона-2 перераховує стороні-1 за надані послуги складає 390 000,00 грн на рік, у тому числі ПДВ 65 000,00 грн, із розрахунку 3 000,00 грн за 1 га площі земель, на яких надаються послуги. Загальна сума підлягає уточненню з урахуванням даних технічної документації із землеустрою, щодо фактичної площі земельних ділянок, на яких будуть надаватися послуги. Грошова сума, яка підлягає оплаті не залежить від розміру отриманого доходу сторони-2 за рахунок реалізації сільськогосподарської продукції, отриманого за результатами послуг, наданих за цим договором. 2.1.5. Нарахування та оплата проводиться таким чином: у серпні 2017 року - 45 080,65 грн, у тому числі - 12 580,65 грн сума оплати за липень 2017 року пропорційно кількості днів дії договору та 32 500,00 грн сума оплати за серпень 2017 року; у вересні 2017 року - 9 482,48 грн (часткова сума оплати за вересень 2017 року) з подальшою сплатою повної суми разом з індексацією у жовтні 2018 року. Кінцева сума оплати за жовтень 2017 року вираховується шляхом коригування розміру залишкової плати 23 017,52 грн на сумарний індекс інфляції за період з вересня 2017 року по жовтень 2018 року; у жовтні 2017 року - квітні 2018 року - по 1 768,23 грн щомісячно. Сплата повної суми здійснюється у листопаді 2018 року. Кінцева сума оплати за відповідний місяць цього періоду вираховується шляхом коригування розміру залишкової плати за кожен місяць у сумі 30 731,77 грн на сумарний індекс інфляції за період з місяця, за який здійснюється оплата, по листопад 2018 року; у травні 2018 року - вересні 2018 року - по 5 304,68 грн щомісячно. Сплата повної суми здійснюється у листопаді 2018 року. Кінцева сума оплати за відповідний місяць цього періоду вираховується шляхом коригування розміру залишкової плати за кожен місяць у сумі 27 195,32 грн на сумарний індекс інфляції за період з місяця, за який здійснюється оплата, по листопад 2018 року. Крім того, з жовтня 2018 року здійснюється щомісячна плата (до 10 числа місяця, що передує розрахунковому) рівними частинами (із розрахунку 1/12 від суми договору), що складає 32 500,00 грн на рахунок сторони-1 із коригуванням сум, згідно з п. 2.1.4 договору.

Позивач зазначає, що з огляду на існування у відповідача заборгованості, він неодноразово звертався до відповідача із вимогами її сплати, які були залишені без відповіді та задоволення.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач не визнав позов ТОВ "Укр-Трейд ЛТД". Проте, у відзиві на позовну заяву підтвердив обставину зарахування позивачем оплат на рахунки відповідача за умовами договору від 20.07.2021 № 6/2017/КЕВ за період з 01.10.2017 по 30.09.2018 та з 24.03.2021 по 19.01.2023 на загальну суму 1 261 039,48 грн, на підтвердження чого надав до суду: довідку від 24.07.2023 № 525/590 (щодо суми отриманих грошових коштів від ТОВ "Укр-Трейд ЛТД" за договором від 20.07.2017 № 6/2017/КЕВ), відповідно до якої у період з 24.03.2021 по 19.01.2023 відповідачем отримано від позивача 1 040 000,00 грн; довідку від 25.07.2023 № 525/622 (щодо суми отриманих грошових коштів від ТОВ "Укр-Трейд ЛТД" за договором від 20.07.2017 № 6/2017/КЕВ), відповідно до якої у період з 01.10.2017 по 30.09.2018 відповідачем отримано від позивача 221 039,48 грн.

Отже, суди встановили, що відповідач підтвердив, що на виконання умов договору у період з 01.10.2017 по 30.09.2018 та з 24.03.2021 по 19.01.2023 він отримав від позивача грошові кошти на загальну суму - 1 261 039,48 грн, проте такі оплати позивача відповідач визначає як кошти сплачені за надані послуги за умовами договору.

Вирішуючи спір у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 1 261 039,48 грн, отриманих на підставі договору від 20.07.2017 № 6/2017/КЕВ та 248,42 грн - 3% річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. В решті позовних вимог відмовили через їх необґрунтованість.

Не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями, Дніпровсько квартирно-експлуатаційне управління звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставах п. п. п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме:

- п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України - суди прийняли рішення без урахування висновків Верховного Суд, Великої Палати Верховного Суду щодо застосування принципу змагальності сторін, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, а також щодо доказування у справі, викладених у постанові від 09.05.2024 у справі № 904/1664/19;

- п. 4 ч. 2 ст. 287 (п. п. 1, 3 ч. 3 ст. 310) ГПК України - суди обох інстанцій не здійснили оцінки доказів у справі, а суд апеляційної інстанції не врахував лист позивача щодо проведення вимірів земельної ділянки, яка обробляється, а також лист позивача про проведення обстеження земельної ділянки та внесення відповідних змін до договору; необґрунтовано відхилив клопотання про долучення доказів у справу - матеріалів кримінального провадження від 22.07.2022 № 42022040000000238.

Скаржник у касаційній скарзі посилається на таке: звернення ТОВ "Укр-Трейд ЛТД" з позовом до Дніпровського КЕУ про стягнення заборгованості є поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці; з 2017 року ТОВ "Укртрейд-ЛТД" жодного разу не повідомляв відповідача про невиконання чи неналежне виконання ним зобов`язань; відповідачем направлялися на адресу позивача акти наданих послуг, на підтвердження чого були надані відповідні листи; натомість, на адресу відповідача не направлялись обґрунтовані відмови від підписання актів наданих послуг та/або не вчинялось інших дій, які могли б свідчити про ненадання позивачу послуг відповідно до умов договору; суди формально підійшли до встановлення обставин справи, надавши перевагу поясненням позивача; у судовому засіданні, після пояснень позивача, представник відповідача, користуючись своїми правами, хотів поставити питання позивачу, однак суд позбавив його цього права.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.07.2024 відкрито провадження за касаційною скаргою Дніпровського КЕУ з підстав, передбачених п. п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 19.08.2024.

Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду повідомлено учасників справи про те, що розгляд касаційної скарги Дніпровського КЕУ відбудеться 26.11.2024.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить відмовити у її задоволенні з підстав, наведених у цьому відзиві.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень (п. п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційні скарзі доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Велика Палата Верховного Суду у п. 60 постанови від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц зазначила про те, що зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Разом з тим, вказаною підставою для касаційного оскарження (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України) є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Цитування скаржником окремих висновків, наведених у постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України (див., зокрема ухвалу Верховного Суду від 08.10.2024 у справі № 274/1477/20). Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення (див., зокрема підхід в частині оцінювання спірних правовідносин на предмет подібності, який застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. Самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України покладається на скаржника.

Поняття зобов`язання та підстави його виникнення регулює ст. 509 ЦК України. Так, за ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509 ЦК України).

За ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1, 2 ст. 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору (ч. ч. 1, 2 ст. 902 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання (ст. 610 ЦК України).

Порушення особою свого зобов`язання є наслідком застосування до неї відповідної відповідальності.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства (ст. 1 цього Закону).

Частинами 1, 2 ст. ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Здійснюючи аналіз вказаних вище норм матеріального права, Верховний Суду у постанові від 19.09.2022 у справі № 910/12780/21 дійшов висновку про те, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку. Отже, документами, які підтверджують виконання позивачем зобов`язання з надання послуг відповідачу, а також виникнення у відповідача зобов`язання з їх оплати, є акти надання послуг, які є первинними бухгалтерськими документами в розумінні вказаних положень законодавства та засвідчують факт здійснення сторонами господарських операцій і містять інформацію про вартість послуг.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18 виснувала, що оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю.

Надавши оцінку наявним у матеріалах справи документам відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, встановивши, що предметом укладеного між сторонами договору є надання відповідачем позивачу послуг з вирощування сільськогосподарської продукції за плату та сприяння останнього у наданні таких послуг; що умовами договору визначено можливість здійснення позивачем оплати послуг до складання акта приймання-передачі наданих послуг, тобто перебачено можливість здійснення попередньої оплати; станом на час розгляду справи у суді першої інстанції Дніпровське КЕУ не надало жодних доказів на підтвердження надання позивачу послуг з вирощування сільськогосподарської продукції на спірну суму, сплачену позивачем відповідачу, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов підставного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 1 261 039,48 грн та 248,42 грн - 3% річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України (здійснивши їх перерахунок). Верховний Суд вважає, що доводи скаржника про надання ним позивачу послуг на спірну суму зводяться лише до переоцінки доказів у справі, що не є компетенцією Верховного Суду з огляду на ст. 300 ГПК України.

Щодо посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 09.05.2024 у справі № 904/1664/19, то необхідно зазначити таке.

Так, у постанові від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ інвест" до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про зобов`язання вчинити дії та визнання договору припиненим Верховний Суд дійшов висновку про те, що принцип змагальності сторін у господарському судочинстві не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Верховний Суд у постанові від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 за позовом Приватного акціонерного товариства "АПК-Інвест" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Полтавська паляниця" про зобов`язання здійснити поставку товару і стягнення неустойки у розмірі 1 000 000 грн зазначено, що з урахуванням наведеної сутності принципу змагальності саме ПАТ "АПК-Інвест", як позивач у справі та особа, яка стверджує про порушення відповідачем зобов`язань за договором, мав довести ту обставину, на яку він посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог - підписання спірного договору сторонами саме 27.03.2018. Проте, наявності таких доказів судом апеляційної інстанції встановлено не було, а навпаки, спростовано твердження позивача про підписання договору сторонами 27.03.2018. У той же час, зробивши припущення про ймовірне підписання договору позивачем у період з 02.04.2018 по 10.04.2018, суд апеляційної інстанції в порушення принципу змагальності безпідставно переклав тягар доведення цієї обставини на відповідача та фактично бездоказово презюмував виникнення в останнього зобов`язань за договором до спливу строку поставки товару, встановленого в специфікації № 1. В порядку obiter dictum Верховний Суд зазначив, що у даному випадку суд апеляційної інстанції припустився логічної помилки, коли в обґрунтування свого рішення фактично використав концепцію негативного доказу, яка сама по собі порушує принцип змагальності.

У справі № 902/761/18 за позовом ФГ "Агро-Вдалий" до ФОП Олійчук С.С. про стягнення 614 833,73 грн збитків, з яких 589 210,33 грн - упущена вигода, 20 755,09 грн - орендна плата за землю, 4 865,31 грн - зобов`язання зі сплати земельного податку Верховний Суд залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову. При цьому виснував, що з урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності саме ФГ "Агро-Вдалий", як позивач у справі та особа, яка стверджує обставину завдання йому неправомірними діями відповідача збитків у формі упущеної вигоди, мав довести належними та допустимими доказами як реальність отримання вигоди у вигляді доходу від збору урожаю соняшника, так і розмір цього доходу. В якості єдиного доказу, який підтверджує розмір завданих збитків, позивач послався на висновок експерта від 20.11.2018 № 6008/18-21, який судами обох інстанцій був відхилений як неналежний та недопустимий. З цих же підстав (неналежності та недопустимості як доказу) був відхилений і аналогічний висновок експерта від 01.04.2019 № 2364/19-21, яким позивач намагався довести розмір отриманого відповідачем доходу від збору урожаю ріпаку. Верховний Суд зазначив, що саме невиконання позивачем покладеного на нього приписами ст. ст. 13, 74 ГПК України процесуального обов`язку з доведення належними та допустимими доказами розміру заподіяних йому неправомірними діями відповідача збитків у формі упущеної вигоди і спричинило прогнозований процесуальний наслідок у вигляді відмови в задоволенні позовних вимог з підстав їх недоведеності.

Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 за позовом Приватного акціонерного товариства "Полтавське автотранспортне підприємство 1662" до Публічного акціонерного товариства "Кристалбанк" про визнання недійсним правочину щодо переходу права власності дійшов висновку, що з урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності саме ПАТ "Полтавське автотранспортне підприємство 1662", як особа, яка стверджує про порушення з боку іпотекодержателя своїх прав іпотекодавця та умов іпотечного договору, мало довести ту обставину, на яку він посилається в обґрунтування своїх заперечень - невідповідність визначеної іпотекодержателем вартості іпотечного майна його реальній ринковій вартості, зокрема внаслідок того, що оцінювач не здійснював огляд об`єкта оцінки. Проте суд апеляційної інстанції, надавши оцінку представленим доказам та доводам учасників справи в сукупності за правилами ст. 86 ГПК України, у тому числі дослідивши звіт про оцінку майна від 17.02.2017 на предмет відповідності вимогам чинного законодавства, а також мотивовано відхиливши висновок експертизи від 24.04.2017, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем порушень вимог законодавства та умов іпотечного договору при набутті відповідачем права власності на предмет іпотеки за ціною 2 500 002,73 грн, визначеною експертним звітом про оцінку майна від 17.02.2017 № 001-17022017. Зазначив, що при цьому при оцінці вказаного звіту про оцінку судом окремо відзначено, що оцінювач не був допущений позивачем на територію розташування об`єкта оцінки, а тому мав можливість здійснити лише огляд зовнішнього вигляду майна, що безпосередньо зазначено у самому звіті про оцінку. З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги в п. 36 постанови від 04.12.2019 Верховний Суд відхилив як такі, що зводяться до переоцінки доказів та вимог про встановлення інших обставин справи, необхідність втручання у фактичну складову судового рішення, що виходить за межі встановлених ст. 300 ГПК України повноважень Верховного Суду як суду права.

У постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц за позовом ОСОБА_1 до Колективного підприємства "Гайсинська меблева фабрика", Гайсинського районного управління юстиції Вінницької області в особі Реєстраційної служби Гайсинського районного управління юстиції Вінницької області, Тростянецького міськрайонного управління юстиції Вінницької області в особі Реєстраційної служби по місту Ладижину Тростянецького міськрайонного управління юстиції Вінницької області про визнання недійсними рішень загальних зборів співвласників підприємства Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що не встановивши згідно з вимогами Статуту наявність у позивача, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 статусу працюючих співвласників, необхідного для участі у загальних зборах працюючих співвласників, не виявивши, що у таких зборах, рішення яких оскаржив позивач, брали участь конкретні особи, які не мали на це права, дійшла висновку про відсутність підстав для висновку про порушення порядку скликання та проведення зборів, визначення необхідного кворуму для ухвалення відповідних рішень. Отже, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що підстави для визнання їх (зборів) недійсними відсутні.

Верховний Суд у постанові від 09.05.2024 у справі № 904/1664/19 зазначив, що суди, зосередившись на встановленні обставин щодо площі земельної ділянки, на якій передбачалося надання стороною-1 стороні-2 послуг за договором, можливості її використання у спірний період, а також з`ясуванні розрахунку ціни послуг за спірним договором, залишили поза увагою встановлення обставин фактичного надання послуг та їх дійсного обсягу. Зазначив, що суд неодноразово вказував на те, що у разі дефектів первинних документів і невизнання стороною факту реалізації договору, сторони не позбавлені можливості доводити безпосередньо факт виконання за договором іншими доказами, які будуть переконливо свідчити саме про фактичні обставини здійснення такого виконання.

Здійснивши аналіз постанов Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, та оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій не ухвалювали їх всупереч висновкам Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суд, а доводи скаржника про їх неврахування зводяться лише до неправильного розуміння цих висновків Верховного Суду, на свою користь. Судами попередніх інстанцій надавалася оцінка наявним у матеріалах справи документам відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, а відповідачем у касаційній скарзі не доведено, що при їх прийнятті було порушено принцип змагальності, закріплений у ст. 13 ГПК України.

Також скаржник, посилаючись на справу № 904/1664/19, не враховує і того, що у ній стягувачем (позивачем) є Дніпровського КЕУ, а не ТОВ "Укр-Трейд ЛТД", а грошові кошти стягувалися за інший період, ніж у справі, яка переглядається.

Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Колегія суддів також відхиляє і посилання скаржника на положення п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України щодо недослідження судами зібраних у справі доказів та необґрунтованого відхилення апеляційним господарським судом клопотання про долучення доказів.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених п. п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права щодо недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених п. п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.

Натомість зміст касаційної скарги свідчить про те, що доводи скаржника у наведеній частині зводяться до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів, але, як уже зазначалося, скаржник при цьому належним чином не обґрунтував у своїй касаційній скарзі наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

За таких обставин, колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про недослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів за умови відсутності підстав касаційного оскарження, передбачених п. п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України (див., зокрема постанови Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 902/51/21, від 17.09.2024 у справі № 927/55/23).

Щодо аргументів скаржника про необґрунтованість відхилення апеляційним господарським судом клопотання про долучення доказів - матеріалів кримінального провадження від 22.07.2022 № 42022040000000238 та відповідних листів, то необхідно зазначити таке.

У ч. 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тягар доказування (onus probandi) лежить на сторонах.

Згідно із ч. 3 ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Здійснюючи аналіз вказаних вище норм процесуального права, Верховний Суд у постанові від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20 виснував, що при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (особи, яка їх подає).

Верховний Суд зазначає, що право на справедливий суд встановлено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, відповідно до п. 1 цієї статті кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Зміст права на справедливий розгляд справи висвітлюється в практиці Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні у справі "Руіз-Матеос проти Іспанії" (Ruiz-Mateos v. Spain, заява № 12952/87, від 23.06.1993, п. 63) ЄСПЛ зазначив, що принцип рівності сторін (рівних процесуальних можливостей) є одним з проявів справедливого розгляду, який включає фундаментальне право на змагальність розгляду. Зокрема, кожна сторона вправі знати про доводи та докази, представлені іншою стороною, та мати дієву можливість коментувати їх.

У рішенні у справі "Вержбицький проти Польщі" (Wierzbicki v. Poland, заява № 24541/94, від 18.06.2002, п. 39) ЄСПЛ, посилаючись на рішення у справі "Домбо Бехер проти Нідерландів" (Dombo Beheer B. V. v. The Netherlands, заява № 14448/88, п. 33), наголосив, що стосовно судового процесу, який стосується протилежних приватних інтересів, принцип рівності сторін передбачає, що кожній стороні забезпечується достатня можливість представити свою позицію - включаючи докази - з дотриманням вимог, які не ставлять сторону в невигідне становище по відношенню до опонента.

Оскільки відповідачем відповідно до вимог ст. 74 ГПК України не було доведено неподання ним документів до суду першої інстанції з причин, які об`єктивно від нього не залежали, то суд апеляційної інстанції не безпідставно, а обґрунтовано відмовив у їх прийнятті, не задовольнивши відповідне клопотання відповідача (див., зокрема постанову Верховного Суду від 08.12.2021 у справі № 911/2574/18).

Верховний Суд також зазначає, що розгляд цієї справи відбувався у суді першої інстанції не в одне судове засідання, відповідачу надавалася можливість подавати: докази, пояснення; а також зауваження - у тому числі під час його виступу по суті спору та під час судових дебатів, що спростовує аргументи касаційної скарги про позбавлення відповідача права, закріпленого ГПК України (задавати питання). При цьому, посилаючись на обставину позбавлення його судом права задавати питання позивачу, скаржник у скарзі не наводить питання, можливість задати яке вплинула на хід розгляду справи.

З огляду на ст. 300 ГПК України Верховний Суд не переглядає судові рішення в частині відмови у задоволенні позову.

Решта доводів касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою поданих сторонами доказів і необхідності їх переоцінки і встановлення нових обставин справи, що відповідно до норм ст. 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Отже, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних рішень - без змін.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Дніпровського квартирно-експлуатаційного управління залишити без задоволення.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.05.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.11.2023 у справі № 904/3057/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Багай Н. О.

Мачульський Г. М.