Рішення

від 29.11.2024 по справі 638/18320/24

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/18320/24

Провадження № 2/638/6431/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

29 листопада 2024 року Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого Невеніцина Є.В.,

за участю секретаря Кассіч Н.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Печенізької селищної ради про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом до Печенізької селищної ради про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 2008 року по 25.10.2021 року. Свої вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати, після смерті якої відкрилася спадщина. 26.07.2023 позивач звернулася до Чугуївської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, проте їй відмовили у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини. Місце проживання позивача та померлої було зареєстровано за різними адресами, проте фактично вони проживали разом з 2008 року, а відтак просить задовольнити її вимоги.

У судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги та просила задовольнити, відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце слухання справи повідомлений вчасно та належним чином, причин неявки не повідомив, відзиву на позовну заяву або клопотань про відкладення слухання справи суду не надходило.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач повідомлений про час та місце слухання справи своєчасно та належним чином, позивач не заперечував проти ухвалення заочного рішення, суд проводить заочний розгляд справи на підставі наявних доказів, відповідно до положеньст. 280 ЦПК України.

Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.

Згідно копії свідоцтва про смерть № НОМЕР_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у смт Печеніги Чугуївського району Харківської області.

Згідно копії свідоцтва про народження № НОМЕР_2 , копії свідоцтва про укладення шлюбу № НОМЕР_3 позивач є дочкою померлої.

27 квітня 2011 року ОСОБА_2 складено заповіт, зареєстрований в реєстрі за №353, про те, що на випадок її смерті все її майно вона заповідає ОСОБА_1

26 липня 2023 року повідомленням за №1258/01-16 Чугуївська державна нотаріальна контора Харківської області зазначила, що у зв`язку із пропущенням ОСОБА_1 строку подачі заяви про прийняття спадщини, не має права видати свідоцтво про право на спадщину після померлої ОСОБА_2 .

Згідно копії паспорта позивача, місце проживання останньої зареєстровано з 29.09.1983 за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно довідки №17-15/903 від 20.07.2023, виданої виконкомом Печенізької селищної ради Чугуївського району Харківської області, ОСОБА_2 на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , разом з нею фактично проживала донька ОСОБА_1 , 1952 року народження, з 2008 року і по теперішній час.

Свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснили, що дійсно з 2008, 2009 року позивач з чоловіком та її матір`ю проживали разом за адресою: АДРЕСА_2 , вели спільне господарство до моменту смерті. ОСОБА_2 .

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Згідно зі статтями 1233-1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

За загальним правилом, визначеним частиною першою статті 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.

Згідно з пунктами 3.21, 3.22 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.

Як вбачається з матеріалів справи, місце реєстрації проживання позивача та її матері різні.

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Верховний Суд неодноразово зазначав у спірних правовідносинах, що положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи (в ред. чинній на момент смерті ОСОБА_2 ).

Відповідно до абз.4 ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

Пунктом 12 частини 1 статті 2 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання (перебування) особи це внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.

Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18) вказав, що частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року № 7 , якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд з заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Зі змісту викладеного вбачається, що право звернення до суду з заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини виникає у заявника, якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини.

Суд виходить з того, що реєстрація місця проживання або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.

Відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем та оцінені судом.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах: від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, провадження № 61-44149св18; від 07 червня 2022 року у справі № 175/4514/20, провадження №61-2387св22.

На підставі вищевикладеного, суд зазначає, що сама по собі реєстрація місця проживання спадкодавця за іншою адресою на час відкриття спадщини не може свідчити відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України про неприйняття спадщини спадкоємцем, який на час відкриття спадщини фактично проживав разом зі спадкодавцем у одному будинку за однією і тією ж адресою.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами ; висновками експертів; показаннями свідків (ч.2 ст.76 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 90 ЦПК України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Суд вважає належними доказами показання допитаних свідків, оскільки вони узгоджується між собою та стосуються обставин, які підлягають доказуванню.

Так, дослідженими судом доказами повністю підтверджується той факт, що ОСОБА_1 з 2008 року та на час смерті своєї матері ОСОБА_2 постійно проживала разом з нею за адресою: АДРЕСА_2 , хоча і були зареєстровані за різними адресами, зазначене підтверджується пояснення позивача, показннями свідків та довідкою №17-15/903 від 20.07.2023.

Враховуючи викладене, позовні вимоги обґрунтовані та підлягають до заоволення.

Керуючись ст.ст. 1268,1269,1270 Цивільного кодексу України, ст.ст. 274-279, 263-265, 352, 354-355ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,РНОКПП НОМЕР_4 )до Печенізькоїселищної ради(Харківськаобл.,Чугуївський район,с.Печеніги,вул.Незалежності,48,ЄДРПОУ 04396992)про встановленняфакту постійногопроживання зіспадкодавцем начас відкриттяспадщини задовольнити.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , починаючи з 2008 року по 25 жовтня 2021 року.

Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана позивачем до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку відповідачем шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду або через Дзержинський районний суд міста Харкова протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом цих строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Головуючий Є.В.Невеніцин