Рішення

від 28.11.2024 по справі 146/1533/24

ТОМАШПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 146/1533/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" листопада 2024 р. Томашпільський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого-судді Пилипчука О.В.,

з участю секретаря судового засідання Іванової Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в селищі Томашпіль цивільну справу

ім`я (найменування) сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Міністерство оборони України,

Територіальний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Тульчинському районі Вінницької області центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ),

ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3

вимоги позивача: про встановлення факту батьківства

ВСТАНОВИВ:

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

18 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить встановити факт, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в с.Іванковське, Бахмутського району Донецької області являється батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Внести зміни до актового запису № 4, складеного виконкомом Пилипи-Борівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області від 24 червня 2015 року про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зазначивши батьком дитини громадянина України ОСОБА_4 .

Даний позов обґрунтовано наступним.

ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 вийшла заміж за ОСОБА_7 , внаслідок чого змінила своє прізвище на « ОСОБА_1 ».

З 2014 року по 2016 рік позивачка однією сім`єю без реєстрації шлюбу проживала із ОСОБА_4 . Від шлюбних відносин в них народився син « ОСОБА_5 » ІНФОРМАЦІЯ_3 . В свідоцтві про народження дитини запис про батька було здійснено відповідно до ч.1 ст. 135 СК України.

ОСОБА_4 був призваний на військову службу у зв`язку з військовою агресією рф. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 загинув внаслідок вибухової травми в районі с.Іванковське, Бахмутського району Донецької області.

Позивачка вказує, що встановлення факту батьківства необхідне заявнику для одержання соціальних виплат і надання пільг, передбачених чинним законодавством України.

За життя ОСОБА_4 визнавав своє батьківство відносно свого сина та відносився до нього відповідно.

За час свого життя ОСОБА_4 не подавав заяв до органу РАЦС про визнання батьківства, у зв`язку з чим для встановлення юридичного факту батьківства позивачка вимушена звернутися до суду з даним позовом.

30 жовтня 2024 року представником відповідача Міністерства оборони України, подано до суду відзив, згідно якого представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову про встановлення факту батьківства в частині позовних вимог до Міністерства оборони України.

Відзив обґрунтовано наступним.

Міністерство оборони України є неналежним відповідачем у справі, оскільки Міністерство оборони України не приймало жодної участі у правовідносинах, що виникли між сторонами даної справи. Відповідач не порушував та не оспорював ніяких суб`єктивних прав, свобод та інтересів позивача.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 04 жовтня 2024 року відкрито загальне позовне провадження у справі, підготовче засідання у справі призначено на 31 жовтня 2024 року.

30 жовтня 2024 року представником відповідача Міністерства оборони України подано до суду відзив.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 31 жовтня 2024 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду на 28 листопада 2024 року.

Доводи учасників справи.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, однак представник позивача, адвокат Самар В.О. надіслав до суду заяву, згідно якої просив про розгляд справи без його участі та без участі позивача, позовні вимоги підтримав, та просив їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, однак подав до суду заяву, згідно якої позов визнає повністю, не заперечує проти його задоволення та підтверджує факт, що його син ОСОБА_4 , який помер є батьком ОСОБА_5 .

Відповідач ОСОБА_3 , в судове засідання не з`явилася, однак подала до суду заяву, згідно якої позов визнає повністю, не заперечує проти його задоволення та підтверджує факт, що її син ОСОБА_4 , який помер є батьком ОСОБА_5 .

Представник відповідача, Територіального відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Тульчинському районі Вінницької області центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), в судове засідання не з`явився, однак подав до суду заяву, згідно якої просив розгляд справи проводити без його участі, при винесення рішення покладається на розсуд суду.

Представник відповідача Міністерства оборони України в судове засідання не з`явився, хоча завчасно та належним чином був повідомлений про слухання справи.

Оскільки сторони в судове засідання не з`явились, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України не здійснювалося.

Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

Суд, розглянувши заяви представника позивача, відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представника відповідача Територіального відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Тульчинському районі Вінницької області центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), дослідивши матеріали справи, оцінивши належність і достовірність доказів, сприяючи всебічному й повному з`ясуванню обставин справи, що має істотне значення для правильного вирішення спору, прийшов до наступного.

Відповідно до ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; розумні строки розгляду справи судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення; обов`язковість судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно ч.ч.1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 15 Постанови Пленуму від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» вказав, що суд розглядає заяви про встановлення факту батьківства в разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини. Заяви про встановлення факту визнання батьківства щодо дитини розглядаються судом у випадках, коли померла особа в знавала себе батьком дитини до цієї дати. Заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо у свідоцтві про народження певна особа не вказана батьком дитини.

У постанові Верховного Суду від 21.02.2020 року у справі № 643/9245/18 сформульовано правовий висновок, який зводиться до того, що тлумачення статті 130 СК України свідчить, що закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України, які мають оцінюватися в їх сукупності.

При розгляді спору щодо визнання батьківства суд має виходити зі змісту ч. 2 ст. 128 СК України , відповідно до якої підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.

Отже, сімейне законодавство України не визначає будь-яких особливостей щодо предмета доказування у даній категорії справ. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про встановлення факту батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності.

Судом встановлено, що до суду звернулася ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 24 липня 2018 року ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_7 24.07.2018 зареєстрували шлюб. Після реєстрації шлюбу чоловік та дружина взяли прізвища ОСОБА_1 .

Відповідно до витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України № витягу 00033645779 від 12 листопада 2021 року ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_8 , його матір`ю вказано ОСОБА_6 громадянку України, його батьком вказано ОСОБА_4 , громадянина України. Відомості про батька записані відповідно до вимог частини першої ст. 135 Сімейного кодексу України.

Згідно довідки Пилипи-Борівського старостинського округу Томашпільської селищної ради Тульчинського району № 208 від 30.07.2024, ОСОБА_1 дійсно проживала однією сім`єю на території Пилипи-Борівські, Тульчинського району Вінницької області з покійним ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_9 з 2014 року по 2016 рік.

Як видно з свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 26 червня 2023 року ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_9 , місце смерті с.Іванівське Бахмутський район Донецької області.

Відповідно до витягу з протоколу засідання 11 Регіональної ВЛК з визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 2823 від 11 серпня 2023 року «Вибухова травма» отримана 21.06.2023 року ОСОБА_4 , 1988 року народження під час безпосередньої участі у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, послужила причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_9 . Травма та причини смерті пов`язані із захистом Батьківщини.

Згідно довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, виданої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 дійсно брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, перебуваючи у н.п. Іванівське, Бахмутського району, Донецької області. Ця довідка є підставою для надання особі статусу члена сім`ї загиблого Захисника України.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 11 червня 1988 року ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_10 , його батьками вказано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Як видно з висновку молекулярно-генетичного експертного дослідження №41398 від 27.02.2024 , виконаного завідуючою клініко-діагностичної лабораторії ТОВ «Мама-Папа» Вихрєвою Марією Андріївною , наданого позивачем, ймовірність того, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , є біологічним батьком батька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_12 складає 99,97%.

Відповідно до змісту ч.1 ст.121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Згідно із п. 3 ч. 2 ст. 125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за рішенням суду.

Відповідно до ст. 130 СК України у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу . Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу.

За ч.3 ст.128 СК України позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.

Згідно із роз`ясненнями, викладеними у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року № 3 , у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, або смерті жінки, котра вважалась матір`ю останньої, факт їхнього батьківства (материнства) може бути встановлено за рішенням суду в окремому провадженні. Заяви про встановлення факту як батьківства, так і материнства суд приймає до розгляду, якщо запис про батька (матір) дитини в Книзі реєстрації народжень учинено згідно зі ст. 135 СК України. Із заявою про встановлення факту батьківства до суду мають право звернутися матір, опікун(піклувальник) дитини, особа, яка її утримує та виховує, а також сама дитина, котра досягла повноліття, а факту материнства - батько й інші перелічені особи. Усі вони беруть участь у справі як заявники, а органи опіки та піклування й інші особи (залежно від обставин справи) - як заінтересовані особи.

Із досліджених судом доказів встановлено, що заявниця є особою, яка має право звертатись із вказаною позовною заявою, оскільки є матір`ю дитини, а також те, що відомості про батька дитини в актовому записі про її народження внесені за вказівкою матері.

Згідно із п.п. 20 п. 1 Розділу III Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/2, при вирішенні судом спорів про визнання батьківства, материнства, оспорювання батьківства чи материнства, встановлення фактів батьківства та материнства зміни до актових записів про народження вносяться відповідно до законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану.

У відповідності до п. 2.13.1 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 №96/5, рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану, є підставою для внесення відповідних змін до актового запису.

Таким чином, беручи до уваги висновок експертизи, оскільки позивачка та ОСОБА_4 спільно проживали на час зачаття та народження ОСОБА_5 , враховуючи визнання позову відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є батьками загиблого ОСОБА_4 . суд вважає, що позивачем доведено той факт, що ОСОБА_4 є батьком дитини ОСОБА_5 ..

Згідно з положеннями ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин.

Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.

Відтак, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати по пред`явленому позову при наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

На позивачеві лежить обов`язок довести, що саме йому належить оспорюване право, а вказаний ним відповідач зобов`язаний виконати покладений на нього законом або договором обов`язок.

Законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

За приписами статті 51 ЦПК України суд першої інстанції може залучити до участі у справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем лише за клопотанням позивача.

Обов`язок та право визначати відповідачів, до яких пред`являється позов, покладається на позивача.

Однак, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Такі правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 17.04.2018 року у справі № 523/9076/16-ц.

У позовній заяві не зазначено, в чому саме полягає порушення, невизнання або оспорювання її прав чи законних інтересів з боку Міністерства оборони України. Не було наведено таких обґрунтувань стороною позивача і під час розгляду справи у суді.

Отже, проаналізувавши надані позивачкою докази, надавши оцінку характеру спірних правовідносин, що склалися між сторонами, суд вважає, що позов в частині вимоги до Міністарства оборони України задоволенню не підлягає у зв`язку з його необґрунтованістю.

Згідно ст. 206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідно до п. 24 ч.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясовування і дослідження інших обставин справи.

Відповідно ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За наведених обставин, враховуючи, що позивачем доведено обставини на які вона посилається у своєму позові, відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , визнано позовні вимоги ОСОБА_1 , визнання відповідачами позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, оскільки Міністерство оборони України є неналежним відповідачем, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 , є обґрунтованими та такими, що підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до ч.5 ст.265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем ОСОБА_1 при подачі позову до суду сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн., а тому враховуючи вимоги ч.1 ст. 142 ЦПК України, часткове задоволення позову, визнання частиною відповідачів позову, позивачу необхідно повернути з державного бюджету 302,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 220, 328, 396, 640, 657, 1216-1218, ч. 1 ст. 1220, ст. 1221, ч. 1 ст. 1222, ч. 1 ст.. 1225, ч. 1, 2, 4 ст. 1268, ч. 1 ст. 1269, ч. 5 ст. 1268 ЦК України, статтями 12, 13, 76-89, 90, 95, 141, 163, 200, 263, 265, 293, 315, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Томашпільського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Тульчинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про встановлення факту батьківства - задовольнити частково.

Встановити факт, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в с.Іванківське, Бахмутського району Донецької області являється батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Внести зміни до актового запису № 4, складеного виконкомом Пилипи-Борівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області від 24 червня 2015 року про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зазначивши батьком дитини громадянина України ОСОБА_4 .

В задоволенні позову в частині вимог до Міністерства оборони України - відмовити.

Повернути ОСОБА_1 25 відсотків сплаченого за квитанцією до платіжної інструкції про переказ готівки № 0.0.3835202724.1 від 20.08.2024 року судового збору, а саме в сумі 302,80 грн. (триста дві гривні вісімдесят копійок).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Повне найменування (ім`я) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт № НОМЕР_4 , виданий 13 вересня 2018 року органом 0532, РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 ;

відповідач: Міністерство оборони України, ЄДРПОУ: 00034022, адреса: 03168, м.Київ, проспект Повітряних Сил, 6;

відповідач: Томашпільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Тульчинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), ЄДРПОУ: 20088528, адреса: 24200 Вінницька область, Тульчинський район, селище Томашпіль пл. Т.Шевченка, 6;

відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 ;

відповідач: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_3 .

Суддя: О. В. Пилипчук