Рішення

від 18.11.2024 по справі 448/680/24

МОСТИСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 448/680/24

Провадження № 2/448/348/24

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

(повний текст)

18.11.2024 року Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Кічака Ю.В.,

при секретарі судового засідання Москалик О.І.,

з участю представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Гриньо М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Мостиська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Мостиської міської ради Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Мостиська державна нотаріальна контора Львівської області, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, -

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Гриньо М.І. в інтересах позивачки ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, покликаючись на те, що згідно погосподарських книг по селі Хлиплі Львівської області домогосподарство, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , відносилось до суспільної групи «колгоспний двір». Членами зазначеного двору, які станом на 15.04.1991 року не втратили та зберегли право на частку в майні двору, були ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , відтак кожен з них мав право на майно колгоспного двору в розмірі 1/3 частки такого.

Вказує, що після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилася спадщина на належне йому майно, в тому числі 1/3 частку колишнього колгоспного двору - будинковолодіння по АДРЕСА_1 , яке шляхом вступу в управління та володіння даним майном в рівних частках успадкували його дружина ОСОБА_3 та донька ОСОБА_4 . Відтак, після смерті ОСОБА_2 , частки його дружини ОСОБА_3 та позивачки ОСОБА_4 у майні двору збільшились до 1/2 частки, належній кожній із них.

Зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , однак за життя така склала заповіт, яким усе своє майно, втому числі належну їй 1/2 частку у майні вказаного колгоспного двору заповіла своїй дочці - позивачці ОСОБА_1 .

З огляду на наведене, представник просить суд визнати за позивачкою ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку з приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті її матері ОСОБА_3 .

Ухвалою судді Мостиського районного суду Львівської області від 15.04.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено провести розгляд справи в порядку загального позовного провадження; залучено до участі у даній цивільній справі Мостиську державну нотаріальну контору Львівської області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи (відзиву, відповіді на відзив, заперечення на відповідь).

Ухвалою Мостиського районного суду Львівської області від 09.07.2024р. прийнято до розгляду заяву представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Гриньо М.І., подану в порядку ст.49 ЦПК України про зменшення позовних вимог; підготовче судове засідання відкладено.

Ухвалою Мостиського районного суду Львівської області від 21.10.2024р. закрито підготовче провадження у даній цивільній справі; призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Гриньо М.І. в судовому засіданні зазначив, що підтримує позовні вимоги, які були викладені ними (стороною позивача) у заяві про зменшення позовних вимог та прийняті до розгляду ухвалою суду від 09.07.2024р. Просить суд ухвалити рішення, яким визнати за позивачкою ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку з приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_3 .

Представник відповідача - Мостиської міської ради Львівської області був належним чином повідомленим про дату, час та місце проведення судового засідання по справі, в судове засідання не з`явився, відзиву на позовну заяву не подав, в матеріалах справи міститься заява представника про розгляданої цивільної справи у їх відсутності.

Представник третьої особи - Мостиської державної нотаріальної контори Львівської областів судове засідання не з`явився, проте надіслав заяву про здійснення розгляду даної цивільної справи у його відсутності. Крім того, такий скерував копії сторінок спадкової справи №226/2014, заведеної після смерті ОСОБА_3 , котра померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та інформаційну довідку зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 21.05.2024р. №77028697, з якої слідує, що спадкодавцем ОСОБА_3 за життя складено заповіт, посвідчений 06.03.2007р. у Хлиплівській сільській раді Мостиського району, номер заповіту в реєстрі нотаріальних дій - 13, номер у спадковому реєстрі - 44148850.

Заслухавши пояснення представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Гриньо М.І., дослідивши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд приходить до наступного висновку.

Згідно ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, що врегульовано частиною 3 ст.12 ЦПК України.

Матеріалами справи та судом встановлено, що забудовником будинковолодіння по АДРЕСА_1 (до набрання чинності постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів» - «Мостиського району») Львівської області був ОСОБА_2 . Зазначене будинковолодіння відносилося до суспільної групи "колгоспний двір", а членами такого, як вважає суд, були: ОСОБА_2 (голова двору), ОСОБА_3 (дружина) та ОСОБА_4 (дочка), що підтверджується виписками із погосподарськиг книг по селу Хлиплі станом на 01.04.1988р. та станом на 15.04.1991р. про суспільну групу двору та склад його членів, виданими старостою №5 Мостиської міської ради Львівської області ОСОБА_5 . Всі зазначені члени колгоспного двору станом на 15.04.1991 року зберегли право на частку в майні такого.

У виписках із по господарських книг по даному двору наявні ще відомості про члена двору ОСОБА_6 , однак, як вважає суд, ОСОБА_6 не зберіг частку у майні вказаного колгоспного двору, оскільки у 1988р. вибув в с.Дачне Волинської області та не брав участі своєю працею та коштами у веденні спільного господарства двору за адресою: АДРЕСА_1 (до набрання чинності постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 №807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів» - «Мостиського району») Львівської області. Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , що наявне у матеріалах справи, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Суд не приймає до уваги копію наявного у матеріалах справи рішення виконавчого комітету Хлиплівської сільської ради Мостиського району Львівської області від 18.10.2002р. №75 про оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 1/2 частині кожному та копію відповідного свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого 16.12.2002р. на підставі зазначеного вище рішення виконавчого комітету, з тих підстав, що як зазначене рішення, так і свідоцтво про право власності на будинок були видані на ім`я ОСОБА_2 після його смерті в порушення вимог ч.2 ст.9 Цивільного кодексу УРСР, згідно якої правоздатність громадянина виникає в момент його народження і припиняється з смертю.

Згідно вимог ст.7 Конституції СРСР 1936 року колгоспним двором є родинно-трудове об`єднання осіб, всі або більшість працездатних членів якого є членами колгоспу, беруть участь особистою працею в колгоспному виробництві, отримують основні доходи від суспільного господарства колгоспу і, крім того, ведуть особисте підсобне господарство на присадибній земельній ділянці.

Відповідно затверджених ЦСУ СРСР 13 квітня 1979 року № 11215 «Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів», визначення в сільській місцевості громадського типу господарства в погосподарській книзі та відомостей щодо членів колгоспного двору, що має правове значення, було покладено на сільські ради.

Надалі порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 12 травня 1985 року № 5-24/26, а згодом - Вказівками, затвердженими постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року № 69.

Згідно з п.9 зазначених Вказівок окремим господарством є особи, що проживають разом та ведуть спільне домашнє господарство.

Відповідно до змісту Вказівок № 5-24/26 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працюють у колгоспі, але не є членами колгоспу, належать до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Відповідно до ст.ст.120, 123 ЦК УРСР(в редакції 1963 року), чинного на час існування колгоспних дворів, майно колгоспного двору належало його членам на праві сумісної власності. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору.

Спори щодо майна колишнього колгоспного двору мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору.

Так, у постанові Верховного Суду від 27.10.2021 року у справі № 598/2190/18 прописано, що 15 квітня 1991 року набув чинності Закон України від 07 лютого 1991 року № 697-XII «Про власність», яким було передбачено право спільної власності громадян, гарантії захисту права власності, правомірності володіння майном. Положення статей 17, 18 Закону «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору.

За змістом частини 1 статті 17 Закону № 697-XII, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Таким чином, виходячи з вимог ст.ст.120, 123 ЦК України в редакції 1963 року, які діяли станом на 15.04.1991р. і регулювали власність колгоспного двору, право на майно колгоспного двору (спірне будинковолодіння) в рівних частках мали: ОСОБА_2 (голова двору), ОСОБА_3 (дружина) та ОСОБА_4 (дочка, позивачка по справі), тобто кожен по 1/3 частці будинковолодіння АДРЕСА_1 (до набрання чинності постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів» - «Мостиського району») Львівської області.

ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина внаслідок смерті спадкодавця ОСОБА_2 .

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7 Спадкові відносини в Україні регулюються Цивільним кодексом України 2003 року (ЦК), законами України "Про нотаріат", «Про міжнародне приватне право», іншими законами та підзаконними нормативними актами, як нормами матеріального та процесуального права. Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини. У разі, коли спадщина, відкрилась до набуття чинності ЦК і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Згідно ст.524 ЦК України в редакції 1963 року спадкування здійснюється за законом і за заповітом. Спадкування за законом має місце, коли і оскільки воно не змінене заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Згідно із ст.534 ЦК України 1963 року кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Відповідно до ч.1 ст.529 ЦК України 1963 року при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина (чоловік) і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Відповідно до ст.548 ЦК України 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до ст. ст.548, 549 ЦК України 1963 року (діяли на момент відкриття спадщини), для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Таким чином, за ст.549 ЦК України спадкоємець вважається таким, що фактично прийняв спадщину, якщо він довів, що він вступив в управління або користування спадковим майном.

Отже, оскільки спадкодавець ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , то відповідно до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України на вказані правовідносини поширюється дія ЦК УРСР від 18.07.1963 року.

Спадкодавець ОСОБА_2 був співвласником у майні колгоспного двору в розмірі 1/3 частки. Саме на цю частку у спірному будинковолодінні відкрилася спадщина після його ( ОСОБА_2 ) смерті.

Спадкодавець ОСОБА_2 за життя своїм майном не розпорядився, заповіту не склав. У зв`язку з відсутністю заповіту, спадкування здійснюється за законом.

Як вбачається із матеріалів справи, після смерті спадкодавця ОСОБА_2 саме його дружина ОСОБА_3 та дочка ОСОБА_4 (позивачка) вступили в управління спадковим майном. У відповідності до вимог ст.549 ЦК УРСР суд розцінює такі дії ОСОБА_3 та позивачки ОСОБА_1 як вступ у фактичне володіння і управління спадковим майном, тобто приходить до висновку, що останні вчинили дії, які свідчать про прийняття ними спадщини, яка відкрилась внаслідок смерті спадкодавця ОСОБА_2 .

Протягом встановленого законом шестимісячного строку, що передбачений ч.2 ст.549 ЦК УРСР від 18.07.1963 року, вказані спадкоємці не заявили про відмову від даної спадщини.

Таким чином, суд вважає, що належне спадкодавцю ОСОБА_2 майно, в тому числі 1/3 частку спірного будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , успадкували його дружина ОСОБА_3 та дочка ОСОБА_4 (позивачка) у рівних частках.

З урахуванням наведеного, частки ОСОБА_3 та позивачки ОСОБА_4 у спірному будинковолодінні (майні колгоспного двору) збільшились і склали 1/2 частку кожної із них (1/3 частка, що належала кожній із них як члену колгоспного двору, + 1/6 частка, яку кожна з них успадкувала в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 ).

ІНФОРМАЦІЯ_2 відкрилася спадщина внаслідок смерті ОСОБА_3 .

Як вбачається із матеріалів справи, спадкодавець ОСОБА_3 за життя своїм майном розпорядилася, а саме 06.03.2007 року склала заповіт, посвідчений в Хлиплівській сільській раді Мостиського району, яким усе свої майно заповіла дочці ОСОБА_1 (позивачці). Даний заповіт зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за №13 та в спадковому реєстрі за №44148850.

З матеріалів спадкової справи №226/2014, заведеної у Мостиській державній нотаріальній конторі після смерті ОСОБА_3 , котра померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , вбачається, що дану спадщину прийняла дочка спадкодавиці - позивачка ОСОБА_1 шляхом звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Саме позивачці ОСОБА_1 було видано Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на інше спадкове майно спадкодавиці ОСОБА_3 . Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається із приватизованої земельної ділянки площею 0,5828 га, яка розташована на території Хлиплівської сільської ради Мостиського району Львівської області на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЛВ №058472.

Таким чином, суд вважає, що належне спадкодавцю ОСОБА_3 спадкове майно, в тому числі 1/2 частку спірного будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , успадкувала її дочка - позивачка ОСОБА_1 .

Статтею 55 Конституції України передбачено право кожного на захист своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання права.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Права власника майна підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права на належне йому майно за умови, якщо власник не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб.

Відповідно до ч.3 ст.12, ст.81 цього Кодексу, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази мають бути належними і допустимими у відповідності до вимог ст.ст.77-78 ЦПК України.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскільки у зв`язку з вищевикладеними обставинами питання про право позивачки на спірне майно не може бути вирішено в позасудовому порядку (нотаріальному порядку шляхом видачі свідоцтва про право на спадщину), тому це питання повинно бути вирішено у судовому порядку шляхом визнання за нею (позивачкою) права на вищевказане майно.

Підсумовуючи вищенаведене, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Так, стороною позивача пред`явлено позовну вимогу про визнання за позивачкою ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку житлового будинку з всіма приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами, що відносилось до майна колгоспного двору та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , - в порядку спадкування за заповітом після смерті її матері ОСОБА_3 .

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Станом на 15 квітня 1991 року виникнення права власності на житлові будинки не залежало від реєстрації цього права.

З матеріалів справи вбачається, що спірне будинковолодіння було у власності колгоспного двору. Житловий будинок за вказаною адресою був збудований в 1965 році, надалі частину господарських будівель та споруд було збудовано в 1970-1975р.р., а решта господарських будівель та споруд за вказаною адресою збудовані в 2010-2011 роках (при цьому відомостей про осіб-забудовників вказаних будівель стороною позивача не надано).

Так, з технічного паспорта на житловий будинок садибного типу, що міститься в матеріалах справи, відомо, що частина господарських будівель та споруд за вказаною адресою збудовані саме в 2010-2011 роках, зокрема літня кухня, погріб, веранда вхід в погріб, гараж та стайня; літня кухня літ.Б., веранда літ.б, вхід в погріб літ Вх та стайня літ.Г збудовані без дозвільних документів та стороною позивача не надано відомостей про осіб, які були забудовниками вказаних будівель та споруд; у матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо побудови гаражу за вказаною адресою (ким такий збудований, на якій земельній ділянці та на підставі яких документів).

При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове нерухоме майно судам необхідно з`ясовувати: 1) правовий режим земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно (будинок, споруда); 2) чи отримано спадкодавцем дозволи на спорудження будинку, чи затверджено проект на спорудження будинку; 3) коли спадкодавцем було завершено спорудження будинку; 4) чи дотримано при будівництві проекту на спорудження будинку, вимог державних протипожежних, санітарних норм; 5) чи посвідчено право власності на нерухоме майно в установленому законом порядку на час виникнення права власності.

Встановлення судом часу завершення спорудження будинку чи іншої споруди визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

Відповідно до пункту 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127, не належать до самочинного будівництва індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року.

Згідно з пунктом 3.1 Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків І та ІІ категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних та житлово-комунального господарства, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 24 червня 2011 року №91, документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.

При цьому документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта (індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, громадські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року) не подається виходячи з положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Таким чином, індивідуальні житлові будинки, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію, у тому числі по окремо визначеній «спрощеній» процедурі. Єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатами його технічної інвентаризації. Технічний паспорт - це документ, що складається в результаті проведення технічної інвентаризації об`єкту нерухомості. Технічний паспорт - це не правовстановлюючий документ, а технічний обрис нерухомості з текстовими та графічними даними. Він містить інформації про технічні дані об`єкта, його складові, об`єм та площу.

Після 05 серпня 1992 року всі будинки необхідно було здавати в експлуатацію у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна,якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних нормі правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Не набувають такого права і спадкоємці.

Самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, інше нерухоме майно не є об`єктом права власності, тому таке майно не входить до складу спадщини. Якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (частина перша статті 376 ЦК України), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва. Якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки як забудовника входять до складу спадщини.

З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне зазначити, що частина нерухомого майна за зазначеною адресою (господарські будівлі та споруди, що були збудовані саме в 2010-2011 роках без дозвільних документів), та на які позивачка просить визнати право власності в порядку спадкування після смерті матері, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , не входили до майна колгоспного двору на момент його припинення та такі не входять до складу спадщини, яка відкрилась у 2014р. після смерті ОСОБА_3 .

Узагальнюючи, суд приходить до переконання, що є всі підстави для часткового задоволення позовних вимог позивачки ОСОБА_1 та визнання за нею права власності на 1/2 частку будинковолодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (до набрання чинності постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 №807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів» - «Мостиського району») Львівської області, до складу якого входить житловий будинок літ А-1 (житловий будинок літ. А-1, веранда літ.а, сходи літ.а1) площею 89,5 м.кв.; стодола літ. Д площею 31.0 м.кв.; комора літ. Е площею 16,3 м.кв.:, криниця літ.К; ворота літ.1; огорожа літ.2; ворота літ.3. В задоволенні ж решти позовних вимог сторони позивача про визнання за позивачкою ОСОБА_1 права власності на частину самовільно побудованих будівель та споруд з зазначених нею підстав, як вважає суд, слід відмовити.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 133, 141, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Мостиської міської ради Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Мостиська державна нотаріальна контора Львівської області, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , право власності на 1/2 частку будинковолодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (до набрання чинності постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 №807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів» - «Мостиського району») Львівської області, до складу якого входить житловий будинок літ А-1 (житловий будинок літ. А-1, веранда літ.а, сходи літ.а1) площею 89,5 м.кв.; стодола літ. Д площею 31.0 м.кв.; комора літ. Е площею 16,3 м.кв.:, криниця літ.К; ворота літ.1; огорожа літ.2; ворота літ.3.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженка с.Хлиплі Мостиського району Львівської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 .

Відповідач: Мостиська міська рада Львівської області, код ЄДРПОУ:26307500, місцезнаходження: 81300, м.Мостиська, вул.Грушевського, 6, Яворівського району Львівської області.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Мостиська державна нотаріальна контора Львівської області, місцезнаходження: 81300, м.Мостиська, вул.Грушевського, 22 Яворівського району Львівської області.

Повний текст судового рішення складено 28.11.2024р.

Суддя Ю.В. Кічак