Рішення

від 29.11.2024 по справі 464/6546/24

СИХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 464/6546/24

пр.№ 2/464/1979/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.11.2024 року м.Львів

Сихівський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Борачка М.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Кредитної спілки «Орізон» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

голова правління КС «Орізон» Чумак О.В. звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якому просить суд стягнути з відповідача на користь кредитної спілки інфляційні збитки, три відсотки річних, пеню за період з 16.09.2019 по 17.09.2024 в розмірі 74813,91 грн. та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що 28.09.2007 між позивачем та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №43-2, згідно якого відповідач отримав кредит в сумі 5430 грн. Представник позивача зазначив, що кредитною спілкою надано відповідачу в користування на строк згідно підпункту 2.1 кредитного договору кредитні кошти в розмірі 5430 грн., однак останній свої зобов`язання перед позивачем за кредитним договором не виконав в повному обсязі, а відтак кредитна спілка була змушена звернутися в суд за захистом свого особистого майнового права та інтересу. 02.12.2008 Франківським районним судом м.Львова видано судовий наказ про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 7200,86 грн. та судові витрати в розмірі 104,00 грн. Окрім того, рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 10.10.20217 у справі №464/4812/17 вирішено стягнути із ОСОБА_1 25864,19 грн. боргу за кредитним договором №43-2 від 28.09.2007. Незважаючи на винесені судові рішення, відповідач і надалі в добровільному порядку не виконує умови кредитного договору. Оскільки, відповідач не виконав своїх зобов`язань щодо вчасного повернення кредитних коштів та процентів за користування ними, чим порушив умови Кредитного договору, відтак позивач просить суд стягнути з нього інфляційні збитки, 3% річних, пеню нараховані за період часу з 16.09.2019 по 17.09.2024 в розмірі 74813,91 грн.

Ухвалою судді Сихівського районного суду м.Львова від 20.09.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Копію ухвали надіслано учасникам справи, а відповідачу також копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів (за місцем реєстрації).

Розгляд справи проводиться без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження, як це передбачено ч.13 ст.7 ЦПК України. На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що 28 вересня 2009 року між КС «Орізон» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 43-2, згідно з п. п. 1.1, 1.2, позивач зобов`язувався, надати відповідачу кредит на споживчі цілі в сумі 5430 грн. на засадах строковості, зворотності, цільового характеру використання, платності та забезпеченості, а позичальник зобов`язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених Договором.

Згідно підпункту 2.1 кредитного договору кредит був наданий строком на 12 фактичних місяців від дати отримання позичальником кредиту.

Згідно підпункту 2.3 кредитного договору позичальник зобов`язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом до закінчення строку, визначеного п.2.1 кредитного договору.

Згідно підпункту 3.1 кредитного договору плата за користування кредитом (проценти) становлять 36 % річних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом за виключенням дня надання кредиту.

Встановлено, що позивач свої зобов`язання за Кредитним договором виконав належним чином і надав відповідачу в користування на строк згідно підпункту Кредитного договору кредитні кошти в розмірі 5430 грн, що підтверджується видатковим касовим ордером.

Згідно підпункту 3. 6 Кредитного договору прострочення сплати кредиту та/або процентів за користування кредитом (згідно графіка розрахунків) не зупиняє нарахування процентів, як протягом строку надання кредиту визначеного п. 2.1 цього Договору, так й після закінчення цього строку протягом подальшого користування Позичальником наданими грошовими коштами, крім випадку прийняття окремого рішення про це Кредитодавцем.

Згідно підпункту 5.1.9 Кредитного договору ОСОБА_1 зобов`язаний у випадку прострочення сплати частинами або всієї суми кредиту сплатити нараховані проценти за користування кредитом виходячи з фактичного строку користування кредитом, включаючи день погашення.

Матеріалами справи встановлено, що 02.12.2008 Франківським районним судом м.Львова видано судовий наказ про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 7200, 86 грн.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 17.03.2014 у справі № 464/6565/13, позов КС «Орізон» задоволено частково, та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 1708,44 грн. процентів за користування кредитом за період з 01.07.2011 по 15.05.2012.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 10.10.2017 №464/4812/17 вирішено стягнути із ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «Орізон» заборгованість за кредитним договором № 43-2 від 28.09.2007 в розмірі 25864,19грн., з яких: 9781,21 грн. залишок нарахованих та несплачених відсотків за період часу з 01.06.2012 по 31.05.2017; 16082,98 грн. інфляційні збитки, 3% річних за період часу з 01.10.2007 по 30.09.2016, а також стягнути на користь держави судові витрати в розмірі 1600 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.598 ЦК Українизобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 цього Кодексу передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями ст. 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому в ст.625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Зазначений висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

З аналізу вказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу (п.41 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18)).

У даній справі, відповідач станом на дату звернення КС «Орізон» до суду з даним позовом, має невиконане грошове зобов`язання за кредитним договором у розмірі 34773,49 грн., який встановлено судовим наказом від 02.12.2008, рішенням Апеляційного суду Львівської області від 17.03.2014 у справі №464/6565/13, рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 10.10.2017 у справі №464/4812/17.

Відповідно до ч.1 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Згідно з ст.129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Таким чином законодавство України передбачає обов`язок боржника (відповідача) добровільно і своєчасно виконати рішення суду.

В свою чергу, положеннями ч.2 ст.18 ЦПК України передбачено, що невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (провадження №14-10цс18), від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц зроблено висновок, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання тане позбавляє кредитора права на отримання сум, передбаченихст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, навіть за умови відмови суду про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржницю від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених ст.625 ЦК України (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.08.2023 у справі № 752/9858/21, провадження № 61-6097св23).

У частині другій статті 625 ЦК України зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц /провадження № 14-241цс19/, від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18 /провадження № 12-116гс19/, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 /провадження № 12-105гс19/).

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини. У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає відповідач, зокрема, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов`язками.

Доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач (див. постанову Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 913/618/21).

Матеріали справи не містять, та відповідачем не подано будь-які докази погашення заборгованості за кредитним договором.

У справі, що розглядається, зобов`язання за кредитним договором не є натуральним, оскільки ці зобов`язання отримали судовий захист судовим наказом від 02.12.2008, рішенням Апеляційного суду Львівської області від 17.03.2014, рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 10.10.2017, а тому кредитор має право на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за весь період невиконання рішення суду про стягнення коштів в межах строку позовної давності, який обчислюється останніми трьома роками, які передували подачі позову.

Отже, наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних, оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, які не виконані боржником в повному обсязі, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що за змістом розрахунку позивача, нарахування сум інфляційних втрат та 3% річних здійснено за період з 16.09.2019 по 17.09.2024.

Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.08.2022 у справі №757/37126/18 (провадження № 61-406св21) загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру відсотків та пені, наявності доказів, що їх підтверджують).

Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок це процесуальний обов`язок суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, провадження № 12-302гс18).

Як вказано у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 296/7213/15 (провадження № 61-10125св21),суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Так, в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який було затверджено Законом України 2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан, який у подальшому продовжувався Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», та який діє до цього часу.

Відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Позивач звернувся до суду з даним позовом 25 вересня 2024 року.

У позовній заяві позивач зокрема просить стягнути 3% річних та інфляційне збільшення та для розрахунку вказаних сум за основу бере заборгованість стягнуту попередніми рішеннями суду, в тому числі і інфляційні збитки та 3% річних у сумі 16082,98 грн. стягнутих рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 10.10.2017.

Так, добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За змістом статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором та/або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно, у разі вчинення дій, які не врегульовані нормами цивільного законодавства, перед судом може постати завдання оцінки таких дій.

Виходячи з формулювання статті 11 ЦК України, можна зробити висновок, що такі дії повинні відповідати загальним засадам цивільного законодавства України, які закріплені в статті 3 ЦК України.

Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань.

Введення в цивільне законодавство принципу добросовісності як одного з найбільш загальних і важливих принципів цивільного права є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного.

У статті 625 ЦК Українивизначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналізуючи наведені норми матеріального права та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, слід зробити висновок про те, що грошове зобов`язання це - цивільне правовідношення, в якому праву вимоги кредитора кореспондує юридичний обов`язок боржника здійснити відповідний платіж, тобто вчинити дію, що полягає у передачі грошей, яке також виникає з рішення суду, яким стягнуто заборгованість з боржника на користь кредитора.

Разом з тим не є грошовим зобов`язанням судове рішення, яким вже стягнуто відповідальність, передбачена статтею 625 ЦК України за порушення будь-якого грошового зобов`язання, оскільки в такому випадку таке рішення носить не зобов`язальний характер щодо сплати грошового зобов`язання боржника перед кредитором, а виконує роль санкції за прострочення боржником грошового зобов`язання, які являють собою міру цивільно-правової відповідальності, що застосовується до всіх грошових зобов`язань у розмірі 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином стягнення відповідальності, передбаченої статті 625 ЦК України, за порушення грошового зобов`язання у зв`язку з невиконанням судового рішення, яким вже стягнуто відповідальність, передбачену статтею 625 ЦК України, за порушення грошового зобов`язання, не ґрунтується на нормах чинного законодавства та свідчить про недобросовісну поведінку кредитора.

Аналогічна позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 09.02.2022 у справі №757/42885/19.

Відтак, враховуючи викладене, суд бере за основу розрахунку загальну суму заборгованості по кредиту стягнуту судовим наказом від 02.12.2008 (7200,86 грн.), суму відсотків по кредиту стягнуту рішенням Апеляційного суду Львівської області від 17.03.2014 у справі №464/6565/13 (1708,44 грн.), суму нарахованих та несплачених відсотків по кредиту стягнуту рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 10.10.2017 у справі №464/4812/17 (9781,21 грн.), а всього у розмірі 18690,51 грн. та період розрахунку з 16.09.2019 по 23.02.2022.

Так, розрахунок 3% річних проводиться за формулою: сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення. Відтак сума заборгованості за період з 16.09.2019 до 31.12.2019 становить 18690,51 x 3 % x 107 : 365 : 100 = 164,37 грн; за період з 01.01.2020 до 31.12.2020 становить 18690,51 x 3 % x 366 : 366 : 100 = 560,72 грн; за період з 01.01.2021 до 23.02.2022 становить 18690,51 x 3 % x 419 : 365 : 100 = 643,67 грн. Всього штрафних санкцій: 1368,76 грн.

Розрахунок здійснюється за формулою ІІС =(ІІ1:100)x(ІІ2:100)x(ІІ3:100)x...(ІІZ:100)ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,......ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення. Останній період IIc (100,70 : 100)x(100,10 : 100)x(99,80 : 100)x(100,20 : 100)x(99,70 : 100)x(100,80 : 100)x(100,80 : 100)x(100,30 : 100)x(100,20 : 100)x(99,40 : 100)x(99,80 : 100)x(100,50 : 100)x(101,00 : 100)x(101,30 : 100)x(100,90 : 100)x(101,30 : 100)x(101,00 : 100)x(101,70 : 100)x(100,70 : 100)x(101,30 : 100)x(100,20 : 100)x(100,10 : 100)x(99,80 : 100)x(101,20 : 100)x(100,90 : 100)x(100,80 : 100)x(100,60 : 100)x(101,30 : 100)x(101,60 : 100) = 1.19593626.

Інфляційне збільшення: 18690,51 x 1.19593626 - 18690,51 =3662,15 грн.

Зазначений вище розрахунок 3% річних та інфляційних втрат проведений судом за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій на сайті LIGA 360 за посиланням: https://ips.ligazakon.net/calculator/ff.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3662,15 грн. грн.інфляційних втрат та 1368,76 грн. 3% річних.

Щодо вимог позову про стягнення пені суд зазначає наступне.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У кредитному договорі №43-2 від 28 вересня 2007 року розмір неустойки (пені) не зазначений. Інших доказів, що сторонами кредитного договору узгоджено розмір неустойки у разі порушення боржником зобов`язання до суду не подано.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність за порушення термінів виконання договірних зобов`язань у вигляді неустойки (пені, комісії).

Крім того, як вбачається з позовної заяви, позивачем жодним чином не наведено обставин якими він обґрунтовує свої вимоги щодо стягнення з відповідача пені, не зазначено та не подано доказів, що підтверджують вказані обставини.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статей 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

На підставі наведеного вище, суд вважає, що правові підстави для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача пені відсутні.

Крім того, у відповідності до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір у сумі 3028 грн., що підтверджено квитанцією до платіжної інструкції про переказ готівки №10, яка міститься у матеріалах справи. Таким чином, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 203,48 грн.

Керуючись ст.625 ЦК України, ст.ст.81, 128, 141, 247, 258, 259, 263-265, 351-355 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

позов Кредитної спілки «Орізон» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредимтним договором задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «Орізон» 5030(п`ять тисяч тридцять) грн. 91 коп., з яких 3662,15 грн.інфляційні втрати та 1368,76 грн.3% річних.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 203(двісті три)грн. 48 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, у такому разі суд підписує рішення без його проголошення.

Позивач: Кредитна спілка «Орізон», ЄДРПОУ 30320372, місцезнаходження: Львівська область, Золочівський район, смт. Підкамінь, вул. Незалежності, буд. 60.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено 29 листопада 2024 року, що є датою його ухвалення за відсутності учасників справи, як це передбачено ч.5 ст.268 ЦПК України.

Головуючий Борачок М.В.