Рішення

від 28.11.2024 по справі 490/5339/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

н\п 2/490/2625/2024 Справа № 490/5339/24

Центральний районний суд м. Миколаєва

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого - судді Гуденко О.А., при секретарі - Вознюк Д.І., за участі позивача та його представника адвокатки Кучерявої Т.Ю., представника органу опіки та пілування Батовської Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Миколаївської міської ради як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

25 червня 2024 року позивач звернувся до суду з позовом про позбавлення батьківських прав відповідачки відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , 2014 р.н., посилаючись на те, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно сина не суперечить інтересам дитини та відповідає поняттю «якнайкращі інтереси дитини».

Зазначає в обгрунтування свого позову, що відповідачка умисно ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо сина, не бере жодної участі у вихованні, навчанні та розвитку сина, не піклується про його стан здоров`я, фізичний, духовний розвиток, не дбає про його харчування, не має поняття про матеріальне забезпечення дитини, не має контакту з дитиною взагалі, син її боїться, вона не поважає сина та не готує його до самостійного життя, не виконує свої обов`язки передбачені СК України, ЗУ «Про охорону дитинства» та міжнародними конвенціями. Відповідачка не сприймає себе в ролі «матері» і не бажає цієї участі. Материнство для неї є тяжким тягарем, відсутність серйозного ставлення відповідачки до своїх батьківських обов`язків і її поведінку неможливо змінити

Ухвалою суду від 02.07.2024 прийнято до провадження та призначено підготовче судове засідання суддею Гуденко О.А

Складом суду постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначити проведення підготовчого судового засідання.

Зобов`язано орган опіки і піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради надати висновок про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 ,відносно дитини ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Також на виконання вимог ухвали суду 29.08.2024 року до суду надано висновок органу опіки та піклування.

Ухвалою суду від 02 жовтня 2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті .

Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали в повному обсязі. Суду пояснили, що мати дитини, ймовірно, має певін психічні розлади, проте без її згоди неможливо її освідчити та пролікувати. внаслідок чого вона все частіше поводить себе неадекватно, виявляє агресію проти оточуючих та дитини, бродяжить, не забезпечує потреби дитини .Осатнні роки мати не приймає участі у житті сина взагалі, навпаки погано впливає на його моральний стан. Син втратив емоційний зв`язок з матір`ю, не відчуває любові з її боку. Останні півроку, коли він забрав сина після певної травмуючої ситуації, коли мати під час чергового нападу все ламала в квартирі та сусіди викликали поліцію, і вони почали проживати окремо, в них налагодилося спокійне нормальне життя. Змінити чи покращити поведінку матері неможливо. Приблизно з 5-річного вкіу дитини вона втратила до нього інтерес, не проявляє до нього жодної турботи та любові, не піклувалася про нього належним чином, не гралася, не цікавилася його успіхами та розвитком.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, надала суду заяву, в якій визнає позов та підтримує позов про позбавлення її батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3 , просить проводити судове засідання за її відсутності.

Представник третьої особи органу опіки та піклування Миколаївської міської ради в судовому засіданні підтримала позов, зазначила, що вже декілька років хлопчик знаходиться під супроводом Служби у справах дітей , і лише після того, яка батько забрав сина від матері - в присутності працівників Служби, з того часу Служба у справах дітей перестала вважати цю родину проблемною. Хлопчик послідовно висловлює свою позицію шодо небажання проживання та спілкування з матір`ю, з ними працювали і психологи. Син називає її за ім`ям, навіть не бажає називати її матір`ю і категорично не хосе мати з нею нічого спільного. Мати дійсно в силу своїх психічних чи психологічних особливостей, періодично поводиться агресивно, створює небезпеку для сина, та і в ніші періоди не проявляє до нього батьківської турботи та любові.

Вислухавши пояснення учасників процесу, з`ясувавши думку дитини, вивчивши доводи позову і матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частин другої та третьої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

Відповідно до ст. 177 СК України, дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Відповідно до ст. 12 Конвенції ООН про права дитини , держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватися, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

На виконання цього принципу в судовому засіданні була заслухана думка дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В судовому засіданні ОСОБА_5 , який є достаньо розвинутимя для свого віку, чітко і усвідомлено висловив свою думку відносно позбавлення прав своєї матері. В катгоричній формі зазначив, що не відчуває жодної турботи з боку матері, вважає, що у нього немає матері. Називає її не ммама, а просто по імені ОСОБА_6 . Розповів декілька ситуацій, коли мати ображала його, він не відчуває безпеки поряд з нею. Вже півроку він проживає з батьком та дідусем добре почувається з ними, вони його люблять та в усьому підтримують. З боку батька він відчуває справжню баткьівську любов. Він знає наслідки позбавлення батьківських прав матері і щиро бажає їх настання. Підтвердив, що це його власне усвідомлене бажання, не навіяне з боку батька. Досить емоційно відреагував на питання суду щодо можливості матері змінити своє ставлення до нього, зазначивши, що це неможливо і він не бажає ні жити, ні спілкуватися з ОСОБА_6 .

20.09.2014 року ОСОБА_1 (та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб , від якого сторони мають спільну дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 .

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 27.06.2024 у справі № 490/3838/24 шлюб розірвано.

На час розгляду справи, дитина проживає разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади від 18.04.2024 , з якого вбачається, що ОСОБА_4 зареєстрований в квартирі позивача від 08.11.2023 . Право власності ОСОБА_1 на вказану квартиру підтверджується матеріалами справи.

З декларації про вибір лікаря № 0001-8НМЕ-ХТА вбачається, що саме батьком укладено декларацію як законним представником пацієнта - ОСОБА_4 , сина сторін, також медична картка ОСОБА_4 знаходиться у позивача

Як підтверджується довідкою від 07.05.2024 з Миколаївської гімназії № 32 , що за час навчання ОСОБА_4 в гімназії класний керівник бачився лише з батьком хлопчика - ОСОБА_1 , лише він цікавиться справами сина, відвідує батьківські збори та тримає контакт з класним керівником. З мамою ОСОБА_4 ніхто з членів адміністрації гімназії ніколи не бачились та не спілкувались.

З характеристики позивача з місця проживання, наданою ОСББ «Північний-5» від

07.05.2024, вбачається , що за весь період проживання лише батька бачили зі своїм сином на майданчику та прогулянках. Сусіди зазначають, що саме батько дбає про дитину, займається його вихованням. Також в характеристиці зазначено, що з 01.05.2024 року Позивач разом з сином переїхали проживати в інше місце проживання через неможливість подальшого нормального та безпечного проживання разом з ОСОБА_2 .

Також позивач має достатній рівень доходу, який отримує від ТОВ «АЛВАРК УКРАЇНИ»(ЄДРПОУ 37783111), що підтверджує факт того, що позивачмає можливість забезпечити самостійно належне утримання його сина.

Зважаючи на те, що позивач є військовозобов`язаним згідно положень ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», підприємство на якому працює ОСОБА_1 включається до переліку підприємств, установ і організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, у зв`язку з чим позивач підлягає бронюванню згідно з ст. 24, 25 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Постановою КМУ від 27.01.2023 № 76 - що рідтверджується наданими позивачем доказами.

Згідно відповіді Департаменту патрульної поліції в Миколаївській області НПУ від 10.06.2024 на запит адвоката, сусідка відповідачки ОСОБА_9 неодноразово зверталась на номер «102» щодо порушення тиші та неадекватної поведінки сусідки ( ОСОБА_2 ) за адресою АДРЕСА_2 , дані звернення були зареєстровані ВП № 1 МРУП ГУНП в Миколаївській області в ЄО № 2947 від 19.02.2024, № 7149 від 30.04.2024, № 7255 від 02.05.2024.

З відповіді УПП в Миколаївській області вбачається, що ОСОБА_2 притягувалась до адміністративної відповідальності за ст. 184 КУпАП.

Відповідачка ОСОБА_2 в нотаріально засвідченій заяві за реєстровим за № 1595 від 28.05.2024 року, усвідомлюючи значення своїх дій та згідно із своїм вільним волевиявленням, яке відповідає її внутрішній волі відмовилась від батьківських прав по відношенню до малолітнього сина ОСОБА_4 та надала згоду на позбавлення її батьківських прав щодо дитини у судовому порядку.

Згідно висновку від 28.08.2024 року виконкому ММР - як органу опіки та піклування доцільно позбавити батьківських прав відносно малолітнього сина його матір ОСОБА_2 . Встановлено, мати дитини свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо виховання та утримання сина, не виявляє до дитини батьківської турботи, не цікавиться його життям та розвитком. За повідомленням від правоохоронних органів 01.05.2024 року рожина потрапила в поле зору служби у справах дітей адміністрації центрального району через неадекватну поведінку матері. За інформацією лікаря та вчителів тільки батько дитини цікавиться його розвитком та навчанням, приділяє належну увагу сину, батько має позитивні характеристики, належний рівень доходу та створив належні умови проживання для сина в приватному житловому будинку свого батька. 28.05. 2024 року ОСОБА_2 надала нотаріально посвідчену заяву про згоду на позбавлення її батьківських прав відносно сина.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У статті 7 Сімейного кодексу України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частиною другою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановивши обставини справи щодо свідомого нехтування свїми обов`язками щодо виховання та утримання сина , відсутність з боку матері інтересу до обставин життя дитини, суд доходить до висновку про те, що наявні підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідачки батьківських прав.

З урахуванням якнайкращих інтересів дитини , його усвідомленої думки щодо матері, та з огляду на наявність достатніх підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітнього сина, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати сплачені при подачі позову, позивач просить залишити судові виттарти за ним.

Керуючись статтями 12,13, 81 , 141, 259-265,273 Цивільно процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Миколаївської міської ради як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ), батьківських прав відносно її малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 29.11.2024 року

СУДДЯ О.А. ГУДЕНКО