Рішення

від 29.11.2024 по справі 502/1922/23

КІЛІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 502/1922/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2024 року м. Кілія

Кілійський районний суд Одеської області

у складі:

головуючого - судді Балан М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Урсул Г.К.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження

за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до

Комунального некомерційного підприємства

Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області

«Ізмаїльська центральна лікарня»

про

стягнення нарахованого середньомісячного заробітку,-

В С Т А Н О В И В :

20.09.2023 року до Кілійського районного суду Одеської області надійшов позов ОСОБА_1 , підписаний її представником ОСОБА_2 до Комунального некомерційного підприємства Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області «Ізмаїльська центральна лікарня» про стягнення нарахованого середньомісячного заробітку.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 була прийнята на посаду медичної сестри на підставі Наказу № 148 від 01.10.15 р. У листопаді 2019 року у зв`язку з прийняттям на військову службу на три роки за контрактом зі збереженням місця роботи та середнього заробітку була увільнена, згідно Наказу № 197-к від 07.11.2019 року. За виконання посадових обов`язків позивачу нараховувалася заробітна плата, розмір та періодичність виплат заробітної плати наведений у Виписці за контрактом у період з 11.12.2015 28.12.2019 р. Середньомісячна заробітна плата наприкінці 2019 року складала 3666, 68 гривень.

19.07.2022 року наказом № 117/к/т було припинено збереження середнього заробітку позивачу.

Таким чином, невиплачена заробітна плата у період з січня 2020 року по липень 2022 року складає середньомісячну заробітну плату за 30 повних місяців та 18 календарних днів липня 2022 року.

Починаючи з 07.01.2017 року у ч. 3 ст. 119 КЗпП чітко прописано, що місце роботи, посаду й середній заробіток зберігають у разі прийняття на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту, під час дії особливого періоду до його закінчення чи до дня фактичного звільнення. Тому незалежно від того, продовжено дію контракту чи укладено новий контракт, середній заробіток зберігають за місцем роботи працівника. Зі змісту ч. 3 ст. 119 КЗпП випливає, що гарантії щодо збереження місця роботи, посади, середнього заробітку поширюються на всіх без винятку працівників, зокрема сумісників, незалежно від того, працюють вони за строковим чи безстроковим трудовим договором. Право на зазначені гарантії виникає у зв`язку з настанням юридичного факту залучення до виконання обов`язків, передбачених Законом про військовий обов`язок, на особливий період. Отже, якщо військовослужбовця не звільняли з військової строкової служби, але він уклав контракт на військову службу, за ним продовжують зберігати попередній середній заробіток за місцем роботи (лист Мінсоцполітики від 07.07.2016 р. № 888/13/84-16). У зв`язку з набранням чинності 19 липня 2022 року Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», внесено зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України, відповідно до яких скасована вимога до роботодавців в частині збереження середнього заробітку за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення. Також слід зазначити, що починаючи з дати набуття чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (з 19.07.2022) роботодавець зберігає за таким працівником, який проходить службу, місце роботи і посаду. Середній заробіток має бути виплачений такому працівнику по 18.07.2022 включно, у найближчий строк, установлений для виплати заробітної плати (ст. 115 КЗпП).

На теперішній час, позивачу не нараховано та не виплачено середньомісячний заробіток, з моменту увільнення від роботи - 07.11.2019 року та до моменту скасування вимог до роботодавців в частині збереження середнього заробітку за працівниками, призваними на строкову військову службу за контрактом (18.07.2022 р.), що становить 112129, 44 гривень.

На підставі вищезазначеного, позивач просить суд:

-стягнути з Комунального некомерційного підприємства Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області «Ізмаїльська міська центральна лікарня (код юридичної особи 42489785. Юридична адреса: 65600, Одеська обл., м. Ізмаїл, пл. Незалежності, 68) суму нарахованої у період з листопада 2019 року по липень 2022 рік та не виплаченої середньомісячної заробітної плати у розмірі 112129, 44 гривень.

Ухвалою судді Кілійського районного суду Одеської області від 09.10.2023 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд у порядку спрощеного позовного провадження, про що повідомлені сторони та надано відповідачу 15-ти денний строк для надання відзиву на позов.

11.12.2023 року від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів по справі, де серед іншого вказано, що в період часу з 2019 року по 01.04.2020 року фінансування КНП ІМР ІР ОО «Ізмаїльська МЦЛ» (яке є неприбутковим підприємством (копія рішення додається)) здійснювалось відповідно до медичної субвенції, через що був брак коштів на медичну сферу, тому у затвердженому на 2019-2020 роки виплату компенсацій передбачено не було. Як підтвердження цього, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.11.2019 № 1110-р «Про перерозподіл та розподіл медичної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам у 2019 році», було здійснено перерозподіл медичної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, розподіл резерву коштів медичної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам та нерозподілених видатків медичної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, у тому числі для територій Донецької та Луганської областей, на яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, згідно з додатком, відповідно до статті 20 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» та частини шостої статті 108 Бюджетного кодексу України. З метою дотримання вимог ст. 119 КЗпП України в частині нарахування середнього заробітку позивачеві, приймаючи до уваги та керуючись ст. 23 розділу V Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», в якій зазначено, що фінансове забезпечення витрат пов`язаних з реалізацією цього закону здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом, 21.11.2019 КНП ІМР ІР ОО «Ізмаїльська МЦЛ» звернулось з листом до військового комісаріату ІНФОРМАЦІЯ_2 з проханням перерахувати кошти для виплати позивачу середнього заробітку.

06.12.2019 року на зазначений вище лист найшла відповідь з рекомендацією звернутись до командування в/ч НОМЕР_1 у зв`язку з тим, що Державна прикордонна служба України підпорядковується Міністерству внутрішніх справ.

25.02.2020 року КНП ІМР ІР ОО «Ізмаїльська МЦЛ» звернулось до начальника НОМЕР_2 прикордонного загону з таким самим проханням, але відповіді на лист отримано не було.

Керуючись ст. 10 Закону України від 19.10.2017 року № 2168-VIII «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» (із змінами та доповненнями) для всієї території України встановлюються єдині тарифи оплати надання медичних послуг, лікарських засобів та медичних виробів, розміри реімбурсації лікарських засобів та медичних виробів, які надаються пацієнтам за програмою медичних гарантій. Тарифи можуть встановлюватися, зокрема, як: 1)глобальні ставки, що передбачають сплату надавачам медичних послуг фіксованої суми за визначену кількість послуг чи визначений період; 2) капітаційні ставки, які встановлюються у вигляді фіксованої суми за кожного пацієнта; 3)ставки на пролікований випадок; 4)ставки на медичну послугу; 5)ставки за результатами виконання договорів про медичне обслуговування населення надавачем медичних послуг. Зазначені ставки можуть використовуватися як разом, так і окремо одна від одної. Методика розрахунку тарифів і коригувальні коефіцієнти затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної фінансової і бюджетної політики. Постановою Кабінету міністрів України від 05.02.2020 № 65 «Деякі питання реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення у 2020 році та I кварталі 2021 року», яка діяла з 01.04.2020 та втратила чинність 01.04.2021, а саме п.7 було передбачено, що НСЗУ (Національна служба здоров`я України) оплачує надані медичні послуги згідно з тарифами та коригувальними коефіцієнтами, визначеними в цьому Порядку, на підставі звітів про медичні послуги, що складаються в порядку, передбаченому Типовою формою договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. № 410 "Про договори про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій" (Офіційний вісник України, 2018 р., № 45, ст. 1570; 2020 р., № 2, ст. 59), відповідно до укладеного договору в межах бюджетних асигнувань, визначених у плані асигнувань на відповідний період за відповідним напрямом. Вимагати та отримувати оплату від пацієнтів або їх представників за такі медичні послуги забороняється. НСЗУ не оплачує медичні послуги, які оплачено за рахунок коштів інших джерел, не передбачених договором. Інформація про надані медичні послуги, які оплачуються за рахунок коштів інших джерел, не заборонених законодавством, вноситься надавачами до електронної системи охорони здоров`я. До тарифу на медичні послуги не включено вартість лікарських засобів, медичних виробів та витратних матеріалів, які забезпечуються у централізованому порядку за рахунок інших програм державного бюджету. З зазначеного вище виходить, що коштів на відшкодування середнього заробітку особам призваним на військову службу та фінансування закладів охорони здоров`я з такої мети НСЗУ не передбачає.

З метою недопущення порушення прав позивача, 10.02.2021 року КНП ІМР ІР ОО «Ізмаїльська МЦЛ» були відправлені листи до наступних організацій: - Головному державному інспектору з питань оплати праці Управління з питань праці Головного управління Держпраці в Одеській області Продановій О.І. (копія листа та відповіді додаються); -Начальнику Головного управління Держпраці в Одеській області Байдюк С.В. (копія листа та відповіді додаються); -Голові Державної прикордонної служби України Дейнеко С.В. (копія листа та відповіді додаються); -Міністру внутрішніх справ України ОСОБА_4 (копія листа та відповіді додаються); -Начальнику ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 (копія листа та відповіді додаються). З отриманих відповідей вбачається, що компенсації військовослужбовцям, які передбачені ст. 119 КЗпП України виплачувались лише 2014-2015 років у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 105 «Про затвердження Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу», яка втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 10.04.2019 №307 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України».

На час підписання позивачем контракту про проходження військової служби постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 року № 105 вже втратила чинність, отже механізм перерахувань і виплат таких компенсацій діючим законодавством України не передбачений.

Відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справ в порядку спрощеного провадження за відсутністю всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши позовну заяву, в процесі встановлення обставин справи та перевірки їх доказами, судом встановлено наступні юридичні факти та відповідні їм правовідносини:

Відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_3 , заповненої 01.10.2015 року відносно ОСОБА_1 , 13.03.1989 рокународження вбачається, що:

-наказом № 148 від 01.10.2015 року, ОСОБА_6 прийнято на посаду сестри медичної амбулаторного відділення анестезіології КУ «Ізмаїльська міська центральна лікарня» тимчасово;

-наказом № 159-к від 31.10.2017 року позивача переведено на посаду сестри медичної анестезії відділення анестезіології.

07.11.2019 року на підставі контракту про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського і старшинського складу, укладеного між начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_7 вбачається, що ОСОБА_3 добровільно вступила на військову службу за контрактом і взяла на себе зобов`язання: протягом дії Контракту, а в разі настання особливого періоду понад установлений строк Контракту, проходити військову службу на посадах осіб сержантського і старшинського складу. Вказаний контракт є строковим та укладався відповідно до строків, установлених законодавством за погодженням сторін на три (3) роки, 07.11.2019 року по 06.11.2022 року.

30.08.2022 року на підставі контракту про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського і старшинського складу, укладеного між начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_7 вбачається, що ОСОБА_3 добровільно вступила на військову службу за контрактом і взяла на себе зобов`язання: протягом дії Контракту, а в разі настання особливого періоду понад установлений строк Контракту, проходити військову службу на посадах осіб сержантського і старшинського складу з 07.11.2022 року. Вказаний контракт є строковим та укладається строком на 1 рік.

Відповідно доповідомлення АдміністраціїПрикордонної службиУкраїни завих.№ 116-4299/0/6-21-вихвід 01.03.2021року,направленого Комунальномунекомерційному підприємствуІзмаїльської міськоїради Ізмаїльськогорайону Одеськоїобласті вбачається,що згідночастини 2статті 39Закону України«Про військовийобов`язокі військовуслужбу»,громадяни України,призвані настрокову військовуслужбу,військову службуза призовомпід часмобілізації,на особливийперіод,або прийнятіна військовуслужбу законтрактом уразі виникненнякризової ситуації,що загрожуєнаціональній безпеці,оголошення рішенняпро проведеннямобілізації та(або)введення воєнногостану,користуються гарантіями,передбаченими частинамитретьою тачетвертою статті119Кодексу законівпро працюУкраїни. Статтею 119 Кодексу законів про працю України передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі, шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову, /а. с. 95/.

Згідно листа Комунального некомерційного підприємства Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області за вих. № 01/08-504 від 17.06.2021 року вбачається, що на виконання припису від 05.02.2021 року, щодо забезпечення відшкодування з Держбюджету України нарахованої суми грошового забезпечення військовослужбовцям, між тим на даний час скасований Порядок здійснення компенсації з бюджету пільгових виплат військовослужбовцям, які стали предметом припису. У такій ситуації, підприємство до законодавчого врегулювання даного питання не може у повному обсязі виконувати вимоги ст. 119 КзПП України з об`єктивних обставин, /а. с. 47/.

Листом за вих. № 01/03-444 від 31.05.2021 року Комунального некомерційного підприємства Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області направленого Міністру соціальної політики України вбачається, що вказаний заклад звернувся з метою надання законного обгрунтування для виплати лікарнею середнього заробітку працівникам, призваним з лікарні на строкову військову службу та саме який орган повинен забезпечити відшкодування нарахованої суми грошового забезпечення, /а. с. 50-51/.

Відповідно до повідомлення Комунального некомерційного підприємства Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області «Ізмаїльська міська центральна лікарня» за вих. № 01/10-468 від 13.06.2023 року вбачається, на заяву ОСОБА_1 від 02.06.2023 року повідомляється, що місцевим бюджетом та договорами з Національною службою здоров`я України, за яким відшкодовуються витрати на надання медичної допомоги населенню за Програмою медичних гарантій з 01.04.2020 року, відповідно до Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», не передбачені виплати середньомісячної заробітної плати особам з числа працівників закладів охорони здоров`я, які уклали контракт на військову службу, також те, що механізм відшкодування роботодавцем середньомісячної заробітної плати за таких працівників на законодавчому рівні відсутній, станом на 12.06.2023 року, правові підстави для здійснення таких виплат відсутні, /а.с.19/.

Згідно довідки за вих. № 12/710 від 24.11.2023 року, виданої Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України вбачається, що ОСОБА_3 дійсно проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 АДРЕСА_1 Державної прикордонної служби України з 07.11.2019 року (наказ командира від 07.11.2019 року № 511-ОС) по теперішній час. Укладені контракти: - 07.11.2019 року прийнята на військову службу за контрактом на 3 роки; - з 07.11.2022 року продовжено військову службу за новим контрактом, строком на 1 рік; - з 07.11.2023 року продовжено військову службу за новим контрактом строком на 3 роки, /а. с. 94/.

При вирішенні справи судом враховано відповідні положення діючого законодавства:

Згідно зі ст. 24 Конституції України гарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 17 Конституції України встановлено, що оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості покладаються на Збройні Сили України. забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладається на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. У відповідності з частинами 1-3 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2 Закону № 2232 встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Глава VII Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» врегульовує особливості призову під час мобілізації. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3, 4 статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьоюстатті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті53і частиною другою статті57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті44, частиною першою статті54і частиною третьою статті63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другоюстатті 46 Закону України «Про вищу освіту»(частина другастатті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Указом Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 03 березня 2022 року, у зв`язку із введенням воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» оголошено та проводиться загальна мобілізація.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України в редакції, чинній на момент увільнення позивача від виконання обов`язків, і до 19.07.2022 року, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом осіб з числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, в тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали - на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-1Х, який набрав чинності 19.07.2022 року, внесено зміни до законодавчих актів України, в тому числі у ч. 3 ст. 119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

В межах наданої справи судом не встановлено наявності обставин непереборної сили, які б перешкоджали відповідачу своєчасно виплачувати заробітну плату своїм працівникам у строки, визначені статтею 115 КЗпП України.

Так, відповідно до п. 17 Закону № 2352 внесено зміни до частини 3 статті 119 КЗпП України, а саме: слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада». Тобто, починаючи з 19 липня 2022 року за працівниками, які призвані на військову службу зберігається місце роботи і посада, проте не зберігається середній заробіток.

Таким чином, передбачається обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку включно до дня, що передує дню набрання чинності цим Законом і дії відповідача щодо припинення нарахування та виплати середнього заробітку є правомірними.

При цьому державою мобілізованим працівникам забезпечено виплату грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168.

Пунктом 1 вказаної постанови передбачається установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально- виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Таким чином, держава взяла на себе обов`язок з виплати щомісячного забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил та мобілізованим працівникам (зокрема, тим, що перебувають на військовій службі за контрактом) та при цьому з 19 липня 2022 року зняла цей обов`язок з роботодавців, які в умовах війни та воєнного стану мають обмежені фінансові можливості. Одним з основних принципів, який застосовується державою для реалізації конституційного права на соціальний захист, є принцип збалансованості та пропорційності між фінансовими можливостями держави, які визначаються, у першу чергу, внутрішнім законодавством держави, що враховує, зокрема, зовнішньо та внутрішньо економічні і політичні чинники.

На цей час Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ є чинним та обов`язковим до виконання. З наведеного вбачається висновок, що положення ч. 3 ст. 119 КзПП України, у частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом № 2352.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин судом встановлено, що позивач перебуває з відповідачем у трудових відносинах і має право на оплату праці. При цьому до його увільнення від обов`язків у зв`язку з призовом на військову службу вона мала право на заробітну плату, а з того часу і до 19.07.2022 року - на отримання середнього заробітку. З 19.07.2022 року таке право у позивача відсутнє.

Таким чином, суд дійшов висновку, що право позивача було порушено, внаслідок чого позов підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1ст. 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 3ст. 133 ЦПК Українидо витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно із ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині першійстатті 59 Конституції Українизакріплено право кожного на правову допомогу (професійну правничу допомогу).

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантованоюКонституцією Україниможливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абзац другий пункту 4 мотивувальної частиниРішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000). Це право є одним із конституційних, невід`ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права; вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість (абзаци третій, четвертий, п`ятий підпункту 3.1, абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частиниРішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009). Звернення до суду для захисту конституційного права кожного на правову допомогу безпосередньо на підставі частини третьоїстатті 8 Конституції Українигарантується.

Згідно з пунктом 4 частини першоїстатті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першоїстатті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першоїстатті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно достатті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), рішення від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України»). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до ч. 8ст. 141 ЦПК Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ятастатті 137 ЦПК України).

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, оформлені у встановленому законом порядку, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо), розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2статті 137 ЦПК України).

Таким чином, склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 5000 грн., в підтвердження чого представлено договір про надання правової допомоги № 01-03/23 від 01.03.2023 року, додаткову угоду № 1 до вищезазначеного договору від 01.03.2023 року, акт приймання здачі наданих послуг до договору від 18.09.2023 року. Відповідно до акту приймання здачі наданих послуг від 18.09.2023 року вбачається, що адвокатом була проведена консультація з клієнтом; проведені перемовини з іншою стороною щодо досудового врегулювання питання; складання позовної заяви, наведення обгрунтування та обставин справи, а також підготовка документів до позову та формування документів для іншої сторони.

Ухвалюючи рішення, судом надана відповідна оцінка доводам та доказам позивача та виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з конкретних обставин справи, суд приходить до висновку про необхідність задоволення вимог в цій частині та стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 5000, 00 гривень.

Згідно із п. 1 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Згідно пунктів 1 і 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

У зв`язку з чим, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання даного рішення в частині присудження позивачу виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

На підставі статей 43, 65, пункту 4 частини першої статті 40, статті 119 Кодексу законів про працю України, законів України «Про основи національного супротиву», «Про оборону України», «Про військовий обов`язок і військову службу», «;Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», керуючись статтями 4, 10-13, 77-81, 89, 259, 263-265, 274, 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області «Ізмаїльська міська центральна лікарня (Код юридичної особи 42489785. Юридична адреса: 65600, Одеська обл., м. Ізмаїл, пл. Незалежності, 68) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 , суму нарахованої у період з листопада 2019 року по липень 2022 року та не виплаченої до сьогодні середньомісячної заробітної плати у розмірі 112129,44 гривні та 1121,29 гривень судового збору, а також витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 гривень, всього - 118250,73 гривень.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку доОдеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення рішення.

Суддя Кілійського районного суду М. В. Балан