Постанова

від 13.11.2024 по справі 335/5569/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 13.11.2024 Справа № 335/5569/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/5569/24 Головуючий у 1-й інстанції: Соболєва І.П.

Провадження № 22-ц/807/2012/24 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2024 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Кухаря С.В.,

Онищенка Е.А.

при секретарі: Камаловій В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою представника Приватного акціонерного товариства «Завод «Запоріжатоматика» - адвоката Полулях Сергія Юрійовича на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Завод «Запоріжавтоматика» про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану щорічну відпустку та середнього заробітку,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що з 03.08.1981 працювала на посаді слюсаря ПрАТ «Завод «Запоріжавтоматика». 19.12.2023 року ОСОБА_1 звільнилася з роботи за власним бажанням.

Протягом 2020-2023 років позивач затримував виплату заробітної плати та виплачував її не в повному обсязі. В день звільнення ПрАТ «Завод «Запоріжавтоматика» не провів із нею повний розрахунок, не виплатив заборгованість по заробітній платі, а також компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у кількості 25 календарних днів. Також зазначає, що на її звернення здійснити розрахунок керівник підприємства не реагував, а також відмовляв надати довідку про заборгованість із заробітної плати на запит адвоката.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість із заробітної плати в сумі 139 114,52 грн., компенсацію за невикористану щорічну відпустку - 5 506,84 грн., середній заробіток за час не проведення розрахунку при звільненні за період з 19.12.2023 по 19.03.2024 року в сумі 21 466,66 грн. та судові витрати.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Завод «Запоріжавтоматика» на користь ОСОБА_1 заборгованість з заробітної плати 139 114,52 грн., компенсацію за невикористану щорічну відпустку 5 506,84 грн., середній заробіток за час не проведення розрахунку при звільненні за період з 19.12.2023 по 19.03.2024 21 466,66 грн., а всього - 166 088,02 грн.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Завод «Запоріжавтоматика» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 3 500 грн.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Завод «Запоріжавтоматика» на користь держави судовий збір у розмірі 1 660,88 грн.

Не погоджуючисьіз зазначенимрішенням суду,представник ПрАТ«Завод «Запоріжавтоматика»-адвокат ПолуляхС.Ю.подав апеляційнускаргу,в якій,посилаючись нанеповне з`ясуванняобставин,що маютьзначення длясправи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги представник ПрАТ «Завод «Запоріжавтоматика» - адвокат Популях С.Ю. зазначає, що розмір нарахованих коштів для нарахування пенсії відрізняється від нарахування заробітної плати, оскільки страхові внески обчислюється виходячи з розміру мінімальної заробітної плати. Крім того, при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен утримувати (відраховувати) по кожному працівнику наступні податки: податок на доходи фізичних осіб 18% та військовий збір 1,5%. Також вказує, що загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем становить 61 230,75 грн.

Звертає увагу, що в день звільнення 19.12.2023 року позивачка не працювала, оскільки з 02.01.2023 року по 19.12.2023 року з ОСОБА_1 було призупинено дію трудового договору. ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження звернення із заявою до відповідача про виплату заробітної плати з дня звільнення і до травня 2024 року, коли нею було подано позов.

Вважає, що вимоги позивачки щодо виплати середнього заробітку за час не проведення розрахунку при звільненні за період з 19.12.2023 року по 19.03.2024 року у розмірі 21466,66 грн. та щодо компенсації за дні невикористаної відпустки є необґрунтованими та незаконними.

Посилається на те, що не має законодавчих підстав для нарахування днів компенсації за невикористану відпустку за період, коли працівник не працював з інших причин, ніж передбачено ст. 82 КЗпП України та ч. 1 ст. 9 Закону України «Про відпустки». Працівник за період призупинення трудового договору не має права на дні щорічної основної відпустки, відповідно, і на їх компенсацію при звільненні.

На підтвердження вищевказаних доводів до апеляційної скарги представник ПрАТ «Завод «Запоріжавтоматика» додав копії: наказу № 2 від 02.01.2023 року про продовження дії наказу № 09 від 01.04.2022 року, додатків до наказу № 2 від 02.01.2023 року, додатку до особового рахунку за 01.01.2020-31.12.2023 року, табелю обліку використання робочого часу за грудень 2023 року, пояснень генерального директора ПрАТ «Завод «Запоріжавтоматика» вих. № 33/02-1 від 21.05.2024 року.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Від ОСОБА_1 на адресу апеляційного суду надійшла заява з проханням розглядати справу без її участі.

Інші учасники справи, будучи належним чином відповідно до вимог процесуального законодавства повідомленими про дату, час та місце розгляду справи до апеляційного суду не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не подали.

Відповідно до ч. 2ст. 372 ЦПК Українинеявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення,а рішеннясуду першоїінстанції-без змін,з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідност. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із їх доведеності та обґрунтованості.

Апеляційний суд погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Статтею 10ЦПКУкраїни визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист правлюдиниіосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2ЦПКУкраїни завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною першою статті 15ЦивільногокодексуУкраїни (далі ЦК України) встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 з 03.08.1981 перебувала у трудових відносинах з Експериментальним заводом НІІА чермет, який наказом № 57 від 05.08.2011 року був перейменований на ПАТ «Завод «Запоріжавтоматика».

Наказом Приватного акціонерного товариства «Завод «Запоріжавтоматика» від 19.12.2023 № 54-к ОСОБА_1 звільнено 19.12.2023 з займаної посади за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України; наказано виплатити компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у кількості 25 календарних днів.

Згідно відомостей Пенсійного фонду України, ОСОБА_1 за звітний рік нараховано для пенсії: 2021 - 79183,40 грн., 2022 рік - 45900,00 грн., за 2023 рік 0,00 грн.

З інформації про обсяги зарахування коштів підприємством вбачається, що позивачу сплачено у: 2021 році 31372,00 грн., 2022 році 6189,00 грн., у 2023 році 0,00 грн.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13 роз`яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

За правилами статті 116КЗпПУкраїни при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117КЗпПУкраїни передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, передбачене статтею 117КЗпПУкраїни відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас, невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.

Судом встановлено, що при звільненні позивача з роботи ПрАТ «Завод «Запоріжавтоматика» не здійснило з позивачем повного розрахунку.

Обчислення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку, провадиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КабінетуМіністріввід08.02.1995року№100 (далі - Порядок).

Абзацом третім пункту 2 наведеного Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Висновок суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість з заробітної плати в розмірі 139 114,52 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 19.12.2023 по 19.03.2024 в сумі 21 466,66 грн., є вірним. Колегія суддів звертає увагу, що розрахунки здійснено відповідно до вищезазначеного Порядку.

Щодо стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку.

Статтею 24 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР№ 504визначено,що уразі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Як зазначалося вище, наказом ПрАТ «Завод «Запоріжавтоматика» від 19.12.2023 № 54-к ОСОБА_1 звільнено 19.12.2023 з займаної посади за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України; наказано виплатити компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у кількості 25 календарних днів.

Отже, станом на день звільнення ОСОБА_1 мала 25 днів невикористаної щорічної відпустки, що підтверджується наказом ПрАТ «Завод «Запоріжавтоматика» від 19.12.2023 № 54-к, тому суд дійшов вірного висновку щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 компенсації в розмірі 5 506,84 грн. відповідно до наданого позивачем розрахунку.

Встановленими обставинами та вищенаведеними нормами матеріального права спростовуються доводи апеляційної скарги про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку такомпенсації за невикористану щорічну відпустку.

Щодо долучених представником відповідача до апеляційної скарги копій: наказу № 2 від 02.01.2023 року про продовження дії наказу № 09 від 01.04.2022 року, додатків до наказу № 2 від 02.01.2023 року, додатку до особового рахунку за 01.01.2020-31.12.2023 року, табелю обліку використання робочого часу за грудень 2023 року, пояснень генерального директора ПрАТ «Завод «Запоріжавтоматика» вих. № 33/02-1 від 21.05.2024 року (а.с. 48-63), колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 3ст. 367 ЦПК Українидокази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина першастатті 13 ЦПК України).

У пункті 6 частини другоїстатті 356 ЦПК Українипередбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третястатті 367 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 704/192/18 (провадження № 61-19407св19) вказано, що «тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367ЦПК України свідчить,що апеляційнийсуд можевстановлювати новіобставини,якщо їхнаявність підтверджуєтьсяновими доказами,що маютьзначення длясправи (зурахуванням положеньпро належністьі допустимістьдоказів),які особане маламожливості податидо судупершої інстанціїз поважнихпричин,доведених нею.У разінадання длядослідження новихдоказів,які зповажних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першоїстатті 44 ЦПКщодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. […] Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18)».

У постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18) зазначено, що «дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень».

Відповідач,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору,повинні податисуду доказиразом зподанням відзивуабо письмовихпояснень третьоїособи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частини третя, четвертастатті 83 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення (частина першастатті 76 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вонапосилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шостастатті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

- Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2024 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до ПрАТ «Завод «Запоріжавтоматика» про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за не використану щорічну відпустку та середнього заробітку та відкрито провадження у справі.

Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву 15 днів з дня вручення ухвали, роз`яснено, що у зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який має відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову, із одночасним надісланням копії відповідного відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 8 ст. 178 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 193 ЦПК України у строк для подання відзиву відповідач має право пред`явити зустрічний позов.

Встановлено відповідачу строк для подання заперечення щодо наведених у відповіді позивача на відзив обставин 5 днів з дня отримання відповідної відповіді на відзив, роз`яснено, що заперечення мають відповідати вимогам частини третьої п`ятої статті 178 ЦПК України, копія яких одночасно з поданням до суду повинна бути надіслана іншим учасникам справи.

Заява позивача про витребування доказів задоволена.

Витребувано від ПрАТ «Завод «Запоріжавтоматика» належним чином засвідчені копії оборотно-сальдових відомостей за період з 2020 року по 01.01.2024, відомості із виплати заробітної плати з 2020 року по 01.01.2024, копії банківських виплат та бухгалтерських довідок про нарахування ОСОБА_1 заробітної плати з 01.01.2020 по 01.01.2024.

Встановлено керівникові ПрАТ «Завод «Запоріжавтоматика» строк для подання доказів 5 днів з дня вручення копії ухвали.

Роз`яснено керівникові ПрАТ «Завод «Запоріжавтоматика», що у разі неможливості подати витребувані судом докази у встановлений строк він зобов`язаний повідомити про це суд із зазначенням причин протягом 5 днів з дня вручення копії ухвали. У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує заходи процесуального примусу, встановлені ЦПК України.

- Копія ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя 22 травня 2024 року та прикріплені до неї файли були направлені в електронний кабінет ПрАТ «Завод «Запоріжавтоматика», документ доставлено до електронного кабінету 22.05.2024 року 15:47:25, про що в матеріалах справи міститься підтвердження (а.с. 33).

- Також копія ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя 22 травня 2024 року була направлена одержувачу ПрАТ «Завод «Запоріжавтоматика» на його електронну адресу, документ доставлено до електронної скриньки 22.05.2024 року 13:11:45, про що свідчить довідка про доставку електронного листа (а.с. 32).

Проте, ані відзиву, ані жодних доказів до суду першої інстанції відповідачем надано не було, не було подано і витребувані судом докази, не було повідомлено суд із зазначенням причин про неможливість подання витребуваних судом доказів.

Представником відповідача суду апеляційної інстанції надані докази, які не були подані до суду першої інстанції, проте, він не надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Представник відповідача навіть не зазначає у скарзі про те, що він не мав можливості подати до суду першої інстанції докази з поважних причин.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд враховує, що надані докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, особа, яка їх подає до апеляційного суду, знала про їх існування; про наявність об`єктивних причин, з яких представник відповідача не міг подати їх до суду першої інстанції, не зазначено; відсутні будь-які поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції.

За таких обставин апеляційний суд відповідно до вимог частини третьоїстатті 367ЦПК України дійшов висновку про відмову у прийнятті долучених до апеляційної скарги копій: наказу № 2 від 02.01.2023 року про продовження дії наказу № 09 від 01.04.2022 року, додатків до наказу № 2 від 02.01.2023 року, додатку до особового рахунку за 01.01.2020-31.12.2023 року, табелю обліку використання робочого часу за грудень 2023 року, пояснень генерального директора ПрАТ «Завод «Запоріжавтоматика» вих. № 33/02-1 від 21.05.2024 року (а.с. 48-63), відтак апеляційний суд вище перелічені документи в якості доказів не приймає.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367,374,375,381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «Завод «Запоріжатоматика» - адвоката Полулях Сергія Юрійовича залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 серпня 2024 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складений 25 листопада 2024 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: С.В. Кухар

Е.А. Онищенко