Постанова

від 26.11.2024 по справі 495/987/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3456/24

Справа № 495/987/19

Головуючий у першій інстанції Шевчук Ю. В.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кострицького В.В.,

суддів: Назарової М.В., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря Булацевської Я.В.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

представник позивача- ОСОБА_2

відповідач ОСОБА_3

третя особа - Друга білгород-дністровська державна нотаріальна контора Одеської області

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 06 листопада 2023 року, ухвалене у складі судді Шевчук Ю.В., у приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання незаконним та скасування рішення реєстратора про реєстрацію права власності,-

встановив:

Короткий зміст скарги.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання незаконним та скасування рішення реєстратора про реєстрацію права власності.

Свої уточнені позовні вимоги позивач ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла бабуся сторін - ОСОБА_5 . В 1995 році померла ОСОБА_5 залишила заповіт, згідно якого заповіла все належне їй майно на випадок смерті - відповідачці ОСОБА_3 , яка є рідною сестрою позивача. 13.07.2005 року сторони звернулись до Білгород-Дністровської нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини - житлового будинку АДРЕСА_1 . Заява ніким із заявників відкликана не була. Окрім того, як зазначає позивач ОСОБА_1 відповідно до акту про фактичне проживання в зазначеному вище будинку від 20.09.2016 року, позивач ОСОБА_1 постійно проживав з бабусею, доглядав за нею та будинком, за час проживання збудував новий паркан в будинку, поміняв вікна та двері, побудував новий туалет, засадив новий сад, провів водопровід, зробив підмостку будинку та ін.. Однак, на думку позивача ОСОБА_1 , після того, як в судовому порядку визнати право власності на зазначений вище будинок у відповідачки ОСОБА_3 не вийшло, вона звернулась до нотаріальної контори та отримала Свідоцтво про право на спадкування за заповітом та на підставі якого нотаріусом прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким за ОСОБА_3 , зареєстровано право власності на житловий будинок, загальною площею 57,8 кв.м, житловою площею 41,2 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Посилаючись на те, що відповідачка ОСОБА_3 незаконно, одноосібно успадкувала будинок, який позивач на протязі 13 років самостійно утримує, ремонтує та відбудовує, позивач ОСОБА_1 просить визнати недійсним Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 17 травня 2018 року, зареєстрованого за №854 та визнати недійсним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вчинене державним реєстратором - ОСОБА_6 , Білгород-Дністровська районна державна нотаріальна контора, Білгород-Дністровський районний нотаріальний округ, Одеська область, від 17.05.2018 року, індексний номер: 41152104.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Білгород-Дністровськогоміськрайонного судуОдеської областівід 06листопада 2023рокуу задоволенні уточнених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання незаконним та скасування рішення реєстратора про реєстрацію права власності - відмовлено.

Суд першої інстанції в обґрунтування свого судового рішення зазначає, що стороною позивача ОСОБА_1 не було доведено належними та допустимими доказами, що існують правові підстави для визнання Свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії ННВ №836000, виданого 17.05.2018 року державним нотаріусом Білгород-Дністровської районної державної нотаріальної контори Іваницьким О.Ю. недійсним. Обставини, які посилається сторона позивача ОСОБА_1 не є підставами для визнання свідоцтва недійсним.

Доводи апеляційної скарги.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_1 з оскаржуваним рішенням не згоден, вважає його незаконним, необґрунтованим та ухваленим із неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вказує, що ОСОБА_3 13 липня 2005 року, незважаючи на існування заповіту про існування якого вона достеменно знала, вона висловила свою волю у заяві про вступ у спадщину саме за законом разом із своїм рідним братом ОСОБА_7 в рівних долях, більш того свій намір про отримання свідоцтва про спадкування за законом ОСОБА_3 висловила особисто додатково у заяві від 14.01.2016, яка міститься в матеріалах спадкової справи та досліджувалось судом.

В подальшому 17.12.2016 ОСОБА_3 подала заяву про вступ у спадщину на підставі заповіту, діючи всупереч доктрини «venire contra factum proprium» (заборона суперечливої поведінки) основою якої є принцип добросовісності, фактично ОСОБА_3 здійснила поведінку, яка не відповідає попередній її поведінці та її особистим заявам написаним власноруч 13.08.2005 та 14.01.2016 та наводить судову практику.

Зазначає, що у зв`язку із неприйняттям ОСОБА_3 спадщини за заповітом, спадкування відбулось добровільно сторонами на підставі ч.2 ст. 1223 ЦК України за законом.

Відповідач до суду не зверталась із позовом про встановлення їй додаткового строку для прийняття спадщини на підставі заповіту через 13 років, а нотаріус в свою чергу проігнорував вимоги чинного законодавства та прийнявши 13.07.2005 спільну заяву ОСОБА_3 і ОСОБА_1 про спадкування за законом, видав 17.05.2018 на ім`я ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, тим самим позбавивши права власності ОСОБА_1 вже успадкованого 13 років тому нерухомого майна.

Суд не перевірив чи направлялась повідомлення і чи воно було вручене належним чином ОСОБА_1 та чи законними були дії нотаріуса.

Щодо явки сторін.

Представники сторін з`явились до суду та надали суду свої пояснення.

Позиція апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що спадкодавець ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 24 січня 2005 року Виконавчим комітетом Випаснянської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області.

За життя спадкодавцем ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , було складено заповіт, посвідчений 18 липня 1995 року секретарем Випасненською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області, зареєстрованого в реєстрі за №108, відповідно до якого померла заповіла все належне їй майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалося - старшій сестрі позивача - ОСОБА_8 .

Відповідно до копії заяви від 13.07.2005 року №454, сторони звернулись до Білгород-Дністровської районної державної нотаріальної контори з метою отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно - житловий будинок АДРЕСА_1 . Зазначений вище житловий будинок належав спадкодавцю ОСОБА_5 на підставі Свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 09.10.1995 року.

В матеріалах справи містяться копії Акту про фактичне проживання зареєстрованих осіб у житловому будинку від 20.09.2016 року, від 15.01.2019 року, від 22.01.2019 року, з яких вбачається, що позивач ОСОБА_1 на протязі 10 років здійснював догляд за померлою бабусею ОСОБА_5 , проводив ремонтні роботи в зазначеному вище будинку.

Відповідно до Довідки №206 від 22.01.2019 року, виданої виконавчим комітетом Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, позивач ОСОБА_1 разом зі своєю родиною зареєстрований і фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до повідомлення №388/06-79/804 від 04.03.2019 року, виданого Шабівською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області, гр. ОСОБА_3 проживає в АДРЕСА_2 , а зареєстрована в селі Випасне.

Згідно Постанови від 21.01.2016 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії, державний нотаріусом Білгород-Дністровської районної державної нотаріальної контори Іваницьким О.Ю. було відмовлено у видачі відповідачці ОСОБА_8 свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті гр. ОСОБА_5 на зазначений вище житловий будинок.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 травня 2017 року по справі №495/6521/16-ц позовні вимоги ОСОБА_9 до ОСОБА_1 та Випасненської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про встановлення факту прийняття спадщини було залишено без розгляду.

В той же час, державним нотаріусом Білгород-Дністровської районної державної нотаріальної контори Одеської області 17 травня 2018 року було видано ОСОБА_3 Свідоцтво на право на спадщину за заповітом, серії ННВ №836000, зареєстрованого в реєстрі за №854, відповідно до якого вона є власницею спірного житлового будинку. Справжнє підтверджується також Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №124344329 від 17.05.2018 року.

З копії спадкової справи №265/2005 після смерті ОСОБА_5 , заведеною Білгород-Дністровською районною державною нотаріальною конторою Одеської області вбачається, що відповідно до копії повідомлення №368/02-14 від 12.04.2018 року, завідувачем Білгород-Дністровської районної державної нотаріальної контори Іваницьким О.Ю., було повідомлено позивача ОСОБА_1 про те, що відповідачці ОСОБА_3 буде видано оскаржуване Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, однак будь-яких заперечень або підтвердження про звернення з відповідною позовною заявою до суду від позивача ОСОБА_1 на адресу нотаріальної контори не надійшло.

Допитаний у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_10 повідомив що проживає у сусідньому будинку та є сусідом позивача ОСОБА_1 .. Усім було відомо, що бабуся ОСОБА_5 залишає після своєї смерті будинок ОСОБА_3 , однак старий будинок розвалився та позивач ОСОБА_1 повністю відбудував новий будинок, в якому станом на теперішній час мешкає разом зі своєю родиною. Відповідачку ОСОБА_3 він у спірному будинку майже ніколи не бачив.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 4 частини другої та частини третьої статті 16 ЦК України, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статті 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1273 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до статей 1217, 1222 ЦК України спадкування здійснюється за законом або за заповітом.

Згідно з ч. 2 ст.1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 3 ст. 46 цього Кодексу).

Частиною 1 статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Відповідно до ст.1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до статті 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Статтею 1301 ЦК України передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видано, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Так, згідно правової позиції викладеної в Постанові Верховного Суду від 23.09.2020 року в справі №742/740/17 свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) і від 14 травня 2018 року в справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18).

У постанові від 11.12.2019 року у справі № 414/811/17 Касаційний цивільний суд Верховний Суд України дійшов висновку про наступне: «у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) зроблено висновок, що у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо».

Суд зазначає, що під час розгляду справи, стороною позивача ОСОБА_1 не було доведено належними та допустимими доказами, що існують правові підстави для визнання Свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії ННВ №836000, виданого 17.05.2018 року державним нотаріусом Білгород-Дністровської районної державної нотаріальної контори Іваницьким О.Ю. недійсним. Обставини, які посилається сторона позивача ОСОБА_1 не є підставами для визнання свідоцтва недійсним.

Таким чином, судом першої інстанції уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання незаконним та скасування рішення реєстратора про реєстрацію права власності не підлягають задоволенню у зв`язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю.

Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що апелянтом не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають.

З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньої аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії"). Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно.

Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 06 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 26 листопада 2024 року.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

Ю.П. Лозко