Рішення

від 29.11.2024 по справі 357/12663/24

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/12663/24

Провадження № 2/357/4843/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

( ЗАОЧНЕ )

29 листопада 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Бебешко М. М. ,

при секретарі Фельтіна Н. А.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В :

В вересні 2024 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 00-7927578 від 17.05.2023 в розмірі 20375,00 грн та просить стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11.05.2023 між ТОВ «Качай гроші» та ОСОБА_1 було укладено Договір кредитної лінії № 00-7927578 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Відповідач, за допомогою мережі Інтернет, перейшов на офіційний сайт Первісного Кредитора - https://kachay.com.ua/ та ознайомився з актуальною редакцією Правил надання грошових коштів у позику. Після цього добровільно без примусу чи тиску Відповідач заявив про бажання отримання коштів, зареєструвався на Сайті, під час чого пройшов процедуру ідентифікації/верифікації, керуючись підказками Сайту Кредитодавця, тобто вказав свої особисті персональні ідентифікаційні дані. Таким чином, Кредитний договір є двостороннім, оскільки породжує обов`язок кредитодавця надати кредит та обов`язок позичальника його повернути, та сплатити проценти за користування ним. Відповідно до п. 2.3 Дата надання/видачі Кредиту - дата перерахування Кредитодавцем зі свого поточного рахунку коштів Кредиту в сумі 5250,00 грн. на карту Позичальника № НОМЕР_1 , яка зазначається у форматі XXXXXX****XXXX, емітовану банком України.

Згідно п. 2.3.1 Позичальник зобов`язаний сплатити Кредитодавцю комісію за надання кредиту у останній день повного погашення кредиту. Пунктом 1.5 Договору за надання Кредиту, Позичальник зобов`язаний сплатити Кредитодавцю комісію у розмірі 5,00% від суми Кредиту, що складає: 250.00 грн. Тобто, Позичальнику перераховується сума Кредиту 5000,00 грн, за вирахуванням суми комісії, сплаченої за надання Кредиту (п.1.2). Отже, відразу після вчинених дій Відповідача,11.05.2023 ТОВ «Качай Гроші" ініціювало переказ коштів згідно договору № 00-7927578 від 11.05.2023 безготівковим зарахуванням через компанію ТОВ "ФК «Контрактовий дім» на платіжну картку № НОМЕР_2 , що в свою чергу, свідчить доказом того, що Відповідач прийняв пропозицію кредитодавця - ТОВ «Качай Гроші».

Отже, первісний кредитор свої зобов`язання надати грошові кошти виконав в повному обсязі. Відповідно до п. 1.3. Договору строк дії кредитної лінії 120 (сто двадцять) днів. Позичальник зобов`язаний повернути кредит кредитодавцю 08 вересня 2023 року або достроково. Всупереч умов Договору №00-8166110 від 29.05.2023 Відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконував, що створило заборгованість у розмірі 20375,00 грн, яка складається з наступного: 5250,00 грн - заборгованість по кредиту; 15125,00 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.

30.10.2023 ТОВ «Качай Гроші» та Позивач уклали Договір факторингу № 30102023 відповідно до умов якого Позивачу було відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором. Відповідно до Акту прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу № 30102023 від 30.10.2023 від ТОВ «Качай Гроші" до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 20 375,00 грн.

Позивач просить суд стягнути з відповідача вищевказану заборгованість та судові витрати.

Ухвалою судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначити розгляд справи у відкритому судовому засіданні на 03 жовтня 2024 року о 11:00 годин.

Представник позивача в позовній заяві просив розгляд справи проводити без його участі, проти винесення заочного рішення не заперечив.

Відповідач в судове засідання 03 жовтня 2024 року не з`явився, через що було відкладено розгляд справи на 01 листопада 2024 року.

15 жовтня 2024 року на адресу суду надійшла інформація від АТ КБ «ПриватБанк» надійшла інформація, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_3 (IBAN НОМЕР_4 ) та надав виписку порахунку за період з 11.05.2023 по 17.05.2023.

Відповідач в судове засідання 03 вересня 2024 року не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином за місцем зареєстрованого проживання та вказаним в позовній заяві з відзивом (запереченнями) на позов до суду не звертався, тому суд ухвалив провести по справі заочний розгляд відповідно до ст. 280 ЦПК України.

В силу вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

11 травня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Качай Гроші» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 00-7927578 у формі електронного документу з використанням електронного підпису (а.с. 28-35).

Згідно умов договору кредитодавець надає позичальнику кредит у національній валюті у вигляді кредитної лінії на умовах, передбачених Договором, а Позичальник зобов`язується одержати та повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором (п. 1.1). Сума кредитного ліміту складає 5000,00 грн (п.1.2). Строк дії кредитної лінії: 120 днів. Позичальник зобов`язаний повернути кредит кредитодавцю 08 вересня 2023 року або достроково (п. 1.3). Згідно п. 1.3.1 кредитного договору позичальник зобов`язаний оплатити проценти в рекомендовану дату оплати 31 травня 2023 року протягом дії Кредитної ліні, користування грошовими коштами. Позичальник зобов`язаний сплачувати проценти на кожний 20 день після рекомендованої дати погашення процентів за фактичне користування грошовими коштами. Тип процентної ставки - фіксована. Знижена процентна ставка становить 2,50 (два цілих 50 сотих)% від суми Кредиту за кожен день користування Кредитом, надається Позичальнику в якості заохочення та діє виключно за умови сплати процентів не пізніше рекомендованої дати оплати визначеної п.1.3.1. даного Договору. Знижена процентна ставка застосовується виключно в межах строку надання Кредиту, зазначеного в пункті 1.3 цього Договору, але не більше перших 20 днів користування Кредитом, тобто з 1 по 20 день включно (п. 1.4.1). Стандартна процентна ставка складає 2,50 % від суми Кредиту за кожний день користування Кредитом, застосовується у межах строку користування Кредитом, зазначеного в пункті 1.3 цього Договору, після 20 дня користування Кредитом, починаючи з 21 дня користування Кредитом, по день повернення Кредиту (п.1.4.2). Згідно п. 1.5 Договору за надання кредиту, позичальник зобов`язаний сплатити Кредитодавцю комісію в розмірі 5,00% від суми Кредиту, що складає 250,00 грн. Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладання договору становить 6941,67% (п. 1.7). Орієнтовна загальна вартість Кредиту на дату укладання Договору складає 20250,00 грн (п. 1.8).

Згідно Додатку № 1 до Кредитного договору № 00-7927578 від 11.05.2023 Графіку платежів загальна вартість кредиту складає 20250,00 грн, реальна річна процентна ставка 6941,67%, сума кредиту за договором 5000,00 грн; проценти за користування кредитом 15000,00 грн; комісія за надання кредиту 250,00 грн.

Позивач виконав умови договору, перерахував кредитні кошти відповідачу в сумі 5000,00 грн, що підтверджується повідомленням від 10.11.2023 з відміткою ТОВ «ФК «Контрактовий Дім» (а.с. 96-98), а також випискою по картковому рахунку № НОМЕР_3 (а.с. 168).

ТОВ «Качай гроші» було здійснено розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 00-7927578 від 11.05.2023 (а.с. 125-126).

30.10.2023 між ТОВ «Качай гроші» та ТОВ "Фінансова компанія «Ейс» укладено Договір факторингу № 30102023, відповідно до умов якого Позивачу було відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором). За цим договором Фактор зобов`язуються передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов`язання, плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту (а.с. 108-112).

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу № 30102023 від 30.10.2023 в до позивача перейшло право грошової вимоги до Відповідача в сумі 20375,00 грн., з яких 5250,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 15125,00 грн - сума заборгованості за відсотками (а.с. 120-122).

При вирішенні справи суд виходить з наступного:

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

З наведених обставин справи вбачається, що кредитний договір на підставі якого позивачем заявлено про стягнення заборгованості був укладений в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора та наданням персональних даних відповідача.

Отже, виходячи з вищенаведених положень законодавства та встановлених обставин справи, суд приймає до уваги те, що вказаний договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу ним на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

У свою чергу, доказів того, що персональні дані відповідача (РНОКПП, реквізити банківської картки на яку первісним кредитором здійснювалось перерахування позичених грошових коштів, номер телефону, адреса місця проживання та електронної пошти, були використані неправомірно для укладення кредитного договору від її імені, ним до суду не надано. Також слід звернути увагу на те, що відповідач до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій не зверталася, як і не оскаржувала правомірність укладеного договору.

Враховуючи умови надання кредитних коштів, суд зазначає, що саме боржник має доступ до своїх рахунків, і він мав можливість представити суду виписку з своїх рахунків на підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладеного договору, однак доказів на спростування заявлених позовних вимог в частині укладення договору та отримання кредитних коштів, суду не надав.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК ).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.

З урахуванням наведених норм чинного законодавства та встановлених у справі обставин, суд вважає, що відповідач, отримавши обумовлену у кредитному договорі суму, належним чином не виконала взяті на себе кредитні зобов`язання, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підтверджується письмовими доказами та підлягає стягненню з позичальника на користь банку.

Відповідач відзив з відповідними доказами із запереченнями проти позову та в спростування доводів позивача до суду не подав.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення в повному обсязі.

При вирішенні питання щодо стягнення судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

При зверненні до суду позивачем сплачено 2422,40 грн. судового збору за подання позову.

Згідно з положеннями статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

В обґрунтування розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. до матеріалів справи надано копію договору про надання правничої (правової) допомоги № 17/06/24-01 від 17.06.2024, укладений між адвокатом АБ «Тараненко та партнери» та ТОВ «Фінасова компанія «ЕЙС» (а.с. 127-129), протокол погодження вартості послуг до Договору про надання правничої допомоги № 17/06/24-01 від 17.06.2024, згідно з яким погоджено вартість послуги з усної консультації в сумі 500,00 грн.; підготовки адвокатського запиту в сумі 500,00 грн., складення позовної заяви в сумі 2000,00 грн., участі в судовому засіданні в сумі 1200,00 грн. ( а.с. 130), додаткову угоду № 1 до договору про надання правничої (правової) допомоги № 17/06/24-01 від 17.06.2024 (а.с. 131-143); Акт прийому-передачі наданих послуг від 05.08.2024 (а.с. 144).

Згідно додаткової постанови Верховного суду від 23 грудня 2021 року в справі № 923/560/17 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу). Близька за змістом правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 зі справи N 922/445/19.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про доведеність позивачем понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції у розмірі 6000,00 грн.

Пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя N R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих

послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв. Тобто саме зацікавлена сторона має вчиняти певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Принцип змагальності сторін має свої втілення, зокрема, у наведених положеннях частин п`ятої статті 141 ЦПК України, виходячи з яких зменшення внаслідок неспівмірності суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.

Відповідач не подав заперечень щодо витрат на правничу допомогу та не подав клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу

Частинами 1 та 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати у справі, відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України необхідно стягнути з відповідача на користь позивача, а саме судовий збір в розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу 6000,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 76-89, 141, 258, 263-265, 268, 273, 280-282, 352, 354, 355 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 00-7927578 від 11.05.2023 у загальному розмірі 20375,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» судові витрати у справі за сплату судового збору в розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС». Місцезнаходження: Харківське шосе, будинок 19, офіс 2005, місто Київ, 02090. Код ЄДРПОУ: 42986956.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Місце проживання: АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_5 .

Суддя М. М. Бебешко