Рішення

від 29.11.2024 по справі 140/8822/24

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2024 року ЛуцькСправа № 140/8822/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

судді Стецика Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Ткачук І.І.,

представника позивача Шишути Ю.В.,

представника відповідача Яртись І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі також ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.05.2024 №0109492407, №0109482407, №0109462407, №0109382407, №0109342407, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.05.2024 №Ф-0109392407, рішення від 18.08.2024 №0219802407 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 05.03.2024 по 25.03.2024 представниками ГУ ДПС у Волинській області проведено виїзну планову документальну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2018 по 31.12.2022. За результатами даної перевірки відповідачем складено Акт №7666/03-20-24-07/2820510269 від 01.04.2024, яким зафіксовано ряд порушення вимог податкового законодавства.

За результатами даного акту перевірки ГУ ДПС у Волинській області прийнято податкові повідомлень-рішень від 02.05.2024 №0109492407, №0109482407, №0109462407, №0109382407, №0109342407, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.05.2024 №Ф-0109392407 та рішення від 18.08.2024 №0219802407 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Позивач вказує, що спірні податкові повідомлення-рішення, вимога та рішення про застосування штрафних санкцій прийняті у зв`язку із висновком податкового органу про безпідставність віднесення до складу валових витрат на утримання основних засобів подвійного призначення, а саме: вартості придбаних запчастин для транспортних засобів (вантажних автомобілів та напівпричепів) та їх ремонту. Позивач вважає, що оскільки відповідні транспортні засоби використовуються ним при здійсненні господарської діяльності, тому витрати на придбання запасних частин та деталей для транспортних засобів та витрати на їх ремонт є в розумінні вимог чинного законодавства витратами, що пов`язані з веденням господарської діяльності. Стверджує, що сідлові тягачі не є в розумінні вимог чинного законодавства вантажними автомобілями, а тому відповідач помилково вважає такі об`єкти основними засобами подвійного призначення.

Щодо не підтвердження відповідачем витрат на відрядження водіїв за 2018 рік позивач вказує, що документи на підтвердження вказаних витрат були знищені у грудні 2021 року внаслідок пожежі. Надалі такі документи частково (згодом - повністю) були відновлені на надані в розпорядження контролюючого органу. Проте відповідач не прийняв такі документи, в акті перевірки зазначив про їх відсутність, та, як наслідок, не підтвердив валові витрати позивача по даній статті витрат.

Також позивач вказує, що під час проведення перевірки відповідачу надано усі необхідні документи в підтвердження витрат на відрядження за 2022 рік (виписки з банків по руху коштів, оборотно-сальдові відомості по рахунку «311»). Проте вказані не були враховані відповідачем при прийняті оскаржуваних рішень.

Не погоджується позивач і з висновком відповідача про неправомірність включення до складу валових витрат амортизації об`єктів нежитлової нерухомості, обладнання та оплату електроенергії, розподілу природнього газу по мотелі у с. Струмівка. Зокрема, позивач стверджує, що такі витрати є документально підтвердженими, пов`язані з її господарською діяльністю, а тому підстав не включати їх до складу валових не було.

Як наслідок, позивач вважає, що висновки перевіряючих про порушення нею норм податкового законодавства є необґрунтованими та зроблені у зв`язку із неправильним тлумаченням норм закону, а тому усі рішення ГУ ДПС України у Волинській області, прийняті за результатами такої перевірки, підлягають скасуванню.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання (а.с.104, том 1).

Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказала, що позивач, перебуваючи на загальній системі оподаткування, не має права включати до складу витрат вартість ремонту майна, вартість запчастин, що використовується в господарській діяльності, зокрема, автомобіля, що належить до основних засобів подвійного призначення.

В ході проведення планової виїзної документальної перевірки встановлено завищення витрат по статті витрат витрати на відрядження за 2018 рік на суму 9373937,93 грн., оскільки частина авансових звітів на вказану суму відсутня та для перевірки не пред`явлена.

Окрім того, на думку відповідача, згідно наданих для перевірки документів позивачем завищено валові витрати за 2022 рік по статті витрат витрати на відрядження (оплата віатол, оплата за дороги, поштові витрати) у сумі 14994394,3 грн., так як згідно руху коштів по розрахункових рахунках наданих в ході проведення перевірки та наданих документів, відсутня оплата за вищевказані витрати, про що складено відповідний акт №851/03-20-24-07/ від 25.03.2024 року.

Також відповідач вказує, що виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника. У зв`язку з тим, що збиток, отриманий від надання в оренду нерухомого майна не є витратами, що пов`язанні із веденням господарської діяльності, то відповідно і ПДВ нарахований при їх придбанні, не може бути пов`язаний із веденням господарської діяльності

Як наслідок, відповідач вважає оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, в зв`язку із чим відсутні підстави для їх скасування.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив, просив його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала з підстав, викладених у відзиві, запереченні на відповідь на відзив, просила відмовити у його задоволенні.

Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Відповідно до наказу №688-п від 23.02.2024, виданого ГУ ДПС у Волинській області та змін до Наказу №878-п від 11.03.2024, плануграфіка проведення документальних планових перевірок суб`єктів господарювання на 2024р, ГУ ДПС у Волинській області проведена документальна планова виїзна перевірка діяльності ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності та з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період діяльності з 01.01.2018 по 31.12.2022.

Результати перевірки оформлені актом №7666/03-20-24-07/ НОМЕР_1 від 01.04.2024 (а.с.10-69).

Вищезазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог, зокрема:

-п.44.1 п.44.3 п.44.5 п.44.6 ст. 44, п.177.2, п.177.4.1 п.177.4.4 п.п.177.4.5 п.п.177.4.6 п.п.177.4.9. п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України (із змінами та доповненнями), внаслідок чого позивачем занижено податок з доходів фізичних осіб на суму 8559512,17 грн., а саме: за 2018р. на суму 2731649,98 грн., за 2019р. на суму 2837691,77 грн., за 2020р. на суму 13230,82 грн., за 2021р. на суму 123992,04 грн. та за 2022р. на суму 2852947,56 грн;

-- пп. 162.1.1 п. 162.1 ст.162, пп.163.1.1 п. 163.1 ст.163, пп. 164.1.3. п.164.1 ст.164, підпункт 1.3 пункт 161 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено суму військового збору на загальну суму загальну суму 713292,68 грн., в т.ч. за 2018 р. 227637,5 грн., за 2019 рік 236474,31 грн., за 2020р. 1102,57 грн., за 2021р. 10332,67 грн, за 2022р. - 237745,63 грн;

-п.2 ч.1 ст.7, ч.5 ст.8, ч.2,3 ст.9 «Порядок обчислення і сплати єдиного внеску» ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI та пп.3 п.5 розділу IV «Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженої Наказом Мінфіну України №449 від 20.04.2015р., внаслідок чого позивачем занижено суму єдиного соціального внеску на загальну суму 202173,85 грн., в т.ч. за 2020р. на суму 12128,13грн, за 2021р. на суму 151545,72грн. та за 2022р. на суму 38500,0 грн;

-п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.189.1 ст.189, п.198.5 «г» ст.198, п.199.1 с.199, п.200.1 п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України (із змінами та доповненнями), внаслідок чого ФОП ОСОБА_1 занижено ПДВ, що підлягає сплаті до державного бюджету на загальну суму 215633,0 грн., а саме за липень 2020 року 2914,0 грн, за січень 2021 року 8410,0 грн., за лютий 2021 року - 28654,0 грн., за серпень 2022 року 175655,0 грн. та завищено від`ємне значення за грудень 2022р., яке зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд.21 Декларації) на суму ПДВ 217532 грн;

-п. 120. 2. ст. 120, п.201.1, п.201.7, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України (із змінами та доповненнями), нереєстрація в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму ПДВ 433165 грн;

-п.121.1 ст.121 Податкового Кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010р. (із змінами та доповненнями) в частині незабезпечення зберігання частини первинних документів, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та податкових зобов`язань.

На підставі висновків акту перевірки №7666/03-20-24-07/ НОМЕР_1 від 01.04.2024 ГУ ДПС у Волинській області винесено наступні рішення:

- податкове повідомлення-рішення від 02.05.2024 форми «ПС» №0109492407, яким до позивача застосовано штрафну санкцію за незберігання частини первинних документів на суму 1020,00 грн (а.с.82-83, том 1);

- податкове повідомлення-рішення від 02.05.2024 форми «ПН» №0109482407, яким до позивача застосовано штрафну санкцію за нереєстрацію податкових накладних на суму 3400,00 грн (а.с.73-75, том 1);

- податкове повідомлення-рішення від 02.05.2024 форми «Р» №0109462407, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на суму 433165,0 грн. та застосовано санкцію 43315,5 грн (а.с.79-81, том 1);

- податкове повідомлення-рішення від 02.05.2024 форми «Р» №0109382407, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання за військовим збором на суму 713292,68 грн та застосовано санкцію 70185,74 грн (а.с.76-78, том 1);

- податкове повідомлення-рішення від 02.05.2024 форми «Р» №0109342407, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за ПДФО на суму 8559512,17 грн та застосовано санкцію в сумі 842228,92 грн (а.с.70-72, том 1);

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) по ЄСВ від 02.05.2024 №Ф-0109392407 на суму 202173,85 грн (а.с.84-85, том 1);

- рішення №0109412407 від 02.05.2024 про застосування штрафних санкцій за ненарахування ЄСВ на суму 15 400, 00 грн.

Позивачем зазначені рішення відповідача оскаржені до ДПС України, рішення якої від 12.07.2024 №21418/6/99-00-06-01-03-06, залишено без змін податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Волинській області від 02.05.2024№ 0109492407, №0109482407, №0109462407, №0109382407, №0109342407, а скаргу - без задоволення (а.с.87-95, том 1).

В частині оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.05.2024 №Ф-0109392407, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 02.05.2024 №0109412407 ГУ ДПС у Волинській області ДПС прийнято рішення від 15.07.2024 №21713/6/99-00-06-02-01-06, яким вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.05.2024 №Ф-0109392407 ГУ ДПС у Волинській області залишено без змін, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 02.05.2024 № 0109412407 ГУ ДПС у Волинській області скасовано, а скаргу в частині оскарження зазначених документів - задоволено частково. При цьому ГУ ДПС у Волинській області зобов`язано винести та направити нове рішення з урахуванням вищенаведеного.

12.08.2024 ГУ ДПС у Волинській області прийнято рішення №0219802407 про застосування до ФОП ОСОБА_1 штрафних санкцій за ненарахування ЄСВ на суму 54164,97 грн (а.с.86, том 1).

Не погоджуючись із вищезазначеними рішеннями ГУ ДПС у Волинській області, позивач звернулася до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі також ПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Грошове зобов`язання платника податків відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податкове зобов`язання- це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Об`єктом оподаткування резидента відповідно до п. 163.1 ст. 163 ПК України є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Базою оподаткування згідно з п. 164.1 ст. 164 ПК України є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, визначено статтею 177 ПК України.

Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.

Зокрема, згідно з п. 177.2 ст. 177 ПК України його об`єктом оподаткування є чистий оподаткований дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Отже, включенню підлягають не всі види витрат, а лише ті, які безпосередньо пов`язані з господарською діяльністю.

Таким чином, головним до формування витрат фізичної особи-підприємця є те, що всі витрати повинні відповідати переліку, наведеному в пункті 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, бути пов`язаними із господарською діяльністю, тобто пов`язаними з отриманням доходу (виручки), бути фактично понесеними та документально підтвердженими.

При цьому, пунктом 177.4 статті 177 Податкового кодексу України встановлено вичерпний перелік витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів підприємця.

Так, приписами пункту 177.4 статті 177 ПК України визначено перелік витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування, а саме:

- витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат (підпункт 177.4.1);

- витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством (підпункт 177.4.2);

- суми податків, зборів, пов`язаних з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з об`єктів житлової нерухомості); суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, роялті на користь правовласників, як винагорода за використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав чи як відрахування на користь правовласників на підставі договорів, укладених таким платником податку з організаціями колективного управління відповідно до Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав», одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, пов`язаних з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця (підпункт 177.4.3);

- інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (підпункт 177.4.4).

Згідно з пп. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів, визначених абзацами восьмим - десятим підпункту 177.4.6 цього пункту.

Так, зазначені у цій статті підприємці до підп.177.4.6.п.177.4 ст.177 ПК України мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов`язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат. При цьому амортизації підлягають: витрати на придбання основних засобів та нематеріальних активів; витрати на самостійне виготовлення основних засобів, реконструкцію, модернізацію та інші види поліпшення основних засобів (крім поточного ремонту). Не підлягають амортизації та повністю включаються до складу витрат звітного періоду витрати на: проведення поточного ремонту; ліквідацію основних засобів (у частині залишкової вартості). Не підлягають амортизації такі основні засоби: земельні ділянки; об`єкти житлової нерухомості; легкові автомобілі.

Отже, враховуючи вимоги пп. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 ПК України, фізична особа-підприємець не має права зменшувати оподатковуваний дохід на суму амортизаційних відрахувань по визначених у пп. 177.4.6 п. 177.4 ст. 177 цього Кодексу основних засобах подвійного призначення.

Разом з тим, фізична особа-підприємець, яка перебуває на загальній системі оподаткування вправі відносити до складу витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, вартість матеріалів, комплектуючих виробів, запасних частин та інших матеріалів, а також витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів.

Отже, об`єктом оподаткування фізичної особи - підприємця є чистий оподатковуваний дохід. Чистий оподатковуваний дохід визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними із проведенням господарської діяльності такої фізичної особи-підприємця. До витрат включаються, в тому числі, і вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції.

Як зазначено в акті перевірки №7666/03-20-24-07/2820510269 від 01.04.2024 до складу витрат позивачем протиправно включені:

-витрати на утримання основних вантажних транспортних засобів за 2018 рік на суму 5801895,30 грн та за 2019 рік на суму 9062677,74 грн;

-амортизацію основних засобів подвійного призначення (вантажні транспортні засоби) на суму 6702276,56 грн;

-витрати на відрядження водіїв за 2018 рік на суму 9373937,93 грн;

-витрати на відрядження (оплата віатол, оплата за дороги, поштові витрат) у сумі 14994394,30 грн;

-амортизаційні витрати приміщень та обладнання, сплату за використання активної електроенергії, сплату за розподіл природнього газу за нежитлові приміщення, які здаються в оренду, на загальну суму 1617663,54 грн, а саме: за 2020 рік на суму 73504,55 грн, за 2021 рік на суму 688844,65 грн та 2022 рік на суму 855314,34 грн.

Надаючи оцінку таким висновкам контролюючого органу, суд зазначає наступне.

Щодо висновків відповідача про неправомірне віднесення ФОП ОСОБА_1 до складу валових витрат витрат на утримання вантажних автомобілів, суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець з 07.04.2000.

Основний вид економічної діяльності (КВЕД) ФОП ОСОБА_1 вантажний автомобільний транспорт.

Згідно з інформацією, яка міститься в акті перевірки, позивач у господарській діяльності використовує власний транспорт перелік якого наведено з 5 по 11 аркуші вказаного акту.

Згідно з підпунктом 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею.

Підпунктом 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України встановлено, що не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення, земельні ділянки; об`єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі.

Із аналізу даних правових норм слідує, що основними засобами подвійного призначення вважаються легковий та вантажний автомобілі.

Суд звертає увагу на те, що до складу витрат фізичної особи-підприємця включаються, зокрема, витрати на паливо, запчастини та інші матеріали, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат відповідно до підпункту 177.4.1 пункту 177.4 статті177 ПК України. Водночас цей підпункт дозволяє включати до складу підприємницьких витрати на ремонт та експлуатацію майна (майно це в тому числі автомобіль), що використовується в господарській діяльності.

Зазначені норми встановлюють загальні правила обліку витрат фізичної особи-підприємця, що перебуває на загальній системі.

У свою чергу, підпункт 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України є спеціальною нормою, що виключає із загального правила витрати на утримання основних засобів подвійного призначення.

Згідно із підпунктом14.1.138пункту14.1статті14 ПК Україниосновні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 6000 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 6000 гривень і поступово зменшується у зв`язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Використання транспортних засобів у господарській діяльності позивача не заперечується ГУ ДПС у Волинській області.

Разом із тим, суд звертає увагу, що транспортна діяльність є специфічною, оскільки власне транспорт не створює нових матеріальних продуктів, а транспортні послуги споживаються одночасно із процесом їх надання; отже, структура експлуатаційних витрат транспорту значно відрізняється від структури виробничих витрат галузей матеріального виробництва, а витрачання матеріально-технічних ресурсів прямим чином залежить від дорожніх та природно-кліматичних умов.

Виходячи із зазначених норм ПК України витрати на утримання засобів подвійного значення та витрати на проведення ремонту основних засобів мають різний податковий облік.

Податковий Кодекс України не містить визначення, що саме розуміється під терміном «утримання основних засобів», а що вважається «ремонтом» та «технічним обслуговуванням», які ж витрати слід вважати витратами на утримання автомобіля, а які витрати відносяться до його ремонту, оскільки наслідки понесення цих витрат в податковому обліку є різними, одні витрати відносяться до витрат підприємця, а інші ні.

Визначення терміну «утримання автомобіля» надано у пункті 26 Правил експлуатації колісних транспортних засобів, затверджених Наказом Мінінфраструктури від 26 липня 2013 року №550, а саме - забезпечення державної реєстрації, дотримання умов безпечності технічного та санітарного стану, проведення обов`язкового технічного контролю, своєчасного виконання технічного обслуговування і ремонту, охорони, передання транспортного засобу та його швидкозношуваних складників на утилізацію або видалення відповідно до законодавства.

Основними нормативними документами, що регламентують облік основних засобів, їх відображення у бухгалтерському обліку або міжнародній фінансовій звітності, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92 (далі - П(С)БО 7), та Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджені Наказом Міністерства фінансів України від 30 вересня 2003 року №561 (далі - Методичні рекомендації №561).

Відповідно до пунктів 14, 15 П(С)БО 7 первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов`язаних з поліпшенням об`єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об`єкта. Залишкова вартість основних засобів зменшується у зв`язку з частковою ліквідацією об`єкта основних засобів. Витрати, що здійснюються для підтримання об`єкта в робочому стані (проведення технічного огляду, нагляду, обслуговування, ремонту тощо) та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат.

Зі змісту пункту 29 Методичних рекомендацій № 561 вбачається, що проведення модернізації передбачає вдосконалення конструкції, що забезпечує підвищення продуктивності об`єкта, який модернізується, сприяє розширенню його технологічних можливостей, досягненню економії ресурсів, поліпшенню умов праці. Здійснення ж ремонту полягає у частковому відновленні окремих частин об`єкта для підтримання їх у робочому стані.

При цьому, пункт 31 Методичних рекомендацій № 561 наводить такі приклади поліпшень: а) модифікація, модернізація об`єкта ОЗ з метою продовження строку його корисної експлуатації або збільшення його виробничої потужності; б) заміна окремих частин устаткування для підвищення якості продукції (робіт, послуг); в) упровадження ефективнішого технологічного процесу, який дозволить зменшити первісно оцінені виробничі витрати; г) добудова (надбудова) будівлі, яка збільшує кількість місць (площі) будівлі, обсяги та/або якість виконуваних робіт (послуг) або умови їх виконання.

Відповідно до Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту, затвердженогоНаказом Міністерства транспорту України від 30 березня 1998 року №102 (далі - Положення №102) ремонт - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності виробів та відновлення ресурсів виробів чи їх складових частин; поточний ремонт (ПР) - ремонт, який виконується для забезпечення або відновлення роботоздатності виробу і полягає в заміні і (або) відновленні окремих частин (може виконуватись заявочно або за результатами діагностування агрегатним, знеособленим та іншими методами)

Переліки робіт, які зазвичай здійснюють під час проведення ТО, наведено в пункті 3.5 згаданого Положення, які включають: перевірку технічного стану; виконання робіт щодо підтримування належного зовнішнього вигляду; заправлення експлуатаційними рідинами; усунення виявлених несправностей; санітарну обробку ТЗ. Крім того, прибирально-мийні роботи виконуються за потребою, але обов`язково перед технічним обслуговуванням чи ремонтом; оброблення кузовів автомобілів спеціального призначення здійснюється відповідно до вимог та інструкцій на перевезення даного виду вантажів.

Суд зауважує, що ані в акті перевірки, ані у відзиві відповідач не зазначив, яким чином контролюючий орган дійшов висновку, що придбані товарно-матеріальні цінності є витратами на утримання вантажних автомобілів, а не на ремонт вантажних автомобілів.

Згідно з пп. 4.1.4. п.4.1. ст.4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на такому принципі, як презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відтак, суд вважає, що вказані витрати не належать до витрат подвійного призначення, а є безпосередніми витратами позивача, пов`язаними із веденням господарської діяльності, з метою отримання прибутку. А відтак, позивачем обґрунтовано віднесено такі витрати до складу витрат звітного періоду.

Окрім того суд звертає увагу, що статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що:

- автомобіль - колісний транспортний засіб, який приводиться в рух джерелом енергії, має не менше чотирьох коліс, призначений для руху безрейковими дорогами і використовується для перевезення людей та (чи) вантажів, буксирування транспортних засобів, виконання спеціальних робіт;

- автомобільний транспортний засіб - колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій (далі - транспортний засіб);

- автомобіль вантажний - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів;

- напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.

Отже, напівпричіп за своєю конструкцією призначений для використання з сідловим тягачем і частина повної маси якого передається на цей тягач через сідлово-зчіпний пристрій. Напівпричіп призначений для з`єднання з автомобілем таким чином, щоб його частина обпиралась на автомобіль і останній ніс на собі значну частину ваги напівпричепа та ваги його вантажу.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 сідловий тягач - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.

Слід наголосити, що Податковий кодекс України не містить визначення терміну «основні засоби подвійного призначення».

Натомість, податковий орган, за явної невизначеності такого терміну як «основні засоби подвійного призначення», вважав, що транспортні засоби, які позивач використовує у своїй підприємницькій діяльності, є основними засобами подвійного призначення тобто вказані транспортні засоби є вантажними автомобілями.

При цьому, аналіз пп. 177.4.5. та пп. 177.4.6. п. 177.4 ст. 177 ПК України дає підстави дійти висновку, що вантажний автомобіль не обов`язково є основним засобом подвійного призначення, а лише вказують на те, що не можуть бути включені до складу витрат підприємця витрати на придбання та утримання тих вантажних автомобілів, які є основними засобами саме подвійного призначення.

Як уже вказувалося вище, згідно з пп. 4.1.4. п. 4.1. ст. 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на такому принципі, як презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Таким чином, наведені вище витрати є витратами ФОП ОСОБА_1 від господарської діяльності та напряму пов`язані з отриманнями доходів від цієї діяльності, не належать до витрат подвійного призначення, а є безпосередніми витратами позивача, пов`язаними із веденням господарської діяльності з метою отримання прибутку.

Враховуючи вищевикладені обставини суд дійшов висновку, що позивач правомірно відніс до складу витрат вартості списаних запасних частин для заміни зношених агрегатів і підтримання у робочому стані напівпричепів, а також сідельних тягачів на суму на суму 5801895,30 грн за 2018 рік та 9062677,74 грн за 2019 рік.

Крім того, позивачем до складу валових витрат за 2018 рік віднесено витрати на відрядження водіїв в сумі 9373937,93 грн.

За результатами перевірки відповідач прийшов висновку про неправомірність віднесення вказаних витрат на відрядження до валових витрат за 2018 рік.

Як випливає зі змісту акту перевірки такий висновок податкового органу мотивований тим, що частина авансових звітів за 2018 рік на суму 9373937,93 грн відсутня та для перевірки не пред`явлена.

Згідно пояснення ФОП ОСОБА_1 дані авансові звіти за 2018 рік не надані внаслідок того, що останні були знищені пожежею, яка відбулася 28.12.2021 за адресою: АДРЕСА_1 . Внаслідок даної пожежі було пошкоджено частину адміністративного приміщення та частину бухгалтерських первинних документів за 2018 рік. Вказане підтверджується актом про пожежу від 28.12.2021, копія якого долучена до матеріалів справи (а.с.100-101).

В подальшому документи на підтвердження витрат на відрядження водіїв були відновлені та листом позивача від 12.07.2024 за №3ппр/24 (а.с.96, том 1) надані в розпорядження Державної податкової служби України.

Оскільки жодних повідомлень про втрату первинних бухгалтерських документів на адресу ГУ ДПС у Волинській області не надходило, відповідач встановив відсутність таких документів та дійшов висновку про неможливість віднесення витрат на відрядження водіїв за 2018 рік на суму 9373937,93 грн до валових витрат.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача акцентувала увагу на тому, що платник податків не може посилатися в судовому процесі на документи, які не були надані під час перевірки.

Надаючи оцінку таким висновкам та доводам контролюючого органу, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Разом з тим, суд не може обмежити право платника довести в судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків контролюючого органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 07.12.2022 у справі №200/6156/20-а.

Так, положення КАС України зобов`язують суд вжити заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об`єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.

Вказане означає, що суди повинні надати належну правову оцінку документам, наданим сторонам до матеріалів справи. В свою чергу, на переконання суду, ненадання деяких з представлених документів на перевірку, не є беззаперечним доказом наявності підстав для відмови у задоволенні позову.

Суд враховує, що втрата документів бухгалтерського обліку позивача сталася внаслідок пожежі, що підтверджено відповідним актом ДСНС від 28.12.2021. Відтак, платник податків не може зазнавати негативних наслідків через обставини, що перебувають поза межами його впливу

Надання послуг з перевезення вантажним транспортом є основним видом діяльності ФОП ОСОБА_1 . Наявні матеріали справи (накази на відрядження водіїв, копії закордонних паспортів, виписки з корпоративного рахунку) свідчать, що перевезення, і як наслідок відрядження водіїв, здійснювалися на щоденній основні в різні країни та за різними маршрутами.

Як наслідок, відновити такий значний обсяг документів в підтвердження витрат на відрядження за цілий 2018 рік у строки визначені нормами Податкового кодексу, не було можливим.

Листом від 21.03.2024 (тобто під час проведення податкової перевірки) позивач повідомила ГУ ДПС у Волинській області про знищення частини бухгалтерських документів, в тому числі: шляхових листів на вантажні автомобілі за 2018 рік, відомостей про виплату відрядних за 2018 рік, авансових звітів водіїв з документами про витрати за час відряджень (а.с.178, том 2).

В подальшому дані документи були відновленні та надані в розпорядження податкового органу.

На підтвердження понесення витрат на відрядження водіїв за 2018 рік позивачем долучено до матеріалів справи: копії авансових звітів про використання коштів; накази та посвідчення про відрядження; ксерокопії закордонних паспортів з відмітками про перетин кордону; документи на підтвердження понесених витрат у відрядженні (квитанції про оплату доріг, митні платежі, оплата пального, тощо); банківські виписки з корпоративного рахунку в підтвердження виплати добових та відрядних коштів.

На переконання суду вказані документи у сукупності підтверджують факт понесення позивачем витрат на відрядження водіїв за 2018 рік.

Такі витрати здійснені позивачем в межах її основного виду господарської діяльності. Відтак, ФОП ОСОБА_1 правомірно віднесла вказані витрати до своїх валових витрат за 2018 рік.

Щодо твердження відповідача про завищення ФОП ОСОБА_1 валових витрат за 2022 рік по статті витрат витрати на відрядження (оплата віатол, оплата за дороги, поштові витрат) на суму 14994394,30 грн суд зазначає наступне.

Як випливає з тексту акта перевірки до висновків про завищення валових витрат на вказану суму інспектори ГУ ДПС у Волинській області дійшли з огляду на те, що згідно рахунку коштів по розрахункових рахунках, наданих в ході проведення перевірки та наданих документів, відсутня оплата за вищевказані витрати, про що складено відповідний акт №851/03-20-24-07 від 25.03.2024.

Разом з тим, актом №851/03-20-24-07 від 25.03.2024 представниками відповідача зафіксовано той факт, що позивачем для перевірки не надано наступні документи: звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, з його документальним підтвердженням чи виконанням деяких цивільно-правових дій, оплачених з використанням корпоративних платіжних карток, дорожніх, банківських або іменних чеків, інших платіжних документів за 2018 рік; документальне підтвердження факту отримання добових найманими особами за 2018 рік (а.с.151, том 2).

Таким чином, даним актом зафіксовано ненадання в розпорядження податкового органу запитуваних документів бухгалтерського обліку витрат за інший звітний період, а саме - 2018 рік.

Відповідачем не надано та матеріали справи не містять належних доказів в підтвердження ненадання інспекторам ГУ ДПС у Волинській області документів щодо витрат на відрядження (оплата віатол, оплата за дороги, поштові витрат) на суму 14994394,30 грн, понесених позивачем протягом 2022 року.

На виконання вимог суду представник позивача 14.10.2024 долучив до матеріалів справи виписки з банківського рахунку в підтвердження понесених ФОП ОСОБА_1 витрат на відрядження водіїв за 2022 рік з яких можна прослідкувати зміст та розмір таких витрат.

Вказане свідчить про помилковість висновків відповідача про завищення позивачем валових витрат за 2022 рік по статті витрат витрати на відрядження (оплата віатол, оплата за дороги, поштові витрат) на суму 14994394,30 грн.

Окрім того, перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_1 надає в оренду власні нежитлові приміщення, а саме:

- ФОП ОСОБА_2 наступне майно: частину приміщення мотель А-5 площею 1758,5 кв. м., в т.ч. частину приміщення ресторану площею 365,9 кв. м., приміщення оздоровчого комплексу площею 359,40 кв. м., будівля КНС площею 38,9 кв.м., будівля туалету площею 19,8 кв.м, бесідки 10 шт. та приміщення літньої кухні з піччю 60 кв.м. та інше майно (меблі, обладнання, устаткування тощо, які вказані в актах приймання-передач) за адресою: АДРЕСА_1 . Розмір орендної плати становить 100 грн. в місяць (в тому числі ПДВ). Додатковою угодою №б/н від 01.07.2020 року до договору оренди майна №1 від 24.06.2020 року, згідно якої розмір орендної плати становить 5000,00 грн. за місяць.

- ФОП ОСОБА_3 наступне майно: частину приміщення мотель А-5 площею 879 кв. м., в т.ч. частину приміщення ресторану площею 182 кв. м. та інше майно (обладнання, устаткування тощо, які вказані в актах приймання-передач за адресою: АДРЕСА_1 . Розмір орендної плати за весь об`єкт, що орендується складає 1000 грн. в місяць. Строк оренди становить з 01 листопада 2021 року по 31 жовтня 2022 року.

- ФОП ОСОБА_4 наступне майно: частину приміщення мотель А-5 площею 879 кв. м., в т.ч. частину приміщення ресторану площею 182 кв. м. та інше майно (обладнання, устаткування тощо, які вказані в актах приймання-передач за адресою: АДРЕСА_1 . Розмір орендної плати за весь об`єкт, що орендується складає 1000 грн. в місяць. Строк оренди становить з 01 листопада 2022 року по 31 жовтня 2023 року.

Проте, в ході проведення перевірки встановлено, що орендна плата за вищевказані приміщення є нижча, ніж понесені витрати, які включені до складу валових витрат, а саме амортизаційні витрати приміщень та обладнання, витрати понесені за комунальні послуги на їх утримання.

Як наслідок відповідачем зроблено висновок про неправомірність включення до складу валових витрат ФОП ОСОБА_1 амортизаційних витрат об`єктів нежитлового приміщення, обладнання та оплата електроенергії, розподілу природнього газу на загальну суму 1617663,54 грн., а саме: за 2020р. на суму 73504,55 грн., за 2021р. на суму 688844,65 грн. та 2022р. на суму 855314,34 грн.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що у власності Позивача перебуває

-мотель А-5 загальною площею 1758,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , придбаний на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна №785 від 11.06.2020 (а.с.160-161 том 1);

-оздоровчий комплекс Б-1 загальною площею 359,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , придбаний на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна №787 від 11.06.2020 (а.с.154-155 том 1);

У періоді, який перевірявся, позивач на підставі договорів оренди передала частину вказаного нерухомого майна в користування інших осіб.

За визначенням частини 1 статті 286 Господарського кодексу України орендною платою визнається фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. ст. 179, 180 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

У загальному випадку порядок визначення розміру орендної плати, а також її складових на законодавчому рівні не встановлено та державному регулюванню не підлягає. Орендна плата не регулюється будь якими розпорядчими документами органів влади, окрім зазначених у конкретних випадках - тобто це не є регульовані ціни та регульовані державою відносини.

Чинне законодавство детально регламентує питання, пов`язані з визначенням орендної плати тільки щодо державного та комунального майна, до якого нерухоме майно ФОП ОСОБА_1 не відноситься. Натомість, це майно належить позивачу на праві приватної власності. Орендну плату за договором оренди майна приватної форми власності може бути встановлено за згодою сторін у будь-якому розмірі.

Поряд з цим згідно п.п. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 ПК звичайною ціною є ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

До контрольованих операцій та державного регулювання спірні операції оренди не відносяться.

За таких обставин суд вважає помилковим висновки контролюючого органу про неправомірне включення до складу валових витрат амортизаційних витрат об`єктів нежитлового приміщення, обладнання та оплату електроенергії, розподілу природнього газу на загальну суму 1617663,54 грн.

Щодо висновків ГУ ДПС у Волинській області про протиправність віднесення до складу витрат амортизації вантажних автомобілів як основних засобів подвійного призначення суд враховує правову позицію, висловлену у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції», яке згідно із Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права.

У пункті 110 вказаного рішення Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Так, зміст акту перевірки від 10.04.2024 та особливість проведення розрахунків податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб не дало можливості суду самостійно ідентифікувати (виокремити, назвати) таку частину оскарженого рішення, яка стосується визначення податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб внаслідок віднесення до складу валових витрат амортизації вантажного транспорту позивача.

Вирішуючи питання скасування податкового повідомлення-рішення від 02.05.2024 форми «Р» №0109342407, суд керується правовою позицією Верховного Суду, викладеної постанові від 28.03.2023 року у справі №260/433/19, згідно з якою, встановивши невідповідність частини рішення суб`єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства, наслідком такого є визнання акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину (пункт, речення) рішення або рішення в частині нарахування певної суми штрафних (фінансових) санкцій. Разом з тим, рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому.

Надаючи правову оцінку підставам відповідальності і розміру податкового зобов`язання, нарахованого контролюючим органом, суд не вправі підміняти собою такий орган та приймати рішення щодо зміни чи визначення суми податкового зобов`язання. Суд, виключно, досліджує прийняті рішення суб`єкта владних повноважень на предмет їх відповідності закону.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про скасування податкового повідомлення-рішення від 02.05.2024 форми «Р» №0109342407.

Відносно податкового повідомлення-рішення від 02.05.2024 форми «Р» №0109382407, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання за військовим збором на суму 713292,68 грн та застосовано санкцію 70185,74 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 1.2 п. 161 Підрозділу 10 Розділу XX ПК України об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 ПК України.

Тобто, по своїй правовій природі база військового збору для фізичної особи-підприємця визначається із суми доходу такого підприємця

Податкове повідомлення-рішення від 02.05.2024 форми «Р» №0109382407, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір, має похідний характер від податкового повідомлення-рішення від 02.05.2024 форми «Р» №0109342407, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, щодо якого суд дійшов висновку про його протиправність.

Відтак, повідомлення-рішення ГУ ДПС у Волинській області від 02.05.2024 форми «Р» №0109382407 підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Стосовно висновків податкового органу про заниження позивачем єдиного соціального внеску, слід вказати наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України №2464-VI від 08.07.2010 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №2464-VI).

Відповідно до ст. 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Згідно із положеннями пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та5-1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Отже, єдиний внесок нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

З акту перевірки вбачається, що позивачем занижено суми єдиного соціального внеску, нарахованого з сум доходу, на який нараховується єдиний внесок з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску у розмірі 22% на загальну суму 202173,85 грн, в тому числі: за 2020 рік на суму 12128,13 грн; за 2021 рік на суму 151545,72 грн. та за 2022 рік на суму 38500 грн.

На підставі такого висновку відповідачем було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.05.2024 року № Ф-0109392407, якою ФОП ОСОБА_1 нарахована недоїмка у сумі 202173,85 грн (а.с.84-85).

Також, у зв`язку із донарахування позивачу 202173,85 грн єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, на підставі пункту 3 частини 11 статті 25 Закону №2464-VI ГУ ДПС у Волинській області винесено рішення №0219802407 від 12.08.2024, яким до ФОП ОСОБА_1 застосовано штрафну санкцію у розмірі 54164,97 грн (а.с.86).

Отже, підставою для прийняття вказаної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.05.2024 року № Ф-0109392407 та рішення №0219802407 від 12.08.2024 про застосування штрафних санкцій слугували твердження контролюючого органу про заниження позивачем чистого доходу за 2020-2022 роки.

Враховуючи встановлення судом дотримання позивачем вимог податкового законодавства в частині визначення сум оподатковуваного доходу фізичної особи-підприємця, тому суд дійшов висновку, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 02.05.2024 року №Ф-0109392407 та рішення №0219802407 від 12.08.2024 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску також є протиправними та підлягають до скасування, як похідні позовні вимоги.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 02.05.2024 №0109462407, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 43316 грн та застосовано штрафну санкцію у розмірі 45315,50 грн суд зазначає наступне.

Так, із змісту акту перевірки та вказаного податкового повідомлення-рішення значиться, що при перевірці правильності визначення податкових зобов`язань та податкового кредиту встановлено, що позивач включає до податкового кредиту усі податкові накладні, виписані АТ «Оператор газорозподільної системи «Волиньгаз» (код ЄДРПОУ 3339459), ТОВ «Енерго Рітейл» (код ЄДРПОУ 40199822), Приватне акціонерне товариство «Волиньобленерго» (код ЄДРПОУ 00131512) та ТОВ «Енергія Сервіс ЮА» (код ЄДРПОУ 43835057), що надають послуги розподілу електроенергії, природного газу по ділянках, що використовуються орендарями на загальну суму 1418104,60 грн., в т.ч. ПДВ 236351 грн. Однак орендна плата є значно занижена, оскільки орендарі не компенсовують плату за використану електричну енергію, природній газ. Оскільки ФОП Гупало не отримує доходу та інших економічних вигод у своїй діяльності, то виконання таких договір, внаслідок яких одержано збитки на загальну суму 1418104,60 грн., в т.ч. ПДВ 236351 грн, не є економічно виправданими.

Також перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_1 до складу податкового кредиту відповідних податкових періодів включено ПДВ на загальну суму 196814,06 грн з придбання товарно-матеріальних цінностей (рушники, виделки, ножі, інші), які були надані в оренду ФОП ОСОБА_2 . Згідно п. 2.1.4 акту перевірки ФОП ОСОБА_1 економічних вигод від даних операцій не отримувала та збільшення доходу від передачі даних ТМЦ в оренду не відбулося.

У відзиві на позовну заяву представник ГУ ДПС у Волинській області підтримала вказані твердження та вказала, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, відповідають економічному змісту та наміру одержати економічний ефект від такої діяльності.

Відповідно до пп. 14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України (далі також ГК України) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність) (ч. 2 ст. 3 ГК України).

Підприємництво - це самостійна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГК України).

Наведені норми права дають підстави вважати, що у зв`язку з веденням господарської діяльності платником податку здійснюються операції, кінцевим результатом яких є отримання прибутку, але здійснюються вони на його власний ризик. Таким чином, при здійсненні платником податку господарської діяльності можливі збиткові операції.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 27.02.2018 року в справі №803/719/17 та від 27.11.2018 у справі №804/8024/14.

В той же час, не обов`язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому, а також не виключено, що в результаті об`єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі.

Дана правова позиція сформована Верховним Судом, зокрема, в постанові від 05.11.2019 року в справі№ 818/6203/13-а(адміністративне провадження №К/9901/3574/18).

Крім того, в постанові від 05.11.2019 у справі№ 802/462/14-а(адміністративне провадження №К/9901/3160/18) Верховний Суд зазначив, що господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є нормальним процесом здійснення господарської діяльності. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не завжди свідчить пре те, що така операція не пов`язана з господарською діяльністю, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати доход від конкретної операції.

Зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника податків на отримання позитивного економічного ефекту. Поняття економічного ефекту не розкрито в Податковому кодексі України. Однак із загального розуміння характеру економічної діяльності можна дійти висновку, що економічний ефект - це приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

При цьому не обов`язково, щоб економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому. Також не виключено, що в результаті об`єктивних причин економічний ефект від господарської операції може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитися збитковою, і це є одним із варіантів об`єктивного перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.

Вказана правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.04.2019 по справі№803/173/18(провадження №К/9901/60925/18).

Окрім цього, у постанові від 05.03.2019 по справі №815/3424/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що договірна ціна є звичайною ціною та є ринковою ціною, якщо іншого не доведено передбаченими Податковим кодексом України методами визначення звичайної ціни, і такий обов`язок щодо доведення покладено саме на контролюючий орган.

Отже, у розумінні норм Податкового кодексу України звичайною ціною для здійснення розрахунку бази оподаткування податку на додану вартість операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг є ціна, визначена зацікавленими сторонами у цивільно-правовому договорі, яка у свою чергу повинна відповідати ринковій ціні (ціні, що склалася на ринку товарів/послуг).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського від 02.08.2018 по справі№918/341/16 зазначено про те, що отримання прибутку не є обов`язковою кваліфікуючою ознакою для визнання діяльності як господарської. Збитковість окремої операції не може свідчити про її негосподарський характер.

Згідно пояснень позивача вбачається, що високі витрати, зафіксовані в акті перевірки, в порівнянні з низькими доходами від оренди нежитлових приміщень пояснюються виключно періодом становлення мотельно-рекреаційного комплексу в АДРЕСА_2 , оскільки після купівлі мотелю у занедбаному стані у 2020 році, ФОП ОСОБА_1 несла високі витрати протягом 2020-2022 років зокрема на реконструкцію, добудову додаткових споруд, ремонтні роботи, закуповувалось обладнання, матеріали, йшло підвищене споживання електроенергії та газу, тощо. Саме у зв`язку із цим доходи були мінімальними (лише від здавання в оренду частини нежитлового приміщення), на яких у відповідний період не велись ремонті роботи чи реконструкція.

На підтвердження витрат на реконструкцію мотелю та оздоровчого комплексу позивачем долучено копії відповідних договорів будівельного підряду, актів приймання-передачі виконаних робіт (а.с.183-222, том 2).

Підсумовуючи наведене, суд вважає помилковими висновки відповідача про наявність підстав для збільшення суми грошового зобов`язання за ПДВ на суму 433165,0 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 43315,5 грн., що є підставою для скасування податкового повідомлення-рішення від 02.05.2024 №0109462407.

З аналогічних підстав, що викладені вище, підлягає визнанню протиправним та скасуванню податкове повідомлення-рішення від 02.05.2024 форми «ПН» №0109482407, яким до позивача застосовано штрафну санкцію за нереєстрацію податкових накладних на суму 3400,00 грн, оскільки воно має похідний характер від податкового повідомлення-рішення від 02.05.2024 №0109462407.

Перевіркою дотримання вимог законодавства щодо забезпечення зберігання первинних документів, звітності, інших документів, пов`язаних із обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, а також документів, пов1язаних із виконанням вимог законодавств, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи встановлено, що ФОП ОСОБА_1 в порушення п.121.1 ст. 121 Податкового кодексу України не забезпечено зберігання частини первинних документів бухгалтерського та податкового обліку.

Як наслідок, ГУ ДПС у Волинській області винесено податкове-повідомлення рішення від 02.05.2024 №0109492407 згідно якого до позивача на підставі підпункту 54.3.1. пункту 54.3 статті 54 і пункту(ів) 121.1 статті (ей) 121 Податкового кодексу України застосовано штрафні (фінансові) санкції.

Заперечуючи проти висновків податкового органу, позивач зазначив, що у грудні 2021 року у адміністративно-виробничих приміщеннях позивача сталася пожежа, внаслідок чого було знищено частину документів бухгалтерського та податкового обліку за 2018 рік. В підтвердження даних обставин до матеріалів справи долучено копію акт про пожежу від 28.12.2021, складеного інспектором Луцького районного управління Головного управління ДСНС України у Волинській області (а.с.100-101).

З приводу цього суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Також п. 44.3 ст. 44 ПК України зобов`язує платників забезпечувати зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Відповідно до ст. 121 ПК України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень.

Наявним в матеріалах справи актом про пожежу від 28.12.2021, складеного комісією за участі головного інспектора Луцького районного управління Головного управління ДСНС України у Волинській області та позивачем, підтверджено ту обставину, що 28.12.2021 на об`єкті станція технічного обслуговування за адресою: АДРЕСА_1 (власником якої є ФОП ОСОБА_1 ) сталася пожежа внаслідок якої знищено 200 кв.м. стелі, 130 кв.м. даху; пошкоджено 50 кв.м. даху та бухгалтерські документи (а.с.100).

Вказана обставина не заперечується ГУ ДПС у Волинській.

Водночас, приписами положення п. 44.5 ст. 44 ПК України передбачено, що у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов`язаний у п`ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити (із наданням оформлених відповідно до законодавства документів, підтверджуючих настання події, що призвела до такої втрати, пошкодження або дострокового знищення документів) контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності…Платник податків зобов`язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.

Відповідно до п. 6.10. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, що затверджене Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 у разі пропажі або знищення первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку і звітності керівник підприємства, установи письмово повідомляє про це правоохоронні органи та наказом призначає комісію для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їх пропажі або знищення.

Для участі в роботі комісії запрошуються представники слідчих органів, охорони і державного пожежного нагляду.

Результати роботи комісії оформляються актом, який затверджується керівником підприємства, установи. Копія акта надсилається органу, в сфері управління якого перебуває підприємство, установа, а також територіальним органам центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, та центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну митну політику, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань митної справи, - підприємствами та місцевому фінансовому органу - установами, в 10-денний строк.

Позивачем не надано суду доказів щодо виконання вимог коментованих положень п. 44.5 ст. 44 ПК України та п.6.10. Положення №88 в частині своєчасного повідомлення податкового органу про втрату таких документів, належної фіксації таких подій та відновлення таких документів у строки, визначенні законом.

Вказане свідчить про порушення ФОП ОСОБА_1 вимог податкового законодавства щодо незабезпечення зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання, що, в свою чергу, є підставою для застосування до позивача штрафної (фінансової) санкції в розмірі 1020 грн.

Суд відхиляє доводи позивача про закінчення терміну у 1095 днів протягом якого повинно бути забезпечене зберігання документів бухгалтерського та податкового обліку, оскільки відповідно до положень п.44.3. ст.44 ПК України передбачені цим пунктом строки зберігання документів та інформації продовжуються на період зупинення відліку строку давності у випадках, передбачених пунктом 102.3 статті 102 цього Кодексу.

Один із таких випадків - контролюючому органу згідно із законом та/або рішенням суду заборонено проводити перевірку (перевірки) платника податків (п.п. 102.3.2 ПКУ).

Пунктом 52 прим. 2 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ було передбачено на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупинення перебігу строків давності, передбачених ст. 102 ПКУ, а, відповідно, і строки зберігання документів, пов`язаних з перевіркою. При цьому дію п. 52 прим. 2 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ було зупинено на період дії воєнного, надзвичайного стану згідно із Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану».

З огляду на викладене, суд приходить висновку про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування податкового-повідомлення рішення ГУ ДПС України від 02.05.2024 за №0109492407.

Щодо інших посилань учасників справи, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.

У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява N 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно із пунктом 41 висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства, зокрема, є верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; неприпустимість зловживання процесуальними правами.

За приписами частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, належними та допустимими письмовими доказами не довів суду обґрунтованість та правомірність: податкового повідомлення-рішення від 02.05.2024 форми «ПН» №0109482407; податкового повідомлення-рішення від 02.05.2024 форми «Р» №0109462407; податкового повідомлення-рішення від 02.05.2024 форми «Р» №0109382407; податкового повідомлення-рішення від 02.05.2024 форми «Р» №0109342407; вимоги про сплату боргу (недоїмки) по ЄСВ від 02.05.2024 №Ф-0109392407 та рішення №0109412407 від 02.05.2024 про застосування штрафних санкцій за ненарахування ЄСВ.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 15140,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №2394 від 19.08.2024 (а.с.9 том 1).

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області слід стягнути судовий збір в сумі 15138,49 гривень (п`ятнадцять тисяч сто тридцять вісім грн., 49 коп.)

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 02.05.2024 №0109482407, від 02.05.2024 №0109462407, від 02.05.2024 №0109382407, від 02.05.2024 №0109342407.

Визнати протиправним та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 02.05.2024 №Ф-0109392407.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Волинській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 12.08.2024 №0219802407.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір в сумі 15 138,49 (п`ятнадцять тисяч сто тридцять вісім грн., 49 коп.).

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління ДПС у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4; код ЄДРПОУ 44106679).

Суддя Н. В. Стецик

29 листопада 2024 року