Рішення

від 19.11.2024 по справі 401/1734/20

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 401/1734/20

Провадження № 2/369/122/24

РІШЕННЯ

Іменем України

19.11.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі: головуючого судді Янченка А.В., при секретарі судового засідання Кубарській Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу № 401/1734/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Житловий комплекс «Баварія», про поділ спільного майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Світловодського міськрайонного суду Кіровградської області з позовом до ОСОБА_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Житловий комплекс «Баварія» про поділ майна подружжя.

У позовних вимогах позивачка просила суд:

визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 майнові права на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ;

визнати за позивачем право власності на 1/2 частину майнових прав за договором купівліпродажу майнових прав № Б/1/10/НМИ від 27 вересня 2018 року на вказану двохкімнатну квартиру;

звільнити позивачавід сплатисудового зборуабо відстрочитийого сплатудо ухваленнярішення усправі.

Ухвалою Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 серпня 2020 року вказану цивільну справу передано на розгляд до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ( ОСОБА_4 ) від 09.09.2020 року прийнято до провадження та відкрито провадження у справіза позовом ОСОБА_3 , до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Житловий комплекс «Баварія», про поділ майна подружжя.

Представник позивача адвокат Богданова М.Г. 02.07.2021 року подала до суду заяву про зміну предмету позову, яку обґрунтувала тим, що після подання позову та відкриття провадження у справі позивачка у розмові з відповідачем у кінці червня 2021р. дізналася, що право власності на вказану квартиру ним оформлено, а саме внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за власником ОСОБА_2 зареєстровано 19.03.2021р. право власності на квартиру АДРЕСА_2 . З огляду на вищенаведене, враховуючи здійснення державної реєстрації права власності на вказане спірне майно подружжя, змінився правовий статус даного майна. Відповідно, на момент подання позову позивач мала майнові права на двокімнатну квартиру набуті у шлюбі за спільні кошти подружжя. Однак враховуючи, що відповідач користуючись тим, що договір купівлі продажу майнових прав №Б/1/10/НМИ від 27.09.2018р. укладений ним в інтересах сім`ї, після розірвання шлюбу здійснив державну реєстрацію права власності на майно зареєструвавши власником себе, з моменту державної реєстрації вимоги позивача мають бути змінені на визнання за нею права власності на частину майна. Позивачка просила суд прийняти та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3 у наступній редакції:

1. Визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 2 (двох) кімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

2. Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), право власності на частину 2 (двох) кімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 56,8 кв.м.

3. Судовий збір та витрати на професійну правову допомогу стягнути з відповідача.

Протокольною ухвалою суду від 11.10.2021 року заяву про зміну предмету позову від 01.07.2021 року прийнято судом.

04.10.2021 року представник позивача звернулася до суду з заявою про уточнення вимог заяви про зміну предмету позову. Вказаною заявою уточнила номер будинку у п. 1.1 та 1.2 в якому розташована квартира, поділ якої є предметом розгляду у даній справі.

Позивачкою подано до суду клопотання про зміну її прізвища з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 », у зв*язку із укладанням шлюбу, на підтвердження чого додано копію свідоцтва про шлюб.

Згідно зрозпорядженням Керівникаапарату Києво-Святошинськогорайонного судуКиївської області ОСОБА_7 від 10.10.2023року щодопризначення повторногоавтоматичного розподілусправи №401/1734/20та протоколуповторного автоматичногорозподілу судовоїсправи міжсуддями від10.10.2023року вказанусправу переданона розглядсудді Києво-Святошинськогорайонного судуКиївської областіЯнченку А.В.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.10.2023 року (суддя Янченко А.В.) справу № 401/1734/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Житловий комплекс «Баварія», про поділ спільного майна подружжя, - прийнято до свого провадження.

06.09.2023 року представником позивача через канцелярію суду зареєстровано заяву про забезпечення позову, в якій вона просила суд вжити заходи забезпечення позову шляхом: накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , яка перебуває у власності ОСОБА_2 ; заборонити будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо квартири АДРЕСА_1 , яка перебуває у власності ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 01.11.2023 року накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка перебуває у власності ОСОБА_2 ; заборонено будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо квартири АДРЕСА_1 , яка перебуває у власності ОСОБА_2 .

Звертаючись до суду з вказаним позовом позивачка свою позицію мотивувала тим, що 14 вересня 2002 року між нею ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений шлюб, який був зареєстрований відділом реєстрації громадянського стану Світловодського міського управління юстиції Кіровоградської області про, що складено актовий запис за № 242. Від шлюбу у народився син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18 вересня 2019 року у справі №401/1383/19 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано. Рішення набрало законної сили 19 жовтня 2019 року.

На утриманні позивачки залишився малолітній син, розмір аліментів на якого, який стягується з відповідача не достатній для забезпечення фізичного, духовного розвитку дитини, у зв`язку із чим просить відступити від рівності часток у спільному сумісному майні подружжя.

Відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав № Б/1/10/НМИ від 27 вересня 2018 року укладеного між ТОВ «Житловий комплекс «Баварія» (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) предметом якого є майнові права на 2 (двох) кімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною вартістю 835570,00 грн.

На час звернення до суду, будівництво вказаної квартири не було завершено, будинок не введено в експлуатацію‚ майнові права на квартиру є спільною сумісною власністю подружжя та підлягають поділу в порядку, передбаченому законодавством.

Позивач намагалася у добровільному порядку домовитися з відповідачем про поділ майна подружжя, однак відповідач відмовився добровільно здійснювати поділ спільного сумісного майна. У зв`язку із недосягненням згоди, щодо поділу майна з відповідачем, позивачка звернулася за захистом своїх прав до суду.

10.11.2020 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, у якому відповідач вказує, що з позовними вимогами не погоджується з наступних підстав: майнові права на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу майнових прав № Б/1/10/НМИ від 27 вересня 2018 року від ТОВ «Житловий комплекс «Баварія» у власність ОСОБА_2 не передавалися та належали продавцю за Договором - ТОВ «Житловий комплекс «Баварія», за час фактичного перебування у шлюбі Позивача та Відповідача, було лише укладено Договір та частково сплачені кошти в рахунок майбутнього отримання у власність майнових прав на об`єкт нерухомості. Набуття майнових прав на об`єкт нерухомості у період шлюбу не відбулося. 25 серпня 2017 року відповідач продав належну йому на праві особистої приватної власності на підставі договору дарування від 26.11.2010 р. квартиру. Від продажу квартири отримав на руки від покупця суму коштів у розмірі 9500,00 доларів США, які в той же день поклав на депозитний рахунок в Приват Банк. 27.09.2018 року відповідач зняв депозит на суму 9180,00 доларів США з яких в цей же день зробив перший платіж за договором купівлі-продажу майнових прав № Б/1/10/НМИ від 27 вересня 2018 року. Загальна сума внесених платежів за Договором купівлі-продажу майнових прав № Б/1/10/НМИ від 27 вересня 2018 року за час фактичного перебування сторін у шлюбних відносинах становить 16018, 75 доларів США, з яких 9180,00 доларів США була внесена відповідачем із особистих коштів. У позові просить відмовити у повному обсязі.

Представником відповідача подано клопотання про долучення доказів, у якому він просить долучити до матеріалів справи копії квитанцій про часткову оплату за договором купівлі продажу майнових прав, оригінал відповіді на адвокатський запит з додатками.

Позивач подала до суду додаткові письмові пояснення, у яких зазначає, ОСОБА_2 подав на розлучення, щоб майно, яке родина мала отримати за договором купівлі-продажу майнових прав, було зареєстровано за ним та не увійшло до переліку майна подружжя, яке підлягає поділу при розлученні. Відповідачем надано до матеріалів справи договір дарування квартири АДРЕСА_3 від 26.11.2010 р. та договір купівлі продажу вказаної квартири від 25.08.2017р. Однак, договір дарування квартири є удаваною угодою, оскільки за допомогою неї було приховано договір купівлі продажу вказаної квартири. Позивачка повідомила, що коли побралася з чоловіком вона була безробітня, у чоловіка мінливий, нестабільний дохід, тому самостійно придбати квартиру вони не могли, кредит за таких умов вони б не отримали. Мати колишнього чоловіка позивачки, сказала їй, що вона домовилася зі племінником, щоб він позичив грошей на придбання квартири 5000 доларів з тією умовою, щоб цей кредит було оформлено саме на неї, як працездатну особу. Позивачці сказали, що ці взаємовідносини було оформлено між ними розпискою, однак вона її ніколи не бачила 16.10.2003 року позивачка звернулася до служби зайнятості, отримала одноразову допомогу на відкриття діяльності фізичної особи підприємця. Позивачкою було відкрито торгове місце у магазині універмагу «Центральний» у місті Світловодську по торгівлі товарами для риболовлі та іншими подібним товаром. Чоловік працював на доставці товару для магазину його матері. Майже усі гроші які заробляла позивачка та її чоловік, вони віддавали матері, яка міняла їх на долари та віддавала племіннику. Саме так вона говорила позивачці. Коли гроші за квартиру позивачка з чоловіком сплатили, свекруха оформила квартиру на себе, обґрунтовуючи, це тим, що саме така була умова племінника при позичанні грошей. 26.11.2010р. свекруха укладає з своїм сином договір дарування квартири, який відповідач надав суду. У 2013 році чоловік прописав позивачку з дитиною у цій квартирі. У 2017 році відповідач за згодою позивачки виписав її і дитину, оскільки мав намір продавати цю квартиру та купувати житло у місті Києві. Таким чином, квартира АДРЕСА_3 була придбана фактично за кошти подружжя, однак з метою приховання договору купівлі-продажу та грошової участі позивачки у придбанні цього спільного майна, свекруха та чоловік оформили документи тільки на чоловіка, щоб уникнути законного поділу майна між подружжям.

Позивач наголошує, що відповідачем не доведено, що на виконання договору купівлі-продажу майнових прав № Б/10/НМИ від 27.09.2018р., що ним вносилися особисті грошові кошти. Згідно п. 3.1 Договору договір купівлі-продажу квартири від 25.08.2017 продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 103820,00 грн. (сто три тисячі вісімсот двадцять) гривень 00 копійок, які Продавець одержав від покупця повністю до підписання цього договору.

Вимоги ст. 1087 Цивільного кодексу України, Постанова НБУ №210 06.06.2013 року, № 407 від 25.11.2016 року сторонам роз`яснено.

Сторони заявляють про повний розрахунок за продану квартиру. Підписання цього договору Продавцем є підтвердженням факту повного розрахунку за продану квартиру та свідчить про відсутність у Продавця по відношенню до покупця будь-яких претензій фінансового характеру.

Згідно п. 3.2 Договору ринкова вартість квартири згідно звіту про проведення незалежної оцінки (ідентифікатор за базою ФМДУ №2115680_11082017_2218) становить 103820,00 (сто три тисячі вісімсот двадцять) гривень 00 копійок.

Сторони оцінили зазначену квартиру в - 103820,00 гривень 00 копійок

Позивач вказує, що належними та допустимим доказом розрахунку сторін сплати Продавцем Покупцю узгодженої вартості квартири саме у сумі 103820,00 (сто три тисячі вісімсот двадцять) гривень 00 копійок є нотаріально посвідчених договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_3 , у якому сторонами підтверджено факт передачі грошових коштів у сумі 103820,00 грн.

Не може бути визнано належним доказом розписку датовану 25.08.2017 року. Так вказана розписка надана відповідачем ОСОБА_9 у тому що він продав останньому квартиру АДРЕСА_3 за 251750, 00 грн., що є еквівалентом 9500 американських доларів.

У розписці зазначено, що розрахунок отримав повністю претензій не має, при цьому не вказано яку суму грошових коштів було отримано ОСОБА_2 .

Таким чином, вказана розписка не підтверджує факту передачі грошових коштів у розмірі 251750,00 грн. від Покупця Продавцю. Вказана розписка не містить дати передачі грошових коштів. Вказана розписка підтверджує факт, що розрахунок за квартиру мав бути здійснений між сторонами у національній валюті гривні, про 9500 американських доларів вказано лише як еквівалент суми яка підлягає сплаті за квартиру у гривні.

Документ долучений відповідачем без назви від 05.11.2020р. не може вважатися належним та допустимим доказом, оскільки не може підтверджувати факти які підлягають доказуванню у даному спорі, оскільки порядок, валюту та суму сплачену Покупцем Продавцю сторонами вказано у договору купівлі-продажу від 25.08.2017 року.

Відповідачем до відзиву надано виписки за договором «Стандарт» на 1 міс. з яких вбачається, що 25.08.2017 року на рахунок (номер рахунку не вказано) було внесено грошові кошти у розмірі 9500,00 грн. Однак, при детальному вивченні вказаних документів вбачається, що ними не підтверджується, що 27.09.2018 року банком здійснено виплату 9180 доларів США відповідачу.

Тобто фактично банківський документ про видачу відповідачу готівки з каси банку (доларів США чи еквіваленту суми залишку депозиту у гривнях) відсутні. Відповідачем не підтверджено факт отримання ним депозитних коштів у розмірі 9180 доларів США 27.09.2018р. Станом на вказану дату по курсу НБУ долара : 1 долар - гривні 28.1428 грн., відповідно 9180 доларів США 258350,04 грн. Тоді як з банківської квитанції від 27.09.2018 року на оплату згідно договору №Б/1/10/НМИ від 27.09.2018р. внесено 205000,00 грн.

Позивач наголошує, що вказаними доказами не може бути доведено факт зняття відповідачем грошових коштів у розмірі 9500 доларів США з депозитного рахунку та внесення їх на оплату договору №Б/1/10/НМИ від 27.09.2018р.

Відповідачем не доведено факту, що саме гроші які перебували на його депозитному рахунку були ним перераховані як оплата згідно договору купівлі-продажу майнових прав №Б/10/НМИ від 27.09.2018р. Позивачка заперечує факт, що до першого внеску за договором купівлі-продажу майнових прав №Б/10/НМИ від 27.09.2018р. відповідачем були внесені грошові його особисті кошти. За період з 20.09.2018р. (дата укладання договору) по 19.10.2021р. (дата набрання законної сили рішення про розлучення) на оплату згідно договору купівлі-продажу майнових прав №Б/10/НМИ від 27.09.2018р. вносилися грошові кошти подружжя які були заощаджені подружжям, отримані від продажу автомобіля Шевроле Авео, зароблені сторонами за час шлюбу.

Крім того, з довідки про доходи відповідача №07Б від 04.01.2021р. вбачається, що розмір його заробітної плати станом на час здійснення поточних щомісячних виплат був меншим за мінімальний розмір щомісячного внеску, що ще раз доводить здійснення оплати згідно договору купівлі-продажу майнових прав №Б/10/НМИ від 27.09.2018р. за рахунок коштів сім*ї, заробітної плати позивачки.

Ухвалою суду від 23.09.2024 року визнано обов`язковою явку в судове засідання: відповідача ОСОБА_2 , відкладено розгляд справи на 19.11.2024 року.

У судове засідання 19.11.2024 року відповідач не з`явився, 08.10.2024 року подав до суду клопотання, згідно якого визнав позовні вимоги безпідставними, необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволення. Просив розгялд справи провести за відсутності відповідача.

Позивач та її представник в судове засідання 19.11.2024 року не з`явилися, представник позивача подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

Третя особа у судове засідання не з`явилися, повідомлена належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до ч. 5ст. 268 ЦПК Українидатою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів дійшов наступних висновків.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтями 12, 81, 82ЦПК України стверджується, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню.

Відповідно дост.317ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Стаття 321ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбаченийст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях316,317,319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 372ЦК України в становлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно зі статтею 60СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентуєтьсястаттею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено устатті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, другастатті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина другастатті 364 Цивільного кодексу України).

Частинами 1, 2 ст.70СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшення, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21.12.2007 року № 11).

Зі змісту п. п. 23, 24 постанови ПленумуВСУ від21.12.2007року №11«Про практикузастосування судамизаконодавства прирозгляді справпро правона шлюб,розірвання шлюбу,визнання йогонедійсним таподіл спільногомайна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до п. 30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст.63, ч. 1 ст.65 СК.

При цьому суд враховує правові позиції ВС з аналогічних спорів, в яких ВС роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

При цьому суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст. 60 СК України.

Відповідно до пункту 3 частини першоїстатті 57 СК Україниособистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Разом з тим, відповідно до частини третьоїстатті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Право подружжя на розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, передбаченістаттею 65 СК України.

У відпоідностідо ст.177ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, гроші, цінні папери, цифрові речі, майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.

Об`єкти цивільних прав можуть існувати у матеріальному світі та/або цифровому середовищі, що обумовлює форму об`єктів, особливості набуття, здійснення та припинення цивільних прав і обов`язків щодо них.

Згідно зі ст. 656ЦКмайнові права можуть бути предметом договору купівлі-продажу. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає зі змісту або характеру цих прав.

Тобто, за договором купівлі-продажу майнових прав покупець отримує у власність не індивідуально визначене нерухоме майно з усіма притаманними йому властивостями, а майнові права на ще не існуюче майно, яке може стати таким при сукупності всіх передбачених будівельною документацією обставин. Законодавець не обмежує власника майнових прав на нерухоме майно в здійсненні будь-яких не заборонених законом операцій щодо цих прав, в тому числі щодо уступки права вимоги (цесії) за такими договорами.

Верховний Суд України, остаточно відмежував майнові права від права власності. Так, в постанові від 18 листопада 2015 Верховний Суд України вказав, що майнове право, можна визначити, як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність отримати право власності на нерухоме в майбутньому.

Такий висновок логічний, оскільки до моменту завершення будівництва та введення об`єкта в експлуатацію інвестор всього лише «чекає» на отримання свого майна, але не володіє ним.

Відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав № Б/1/10/НМИ від 27 вересня 2018 року укладеного між ТОВ «Житловий комплекс «Баварія» (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) предметом якого є майнові права на 2 (двох) кімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною вартістю 835570,00 грн.

На час звернення до суду, будівництво вказаної квартири не було завершено, будинок не введено в експлуатацію‚ майнові права на квартиру є спільною сумісною власністю подружжя та підлягають поділу в порядку, передбаченому законодавством.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за власником ОСОБА_2 зареєстровано 19.03.2021р. право власності на квартиру АДРЕСА_2 . З огляду на вищенаведене, враховуючи здійснення державної реєстрації права власності на вказане спірне майно подружжя, змінився правовий статус даного майна.

Відповідно, на момент подання позову позивач мала майнові права на двокімнатну квартиру набуті у шлюбі, а договір купівлі продажу майнових прав №Б/1/10/НМИ від 27.09.2018р. укладений ним в інтересах сім`ї, кошти внесені подружжям складають 612784,00 грн. до першого внеску подружжям внесено вартість проданого у шлюбі автомобіля Шевроле Авео у 2018 році за 6500 доларів США. Майнові права у подружжя виникли з моменту укладання договору купівлі-продажу. Вже під час слухання справи у суді відповідач по факту завершення будівництва і введення в експлуатацію квартири, на підставі документів отриманих від ТОВ «Житловий комплекс «Баварія» вніс відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про себе як власника АДРЕСА_2 .

Що стосуєтьсятверджень відповідачащодо набуття майнових прав на об`єкт нерухомості у період шлюбу не відбулося, оскільки 25 серпня 2017 року відповідач продав належну йому на праві особистої приватної власності на підставі договору дарування від 26.11.2010 р. квартиру. Від продажу квартири отримав на руки від покупця суму коштів у розмірі 9500, доларів США, які в той же день поклав на депозитний рахунок в Приват Банк. 27.09.2018 року відповідач зняв депозит на суму 9180,00 доларів США з яких в цей же день зробив перший платіж за договором купівлі-продажу майнових прав № Б/1/10/НМИ від 27 вересня 2018 року.

Вказані доводи позивача не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи, адже відповідачем не доведено, що на виконання договору купівлі-продажу майнових прав №Б/10/НМИ від 27.09.2018р. ним вносилися особисті грошові кошти.

Згідно п.3.1 Договору договір купівлі-продажу квартири від 25.08.2017 продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 103820,00 грн. (сто три тисячі вісімсот двадцять) гривень 00 копійок, які Продавець одержав від покупця повністю до підписання цього договору.

Згідно п. 3.2 Договору ринкова вартість квартири згідно звіту про проведення незалежної оцінки (ідентифікатор за базою ФМДУ №2115680_11082017_2218) становить 103820,00 (сто три тисячі вісімсот двадцять) гривень 00 копійок.

Вказаний договір підписано сторонами та нотаріально посвідчено.

Суд критично оцінює розписку датовану 25.08.2017 року. Так вказана розписка надана відповідачем громадянину ОСОБА_9 у тому, що він продав останньому квартиру АДРЕСА_3 за 251750, 00 грн., що є еквівалентом 9500 американських доларів.

У розписці зазначено, що розрахунок отримав повністю претензій не має, при цьому не вказано яку суму грошових коштів було отримано ОСОБА_2 . Розписка не містить посилання на договір купівлі-продажу квартири, що унеможливлює встановлення факту отримання ОСОБА_2 грошових коштів на виконання договору купівлі-продажу.

Вказана розписка не підтверджує факту передачі грошових коштів у розмірі 251750,00 грн. від Покупця Продавцю вона не містить дати передачі грошових коштів.

Суд приймає доводи позивача, про те, що документ долучений відповідачем без назви від 05.11.2020р. не може вважатися належним та допустимим доказом, оскільки не може підтверджувати факти які підлягають доказуванню у даному спорі, оскільки порядок, валюту та суму сплачену Покупцем Продавцю сторонами вказано у договорі купівлі-продажу від 25.08.2017 року.

Матеріали справи не містять банківського документу про видачу відповідачу готівкових коштів з каси банку у розмірі 9180 доларів США 27.09.2018р.

Крім того, з банківської квитанції від 27.09.2018 року відповідачем оплату згідно договору №Б/1/10/НМИ від 27.09.2018р. внесено 205000,00 грн., тоді як станом на дату станом на вказану дату по курсу НБУ долара: 1 долар - гривні 28.1428 грн., відповідно 9180 доларів США 258350,04 грн.

Матеріалами справи також підтверджується продаж відповідачем автомобіля Шевроле Авео у 2018 році за 6500 доларів США.

Судом задоволено клопотання позивачки та витребувано у Територіального сервісного центру МВС 3542 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Кіровградській області (філії ГСЦ МВС) інформацію про дату реєстрації права власності на автомобіль Шевроле Авео д.р.н. НОМЕР_3 за ОСОБА_10 та дату зняття з реєстрації йо гоправа власності на вказаний автомобіль.

На виконання ухвали суду сервісним центром підстверджено факт продажу вказаного автомобіля у 2018 році. Тобто у ушлюбі, у той час коли подружжям зроблено перший внесок на виконання договору купівлі-продажу майнових прав № Б/1/10/НМИ від 27.09.2018р.

Факт продажу автомобіля і сплати грошових коштів отриманих від його продажу до першого внеску за договором, відповідач також підтверджує у письмових поясненнях.

З довідки про доходи відповідача вбачається, що грошових коштів які він заробляв не вистачало на сплату обов`язкового щомісячного внеску за договором.

Згідно графіку внесення платежів за перод з 25.09.2018 року по 20.10.2019 року (19.10.2019р. дата набрання законної сили рішенням про розлучення від 18 вересня 2019 року у справі №401/1383/19) подружжям виплачено за договором купівлі продажу майнових прав №Б/1/10/НМИ від 27.09.2018р. 612784 грн.

Вказане підтверджується і довідкою №76 від 15.07.2020 року ТОВ «ЖК Баварія».

Матеріалами справи підтверджується, що за період з 20.09.2018р. (дата укладання договору) по 19.10.2021р. (дата набрання законної сили рішення про розлучення) на оплату згідно договору купівлі-продажу майнових прав №Б/10/НМИ від 27.09.2018р. вносилися грошові кошти подружжя які були заощаджені подружжям, отримані від продажу автомобіля, зароблені сторонами за час шлюбу.

Відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні, не заявив клопотання про допит свідків у судовому засіданні на обгрунтування власної правової позиції.

Презумпцію спільності права власності подружжя на майно викладено у Постанові Верховного суду від 22.02.21р. справа № 264/2232/19 провадження № 61-10958св20 :

«Відповідно до частини першоїстатті 60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкціястатті 60 СК Українипередбачає застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/1 5-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені устатті 57 СК України.

Так, згідно з пунктом 3 частини першоїстатті 57 СК Україниособистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Наведене дає правову можливість визнати майно не спільною, а особистою власністю, якщо воно набуто подружжям під час перебування у зареєстрованому шлюбі, проте за особисті кошти, за умови доведення обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, тим з подружжя, який її спростовує.

Згідно частиною другоюстатті 77 ЦПК Українипредметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 89 ЦПК Українивстановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене правильними є висновок суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції про те, що позивачем не доведено, що спірна нерухомість придбана у 2012, 2014 роках за його особисті кошти, які він у 2003 році ввіз на територію України і які до 14 березня 2008 року перебували на депозитному рахунку в банку.

При цьому суди правильно відхилили доводи позивача щодо придбання ним нерухомості за особисті кошти, зняті 04 серпня 2014 року з депозитного вкладу за договором, укладеним 02 липня 2014 року, оскільки ці кошти розміщені на депозитному рахунку у період зареєстрованого шлюбу з відповідачем.»

Згідно ч. 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтями12,81,82 ЦПК Українистверджується, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнанні сторонами, не підлягають доказуванню.

Суд вважає позовні вимоги позивачки доведеними та такими, що підлягають задоволенню судом.

Отже, квартира АДРЕСА_1 відповідно дост. 60 СК Україниє спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу.

Таким чином, суд вважає, що частки майна дружини та чоловіка є рівними, а тому розділяє спірну квартиру на дві рівні частини, визнавши за позивачем та відповідачем право приватної власності на нерухоме майно1/2 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 56.8 кв.м., житловою площею 27,5 кв.м. кожному.

Керуючись ст.ст.258,259,263-265,273,354 ЦПК України, ст. ст.60,69-71 СК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Житловий комплекс «Баварія», про поділ спільного майна подружжя задовольнити.

Визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 2 (двох) кімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

В порядкуподілу спільногосумісного майнаподружжявизнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), право власності на частину 2 (двох) кімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 56,8 кв.м.

В порядкуподілу спільногосумісного майнаподружжявизнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_2 ), право власності на частину 2 (двох) кімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 56,8 кв.м.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено: 29.11.2024 року.

Суддя А.В. Янченко