Рішення

від 29.11.2024 по справі 160/26115/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2024 року Справа № 160/26115/24 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Юркова Е.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

30.09.2024 ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , через систему "Електронний Суд" звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 з вимогами, з урахуванням уточнень від 04.11.2024:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 117 371 гривень 52 копійки.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив службу у відповідача. Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 08.02.2024 року, а крайню виплату відповідачем здійснено 26.07.2024 року, то сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням статті 117 КЗпП України, складає 117371,52 грн. = 698,64 (середньоденний заробіток) * 168 (кількість днів затримки розрахунку). Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплатити йому середнього заробіток за затримку розрахунку при звільненні.

Ухвалою суду від 02.10.2024 відкрито провадження у справі, та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідачем 26.11.2024 подано до суду відзив на позов, в якому просив у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування відзиву вказано, що вини військової частини НОМЕР_1 у несвоєчасної виплаті позивачу одноразових додаткових видів грошового забезпечення та компенсаційних виплат немає, тому що джерелом фінансового забезпечення військової частини НОМЕР_1 , відповідно пункту 3 «Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту», додаток до наказу Міністерства оборони України 22.05.2017 № 280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22.04.2021 № 104), є кошти Державного бюджету України, що виділяються Міністерству оборони України та надходять на утримання і забезпечення її діяльності, а також інші джерела, передбачені законодавством. Фінансове забезпечення військової частини здійснюється відповідно до затверджених у встановленому порядку кошторисів за рахунок коштів загальною та спеціального фондів Державного бюджету України.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у спірному періоді проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді оператора 1 апаратної 2 взводу зв`язку роти зв`язку командного пункту польового вузла зв`язку, та на підставі наказу командира НОМЕР_4 окремої механізованої бригади (по особовому складу) від 08 лютого 2024 року № 39-рс звільнений у відставку відповідно до підпункту "б" пункту третього частини п`ятої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу (за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби: непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку), вважати таким, що здав справи та посаду 08 лютого 2024 року.

Наказом № 119 від 08.02.2024 з 08 лютого 2024 року виключити із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , з усіх видів забезпечення, з котлового забезпечення з 09 лютого 2024 року.

При цьому відповідач не розрахувався з позивачем у повному обсязі на дату звільнення.

Згідно виписка із банківського рахунку позивача відповідач продовжив здійснювати виплату грошового забезпечення після звільнення, саме: 15.03.2024 р. виплачено 163 463,60 грн.; 26.07.2024 р. виплачено 14 952,77 грн.

Загальна сума виплаченого грошового забезпечення після звільнення складає 178416, 37 грн.

Позивач уважає, що оскільки перерахунок та виплату грошового забезпечення відповідач у день його звільнення не провів, то він відповідно достатті 117 КЗпП Українимає право на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.02.2024 року по 25.07.2024 року, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно достатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Тобто, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За змістомстатті 17 Конституції Українидержава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (даліЗакон № 2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

В силу статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Відповідно достатті першої Закону № 2011-ХІІсоціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до абзацу першого пункту першогостатті 9 Закону № 2011-ХІІдержава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно з частиною другоюстатті 24 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу»закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Суд встановив, що позивач виключений зі списків особового складу військовій частині НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення 08 лютого 2024 року, натомість згідно виписка із банківського рахунку позивача відповідач продовжив здійснювати виплату грошового забезпечення після звільнення, саме: 15.03.2024 р. виплачено 163 463,60 грн.; 26.07.2024 р. виплачено 14 952,77 грн.

Загальна сума виплаченого грошового забезпечення після звільнення складає 178416, 37 грн.

Отже, станом на день виключення зі списків особового складу підрозділу та всіх видів забезпечення відповідач не провів з позивачем розрахунок у повному обсязі.

За змістом частини 1статті 47 Кодексу законів про працю України(в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу.

Відповідно до приписівстатті 116 Кодексу законів про працю України(в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

19 липня 2022 набрав чинностіЗакон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким, зокрема викладено в новій редакції нормустатті 117 КЗпП України.

Згідно зістаттею 117 Кодексу законів про працю України(в редакціїЗакону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, яка була чинною на час виплати позивачу грошового забезпечення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановленийчастиною першоюцієї статті.

Суд відзначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення нормКодексу законів про працю Українина військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульованоКодексом законів про працю України.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті116та117 Кодексу законів про працю Українияк таких, що є загальними, та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби військовослужбовця.

Суд відповідно до приписів частини п`ятоїстатті 242 КАС Українивраховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16.

Суд відзначає, що нормами статей116,117 Кодексу законів про працю Українина підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

У разі ж невиконання такого обов`язку наступає, передбаченастаттею 117 Кодексу законів про працю України, відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Частина першастатті 117 Кодексу законів про працю Українистосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Натомість частина другастатті 117 Кодексу законів про працю Українистосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першійстатті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

У той же час, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20.

Оскільки грошове забезпечення позивачу не виплачено в день його виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення, то вказана обставина свідчить про те, що при звільненні зі служби відповідач не провів з позивачем повного розрахунку.

Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини першоїстатті 117 Кодексу законів про працю України, згідно з якою на відповідача покладається обов`язок виплатити позивачу середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.

Крім того, у постанові від 16 лютого 2023 року у справі № 420/20192/21 Верховний Суд зауважив, що «… передбаченестаттею 117 КЗпП Українивідшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.

Виходячи з цього, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду.

Суд також ураховує, щостаття 116 Кодексу законів про працю Україниоперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», астаття 117 цього Кодексувизначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Підсумовуючи вищенаведене, суд, з урахуванням фактичних обставин справи, та встановленого правового регулювання спірних правовідносин, які виникли між сторонами, доходить висновку про те, що, оскільки відповідач не провів з позивачем на день його виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив грошове забезпечення, то позивач відповідно достатті 117 Кодексу законів про працю Українимає право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.

Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов`язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, суд зазначає таке.

Період затримки розрахунку при звільненні повинен обчислюватися з першого дня після звільнення, а закінчуватися днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником.

Як уже зазначалось ОСОБА_1 у спірному періоді проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді оператора 1 апаратної 2 взводу зв`язку роти зв`язку командного пункту польового вузла зв`язку та на підставі наказу командира НОМЕР_4 окремої механізованої бригади (по особовому складу) від 08 лютого 2024 року № 39-рс звільнений у відставку відповідно до підпункту "б" пункту третього частини п`ятої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу (за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби: непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку), вважати таким, що здав справи та посаду 08 лютого 2024 року.

Наказом № 119 від 08.02.2024 з 08 лютого 2024 року виключити із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , з усіх видів забезпечення, з котлового забезпечення з 09 лютого 2024 року.

Отже, період затримки розрахунку при звільненні у цій справі обчислюється з 09 лютого 2024 року по 25 липня 2024 року (включно).

Водночас суд бере до уваги те, що з 19 липня 2022 набрав чинностіЗакон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким викладено в новій редакції нормустатті 117 Кодексу законів про працю України, а саме встановлено обмеження, згідно з яким виплата працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється не більш як за шість місяців.

З огляду на дату проведення остаточного розрахунку з позивачем (26 липня 2024 року) суд уважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню нормастатті 117 Кодексу законів про працю Українив редакціїЗакону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». А тому з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, але не більш як шість місяців за затримку розрахунку при звільненні, терміном 168 календарних днів 09 лютого 2024 року (перший день після звільнення) по 25 липня 2024 року (включно).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, статтею 117 Кодексу законів про працю України покладено обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Отож, у справі, яка розглядається, суд встановивши право позивача на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зобов`язаний визначити суму такого відшкодування, а не зобов`язувати відповідача провести її нарахування та виплату.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд і в постановах від 31 березня 2021 року у справі № 120/2617/20-а, від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20 та від 16 лютого 2023 року у справі № 420/20192/21.

Водночас у цій справі органом, який виносить рішення по суті спору, є суд, а тому відповідно до вимог частини другої статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ) саме суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні (але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті).

Щодо суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, яку належить стягнути з відповідача, суд ураховує наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 розділу І Порядку № 100).

За змістом пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до наданої військовою частиною НОМЕР_1 картки особового рахунку ОСОБА_1 3 від 29.10.2024 року про нараховане грошове забезпечення за останні два місяці служби розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням (грудень 2023 року та січень 2024 року) становив 47 186,93 грн. (33840,72 грн. за грудень 2023 року та 13346,21 грн. за січень 2024 року).

Кількість календарних днів за грудень 2023 року та січень 2024 року становить 62 дні.

Відтак середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням становить 761,07 грн. (47 186,93 грн./62 календарних дні).

Період за час затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов`язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, з урахуванням норми статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», становить 168 календарні дні.

Отже, сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаного правового регулювання і встановлених судом обставин, становить 127 859,76 грн. (761,07 грн. х 168 календарний день).

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Позивач від сплати судового збору звільнений на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 гривень, суд зазначає наступне.

Представником позивача до матеріалів позову долучено заяву в якій зазначено, що позивач планує понести витрати на професійну правничу допомогу. У зв`язку із цим, стороною позивача буде подано заяву про компенсацію судових витрат на професійну правничу та докази, що підтверджують такі витрати впродовж 5 днів з дня ухвалення рішення суду, відповідно до ч. 7 ст.139 КАС України.

Отже, враховуючи надану заяву, питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 255, 258, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ПН НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ІК в ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ), щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 09 лютого 2024 року по 25 липня 2024 року (включно).

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 127 859,76 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 29 листопада 2024 року.

Суддя Е.О. Юрков