Рішення

від 26.11.2024 по справі 695/1496/23

ЗОЛОТОНІСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/1496/23

номер провадження 2/695/206/24

26 листопада 2024 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого - судді Середи Л.В.,

за участю:

секретаря - Оніщенко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноші у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Приватного підприємства «Юляна» до Фермерського господарства «Велес 8», ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2023 року позивач ПП «Юляна» звернулося до суду із позовом до ФГ «Велес 8», ОСОБА_2 про скасування рішення державного реєстратора у якому просив:

- скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Шипович Яни Іванівни Золотоніського районного нотаріального округу про державну реєстрацію іншого речового права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7121585800:05:006:0064, індексний номер 57517328 від 07.04.2021, підстава для державної реєстрації договір оренди землі б/н від 01.04.2021, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ «Велес 8».

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ПП «Юляна» та ОСОБА_2 01.11.2009р. уклали договір оренди земельної ділянки, площею 5.70 га, кадастровий 7121585800:05:006:0064, розташованої в межах Золотоніського району Черкаської області. Договір укладено на 10 років. Державну реєстрацію вказаного договору здійснено 07.06.2012р. у відділі Золотоніської регіональної філії ДЗК за №712158434008245.

Позивач наполягає, що строк дії договору закінчувався у 2022 році, однак в силу ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» 2145-ІХ від 24.03.2022р., дія вказаного договору була автоматично продовжена на один рік, таким чином строк дії договору становив 07.06.2023р.

Однак приватний нотаріус Золотоніського районного нотаріального округу Черкаської області Шипович Я.І., не перевіривши наявність права оренди на вказану земельну ділянку, у квітні 2021р. здійснила реєстрацію права оренди вказаної земельної ділянки за ФГ «Велес 8», зумовивши ситуацію, коли одна і та ж земельна ділянка передана різним орендарям, що є порушенням чинного законодавства та інтересів позивача, за яким право оренди земельної ділянки не припинялося.

За таких підстав, посилаючись на норми ст.ст. 18, 20 ЗУ «Про оренду землі», ст.ст. 124, 125 ЗК України, ст.ст. 210, 792 ЦК України та ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», позивач звернувся до суду із вказаним позовом про скасування рішення реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки.

Ухвалою судді від 08.05.2023р. відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, роз`яснено відповідачам право на подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач ФГ «Велес 8» у червні 2023р. скерував до суду відзив на позовну заяву відповідно до якого позов не визнав, вказуючи, що позивачем не надавалось ОСОБА_2 жодних пропозицій щодо поновлення договору, а в діях позивача вбачається недобросовісна поведінка, оскільки договір оренди землі був укладений в 2009 році, позивач зареєстрував вказаний договір лише у червні 2012 року, хоча орендодавець розраховував, що договір оренди землі буде діяти до 2019 року. Вказані обставини є істотними порушенням умов договору, що відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у справі №322/1178/17. Крім того, відповідач, розуміючи обставини умов воєнного стану, а також те, що земельна ділянка позивачем використовується під посіяними ним сільгоспкультурами свідомо не звертався з вимогою про звільнення земельної ділянки та чекає завершення збирання вирощеного позивачем врожаю, а тому права позивача не порушені.

У серпні 2023р. позивач надав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, вказуючи, що позивач, скориставшись своїм переважним правом на поновлення договору оренди поновив останній на підтвердження чого просив долучити до матеріалів справи додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, укладеної між ПП «Юляна» та ОСОБА_2 ..

У квітні 2024р. через систему «Електронний суд» представник позивача скерував до суду заяву про зміну предмета позову, у прийнятті якої відмовлено ухвалою суду від 05.04.2024р..

У судове засідання пре5дставник позивача не з`явився, однак скерував до суду клопотання у якому просив розгляд справи провести за його відсутності, на задоволення позову наполягав повністю.

Представник відповідача, ФГ «Велес 8» скерував до суду заяву у якій розгляд справи просив проводити за його відсутності, проти задоволення позову заперечував повністю, вказував, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки скасування державної реєстрації оренди земельної ділянки не призведе до поновлення відповідних прав позивача на неї. Крім того, на час розгляду справи договір оренди від 01.11.2009р., укладений між позивачем та ОСОБА_2 припинив свою дію 07.06.2023р. подана позивачем додаткова угода від 08.06.2023р. є такою, яка укладена поза межами строку дії основного договору.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання жодного разу не з`явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, скерував до суду заяву, яка надійшла 04.04.2024р. про визнання позову.У вказаній заяві відповідача останній зазначав, що він не має наміру мати орендні відносини з ФГ «Велес 8».

За таких підстав, оскільки сторони належно повідомлені про час та місце розгляду справи, а також суть позовних вимог, надали свої пояснення щодо суті спору, суд вважає за можливе розгляд справи проводити за їх відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 01 листопада 2009 року між ОСОБА_2 та ПП «Юляна», в особі директора ОСОБА_3 , укладено договір за яким у строкове платне користування передається земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером: 7121585800:05:006:0064. Договір оренди землі укладено на 10 років, починаючи з моменту державної реєстрації цього договору. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом двох місяців до закінчення строку дії договору, він вважається поновленим на той самий строк і на таких самих умовах, які були передбачені договором.

Вказаний договір оренди земельної ділянки був зареєстрований 07.06.2012 міськрайонним управлінням Держкомзему у м. Золотоноші та Золотоніському районі Черкаської області, про що у книзі записів договорів оренди земельних ділянок здійснено запис за №712158434008245.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за №251671340 від 07.04.2021р., приватним нотаріусом Золотоніського районного нотаріального округу Шипович Я.І. 01.04.2021 р. здійснена державна реєстрація права оренди земельної ділянки з кадастровим номером: 7121585800:05:006:0064 за ФГ «Велес 8» на підставі договору оренди землі від 01.04.2021р.

За змістом додаткової угоди від 08.06.2023р. до договору оренди землі від 01.11.2009р. ПП «Юляна» та ОСОБА_2 поновили договір оренди землі виклавши його в цілому в новій редакції.

За умовами вказаного договору земельна ділянка з кадастровим номером: 7121585800:05:006:0064 залишається в оренді ПП «Юляна» до 07.06.2033 року з переважним правом позивача на укладення нового договору оренди на новий строк.

Право оренди за вказаним договором не зареєстровано та останній із вимогами про таку реєстрацію не звертався.

Із змісту позовних вимог вбачається, що фактично позивач ставить на вирішення суду позовну вимогу про скасування рішення реєстратора про державну реєстрацію права оренди вказаної земельної ділянки.

Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Надаючи правову оцінку заявленим позивачем вимогам суд зазначає про наступне.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, а згідно зі ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України та статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Частинами 1, 3 ст. 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно із ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в поряду, передбачених Земельним Кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом ч. 1 ст. 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі.

Статтею 16 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що оренда земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про оренду землі» об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з абзацом першим статті 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

За змістом ст. 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці будь-якими особами.

При цьому суд враховує висновки, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19), зокрема про те, що оскільки моменти укладення договору оренди землі та набрання ним чинності збігалися (до набрання змін законодавства з 01 січня 2013 року), то моментом укладення договору оренди землі на час дії частини третьої статті 640 ЦК України (до 1 січня 2013 року) вважалася саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили в договорі іншого релевантного вирішення спорів щодо договору оренди землі, укладеного до 1 січня 2013 року.

Відповідно до доповнених пунктів 27 і 28 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, які набрали чинності 07 квітня 2022 року встановлено, що під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: 1) вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану, щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення: а) державної, комунальної власності, невитребуваних, нерозподілених земельних ділянок, а також земельних ділянок, що залишилися у колективній власності і були передані в оренду органами місцевого самоврядування; б) приватної власності.

Законом України від 09 жовтня 2022 року № 2698-IX, який набрав чинності 19 листопада 2022 року, абзац перший підпункту 1 пункту 27 після слів «воєнного стану» доповнено словами «до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель» (тобто цим Законом).

Таким чином, у період із 07 квітня 2022 року до 19 листопада 2022 року договори оренди земельної ділянки були поновлені на один рік без волевиявлення сторін договору, строк яких сплинув у цей проміжок часу.

З урахуванням викладених вище норм, відповідно до пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, та наведених вище обставин, договір оренди землі між позивачем та ОСОБА_2 вважався поновленими на один рік, тобто до 07.06.2023.

При цьому, слід звернути увагу, що вказаний договір оренди вважався поновленими на один рік автоматично, без волевиявлення сторін і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Разом з тим, як встановлено з матеріалів справи, до закінчення дії договору оренди (до 07.06.2023), реєстратором (приватний нотаріус Шипович Я.І. Золотоніський районний нотаріальний округ) 01.04.2021 було внесено відомості до реєстру про право оренди земельної ділянки.

Однак, суд звертає увагу на наступне.

Суд може захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати його право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте, означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням законної сили про задоволення відповідного позову, цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема, якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. В іншому випадку в позові слід відмовити.

На вказані обставини звертала увагу і Велика Палата Верховного Суду, яка у своїй постанові від 1 квітня 2020 року у справі №610/1030/18 конкретизувала власний правовий висновок щодо права орендаря за первинним договором оренди земельної ділянки на захист свого права, визначивши, що якщо під час дії першого договору оренди земельної ділянки був укладений другий договір з іншим орендарем і право останнього зареєстроване, то суд зможе захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати своє право оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте таку можливість первинний орендар матиме лише тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди.

Позивач вказує, що первинний договір оренди землі між ним та відповідачем ОСОБА_2 був продовжений додатковою угодою від 08.06.2023р..

Однак суд не погоджується із такими доводами, оскільки договір оренди землі припинив свою дію 07.06.2023р., тобто додаткова угода фактично укладена після закінчення строку дії договору оренди землі.

Крім того, представник відповідача ФГ «Велес 8» правомірно вказує, на укладення такої угоди із порушенням ст. 33 ЗУ «Про оренду землі».

Відповідно до ст. 33 ЗУ «Про оренду землі», після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом одного місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку.

До листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендар додає проект договору.

При укладенні договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний строк розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом договору оренди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і в разі відсутності заперечень укладає договір оренди. У разі оренди земель державної та комунальної власності укладення договору здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно із статтею 122 Земельного кодексу України. За наявності заперечень орендодавця щодо укладення договору оренди землі на новий строк орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

У свою чергу із матеріалів справи вбачається, що позивач у 2021 році встановив, що право оренди на вказану вище земельну ділянку приватним нотаріусом була зареєстрована за іншим орендарем, продовжував користуватись вказаною земельною ділянкою та звернувся до суду із цим позовом у квітні 2023 року, дочекався закінчення строку дії договору оренди землі та наступного дня, після закінчення дії договору оренди землі уклав додаткову угоду із орендодавцем виклавши зміст угоди про оренду землі в новій редакції. При цьому вказані дії позивач вчиняв тоді, коли в суді вже здійснювався розгляд даної справи.

Також суд зауважує, що хоча позивач і подав вказаний позов у квітні 2023 року, однак на час розгляду справи по суті не надав суду жодного доказу реального виконання такого договору (наприклад, сплати орендної плати за 2023 рік на умовах договору від 08.06.2023р.), а з урахуванням позиції відповідача ОСОБА_2 у суду виникають обґрунтовані сумніви щодо реального наміру у сторін на продовження строку дії договору оренди землі від 01.1.2009р.

Слушними також є доводи представника ФГ «Велес 8» щодо обраного позивачем способу захисту, оскільки така вимога, як скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію іншого речового права (права оренди спірної земельної ділянки) не призведе до відновлення порушеного, на думку позивача, права, оскільки право самого позивача на оренду спірної земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не було зареєстровано.

Також суд звертає увагу, що позивачем будь-яким чином не оспорюється договір оренди землі, на підставі якого приватним нотаріусом було зареєстровано право оренди, тобто вказане не позбавляє відповідача ФГ «Велес 8» навіть у випадку скасування оспорюваного рішення реєстратора повторно звернутися з такою реєстрацією.

Варто наголосити, що з 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом № 1878-VI, якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону № 161-XIV були виключені статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі.

До виключення вимоги обов`язкової державної реєстрації договорів оренди землі з тексту нормативно-правових актів Законом № 1878-VI одночасно існували такі підстави визнання договору укладеним: якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України); договір, який підлягає державній реєстрації, є укладеним з моменту його державної реєстрації (частина третя статті 640 ЦК України). Зокрема, статті 18 та 20 Закону № 161-XIV передбачали, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації; укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Стаття 6 Закону № 161-XIV (у редакції Закону № 1878-VI) передбачає, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

З огляду на зазначене, поняття «державна реєстрація договору оренди землі» стосується правовідносин щодо оренди землі, які виникли до 01 січня 2013 року, а поняття «державна реєстрація права оренди на земельну ділянку» - правовідносин щодо оренди землі, які виникли після.

Натомість реєстрація права оренди та реєстрація договору про оренду є різними юридичними діями.

Державна реєстрація речового права не може впливати на момент набрання чинності договором оренди землі.

Тобто державна реєстрація не є підставою набуття цивільних прав та обов`язків, вона засвідчує вже набуте особою право, це офіційне визнання державою юридичного факту.

Разом із тим договір між ОСОБА_2 та ФГ «Велес 8» про оренду землі від 01.04.2021р. позивач не оспорює, своє право на оренду даної земельної ділянки не просить визнати та не просить встановити відсутність права оренди у відповідача ФГ «Велес 8».

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частини перша та друга статті 15 ЦК України).

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника. Іншими словами, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці громадянами і юридичними особами України, іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами, у тому числі міжнародними об`єднаннями та організаціями (ч. 1, 2 ст. 27 Закону України "Про оренду землі").

За змістом ч.ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі №761/26815/17 (провадження №61-16353сво18) зроблено висновок з приводу того, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або припиняти порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Згідно із ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Верховний Суд у постанові від 03.09.2020 року у справі № 914/1201/19 зазначив, що за змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України №1952 викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній із 16.01.2020 року) у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Крім того варто вказати і про те, що у постанові від 29.11.2023 року у справі №513/879/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 152)). Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача (див. близький за змістом підхід щодо інших правовідносин у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.14)).

Таким чином належний спосіб захисту повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Заявивши вимогу про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди вказаної вище земельної ділянки за користувачем ФГ «Велес 8», позивач не довів у суді, що його цивільне право буде захищене чи відновлене у такий спосіб.

За сукупності вказаних обставин, враховуючи докази, які подані позивачем суд приходить до переконання що вказаний позов задоволенню не підлягає.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено повністю, суд, на підставі ст. 141 ЦПК України залишає судові витрати за позивачем.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Юляна» до Фермерського господарства «Велес 8», ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя : Середа Л.В.