Рішення

від 22.11.2024 по справі 697/342/24

КАНІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 697/342/24

Провадження № 2/697/333/2024

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2024 року м. Канів

Канівський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Скирди Б.К.,

за участю секретаря судового засідання Васянович Ю.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Канів, Черкаської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про припинення права власності на частину знищеного об`єкта нерухомого майна та визнання права власності на об`єкт нерухомого майна, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до Виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської області (далі також відповідач 1), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (далі також ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , відповідачі) про припинення права власності на частину знищеного об`єкта нерухомого майна та визнання права власності на об`єкт нерухомого майна.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що при проведення прилюдних торгів у місті Каневі Черкаської області 03.12.2001 вона придбала 67% будинку площею 53,1 кв.м. з надвірними спорудами (підвал, гараж на два бокси), яке знаходиться в АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору дарування від 04.02.2002, посвідченого приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу, вона отримала у дарунок квартиру АДРЕСА_2 , жилою площею 15,9 кв.м., загальною 36,6 кв.м.

10.09.2002 позивачка набула право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0991 га, кадастровий номер 7110300000:01:004:0039, яка знаходиться за вищезазначеною адресою з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав.

Оскільки в будівлі, крім її сім`ї з 2001 року ніхто не проживав, квартири в ньому, які були умовно позначені як № НОМЕР_1 та № 2 прийшли у непридатність для подальшого проживання, вона вирішила здійснити реконструкцію та перепланування будівлі під сучасний компактний будинок садибного типу.

Для цього вона з сім`єю знесли частину ветхої прибудови, позначені у будівлі як квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , до основної будівлі, та на її місці збудували житлову прибудову «літ. А2».

За її зверненням Канівським виробничим відділком Черкаського ООБТІ було виготовлено технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами станом на 18.01.2019 (із внесенням змін та добудов, здійснених в ході реконструкції та перепланування).

Щоб узаконити свої дії та зареєструвати за собою право власності на одну цілу будинку, вона направила свою заяву та Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації ЧК 181191010563 від 11.04.2019 разом з наявними документами до Канівського виробничого відділку Черкаського ОБТІ та до реєстраційної служби виконавчого комітету Канівської міської ради із заявою про державну реєстрацію права власності, однак їй усно відмовили у зв`язку з реєстрацією права власності на нерухоме майно за іншим власником.

Як з`ясувалося, право власності на умовно позначену квартиру АДРЕСА_4 у старій будівлі було зареєстровано у Черкаському обласному ОБТІ та видане свідоцтво про право власності на житло 10.11.1985 № 2176 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Загальна площа квартири складала 33,6 кв.м.

На повторне звернення до реєстраційної служби виконкому Канівської міської ради пояснили, що у електронній базі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зазначена інформація про реєстрацію права власності на житло за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відсутня, але у паперовому варіанті у обліках ЧООБТІ вона існує.

Тобто, у реєстрі речових прав на нерухоме майно, який свого часу перебував у віданні органів БТІ, містяться відомості про право власності на нерухоме майно, якого фактично не існує.

На місці новозбудованої нею прибудови, позначеної в плані літерою (А2) раніше знаходилася прибудова, яка мала позначки квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , що належали їй та сім`ї Саттарових і яка була зруйнована. Підтвердженням цього є довідка Канівського виробничого відділку ЧООБТІ № 294 від 23.05.2019 в примітці якої зазначено, що квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 знесено.

Для вирішення спірного питання попереднім власникам квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 необхідно звернутися до Відділу державної реєстрації права власності із заявою про припинення права власності.

Але відшукати попередніх власників позивач не може, вона їх не бачила і не знає, де вони можуть бути. За інформацією їхніх знайомих, вони досить давно виїхали в росію і до реєстраційної служби не можуть звернутися із заявою про припинення права власності на житло, яке на даний час зруйноване і не існує.

В той же час, як зазначено позивачем, реєстрація права власності за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 порушує її права як власника будинку, оскільки вона позбавлена зареєструвати своє право власності на будинок, що побудований (реконструйований та перепланований) нею на законних підставах та на земельній ділянці, власником якої вона являється.

Враховуючи вищезазначене, позивач звернулася до суду за захистом своїх порушених прав, а саме позбавлення можливості зареєструвати право власності на свій новозбудований (реконструйований та перепланований) будинок.

З огляду на вказані обставини, позивач просить суд:

- припинити право власності на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 36,6 кв.м. та за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 права власності на квартиру АДРЕСА_5 у зв`язку із знищенням об`єкта нерухомого майна;

- визнати право власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, а саме: житловий будинок садибного типу, позначений в технічному паспорті літерою «А-1» з житловою прибудовою, позначеною в технічному паспорті літерою «А-2» з підвалом та ганком, з господарськими будівлями та спорудами, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі частки 100%.

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 28.02.2024 позовну заяву залишено без руху у зв`язку з не зазначенням позивачем в поданій позовній заяві дати народження відповідачів, їх ідентифікаційних номерів (у разі їх наявності), що унеможливлює здійснення судом запиту до Єдиного державного демографічного реєстру з метою встановлення зареєстрованого місця проживання відповідачів, що має суттєве значення для визначення підсудності справи. Крім того, позивачем не додано до позовної заяви необхідної кількості її копій та копій всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів. Також позивачем не зазначено ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці (а.с.48-49).

13.03.2024 недоліки позовної заяви позивачем усунено про що подано до суду відповідне клопотання про прийняття уточненої позовної заяви з наданням необхідної кількості її копій, відповідно до кількості учасників справи (а.с.51-95).

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 16.05.2024 відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання (а.с.109-110).

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 18.09.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.138-139).

15.10.2024 від виконавчого комітету Канівської міської ради до суду надійшло клопотання в якому відповідач 1 просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки будь-які законні підстави для визнання права власності на об`єкт нерухомого майна зведеного на місті частини знищеного об`єкта нерухомого майна, належного суміжним співвласникам відповідачам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у виконавчого комітету взагалі відсутні.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, з підстав, які викладені в позовній заяві.

Представник відповідача виконавчого комітету Канівської міської ради в судове засідання не з`явився, подавав до суду письмові клопотання про розгляд справи без його участі (а.с.135, 154, 173-174).

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, шляхом направлення на останню відому адресу їх реєстрації судових повісток та розміщення оголошення на сайті Судової влади України.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5 пояснив, що є чоловіком ОСОБА_1 . Вони проживають в АДРЕСА_1 . Цей будинок раніше складався з трьох частин. Він був прописаний за цією адресою, друга половина належала особам, які давно виписалися з цього будинку і звільнилася житлова площа на якій вони проживали. ОСОБА_6 не було де прописатися і тому в цьому будинку його прописав родич, який був раніше керівником установи та працював в м. Каневі. Однак сім`я ОСОБА_6 за цією адресою не проживала. Будівля була побудована 1905 року і не придатна для проживання. Він з позивачкою викупили те службове приміщення, а ОСОБА_6 звільнили його, оскільки на початку 90-х років виїхали в москву. Саттарові навідувалися за цією адресою орієнтовно до 2000 року. Зайшла розмова, що обидві сім`ї будуть розбирати приміщення за цією адресою та домовились, що свідок з позивачкою викуплять приміщення, яке належить ОСОБА_6 . Саттарові свій кирпич та шифер вивезли, а свідок з позивачкою їх склали в себе. На даний час, в тій частині приміщення, яка побудована десь у 1970-1973 роках вони проживають, а дві квартири будинку розібрані. Саттарові розібрали свою половину, а свідок з позивачкою іншу. Документи жодні не оформляли, оскільки на їх думку, вони були не потрібні, лише ОСОБА_6 віддали акт приватизації. Гуленки заплатили Саттаровим 300 доларів США. Однак орієнтовно у 2010 році зрозуміли, що в них з оформленням документів є певні проблеми.

Заслухавши в судовому засіданні доводи позивача, а також показання свідка, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до розпорядження органу приватизації від 10.11.1995 № 1842, від наймача ОСОБА_2 надійшла заява на приватизацію квартири (будинку), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 , в якій проживає сім`я з 3 осіб. Після розрахунків та розгляду матеріалів з зазначеного питання вирішили прохання наймача ОСОБА_2 задовільнити і передати вказану квартиру в приватну власність (а.с.61-зв.).

На підставі зазначеного розпорядження, БТІ м.п. «Обрій» видане свідоцтво № НОМЕР_2 про право власності на житло від 10.11.1995 посвідчено, що квартира АДРЕСА_7 , належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ; загальна площа квартири становить 33,6 кв.м. (а.с.82).

Крім цього, відповідно до свідоцтва від 07.12.2001, виданого приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу, відповідно до пункту 6.1 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна, затвердженого Міністерством юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 11/5 з відповідними змінами та доповненнями і на підставі акту, про проведені прилюдні торги, затвердженого начальником Канівського міського відділу державної виконавчої служби Шатило Л.Л., 03.12.2001, посвідчено, що частина нерухомого майна у вигляді 67% будинку, площею 53,1 кв.м., надвірними спорудами (підвал, гараж на два бокси), яке знаходиться в АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 (а.с.70).

Відповідно до договору дарування квартири від 04.02.2002 укладеного між ОСОБА_5 ( ОСОБА_7 ) та ОСОБА_1 (Обдарована), ОСОБА_7 подарував, а Обдарована прийняла в дар належну ОСОБА_7 на праві приватної власності квартиру за АДРЕСА_2 . Квартира, яка дарується, складається з однієї кімнати та розташована на першому поверсі одноповерхового житлового будинку, жила площа її складає 15,9 кв.м., загальна площа 36,6 кв.м. (а.с.71).

Згідно відомостей витягу з Державного реєстру речових прав № 351523520, сформованого 24.10.2023, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 7110300000:01:004:0039 площею 0,0991 га (а.с.72).

Як вбачається з відомостей, наявних у технічному паспорті на житловий будинок садибного типу по АДРЕСА_1 , власником квартири АДРЕСА_3 зазначено ОСОБА_1 (документи, що підтверджують право власності: свідоцтво про придбання майна від 04.02.2002 та договір дарування від 04.02.2002); власником квартири АДРЕСА_4 зазначено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (документи, що підтверджують право власності: свідоцтво про право власності від 10.11.1995) (а.с.78-80).

Згідно відомостей Канівського відділку КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» від 23.05.2019 № 294, станом на 01.01.2013 житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано у Черкаському обласному об`єднаному бюро технічної інвентаризації за:

- ОСОБА_1 , документи, що підтверджують право власності: Свідоцтво від 07.12.2001 видане приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу за реєстром № 1-3242. Договір дарування від 04.02.2002 посвідчений приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу за реєстром № 1-166 квартира АДРЕСА_3 ;

- ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , документи, що підтверджують право власності: Свідоцтво № НОМЕР_2 про право власності від 10.11.1985 видане БТІ м.п. «Обрій» квартира АДРЕСА_4 (а.с.83-зв.).

Однак, як зазначено позивачем, об`єкта нерухомого майна право власності на яке зареєстроване за нею та відповідачами Сатаровими фактично не існує у зв`язку з його знищенням. На місці новозбудованої нею прибудови, позначеної в плані літерою (А2) раніше знаходилася прибудова, яка мала позначки квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , що належали їй та сім`ї Саттарових і яка була зруйнована, підтвердженням чого є довідка Канівського виробничого відділку ЧООБТІ № 294 від 23.05.2019 в примітці якої зазначено, що квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 знесено. Проте відшукати попередніх власників позивач не може, оскільки вона їх не бачила і не знає, де вони можуть бути. Таким чином, позивач вважає, що реєстрація права власності за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 порушує її права як власника будинку, оскільки вона позбавлена зареєструвати своє право власності на будинок, що побудований (реконструйований та перепланований) нею на законних підставах та на земельній ділянці, власником якої вона являється, а тому звернулася до суду з позовною заявою.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд виходить з наступних мотивів.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин 1, 6, 7 статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Вимогами статті 321 ЦК України передбачено, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Підстави припинення права власності передбачені статтею 346 ЦК України, зокрема: у разі: відмова власника від права власності (пункт 2 частина 1), у разі знищення майна (пункту 4 частина 1).

Водночас, відповідно до частини 1 статті 182 ЦК України, припинення права власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації.

Так, відповідно пункт 2 частина 1 статті 346 ЦК України, однією із підстав припинення права власності є відмова власника від права власності.

Відповідно до статті 347 ЦК України, особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності (частина 1 цієї статті).

За приписами частини 3 цієї статті у разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

Приймаючи до уваги вищенаведене, відмова від права власності є одностороннім правочином, адже власник виражає лише власну волю, спрямовану на припинення в нього права власності на певне майно.

Відповідно до пункту 76 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції чинній на час звернення до суду з позовом), для державної реєстрації припинення права власності на закінчений будівництвом об`єкт чи об`єкт будівництва у зв`язку з відмовою власника від права власності подаються:

1) заява власника (співвласників) закінченого будівництвом об`єкта чи об`єкта будівництва, справжність підпису на якій засвідчується відповідно до Закону України Про нотаріат. Якщо майно відповідно до закону належить на праві спільної сумісної власності подружжю (колишньому подружжю), заява підписується кожним з подружжя (колишнього подружжя) незалежно від наявності державної реєстрації права власності лише в одного з них;

2) документ, що посвідчує право власності на закінчений будівництвом об`єкт чи об`єкт будівництва (крім випадків, коли право власності на такий об`єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав або коли такий документ відсутній у зв`язку із втратою, пошкодженням чи псуванням).

Однак, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження добровільної відмови ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 від права власності на квартиру АДРЕСА_7 .

Доводи позивача про те, що відповідачі не проживають у належній їм на праві власності квартирі, не доглядають її, не є свідченням добровільної відмови останніх від права власності на цю квартиру, і не може бути підставою для припинення цього права без дотримання процедури визначеної діючим законодавством.

Більше того, позивачем не надано до суду доказів того, що відповідачі вчиняють щодо свого нерухомого майна будь-які дії, які суперечать закону, моральним засадам суспільства, використовують право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршують екологічну ситуацію та природні якості землі.

Бездіяльність відповідачів по відношенню до належної їм на праві власності квартири, не порушує права та законні інтереси позивача, і не є підставою для припинення за ними майнових прав на вказану квартиру.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 346 ЦК, право власності припиняється у разі знищення майна.

Згідно зі статтею 349 ЦК України, право власності на майно припиняється в разі його знищення.

Під знищенням треба розуміти таке використання майна в результаті якого воно припиняє своє існування назавжди або повністю втрачає свою цінність.

Отже, таке знищення може бути результатом дій власника або інших осіб. Зокрема, це може бути таке використання майна, в результаті якого воно повністю і назавжди втрачає свої властивості, індивідуальні ознаки тощо. Знищення майна може трапитися і незалежно від волі власника, в результаті випадку, непереборної сили або неправомірних дій інших осіб.

Пунктом 75 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою КМУ від 25.12.2015 № 1127) визначено, що заява власника (співвласників) закінченого будівництвом об`єкта чи об`єкта незавершеного будівництва, справжність підпису на якій засвідчується відповідно до Закону України «Про нотаріат». Якщо майно відповідно до закону належить на праві спільної сумісної власності подружжю (колишньому подружжю), заява підписується кожним з подружжя (колишнього подружжя) незалежно від наявності державної реєстрації права власності лише в одного з них;

2) документ, що посвідчує право власності на закінчений будівництвом об`єкт чи об`єкт незавершеного будівництва (крім випадків, коли право власності на такий об`єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав або коли такий документ відсутній у зв`язку із втратою, пошкодженням чи псуванням).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно зі статтею 349 ЦК Украйни, є наявність встановленого факту знищення майна, а також відповідної заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 708/254/18, від 26 червня 2019 року у справі № 334/16303/15, від 25 вересня 2019 року у справі № 272/62/15-ц, від 25 березня 2021 року у справі № 588/249/20, від 01 серпня 2019 року у справі № 915/406/18, від 18 листопада 2020 року у справі № 04/5026/803/2012, від 10 січня 2024 року у справі № 520/5968/17.

Умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно, згідно зі статтею 349 ЦК України, є наявність встановленого факту знищення майна, а також заява власника.

Такого висновку щодо застосування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, дійшов Верховний Суд у постанові від 17 січня 2019 року справа № 588/249/20 (провадження № 61-16377св20), який зазначив, що у справі, яка переглядалася, позивач не надала правовстановлюючого документу на підтвердження набуття нею права власності в цілому або у відповідній частці на ту частину будівлі, яка за відповідними даними була знесена. Позивач не набула права спільної часткової власності на таку частину, яка належала співвласникам.

У постанові Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі № 907/710/17 зазначено, що власник має право за своєю волею визначати фактичну та юридичну долю речі. Одним із видів визначення такої фактичної та юридичної долі речі є знищення майна, тобто обставина, яка припиняє існування у подальшому конкретного об`єкта права власності.

За загальним правилом право власності на майно припиняється в момент його знищення, проте на майно, права на яке підлягають державній реєстрації (наприклад, об`єкти нерухомості (стаття 181 ЦК України)), таке право припиняється з моменту внесення відповідним органом за заявою власника змін до державного реєстру.

Положення статті 349 ЦК України є чіткими, зрозумілими та однозначними, тобто таке нормативне регулювання виключає можливість довільного його трактування, що дає підстави для висновку про те, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно з цією статтею, є наявність встановленого факту знищення майна. Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо. При цьому, перелік документів, на підставі яких можна встановити факт знищення майна, не є вичерпними (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 липня 2021 року в справі № 904/4389/19).

Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували знищення майна (вказаних квартир, право власності на які зареєстроване за позивачем та відповідачами), зокрема довідок органів внутрішніх справ України, офіційних висновків інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо, як і не містять відомостей про звернення власників цих квартир в добровільному порядку до органу БТІ або органів державної реєстрації прав на нерухоме майно із заявою про внесення змін до державного реєстру прав на нерухоме майно у зв`язку зі знищенням об`єкта нерухомості.

Як вбачається з приміток до короткої технічної характеристики домоволодіння за даними технічної інвентаризації станом на 18.01.2019, квартира АДРЕСА_3 загальною площею 36,6 кв.м., яка належить ОСОБА_1 знесена; квартира АДРЕСА_4 загальною площею 33,6 кв.м., яка належить ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 знесена (а.с.83).

Однак, на підтвердження вказаних обставин позивачем не надано будь-яких матеріалів технічної інвентаризації про квартири, які були знесені, а також з матеріалів справи не вбачається коли, ким ці квартири знесені та причини такого знесення.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30 травня 2018 року у справі №367/2271/15-ц зробила висновок, що суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду, та у разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Зважаючи на викладене та вирішуючи питання правомірності звернення позивача до суду з відповідним позовом, суд дійшов висновку про відсутність порушеного права та інтересу позивача, оскільки він не має будь-якого речового права на квартиру відповідачів, бо не є ні його власником, ні користувачем. Той факт, що квартира АДРЕСА_4 належала відповідачам, яких позивач ніколи не бачила і їй невідомо де вони можуть бути не є підставою для припинення за ними права власності чи майнових прав на це майно. Судом також не встановлено факту знищення спірних квартир, які належать позивачу та відповідачам. Крім того, визначений позивачем спосіб захисту не є ефективним і фактично втручається в право власності інших осіб.

Доводи позивача про те, що відповідачі втратили громадянство України у зв`язку з набуттям громадянства іншої держави є безпідставними та необґрунтованими, оскільки втрата громадянства України не позбавляє відповідачів автоматично права власності на належну їм квартиру.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що безпідставним в даному випадку є посилання позивача на правову позицію Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04.11.2024 (а.с.180-195), оскільки правові висновки, які викладені у даній постанові обумовлені іншими обставинами та стосуються спадкових правовідносин.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Враховуючи викладене, позивачем ОСОБА_1 не надано переконливих, належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження факту знищення майна (квартири АДРЕСА_3 та квартири АДРЕСА_7 ), а також наявності відповідної заяви власників майна про внесення змін до державного реєстру.

Таким чином, оцінивши докази, подані сторонами, встановивши характер спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 про припинення права власності на частину знищеного об`єкта нерухомого майна та визнання права власності на об`єкт нерухомого майна, слід відмовити.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України, судові витрати (судовий збір) покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 76-83, 89, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про припинення права власності на частину знищеного об`єкта нерухомого майна та визнання права власності на об`єкт нерухомого майна відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 29.11.2024.

Головуючий Б . К . Скирда