Рішення

від 26.11.2024 по справі 759/10264/24

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/10264/24

пр. № 2/759/3841/24

26 листопада 2024 року Святошинський районний суд м.Києва в складі

головуючого судді Петренко Н.О.

за участю секретаря судових засідань Ганнисика А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей та сім`ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області (08132, Київська область, Бучанський район, с. Крюківщина, вул. Балукова,10, каб. 9, поверх 1) про визначення місця проживання дитини з батьком,

ВСТАНОВИВ :

І. Зміст позовних вимог.

У травні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком.

Позовну заяву мотивує тим, що на даний час сторони перебувають у шлюбі. Від вказаного шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач та відповідач проживають за різними адресами. На утриманні позивача знаходиться син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який разом з позивачем зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідачка ОСОБА_2 зареєстрована та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_4 , активної участі у вихованні дитини фактично не приймає, фінансово не підтримує та весь майже час проводить на роботі. Просить позов задовольнити.

ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні рішення у справі.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 23 травня 2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

07 жовтня 2024 року ухвалою Святошинського районного суду м. Києва підготовче провадження закрито та призначено розгляд справи по суті.

ІІІ. Позиції учасників судового провадження.

Позивач та представник позивача в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце повідомлені належним чином.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, про дату та час повідомдена належним чином.

Представником третьої особи подано до суду висновок щодо недоцільності визначення місця проживання дитини разом з батьком.

ІV. Фактичні обставини встановлені судом та норми права,які підлягають застосуванню та мотиви суду,щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи

Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі, який зареєстрований 27 серпня 2020 року виконавчим комітетом Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області про що, складено актовий запис за № 327, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .

Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи № 926 від 26.07.2017 року виданої виконавчим комітетом Крюківщинської сільської ради ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади № 2024/003267568 ОСОБА_3 зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 .

Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання № 13206100 від 01.10.2020 м року ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .

Представником третьої особи подано до суду висновок щодо недоцільнлсті визначати місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 , оскільки на момент візиту фахівця сім`я проживала разом. ОСОБА_2 висловила добровільну згоду на проживання дитини разом з батьком та не заперечує проти зміни місця проживання, що свідчить про відсутність спору між батьками.

Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК).

Відповідно до п.4 ч.3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Частиною третьою статті 51 Конституції України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 18 Конвенції про права дитини визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Згідно з ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до положень частини першої статті 3, частини першої статті 9 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Абзацом другим принципу 7 Декларації прав дитини передбачено, що найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, на кому лежить відповідальність за її освіту і навчання; ця відповідальність лежить перш за все на батьках.

Дитина є суб`єктом права і незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави - учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Під час визначення місця проживання малолітньої дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, а головним завданням бесіди є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та з`ясування думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків.

Ухвалюючи рішення від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України» (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

Аналіз наведених норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року №31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, статті 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Таким чином, рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дітей на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дітей у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до частин 5, 6 СК України, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

З висновку Служби у справах дітей та сім`ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області вбачається, що з метою забезпечення виключно прав та інтересів дитини за недоцільне визначати місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 , оскільки на момент візиту фахівця сім`я проживала разом. ОСОБА_2 висловила добровільну згоду на проживання дитини разом з батьком та не заперечує проти зміни місця проживання, що свідчить про відсутність спору між батьками.

Вказаний висновок суд вважає обґрунтованим та таким, що не суперечить інтересам дитини.

Ураховуючи, що позивачем не надано належних та допустимих доказів необхідності визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком саме в інтересах дитини, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог та відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 5,6, 141,153,160,161 СК України ст. 264, 265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей та сім`ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області (08132, Київська область, Бучанський район, с. Крюківщина, вул. Балукова, 10, каб. 9, поверх 1) про визначення місця проживання дитини з батьком - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.

Суддя Н.О. Петренко