Ухвала

від 29.11.2024 по справі 420/6297/20

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/6297/20

У Х В А Л А

26 листопада 2024 року м.Одеса

Зала судових засідань №17

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.,

Секретаря судового засіданняПоліщука О.В.

За участі сторін:

Від позивача:Дудкевич В.В.

Від відповідача:Соколовська А.В.

Від третьої особи:Пилипенко С.М.

Розглянувши у підготовчому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення заяву відповідача про закриття провадження в частині позовних вимог у справі за адміністративною позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «КНД ТРЕЙД КОМ» (код ЄДРПОУ 40516083) до Одеської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43333459), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Національне антикорупційне бюро України (код ЄДРПОУ 39751280) про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду на новому розгляді згідно постанови Верховного Суду від 18.04.2024 року перебуває справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КНД ТРЕЙД КОМ» до Одеської митниці Держмитслужби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Національне антикорупційне бюро України, у якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати наказ від 11 червня 2020 року №178 «Про проведення документальної невиїзної перевірки дотримання вимог законодавства України з питань митної справи»;

визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.07.2020 року №00001015000 про збільшення грошового зобов`язання за платежем «мито на товари, що ввозяться суб`єктом господарювання» на суму 3 036 567, 56 грн, у тому числі за податковими зобов`язаннями 2 429 254,05 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 607 313,51 грн; №00001025000 про збільшення грошового зобов`язання за платежем «податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України» на суму 10 380 442,34 грн, у тому числі за податковими зобов`язаннями 8 304 353,87 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 2 076 088,47 грн.

22.10.2024 року Одеська митниця подала заяву, у якій просить суд закрити провадження у частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу від 11.06.2020 № 178 «Про проведення документальної невиїзної перевірки дотримання вимог законодавства України з питань митної справи».

В обґрунтування заяви, зокрема, зазначено, що у постанові від 08.09.2021 у справі №816/228/17 Великою Палатою Верховного Суду висловлено правову позицію щодо оскарження наказів про проведення перевірок та зауважено, що п.19 ч.1 ст.4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. В абз.4 п.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 №2-зп у справі №3/35-313 вказано, що «…за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію». У п.5 Рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 №9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію. Отже, у разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Так, у вказаному рішенні ВП ВС зазначила, що «право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду перевірки. Реалізація такого права за відсутності обов`язку в контролюючого органу повідомляти про перевірку до її проведення була б неможливою. Хоча неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, однак може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення. Поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується як спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Відповідач вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є саме оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатом проведення призначеної оскаржуваним наказом перевірки, в той час, як саме по собі оскарження останнього не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права позивача. Аналогічну позицію висловив Верховний Суд у своїй постанові від 07.03.2024 року у справі №320/5934/23 по аналогічним правовідносинам. Отже цей позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

У підготовчому засіданні 26.11.2024 року представники відповідача та третьої особи підтримали заяву, представник позивача просив відмовити у її задоволенні.

Розглянувши заяву, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, або адміністратор за випуском облігацій, який подає позов до адміністративного суду на захист прав, свобод та інтересів власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду (п.8 ч.1 ст.4 КАС України).

Відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача (пункт 9 частини першої статті 4 КАС України).

Згідно п.19 ч.1 ст.4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Суд вважає, що оскаржуваний наказ Одеської митниці Держмитслужби від 11.06.2020 №178 «Про проведення документальної невиїзної перевірки дотримання вимог законодавства України з питань митної справи» є актом (рішенням) суб`єкта владних повноважень, за наслідками реалізації якого (проведення перевірки та складання Акту перевірки) були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 16.07.2020 року.

Відмінність у підходах при вирішенні спорів про визнання протиправними та скасування наказів про проведення перевірки полягає у відмінних правових наслідках такого оскарження.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 року у справі №816/228/17 зазначила, що у разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення. Виходячи з наведеного Велика Палата Верховного Суду не погоджується із позицією судів попередніх інстанцій у частині задоволення позову про протиправність наказу щодо призначення перевірки від 10 жовтня 2016 року № 1336, оскільки такий спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. При цьому поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Суд зазначає, що у справі №816/228/17 позивач оскаржував наказ про проведення перевірки та також просив суд визнати недійсним акт перевірки, складений за результатами такої перевірки, не покликаючись на прийняття за його наслідками податкових повідомлень-рішень.

У даному ж випадку позивач оскаржує наказ про призначення перевірки та прийняті за наслідками реалізації цього наказу податкові повідомлення-рішення, отже обставини справ №816/228/17 та №420/6297/20 не є повністю подібними, виникли при існуванні відмінних правовідносин.

Разом з цим суттєвим суд вважає інше: направляючи дану справу на новий розгляд до суду першої інстанції (постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18.04.2024 року), суд касаційної інстанції вказав на неповне встановлення судами попередніх інстанцій обставин, що мають значення для справи по суті усіх заявлених вимог (ст.353 КАС України).

Згідно ч.ч.1,3 ст.354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги. У разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Згідно ч.2 ст.356 КАС України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися вказівка про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду.

Як убачається з тексту постанови Верховного Суду у даній справі, суд касаційної інстанції при перегляді судових рішень не знайшов порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених ст.19 КАС України, в якості обов`язкової підстави для скасування судових рішень та, відповідно, закриття провадження у справі в частині позовних вимог про оскарження Наказу.

Відповідно до ч.5 ст.353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

З цього убачається, що висновком суду касаційної інстанції є необхідність вирішення спору по суті за усіма позовними вимогами. У разі порушення правил юрисдикції адміністративних судів незалежно від доводів касаційної скарги суд касаційної інстанції скасував би попередні судові рішення та закрив провадження у справі в частині вимог про оскарження наказу.

При новому розгляді справи суд виходить з того, що за резолютивною частиною постанови Верховного суду від 18.04.2024 року на новий розгляд суду першої інстанції направлена справа №420/6297/20 за вимогами, що заявлені позивачем, у тому числі щодо скасування наказу №178 від 11.06.2020 року, адже іншого резолютивна частина постанови Верховного Суду не передбачає.

Тому суд вважає, що дана справа має бути розглянута по суті усіх позовних вимог, у тому числі про визнання протиправним та скасування наказу №178 від 11.06.2020 року.

З цих підстав суд відхиляє посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 року у справі №816/228/17, та на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 07 березня 2024 року у справі №320/5934/23 та вважає, що у задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 180, 181, 238, 243, 248, 250, 256 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви Одеської митниці про закриття провадження в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу від 11.06.2020 року №178 «Про проведення документальної невиїзної перевірки дотримання вимог законодавства України з питань митної справи».

Ухвала окремо оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її проголошення.

Повний текст ухвали складено та підписано 29 листопада 2024 року.

Суддя М.М. Аракелян