Рішення

від 29.11.2024 по справі 420/14743/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №420/14743/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2024 рокум. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Свиди Л.І.

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі, зобов`язання виплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), але не більш як за шість місяців, за період з 18.08.2021 року по 16.04.2024 року відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України та наданий відповідачу строк для подання до суду відзиву на цю заяву, позивачу - відповіді на відзив.

Позов обґрунтований позивачем тим, що за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення. 16.04.2024 року на розрахунковий рахунок позивача нарахована індексація грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/5753/23 у розмірі 49823,49 грн. Позивач вважає ненарахування та невиплату йому середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі - протиправними. Крім того, позивач вважає за необхідне стягнути з відповідача на його користь компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації.

З відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач позов не визнає та вказує, що виплата індексації грошового забезпечення (у даному випадку за рішенням суду) не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку в розумінні Порядку №100. Позивачем у позовній заяві не зазначено, а матеріали справи не містять доказів щодо наявності інших правових підстав для виплати позивачу середнього заробітку, передбачених Порядком №100. На думку відповідача, невиплата індексації не може слугувати підставою для проведення виплати середнього заробітку за час затримки виплат відповідно до Порядку №100, оскільки пунктом 1 Порядку №100 визначено вичерпний перелік підстав застосування цього Порядку. Відповідач зазначає, що в переліку нормативно-правових актів на момент нарахування індексації був відсутній механізм нарахування компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати на суму невиплаченої індексації.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 та згідно витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 «По особовому складу» №198-ОС від 18.08.2021 року виключений зі списків особового складу управління та знятий з усіх видів забезпечення з 20.08.2021 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 року у справі №420/5753/23, що набрало законної сили на підставі постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.04.2024 року, зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року з урахуванням виплачених сум.

16.04.2024 року на картковий рахунок позивача відповідачем виплачено індексацію грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі №420/5753/23 в сумі 49823,49 грн.

Позивач вважає, що у зв`язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення відповідачем затримано розрахунок при звільненні, тому він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків виплати індексації грошового забезпечення, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до п. 1.2, 1.3, 1.9 Розділу І «Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України», затвердженої Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України 20.05.2008 року №425, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 червня 2008 р. за №537/15228, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем служби. Індексація грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством.

Згідно з п. 2, 3, 9 Розділу І «Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 25 червня 2018 року №558 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за №854/32306, грошове забезпечення означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату. Індексація грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством.

Зі змісту наданих матеріалів вбачається, що позивачу у день звільнення не було проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення в повному обсязі.

У зв`язку з несвоєчасним нарахуванням та виплатою позивачу індексації грошового забезпечення в повному обсязі на підставі рішення суду, на його думку, виникли підстави для виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби, а тому до таких правовідносин необхідно застосовувати положення ст. 116-117 Кодексу законів про працю України, як таких, що є загальними та поширюються на всіх працівників.

Відповідно до положень ст. 116 Кодексу законів про працю України (в редакції, що діяла станом на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно положень ст. 117 Кодексу законів про працю України (в редакції, що діяла станом на час звільнення позивача з військової служби) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Так, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Цією нормою Кодексу законів про працю України на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрали чинності з 19 липня 2022 року.

Верховний Суд у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 висловив правову позицію щодо застосування приписів статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ у подібних правовідносинах, яку надалі підтримано Верховним Судом у інших справах за подібних обставин, зокрема у постановах від 14 березня 2024 року (справа №560/6960/23), від 31 жовтня 2023 року (справа №240/15141/22), від 29 січня 2024 року (справа №560/9586/22) та від 22 лютого 2024 року (справа №560/831/23).

Так, в наведених справах Верховний Суд зазначав, що ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року та від 26 лютого 2020 року у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17.

Водночас Верховний Суд у постановах від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22 та від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ.

Наведений у цих постановах підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 Кодексу законів про працю України не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Так, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, у чинній редакції, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

У справі, що розглядається, спірний період тривав з 21.08.2021 року (наступний день за датою виключення зі списків особового складу) по 16.04.2024 року, тобто у день, коли на виконання рішення суду у справі №420/5753/23 на користь позивача виплачено кошти.

Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19 липня 2022 року.

Водночас для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 Кодексу законів про працю України, необхідно насамперед установити дату виникнення спірних правовідносин, пов`язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.

Незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.

Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 Кодексу законів про працю України у справі, є 20.08.2021 року - дата виключення зі списків особового складу позивача та дата розрахунку з ним.

За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01 травня 2024 року у справі №140/16184/23.

Однак, період стягнення середнього заробітку з 19 липня 2022 року до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Саме тому, враховуючи постанови Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: з 21.08.2021 року до 18.07.2022 року та з 19.07.2022 року по 16.04.2024 року (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 Кодексу законів про працю України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Таким чином, з урахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.08.2021 року по 16.04.2024 року, а не як вказує позивач за період з 18.08.2021 року по 16.04.2024 року.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, відповідно до п. 5, 8 якого нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення, позивачу нараховано за червень 2021 року - 16297,05 грн., за липень 2021 року - 16201,25 грн. Кількість календарних днів за цей період складає 61 день.

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 532,76 грн. (16297,05 грн. + 16201,25 грн. : 61 календарний день).

Період затримки розрахунку при звільненні становить - 363 робочих дні, а саме за період з 21.08.2021 року до 18.07.2022 року 230 робочих дні та з 19.07.2022 року по 16.04.2024 року 133 робочих дні (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 Кодексу законів про працю України).

Суд зазначає, що відсоток несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення позивача (істотність частки) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 21.08.2021 року по 18.07.2022 року складає 40,66 % (49823,49 грн. (грошове забезпечення позивача, виплачене йому з порушенням термінів) / 122534,80 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (230 днів) х 100).

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню (з урахуванням принципу співмірності) за період з 21.08.2021 року по 18.07.2022 року, становить: 532,76 грн. (середньоденний заробіток позивача) * 40,66 % * 230 (днів затримки розрахунку) = 49822,65 грн.

Також, сума, яка підлягає відшкодуванню за період з 19.07.2022 року по 16.04.2024 року (у межах шести місяців, визначених у діючій редакції статті 117 Кодексу законів про працю України), становить: 532,76 грн. (середньоденний заробіток позивача) 133 (днів затримки розрахунку) = 70857,08 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При прийнятті рішення суд враховує, що бездіяльність - це не вчинення у встановлений законом строк дії, яку суб`єкт владних повноважень повинен був здійснити.

Таким чином, бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною.

Враховуючи зазначене, у суду є всі підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 120679,73 грн. з відрахуванням належних податків та зборів.

Суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За приписами статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених строків виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата, індексація).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону №2050-ІІІ).

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 року №159 затверджено «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати».

Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Згідно з абз. 1 п. 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії, індексації); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата, індексація). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем індексації, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим, виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону №2050 та п. 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 46 Закону №1058-ІV, ст. 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.

Тотожна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14.04.2021 року у справі №465/322/17.

При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону №2050-ІІІ та окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 13.11.2018 року у справі №814/1527/17, від 18.12.2018 року у справі №816/301/16, від 04.01.2019 року у справі №159/1615/17, від 30.09.2020 року у справі №2-а-1/11, від 15.10.2020 року у справі №240/11439/19, від 31.08.2021 року у справі №264/6796/16-а.

Крім того, у постанові від 05.03.2020 року у справі №140/1547/19 Верховний Суд зазначив: «Згідно з положеннями статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до статті 6 Закону №2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.».

Суд зазначає, що підприємство, установа, організація (в даному випадку військова частинна), з вини якого не було вчасно нараховано та виплачено дохід (в даному випадку індексація), повинен здійснити виплату такого доходу (в даному випадку індексації) з одночасною виплатою суми компенсації. Невиплата особі суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена виплата заборгованості, є порушенням її прав на отримання такої компенсації.

Враховуючи зазначене, у суду є всі підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної її виплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат, зокрема, сплаченого судового збору, він підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань у відповідності до приписів ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. 6, 14, 90, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі, зобов`язання виплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), але не більш як за шість місяців, за період з 18.08.2021 року по 16.04.2024 року відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 120679,73 грн. з відрахуванням належних податків та зборів.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної її виплати.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

СуддяЛеонід СВИДА