Рішення

від 28.11.2024 по справі 500/5436/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/5436/24

28 листопада 2024 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі: судді Осташа А. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Тернопільської районної державної (військової) адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася із позовом до Управління праці та соціального захисту населення Тернопільської районної державної (військової) адміністрації (далі - відповідач) в якому, із врахуванням нової редакції позовної заяви від 26.09.2024, просить:

- визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини;

- зобов`язати призначити та виплатити ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, перебуваючи в Танзанії, звернулась 07.06.2024 до Управління праці та соціального захисту населення УСЗН Тернопільської РВА з заявою щодо виплати допомоги при народженні дитини, проте, отримала відмову у призначені та виплаті допомоги.

В подальшому, будучи в Україні, 12.08.2024 вона повторно звернулася до Відповідача із заявою про виплату такої допомоги. Відповідач, зсилаючись на положення Постанови Кабінету Міністрів України №1751 від 27.12.2021 позивачці було відмовлено у призначенні державної соціальної допомоги при народженні дитини у зв`язку із тим, що відповідна заява була подана до органу соціального захисту населення пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

На думку позивачки, таке рішення відповідача про відмову в призначенні позивачеві допомоги при народженні дитини є протиправним, призводить до порушення інтересів дитини, тому остання звернулась до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою суду від 09.09.2024 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 30.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач 10.10.2024 надав до суду відзив на позов, в якому вказав, що у спірних правовідносинах відповідач діяв згідно з нормами чинного законодавства.

Підставою для відмови позивачці у призначенні державної соціальної допомоги при народженні дитини стало не дотримання останньою вимог постанови КМУ №1751. Відповідач зазначив, що відповідно до п. 12 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого постановою КМУ № 1751 від 27.12.2001, допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини. Відповідач вказав, що позивачем пропущено строк звернення за призначенням допомоги при народженні дитини. Просить відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини та дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та не заперечується сторонами по справі те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта № НОМЕР_1 12.06.2023 на території Об`єднаної Республіки Танзанії в позивачки народився син - ОСОБА_2 , свідоцтво про народження видано Об`єднаною Республікою Танзанія, номер запису 703735398509, засвідчено 24.04.2024 посольством України в Республіці Кенії.

Син позивачки, ОСОБА_2 , згідно з рішенням Посольства України в Республіці Кенія від 12.06.2023 набув громадянства України на підставі ч. 1 ст.7 Закону України «Про громадянство України», що підтверджується довідкою Посольства України в Республіці Кенія від 30.05.2024 №61619/19-530-73715 про реєстрацію особи громадянином України.

07.06.2024 засобами поштового зв`язку звернулася до Управління праці та соціального захисту населення Тернопільської районної військової державної адміністрації із заявою про призначення державної допомоги при народженні дитини.

За результатами розгляду заяви та доданих документів УСЗН Тернопільської РВА повідомлено про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини, оскільки, згідно поданої заяви позивачка разом із своєю дитиною проживає в Об`єднаній Республіці Танзанія, а надіслана до управління заява про призначення державної соціальної допомоги при народженні дитини та видані компетентними органами країни перебування документи, засвідчують народження дитини цінним листом зареєстрованим через Укрпошту ВПЗ №25 м.Тернопіль, адреса відправника с. В.Гаї, що суперечить одночасному перебуванню позивачки у двох країнах.

Рекомендовано звернутися до ЦНАПу Великогаївської ОТГ.

Прибувши в Україну, 12.08.2023, ОСОБА_1 звернулася до Управління соціальної політики ТМР із заявою про призначення грошової допомоги.

Управління соціального захисту населення Тернопільської РВА, повідомленням від 23.08.2024, відмовило у призначенні допомоги при народженні дитини.

Вважаючи вказану відмову протиправною позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У статті 3 Конституції України визнаються найвищою соціальною цінністю людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України від 21.11.1992 № 2811-ХІІ "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" (далі - Закон № 2811-XII).

Цей Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім`ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 2811-ХІІ громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України. Згідно із ч.ч. 3, 4 ст. 1 Закону № 2811-ХІІ порядок призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону № 2811-ХІІ одним із видів державної допомоги сім`ям з дітьми є допомога при народженні дитини.

Відповідно до ст. 10 Закону № 2811-XII допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Згідно із ч. 1 ст. 12 Закону № 2811-XII допомога при народженні першої та кожної наступної дитини призначається у розмірі 41280 гривень. Виплата допомоги здійснюється одноразово у сумі 10320 гривень, решта суми допомоги виплачується протягом наступних 36 місяців рівними частинами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За приписами ст. 11 Закону № 2811-XII для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним.

Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.

Зазначені норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27.12.2001 (далі - Порядок № 1751, у редакціїї на час виникнення спірних правовідносин).

Зокрема, відповідно до п. 12 цього Порядку допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

Отже, процитованими вище правовими нормами передбачені певні обмеження, які стосуються строку подання заяви про призначення допомоги при народженні дитини.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону № 2811-ХІІ та п. 12 Порядку № 1751 допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. Згідно абз. 8 п. 11 Порядку № 1751 жінки, які мають задеклароване (зареєстроване) місце проживання (перебування) на території України і народили дитину під час тимчасового перебування за межами України, подають видані компетентними органами країни перебування і легалізовані в установленому порядку документи, що засвідчують народження дитини, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Судом встановлено, що ці норми діяли на момент народження дитини позивачки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Тобто, ще на момент народження дитини, законодавством вже було передбачено, щоо жінка, яка постійно проживає на території України і під час тимчасового перебування за межами України народила дитину та отримала свідоцтво про народження дитини в тій країні де народила, при зверненні до органу праці та соціального захисту населення за призначенням допомоги при народженні дитини, вона подає документ, що засвідчує народження дитини, виданий компетентними органами країни перебування, і легалізовані в установленому порядку документи, тобто з офіційним перекладом на українську мову.

Суд зазначає, що в квітні 2023 року дійсно Постановою КМУ від 18.04.2023 за № 340 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо надання окремих видів грошової допомоги, пільг і житлових субсидій» пункт 11 Порядку № 1751 доповнено новим абзацом такого змісту: «У період дії воєнного стану для призначення допомоги при народженні дитини один із батьків (опікун), який тимчасово перебуває за межами України (крім осіб, які перебувають на території держави, визнаної згідно із законом державою-окупантом та/або державою-агресором щодо України), надсилає до органу соціального захисту населення за своїм зареєстрованим (задекларованим) місцем проживання (перебування) заяву та видані компетентними органами країни перебування і легалізовані в установленому порядку документи, що засвідчують народження дитини».

Вказані зміни набрали чинності 20.04.2023 року.

Як встановлено судом, 07.06.2024 позивач звернулася до відповідача з заявою про призначення допомоги при народженні дитини.

Відповідач відмовив позивачці у призначенні вказаної виплати, оскільки позивачка проживає в Танзанії, про що власноручно зазначила у тій же заяві, а сама заява була подана через відділення «Укрпошти» із зазначенням адреси відправника: с.В.Гаї.

Суд погоджується з позицією відповідача викладеною у відмові від 11.06.2024, оскільки вищезазначений факт ставить під сумнів достовірність подання заяви самою позивачкою, а тому є порушенням Постанови КМУ №1784. Крім того, суд враховує, що у новій редакції позову, позивачка саме зазначає, що станом на 07.06.2024 ще знаходилась за межами України, а тому не могла особисто подавати заяву про призначення допомоги при народженні дитини.

Вже будучи в Україні, позивачка 12.08.2024 повторно звернулася із заявою про призначення допомоги при народженні дитини.

Однак, відповідач знову відмовив ОСОБА_1 у такій виплаті зсилаючись на пропущення нею 12-ти місячного строку звернення до компетентних органів.

Суд не погоджується із такими діями відповідача та з приводу пропуску позивачем строку на подання до органу соціального захисту заяви на про призначення допомоги при народженні дитини, зазначає наступне.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. У даний адміністративний позов фактично заявлений в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення.

Крім того, наслідки взагалі будь-якої правової поведінки батьків дитини об`єктивно не можуть бути визнані вагомими причинами для позбавлення самої дитини потенційно належних їй грошових виплат від Держави України, у разі належності до громадянства цієї країни.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 591/610/16-а, від 07.04.2020 року у справі №226/450/17.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, передбачене ч. 7 ст. 11 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» та п. 12 Порядку № 1751, положення, що допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини, не дає підстав стверджувати, що даний термін є присічним та не може бути поновленим при наявності поважних причин.

До того ж, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово було продовжено та який триває по сьогоднішній день.

Суд вкотре зазначає, що неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, не може призводити до порушення інтересів дитини.

Отже, на думку суду, пропущення позивачкою законодавчо встановленого строку звернення із заявою про виплату допомоги при народженні дитини відбулося з об`єктивних причин та є дійсно істотними перешкодами для своєчасного вчинення відповідних дій.

Разом з тим, у цій справі позивач просить визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення тернопільської РВА щодо невиплати допомоги при народженні дитини.

Суд зазначає, що за загальним правилом під бездіяльністю слід розуміти не вчинення зобов`язаною особою належної дії (що за формою є статичним варіантом правової поведінки та за змістом є відсутністю жодної дії як такої). Отже, бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це пасивна поведінка, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи, або нездійснення суб`єктом владних повноважень дій, які випливають із його повноважень на виконання вимог чинного законодавства та впливають на права, свободи та інтереси фізичної/юридичної особи.

Між тим, у даному конкретному випадку владним суб`єктом були вчинені саме дії у вигляді відмови у призначенні та виплаті такої допомоги, а не бездіяльність як помилково вважає позивач.

Підстав для задоволення позовних вимог стосовно визнання протиправною бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах немає.

З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства, враховуючи вимоги статті 245 КАС України, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивачки є прийняття судом рішення про визнання протиправним та скасування рішення відповідача викладеного у формі повідомлення від 23.08.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні допомоги при народженні дитини та зобов`язання відповідача призначити та виплатити позивачу допомогу при народженні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судових витрат по справі немає.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Тернопільської районної державної (військової) адміністрації, викладене у формі повідомлення від 23.08.2024, щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини.

3. Зобов`язати Управління соціального захисту населення Тернопільської районної державної (військової) адміністрації призначити та виплатити ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у порядку та розмірі, встановленихстаттею 12 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 28 листопада 2024 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач:

- Управління соціального захисту населення Тернопільської районної державної (військової) адміністрації (місцезнаходження/місце проживання: вул. Кривоноса, 10,м. Тернопіль,Тернопільський р-н, Тернопільська обл.,46015 код ЄДРПОУ/РНОКПП 03195518);

Головуючий суддяОсташ А.В.