Постанова

від 27.11.2024 по справі 761/9758/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/16530/2024

Справа № 761/9758/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

27 листопада 2024 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Сіромашенко Н.В. в м. Київ 22 серпня 2024 року за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи заступник начальника Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ляш Юлія Павлівна, стягувач ОСОБА_2 , на бездіяльність державного виконавця,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

14 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даною скаргою, просив визнати бездіяльність заступника начальника Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ляш Ю.П., що полягає у незнятті арешту з майна боржника ОСОБА_1 , накладеного у ВП № НОМЕР_2 протиправною, зобов`язати заступника начальника Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ляш Ю.П. зняти арешт з земельної ділянки пл. 0,2500 га., кадастровий номер 3221484005:01:009:0009, що знаходиться за адресою Київська область, Васильківський район, Кушнірська сільська рада, с. Зелений Бір, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , накладеного на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер ВП НОМЕР_2, виданий 20 лютого 2014 року, видавник відділ державної виконавчої служби Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області, старший державний виконавець Валюх О.В., номер запису про обтяження № 4974784 (спеціальний розділ) від 14 березня 2014 року.

Скаргу обґрунтовував тим, що 26 лютого 2024 року при формуванні інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо належної йому на праві власності земельної ділянки стало відомо про наявність запису про обтяження від 14 березня 2014 року, здійсненого на підставі постанови державного виконавця від 20 лютого 2014 року у ВП НОМЕР_2.

26 лютого 2024 року він звернувся з запитом про надання інформації до відділу виконавчої служби, в якому також вимагав зняти арешт з належної йому земельної ділянки.

Згідно відповіді Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 04 березня 2024 року, йому повідомлено, що за заявою стягувача ПАТ КБ «Надра» було відкрито виконавче провадження згідно виконавчого листа № 2-991 від 13 грудня 2012 року, виданого Шевченківскьким районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» боргу в розмірі 1765631,04 грн. З метою стягнення боргу та фактичного виконання винесено постанову про арешт майна боржника від 20 лютого 2014 року, номер обтяження 49747784. Рішення згідно виконавчого листа не виконано, виконавчий збір в сумі 176563,10 грн. боржником не сплачено. 11 грудня 2014 року виконавчий документ повернуто на адресу стягувача згідно п. 4 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Вказував, що заступником начальника відділу державної виконавчої служби розглянуто запит не в повному обсязі та прийнято незаконне та необґрунтоване рішення щодо відмови у зняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 , оскільки відповідно до ст. 512 - 516 ЦК України, 21 червня 2022 року між ТОВ «Інком-Фінанс» як новим кредитором за кредитним договором № 184/П/29/2007-840 від 14 грудня 2007 року, за яким з ОСОБА_1 стягувалась заборгованість, та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги за кредитним договором, за умовами якого первісний кредитор відступив новому кредитору права вимоги за кредитним договором. 17 серпня 2022 року перед новим кредитором ОСОБА_2 зобов`язання за кредитним договором № 184/П/29/2007-840 від 14 грудня 2007 року виконано в повному обсязі, на підставі чого отримано довідку про відсутність заборгованості.

Отже, на момент пред`явлення до суду скарги про зняття арешту з майна, заявник погасив борг перед особою, яка придбала право вимоги за зобов`язанням, на виконання якого видавався виконавчий документ, у добровільному порядку поза межами виконавчого провадження № НОМЕР_2, яке є завершеним і матеріали якого знищено виконавчою службою.

За таких обставин вважав, що арешт, накладений на майно ОСОБА_1 для забезпечення виконання вже виконаного судового рішення, має бути знято, оскільки у подальшому застосуванні арешту відсутня необхідність. Зауважував, що наявність протягом тривалого часу (більше 10 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2024 року в задоволенні скарги відмовлено.

ОСОБА_1 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на поверхневість та упередженість, однобічність та неповноту судового розгляду, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків, викладених в ухвалі, обставинам справи, просив скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2024 року та прийняти постанову, якою задовольнити його скаргу, визнати бездіяльність заступника начальника Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ляш Ю.П., що полягає у незнятті арешту з майна боржника ОСОБА_1 , накладеного у ВП № НОМЕР_2 протиправною, зобов`язати заступника начальника Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ляш Ю.П. зняти арешт з земельної ділянки пл. 0,2500 га., кадастровий номер 3221484005:01:009:0009, що знаходиться за адресою Київська область, Васильківський район, Кушнірська сільська рада, с. Зелений Бір, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , накладеного на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер ВП НОМЕР_2, виданий 20 лютого 2014 року, видавник відділ державної виконавчої служби Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області, старший державний виконавець Валюх О.В., номер запису про обтяження № 4974784 (спеціальний розділ) від 14 березня 2014 року.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на обставини, встановлені судом, зміст ст. 13, 59, 2 Закону України «Про виконавче провадження», рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2022 року № 9-р(ІІ)/2022 про необхідність утримання держави від застосування надмірних засобів втручання у право власності та інше добросовісне володіння.

Вказував, що з огляду на те, що 1) виконавче провадження щодо виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва (виконавчий лист № 2-991 від 13 грудня 2012 року) знищено в зв`язку із з закінченням строку його зберігання; 2) стягувач надав боржнику довідку про відсутність заборгованості згідно боргу, визначеного виконавчим листом № 2-991, виданим 13 грудня 2012 року Шевченківським районним судом м. Києва, тобто по рішенню суду зобов`язання виконані в добровільному порядку, а не в рамках виконавчого провадження; 3) державний виконавець не вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження - скаржник вважає, що наявність арешту на його майно більше 10 років безпідставно обмежує його право на розпорядження майном, порушує право на мирне володіння майном, не відповідає принципу пропорційності втручання після добровільного погашення боргу за рішенням суду.

Також вважав, що знищення виконавчого провадження, строк зберігання якого закінчився, без вирішення питання про зняття арешту з майна боржника, і наступні дії державного виконавця щодо незняття арешту з майна боржника за його заявою суперечать таким засадам, як верховенство права, справедливість, розумність строків виконавчого провадження, співмірність заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

Вказував, що незняття арешту з майна боржника, що був накладений 10 років тому, зважаючи на знищення матеріалів виконавчого провадження. є непропорційним втручанням у право власності заявника, оскільки він не може вільно на власний розсуд розпоряджатися своєю власністю, і всупереч принципу «відповідальності держави перед людиною» має зареєстровані державою обтяження майна за відсутності на те правових підстав (виконавчі провадження відсутні).

Наводив зміст ст. 451 ЦПК України, вказував, що з огляду на обґрунтованість скарги, суд мав зобов`язати орган державної виконавчої служби усунути порушення (поновити порушене право заявника) шляхом зняття арешту з майна боржника.

Посилався на постанову Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 2/0301/806/11, в якій висловлено правові висновки щодо захисту прав боржника у виконавчому провадженні в разі повного виконання рішення суду.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

В судове засідання 27 листопада 2024 року учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлялись шляхом направлення судових повісток-повідомлень до електронних кабінетів, на відомі суду поштові та електронні адреси, причин неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення судового засідання не направляли.

Представником заявника ОСОБА_1 подано клопотання про розгляд справи у його відсутності, вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі, просив задовольнити.

Відповідно до статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що 14 грудня 2007 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Надра» уклали кредитний договір № 184/П/29/2007-840, за умовами якого банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 171364,50 доларів США в порядку та на умовах, визначених цим договором за програмою «Нове житло» строком до 13 грудня 2027 року (а. с. 13 - 14).

21 червня 2022 року ТОВ «Укрдебт Плюс» та ТОВ «Інком-Фінанс» уклали договір факторингу, згідно п. 1.1 якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов`язується відступити факторові своїх права грошової вимоги до боржника за кредитним договором № 184/П/29/2007-840 від 14 грудня 2007 року, укладеному ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 . За основним договором відступаються наступні права: право вимоги повернення заборгованості за основною сумою кредиту відповідно до основного договору в сумі 162597,96 доларів США, право вимоги сплати процентів за користування кредитом в розмірі, встановленому основним договором нарахованих та несплачених в сумі 31747,03 доларів США. 23 квітня 2020 року між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «Укрдебт Плюс» був укладений договір № GL3N216868 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, посвідчений Розсохою С.С. , приватним нотаріусом КМНО, за реєстровим № 2096, відповідно до якого клієнт набув статус кредитора за кредитним договором № 184/П/29/2007-840 від 14 грудня 2007 року (а. с. 15 - 16).

21 червня 2022 року ТОВ «Укрдебт Плюс» та ТОВ «Інком-Фінанс» підписали акт приймання-передачі прав вимоги до договору факторингу від 21 червня 2022 року, відповідно до якого клієнт передав, а фактор прийняв право вимоги до боржника за кредитним договором № 184/П/29/2007-840 від 14 грудня 2007 року (а. с. 17), акт приймання-передачі реєстру боржників (а. с. 17 зворот), акт приймання-передачі документації до договору факторингу (а. с. 18).

Згідно довідки ТОВ «Укрдебт Плюс» від 22 червня 2022 року, виданої ОСОБА_1 , товариство повідомило, що набуло статус кредитора за договором кредиту № 184/П/29/2007-840 від 14 грудня 2007 року на підставі договору № GL3N216868 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 23 квітня 2020 року, посвідчений Розсохою С.С. , приватним нотаріусом КМНО, за реєстровим № 2096, і станом на 22 червня 2022 року зобов`язання ОСОБА_1 перед товариством за договором кредиту відсутні в зв`язку з укладанням договору факторингу від 21 червня 2022 року, згідно якого права вимоги за кредитним договором перейшли до ТОВ «Інком-Фінанс» (а. с. 18 зворот).

21 червня 2022 року ТОВ «Інком-Фінанс» та ОСОБА_2 уклали договір про відступлення прав вимоги, згідно п. 1.1 якого первісний кредитор передає, а новий кредитор набуває права вимоги та інші права, що належать первісному кредитору на момент переходу права вимоги за кредитним договором № 184/П/29/2007-840 від 14 грудня 2007 року, укладеному ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 . Згідно п. 1.2 договору, за основним договором відступається право вимоги повернення заборгованості за основною сумою кредиту відповідно до основного договору в сумі 162597,96 доларів США, право вимоги сплати процентів за користування кредитом в розмірі, встановленому основним договором нарахованих та несплачених в сумі 31747,03 доларів США. Згідно п. 1.3 договору, відступлення права вимоги за договором, вказаним в п. 1.1 цього договору, здійснюється в повному обсязі та на умовах, які існуватимуть на момент переходу права вимоги (за виключенням прав нарахування процентів за користування коштами в майбутньому, права стягнення та нарахування пені, комісійної винагороди інших платежів, встановлених умовами основного договору та чинним законодавством України) (а. с. 19).

21 червня 2022 року ТОВ «Інком-Фінанс» та ОСОБА_2 підписали акт приймання-передачі реєстру боржників (а. с. 20), акт приймання-передачі документації до договору про відступлення права вимоги (а. с. 20 зворот), акт приймання-передачі прав вимоги до договору про відступлення прав вимоги (а. с. 21).

21 червня 2022 року ТОВ «Інком-Фінанс» направило повідомлення на адресу ОСОБА_1 про те, що ТОВ «Інком-Фінанс», що набуло статус кредитора за кредитним договором № 184/П/29/2007-840 від 14 грудня 2007 року на підставі договору факторингу від 21 червня 2022 року, який було укладено між ТОВ «Укрдебт Плюс» та ТОВ «Інком-Фінанс», підтверджує, що станом на 21 червня 2022 року зобов`язання до ОСОБА_1 за кредитним договором № 184/П/29/2007-840 від 14 грудня 2007 року відсутні, в зв`язку з відступленням права вимоги на користь ОСОБА_2 на підставі договору про відступлення права вимоги від 21 червня 2022 року (а. с. 21 зворот).

Згідно довідки, виданої 17 серпня 2022 року ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , що набула статусу кредитора за кредитним договором № 184/П/29/2007-840 від 14 грудня 2007 року на підставі договору про відступлення права вимоги від 21 червня 2022 року, укладеному з ТОВ «Інком-Фінанс» (ТОВ «Інком-Фінанс» право вимоги перейшло від ТОВ «Укрдебт Плюс» на підставі договору факторингу від 21 червня 2022 року, ТОВ «Укрдебт Плюс» набуло право вимоги за кредитним договором від ПАТ КБ «Надра» на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги № GL3N216868 від 23 квітня 2020 року), підтверджує, що станом на 17 серпня 2022 року зобов`язання ОСОБА_1 по кредитному договору № 184/П/29/2007-840 від 14 грудня 2007 року припинені, жодних майнових або фінансових претензій не має (а. с. 22).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно від 26 лютого 2024 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3221484005:01:009:0009, що знаходиться за адресою Київська область, Васильківський район, Кушнірська сільська рада, с. Зелений Бір; 14 березня 2014 року на земельну ділянку накладено арешт на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер ВП НОМЕР_2, виданий 20 лютого 2014 року, видавник старший державний виконавець Валюх О.В., суб`єкт обтяження - Відділ державної виконавчої служби Васильківського міськрайонного управління юстиції у Київській області (а. с. 8).

26 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) з запитом про надання інформації, в якому просив повідомити, на підставі якого виконавчого документу було накладено арешт на його майно, надати інформацію про хід виконавчого провадження, надати інформацію, чи перебуває даний виконавчий документ на виконанні у Васильківському ВДВС; зняти арешт з належного йому нерухомого майна, накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер 4974784 (спеціальний розділ) від 14 березня 2014 року, надати йому письмову відповідь (а. с. 9).

Листом Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) від 04 березня 2024 року ОСОБА_1 повідомлено, що за заявою стягувача було відкрито виконавче провадження згідно виконавчого листа № 2-991 від 13 грудня 2012 року, виданого Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» боргу в сумі 1 765 631,04 грн., з метою стягнення боргу та фактичного виконання винесено постанову про арешт майна боржника від 20 лютого 2014 року, номер обтяження 49747784. Однак рішення згідно виконавчого листа № 2-991 від 13 грудня 2012 року не виконано, виконавчий збір в сумі 176563,10 грн. боржником не сплачено. Роз`яснено, що за змістом ч. 1 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» при відсутності фактичного стягнення суми заборгованості, або без реального повернення майна стягувачу, навіть при відмові стягувача від примусового стягнення, виконавчий збір підлягає стягненню незалежно від підстав завершення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу. Тобто, навіть якщо рішення суду або іншого органу не було виконано фактично, виконавчий збір повинен бути стягнутий все одно. 11 грудня 2014 року виконавчий документ повернуто на адресу стягувача згідно п. 4 ч.1 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» (а. с. 10).

Згідно витягу з Автоматизованої системи виконавчих проваджень щодо виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2, виконавчим документом у даному виконавчому провадженні є виконавчий лист від 13 грудня 2012 року № 2-991, виданий Шевченківським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» боргу 1 765 631,04 грн. Виконавче провадження було відкрито постановою державного виконавця ВДВС Васильківського МРУЮ від 05 серпня 2013 року. Постановами старшого державного виконавця від 13 серпня 2013 року винесено постанову про стягнення виконавчого збору та стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій. Постановою старшого державного виконавця ВДВС Васильківського МРУЮ від 20 лютого 2014 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Постановою старшого державного виконавця ВДВС Васильківського МРУЮ від 11 грудня 2014 року виконавчий документ повернуто стягувачеві з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» (стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій, а саме не проавансував витрати на виготовлення експертизи) (а. с. 59 - 60).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частин другої, третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні скарги на бездіяльність державного виконавця, суд першої інстанції виходив із відсутності переконливих доказів на підтвердження неправомірної бездіяльності заступника начальника Васильківського ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) Ляш Ю.П., враховуючи, що Закон України «Про виконавче провадження» на час повернення виконавчого листа стягувачу не покладав обов`язку на державного виконавця зняти арешт з майна боржника за невиконаним рішенням суду, відповідно, у Васильківського ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) при зверненні ОСОБА_1 зі скаргою були відсутні підстави для зняття арешту з належного йому майна, тому суд вважав, що доводи заявника, викладені у скарзі, не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи, у зв`язку з чим скарга не підлягає задоволенню.

Апеляційний суд не може погодитися повністю з висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, чинній на час вчинення державним виконавцем оскаржуваних дій).

Згідно зі статтею 11 Закону № 606-XIV державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Згідно ч. 1 - 3 ст. 57 Закону № 606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети.

Згідно ч. 1 ст. 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Згідно з пунктом 4 частини першої, частиною п`ятою статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених статтею 47 цього Закону, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

У разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника (частини перша та друга статті 50 Закону № 606?XIV.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 59 Закону № 1404-VIII (в редакції, чинній станом на момент звернення ОСОБА_1 з запитом в лютому 2024 року щодо зняття арешту з належного йому майна) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), від 03 лютого 2023 року у справі № 639/858/21 (провадження № 61-11506св22).

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17 (адміністративне провадження № К/9901/20268/18), Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 569/6234/22 (провадження № 61-2690св23) зазначено про те, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зауважував, що застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (у тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

У постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц (провадження № 61-12997св21), від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 (провадження № 61-12406св21), сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Відповідно до статті 23 Закону № 606-XIV строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються: 1) пред`явленням виконавчого документа до виконання; 2) частковим виконанням рішення боржником; 3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення. Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони.

Виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом (пункт 2 частини першої статті 22 Закону № 606-XIV).

Державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого документа, строк пред`явлення для примусового виконання якого закінчився, про що виносить відповідну постанову. Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення строку пред`явлення до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк, якщо інше не передбачено законом. Для інших виконавчих документів пропущений строк поновленню не підлягає (стаття 24 Закону № 606-XIV).

Отже, у справі, яка переглядається, строк пред`явлення до виконання виконавчого листа 2-991 після його повернення стягувачу 11 грудня 2014 року закінчився 11 грудня 2015 року. Із заявами про поновлення цього строку стягувач або його правонаступники не зверталися.

Судом встановлено, що за інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка з кадастровим номером 3221484005:01:009:0009, що знаходиться за адресою Київська область, Васильківський район, Кушнірська сільська рада, с. Зелений Бір. У вказаному реєстрі міститься посилання на те, що постановою державного виконавця від 20 лютого 2014 року (ВП № НОМЕР_2) накладено арешт на майно ОСОБА_1

08 березня 2024 року Васильківський ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) повідомив ОСОБА_1 про те, що відсутні підстави для зняття арешту з його майна, оскільки він не у повному обсязі виконав грошові зобов`язання у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2, включаючи несплату ним виконавчого збору в розмірі 176563,10 грн.

Встановивши, що виконавче провадження № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа № 2-991 було завершене 11 грудня 2014 року, оскільки виконавчий документ повернено стягувачу на підставі пункту 4 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV у зв`язку з тим, що стягувач не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, суд першої інстанції не врахував, що державний виконавець при поверненні виконавчого документа стягувачу не зазначив про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

При цьому суд першої інстанції не врахував, що з моменту завершення виконавчого провадження минуло більше 10 років, і матеріали справи не містять відомостей про те, що стягувач або його правонаступники повторно пред`являли вказані виконавчі листи до виконання.

Крім того, судом першої інстанції залишено поза увагою, що стягувач надав боржнику довідку про відсутність заборгованості згідно боргу, визначеного виконавчим листом № 2-991, виданим 13 грудня 2012 року Шевченківським районним судом м. Києва, тобто по рішенню суду зобов`язання виконані в добровільному порядку, а не в рамках виконавчого провадження.

Щодо наявності постанови державного виконавця, винесеної у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 , апеляційний суд зазначає наступне.

У частинах першій, другій статті 25 Закону № 606-XIV визначено, що державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно з частинами першою, сьомою статті 28 Закону № 606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

У частині третій статті 27 Закону № 606-XIV визначено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18 (провадження № 11-445апп19) вирішувала питання щодо правильного застосування судами частини другої статті 27 та частини третьої статті 40 Закону України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» при винесенні державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувачу.

У наведеній постанові, зокрема, зазначено: «Закон № 1404-VIII є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією, розробленою відповідно до законів № 1403-VIII і № 1404-VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню.

Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.

Так, положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII зобов`язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом.

Вказані положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII кореспондуються з нормою абзацу четвертого пункту 8 розділу III Інструкції.

Натомість частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

При цьому пункт 21 розділу ІІІ Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону № 1404-VІІІ, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 вказаного Закону. […]

Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору.

Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.

Крім цього, пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону № 1404-VIII. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Велика Палата Верховного Суду вважає вмотивованими висновки суду першої інстанції про те, що на момент виникнення спірних правовідносин обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору були: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення».

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 на неправомірні дії державного виконавця щодо незняття арешту з належного йому майна, накладеного в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2, суд першої інстанції не врахував, що за своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення, натомість вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень про стягнення боргу з ОСОБА_1 не привели до фактичного виконання виконавчого документа.

В автоматизованій системі виконавчого провадження відсутні відомості щодо наявності відкритих виконавчих проваджень з примусового виконання виконавчого листа №2-991 щодо боржника ОСОБА_1 та стягувача ПАТ КБ «Надра», або ТОВ «Укрдебт Плюс», або ТОВ «Інком-Фінанс», або ОСОБА_2 , яким почергово відступалось право вимоги за кредитним договором, стягнення заборгованості за яким є предметом виконавчого листа № 2-991. Не надав відповідних доказів і Васильківський ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ).

Подальше накладення арешту на майно боржника є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном та обмежує права ОСОБА_1 , позбавляє його можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним йому на праві власності майном.

Враховуючи викладене, бездіяльність посадових осіб Васильківського ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) щодо незняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 є неправомірною.

Розглядаючи скаргу ОСОБА_1 на дії посадових осіб Васильківського ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ), суд першої інстанції неправильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, безпідставно не застосував до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду, викладені у згаданих вище постановах.

Відповідно до частини другої статті 452 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Отже, оскільки на виконанні у державній виконавчій службі відсутні виконавчі провадження, а арешт на майно боржника у виконавчому провадженні діє з 2014 року, за обставинами цієї справи наявні підстави для зобов`язання посадових осіб виконавчої служби зняти арешт, накладений 20 лютого 2014 року на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1 , у межах виконавчого провадження ВП НОМЕР_2, оскільки надалі у застосуванні арешту відсутня необхідність.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат, та оскільки за наслідками апеляційного перегляду скарга ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця частково задоволена, з Васильківського ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 605,60 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2024 року скасувати та прийняти нову постанову.

Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця, заінтересовані особи заступник начальника Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ляш Юлія Павлівна, стягувач ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Визнати бездіяльність заступника начальника Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ляш Юлії Павлівни, що полягає у незнятті арешту з майна боржника ОСОБА_1 , накладеного у ВП № НОМЕР_2 протиправною

Зобов`язати Васильківський відділ державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з земельної ділянки з кадастровим номером 3221484005:01:009:0009, що знаходиться за адресою Київська область, Васильківський район, Кушнірська сільська рада, с. Зелений Бір, що належить ОСОБА_1 , накладений в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20 лютого 2014 року.

Стягнути з Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (Київська область м. Васильків вул. Покровська 5 код ЄДРПОУ 34842289) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 605,60 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.