Ухвала

від 22.11.2024 по справі 752/5287/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа 752/5287/23 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1

Провадження 11-кп/824/3187/2024 Доповідач в суді ІІ інстанції ? ОСОБА_2

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

22 листопада 2024 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі суддів:

ОСОБА_2 (головуючий), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретарки: ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційні скарги захисниці обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокатки ОСОБА_7 та захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 07 березня 2024 року, -

в с т а н о в и л а :

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 07 березня 2024 року ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.296 КК України та ОСОБА_10 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.7 ч.2 ст.115 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 05 травня 2024 року.

Дане рішення мотивовано тим, що ризики, які були констатовані при застосуванні запобіжного заходу у виді тримання під вартою не припинили свого існування, а саме, ризики передбачені п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Зокрема, судом було враховано тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачуються ОСОБА_10 та ОСОБА_6 , фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, покарання, що загрожує обвинуваченим у разі доведення їх вини, а також дані про їх особу. Підстав для зміни запобіжного заходу на більш м`який судом не встановлено.

В апеляційній скарзі з доповненнями захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 вказано на незаконність та необгрунтованість ухвали суду першої інстанції. Вказав на необгрунтованість висновків суду щодо наявності підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, які на думку захисника є формальними та необгрунтованими жодними доказами. Захисник вважає, що прокурором не було наведено достатніх доказів можливого впливу обвинуваченого на свідків, як і доказів перешкоджання судовому розгляду іншим чином або ж можливості вчинити новий злочин. Захисник вказав на те, що показання свідків вже зібрані та зафіксовані органом досудового розслідування, а враховуючи ставлення ОСОБА_8 до інкримінованого правопорушення навряд чи існує ризики його не процесуальної поведінки. Крім того, захисник вказав на те, що викладені в обвинувальному акті обставини інкримінованого ОСОБА_8 кримінального правопорушення надавали достатньо підстав для застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, оскільки застосування такого виду запобіжного заходу нівелює можливість чинити будь-які перешкоди під час розгляду справи в суді. На думку захисника, суспільна небезпечність кримінально караного діяння, в якому обвинувачується ОСОБА_8 дозволяла суду застосувати такий вид запобіжного заходу як домашній арешт, оскільки відповідно до ч.2 ст.181 КПК України, відповідно до яких домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі. Апелянт зазначив, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд не перевірив всіх обставин, на які посилалась сторона захисту та за яких до ОСОБА_8 можна було застосувати домашній арешт або ж інший, більш м`який запобіжний захід. Крім того, захисник вказав, що при вирішенні питання про продовження ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, судом не було враховано, що ОСОБА_8 раніше не судимий, має місце роботи та стійкі соціальні зв`язки. Окрім того, важливим фактором є те, що ОСОБА_8 усвідомлюючи відповідальність та визнаючи частково завдані збитки потерпілій стороні, готовий компенсувати завдану шкоду, про що свідчать квитанції про відправлення поштового переказу потерпілій стороні на загальну суму 12 500 грн. Також апелянт вказав, що ОСОБА_8 , вів соціально активний спосіб життя, займався спортом, громадський порядок не порушував, алкоголем та наркотичними речовинами не зловживав, під час досудового розслідування по цей час, активно сприяв розкриттю злочину, пішов на зустріч слідству. Захисник зазначив, що визначення судом застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, буде утримувати підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов`язки. Просив ухвалу скасувати, застосувати до ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту за адресою - АДРЕСА_1 за виключенням необхідності отримання медичної допомоги та необхідності прямувати до зони укриття від надзвичайних ситуацій техногенного, природного та воєнного характеру під час оголошення відповідної тривоги, з покладенням обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, або ж інший запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою, зокрема, у вигляді застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб з покладенням відповідних обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України або визначити розмір застави, який на думку колегії суддів буде достатній для виконання покладених на ОСОБА_8 обов`язків.

В апеляційній скарзі захисниці обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокатки ОСОБА_7 вказано на незаконність та необгрунтованість ухвали суду першої інстанції. На думку апелянтки, рішення суду не містить достатніх мотивів, які б підтверджували доцільність продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою. На переконання захисниці, обвинувальний акт відносно ОСОБА_6 містить неправильну кваліфікацію його правового діяння за ч.4 ст.296 КК України, яка не відповідає фактичним обставинам злочину та формулюванню обвинувачення. Тоді, як зі змісту викладу фактичних обставин та формулювання обвинувачення дії ОСОБА_6 та ОСОБА_8 слід кваліфікувати за ч.2 ст.296 КК України, тобто вчинення ними хуліганських дій відносно потерпілого групою осіб, що суттєво впливає на ступінь ймовірності існування вказаних судом ризиків. Захисниця зазначила, що судом при прийнятті рішення не враховано ряд обставин, зокрема те, що ОСОБА_6 раніше не судимий, має постійне місце проживання, є волонтером в умовах воєнного стану, за що був нагороджений грамотою, перебуває у офіційному шлюбі, від якого має малолітню дитину, єдиним годувальником в сім`ї. Також на утриманні обвинуваченого перебуває неповнолітня дитина від попереднього шлюбу, ОСОБА_11 . На переконання захисниці, вказані обставини характеризують обвинуваченого як особу, яка не є небезпечною для суспільства, значно переважають виключно декларативне твердження про побоювання обвинуваченим покарання за інкримінований злочин, втечі та переховування, що робить наведені прокурором ризики, зокрема й переховування від правосуддя маловірогідними, особливо в розрізі виправдання позбавлення особи свободи. Крім того, захисниця зазначила, що висновок суду про існування ризику переховування ОСОБА_6 не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки про це свідчить поведінка обвинуваченого під час перебування не під вартою. Щодо відсутності ризику впливу на свідків та потерпілих, захисниця вказала, що прокурором не конкретизовано анкетні дані тих учасників, на яких ймовірно буде вчинятися протиправний вплив, цінність володіння ними інформації для судового розгляду, спосіб впливу, мету, як хоча б теоретичне виправдання існування даної ризику, тоді як заяв, повідомлень про вчинення ознак кримінального правопорушення щодо свідків чи потерпілих з боку обвинуваченого за понад 1 рік до суду не подано. Просила ухвалу скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження застосування відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Застосувати відносно ОСОБА_6 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, із забороною залишати місце його проживання за адресою: АДРЕСА_2 , у нічний час або у вигляді застави як самостійного заходу чи альтернативного, у передбаченому ст.182 КПК України розмірі

Ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 07 березня 2024 року в частині продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_10 учасниками судового провадження не оскаржувалась.

У судове засідання учасники судового розгляду не з`явилися. Будь-яких клопотань про відкладення судового засіданні або повідомлень про неможливість прибуття у судове засідання на адресу суду не надіслали. У зв`язку із викладеним, колегія суддів вважала за можливе провести апеляційний розгляд скарг без участі сторін за правилами ч.4 ст.4221 КПИ України.

Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг з огляду на таке.

Як вбачається з апеляційних скарг, захисниками порушене питання про скасування оскаржуваної ухвали. Між тим, колегія суддів звертає увагу на те, що ухвала суду першої інстанції була постановлена 07 березня 2024 року, строк тримання обвинуваченого під вартою був визначений до 05 травня 2024 року. У подальшому щодо обвинувачених діяла інша ухвала, а оскаржувана ухвала втратила свою чинність. На день розгляду провадження судом апеляційної інстанції ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 07 березня 2024 року про продовження строку тримання обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_8 під вартою фактично втратила чинність. Висновки, які були зроблені в цій ухвалі, на сьогоднішній час втратили своє юридичне значення, що вказує на неможливість скасування цієї ухвали судом апеляційної інстанції.

Необхідність продовження строку тримання обвинуваченого під вартою суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.

За своєю правовою природою ризик вчинення підозрюваним, обвинуваченим дій (поведінки підозрюваного, обвинуваченого), перелік яких визначений ч.1 ст.177 КПК України, є твердженням, яке грунтується на доказах, про імовірність протидії підозрюваного, обвинуваченого кримінальному провадженню у одним із способів, зазначених в указаній нормі закону. Така протидія може мати місце як у майбутньому, так і нинішньому чи минулому. Проте, існування можливості такої протидії на майбутнє, повинно підтверджуватися доказами станом на момент ухвалення відповідного рішення. Це твердження знайшло своє підтвердження у ряді статей діючого КПК України. Зокрема, аналіз положень ч.2 ст.177, ч.1 ст.194, ч.1 ст.196, ч.3 ст.199 КПК України дає підстави стверджувати те, що як у випадку застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так і у випадку продовження строку дії цього запобіжного заходу суд вирішує питання про існування ризиків станом на час ухвалення відповідного рішення. У зв`язку із цим, колегія суддів вважає, що перевірка висновків суду першої інстанції про існування того чи іншого ризику, передбаченого ч.1 ст.177 КПК України, можлива лише під час дії ухвали про застосування запобіжного заходу чи продовження строку тримання під вартою, тобто у час, коли ці ризики дійсні та існує реальна можливість перевірки їх існування. Та обставина, що станом на час розгляду провадження оскаржувана ухвала втратила чинність унеможливлює скасування цієї ухвали, що вказує на необгрунтованість вимог захисників в частині скасування цієї ухвали.

Колегія суддів також зважає на те, що у відповідності із вимогами ст. 407 КПК України до повноважень суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги відноситься прийняття рішення пов`язаного виключно із втручанням у судове рішення шляхом його зміни чи скасування або невтручання, шляхом залишення цього рішення без змін. Цією нормою закону не передбачено можливості встановлення будь-яких фактів, констатації порушень закону, тощо без прийняття апеляційним судом свого рішення щодо рішення суду першої інстанції. У зв`язку із цим, за відсутності підстав для зміни чи скасування судового рішення, як такого яке втратило чинність, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості ухвалити будь-яке рішення щодо тих обставин, які наведені апелянтами в апеляційних скаргах.

Колегія суддів зважає і на те, що нормами КПК України не передбачається можливості залишення апеляційних скарг без розгляду. Наведені вище обставини не дають також підстав для закриття апеляційного провадження.

Із урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг у зв`язку із неможливістю скасування ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 07 березня 2024 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , а тому колегія суддів залишає апеляційні скарги захисниці обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокатки ОСОБА_7 та захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 без задоволення, а зазначену ухвалу - без змін.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419, 422? КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу захисниці обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокатки ОСОБА_7 , залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 , залишити без задоволення.

Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 07 березня 2024 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_6 до 05 травня 2024 року, залишити без змін.

Ухвала в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

СУДДІ

---

---

---

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4