ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/6804/24 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Рідзель О.А., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Файдюка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач) в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно, починаючи з 01.01.2016 по день фактичної виплати 26.01.2024, в сумі 97487,80 гривень.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року в задоволенні значеного адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , однак при звільненні його з військової служби йому не виплачено індексацію грошового забезпечення, за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 24.07.2023 у справі №580/3827/23 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення, з 01.01.2016 по 28.02.2018, застосувавши для обчислення індексації місяць підвищення (базовий місяць) січень 2008 року, та виплатити індексацію грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання вказаного судового рішення, 26.01.2024 позивачу було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення в розмірі 77935,19 грн.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів за час затримки виплати індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не звертався до відповідача із заявою про нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку №159, а тому право позивача не було порушено суб`єктом владних повноважень , і звернення до суду з цим позовом є передчасним, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, з огляду на наступне.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції встановила наступне.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Правовими положеннями частин 2-3 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
У свою чергу, ані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ані іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовані питання порушення роботодавцем, строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення.
Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України у своїй постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
У свою чергу, питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати врегульовано Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі по тексту - Закон № 2050-ІІІ).
Статтею 1 Закону № 2050-ІІІ передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За приписами статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Відповідно до статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі по тексту - Порядок №159).
Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Згідно з абзацом 1 пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 №21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17 та від 15.10.2020 у справі №240/11882/19.
Тому, у випадку ненарахування та невиплати відповідачем сум грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови покладення на відповідача відповідним нормативно - правовим актом обов`язку здійснити виплату належних позивачу сум.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої ст. 2 Закону № 2050 та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового забезпечення). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 24.10.2011 № 6-38цс-11, від 18.11.2014 № 21-518а14, від 11.07.2017 № 21-2003а16, постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 522/5664/17.
З огляду на зазначені правові норми, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що право на нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати виникло у ОСОБА_1 , починаючи з 01.01.2016 року.
Як вбачається з матеріалів справи, період нарахування компенсації закінчився - 26.01.2024 року, оскільки позивачу проведено повну виплату грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, згідно рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24.07.2023 у справі №580/3827/23, за весь час такої затримки.
Отже, суд апеляційної інстанції доходить висновку про наявність законних підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, яка нарахована та виплачена за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, згідно рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24.07.2023 у справі №580/3827/23, та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 вчинити зазначені дії.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», ОСОБА_1 має право на компенсацію втрати частини доходу, у зв`язку з порушенням строків їх виплати, заборгованість по якій остаточно була виплачена у січні 2024 року, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Щодо доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, з якими погодився суд першої інстанції, про те, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати, є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації, на підставі Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, або відмовити у її виплаті, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, на переконання відповідача, тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплати таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання в судовому порядку виплатити компенсацію.
При цьому, Військова частина НОМЕР_1 посилалася на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 11.12.2020 у справі №200/10820/19-а та від 18.08.2023 року у справі №460/4166/20 .
Колегія суддів апеляційної інстанції, дослідивши доводи скаржника та правові висновки викладені в постановах касаційної інстанції, вважає такі доводи апелянта необґрунтованими, з огляду на наступне.
Виконуючи функцію єдності судової практики, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 вирішив питання неоднакового застосування норм статті 7 Закону № 2050-ІІІ та відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.06.2021 у справі №240/186/20, від 17.11.2021 у справі № 460/4188/20, від 27.07.2022 у справі №460/783/20, від 11.05.2023 у справі № 460/786/20.
У цій постанові Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду справі, серед іншого, сформулював висновки, відповідно до яких, нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, отримання відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію у відповідь на заяву особи про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, та відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
У справі № 560/8194/20 Судова палата виходила з того, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати, у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ, не обов`язково має висловлюватися, через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки, це не передбачено законодавством.
За висновком Судової палати, зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Дані висновки, також, відображені в постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року у справі № 240/18489/23 та від 12 вересня 2024 року у справі № 400/5837/23.
Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зобов`язання наявність законних підстав для зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошового забезпечення, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та висновків щодо застосування норм права, викладених у вищезазначених постановах Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову, оскільки позивач має право на компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Правовими положеннями ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси
Тобто, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.
Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші порушення прав та свобод позивача.
У даному випадку, судом апеляційної інстанції встановлено факт, який свідчить про порушення прав та законних інтересів позивача з боку відповідача, з огляду на вищезазначені висновки викладені в даній постанові.
Таким чином, враховуючи всі обставини встановлені під час розгляду даної справи, з метою належного та ефективного способу захисту прав, свобод та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, а також забезпечення його виконання, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Натомість, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими, а даний адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Так, в позовній заяві ОСОБА_1 просить суд зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно, починаючи з 01.01.2016 по день фактичної виплати 26.01.2024, в сумі 97487,80 гривень.
Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги в частині стягнення конкретної суми на користь позивача не підлягають задоволенню, оскільки повноваження суду при вирішенні справи визначені ст. 245 КАС України. Відповідно до п. 4 ч.2 цієї норми у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.
Проте, такий спосіб захисту може бути застосований лише тоді, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом. У випадку, коли суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати норми закону, які відповідач повинен застосувати при вчиненні певної дії, з урахуванням встановлених судом обставин.
З урахуванням встановлених обставин, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що обрахунок суми компенсації втрати частини доходів позивача відноситься до дискреційних повноваження Військової частини НОМЕР_1 , відповідно до норм чинного законодавства.
Таким чином, позовна вимога в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів, в сумі 97 487,80 грн. не підлягає задоволенню, оскільки законодавством не визначено право адміністративного суду переймати на себе функції та повноваження інших органів державної влади, які реалізуються відповідними суб`єктами владних повноважень в межах закону на власний розсуд (дискреційні повноваження), без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010 року).
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно, починаючи з 01.01.2016 по день фактичної виплати 26.01.2024.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
В.В. Файдюк
Повний текст виготовлено 28.11.2024 року
Суд | Шостий апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 28.11.2024 |
Оприлюднено | 02.12.2024 |
Номер документу | 123409797 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо звільнення з публічної служби, з них |
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Кобаль Михайло Іванович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні