Постанова

від 28.11.2024 по справі 320/20226/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/20226/23 Головуючий у І інстанції - Горобцова Я.В.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Василенка Я.М., Костюк Л.О.,

при секретарі: Руденко Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, згідно з ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: Акціонерне товариство «ОТП Банк», про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця, -

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: Акціонерне товариство «ОТП Банк», в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову Відповідача від 02.06.2023 про стягнення виконавчого збору (ВП № НОМЕР_2).

Позов обґрунтований тим, що Виконавцем не вчинено жодних дій щодо реального виконання відповідного виконавчого документа, у зв`язку з чим у Відповідача відсутні підстави для стягнення виконавчого збору.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю та ухвалити нове судове рішення, яким її позовну заяву задовольнити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Доводи апеляційної скарги аналогічні, заявленим у позовній заяві, та містять посилання на неповне з`ясування обставин справи судом першої інстанції та невідповідність його висновків таким обставинам.

Відзиву Відповідача, Третьої особи на апеляційну скаргу ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до частини 7 статті 287 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку на апеляційне оскарження з повідомленням учасників справи.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки учасники справи у судове засідання не з`явились.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши та перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області у справі № 361/4562/16-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 25 жовтня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про захист прав споживача й визнання правочинів недійсними - відмовлено.

Зустрічний позов Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено.

Стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборгованість за кредитним договором № ML-008/419/2006 від 05 червня 2006 року в загальній сумі - 19 407 (дев`ятнадцять тисяч чотириста сім) доларів 62 центи Сполучених Штатів Америки, а також судові витрати у розмірі - 7 815 (сім тисяч вісімсот п`ятнадцять) грн 97 коп.

Державним виконавцем Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Лобко Оксаною Володимирівною, керуючись ст.ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження», було відкрито виконавче провадження від 19 березня 2018 року ВП № НОМЕР_2 щодо стягнення на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборгованості за кредитним договором № ML-008/419/2006 від 05 червня 2006 року в загальній сумі - 19 407,62 доларів США, а також судових витрат у розмірі - 7 815,97 грн.

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про захист прав споживачів і визнання правочинів недійсними, та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2018 року клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання судового рішення задоволено.

Зупинено виконання рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 серпня 2017 року до закінчення касаційного провадження.

Постановою Старшого державного виконавця Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Кухарського Олександра Миколайовича від 29 серпня 2018 року ВП № НОМЕР_2 зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа № 361/4562/16-ц, виданого Броварським міськрайонним судом Київської області 25 січня 2018 року щодо стягнення на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборгованості за кредитним договором № ML-008/419/2006 від 05 червня 2006 року в загальній сумі - 19 407,62 доларів США, а також судових витрат у розмірі - 7 815,97 грн.

Постановою Верховного Суду від 20 травня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25 жовтня 2017 року залишено без змін.

Поновлено виконання рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 серпня 2017 року.

Постановою Старшого державного виконавця Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Федяніної Юлії Віталіївни від 02 червня 2023 року поновлено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 361/4562/16-ц, виданого Броварським міськрайонним судом Київської області 25 січня 2018 року щодо стягнення на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборгованості за кредитним договором № ML-008/419/2006 від 05 червня 2006 року в загальній сумі - 19 407,62 доларів США, а також судових витрат у розмірі - 7 815,97 грн.

Постановою Старшого державного виконавця Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Федяніної Юлії Віталіївни від 02 червня 2023 року стягнуто з Боржника (Позивачки) виконавчого збору в розмірі 781,60 грн та 1 940,76 доларів США.

Вважаючи постанову виконавчої служби про стягнення виконавчого збору протиправною, Позивачка звернулася з даним адміністративним позовом до адміністративного суду.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що станом на момент прийняття оскаржуваного рішення Відповідача виконавчий збір з Позивача стягнутий не був, а тому відповідно до вимог частини 3 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII Відповідачем правомірно прийнято оскаржувану постанову.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини регламентовано Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).

За змістом частини першої статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад обов`язковості виконання рішень.

Згідно з п. 1 частини 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Частиною четвертою статті 19 Закону № 1404-VIII передбачено, що сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Пунктом 6 частини п`ятої статті 19 Закону № 1404-VIII встановлено, що боржник зобов`язаний надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Частиною 1 статті 6 Закону № 1404-VIII передбачено, що державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому повноваження у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Стаття 11 Закону № 1404-VIII визначає, що державний виконавець зобов`язаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону № 1404-VIII).

Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (ч. 8 ст. 19 Закону 1404-VIII).

Відповідно до пункту 1 частини 1, частини 5 статті 26 Закону № 1404-VIII (у редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження - 19.03.2018) виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Положеннями частин 1, 2, 4 статті 27 Закону № 1404-VIII (у цій же редакції) визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Згідно з пунктом 8 розділу ІІІ «Загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження» Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 12/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 (у редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження - 19.03.2018), стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.

Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Якщо рішення про стягнення коштів було виконано боржником частково до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, виконавчий збір стягується з суми, яка не була сплачена боржником до відкриття виконавчого провадження.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7, 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14, 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яка підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом.

Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.

Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VІІІ у редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження - 19.03.2018 вбачається, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03 липня 2018 року № 2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, внесено зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ.

Так, з урахуванням наведених змін, за змістом статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, виконавче провадження № НОМЕР_2 відкрите постановою Державного виконавця Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області 19 березня 2018 року.

Спірна постанова про стягнення виконавчого збору прийнята Відповідачем 02 червня 2023 року.

Колегія суддів звертає увагу, що з урахуванням редакцій Закону № 1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості Позивачки, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків від суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, а у період після 28 серпня 2018 року - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2023 року у справі № 640/38220/21 зазначив, що відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Отже, положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність Позивача, як Боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна після 28 серпня 2018 року, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.

Таким чином, з урахуванням того, що внесені Законом № 2475-VIII зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ погіршили становище Боржника, оскільки виконавче провадження розпочато під час дії попередньої редакції статті 27 Закону № 1404-VІІІ, а також того, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, Верховний Суд сформулював позицію про відсутність у Відповідача правових підстав для стягнення з Позивача виконавчого збору.

Крім того, при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIIІ без реального стягнення суми боргу з Боржника у разі повернення виконавчого документа Стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з Боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14 травня 2020 року у справі № 640/685/19, від 15 жовтня 2020 року у справі № 280/5959/19, від 28 жовтня 2020 року у справі № 400/878/20, від 21 січня 2021 року у справі № 640/3430/19, від 28 січня 2021 року у справі № 420/769/19, від 08 липня 2021 року у справі № 480/5242/19, від 20 червня 2024 року у справі № 580/10383/21.

За обставинами даної адміністративної справи, аналогічним чином у процесі виконання судового рішення становище Позивачки (Боржника) було погіршено у зв`язку з внесенням Законом № 2475-VIII змін до статті 27 Закону № 1404-VІІІ, що суперечить статті 58 Конституції України.

Враховуючи вищенаведене та перевіривши всі фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону № 1404-VIII.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що постанова про стягнення з Позивачки виконавчого збору підлягає скасуванню.

Відповідно до статей 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Водночас, Відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів суду правомірності своїх доводів.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи.

Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розглянувши доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено за неповного з`ясування обставин справи та порушенням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з цим, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, постановити нове судове рішення, яким адміністративний позов Позивачки задовольнити повністю.

За правилами ч. 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження сплати відповідних судових витрат в суді першої інстанції Позивачкою надано фіскальний чек про сплату судового збору в розмірі 1073,60 грн.

Крім того, на підтвердження сплати відповідних судових витрат в суді апеляційної інстанції Позивачкою надано квитанцію про сплату судового збору в розмірі 1610,40 грн.

Відтак, з огляду на задоволення позовних вимог, та згідно з вимогами ч. 7 ст. 139 КАС України, судові витрати підлягають стягненню на користь Позивачки з Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), який є суб`єктом владних повноважень у сумі 2684,00 грн.

Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 11 100,00 грн, колегією суддів встановлено наступне.

Відповідно до частини 1 п. 1 частини 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до пункту 1 частини 3 вказаної статті для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частинами 4, 5 ст. 134 КАС України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

До суду апеляційної інстанції, Позивачкою, для підтвердження витрат на правничу допомогу, було подано: договір про надання правової допомоги від 13 жовтня 2023 року № 13/10 на 1 арк.; ордер про надання правничої (правової) допомоги серії АА № 1499584 від 30 жовтня 2024 року на 1 арк.; рахунок на оплату від 09 жовтня 2024 року № 409/10 на 1 арк.; платіжну інструкцію від 30.10.2024 № 2701618051 на суму 11 100,00 грн.

Відповідно до договору про надання правової допомоги від 13 жовтня 2023 року № 13/10, укладеного між Адвокатським бюро «Марини Самчук» (Бюро) та Позивачкою (Клієнт) Бюро бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених ним Договором, а Клієнт зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені Сторонами.

Дія виконання п. 1.1. даної Угоди, Клієнт налає Бюро право від свого імені здійснювати наступні юридичні дії: представляти інтереси Клієнта в судах України будь-якої інстанції в рамках судової справи № 320/20226/23 з усіма необхідними для того повноваженнями які надано законом позивачу, відповідачу та/чи третій особі, ознайомлюватися з матеріалами справи; заявляти клопотання та відводи; давати усні та письмові пояснення в судових установах; пред`являти позов, повністю або частково відмовлятися віл позовних вимог, змінювані підстави або предмет позову; укладати мирові угоди, оскаржувати рішення суду та подавані його на реалізацію, а також виконувати всі інші дії в межах та обсязі, передбачених чинним законодавством України для такого роду повноважень.

На підтвердження сплати наданих правничих послуг Позивачем надано платіжну інструкцію від 30 жовтня 2024 року № 2701618051 про оплату 11 100,00 грн за надання правової допомоги.

За правилами ч. 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно ч. 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.

Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Вказане правило при вирішені питання про співмірність заявленої до присудження суми витрат на професійну правничу допомогу сформульовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17 (73021615) та від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16 (73356068).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовуюсь при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, п. 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції У справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

А у пункті 154 рішення Європейського суду із прав людини від 07.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (заява № 58442/00) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Правова позиція Верховного Суду щодо необхідності доведення та врахуванням того чи були витрати на правничу допомогу фактичними, а їх розмір обґрунтованим та розумним викладена, зокрема у постанові від 05.05.2018 року у справі № 821/1594/17.

Верховним Судом у постанові від 19.02.2019 року у справі № 803/1032/18 підкреслюється, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`ємом наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Також, Верховний Суд у постанові від 17 серпня 2022 року у справі № 580/3324/19 дійшов висновку, що визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Крім того, Верховним Судом у додатковій постанові від 08 березня 2023 року у справі № 873/52/22 зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи не тільки те, чи були вони фактично понесені, але і оцінювати їх необхідність та неминучість.

Колегія суддів при вирішенні питання витрат на професійну правничу допомогу вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів також звертає увагу, що представником Позивачки було подано до суду апеляційної інстанції лише апеляційну скаргу.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та об`ємом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх обсягом, у зв`язку з чим понесені Позивачкою витрати на правничу допомогу необхідно присудити в сумі 3 000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 272, 287, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Старшого державного виконавця Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Федяніної Юлії Віталіївни від 02 червня 2023 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № НОМЕР_2.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (07400, Київська область, м. Бровари, вул. Незалежності, буд. 39, код ЄДРПОУ 34837745) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (07400, Київська область, м. Бровари, вул. Незалежності, буд. 39, код ЄДРПОУ 34837745) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3 000,00 (три тисячі) гривень.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Я.М. Василенко

Л.О. Костюк