Постанова

від 20.11.2024 по справі 277/977/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 277/977/22

провадження № 61-16819св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Євротрейд»,

третя особа - Національна професійна спілка «Прометей»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 10 серпня 2023 року у складі судді Заполовського В. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Борисюка Р. М., Коломієць О. С., Трояновської Г.С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «СП Євротрейд», третя особа - Національна професійна спілка «Прометей», про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що 22 січня 2020 року його прийнято на роботу в ТОВ «СП Євротрейд» на посаду водія. При прийомі на роботу в нього, як і в інших працівників, в обов`язковому порядку було відібрано заяву про звільнення за власним бажанням за частиною першою статті 38 КЗпП без зазначення дати.

22 листопада 2022 року стало відомо, що роботодавцем було видано наказ про його звільнення 31 серпня 2022 року на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, хоча заяву про звільнення за власним бажанням він не подавав. Вважає, що службова особа роботодавця неправомірно вписала в указану заяву про звільнення потрібну йому дату, вчинивши таким чином підроблення документа.

При цьому він 01 вересня 2022 року, 17 жовтня 2022 року на адресу ТОВ «СП Євротрейд», а 04 жовтня 2022 року на ім`я начальника відділу кадрів, направляв заяви про звільнення за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, колективного та трудового договору. Відповідач, не зважаючи на те, що заяву від 17 жовтня 2022 року отримав, жодним чином не відреагував.

Враховуючи той факт, що на момент подачі заяви про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП він вже був звільнений відповідачем на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, хоча таку заяву не подавав, вважає, що наказ про звільнення підлягає скасуванню.

З 31 серпня 2022 року він перебуває у вимушеному прогулі з вини ТОВ «СП Євротрейд», так як йому не видано трудову книжку.

ОСОБА_1 просив суд:

скасувати наказ ТОВ «СП Євротрейд» від 31 серпня 2022 року № 64 про його звільнення на підставі частини першої статті 38 КЗпП України та поновити його на роботі;

стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області від 10 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів того, що при прийнятті на роботу роботодавець примушував його написати заяву про звільнення за власним бажанням без дати, а також не надано доказів того, що він не подавав заяву про звільнення з посади водія автотранспортних засобів керівництву ТОВ «СП Євротрейд» 12 серпня 2022 року чи подавав її пізніше, а тому позовні вимоги в частині скасування наказу про звільнення позивача та поновлення його на роботі задоволенню не підлягають. Тому і позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також не підлягає задоволенню.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції. Також зазначив, що ОСОБА_1 не заперечує ту обставину, що заяву про звільнення за власним бажанням він написав власноручно. Разом з тим його доводи, що вказана заява написана під примусом роботодавця при прийнятті на роботу є неприйнятними, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами.

Позивач не заперечує й ту обставину, що з 22 червня 2022 року по 31 серпня 2022 року він був відсутній на роботі, а його посилання на перебування у цей період у відпустці не підтверджені документально. За таких обставин суд не вважає порушенням трудових прав позивача спілкування працівника і роботодавця через застосунок Viber, про що наголошує скаржник.

Аргументи учасників справи

25 листопада 2023року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідачем не було доведено, що працівник подавав заяву про звільнення 12 серпня 2022 року. Ухвалою Ємільчинського районного суду Житомирської області від 20 грудня 2022 року витребувано заяву про звільнення, однак відповідач повідомив, що оригінал заяви у нього відсутній, тому надав паперову копію електронного документа, оригіналу якого також немає. З урахування вимог статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та статті 79 ЦПК України, достовірним електронним документом мала би бути заява з електронним підписом, а не фото такої заяви.

У клопотанні про визнання цієї заяви недостовірним докази від 24 січня 2023 року він звертав увагу щодо неможливості експертно дослідити фотокопію зави про звільнення, оскільки для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів. Суд першої інстанції не розглянув вказане клопотання. Суд апеляційної інстанції не надав оцінку відповідним доводам.

Відповідач також визнає, що заява про звільнення була без дати (а надана до суду копія уже з зазначеною датою ? «12 серпня 2022 року»). Суд не надав оцінку обставині, яка вказана як ним, так і визнається відповідачем (про що вказав у відзиві), про те, що заява про звільнення не містила дати.

Заява, на підставі якої відбулося його звільнення, ? це електронна копія паперового документа (який, за словами відповідача, було написана позивачем 12 серпня 2022 року без зазначення дати її складання і дати запланованого звільнення, яку нібито підписано ним і відправлено через застосунок Viber), роздруковано відповідачем, проставлено замість ОСОБА_1 дату (без вхідного номера чи підпису уповноваженої особи ТОВ «СП Євротрейд»), а потім надано до суду копію, хоча суд витребував оригінал.

Проте заява про звільнення від 12 серпня 2022 року не була створена, підписана чи відправлена ним на адресу відповідача будь-яким способом 12 серпня 2022 року.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вказував, що у нього теж відсутні докази саме направлення працівником заяви про звільнення, оскільки, як вказував ТОВ «СП «Євротрейд», позивач видалив фото надсилання такої заяви. Відповідач не надав доказів наявності домовленості між роботодавцем та працівником про обмін документами з питань трудових відносин через застосунок Viber. З наведеного слідувало б також, що роботодавець мав скерувати у відповідь на таку заяву відповідний наказ від 31 серпня 2022 року № 64 про звільнення ОСОБА_1 в цьому ж застосунку, однак він його не використовував для доставлення документів.

Заява про звільнення без зазначення дати, відібрана у нього при прийнятті на роботу у січні 2020 року, була написана на папері і давно втратила свою чинність після спливу двох тижнів відповідно до частини другої статті 38 КЗпП України. Відповідач звільняв його на підставі заяви від 12 серпня 2022 року (яку він сам так датував), тому навіть за цих умов звільнення мало б відбутися не пізніше 26 серпня 2022 року. Після спливу двотижневого строку попередження трудовий договір вважався продовженим відповідно до частини другої статті 38 КЗпП України. Після 26 серпня 2022 року та по 31 серпня 2022 року роботодавець від нього заяви про звільнення за частиною першою статті 38 КЗпП України не отримував. Суд неправомірно не застосував вимоги частини другої статті 38 КЗпП України й у цьому випадку.

08 січня 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «СП Євротрейд» на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржені судові рішення залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що позивач умисно не наводить аргументів та висновків судів попередніх інстанцій в частині, що стосується підтвердження ОСОБА_1 написання заяви про звільнення за власним бажанням власноруч; встановлення факту визнання позивачем та його представником в судових засіданнях відсутності ОСОБА_1 на робочому місці без поважних причин, починаючи з 22 червня 2022 року та впродовж послідуючого періоду включно, що слідують за датою його звільнення - 31 серпня 2022 року; факт існування заяви про звільнення за власним бажанням, відсутність доказів про її написання у 2020 році або її відкликання до моменту звільнення чи надання доказів того, що позивачем було здійснене волевиявлення в частині подальшого виконання трудових обов`язків в межах двотижневого строку, що передували моменту звільнення чи після цього.

Позивач жодного разу не з`явився в судові засідання, хоча на цьому наполягав представник товариства, тоді як представництво його інтересів здійснював представник НПФ «Прометей» ? Павленко Ю. Є. , хоча відповідні повноваження відповідна особа отримала лише в апеляційній інстанції.

Позивач спотворює дійсну ситуацію, яка відбувалася, та надає неправдиві відомості щодо підстав та порядку його звільнення з роботи. Під час виконання трудових обов`язків позивач неодноразово порушував трудову дисципліну, однак адміністрація ТОВ «СП Євротрейд» обмежувалась усними попередженнями, що призвело в подальшому до відчуття безкарності у позивача. Обставини щодо неналежного виконання ОСОБА_1 покладених на нього обов`язків не заперечувались ним під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій. Зокрема, після залишення позивачем автомобіля на прикордонному переході, він не повернув аванс, перестав з`являтись на роботі та виходити на зв`язок. Про причину своєї відсутності повідомив лише у липні, вказавши, що перебуває у відпустці та вимагав у бухгалтера-касира виплатити йому відпускні. У подальшому ОСОБА_1 через застосунок Viber направив заступникові генерального директора Биковцю М. В. фото заяви про його звільнення за власним бажанням без зазначення на ній дати. Зателефонувавши Биковцю М. В. 12 серпня 2022 року позивач повідомив, що він не з`являвся на роботу з огляду на те, що перебуває у щорічній оплачуваній відпустці та про це він в телефонному режимі повідомив ОСОБА_4 . Разом з тим, надання відпустки з керівництвом не узгоджувалося, заяви про надання відпустки не надходила та відповідний наказ товариство не видавало. У телефонній розмові позивач повідомив свого керівника, що він планує працевлаштуватися на іншу роботу в іншому місті та просив провести з ним розрахунок до кінця серпня 2022 року, документи, що підтверджують поважність причин відсутності (заяву про відпустку тощо) пообіцяв направити на адресу підприємства разом із заявою про звільнення, фото заяви про звільнення надіслав через застосунок Viber. Через деякий час фото заяви позивач видалив.

Зазначає, що товариство мало право звільнити позивача, оскільки у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.

Посилання ОСОБА_1 на те, що йому в день звільнення не було вручено наказ не доводить факт порушення його прав, оскільки позивач повинен був бути на робочому місті під час звільнення, а в разі неможливості прибути на робоче місце - надати заяву про поважність причин відсутності та прохати про направлення документів на конкретну адресу.

Недоведені й посилання позивача на те, що 31 серпня 2022 року він направив заяву від 29 серпня 2022 року про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. При цьому разом з цією заявою не було подано заяву про відкликання попередньої заяви про звільнення за власним бажанням, а також така заява містила лише загальні посилання на певні порушення роботодавцем.

Позивач зазначає, що він лише 22 листопада 2022 року дізнався, що його було звільнено, при цьому не наводить аргументів, при яких обставинах це сталося.

ОСОБА_1 не заперечує про факт існування відповідної заяви по звільнення в цілому і те, що саме він її писав власноручно. Отже, в разі якщо така заява була написана ним при невідомих суду обставинах та передана відповідачу, то фактично існували підстави для його звільнення за частиною першою статті 38 КЗпП України станом на 31 серпня 2022 року. Заява не була відкликана.

Доказом того, що позивач мав вільне волевиявлення для звільнення є факт, того що на момент підготовки позовної заяви ОСОБА_1 вже знав, що на заяві, яку він направив 12 серпня 2022 року, була проставлена дата її отримання, тоді як роздруківку фото такої заяви відповідач надав лише до відзиву на позов. Відповідач не заперечував те, що на заяві, отриманій від позивача, не було проставлено дати, але вона була отримана 12 серпня 2022 року, після чого була зареєстрована в журналі вхідної документації ТОВ «СП Євротрейд», а на роздруківці заяви проставлено вхідну дату документу - 12 серпня 2022 року. Позивач надав заяву про звільнення за власним бажанням та повідомив, що він направить її оригінал разом з оригіналом заяви про відпустку та авансовими звітами поштовим зв`язком, проте не зробив наведеного. При цьому, ОСОБА_1 не вчиняв дій, які б вказували на його бажання відвідувати робоче місце чи виконувати покладені на нього обов`язки згідно з трудового контракту, починаючи з червня 2022 року включно до моменту звернення з позовною заявою.

Положення Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки заява про звільнення була надіслана шляхом електронного листування та є документом, викладеним на папері та надісланому у порядку, визначеному частиною другою статті 7 Закону України «Про організацію трудових відносинах в умовах воєнного стану».

Щодо порушення норм процесуального права, то такі доводи є безпідставними, оскільки суд першої інстанції вирішив долучити до матеріалів справи копію заяви про звільнення та надав такому доказу належну оцінку.

Видати трудову книжку ОСОБА_1 роботодавець не міг, оскільки її було знищено разом з документами інших працівників внаслідок нанесення удару з боку російської федерації. Вказані обставини є предметом розслідування Бучанського районного управління поліції ГУ НП у Київській області у кримінальному провадженні. Про вказані обставини керівництво повідомляло своїх працівників, а особисто ОСОБА_1 в телефонному режимі було запропоновано надати відомості про попередні місця роботи для оформлення дублікату трудової книжки.

Суд не може змінити підстави розірвання трудового договору чи скасувати накази (розпорядження) роботодавця, проте може визнати звільнення незаконним і зобов`язати роботодавця поновити працівника на роботі. Разом з тим вимога про визнання звільнення незаконним відсутня у предметі позовних вимог, а заявлені ним вимоги є похідними від визнання звільнення незаконним.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях порушили норми процесуального права - пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 20 травня 2020 року у справі №825/3587/15-а, від 07 жовтня 2020 року у справі № 236/1286/19, від 04 серпня 2021 року у справі № 711/2175/20, від 07 жовтня 2021 року у справі № 541/1684/20, від 21 грудня 2020 року у справі № 359/6858/19, від 18 листопада 2019 року у справі № 229/2676/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 235/3148/17-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 520/211/16-ц, від 07 липня 2021 року у справі № 661/1601/20. Також вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Суди встановили, що з 22 січня 2020 року до 31 серпня 2022 року ОСОБА_1 працював у ТОВ «СП Євротерйд» на посаді водія автотранспортних засобів.

22 січня 2020 року між сторонами було укладено трудовий контракт № 001/8, в якому зазначено обов`язки сторін, умови оплати праці, відповідальність сторін, умови зміни, припинення та розірвання контракту, зокрема з ініціативи працівника до закінчення строку дії. Строк дії контракту не зазначено.

Відповідно до ксерокопій актів № 01/07-22 від 01 липня 2022 року, № 15/07-22 від 15 липня 2022 року, № 05/08-22 від 05 серпня 2022 року та № 26/08-22 від 26 серпня 2023 року з 22 червня 2022 року по 24 червня 2022 року, з 27 червня 2022 року по 01 липня 2022 року, з 04 липня 2022 року по 08 липня 2022 року та з 11 липня 2022 року по 15 липня 2022 року, з 18 липня 2022 року по 22 липня 2022 року, з 25 липня 2022 року по 29 липня 2022 року, з 01 серпня 2022 року по 05 серпня 2022 року, з 08 серпня 2022 року по 12 серпня 2022 року, з 15 серпня 2022 року по 19 серпня 2022 року та з 22 серпня 2022 року по 26 серпня 2022 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці без поважних причин. За весь цей період лише 12 серпня 2022 року ОСОБА_1 зателефонував заступнику генерального директора ТОВ «СП Євротрейд» повідомив, що він знаходиться у відпустці, при цьому жодних узгоджень з цього приводу не було. Також ОСОБА_1 просив провести з ним розрахунок, фото заяви про звільнення передав черезViber, пояснень про причини відсутності на робочому місці не надав.

Наказом ТОВ «СП Євротрейд» № 64 від 31 серпня 2023 року ОСОБА_1 звільнено з посади водія автотранспортних засобів за власним бажанням.

Відповідно до копії витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 червня 2022 року за номером 12022111040000549 зареєстроване кримінальне провадження за частиною першою статті 438 КК України, а саме про те, що 24 лютого 2022 року приблизно о 04 год 00 хв. збройні сили та інші військові формування РФ, здійснюючи широкомасштабне військове вторгнення на територію України, шляхом ведення агресивної війни застосували ракетно-бомбові та артилерійські удари, стрілецьку та іншу зброю, що призвело до знищення та пошкодження великої кількості об`єктів цивільної інфраструктури, транспортних засобів, які не є військовими цілями, заподіяння значної шкоди екології та безпеці на території Бучанського району Київської області в межах Бучанської, Ірпінської, Гостомельської, Коцюбинської територіальних громад, в тому числі шкоду заподіяно ТОВ «СП Євротрейд».

Відповідно до копії акта про пожежу від 26 травня 2022 року, внаслідок потрапляння боєприпасів та їх уламків виникло горіння та повністю знищено другий поверх офісного приміщення, покрівлю, перекриття, а також меблі, міжкімнатні двері, вікна, офісне приладдя, комп`ютерна техніка, які належали ТОВ «СП Євротрейд».

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною шостою статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).

У частині першій статті 21 КЗпП України (ту і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Положеннями статті 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Приписами частини першої статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в редакції від 19 липня 2022 року, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з частиною другої статті 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.

Ознайомлення працівників з наказами (розпорядженнями), повідомленнями, іншими документами роботодавця щодо їхніх прав та обов`язків допускається з використанням визначених у трудовому договорі засобів електронних комунікаційних мереж з накладенням удосконаленого електронного підпису або кваліфікованого електронного підпису. У трудовому договорі за згодою сторін можуть передбачатися альтернативні способи ознайомлення працівника, крім інформації, визначеної пунктом 4 частини першої цієї статті, що доводиться до відома працівників у порядку, встановленому цією статтею (частина третя статті 29 КЗпП України).

У статті 235 КЗпП України, зокрема передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. .

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постановах Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року у справі

№ 6-120цс12 та від 22 травня 2013 року у справі № 6-34цс13 вказано, що за змістом статті 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на звільнення за власним бажанням без посилання на частину третю статті 38 КЗпП України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19 (провадження № 14-163цс20) зроблено висновок, що трудовий договір може бути припинено, а працівника звільнено з роботи лише з підстав і в порядку, визначених законодавством про працю.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 23 січня 2018 року в справі № 273/212/16-ц (провадження № 61-787св17) зазначено, що «з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2024 року у справі № № 643/6699/23 (провадження № 61-5462св24) вказано, що у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Положеннями статей 76-80 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої, шостої статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

У справі, що переглядається:

підставою для видачі 31 серпня 2022 року наказу № 64 про припинення трудового договору (контракту), яким звільнено ОСОБА_1 з посади водія автотранспортних засобів за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України є, як вказує відповідач, є відповідна заява ОСОБА_1 ;

у матеріалах справи наявна роздрукована фотокопія письмової заяви, на якій зазначена дата « 12.08.2022 р. » (т. 1., а. с. 146). У відзиві на позов ТОВ «СП Євротрейд» вказувало, що фото заяви про звільнення за власним бажанням без проставлення дати позивач надіслав заступнику генерального директора товариства Биковцю М. В. через застосунок Viber 12 серпня 2022 року. 13 серпня 2022 року позивач зателефонував та повідомив, що направить на адресу товариства, крім іншого, заяву про звільнення, фото якої він надіслав через Viber. Фото заяви через деякий час було видалено (т. 1, а. с. 128-129);

тобто судами встановлено, що кожна зі сторін справи заперечує наявність у неї оригіналу заяви, яка стала підставою для видання роботодавцем оскарженого наказу;

суди не звернули увагу, що ініціативи працівника про його звільнення за частиною першою статті 38 КЗпП України полягає у попередженні про це власника у письмовій формі, що слідує з диспозиції вказаної норми. Водночас сторонами не надано допустимих доказів на підтвердження належного волевиявлення ОСОБА_1 на звільнення його з роботи за власним бажанням за частиною першою статті 38 КЗпП України, тобто існування заяви, яка стала підставою для звільнення, та власне, як вказував відповідач, надіслання її через Viber з подальшим направленням цієї заяви засобами поштового відправлення або ж направлення такої заяви засобами електронного зв`язку з накладенням електронного цифрового підпису;

апеляційний суд помилково вказав, що не є порушенням трудових прав позивача спілкування працівника та роботодавця через Viber, оскільки відповідачем не було надано відповідного погодженого порядку щодо обміну інформацією в умовах воєнного стану, зокрема погодження між сторонами можливості застосування вказаного альтернативного способу обміну документами через застосунок Viber;

суди не звернули увагу на те, що трудовий договір може бути припинено, а працівника звільнено з роботи лише з підстав і в порядку, визначених законодавством про працю, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю, тоді як за обставин цієї справи обставина наявності ініціативи та відповідного волевиявлення працівника про звільнення за власним бажанням не доведена.

За таких обставин касаційний суд не може погодитись з висновками судів про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження своїх позовних вимог, оскільки обставина наявності ініціативи ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням за частиною першою статті 38 КЗпП України, яка має бути викладена у письмовій заяві, не доведена відповідачем.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про скасування наказу про звільнення з роботи та поновленні на роботі, суди не вирішували по суті вимог в частині стягнення середнього заробітку, обставин, необхідних для вирішення цього питання, не встановили.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Отже судові рішення слід скасувати, вимоги позивача в частині скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі задовольнити, а в частині стягнення середнього заробітку - передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів Верховного Суду відхиляє доводи відзиву ТОВ «СП Євротрейд» про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, яким є вимога про визнання звільнення незаконним, оскільки незаконність звільнення є питаннями доведення відповідних обставин, які суд вирішує в мотивувальній частині рішення, встановлення якої є лише підставою вирішення позову за належною вимогою, зокрема про поновлення працівника на роботі. Саме при вирішенні такого позову перевіряться в судовому порядку питання дотримання відповідачем визначеної законом процедури звільнення.

Норми КЗпП України визначають механізм захисту трудових прав працівників, що включає в себе, зокрема, право на працю, та визначають способи захисту прав працівників. Так, КЗпП України визначає можливість працівника оскарження наказу про його звільнення. Питання дотримання визначеної законом процедури звільнення працівника повинно бути з`ясовано в межах вирішення справи щодо законності такого звільнення та обрано засіб правового захисту у разі установлення порушеного права чи інтересу позивача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16-ц та постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2023 року у справі № 724/1960/21).

Спір у цій справі стосується незаконності звільнення позивача, а обрані ним способи захисту прав - скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є належними.

Не заслуговують на увагу й посилання відповідача на неодноразові порушення позивачем правил трудової дисципліни, оскільки з урахуванням обставин справи та підстави звільнення позивача, такі аргументи в цій справі не мають правового значення.

Посилання представника ТОВ «СП Євротрейд» на те, що позивач не заперечує, що він при прийнятті на роботу власноруч написав заяву про звільнення, не свідчить про законність звільнення, яке мало місце 31 серпня 2022 року, оскільки строк попередження про звільнення за заявою, яку, ймовірно, міг написати позивач при прийнятті на роботі, сплив задовго до видачі роботодавцем оскарженого наказу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення скасувати, в частині позовних вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі ? ухвалити нове рішення про задоволення позову, а в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розподілу судових витрат

Порядок розподілу судових витратвирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).

Керуючись статтями 400, 402, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 10 серпня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року скасувати.

В частині позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Євротрейд» про скасування наказу про звільнення з роботи та поновлення на роботі ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Євротрейд» від 31 серпня 2022 року № 64 про звільнення ОСОБА_1 .

Поновити ОСОБА_1 на посаді водія автотранспортних засобів в Товаристві з обмеженою відповідальністю «СП Євротрейд».

Справу № 277/977/22 в частині позовної вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Євротрейд» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 10 серпня 2023 року та постанова Житомирського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко