Ухвала

від 26.11.2024 по справі 700/181/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

26 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 700/181/24

провадження № 61-13652ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

розглянувши касаційну скаргу адвоката Анфьорової Катерини Сергіївни як представника ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та гарантія») звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором від 17 грудня 2013 року № 45/П/84/2013-980 в розмірі 1 275 446,94 грн.

Позовні вимоги ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» мотивувало тим, що 17 грудня 2013 року між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 45/П/84/2013-980, відповідно до умов якого ПАТ «КБ «Надра» надав ОСОБА_1 кредит на умовах визначених договором. 15 липня 2020 року між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та ПАТ «КБ «Надра» було укладено договір від 16 червня 2020 року № GL19N617898ПВФО про відступлення права вимоги. Таким чином, ТОВ «ФК «Довіра і гарантія» набуло права кредитора за кредитним договором, який був укладений між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 , та є власником всіх прав вимоги за кредитним договором, у тому числі на отримання всіх платежів, передбачених договором. ОСОБА_1 належним чином не виконує обов`язку повернення кредиту та її заборгованість перед банком складає 1 275 446,94 грн. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 02 листопада 2022 року у справі № 755/19685/21 встановлено, що позичальник належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання та має заборгованість у розмірі 1 275 446,94 грн. Вказане рішення суду набрало законної сили. Станом на дату звернення до суду вищевказані суми погашені не були. Ураховуючи наведене, ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» просило позов задовольнити.

Лисянський районний суд Черкаської області ухвалою від 09 липня 2024 року закрив провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Черкаський апеляційний суд постановою від 24 вересня 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» задовольнив. Ухвалу Лисянського районного суду Черкаської області від 09 липня 2024 року скасував, справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовні вимоги пред`явленого у цій справі позову не є тотожними позовним вимогам у справі № 755/19685/21 за позовом ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

09 жовтня 2024 року адвокат Анфьорова К. С. як представник ОСОБА_1 подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Черкаського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року у цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків десять днів з дня вручення ухвали, а саме - заявнику необхідно було надіслати на адресу суду уточнену редакцію касаційної скарги, оформлену відповідно до вимог статті 392 ЦПК України, та в якій зазначити відомості про наявність або відсутність у неї електронного кабінету, і надати копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи, і роз`яснено заявнику про наслідки невиконання вимог ухвали суду.

На виконання вимог вказаної ухвали до Верховного Суду надійшли матеріали на усунення недоліків, які заявником виконано.

В уточненій редакції касаційної скарги адвокат Анфьорова К. С. як представник ОСОБА_1 посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

У касаційній скарзі заявник зокрема посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 612/270/21.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Матеріали касаційної скарги, зміст оскаржуваного судового рішення свідчать про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення чи їх невідповідності висновку, викладеного у постанові Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі.

Судом встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 02 листопада 2022 року (справа № 755/19685/21), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року, в задоволенні позову ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки на суму 1 275 446,94 грн за кредитним договором від 17 грудня 2013 року № 45/П/84/2012-980 відмовлено. Постановою Верховного Суду від 12 січня 2024 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

У справі № 755/19685/21 предметом позову є звернення стягнення на предмет іпотеки, а у цій справі - є стягнення заборгованості за кредитним договором.

Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами (пункт 3 частини першої статті 255 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 зазначено, що згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17).

Процесуальне законодавство України не дозволяє позивачу пред`являти новий позов до того ж відповідача з тим самий предметом і з тих самих підстав, з яких вже є ухвалене судове рішення, що набрало законної сили, оскільки це фактично призведе до переоцінки обставин, встановлених цим рішенням суду. Таке повторне звернення фактично спрямоване на ініціювання нового розгляду та вирішення справи, що не відповідає принципу юридичної визначеності та суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції.

Наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством. Застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16).

Отже, апеляційний суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та направляючи справу для продовження розгляду, дійшов правильного висновку про те, що суд першої інстанції закриваючи провадження у справі допустив порушення норм процесуального права помилково вважаючи, що у справах № 700/181/24 та № 755/19685/21 спір виник з приводу ідентичного спору між тими самими сторонами та з тих самих підстав.

Враховуючи, що касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, тоді як Верховний Суд уже викладав висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку, тому колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для відмови у відкритті касаційного провадження у цій справі.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката Анфьорової Катерини Сергіївни як представника ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов