Постанова

від 27.11.2024 по справі 182/6943/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 182/6943/23

провадження № 61-12584св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: виконавчий комітет Нікопольської міської ради Дніпропетровської області, Нікопольська міська рада Дніпропетровської області, комунальне підприємство «Ритуальна служба» Нікопольської міської ради Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 02 травня 2024 року у складі судді Хомченко С. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2024 рокуу складі колегії суддів: Макарова М. О., Барильської А. П., Демченко Е. Л.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Нікопольської міської ради Дніпропетровської області (далі - ВК Нікопольської міської ради Дніпропетровської області), Нікопольської міської ради Дніпропетровської області, комунального підприємства «Ритуальна служба» Нікопольської міської ради Дніпропетровської області (далі - КП «Ритуальна служба» Нікопольської міської ради Дніпропетровської області) про стягнення заборгованості із заробітної плати.

Позовна заява мотивована тим, що з 01 січня 2016 року він працював на посаді директора КП «Ритуальна служба» Нікопольської міської ради Дніпропетровської області. Розпорядженням Нікопольського міського голови Дніпропетровської області від 19 березня 2021 року № 114к він був звільнений із роботи з 31 березня 2021 року на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору.

Позивач зазначав, що за весь час роботи йому у повному обсязі не була доплачена заробітна плата з огляду на умови колективного договору, а саме заробітну плату він отримував без урахування мінімальної тарифної ставки робітника 1 розряду у розмірі 120 % розміру мінімальної заробітної плати, помноженого на коефіцієнт 1,15. Тому з січня 2016 року по грудень 2017 року заборгованість роботодавця перед ним складає 145 555,59 грн, індекс інфляції складає 65 500,02 грн.

У зв`язку з тим, що вказана недоплачена сума окладу не була виплачена на момент його звільнення, з роботодавця підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку, який складає 1 109 530,50 грн. Отже, загальна сума, що підлягає стягненню на його користь, складає 1 317 586,11 грн.

Посилаючись на Закон України «Про колективні договори та угоди», з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь:

- суму недоплаченого окладу в порушення умов колективного договору за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року у розмірі 145 555,59 грн;

- середній заробіток за весь час затримки розрахунку за період з 01 квітня 2021 року 02 квітня 2023 року, з подальшим перерахуванням на час ухвалення рішення суду у розмірі 1 695 845,16 грн;

- індекс інфляції за цей період часу, з подальшим перерахуванням на час ухвалення рішення суду, у розмірі 66 518,91 грн, а всього - 1 907 919,66 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 02 травня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що з урахуванням встановлених на державному рівні умов і розмірів оплати праці керівників комунальних підприємств із ОСОБА_1 укладалися контракти протягом всього періоду трудових відносин, з умовами яких він погоджувався кожен раз під час продовження трудових відносин, зауважень та вимог з приводу неповного нарахування і виплати заробітної плати не заявляв. Тому, вимоги позивача про стягнення суми недоплаченого окладу у порушення умов колективного договору за період з 2016 року по 2017 рік не знайшли свого підтвердження.

Оскільки, заявлена вимога позивача про стягнення заборгованості із заробітної плати задоволенню не підлягає, тому вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1 695 845,16 грн, індексу інфляції у розмірі 66 518,91 грн задоволенню також не підлягають.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 02 травня 2024 року залишено без змін.

Погоджуючись із висновками міського суду, апеляційний суд також зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 року № 859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об`єднань державних підприємств» умови оплати праці керівників підприємств визначаються в контракті та можуть бути змінені лише шляхом укладення додаткових умов. Із ОСОБА_1 укладалися контракти протягом всього періоду трудових відносин з комунальним підприємством, з умовами яких він погоджувався кожен раз під час продовження трудових відносин, зауважень та вимог з приводу неповного нарахування та виплати заробітної плати він роботодавцю не заявляв, зміни до умов трудового контракту не ініціював. Отже, вимоги позивача про стягнення суми недоплаченого окладу за період з 2016 року по 2017 рік є недоведеними, а тому задоволенню не підлягають. У зв`язку з цим суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та індексу інфляції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2024 року клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задоволено. Поновлено представникові ОСОБА_1 - ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 02 травня 2024 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2024 року. Відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Марганецького міського суду Дніпропетровської області. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У жовтні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2024 року справу за позовом ОСОБА_1 до ВК Нікопольської міської ради Дніпропетровської області, Нікопольської міської ради Дніпропетровської області, КП «Ритуальна служба» Нікопольської міської ради Дніпропетровської області про стягнення заборгованості із заробітної плати, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 02 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2024 року призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили усіх обставин справи, не врахували, що під час роботи позивача контракт не був єдиним локальним джерелом права з питань визначення обсягу правомочностей сторін з оплати праці, оскільки існував колективний договір, який належним чином не виконувався, що і стало підставою пред`явлених позовних вимог. Саме на положення Закону України «Про колективні договори та угоди» посилався позивач при пред`явленні позову, який має вищу юридичну силу, ніж постанова Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 року № 859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об`єднань державних підприємств», на яку помилково послалися суди попередніх інстанцій.

Щодо відзиву на касаційну скаргу

У жовтні 2024 року через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему (далі - ЄСІТС) ОСОБА_3 в якості представника надіслав до Верховного Суду відзив Нікопольської міської ради Дніпропетровської області на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . Крім того, у жовтні 2024 року ОСОБА_3 через ЄСІТС в якості представника надіслав до Верховного Суду заяву ВК Нікопольської міської ради Дніпропетровської області про підтримання заперечень, які викладені у вищевказаному відзиві на касаційну скаргу. Разом з тим, аналіз вищевказаних документів, а також доданих до них матеріалів свідчить про те, що вони не містять, визначених частиною четвертою статті 58 ЦПК України, документів, які можуть підтвердити повноваження ОСОБА_3 діяти від імені Нікопольської міської ради Дніпропетровської області та її виконавчого комітету в порядку самопредставництва. Тому вищевказані документи не можуть бути прийнятті до розгляду Верховним Судом (див.: пункти 18, 25 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 303/4297/20, провадження № 14-105цс21).

У жовтні 2024 року через ЄСІТС до Верховного Суду надійшов відзив КП «Ритуальна служба» Нікопольської міської ради Дніпропетровської області, в якому зазначено про підтримання заперечень, які викладені у відзиві Нікопольської міської ради Дніпропетровської області на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . При цьому, до вказаного відзиву КП «Ритуальна служба» Нікопольської міської ради Дніпропетровської області додано документи, які підтверджують повноваження Осадчого В. А. діяти від імені КП «Ритуальна служба» Нікопольської міської ради Дніпропетровської області в порядку самопредставництва.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до розпорядження Нікопольського міського голови Дніпропетровської області від 28 грудня 2015 року № 422к ОСОБА_1 призначено на посаду директора КП «Ритуальна служба» Нікопольської міської ради Дніпропетровської області з 01 січня 2016 року по 01 липня 2016 року відповідно до умов, передбачених контрактом (т. 1, а. с. 108).

31 березня 2021 року розпорядженням Нікопольського міського голови Дніпропетровської області № 114к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 31 березня 2021 року у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України (т. 1, а. с. 129).

Відповідно до пункту 1.3. Статуту КП «Ритуальна служба» Нікопольської міської ради Дніпропетровської області, затвердженого рішенням Нікопольської міської ради Дніпропетровської області від 23 грудня 2011 року № 7-15/VI, власником підприємства є територіальна громада м. Нікополя в особі Нікопольської міської радиДніпропетровської області.

Згідно з пунктом 6.6. Статуту директор підприємства призначається та звільняється міським головою та здійснює повноваження на підставі укладеного контракту.

28 грудня 2015 року між Нікопольською міською радою Дніпропетровської області в особі міського голови Фісака А. П. та ОСОБА_1 укладено контракт № 15/15, відповідно до умов якого на період з 01 січня 2016 року по 01 липня 2016 року матеріальне забезпечення директора комунального підприємства врегульовано пунктами 3.1.-3.4. контракту (т. 1, а. с. 131-133).

Згідно з пунктом 3.1. контракту № 15/15 за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, директору за рахунок коштів підприємства нараховується заробітна плата згідно з додатком, який є невід`ємною частиною контракту.

Відповідно до додатку № 1 до контракту посадовий оклад директора підприємства складає 6 973 грн.

Згідно з умовами від 29 червня 2016 року контракту № 11/16, укладеного між Нікопольською міською радою Дніпропетровської області в особі міського голови Фісака А. П. та ОСОБА_1 , на період з 02 липня 2016 року по 30 червня 2017 року матеріальне забезпечення директора також врегульовано пунктами 3.1.-3.4. контракту (т. 1, а. с. 140-142).

Відповідно до додатку № 1 до контракту посадовий оклад директора підприємства складає 7 656 грн.

Умовами контракту від 19 червня 2017 року № 11/17, укладеного між Нікопольською міською радою Дніпропетровської області в особі міського голови Фісака А. П. та ОСОБА_1 , на період з 01 липня 2017 року по 30 червня 2018 року матеріальне забезпечення директора також врегульовано пунктами 3.1.-3.4. контракту (т. 1, а. с. 116-118).

Згідно з додатку № 1 до контракту посадовий оклад директора підприємства складає 12 415 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Частиною першою, другою статті 21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно з частиною першою статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Частиною першою статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (стаття 117 КЗпП України).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 року № 859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об`єднань державних підприємств» умови оплати праці керівників підприємств визначаються в контракті та можуть бути змінені лише шляхом укладення додаткових умов. Судами встановлено, що із ОСОБА_1 укладалися контракти протягом всього періоду трудових відносин з комунальним підприємством, з умовами яких він погоджувався кожен раз під час продовження трудових відносин, зауважень та вимог з приводу неповного нарахування та виплати заробітної плати він роботодавцю не заявляв, зміни до умов трудового контракту не ініціював. Отже, вимоги позивача про стягнення суми недоплаченого окладу за період з 2016 року по 2017 рік є недоведеними, а тому задоволенню не підлягають. Оскільки, заявлена вимога позивача про стягнення заборгованості із заробітної плати задоволенню не підлягає, тому вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1 695 845,16 грн, індексу інфляції у розмірі 66 518,91 грн задоволенню також не підлягають.

Верховний Суд вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними й такими, що не узгоджуються з підставою позову.

Частиною першою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною другою статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Судом установлено, що при пред`явленні позовуОСОБА_1 посилався на положення Закону України «Про колективні договори та угоди», а не на положення Закону України «Про оплату праці».

Відповідно до статті 5 Закону України «Про колективні договори та угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.

Забороняється включати до трудових договорів умови, що погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством, колективними договорами та угодами.

Відповідно до пункту 3 Положення про систему оплати праці, затвердженого Колективним договором роботодавця з працівниками КП Ритуальна служба» «Ритуальна служба» Нікопольської міської ради Дніпропетровської області на 2014 рік, який зберігав чинність з 01 січня 2014 року до 01 січня 2018 року, було прийнято мінімальну тарифну ставку робітника 1 розряду у розмірі 120 % розміру мінімальної заробітної плати. Мінімальну тарифну ставку робітника 1 розряду основного виробництва - у розмірі 120 % мінімальної заробітної плати помноженого на коефіцієнт 1,15.

Згідно з Переліку коефіцієнтів співвідношення мінімальних тарифних ставок (окладів), затвердженого Колективним договором роботодавця з працівниками КП Ритуальна служба» «Ритуальна служба» Нікопольської міської ради Дніпропетровської області на 2014 рік, який зберігав чинність з 01 січня 2014 року до 01 січня 2018 року, керівні працівники, професіонали, фахівці - співвідношення до мінімальної тарифної ставки робітника 1 розряду основного виробництва невиробничих видів робіт і послуг, зокрема, директор - коефіцієнт 4,6 (Додаток № 4 до колективного договору) (т. 1, а. с. 7-10).

Отже, під час роботи позивача трудовий договір (контракт) не був єдиним локальним джерелом права з питань визначення обсягу правомочностей сторін з оплати праці, так як існував колективний договір, який належним чином не виконувався, що і стало підставою для пред`явлених позовних вимог позивачем.

У частині першій статті 21 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Судами попередніх інстанцій не враховано, що колективний договір - це угода про умови найму у відповідній галузі. Отже, і про умови праці. Умови праці (у тому числі оплати праці), що включені до умов трудового договору (контракту) повинні бути, принаймні, такими самими вигідними з точки зору працівника, як і умови найму за колективним договором. При цьому, у трудовому договорі (контракті) можуть бути визначені більш сприятливі умови праці, ніж ті, що передбачені колективним договором, а не менш вигідними для працівника.

Пославшись на постанову Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 року № 859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об`єднань державних підприємств», суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що вказана постанова не визначає, що умови праці працівника можуть бути гіршими від тих, що передбачені колективним договором.

Отже, суди по суті позов не вирішили.

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, тому судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

У підпункті в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За загальним правилом, при розподілі судових витрат у резолютивній частині судового рішення за результатами розгляду та вирішення справи встановлюється обов`язок сторони, не на користь якої ухвалено таке судове рішення, відшкодувати (компенсувати) іншій стороні понесені судові витрати із вказівкою на чіткий розмір відповідних судових витрат.

У справі, що переглядається, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції. Тобто остаточного рішення по суті спору касаційним судом не було прийнято, а тому за таких обставин підстав для вирішення питання про розподіл судових витрат немає.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 02 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець