Рішення

від 28.11.2024 по справі 320/42663/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2024 року м.Київ № 320/42663/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м.Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 з позовом до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м.Києві та Київській області, у якому просив суд визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області від 22.08.2023 № 80101300019326 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598, місцезнаходження: вул. Березняківська, буд. 4-А, м. Київ, п/і 02152) прийняти рішення про видачу посвідки на тимчасове проживання громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він на законних підставах з 2021 року знаходився на території України, оскільки між ним та громадянкою України ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 10.08.2021 р. Його дружина перебуває у стані вагітності та вони очікують народження спільної дитини. Позивач бажає в подальшому проживати разом зі своєю дружиною в Україні, доглядати та виховувати майбутню дитину, працювати та сплачувати податки в Україні. На підставі відповідної заяви та поданих документів до ГУ ДМС йому було видано посвідку на тимчасове проживання строком на один рік. У зв`язку із закінченням строку дії зазначеної вище посвідки позивач звернувся до ГУ ДМСУ з заявою про оформлення посвідки на тимчасове проживання на підставі возз`єднання сім`ї з

громадянином України, проте оскаржуваним рішенням ГУ ДМСУ йому відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі пп.7, 9 п.61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 року №322 (далі - Порядок №322) - у зв`язку з встановленням факту подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів. Позивач вважає рішення відповідача необґрунтованим та таким, що порушує його права, оскільки будь-яких порушень законодавства України він не допускав та просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач проти позову заперечував, надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому стверджував про безпідставність позовних вимог та підтримав оскаржуване рішення. В обґрунтування законності відмови позивачу в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання в Україні відповідач вказав, що до управління міграційного контролю, протидії нелегальні міграції та реадмісії ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області надійшов лист Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства щодо перевірки достовірності поданої в заяві-анкеті позивачем інформації, яка звернулася за оформленням посвідки на тимчасове проживання на підставі ч. 14 ст. 4 Закону №3773-VI (возз`єднання сім`ї з громадянином України ( на підставі шлюбу). Головним спеціалістами відділу протидії нелегальні міграції та реадмісії було здійснено виїзд за місцем реєстрації позивача, однак двері квартирного приміщення ніхто не відкрив, мешканці будинку та сусіди повідомили, що така особа тут не проживає. А тому це свідчить про факт подання неправдивих відомостей при зверненні за оформленням посвідки, що є підставою для відмови в її оформленні. Також зазначив, що від ГУ СБУ у м. Києві та Київській області надійшов лист, в якому зазначено, що дії позивача можуть загрожувати національній безпеці України.

Ухвалою суду від 24.11.2024 прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_2 є громадянином Ісламської Республіки Іран , проживає в Україні, а також перебуває у зареєстрованому шлюбі з громадянкою України ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 10.08.2021.

18.08.2022 позивачем було оформлено в Україні посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_3 зі строком дії до 17.08.2023. У зв`язку із закінченням строку дії зазначеної вище посвідки позивачем 31.05.2023 подано через Паспортний сервіс ДП "Документ" разом із заявою-анкетою № 105136462 пакет документів для оформлення посвідки на тимчасове проживання на підставі возз`єднання сім`ї з громадянином України (на підставі шлюбу).

За результатом розгляду поданих документів, позивачем отримано рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання від 22.08.2023 №80101300019326 відповідно до якого позивачу на підставі підпунктів 7, 9 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322, відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням позивачем 05.09.2023 було подано до Державної міграційної служби України скаргу на прийняте щодо нього рішення відповідача про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання.

У відповідь на подану скаргу листом № Р-8047-23/8.1/3696-23 від 12.09.2023 Державна міграційна служба України повідомила позивача, що за інформацією отриманою від відповідача оскаржуване Рішення останнім було прийнято у зв`язку з подачею позивачем неправдивих відомостей щодо адреси проживання та отримання інформації від Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області про те, що дії позивача загрожують національній безпеці України.

За результатами перегляду ДМС рішення відповідача повідомлено про відсутність підстав для його відміни.

З метою з`ясування того, на підставі якої саме інформації отриманої щодо позивача відповідачем Рішенням від 22.08.2023 відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання адвокатом Бєжановою К.І. в інтересах позивача було направлено відповідачу адвокатський запит відповідного змісту.

У відповідь на запит представником позивача було отримано лист № 8010.6.2- 40553/80.2-23 від 25.10.2023 (додаток № 12) у якому зазначалося, що Рішення прийнято відповідно до листа Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 18.08.2023 №51/1-11/121-365 та доповідної записки Управління організації запобігання нелегальній міграції, якою повідомлено, що іноземець за вказаною в заяві-анкеті адресою не проживає, що свідчить про подання ним завідомо неправдивих відомостей. Крім того, тим же листом відповідач повідомив про те, що останній не може надати копії документів, отриманих ним від

інших суб`єктів владних повноважень (державних органів, установ), зокрема листа Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, оскільки розпорядниками такої інформації (документів) є саме такі державні органи. З доданої до відповіді на адвокатський запит копії доповідної записки Управління організації запобігання нелегальній міграції (листа № 8010.8.4/31489-23 від 15.06.2023) вбачається, що співробітниками Управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії було проведено виїзну перевірку адреси проживання позивача зазначеної в заяві-анкеті: АДРЕСА_1 . За результатами перевірки Управлінням встановлено, що за вказаною в заяві-анкеті адресою позивач не проживає, що нібито підтверджується інформацією, отриманою від мешканця будинку АДРЕСА_2 під час виїзду та безпосереднього очного спілкування. Оскільки двері до будинкового приміщення № 35 ніхто не відчинив, працівниками Управління надано фото вищевказаного іноземця мешканцю будинку АДРЕСА_2 , на що останній повідомив, що

позивач в будинку № 35 не проживає. Від письмових пояснень та надання своїх персональних даних мешканець будинку АДРЕСА_2 відмовився. Як наслідок, працівниками Управління було зроблено висновок про встановлення факту подання позивачем завідомо неправдивих відомостей при зверненні за оформленням (видачею) посвідки на тимчасове проживання.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Згідно з Положенням про Державну міграційну службу України, затверджену постановою КМУ від 20.08.2014 року №360 (далі Положення про ДМСУ №360), ДМСУ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів (п.1).

ДМСУ відповідно до покладених на неї завдань, крім іншого, здійснює оформлення і видачу документів для тимчасового або постійного проживання в Україні, а також виїзду за її межі, вилучає такі документи та проставляє в документах, що посвідчують особу іноземців та осіб без громадянства, відмітки про заборону в`їзду в Україну в передбачених законодавством випадках (пп.8 п.4).

Пунктом 7 Положення встановлено, що ДМСУ здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.

Спірні правовідносини регламентовані Конституцією України, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі Закон №3773-VI), Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 №2491-III (далі Закон №2491-III), Положенням про ДМСУ №360, Порядком №322, Постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.2022 року №1232 «Деякі питання надання Державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану» (далі - Постанова №1232).

Статтею 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі Закон №3773-VI) визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.1 Закону №3773-VI в редакції від 15.10.2022 року, чинній на час прийняття спірного рішення 20.12.2022 року, іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Відповідно до преамбули Закону №2491-III цей Закон визначає умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства.

У цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;

іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону №2491-III іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у ч.3-13 цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України (ч.14 ст.4 Закону №3773-VI).

Відповідно до п.3 ч.1 ст.1 Закону №3773-VI возз`єднання сім`ї - в`їзд та тимчасове або постійне проживання в Україні членів сім`ї іноземця або особи без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах та можуть підтвердити відповідними документами наявність достатнього фінансового забезпечення для утримання членів сім`ї в Україні, з метою спільного проживання сім`ї незалежно від того, коли виникли сімейні відносини - до чи після прибуття іноземця або особи без громадянства до України.

Згідно з абз.6 ч.1 ст.15 Закону №3773-VI в`їзд в Україну та виїзд з України іноземців та осіб без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянами України, здійснюється за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання.

Отже, Закон №3773-VI передбачає право для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України з метою возз`єднання сім`ї за наявності укладеного шлюбу з громадянином/громадянкою України та посвідки на тимчасове проживання.

Строк дії посвідки на тимчасове проживання для відповідних категорій іноземців та осіб без громадянства у випадку, визначеному ч.15 ст.4 Закону №3773-VI (возз`єднання сім`ї з громадянами України), становить один рік (п.5 ч.1 ст.5-1 Закону №3773-VI).

10.08.2021 позивачем укладено шлюб з ОСОБА_4 (громадянка України).

У зв`язку із закінченням строку дії посвідки на тимчасове проживання в Україні позивач звернувся до відповідача із заявою-анкетою для оформлення посвідки на тимчасове проживання на підставі возз`єднання сім`ї з громадянином України (на підставі шлюбу).

Механізм оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання передбачений Порядком №322.

Відповідно до п.1,2 Порядку №322 посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні. Посвідка виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Підпунктом 1 пункту 3 Порядку №322 встановлено, що посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які на законних підставах тимчасово перебувають на території України на підставі заяв-анкет, поданих ними особисто.

Згідно з пп. 3 п. 7 Порядку №322 передбачено, що у разі закінчення строку дії посвідки здійснюється її обмін.

Згідно з пунктом 16 Порядку № 322 документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб`єкт) та територіальних органів / територіальних підрозділів ДМС за місцем проживання іноземця або особи без громадянства.

Відповідно до пункту 17 Порядку № 322 документи для оформлення посвідки подаються не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування в Україні.

Відповідно до п. 21 Порядку № 322 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32, 33 і 39 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування іноземця або особи без громадянства в Україні, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства,

зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.

У разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб`єкт інформують іноземця або особу без громадянства про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням іноземця або особи без громадянства відмова надається у письмовій формі.

Пунктами 35-37 Порядку № 322 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що після прийняття до розгляду заяви-анкети та доданих до неї документів працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС здійснює заходи з ідентифікації особи, на ім`я якої оформляється посвідка, а також перевірку інформації, зазначеної нею в заяві-анкеті, та поданих документів.

Ідентифікація особи здійснюється на підставі даних, що містяться у базі даних Реєстру, та відомчої інформаційної системи ДМС.

Перевірка законності перебування іноземця або особи без громадянства на території України здійснюється з використанням засобів інтегрованої міжвідомчої інформаційно-комунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон, Аркан або шляхом надсилання запитів до Адміністрації Держприкордонслужби, відповідь на які Адміністрація Держприкордонслужби надає протягом трьох робочих днів з дня надходження такого запиту.

У разі необхідності підтвердження відомостей з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть до Мін`юсту в електронній формі захищеними каналами зв`язку надсилаються відповідні запити, відповідь на які Мін`юст надає протягом трьох робочих днів з дня надходження таких запитів. У разі відсутності можливості надіслання запитів у електронній формі запити надсилаються у паперовій формі.

У разі необхідності підтвердження інших відомостей про іноземця або особи без громадянства або дійсності поданих ними документів надсилаються запити до відповідних державних органів або їх територіальних органів (підрозділів), які надають відповідь протягом трьох робочих днів з дня надходження такого запиту.

Відповідно до пункту 41 Порядку №322 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, на якого згідно з його службовими обов`язками покладаються функції з оформлення посвідки, вчиняє дії, передбачені пунктами 35 і 36 цього Порядку, і приймає до розгляду заяву-анкету та додані до неї документи.

Згідно з п.42 Порядку №322 рішення про оформлення, обмін посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні.

Пункт 61 Порядку №322 містить перелік підстав для відмови в оформленні та видачі посвідки, якими, зокрема, є:

- отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, чи іноземець або особа без громадянства вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку з учиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином (п. 7 ст. 61);

- встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів (п.9 ст.61).

Таким чином, Порядком №322 визначені права та повноваження підрозділу ДМСУ щодо перевірки обставин вказаних у заяві-анкеті особи та доданих до неї документів, у тому числі шляхом надсилання запитів до відповідних державних органів або їх територіальних органів та зобов`язує прийняти позитивне рішення за результатами розгляду у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні.

Судом встановлено, що позивачу відмовлено в оформленні посвідки на тимчасове проживання з підстав, зазначених в п.7, 9 ст.61 Порядку №332.

За приписами ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Дослідивши оскаржуване рішення та документи, які стали підставою для його прийняття суд дійшов висновку про протиправність прийнятого рішення та його скасування як прийнятого не на підставі законодавства, не обґрунтовано, не добросовісно, не розсудливо, не пропорційно, тобто без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Підпунктом 9 пункту 61 Порядку №322 встановлено, що територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів.

Однак, оскаржуване рішення не містить відомостей про те, які саме неправдиві відомості або підроблені документи було подано позивачкою для отримання посвідки.

Між тим, за сталою судовою практикою загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

У відзиві на позов відповідач зазначає, що відповідно до пп.7, 9, пп. 5, 6 п. 6 Положення про управління міграційного контролю, протидії нелегальні міграції та реадмісії ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, затвердженого наказом ЦМУ ДМС від 30.07.2021 №136 а/г та посадових інструкції державного службовця даного Управління, співробітниками Управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії проведено виїзну перевірку адреси проживання позивача зазначеної в заяві-анкеті: АДРЕСА_1 . За результатами перевірки Управлінням встановлено, що за вказаною в заяві-анкеті адресою позивач не проживає, що нібито підтверджується інформацією, отриманою від мешканця будинку АДРЕСА_2 під час виїзду та безпосереднього очного спілкування. Оскільки двері до будинкового приміщення № 35 ніхто не відчинив, працівниками Управління надано фото вищевказаного іноземця мешканцю будинку АДРЕСА_2 , на що останній повідомив, що позивач в будинку № 35 не проживає. Від письмових пояснень та надання своїх персональних даних мешканець будинку АДРЕСА_2 відмовився. Як наслідок, працівниками Управління було зроблено висновок про встановлення факту подання позивачем завідомо неправдивих відомостей при зверненні за оформленням (видачею) посвідки на тимчасове проживання.

В той же час, сторона позивача зазначає, що про дату проведення вказаної відповідачем перевірки позивач взагалі не повідомлявся, а тому не мав змоги забезпечити власну присутність за адресою АДРЕСА_1 для підтвердження ним факту проживання за відповідною адресою.

Також, як зазначає позивач, при вході до подвір`я будинку АДРЕСА_1 під дзвінком домофону зазначено контактний номер телефону за яким у разі потреби бажаючі можуть зателефонувати мешканцям дому (зазначено контактний номер телефону дружини позивача), щоб зайти до подвір`я, що підтверджується долученими до матеріалів доказами. Втім, ніяких дзвінків від співробітників відповідача на вказаний контактний номер телефону не надходило.

При цьому, як вбачається із наданої відповідачем відповіді співробітниками Управління було опитано під час перевірки адреси місця проживання позивача мешканця будинку АДРЕСА_2 . В той же час, будинок АДРЕСА_3 в якому проживає позивач та взагалі не знаходиться поруч з ним, є віддаленим та розташованим на іншій дорозі, що підтверджується скриншотами із Google Карти, які долучені позивачем до матеріалів справи.

А тому, суд погоджується з доводами позивача, що мешканець, як зазначено відповідачем, будинку АДРЕСА_2 взагалі міг і не знати про проживання позивача в будинку АДРЕСА_1 та не знати його в обличчя. Працівниками Управління також не було встановлено особу, яку ними ідентифіковано як мешканця будинку АДРЕСА_2 , що взагалі не дає можливості встановити достовірність отриманої в ході перевірки інформації отриманої під час опитування.

Також до суду не надано наказ на проведення перевірки, письмові пояснення сусідів позивача, акту про відмову надання пояснень, складений в присутності свідків.

До того ж, постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. № 332, якою врегульовано, зокрема порядок оформлення (видачі) посвідки на тимчасове проживання, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, не передбачалося взагалі процедури та порядку проведення перевірки адреси місця проживання іноземця шляхом відвідання заявника за зазначеною ним адресою. Зазначену процедуру було введено та передбачено лише після внесення до зазначеної постанови Кабінету Міністрів України змін згідно до постанови Кабінету Міністрів України № 979 від 12.09.2023, а саме шляхом доповнення затвердженого постановою порядку пунктом 36-1.

Також, судом взято до уваги, що позивач зі своєю дружиною переїхали до будинку

АДРЕСА_1 після введення в Україні воєнного стану у зв`язку з постійними обстрілами міста Києва, де вони до цього проживали, а саме після декількох ракетних обстрілів в районі місця їх попереднього проживання.

Будинок АДРЕСА_1 належить на праві власності батькові дружини позивача - ОСОБА_6 , що підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів № 9420930 від 22.12.2010 (додаток № 16), а також витягом про державну реєстрацію прав №29358458 від 18.03.2011. Власник будинку - ОСОБА_6 разом зі своєю дружиною (матір`ю дружини Позивача) та сином (братом дружини позивача) також проживає за адресою АДРЕСА_1 .

Окрім того, додатково адвокатом Бєжановою К.І. було направлено адвокатський запит до Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, яким запитувалось надати інформацію про те, з яких саме підстав та відносно вчинення яких саме дій Позивачем Головним управлінням Служби безпеки України у м. Києві та Київській області було надано інформацію Відповідачу про вчинення ОСОБА_7 дій, які загрожують національній безпеці України, а також копії листа якого Головним управлінням Служби безпеки України у м. Києві та Київській області було направлено відповідачу щодо позивача. Додатково також запитувалась інформація про те, чи містяться в Єдиному реєстрі досудових

розслідувань зареєстровані відносно позивача кримінальні провадження щодо вчинення ним кримінальних правопорушень.

У відповідь на зазначений запит отримано лист від 27.10.2023 вих. № 51/17/Б-2763/24 (додаток № 18), яким повідомлено про те, що Головним управлінням Служби безпеки України у м. Києві та Київській області за запитом відповідача проводились перевірочні заходи стосовно позивача за результатами чого отримано інформацію, що свідчить про можливу загрозу його дій національній безпеці України, про що у встановленому порядку повідомлено зазначеному органу. Відповідь готувалася в одному примірнику, у зв`язку із чим надати її копію не вбачається за можливе. Водночас, у зв`язку із введенням на території України воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, матеріали щодо результатів проведення вказаних перевірочних заходів знищені у встановленому порядку.

Також листом від 27.10.2023 вих. № 51/17/Б-2763/24 повідомлено про те, що станом на 25.10.2023 у кримінальних провадженнях, досудове розслідування яких здійснюється Головним управлінням, позивачу про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень не повідомлялось.

А тому, на думку суду, вчинення позивачем дій, які становлять загрозу національній безпеці України, є лише припущенням, оскільки належних доказів, які б підтверджували дану обставину, суду не надано.

Таким чином при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач діяв без дотримання вимог ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідач як компетентний орган державної влади при прийнятті рішення про оформлення, обмін попередньої посвідки на тимчасове проживання в Україні повинен був провести необхідну перевірку поданих документів та з`ясовувати у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови в оформленні, обміні відповідної посвідки. При необхідності здійснити повторну перевірку місця проживання позивачки та оформити її відсутність за сказаною адресою належними доказами.

Прийняття безмотивованого рішення відносно позивача позбавляє його права на обізнаність причин прийняття відносно нього негативного рішення, спростування доводів суб`єкта владних повноважень, ефективного захисту своїх прав.

Між тим, позивач користувався протягом тривалого часу посвідкою на тимчасове проживання в Україні, маючи обґрунтоване сподівання на належне виконання суб`єктом владних повноважень своїх повноважень під час обміну посвідки на тимчасове проживання в Україні.

Відповідачем не доведено, що ним при перевірці заяви-анкети позивача встановлено факт подання ним завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів.

Частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до Рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 року у справі «Рисовський проти України» дії суб`єкта владних повноважень щодо втручання або обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка вирішення органу влади повинна бути чіткою та зрозумілою, як і можливі наслідки.

Європейський суд з прав людини також підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

За таких обставин, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області від 22.08.2023 № 80101300019326 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) та наявності підстав для його скасування.

Стосовно позовних вимог в частині зобов`язання Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області видати позивачу посвідку на тимчасове проживання, суд зазначає таке.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або чи мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

Тобто, при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З огляду на викладене та враховуючи, що в ході розгляду даних спірних правовідносин відповідачем не доведено правомірність прийнятого рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання позивачу, суд приходить до висновку, що це рішення відповідача фактично призвело до безпідставного позбавлення гарантованого Конституцією України права громадянина іншої держави.

Відповідно до Порядку №322 прийняття рішення про видачу посвідки на тимчасове проживання належить до дискреційних повноважень відповідача, тому суд вважає за необхідне обрати належний спосіб захисту порушеного права позивача та зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області розглянути заяву позивача про оформлення та видачу посвідки, прийняти відповідне рішення за наслідками розгляду цієї заяви, з урахуванням її правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій при прийнятті оскаржуваного рішення.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Згідно із частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Частинами 1 та 2 ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до Рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 року у справі «Рисовський проти України» дії суб`єкта владних повноважень щодо втручання або обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка вирішення органу влади повинна бути чіткою та зрозумілою, як і можливі наслідки.

Європейський суд з прав людини також підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

За таких обставин, суд дійшов висновку про протиправність рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві Київській області від 01 грудня 2022 року №80111300016892 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання та наявності підстав для його скасування.

Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З відповідача підлягає стягненню за рахунок його бюджетних асигнувань 1984,80грн.

Щодо клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд вказує наступне.

З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Так, судом встановлено, що 07 листопада 2023 року між Адвокатським об`єднанням "НЕОФЕЛІС ЛО ГРУП" та ОСОБА_7 було укладено договір про надання правничої допомоги останньому відповідно до умов якого "Адвокатське об`єднання зобов`язується надати правничу допомогу Клієнту щодо оскарження в судовому порядку рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС в м. Києві та Київській області від 22 серпня 2023 року номер 80101300019326 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання, а Клієнт зобов`язується оплатити надану правничу допомогу та фактичні витрати, необхідні для виконання цього Договору" (п.1.1. договору).

Відповідно до пункту 3.2. зазначеного договору гонорар Адвокатського об`єднання за здійснення представництва інтересів Клієнта в суді першої інстанції щодо оскарження рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС в м. Києві та Київській області зазначеного у п. 1.1. цього Договору складає 18 000,00 грн. (вісімнадцять тисяч гривень 00 коп.).

Відповідно до пунктів 3.3.1.-3.3.2. договору за надання правової допомоги за цим Договором Клієнт сплачує гонорар відповідно до наданих Адвокатським об`єднанням рахунків. Гонорар сплачується Клієнтом на умовах попередньої оплати.

У зв`язку з поданням до Київського окружного адміністративного суду позовної заяви у справі № 320/42663/23 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, а також розглядом зазначеної справи судом першої інстанції, позивачем було понесено витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000,00 грн. (вісімнадцять тисяч гривень 00 коп.), що

підтверджується доданими до позовної заяви копіями договору про надання правничої допомоги б/н від 07.11.2023, рахунку адвокатського об`єднання "Неофеліс Ло Груп" № 61 від 07.11.2023 та квитанції № 1А93-ТЕТ4-Е001-9ТК1 від 07.11.2023, а також копією акту приймання-передачі наданих послуг, який додано до цього клопотання.

Також, позивач надав детальний опис наданих послуг Адвокатським об`єднанням "НЕОФЕЛІС ЛО ГРУП" позивачу, Резаїфарду Фаршіду, послуг пов`язаних підготовкою до розгляду, а також розглядом у Київському окружному адміністративному суді судової справи № 320/42663/23:

1) вивчення наданих ОСОБА_7 документів щодо його звернення 31.05.2023 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області для оформлення (видачі) йому посвідки на тимчасове проживання та відмови йому рішенням від 22.08.2023 №80101300019326 в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання (на стадії підготовки до подання позовної заяви до суду). Кількість наданих послуг (визначається у годинах, складених документах або кількості наданих послуг): 0,5 (половина) години. Вартість за послугу згідно тарифів Адвокатського об`єднання: 750,00 грн. (сімсот п`ятдесят гривень 00 коп.) з розрахунку 1 500,00 грн. (одна тисяча п`ятсот гривень 00 коп.) за годину.

2) аналіз чинного законодавства України, що регулює питання оформлення (видачі) посвідки на тимчасове проживання (на стадії підготовки до подання позовної заяви до суду). Кількість наданих послуг (визначається у годинах, складених документах або кількості наданих послуг): 1 (одна) година. Вартість за послугу згідно тарифів Адвокатського об`єднання: 1 000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 коп.) з розрахунку 1 000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 коп.) за годину;

3) складання та подання адвокатського запиту (на стадії підготовки до подання позовної заяви до суду) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області щодо з`ясування того, на підставі якої саме інформації отриманої щодо ОСОБА_8 було рішенням від 22.08.2023 відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання. Кількість наданих послуг (визначається у годинах, складених документах або кількості наданих послуг): 1 (одна) година. Вартість за послугу згідно тарифів Адвокатського об`єднання: 1 500,00 грн. (одна тисяча п`ятсот гривень 00 коп.) з розрахунку 1 500,00 грн. (одна тисяча п`ятсот гривень 00 коп.);

4) складання та подання адвокатського запиту (на стадії підготовки до подання позовної заяви до суду) до Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області щодо надання інформацію про те, з яких саме підстав та відносно вчинення яких саме дій Резаїфардом Фаршідем Головним управлінням Служби безпеки України у м. Києві та Київській області було надано інформацію Центральному міжрегіональному управлінню Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області про вчинення Резаїфардом Фаршідом дій, які загрожують національній безпеці України, а також копії листа якого Головним управлінням Служби безпеки України у м. Києві та Київській області було направлено Центральному міжрегіональному управлінню Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області щодо ОСОБА_1 . Кількість наданих послуг (визначається у годинах, складених документах або кількості наданих послуг): 1 (одна) година. Вартість за послугу згідно тарифів Адвокатського об`єднання: 1 500,00 грн. (одна тисяча п`ятсот гривень 00 коп.) з розрахунку 1 500,00 грн. (одна тисяча п`ятсот

гривень 00 коп.);

5) консультування Резаїфарда Фаршіда в ході складання та подання позовної заяви до суду, а також розгляду справи судом, з процесуальних питань та процесуальних дій, які необхідно вчинити для забезпечення повного, всебічного та своєчасного розгляду справи. Кількість наданих послуг (визначається у годинах, складених документах або кількості наданих послуг): 2 (дві) години. Вартість за послугу згідно тарифів Адвокатського об`єднання: 1 000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 коп.) з розрахунку 500,00 грн. (п`ятсот гривень 00 коп.) за годину.

6) складання та подання до Київського окружного адміністративного суду адміністративного позову про визнання протиправним та скасування рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання від 22.08.2023 № 80101300019326, зобов`язання вчинити певні дії. Кількість наданих послуг (визначається у годинах, складених документах або

кількості наданих послуг): 8 (вісім) годин. Вартість за послугу згідно тарифів Адвокатського об`єднання: 18 800,00 грн. (вісімнадцять тисяч вісімсот гривень 00 коп.) з розрахунку 2 350,00 грн. (дві тисячі триста п`ятдесят гривень 00 коп.) за годину;

7) складання та подання до Київського окружного адміністративного суду клопотання про приєднання доказів (свідоцтва про народження від 15.12.2023 серії І НОМЕР_4 ) до матеріалів судової справи № 320/42663/23. Кількість наданих послуг (визначається у годинах, складених документах або кількості наданих послуг): 1 (одна) година. Вартість за послугу згідно тарифів Адвокатського об`єднання: 600,00 грн. (шістсот гривень 00 коп.) з розрахунку 600,00 грн. (шістсот гривень 00 коп.) за годину;

8) пошук та дослідження судової практики у подібних судових справах. Кількість наданих послуг (визначається у годинах, складених документах або кількості наданих послуг): 1 (одна) година. Вартість за послугу згідно тарифів Адвокатського об`єднання: 1 000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 коп.) з розрахунку 1 000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 коп.) за годину;

9) складання та подання до Київського окружного адміністративного суду клопотання про пришвидшення розгляду справи № 320/42663/23. Кількість наданих послуг (визначається у годинах, складених документах або кількості наданих послуг): 1 (одна) година. Вартість за послугу згідно тарифів Адвокатського об`єднання: 600,00 грн. (шістсот гривень 00 коп.) з розрахунку 600,00 грн. (шістсот гривень 00 коп.) за годину;

10) складання та подання до Київського окружного адміністративного суду клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у судовій справі № 320/42663/23. Кількість наданих послуг (визначається у годинах, складених документах або кількості наданих послуг): 2 (дві) години. Вартість за послугу згідно тарифів Адвокатського об`єднання: 1 200,00 грн. (одна тисяча двісті гривень 00 коп.) з розрахунку 600,00 грн. (шістсот гривень 00 коп.) за годину.

Загальна вартість послуг наданих Позивачу згідно тарифів Адвокатського об`єднання склала двадцять сім тисяч дев`ятсот п`ятдесят гривень 00 коп. В той же час, керуючись пунктом 3.2 укладеного між Позивачем та Представником позивача договору про надання правничої допомоги згідно акту приймання-передачі послуг від 11.03.2024 останніми було погоджено, що кінцева вартість наданої Представником позивача Позивачу правничої допомоги складає 18 000,00 грн. (вісімнадцять тисяч гривень 00 коп.) та була сплачена Клієнтом на умовах попередньої оплати.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив рішення від 26.06.2019, в якій викладено правові висновки про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Вказаний висновок Верховного Суду в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів враховується судом під час вирішення наведеного спору.

У той же час, відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У своїй заяві відповідач зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу заявлений позивачем до відшкодування, є необґрунтованим.

Дослідивши надані позивачем докази на підтвердження витрат на правничу професійну допомогу, суд звертає увагу, що більшість послуг, зазначених в актах та детальному описі робіт (наданих послуг), охоплюються загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви і подання її до суду. Тому, такі дії вчинені адвокатом в межах однієї правничої послуги з підготовки позовної заяви і не є окремими видами правничих послуг.

Суд вважає, що заявлені представником позивача до відшкодування на загальну суму 18000 грн. витрат на правничу допомогу відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, являється співмірним із складністю справи та виконаних адвокатами робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатами та із обсягом наданих адвокатами послуг (виконаних робіт) та підлягає стягненню з відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598, місцезнаходження: вул. Березняківська, буд. 4-А, м. Київ, п/і 02152) від 22.08.2023 № 80101300019326 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області розглянути документи подані ОСОБА_2 відповідно до заяви- анкети від 15.11.2022 №105131129 про оформлення та видачу посвідки та тимчасове проживання в Україні, прийняти відповідне рішення за наслідками розгляду цієї заяви, з урахуванням її правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598, місцезнаходження: вул. Березняківська, буд. 4-А, м. Київ, п/і 02152).

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) понесені ним витрати на правову допомогу у розмірі18 000 (вісімнадцять тисяч) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області Березняківська, буд. 4-А, м. Київ, п/і 02152).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.