Ухвала

від 29.11.2024 по справі 380/23849/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

29 листопада 2024 рокусправа № 380/23849/24

Суддя Львівського окружного адміністративного суду Морська Галина Михайлівна, перевіривши у м. Львові матеріали позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРМІНАЛ" до Закарпатської митниці Держмитслужби, Державної митної служби України, Міністерства фінансів України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и л а :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Термінал» (далі - позивач) звернулося до суду із адміністративним позовом до Закарпатської митниці Держмитслужби (далі відповідач 1), Державної митної служби України (далі відповідач 2), Міністерства фінансів України (далі відповідач 3) у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Закарпатської митниці Держмитслужби, Державної митної служби України, Міністерства фінансів України в частині непоновлення порушених прав ТОВ «Термінал», які встановлені у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.09.2016, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2016 та постановою Верховного Суду від 20.10.2020 у справі №826/3694/16, а caме в частині невідновлення функціонування митного посту «Тячів» та невідновлення функціонування місця доставки (прибуття) митних вантажів на території ТОВ «Термінал» за адресою: Закарпатська обл., Тячівський р-н., м. Тячів, вул. Пролетарська (Залічнична), 2;

- зобов`язати Закарпатську митницю Держмитслужби, Державну митну службу України, Міністерства фінансів України відновити становище ТОВ «Термінал», яке існувало до порушень, що встановлені у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.09.2016, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2016 та постановою Верховного Суду від 20.10.2020 у справі №826/3694/16, шляхом вчинення у межах своєї компетенції дій у вигляді вжиття комплексу заходів, що передбачені чинним законодавством, спрямованих на:

- відновлення функціонування митного посту «Тячів» з визначенням цьому структурному підрозділу відповідного коду згідно вимог чинного законодавства в чинному Класифікаторі Державної митної служби України, її територіальних органів та їх структурних підрозділів;

- відновлення функціонування місця доставки (прибуття) митних вантажів на території ТОВ «Термінал» за адресою: Закарпатська обл., Тячівський р-н., м. Тячів, вул. Пролетарська (Залічнична), 2, з присвоєнням цій території відповідного коду (можливість використання цих місць доставки усіма суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності без обмежень, вид транспорту місця доставки - автомобільний) та внесення включення цього коду до чинного Переліку місць доставки у відповідності до вимог кодування, які встановлені чинним законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів позовної заяви слідує, що позивач оскаржує бездіяльність відповідачів щодо не поновлення порушених прав ТОВ «Термінал», встановлених в рішенні суду у справі №826/3694/16, а саме - не відновлення функціонування місця доставки (прибуття) вантажів на території ТОВ «Термінал».

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом уже сформована судова практика щодо застосування цих положень Основного Закону України, зокрема, у постановах від 14 серпня 2018 року у справі № 826/4174/16, від 18 жовтня 2018 року у справі № 802/2135/17-а, від 22 січня 2019 року у справі № 813/142/16, від 11 листопада 2020 року у справі № 191/1169/16-а(2-а/191/7/17), від 1 червня 2022 року у справі № 640/25836/20, від 27 липня 2022 року у справі № 540/606/20, від 19 червня 2024 року у справі №826/3942/16, від 16 серпня 2024 року у справі № 580/7686/23, від 12 вересня 2024 року у справі № 400/3098/22.

Згідно з параграфом 4 Національної стратегії у сфері прав людини, затвердженої Указом Президента України від 24 березня 2021 року № 119/2021, до стратегічних цілей у сфері прав людини віднесено забезпечення кожному в Україні доступу до справедливого та ефективного судового розгляду незалежним і безстороннім судом, а також наявність ефективних механізмів виконання судових рішень.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.

Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі 420/177/20, від 18 травня 2022 року у справа №140/279/21, від 14 серпня 2023 року у справі № 480/279/21, від 08 вересня 2023 року у справі №640/21223/20 та від 20 грудня 2023 року у справі № 400/2839/22.

Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, у якій Суд зазначив, що обов`язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обов`язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).

Варто зазначити, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

Зазначені висновки Суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 1 лютого 2022 року у справі №420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, від 7 лютого 2022 року у справі №200/3958/19-а.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 520/7983/21, аналізуючи положення статті 129-1 Конституції України у взаємозв`язку із статтею 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», дійшов висновку, що невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності; суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення, що набуло законної сили.

Відповідно до статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.

Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У частині першій статті 11 Закону № 1404-VIII йдеться про те, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а, від 16 лютого 2019 у справі № 816/2016/17 та у постановах Верховного Суду від 30 січня 2024 року у справі № 320/19014/23, від 21 лютого 2024 року у справі № 140/17323/23 та від 19 вересня 2024 року у справі № 400/3650/24.

Згідно зі статтею 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.

Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Необхідно відмітити, що вищезазначені норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Зазначені висновки суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 06 серпня 2024 року у справі № 560/4755/20, від 14 серпня 2024 року у справі №580/5660/22, від 19 вересня 2024 року у справі № 400/3650/24.

З дослідженої позовної заяви слідує, що заявлені позовні вимоги стосуються саме невиконання відповідачами постанови Окружного адміністративного суду м.Києва від 07.09.2016 у справі №826/3694/16, якою:

- Визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України № 138 від 16.02.2016 "Про ліквідацію, створення та зміну назв окремих митних постів митниць ДФС" в частині, що стосується ліквідації митного поста "Тячів" та сектора митного оформлення "Хуст".

- Визнано протиправним та скасовано наказ Закарпатської митниці Державної фіскальної служби України №131 від 01.03.2016 "Про введення в дію змін до структури Закарпатської митниці ДФС" в частині, що стосується митного поста "Тячів" та сектора митного оформлення "Хуст"

- Визнано протиправним наказ Державної фіскальної служби України №221 від 15.03.2016 «Про внесення змін до Класифікатора ДФС, митниць ДФС, їх структурних підрозділів, спеціалізованих департаментів і органів ДФС з питань державної митної справи» в частині викладення в новій редакції пункту 9 розділу 1 Класифікатора ДФС, митниць ДФС, їх структурних підрозділів, спеціалізованих департаментів і органів ДФС з питань державної митної справи затвердженого наказом державної фіскальної служби України №154 від 23.02.2016, без зазначення в переліку структурних підрозділів Закарпатської митниці ДФС з визначенням їх коду митного поста «Тячів» та сектора митного оформлення «Хуст».

- Зобов`язано Державну фіскальну службу України, внести зміни до Класифікатора ДФС, митниць ДФС, їх структурних підрозділів, спеціалізованих департаментів і органів ДФС з питань державної митної справи затвердженого наказом державної фіскальної служби України №154 від 23.02.2016, включивши в перелік структурних підрозділів Закарпатської митниці ДФС митний пост «Тячів» та сектор митного оформлення «Хуст» з визначенням їх відповідного коду.

Під час розгляду справи з суді касаційної інстанції ДФС та Закарпатську митницю було замінено правонаступниками Держмитслужбу та Закарпатську митницю.

Таким чином, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими ст. 383 КАС України пов`язує наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. Тобто, за вказаних обставин, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він мав звернутися до суду в порядку ст. 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред`являти новий адміністративний позов.

Зазначений висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 09 липня 2019 року справі № 826/17587/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 367/1240/16-а, від 30 грудня 2020 року у справі № 520/1744/18, від 09.05.2023 у справі №340/4445/22, від 28.09.2024 №580/9690/23.

З урахуванням викладеного, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження у адміністративній справі, у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.

За таких обставин у відкритті провадження в даній адміністративній справі належить відмовити.

Керуючись ст.ст. 170, 243, 248 КАС України, -

у х в а л и л а :

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Термінал» до Закарпатської митниці Держмитслужби, Державної митної служби України, Міністерства фінансів України про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії.

Роз`яснити позивачеві, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Позовну заяву разом із усіма доданими до неї документами повернути позивачу.

Копію ухвали направити позивачу.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження апеляційна скарга подається протягом 15 днів з дня складання повного судового рішення

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення (підписання) суддею.

СуддяМорська Галина Михайлівна