Рішення

від 29.11.2024 по справі 385/1599/24

ГАЙВОРОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 385/1599/24

Провадження № 2/385/648/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.11.2024 року м. Гайворон

Гайворонський районний суд Кіровоградської області в складі головуючого судді Венгрина М. В.,

сторони у справі:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів;

зміст позовних вимог - про захист прав споживача шляхом стягнення коштів за скасованим виконавчим написом нотаріуса;

розглянувши дану цивільну справу у приміщенні суду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання, на підставі наявних у ній матеріалів, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції сторін

позивачка через свого представника - адвоката Волощука В. В. звернулась в суд з позовом до відповідача, в якому просила стягнути з ТОВ ФК ЄАПБ на свою користь 1678,71 грн безпідставно набутих коштів та та судові витрати в справі.

В обґрунтування позову покликалась на те, що рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 26.01.2024 в справі № 385/2170/23 визнано виконавчий напис нотаріуса Остапенка Є. М. № 47741 від 19.05.2021 таким, що не підлягає виконанню. Рішення суду набрало законної сили 12.03.2024. Однак за даним виконавчим написом приватним виконавцем Шмальком О. О. було відкрито виконавче провадження № 66117612 та, до постановлення рішення суду, стягнуто з неї на користь ТОВ ФК ЄАПБ 1278,71 грн. Вважає, що кошти, які були утримані під час виконання вказаного виконавчого провадження є безпідставно стягнутими і підлягають поверненню.

Відповідач у поданому відзиві просив в задоволенні позову відмовити. Обґрунтовував тим, що з відповіді приватного виконавця вбачається, що на виконання виконавчого напису № 66117612 було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ ФК ЄАПБ 1278,71 грн. Також вказав, що у позивачки перед відповідачем наявна заборгованість за кредитним договором Z52.22955.004182002 від 06.08.2018. Крім того зазначив, що сума витрат на надання правничої допомоги, що вказана позивачкою в розмірі 13626,00 грн, є неспівмірною з реальністю таких витрат, складністю справи, розумності їх розміру. Просив в задоволенні позовної вимоги про стягнення коштів та в стягненні судових витрат відмовити.

Інших передбачених ЦПК України заяв по суті справи від її учасників до суду не надходило.

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії та рішення у справі

Ухвалою суду від 29.10.2024 відкрито провадження по справі, ухвалено про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, учасникам справи встановлено строк для подачі заяв по суті справи.

06.11.2024 представником відповідача подано відзив.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Судом встановлено, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є. М. 19.05.2021 вчинено виконавчий напис № 47741 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ ФК ЄАПБ заборгованість за кредитним договором Z52.22955.004182002 від 06.08.2018 в розмірі 73418,78 грн.

Вказаний виконавчий напис був пред`явлений до примусового виконання та постановою приватного виконавця Київського виконавчого округу Шмальком О. О. від 19.07.2021 було відкрито виконавче провадження № 66117612.

Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 26.01.2024 в справі № 385/2170/23 визнано виконавчий напис нотаріуса Остапенка Є. М. № 47741 від 19.05.2021 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ ФК ЄАПБ 73418,78 грн таким, що не підлягає виконанню. Вказане рішення суду набрало законної сили 29.02.2024.

З листа приватного виконавця Шмалька О. О. № 8187 від 25.03.2024 вбачається, що у ВП № 66117612 при виконанні виконавчого напису № 47741 від 19.05.2021 з ОСОБА_1 на користь ТОВ ФК ЄАПБ на момент закінчення виконавчого провадження стягнуто 2206,59 грн, з яких на 1278,71 грн перераховано ТОВ ФК ЄАПБ, 127,88 грн основної винагороди приватного виконавця, 300 грн повернуто авансового внеску ТОВ ФК ЄАПБ, 500 грн перераховано мінімальних витрат на проведення виконавчих дій.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

Відповідно до частин першої, другої статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За правовою природою конструкція зобов`язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов`язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов`язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов`язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом.

Зі змісту статті 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Про виникнення зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов`язань з повернення безпідставного збагачення.

Положення глави 83ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Результат аналізу статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов`язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав).

Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.

Для виникнення зобов`язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.

Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.

Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов`язаний повернути потерпілому все отримане майно.

Отже, факт визнання виконавчого напису (на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з позивача) таким, що не підлягає виконанню, є підставою для повернення коштів відповідно до статті 1212 ЦК України.

Вказаний висновок кореспондується із висновком Верховного Суду, який викладений в постанові від 8 вересня 2021 року № 201/6498/20.

Аналіз викладеного свідчить про те, що кошти, які були стягнуті з ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 66117612 з примусового виконання зазначеного вище виконавчого напису є безпідставно набутими ТОВ ФК ЄАПБ, оскільки виконавчий напис судом визнаний таким, що не підлягає виконанню.

Покликання відповідача на те, що в позові слід відмовити, оскільки у позивачки наявна заборгованість за кредитним договором суд відхиляє як безпідставне, оскільки на думку суду розмір, підстави, відсутність підстав для застосування позовної давності підлягають доведенню та не є предметом даної цивільної справи.

За вказаних обставин з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 1278,71 грн. В решті позову слід відмовити за недоведеністю позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Згідно положення ч. 6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав.

Отже, у зв`язку з тим, що позивачка звільнена від сплати судового збору відповідно до вимог ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», судовий збір на користь держави компенсується за рахунок відповідача за подання позовної заяви на загальну суму 1211,20 грн.

Також позивачкою заявлено до стягнення витрати на правничу допомогу.

В обґрунтування розміру та факту понесення таких, нею надано договір про надання правничої допомоги № 30 від 15.05.2023 між нею та адвокатом Волощуком В. В., додаток від 06.08.2024 до договору про надання правничої допомоги № 30 від 15.05.2023, ордер на надання правничої допомоги ВЕ № 1127082, акт прийому - надання послуг до договору про надання правничої допомоги № 30 від 15.05.2024 та розрахунок суми судових витрат від 06.08.2024.

З таких вбачається, що за отримання правничої допомоги в даній справі позивачка має понести витрати в розмірі 13626,00 грн.

Так з додатку до договору від 06.08.2024 вбачається, що сторони ( ОСОБА_1 та адвокат Волощук В. В.) домовились про вартість однієї години роботи адвоката - 1514 грн, перелік послуг - зустріч, консультація клієнта - 1 год - 1514 грн, підготовка та подання позову - 7 год - 10598 грн, підготовка та подача адвокатського запиту - 1 год - 1514 грн, всього 13626 грн. Оплата - протягом 30 днів з дня набрання рішенням законної сили.

Така сума відповідає суму вказаній в орієнтовному розрахунку суми судових витрат.

Згідно з положеннями частин першої-п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має с платити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Отже, можна зробити висновок, що ЦПК передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

В постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц наголошено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 4 - 6 статті 137, частинами 3 - 5 статті 141 ЦПК України, зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені до стягнення з урахуванням того, чи були такі витрати пов`язані зі справою та чи була їх сума обґрунтованою.

У разі якщо суд дійде висновку щодо зменшення заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то в судовому рішенні повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, 01.06.2022 року у справі № 914/4/20.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Cудові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу мають бути безпосередньо пов`язаними з розглядом справи.

При вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20, згідно з якими для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 923/560/17, від 10.11.2021 у справі № 329/766/18, від 19.07.2022 у справі № 910/6807/21.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Отже з доказів наданих позивачкою, нею повинні бути понесені наступні витрати на правничу допомогу - консультація клієнта - 1 год - 1514 грн, підготовка та подання позову - 7 год - 10598 грн, підготовка та подача адвокатського запиту - 1 год - 1514 грн, всього 13626 грн.

Відповідачем заявлено про неспівмірність судових витрат.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, якими підтверджено розмір витрат, що мають бути понесені позивачкою на правничу допомогу, суд встановив, що заявлений позивачкою до стягнення розмір витрат на правничу допомогу є значно завищеним.

Суд враховує, що складність справи, наявність чіткої та однозначної судової практики з даного питання, обсяг поданих стороною позивача процесуальних документів позовна заява 2,5 арк., на підготовку якої адвокатом не може бути витрачено 7 год, ціну позову, що становить 1678,71 грн, те, що представник позивача в судових засіданнях участі не приймав, така розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, тривалість перебування справи в провадженні суду, розумність розміру судових витрат та вважає достатнім розмір витрат на правничу допомогу 2500 грн, що на думку суду є розумним, справедливим в даному випадку та за даних обставин.

Керуючись статтями 10, 19, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 280 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів (місцезнаходження: м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30, ЄДРПОУ 35625014) про стягнення безпідставно набутих коштів за виконавчим написом - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти за виконавчим написом в сумі 1278,71 грн та 2500,00 грн витрат на правничу допомогу, а всього 3778 (три тисячі сімсот сімдесят вісім) гривень 71 копійку.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів в дохід держави судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 29.11.2024.

Суддя: М. В. ВЕНГРИН

Дата документу 29.11.2024