Вирок

від 02.12.2024 по справі 335/9346/24

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

1Справа № 335/9346/24 1-кп/335/731/2024

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2024 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя в складі

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

при секретарі - ОСОБА_2 ,

за участю прокурора - ОСОБА_3 ,

обвинуваченого - ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5

представника потерпілої - адвоката ОСОБА_6 ,

потерпілої - ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в умовах дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, що був затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, продовженого в подальшому Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX, Указом від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX, Указом від 7 листопада 2022 року № 757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738-IX, Указом від 6 лютого 2023 року № 58/2023, затвердженим Законом України від 7 лютого 2023 року № 2915-IX, Указом від 01 травня 2023 року № 254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 № 3057-ІХ, Указом від 26.07.2023 № 451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 № 3275-ІХ, Указом від 06.11.2023 р. № 734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 № 3429-ІХ, Указом від 05.02.2024 № 49/2024, затвердженого Законом України від 06.02.2024 № 3564-ІХ, Указом Президента України від 6 травня 2024 року №271/2024, продовженим Законом України № 3684-IX від 08.05.2024, Указом Президента України від 23.07.2024, затвердженим Законом України № 3891-ІХ від 07.08.2024, Указом Президента України від 28.10.2024 № 740/2024, затвердженим Законом України від 29.10.2024 № 4024-IX, кримінальне провадження № 12024082050001322 від 06.07.2024 року за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, такого, що має загальну середню освіту, не має на утриманні малолітніх або неповнолітніх дітей, неодруженого, такого, що перебуває на пенсійному забезпеченні, зареєстрованого та такого, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

ВСТАНОВИВ:

06.07.2024, приблизно о 12 годині 10 хвилин, ОСОБА_4 , керуючи автомобілем «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по лівій смузі проїзної частини вулиці Прибережена автомагістраль у м. Запоріжжя, зі сторони вулиці Української в напрямку вулиці В`ячеслава Зайцева, зі швидкістю в інтервалі від 101,59 км/год до 107,87 км/год.

Попереду, у попутному із водієм ОСОБА_4 напрямку, в межах середньої смуги проїзної частини вул. Прибережна автомагістраль, рухався автомобіль «SsangYong», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_9 .

В цей же час, в районі АЗС «Euro 5», неповнолітній пішохід ОСОБА_10 , почав здійснювати перетин проїзної частини вул. Прибережна автомагістраль, рухаючись на електричному самокаті по нерегульованому пішохідному переходу справа наліво за ходом руху зазначених транспортних засобів.

При наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, водій ОСОБА_9 завчасно став зменшувати швидкість руху керованого ним транспортного засобу, та повністю зупинився в межах середньої смуги для надання переваги у русі пішоходу ОСОБА_10 .

В свою чергу, водій ОСОБА_4 , маючи об`єктивну можливість виявити нерегульований пішохідний перехід, а також те, що перед ним почав знижувати швидкість та зупинився автомобіль «SsangYong» під керуванням ОСОБА_9 , та продовжити подальший рух, впевнившись у відсутності пішоходів на пішохідному переходу, діючи в порушення вимог правил безпеки дорожнього руху, вказаних заходів не прийняв.

Натомість, ОСОБА_4 , діючи зі злочинною недбалістю, тобто не передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча міг і повинен був їх передбачати, перевищуючи максимальну дозволену швидкість у населеному пункті, продовжив подальший рух та не вжив своєчасних заходів до зменшення швидкості руху керованого автомобіля аж до його повної зупинки перед нерегульованим пішохідним переходом, по якому в той момент рухався пішохід ОСОБА_10 на електричному самокаті, в результаті чого допустив наїзд передньою правою частиною кузова керованого автомобіля на останнього.

Своїми діями водій ОСОБА_4 порушив вимоги п. п. 12.4, 12.9(б) Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року, якими, зокрема, передбачено, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год, а також що водіям забороняється перевищувати вказану швидкість на ділянці дороги, де встановлено відповідні дорожні знаки.

Внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_10 отримав тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя, а саме сполучену тупу травми голови, шиї, тулуба та кінцівок у вигляді множинних переламів кісток скелету з ушкодженням внутрішніх органів, що призвело до поліорганної недостатності, від яких 14.07.2024 в приміщенні Запорізької обласної клінічної дитячої лікарні потерпілий помер.

Органом досудового розслідування діяння ОСОБА_4 кваліфіковане за ч. 2 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у вказаному кримінальному правопорушенні визнав повністю без будь-яких застережень, не оспорюючи обставини вчиненого ним діяння ані з об`єктивної, ані із суб`єктивної сторони. Пояснив, що дійсно 06.07.2024, приблизно о 12 годині 10 хвилин, ОСОБА_4 , керуючи автомобілем «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по лівій смузі проїзної частини вулиці Прибережена автомагістраль у м. Запоріжжя, зі сторони вулиці Української в напрямку вулиці В`ячеслава Зайцева, з перевищенням максимально дозволеної у населеному пункті швидкості. Не заперечував, що погодні умови, дорожня обстановка та стан його здоров`я в той момент об`єктивно дозволяли йому своєчасно вжити заходів щодо зменшення швидкості перед пішохідним переходом. Самого пішохода ОСОБА_10 в момент, коли той почав перетинати проїзну частину, обвинувачений не побачив, однак бачив, що автомобілі у середній та правій смугах, що рухались в тому ж напрямку, почали гальмувати і зупинятись перед пішохідним переходом. З яких причин він не відреагував на це і не припустив, що це пов`язано з тим, що на пішохідний перехід вийшов пішохід, обвинувачений чітко пояснити не зміг. Вказав, що побачив пішохода вже в момент, коли наблизився безпосередньо до дорожньої розмітки пішохідного переходу, а пішохід з`явився безпосередньо перед автомобілем, після чого стався удар. Після дорожньо-транспортної пригоди обвинувачений залишався на місці події, від досудового розслідування не ухилявся, брав участь у слідчих діях щодо встановлення обставин події.

Також обвинувачений зазначив, що усвідомлює невідворотність наслідків свого діяння і неможливість повністю відшкодувати завдану ним шкоду, щиро жалкує про це і щиро просить вибачення у матері загиблого. Не заперечує свого обов`язку надати потерпілій певний майновий еквівалент завданої ним шкоди, однак має значні можливості для цього, оскільки не має відповідних доходів або статків.

Враховуючи те, що обвинувачений та інші учасники судового провадження не оспорювали всі фактичні обставини справи, і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності їх позиції, суд, роз`яснивши учасникам процесу положення ст. 349 КПК України, за їх згодою провів судовий розгляд кримінального провадження із застосуванням правил ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням письмових матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого, матеріалів, що мають значення вирішення процесуальних питань під час ухвалення вироку, а також для вирішення по суті поданого потерпілою цивільного позову.

За таких обставин суд вважає доведеним пред`явлене ОСОБА_4 обвинувачення та кваліфікує вчинене ним діяння як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

При вирішенні питання щодо міри кримінальної відповідальності обвинуваченого суд виходить з такого.

Відповідно до вимог ст. ст. 50, 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне та достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо.

Оцінюючи характер і ступінь небезпечності вчиненого обвинуваченим діяння, суд констатує, що смерть потерпілого ОСОБА_10 настала внаслідок не тільки через перевищення обвинуваченим максимально дозволеної швидкості транспортного засобу більше ніж в два рази, а й внаслідок ігнорування ним конкретної дорожньої обстановки, коли навіть гальмування інших автомобілів, що рухались поруч в тому ж напрямку, не навело його на думку про необхідність зменшення швидкості і зупинки перед пішохідним переходом. Крім того, як мешканець м. Запоріжжя, обвинувачений завідомо знав про місце розташування пішохідного переходу, що, до того ж, був позначений відповідною дорожньою розміткою, і все одно при наближенні до нього продовжував рух у раніше обраному швидкісному режимі. При цьому пішохідний перехід в будь-якому випадку має бути для водія зоною підвищеної уваги і готовності в будь-який момент надати пішоходу перевагу. Нарешті, у обвинуваченого була відсутня об`єктивна, в тому числі крайня, необхідність у таких діях.

Отже, порушення обвинуваченим Правил дорожнього руху було грубим, і тому необережний характер його діяння жодним чином не зменшує його суспільну небезпечність.

Також суд враховує, що внаслідок діяння обвинуваченого померла дитина у віці тринадцяти років, що в момент дорожньо-транспортної пригоди дотримувалась Правил дорожнього руху і мала право розраховувати на їх дотримання іншими учасниками дорожнього руху, при цьому своїми діями потерпілий ОСОБА_10 не створював небезпеки чи перешкоди для них.

Оцінюючи особу обвинуваченого, суд бере до уваги, що ОСОБА_4 при своєму 62-річному віці і більш ніж 30-річному водійському досвіді до цього жодного разу не притягувався до кримінальної відповідальності, і лише один раз був притягнутий до адміністративної відповідальності за порушення правил безпеки дорожнього руху (порушення правил проїзду перехресть у січні 2024 року), що вказує на відсутність у нього ознак стійкої схильності до таких порушень. Його поведінка безпосередньо після події і в ході досудового розслідування та під час судового провадження вказує на те, що він дійсно усвідомлює жахливість і невідворотність наслідків його діяння. Також суду були надані відомості про наявність у обвинуваченого захворювання на цукровий діабет та грижу міжхребцевого диску.

Отже, обвинувачений раніше не судимий, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, веде соціально позитивний спосіб життя, негативних характеристик на нього суду не надано.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, суд вважає його щире каяття та часткове відшкодування шкоди. Зокрема, не викликає сумнівів, що в даному випадку з боку обвинуваченого має місце, окрім визнання собою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що має вираз в намаганні хоча б частково залагодити завдану злочином шкоду, готовність нести покарання.

Водночас під час судового провадження було встановлено, що, окрім словесного жалю, обвинувачений не вжив істотних кроків щодо налагодження контакту з матір`ю померлої дитини, ОСОБА_7 , на відшкодування шкоди сплатив на її користь грошову суму у розмірі 30000,00 грн., посилався на відсутність можливості надати більше відшкодування через похилий вік, відсутність значного заробітку чи матеріальних статків, відсутність допомоги з боку родичів тощо.

Також суд враховує, що потерпіла ОСОБА_7 в судовому засіданні висловилась на користь якомога суворого покарання обвинуваченого.

Таким чином, призначаючи покарання, суд приходить до висновку, що в цілому позитивна характеристика особи обвинуваченого не може нівелювати того факту, що він допустив грубу недбалість із тяжкими, невідворотними наслідками, через що, а також з урахуванням думки потерпілої, застосування до обвинуваченого правил ст. 75 КК України не відповідало б вимогам справедливості.

Разом з цим відсутні й підстави для призначення обвинуваченому основного покарання на рівні максимальної межі санкції частини другої статті 286 КК України, оскільки неможна ігнорувати похилий вік обвинуваченого, стан його здоров`я, перший у його житті факт притягнення до кримінальної відповідальності за порушення правил безпеки дорожнього руху, часткове відшкодування ним шкоди і готовність її відшкодовувати у майбутньому.

За таких обставин суд вважає, що обвинуваченому має бути призначене покарання у виді позбавлення волі на строк, що в рівній мірі буде більшим за мінімальну і меншим за максимальну межу санкції ч. 2 ст. 286 КК України.

Крім того, на переконання суду, з огляду на грубе порушення правил безпеки дорожнього руху, обвинувачений має бути позбавлений права керувати транспортними засобами на максимальний строк відповідно до санкції ч. 2 ст. 286 КК України - три роки.

Щодо вирішення питань процесуального характеру.

Відповідно до матеріалів справи, обвинувачений ОСОБА_4 був затриманий в порядку ст. 208 КПК України 06.07.2024, а ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 08.07.2024 до нього був застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням застави у розмірі 60460,00 грн.

09.07.2024 ОСОБА_4 був звільнений з-під варти під заставу, внесену у вказаному розмірі громадянкою ОСОБА_11 , 1968 року народження, про що було надане платіжне доручення № 0.0.3749660821.1 від 09.07.2024.

Станом на час ухвалення вироку обвинувачений ОСОБА_4 продовжує вважатись таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.

Згоди заставодавця на звернення всієї або частини суми застави на виконання вироку в частині майнових стягнень до суду не надходило.

Відтак, запобіжний захід у виді застави підлягає продовженню до набрання цим вироком законної сили, а в силу ч. 11 ст. 182 КПК України вказана сума застави після набрання цим вироком законної сили підлягає поверненню заставодавцю ОСОБА_11 .

Строк перебування ОСОБА_4 під вартою в період з 06.07.2024 по 09.07.2024 підлягає зарахуванню до призначеного йому строку покарання у виді позбавлення волі в порядку ст. 72 КК України.

Процесуальні витрати на залучення експертів на загальну суму 11359,20 грн. підлягають стягненню з обвинуваченого в порядку ст. 124 КПК України.

Долю речових доказів слід вирішити в порядку ст. 100 КПК України, з одночасним вирішенням питання про скасування арешту, накладеного на них під час досудового розслідування.

Щодо вирішення по суті цивільного позову.

До початку судового розгляду даного кримінального провадження потерпіла ОСОБА_7 , матір померлого ОСОБА_10 , подала цивільний позов про відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, яким просила:

1)стягнути на її користь з обвинуваченого ОСОБА_4 в рахунок відшкодування моральної шкоди грошову суму в розмірі 904000,00 грн.;

2)стягнути на її користь з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» в рахунок відшкодування моральної шкоди грошову суму в розмірі 96000,00 грн.;

3)стягнути на її користь солідарно з ОСОБА_4 та Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» в рахунок відшкодування матеріальної шкоди грошову суму в розмірі 317678,80 грн.

Позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди обґрунтовані посиланням на те, що позивач понесла витрати на лікування та поховання сина на загальну суму 29678,80 грн., що підтверджується відповідними фіскальними чеками та іншими доданими до позовної заяви документами.

Крім того, цивільно-правова відповідальність обвинуваченого була застрахована у АТ СГ «ТАС», у зв`язку з чим, в силу вимог ст. 1200 ЦК України, п. 27.2 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі - Закон), позивач має право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, з розрахунку не менше за 36 мінімальних заробітних плат, розмір якої встановлений на день настання страхового випадку, що становить 288000,00 грн.

Відтак, на думку позивача, загальна сума відшкодування майнової шкоди, право на яку вона має - 317678,80 грн. (288000,00 грн. + 29678,80 грн.).

В обґрунтування розміру відшкодування моральної шкоди, позивач послалась на те, що у зв`язку із втратою сина внаслідок протиправних дій обвинуваченого вона переживає постійні душевні страждання, втратила душевний спокій, весь час перебувала і перебуває у стані постійного душевного напруження та стресу, суттєво були порушені її нормальні життєві зв`язку, вона змушена докладати значних зусиль для організації свого життя; смерть сина, горе і втрата викликали реакцію замикання від оточуючого середовища, зниження настрою, порушення сну. Смерть сина і втрата рідної людини є найвищою немайновою втратою, яка не може бути відновлена; позивач позбавлена можливості матеріальної і моральної підтримки з боку сина протягом всього подальшого її життя.

З урахуванням цього, позивач оцінює компенсацію завданої їй моральної шкоди у 1000000,00 грн., з яких в силу ч. 3 ст. 27 вказаного Закону страховик зобов`язаний надати відшкодування в межах ліміту своєї відповідальності в розмірі 96000,00 грн. (з розрахунку 12-ти мінімальних заробітних плат станом на день смерті потерпілого), а решту (904000,00 грн.) зобов`язаний відшкодувати безпосередньо обвинувачений відповідно до вимог ст. 1194 ЦК України.

Під час судового розгляду потерпіла (цивільний позивач) ОСОБА_7 та її представник, адвокат ОСОБА_6 , позовні вимоги підтримали повністю, пославшись на викладені у позовній заяві факти і норми права.

Обвинувачений ОСОБА_4 не надав заперечень щодо обґрунтованості позовних вимог та їх розміру, а зазначив лише про те, що у нього немає доходів чи статків, необхідних для надання відшкодування у заявленому потерпілою розмірі. Разом цим обвинувачений не вказав і на посильний для нього розмір відшкодування.

Захисник обвинуваченого, адвокат ОСОБА_5 , підтримав думку свого підзахисного, а також зауважив, що позовна вимога про солідарне відшкодування майнової шкоди не узгоджується з нормами цивільного законодавства.

Цивільний відповідач АТ СГ «ТАС» явку представника в судове засідання не забезпечив, подавши заяву про розгляд справи без його участі.

Разом цим від вказаної страхової компанії надійшов письмовий відзив із запереченнями проти задоволення позову.

В обґрунтування своїх заперечень страховик послався на те, що:

-позивач у встановлені законом порядку і строки не зверталась до страховика ані з повідомленням про страховий випадок, ані із заявою про виплату страхового відшкодування;

-страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування лише в межах вказаної у договорі страхової суми, яка в даному випадку щодо шкоди, заподіяної смертю потерпілого, становить 320000,00 грн.;

-у разі смерті потерпілого витрати на його лікування окремо не відшкодовуються, оскільки виникають правовідносини щодо виплати страхового відшкодування саме у зв`язку із його смертю;

-п. 27.2 ст. 27 Закону та ст. 1200 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки вони передбачають здійснення виплат на користь непрацездатних осіб, що були на утриманні померлого внаслідок страхового випадку, тоді як даному випадку навпаки - померлий, як неповнолітня особа, перебував на утриманні позивача;

-позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що вона є єдиною особою, яка має право на відшкодування страховиком моральної шкоди з розрахунку 12-ти мінімальних заробітних плат, а тому в цій частині позовні вимоги не є обґрунтованими;

-позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження понесення саме нею витрат на поховання померлого.

Оцінюючи доводи сторін, суд виходить з такого.

Цивільно-правова відповідальність юридичної або фізичної особи за завдану майнову шкоду на підставі ст. 1166 ЦК України настає за умови доведеності всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме наявності шкоди, протиправності дій заподіювача шкоди, причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою і вини в заподіянні шкоди.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Факт вчинення ОСОБА_4 протиправного діяння, його вини у цьому, а також факт завдання цим діянням шкоди учасниками кримінального провадження не оспорюються, у зв`язку з чим при розгляді цивільного позову слід вирішити питання про суб`єкта відповідальності за цю шкоду, а також конкретний характер та розмір такої шкоди.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

На підтвердження розміру майнової шкоди позивач надала фіскальні чеки щодо придбання ліків і продуктів харчування для сина у період часу з 06.07.2024 по 15.07.2024 на загальну суму 8267,80 грн., а також накладну і фіскальний чек щодо оплати ритуальних послуг і пов`язаних з цим товарів на загальну суму 21411,00 грн.

Оскільки сторона захисту не оспорювала обґрунтованість цих сум, суд не вважає за необхідне надавати окрему оцінку цим документам на предмет належності та допустимості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

Водночас суд бере до уваги, що під час судового розгляду сторона позивача підтвердила, що в позасудовому порядку отримала від обвинуваченого в порядку відшкодування шкоди грошову суму в розмірі 30000,00 грн.

Відтак, суд приходить до висновку, що заявлені позивачем вимоги у частині майнової шкоди на суму 29678,80 грн. вже є відшкодованими, і тому стягненню не підлягають.

Крім того, суд зауважує, що статтею ст. 1200 ЦК України врегульовані відносини щодо відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, на користь спеціальних суб`єктів - непрацездатних осіб, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитини потерпілого, народженої після його смерті.

Як випливає з матеріалів справи, померлий ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як неповнолітня особа, не був особою, на утриманні якої перебувала позивач, а тому на спірні відносини положення ст. 1200 ЦК України та пов`язані з нею положення ст. 27 Закону не поширюються.

Отже, в частині вимог про відшкодування майнової шкоди позов не підлягає задоволенню.

У зв`язку з цим суд не надає окремої оцінки вимогам про солідарне стягнення такої шкоди, оскільки це не впливає на вказаний висновок суду.

Щодо відшкодування моральної шкоди суд керується положеннями ч. 1, п. п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України, відповідно до яких особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Частиною третьою статті 23 ЦК України визначено, що, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Крім того, як роз`яснюється в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» від 31.03.1995 року № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Оцінюючи в сукупності обставини справи, суд приймає і бере за основу доводи позивача, оскільки вбачає очевидним й таким, що не підлягає окремому доказуванню те, що позивач переживає у зв`язку із смертю свого сина сильні душевні страждання, характер та обсяг яких є максимальним із всіх можливих, оскільки, з огляду на людську природу, для будь-якої розумної людини втрата дитини є найтяжчою втратою, яку неможливо відновити чи іншим чином згладити, яка вкрай негативно впливає на психоемоційний стан матері, яка змушуватиме її постійно протягом всього наступного життя відшукувати додаткові душевні сили для підтримання нормальних життєвих стосунків. Для позивача ці душевні страждання посилюються тим, що вона продовжує виховувати іншу дитину та змушена вживати додаткових зусиль для її нормального духовного розвитку, мінімізації негативного впливу життєвих обставин, що склалися.

На переконання суду, ані вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення з необережності, ані визнання ним вини, ані його посилання на відсутність коштів на відшкодування моральної шкоди (які жодним доказом не підтверджені) не впливають на глибину, інтенсивність та тривалість душевних страждань, на переживання яких довічно приречена потерпіла.

Відтак, якщо сама потерпіла оцінює завдану їй моральну шкоду у 1000000,00 грн., і обвинувачений фактично визнав ці вимоги, зазначивши лише про відсутність коштів для їх задоволення, суд не знаходить аргументів для зменшення розміру компенсації моральної шкоди, про який просить потерпіла, та вважає, що він відповідає вимогам розумності та справедливості.

При цьому суд також враховує, що відсутність коштів у боржника не є підставою для звільнення від виконання зобов`язання.

Таким чином, в частині вимоги про відшкодування моральної шкоди суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Щодо розподілу такого відшкодування між обвинуваченим і страховиком, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).Як випливає з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність обвинуваченого ОСОБА_4 як володільця транспортного засобу «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована АТ СГ «ТАС» на умовах Закону і Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-217686385 від 02.11.2023.

Зокрема, вказаний поліс діяв з 03.11.2023 по 02.11.2024 включно, передбачав страхову суму за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю одного потерпілого, в розмірі 320000,00 грн.

Дорожньо-транспортна пригода, що сталася з вини ОСОБА_4 06.07.2024, в розумінні ст. 6 Закону є страховим випадком.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

За змістом ст. 23 Закону шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Відповідно до п. 27.3 ст. 27 Закону, страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача щодо того, що АТ СГ «ТАС» має обов`язок сплатити на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди грошову суму в розмірі 96000,00 грн., що становить дванадцять мінімальних зарплат станом на день смерті ОСОБА_10 , і не перевищує вказану у полісі страхову суму.

При цьому суд відхиляє доводи страховика в цій частині, оскільки ним не доведено наявність підстав для відмови у проведенні страхової виплати, що передбачені ст. 37 Закону, а позивачем надано докази на підтвердження того, що вона має статус одинокої матері (довідка від 14.11.2024 № 320 від УПСЗН Запорізької РДА Запорізької області), і що 15.09.2024 вона звернулась до страховика із повідомленням про страховий випадок і заявою про виплату страхового відшкодування.

Решта компенсації моральної шкоди (904000,00 грн.) підлягає стягненню безпосередньо з ОСОБА_4 в силу вимог ст. ст. 1167, 1194 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 2, 22, 26, 124, 128, 129, 369, 373-376, ч. 15 ст. 615 Кримінального процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України.

Призначити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання у виді п`яти років шести місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.

Строк відбування покарання у виді позбавлення волі обчислювати з дня затримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку звернення цього вироку до виконання.

На підставі ст. 72 КК України зарахувати до строку призначеного цим вироком покарання у виді позбавлення волі строк перебування ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під вартою в період часу з 06.07.2024 по 09.07.2024, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід у виді застави залишити в силі до набрання цим вироком законної сили.

Грошову заставу у розмірі 60460,00 грн., сплачену громадянкою ОСОБА_11 , 1968 року народження, за платіжним дорученням № 0.0.3749660821.1 від 09.07.2024, - після набрання цим вироком законної сили повернути заставодавцю.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в дохід держави процесуальні витрати на залучення експертів у розмірі 11359,20 грн. (одинадцять тисяч триста п`ятдесят дев`ять грн. 20. коп.).

Арешт, накладений Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 08.07.2024 на транспортний засіб «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_12 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , - скасувати.

Цивільний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_4 та Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, грошову суму в розмірі 904000,00 грн. (дев`ятсот чотири тисячі гривень 00 коп.).

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_7 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, грошову суму в розмірі 96000,00 грн. (дев`яносто шість тисяч гривень 00 коп.).

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Долю речових доказів вирішити у такий спосіб:

1)транспортний засіб «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_3 , що зберігається на території майданчика тимчасового тримання ГУНП в Запорізькій області, - повернути власнику ОСОБА_12 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , або її уповноваженому представнику;

2)електричний самокат двоколісний зеленого кольору з акумулятором, без реєстраційного номеру, з написом «Bolt», vin-номер НОМЕР_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , що зберігається на території майданчика тимчасового тримання ГУНП в Запорізькій області, - повернути власнику - Товариству з обмеженою відповідальністю «Болт Оперейшнз Україна» (код ЄДРПОУ 43637532, 01033, м . Київ, вул. Володимирська, буд. 79, літ. А , кв 1);

3)пару кросівок, вилучених під час огляду місця події, упакованих до спеціального пакету PSP 4376682, що зберігаються у камері зберігання речових доказів ЗРУП ГУНП в Запорізькій області (порядковий номер 39416 у книзі обліку речових доказів номер 517), - повернути потерпілій ОСОБА_7 ;

4)сумку чорного кольору, вилучену під час огляду місця події і передану на відповідальне зберігання потерпілій ОСОБА_7 , - залишити їй як власнику;

5)диск для лазерних систем зчитування «MyMedia» з відеозаписом з камер зовнішнього відеоспостереження пляжно-розважального комплексу «Pool*Beach», що розташований за адресою: АДРЕСА_3 за період часу з 11 години 40 хвилин 06.07.2024 по 12 годину 40 хвилин 06.07.2024, на якому зафіксовано проїзну частину Прибережної автомагістралі, що упакований до спеціального пакету N? 2828165, - залишити в матеріалах кримінального провадження.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя ОСОБА_1