Рішення

від 25.11.2024 по справі 308/13985/24

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/13985/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2024 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Малюк В.М.,

при секретарі судового засідання Микита Н.М.Н.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Ужгород, цивільну справу за позовною заявою адвоката Федорчака М.Б., який діє в інтересах ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби у м. Ужгород Південно-Західного Міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ) Міністерства юстиції України, про скасування арешту майна та зняття заборони його відчуження,-

В С Т А Н О В И В :

Адвокат Федорчак М.Б., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Ужгородського міськрайонного суду з даною позовною заявою, яку мотивує тим, що згідно свідоцтва про право власності на житло ОСОБА_1 є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказав, що в рамках примусового виконання виконавчого листа №2-2554, виданого 13.10.2004 Ужгородським міськрайонним судом, державним виконавцем Станко В.М. було винесено постанову АЕ №109590 від 03.02.2005 року, якою накладено арешт на майно та заборону здійснювати відчуження, а саме, на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1

26.12.2007 року головним державним виконавцем Грицищук М.П. винесено постанову про повернення виконавчого листа № 2-2554, виданого 13.10.2004 року Ужгородським міськрайонним судом на підставі ст.40 Закону України «Про виконавче провадження».

Проте, під час винесення постанови про повернення виконавчого листа, державним виконавцем не було скасовано арешт, накладеного на майно боржника, згідно вищевказаної постанови.

Відповідно до листа старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби у місті Ужгород Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 07.08.2024 №91799, наданого на заяву від 15.07.2024 року, повідомлено, що на виконанні у Міському відділі державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції перебувало виконавче провадження ВИ №5788462 при примусовому виконанні виконавчого листа 2-2554 виданого 13.10.2004 Ужгородським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_2 на користь СП «Український мобільний зв`язок» у розмірі 1267,32 грн., яке було завершено 26.12.2007 року в межах якого було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03.02.2005 року, яку було направлено до Першої ужгородської державної нотаріальної контори. 06.08.2024 року на рахунок з обліку депозитних сум ВДВС у м. Ужгороді ЗМУ МЮ надійшли кошти від боржника необхідні для погашення заборгованості, стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження згідно даного виконавчого провадження № 5788462. Згідно правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватним виконавцем, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №1829/5 від 07.06.2017 року, строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, а отже виконавче провадження, у межах якого винесена вказана постанова про арешт на майно, знищене. Враховуючи зазначене, Відділ державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції не має технічної можливості для зняття вказаного арешту, арешт може бути знятий за рішенням суду.

Позивач зазначає, що накладений арешт, який не був знятий при винесенні постанови про повернення виконавчого листа, порушує права власника щодо розпорядження майном, зокрема, відчужувати, дарувати, здавати в оренду та інше.

З огляду на вищенаведене, позивач просить суд скасувати арешт та зняття заборону на відчуження майна ( АДРЕСА_1 ), що накладені на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03.02.2005 року АЕ №109590, винесеної державним виконавцем Станко В.П. при примусовому виконанні виконавчого листа №2-2554, виданого 13.10.2004 року Ужгородським міськрайонним судом.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, однак його представник адвокат Федорчак М.Б. в судове засідання надав заяву про розгляд справи у їх відсутності. Позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять такі задоволити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, однак у поданому ним відзиві просив відмовити у задоволенні позову. Також просив розглянути такий без участі представника відділу ДВС.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на житло, квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві особистої, спільної, сумісної власності ОСОБА_3 та сину ОСОБА_1 .

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 , померла у віці 50 років, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті відкрилася спадщина.

27.05.2024 року приватним нотаріусом Семен Є.В. було зареєстровано спадкову справу після смерті ОСОБА_3 , що підтверджується копією витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №77107938 від 27.05.2024.

Станом на сьогодні свідоцтво про право на спадщину не оформлено, оскільки перешкоджає арешт накладений виконавцем.

Встановлено, що в рамках примусового виконання виконавчого листа №2-2554, виданого Ужгородським міськрайонним судом 13.10.2004 року, державним виконавцем Станко В.М. було винесено постанову АЕ №109590 від 03.02.2005 року, якою накладено арешт на майно та заборону здійснювати відчуження, а саме, на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1

26.12.2007 року головним державним виконавцем Грицищук М.П. винесено постанову про повернення виконавчого листа № 2-2554, виданого 13.10.2004 року Ужгородським міськрайонним судом на підставі ст.40 Закону України «Про виконавче провадження».

Проте, під час винесення постанови про повернення виконавчого листа, державним виконавцем не було скасовано арешт, накладений на майно боржника, згідно вищевказаної постанови.

Відповідно до листа старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби у місті Ужгород Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 07.08.2024 №91799, наданого на заяву від 15.07.2024 року, повідомлено, що на виконанні у Міському відділі державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції перебувало виконавче провадження ВИ №5788462 при примусовому виконанні виконавчого листа 2-2554 виданого 13.10.2004 Ужгородським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_2 на користь СП «Український мобільний зв`язок» у розмірі 1267,32 грн., яке було завершено 26.12.2007 року в межах якого було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03.02.2005 року, яку було направлено до Першої ужгородської державної нотаріальної контори.

06.08.2024 року на рахунок з обліку депозитних сум ВДВС у м. Ужгороді ЗМУ МЮ надійшли кошти від боржника необхідні для погашення заборгованості, стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження згідно даного виконавчого провадження № 5788462. Згідно правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватним виконавцем, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №1829/5 від 07.06.2017 року, строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, а отже виконавче провадження, у межах якого винесена вказана постанова про арешт на майно, знищене. Враховуючи зазначене, Відділ державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції не має технічної можливості для зняття вказаного арешту, арешт може бути знятий за рішенням суду.

Відповідно до ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власнику належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно дост.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений в його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Способи захисту визначені ст. 16 ЦК України.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. (ч. 1 ст. 3 ЦПК України).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952, ратифікованого Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від17.07.1997 № 475/97-ВР, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини конвенційне поняття «майно» являє собою «існуюче майно» або засоби, включаючи право вимоги, відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» стосовно ефективного здійснення права власності (заява №42527/98, рішення від 12.07.2001 р. п. 83).

Засоби юридичного захисту ефективними є тоді, коли вони можуть запобігти виникненню умов, які становлять порушення, або не допустити подальшого існування таких умов (справа «Мельник проти України», заява № 72286/01, рішення від 28.03.2006 р., щодо статті 13).

Втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних право особи (справа «Спорронг та Льонрот проти Швеції»).

Принцип верховенства права зобов`язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя (справа «Броньовський проти Польщі», заява № 31443/96, рішення від 22.06.2004 р., п. 184).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. (ч. 1 ст.5 ЦПК України).

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону ( ч. 2 ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В тому числі, суд враховує вимоги ст. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Частиною 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у всіх інших випадках арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

З огляду на викладені вище фактичні обставини справи, з врахуванням вказаних норм матеріального та процесуального права, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи та наданих в їх обґрунтування доказів, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у справі, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов висновку, що потреба у подальшому накладені арешту на майно, а саме на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 відпала, а тому з врахуванням тих обставин, що зобов`язання за виконавчим листом №2-2554, виданим 13.10.2004 року Ужгородським міським судом, виконано, а відтак суд вважає, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають до задоволенню.

Керуючись ст. 55 Конституції України, ст.ст. 316,317,319,321 ЦК України, ст. 59 Закону України „Про виконавче провадження", ст.ст. 12, 13, 76, 77, 78, 80, 81, 259, 261, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву - задоволити.

Арешт, накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №109590 від 03.02.2005 року, винесеної державним виконавцем Станко В.П. з примусового виконання виконавчого листа №2-2554 виданого Ужгородським міськрайонний судом 13.10.2004 року - скасувати.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення суду складено 02.12.2024 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду В.М. Малюк