Постанова

від 31.10.2024 по справі 522/8522/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4431/24

Справа № 522/8522/22

Головуючий у першій інстанції Свячена Ю.Б.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого судді Сєвєрової Є.С.,

суддів: Комлевої О.С., Сегеди С.М.,

за участю секретаря Козлової В.А.,

учасники справи:

позивач Обслуговуючий кооператив "Екодом-1",

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30.01.2024у складі судді Свяченої Ю.Б.,

встановив:

У липні 2022 року, Обслуговуючий кооператив «Екодом-1» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету позову на стороні позивача ОСОБА_2 про визнання договору № 8 від 22.04.2017 року недійсним.

Позовні вимогимотивовані тим,що підчас підготовкита подачідо Міністерстваюстиції України24.10.2019ТОВ «ХАНБЕР»та ОК««Екодом-1»»спільної скаргина рішеннядержавних реєстраторівпро державнуреєстрацію правта їхобтяжень,якими проведенореєстрацію наоб`єкти нерухомостів томучислі завідповідачем,ОК ««Екодом-1»»стало відомо,що нібито22.04.2017року невстановленимиособами відімені ГоловиОК ««Екодом-1» ОСОБА_3 ,та ОСОБА_1 підписаний договірпро сплатупайових внесківу ОК««Екодом-1»»№ 8,згідно умовякого позивачзобов`язався організуватибудівництво двухрівневогопідземного паркінгуу багатоповерховомубудинку зпідземним паркінгомта вбудовано-прибудованимигромадським приміщеннямипо АДРЕСА_1 за рахуноквнесків учасниката внесківінших асоційованихчленів,здати йогов експлуатацію,передати учасникупаркомісце (секція1,поверх -2,загальна площа16кв.м,номер 3)в об`єктівбудівництва.Відповідачу такожвидано довідкупро нібитоповну оплатупо договору,між сторонамиукладено актприйму-передачі. Наявність вказаного договору викликає суперечності між ОК ««Екодом-1»» та ОСОБА_2 , який наразі є власником майна за вказаним договором, що може потягти матеріальні претензії ОСОБА_2 до «Екодом-1», та спричинить майнову шкоду позивачу.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30.01.2024позовні вимоги ОК «Екодом-1» залишено без задоволення.

Не погодившисьзвищезазначенимрішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційнускаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд змінити мотивувальну частину рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30.01.2024 та зазначити в ньому про те, що: договір №8 від 22.04.2017 між ОК «Екодом-1» та ОСОБА_1 не вчинений (не укладений) та не породжує прав та обов`язків між його сторонами, оскільки правовідносини за цим договором не виникли.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового та необґрунтованого висновку про те, що відповідачем було сплачено в повному обсязі внески, тобто умови оскаржуваного договору виконані сторонами у повному обсязі. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази сплати відповідачем 25000 дол. США на виконання договору №8 від 22.04.2017. Судом першої інстанції не надана оцінка висновку судового експерта №22.12/03 від 24.02.2023, який підтверджує висновки Звіту про фактичні результати виконаних погоджених аудиторських процедур стосовно фінансової інформації ОК «Екодом-1» від 21.12.2021 в частині не відображення в бухгалтерському обліку та звітності ОК «Екодом-1» інформації щодо розрахунку ОСОБА_1 за договором про сплату пайових внесків у ОК «Екодом-1» №8 від 22.04.2017 та проведення ним розрахунків за цим договором. Також не була надана оцінка протоколу допиту ОСОБА_4 в якості свідка від 03.06.2022 під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №42022163030000010 від 09.02.2022.

Суд залишив без уваги правильні доводи позивача про те, що у договорі №8 відсутня письмова згода про використання факсиміле, а окрема угода з зразками відповідного аналога власноручного підпису не укладалась. Тобто наявність факсимільного відтворення підпису ОСОБА_4 не відповідає положенням ч. 3 ст. 207 ЦК України.

Зазначає, що після укладення 26.08.2016 між ним та ОК «Екодом-1» договору про сплату пайових внесків щодо паркомісця №8, відповідач зареєстрував на своє ім`я право власності на об`єкт на який «Екодом-1» мав майнові права на це та згоди не давав. Відповідач без волі позивача розпорядився майном підприємства, яке було отримано позивачем під час своєї підприємницької діяльності як суб`єкта господарювання.

Суд першої інстанції також залишив без уваги і те, що:

-ТОВ «ХАНБЕР» не надавало згоду на відчуження ОСОБА_1 майнових прав;

-ОК «Екодом-1» не укладав з ОСОБА_1 договори про сплату пайових внесків у ОК «Екодом-1»;

-загальні збори ОК «Екодом-1» не приймали рішення щодо включення його до складу асоційованих членів;

- ОСОБА_1 не сплачував грошові кошти на рахунок ОК «Екодом-1» в якості оплати вартості майнових прав.

Відтак, вважає, що договір №8 від 22.04.2017, який оформлений між ОК «Екодом-1» та ОСОБА_1 є таким, що не вчинений (не укладений), права та обов`язки за цим договором позивачем та відповідачем не набуті, а правовідносини не виникли, оскільки позивач не виявив свою волю до вчинення договору та до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, не підписував його та істотних умов договору не погоджував.

У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 , посилаючись на її необґрунтованість, просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30.01.2024без змін, посилаючись на те, що скаржником у апеляційній скарзі заявлено вимогу про зміну мотивувальної частини рішення Приморського районного суду м.Одеси від 30.01.2024 та встановлення факту, що спірний договір не укладався, хоча ані позивачем ОК «Екодом-1», ані ОСОБА_2 будь які заяви, аргументи, підстави позову щодо того, що спірний договір є неукладеним - не заявлялись. Крім того, оскаржуваний договір вже визнано недійсним у судовому порядку, зокрема у справі №522/1957/21, а тому не може бути визнаний неукладеним.

В судове засідання, призначене на 31.10.2024 з`явився: скаржник ОСОБА_2

Представник ОК «Екодом-1» та ОСОБА_1 до суду не з`явилися, хоча були повідомлені належним чином, у відповідності до вимогст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується письмовими матеріалами справи.

Від представника ОСОБА_1 адвоката Заяць К.В. 31.10.2024 через систему «Електронний Суд» надійшло клопотання, у якому адвокат просить відкласти розгляд справи на іншу дату у зв`язку із сімейними обставинами.

Проте вказане клопотання задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Крім того, суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду.

Представником ОСОБА_1 адвокатомЗаяць К.В. в клопотанні не зазначено чому саме він не може прийняти участь в судовому засіданні та не надано відповідних доказів на підтвердження вказаних обставин.

При цьому, апеляційний суд зазначає, що ОСОБА_1 подав письмово відзив на апеляційну скаргу.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, апеляційний суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Заяць К.В. про відкладення розгляду справи та розглянути справу у відсутності заявника.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення скаржника, який підтримав доводи своєї апеляційної скарги, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Згідност. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам не в повній мірі відповідає, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_1 та ОК «ЕКОДОМ-1» було укладено договір № 8 від 22.04.2017, предметом якого є паркомісце АДРЕСА_2 .

Відповідно до п. 1.1. вказаного договору ОК «ЕКОДОМ-1» зобов`язується організувати будівництво багатоповерхового житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями за рахунок внесків ОСОБА_1 та інших асоційованих членів ОК, та зобов`язується передати ОСОБА_1 нерухоме майно в об`єкті будівництва, обумовлене Договором, та всі документи, необхідні для реєстрації права власності на нього, а ОСОБА_1 , в свою чергу зобов`язується, сплатити до ОК внески у розмірах та в порядку, встановлених Договором та додатками до нього та має право отримати об`єкт нерухомості лише за умови повної сплати внеску.

Відповідно до п 4.2.2. вказаного договору ОК «ЕКОДОМ-1» зобов`язаний не пізніше 15 календарних днів з моменту введення об`єкту в експлуатацію, оформлення всіх необхідних документів та сплати внеску, передати учаснику за актом прийому-передачі об`єкт нерухомості.

Також, судом встановлено, що на виконання умов вказаного договору відповідачу ОСОБА_1 позивачем ОК «ЕКОДОМ-1» було надано довідку, відповідно до змісту якої ОСОБА_1 згідно Договору про сплату пайових внесків в ОК «ЕКОДОМ-1» №8 від 22 квітня 2017 року зробив внесок у повному обсязі відповідно до додатку № 1 до вказаного договору та акт прийому-передачі до договору № 8 про сплату пайових внесків в ОК «ЕКОДОМ-1» від 22 квітня 2017 року датований 14.03.2019.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, районний суд виходив з того, що на час розгляду справи спірним договором, укладеним між ОСОБА_1 та ОК «ЕКОДОМ-1» жодні права, інтереси чи свободи ОК «ЕКОДОМ-1» не порушенні, розгляд справи з вимогами на майбутнє не передбачений чинним цивільно-процесуальним законодавством, та в даному випадку вимоги про визнання недійсними договору укладеного між ОК «ЕКОДОМ-1» та ОСОБА_1 не є ефективним способом захисту, адже невідомо яким чином заявлені позовні вимоги будуть поновлювати права позивача. У зв`язку з вищевикладеним, суд дійшов висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, тому позов залишив без задоволення.

Апеляційній суд погоджується із висновком суду про відмову в позові, проте мотиви такої відмови суперечать приписам законодавства і їх тлумаченню судом касаційної інстанції.

Так, ч.1ст. 202 ЦК Українипередбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтями16,203,215 ЦК Українидля визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

За положеннямист. 16 ЦК Українивизнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбаченостаттею 215 ЦК України.

Відповідно до ч.1ст. 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа.

За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Статтею 203 ЦК Українивизначено, що зміст правочину не може суперечитиЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, правочин може бути визнано недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, тому в кожній справі про визнання договору недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

У постанові від 24 лютого 2021 року у справі №233/3516/18-ц (провадження N 61-4805св20) Верховний Суд вказав, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому, обов`язком позивача є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення та (або) оспорювання його прав та інтересів.

Інтерес особи має бути законним, не суперечитиКонституції України, законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частиніРішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року N 18-рп/2004.

Судовим розглядом справи встановлено та сторонами не заперечується, що на теперішній час, право власності за ОСОБА_1 на паркомісце № НОМЕР_1 було скасовано на підставі наказу Міністерства юстиції України та єдиним власником майна є ОСОБА_2 .

Звертаючись до суду із вказаним позовом та оскаржуючи договір про пайову участь, ОК «Екодом-1»вказував про можливі матеріальні претензії ОСОБА_2 , як власника нерухомого майна.

Однак апеляційний суд погоджується із висновком районного суду, що оскільки на теперішний час право власності на предмет оскаржуваного договору належить третій особі ОСОБА_2 , то жодні права, інтереси чи свободи ОК «ЕКОДОМ-1» не порушенні і тому позовні вимоги є недоведеними та необґрунтованими.

При цьому, судом вірно зазначено, що розгляд справи з вимогами на майбутнє не передбачений чинним цивільно-процесуальним законодавством.

У поданій апеляційній скарзі, ОСОБА_2 просить суд змінити мотивувальну частину рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30.01.2024 та зазначити в ньому про те, що: договір №8 від 22.04.2017 між ОК «Екодом-1» та ОСОБА_1 не вчинений (не укладений) та не породжує прав та обов`язків між його сторонами, оскільки правовідносини за цим договором не виникли.

Разом з тим, Верховним судом у свої висновках викладених у своїх постановах визначено, що викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення, можливе лише при вирішенні спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, а не шляхом подання позову про визнання правочину недійсним (постанова Великої Падати Верховного Суду віл 26.10.2022, справа №227/3760/19-ц).

Враховуючи, що судовим розглядом справи встановлено, що права позивача не були порушені, тому вимоги скаржника є необґрунтованими та безпідставними.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, в провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа № 522/1957/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОК «ЕКОДОМ-1», третя особа: ТОВ «Ханбер» про визнання правочинів недійсними, за наслідками розгляду якого рішенням суду від 16.11.2021 позов ОСОБА_2 - залишено без задоволення. Постановою Одеського апеляційного суду від 29.06.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково: рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16.11.2021 скасовано, позов ОСОБА_2 задоволено, визнано недійсними договори про сплату пайових внесків: №39б від 21.03.2019; №8 від 22.04.2017; №9 від 02.04.2017, укладені між ОК «ЕКОДОМ-1» та ОСОБА_1 .

Тобто оскаржуваний договір вже визнано недійсним в судовому порядку, а тому не може бути визнаний неукладеним.

В цій частині, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Разом зтим,яквбачаєтьсяз оскаржуваногорішення,судтакождійшов висновку,що вимога позивачапро визнання недійсним договору не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, порушення яких не доведено позивачем.

Однак колегія суддів вважає зазначити наступне.

Так, для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного,невизнаногоабооспореного відповідачемприватного(цивільного)права(інтересу)позивачаєсамостійною підставоюдлявідмовив позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі№ 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).

Аналогічний висновок викладено у постанові КГС ВС від 29 серпня 2023 року у справі №910/5958/20, відповідно до якого, відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові і не потребує перевірки обраного позивачем способу захисту і правової оцінки по суті спору.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції помилково вдався до перевірки ефективності обраного позивачем способу захисту та правової оцінки по суті спору, і не врахував того, що встановлена судом відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові.

У постанові від 28 грудня 2022 року в справі № 285/6579/21 Верховний Суд вказав на те, що за обставин, коли позивач не довів порушення його прав чи законних інтересів, суд не вправі робити висновок про те, який спосіб захисту буде правомірним та ефективним, оскільки не існує права чи законного інтересу, який підлягає захисту судом.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов у цілому правильних висновків про відмову в задоволенні позову, проте неправильно застосував приписи статей 5, 13 ЦПК України, здійснивши оцінку обраного позивачем способу захисту відсутнього у нього порушеного права (інтересу) та правову оцінку по суті спору. Отже, в межах заявлених позовних вимог, встановивши, що позивач не довів наявності у нього порушеного права (інтересу), у задоволенні позову належало відмовити виключно з підстав відсутності порушення цивільних прав та законних інтересів позивача.

Оскільки суд першої інстанції правильно відмовив ОК «ЕКОДОМ-1» у задоволенні позову, проте допустив помилки щодо обґрунтування висновків для такої відмови, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду в мотивувальній частині підлягає зміні із викладенням її у редакції цієї постанови.

Таким чином, виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є частково доведеними, а тому вона підлягає частковому задоволенню, оскаржуване судове рішення зміні.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.374, п. п. 3, 4 ст.376 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги змінює судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Згідно із ч. 4ст. 376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Справа розглянута по суті правильно, однак судове рішення підлягає зміні в частині мотивування.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30.01.2024 змінити шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

В решті залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 02.12.2024

Головуючий

Судді: