Постанова

від 15.10.2024 по справі 904/1114/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.10.2024 року м.Дніпро Справа № 904/1114/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Паруснікова Ю.Б., Верхогляд Т.А.,

при секретарі судового засідання: Логвиненко І.Г.

представники учасників провадження:

від позивача: Прокопець Б.М. (поза межами суду);

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Національна енергетична група" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.06.2024 (повне рішення підписано 14.06.2024, суддя Кеся Н.Б.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Національна енергетична група", м.Чернівці

до Відділу житлово-комунального господарства та комунальної власності Криничанської селищної ради, смт Кринички Дніпропетровська область

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА ГРУПА" (далі - Позивач) через "Електронний суд" звернулося з позовом до Відділу житлово-комунального господарства та комунальної власності Криничанської селищної ради (далі - Відповідач), в якому просить суд визнати недійсним договір про постачання електричної енергії споживачу №14/Т/2021 від 13.04.2021.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що на момент укладення спірного Договору Позивач не володів інформацією, як влаштований комерційний облік у Відповідача, хто є його постачальником послуг комерційного обліку (ППКО), чи виконує ППКО функції оператора даних комерційного обліку (ОДКО), про стан засобів комерційного обліку, а відтак, свідчить про порушення суб`єктивного права та/або інтересу Позивача.

Позивач вважає, що спірний Договір не відповідає вимогам спеціального законодавства що врегульовує відносини в сфері постачання електричної енергії, а саме в ньому відсутні всі істотні умови такого виду договорів, які визначені для нього ПРРЕЕ.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.06.2024 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Національна енергетична група" до Відділу житлово-комунального господарства та комунальної власності Криничанської селищної ради залишено без задоволення.

Понесені Товариством з обмеженою відповідальністю "Національна енергетична група" судові витрати покладено повністю на Позивача.

Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Національна енергетична група", в якій просить скасувати рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити.

При цьому, заявник апеляційної скарги посилається на те, що відповідно до пункту 8 частини 7 статті 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» у договорі постачання електричної енергії визначається порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії.

Вказане дублюється і ПРРЕЕ, а саме пунктом 3.2.7., який передбачає істотні умови Договору про постачання електричної енергії, серед яких - порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії відповідно до забезпечення послуг комерційного обліку.

На момент укладення спірного договору підстава визнання його недійсним мала місце, так як відсутня його істотна умова в силу закону на момент його укладення (договір не містив такої обов`язкової істотної умови, як порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії відповідно до забезпечення послуг комерційного обліку), а отже спірний договір є недійсним в силу закону.

Враховуючи те, що спірний договір був виконаний сторонами, суд першої інстанції виходячи з вказаного, мав би був дати оцінку відповідності його умов вимогам закону саме на момент його укладення. Однак цього не було зроблено. Суд лише обмежився висновком: «.., що наслідком відсутності в договорі однієї із істотних умов даного виду договорів є відсутність факту його укладення, тому в позові з цих підстав суд має відмовити, оскільки не можна визнавати недійсним те, чого не існує».

Як вбачається з глави 2.4 Кодексу комерційного обліку, його дія на постачальників поширюється тільки у випадку, коли постачальник набуває статусу постачальника послуг комерційного обліку, при цьому Відповідач не набуває статусу Споживача у розумінні ПРРЕЕ, а може бути стороною відповідальною за точку комерційного обліку.

Крім того, п.2.1.7 ККО чітко визначає, ролі та функції кожного з учасників, серед яких не вбачається процедура укладення договору про постачання електричної енергії.

За таких умов ККО не врегульовує питання укладення договорів на постачання електричної енергії на роздрібному ринку, не визначає права та обов`язки постачальника чи споживача, так як врегульовує питання самої організації комерційного обліку, дані якого використовуються на роздрібному ринку, в тому числі і на виконання укладених договорів.

В порушення вказаного, суд першої інстанції обмежився висновком, що ККО не зобов`язує сторін зазначати у договорі про постачання таку істотну умову, як «організація комерційного обліку», хоча він і не повинен зобов`язувати, так як врегульовує інші відносини, ніж укладення договорів та роздрібному ринку.

Посилається на те, що Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду по справі №906/1061/20 від 02.12.2021, зробив висновок, що - позовна вимога про визнання недійсним виконаного договору без одночасного заявления позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, є належним способом захисту, який передбачений законом.

Відповідач, Відділ житлово-комунального господарства та комунальної власності Криничанської селищної ради, відзив на апеляційну скаргу не надав.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2024 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Іванова О.Г. (доповідач), судді Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.

З огляду на відсутність у суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 25.06.2024 здійснено запит матеріалів справи №904/1114/24 із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

28.06.2024 матеріали справи №904/1114/24 надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.07.2024 (колегія суддів: головуючий суддя Іванов О.Г. (доповідач), судді Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Національна енергетична група" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.06.2024 у справі №904/1114/24; розгляд справи призначено у судовому засіданні на 15.10.2024.

В судовому засіданні 15.10.2024 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частину постанову у даній справі.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представника Позивача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

За результатами закупівлі UА-2021-03-09-008792-С, що проводилась у відповідності до вимог Закону України Про публічні закупівлі (далі - Закон про закупівлю) між Товариством з обмеженою відповідальністю Національна енергетична група (далі-Постачальник) та Відділом житлово-комунального господарства та комунальної власності Криничанської селищної ради (далі-Споживач) було укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу №14/Т/2021 від 13.04.2021 (далі - Договір) (арк.с. 15-18).

Відповідно до умов якого:

1.1. Цей Договір встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції Споживачу.

1.2. До умов цього Договору застосовуються положення Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил, роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 № 312 (далі - ПРРЕЕ), інші чинні нормативно-правові акти, що регулюють постачання електричної енергії.

Далі по тексту цього Договору Постачальник або Споживач іменуються Сторона, а разом - Сторони.

2.1. За цим Договором Постачальник продає електричну енергію код ДК 021:2015 "Єдиний закупівельний словник" - 09310000-5 - електрична енергія (Електрична енергія) Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, включно з тарифом на послуги з передачі електричної енергії, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

2.2. Обов`язковою умовою для постачання електричної енергії Споживачу с наявність у нього укладеного в установленому порядку з оператором системи розподілу договору про надання послуг з розподілу, на підставі якого Споживач набуває право отримувати послугу з розподілу електричної енергії.

3.1. Постачання електричної енергії Споживачу здійснюється у строк з 01.04.2021 до 31.12.2021 включно.

3.4. Місце поставки та обсяг постачання електричної енергії Споживачу: 52300, Дніпропетровська область, Криничанський р-н, межа балансової належності електроустановок замовника (підпорядковані замовнику заклади); кількість - 260180 кВт./год.

Умовами пункту 5.12 Розділу 5 спірного договору передбачено, що організація комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії відповідно до забезпечення послуг комерційного обліку здійснюється відповідно до Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №311.

13.1. Цей Договір набирає чинності з дати його підписання і діє в частині постачання електричної енергії з дати, вказаної цьому Договорі, та в цілому до 31 грудня 2021 року, а в частині взятих на себе зобов`язань Сторонами - до їх повного виконання.

Як зазначає Позивач у позові, на виконання вимог пункту 8 частини 2 статті 22 Закону про закупівлі, проект спірного Договору було запропоновано Відповідачем як такий, що відповідає вимогам спеціального законодавства в сфері постачання електричної енергії, про що свідчить його пункт 1.2, відповідно до якого, - до умов Договору застосовуються положення Закону України "Про ринок електричної енергії" (далі - Закон про ринок) та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 № 312 (далі - ПРРЕЕ).

Позивач вважає, що спірний Договір не відповідає вимогам спеціального законодавства що врегульовує відносини в сфері постачання електричної енергії, а саме в ньому відсутні всі істотні умови такого виду договорів, які визначені для нього ПРРЕЕ. Зокрема, договір не містись такої обов`язкової істотної умови, як порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії відповідно до забезпечення послуг комерційного обліку.

У зв`язку з цим Позивач звернувся з позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд виходив з того, що умовами пункту 5.12 Розділу 5 спірного договору передбачено, що організація комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії відповідно до забезпечення послуг комерційного обліку здійснюється відповідно до Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №311.

З наведеного вбачається, що відсилка в умовах договору на нормативно-правовий акт, який регулює спірне питання, свідчить про факт узгодження сторонами спірної істотної умови, оскільки Кодекс комерційного обліку електричної енергії, затверджений постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №311 достатньо детально регулює спірне питання.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Із змісту положень ст.ст. 15, 16 ЦК України слідує, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є визнання правочину недійсним.

Приписами статей ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з положеннями частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі №905/1227/17).

При зверненні з позовом до суду Позивач стверджує, що спірний договір не містить істотної умови щодо порядку організації комерційного обліку.

В той же час, відповідно до матеріалів справи спірний договір є виконаний обома сторонами та припинив свою дію 31 грудня 2021 року (п. 13.1 Договору).

За ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі 338/180/17:

«48. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (частина восьма статті 181 ГК України).

49. З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

76. Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами. У такому разі визнання вказаного договору укладеним не буде належним способом захисту.».

Правову позицію в зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду застосовано також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц (№ в ЄДРСР 107219918), в частині тверджень:

«6.35. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

6.36. За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) будівлі хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

6.37. Тобто суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату.

6.38. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

6.39. Висловлене вище про можливість визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше) не суперечить викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.».

Таким чином, враховуючи що спірний договір був виконаний обома сторонами, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами.

В той же час, колегія суддів констатує, що предметом позовних вимог у цій справі не є вирішення питання щодо наслідків повного виконання сторонами договору про постачання електричної енергії споживачу №14/Т/2021 від 13.04.2021.

Частинами 1 і 2 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто, при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80- 82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто, цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02)).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26 травня 2023 року у cправі № 905/77/21 зазначила, що:

« 27. …Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5- 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

28. Об`єднана палата наголошує, що, фактично уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 212 ЦК України).

30. З огляду на те, що постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 та від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц офіційно оприлюднено 16.02.2023 і 17.04.2023, відповідно, тобто вже після подання касаційної скарги у цій справі (04.11.2022), об`єднана палата вважає за необхідне застосувати положення частини 4 статті 300 ГПК України та вийти за межі доводів касаційної скарги з метою врахування при вирішенні цього господарського спору висновку щодо неефективності такого способу захисту, як самостійна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки така вимога може бути ефективним способом захисту лише в разі її поєднання з позовною вимогою про стягнення коштів на користь позивача або про витребування майна з володіння відповідача.

31. … З урахуванням актуальних правових висновків, сформульованих в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, Об`єднана палата вважає за необхідне уточнити висновок, викладений в раніше ухваленій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20 в аспекті ефективності визнання недійсним договору про закупівлю у випадку, коли вимогу про проведення двосторонньої реституції не було заявлено одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним, сформулювавши свій висновок таким чином:

"Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові".

Отже, окремо заявлена позовна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Національна енергетична група" у цій справі про визнання недійсним виконаного договору про постачання електричної енергії споживачу №14/Т/2021 від 13.04.2021, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Національна енергетична група та Відділом житлово-комунального господарства та комунальної власності Криничанської селищної ради, без вимоги про застосування наслідків його недійсності, не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав Позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.09.2023 у справі № 910/19668/21).

Посилання заявника апеляційної скарги на правовий висновок, викладений в раніше ухваленій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20 в аспекті ефективності визнання недійсним договору про закупівлю у випадку, коли вимогу про проведення двосторонньої реституції не було заявлено одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним, є безпідставним, оскільки, як вже було зазначено вище, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26 травня 2023 року у cправі № 905/77/21 уточнила цей висновок.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком господарського суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Також колегія суддів враховує наступне.

Частиною 1 статті 275 Господарського Кодексу України передбачено, що окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України Про ринок електричної енергії.

Статтею 4 Закону України Про ринок електричної енергії передбачено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір про постачання електричної енергії споживачу.

Стаття 56 Закону України Про ринок електричної енергії унормовує постачання електричної енергії споживачам, зокрема, відповідно до якої постачання електричної енергії електропостачальниками здійснюється з дотриманням правил роздрібного ринку (ПРРЕЕ); умови постачання електричної енергії, права та обов`язки електропостачальника і споживача визначаються договором постачання електричної енергії споживачу.

Відповідно до пункту 8 частини 7 статті 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» у договорі постачання електричної енергії визначається порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії.

Пункт 3.2.7 ПРРЕ встановлює істотні умови Договору про постачання електричної енергії, серед яких - порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії відповідно до забезпечення послуг комерційного обліку.

В той же час умовами пункту 5.12 Розділу 5 спірного Договору передбачено, що організація комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії відповідно до забезпечення послуг комерційного обліку здійснюється відповідно до Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №311.

З наведеного вбачається, що відсилка в умовах договору на нормативно-правовий акт, який регулює спірне питання, свідчить про факт узгодження сторонами спірної істотної умови, оскільки Кодекс комерційного обліку електричної енергії, затверджений постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №311 достатньо детально регулює спірне питання.

Можливість відсилки в умовах договору про постачання електричної енергії споживачу на нормативно-правовий акт, який регулює порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії, додатково підтверджується Примірним договором про постачання електричної енергії споживачу, який є додатком № 5 до Правил роздрібного ринку електричної енергії, у якому також відсутні умови про порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії відповідно до забезпечення послуг комерційного обліку.

З огляду на що колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про необґрунтованість позовних вимог та відмову в позові.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, тому у відповідності до ст. 276 ГПК України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Національна енергетична група" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.06.2024 у справі №904/1114/24 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.06.2024 у справі №904/1114/24 залишити без змін.

Судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Національна енергетична група" за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено та підписано суддями Івановим О.Г. та Верхогляд Т.А. 28.11.2024, суддею Парусніковим Ю.Б. 02.12.2024.

Головуючий суддяО.Г. Іванов

СуддяЮ.Б. Парусніков

Суддя Т.А. Верхогляд