Ухвала

від 26.11.2024 по справі 904/9266/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

УХВАЛА

26.11.2024м. ДніпроСправа № 904/9266/21за заявою Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро", м. Київ

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮМІН", с. Любимівська

про визнання банкрутом

Суддя Мартинюк С.В.

за участю секретаря судового засідання Рибалка Г.Д.

Представники:

Від АТ "Банк Кредит Дніпро": Препелиця Ю.В. (адвокат);

Від Поволоцького Д.П.: Лихопьок Д.П. (адвокат);

Арбітражний керуючий: не з`явився.

Кредитори: не з`явились.

ВСТАНОВИВ:

Провадження у справі №904/9266/21 про банкрутство ТОВ "Юмін" перебуває на стадії ліквідаційної процедури, повноваження ліквідатора банкрута виконує арбітражний керуючий Юрченко Я.В.

28.10.2024 до господарського суду через систему "Електронний суд" від АТ "Банк Кредит Дніпро" надійшла заява про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника.

Ухвалою господарського суду від 29.10.2024 продовжено строк ліквідаційної процедури ТОВ"Юмін" та повноважень ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Юрченко В.Я. до 12.11.2024. Призначено судове засідання на 12.11.2024 для розгляду заяви (вх.№49576/24 від 28.10.2024) АТ "Банк Кредит Дніпро" про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника.

08.11.2024 до суду через систему "Електронний суд" від ліквідатора банкрута надійшов відзив на заяву про АТ "Банк Кредит Дніпро" про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника.

11.11.2024 до суду через систему "Електронний суд" від представника ОСОБА_1 адвоката Лихопьока Д.П. надійшла заява про відкладення судового засідання з розгляду заяви про покладення солідарної відповідальності.

Ухвалою господарського суду від 12.11.2024 продовжено строк ліквідаційної процедури ТОВ "Юмін" та повноважень ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Юрченко В.Я. до 26.11.2024. Відкладено судове засідання з розгляду заяви (вх.№49576/24 від 28.10.2024) АТ "Банк Кредит Дніпро" про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника на 26.11.2024

25.11.20024 через систему "Електронний суд" від ОСОБА_1 надійшов відзив на заяву про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника, за змістом якої вбачається, що заявник не визнає заявлені обставини та просить суд відмовити у задоволенні відповідної заяви.

Розглянувши в судовому засіданні 26.11.2024 заяву про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника, господарський суд зазначає наступне.

У поданій заяві АТ "Банк Кредит Дніпро" просить суд стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), як з особи, яка має понести солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів Боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮМІН» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮМІН» (ідентифікаційний код 341 573 824, 40 грн. заборгованості за зобов`язаннями Боржника.

В обґрунтування поданої заяви кредитор зазначає, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб, підприємців та громадських формувань керівником боржника з 30.04.2015 року був ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Заявник зазначає, що керівник ТОВ "ЮМІН" ОСОБА_1 мав перевіряти, чи призводитиме задоволення вимог одного або кількох кредиторів до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами, тобто виникнення загрози неплатоспроможності (майнової кризи) боржника, і у разі виявлення таких ознак - у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство за правилами ст. 34 КУзПБ.

Аналізуючи заявлені вимоги кредиторів в межах справи №904/9266/21 до ТОВ «ЮМІН» свідчать про те, що у період 2015-2021 років ТОВ «ЮМІН» перебувало у стані загрози неплатоспроможності (майнової кризи), зокрема в такому стані, що задоволення вимог одного або кількох кредиторів до неможливості виконання грошових зобов`язань ТОВ «ЮМІН» в повному обсязі перед іншими кредиторами.

Зокрема АТ "Банк Кредит Дніпро" звертає увагу на наявну заборгованість перед кредитором АТ «ЗНВКІФ «ІНВЕСТОХІЛЛС ХЕЛІАНТУС» (правонаступник ПАТ «ВТБ БАНК»), вимоги якого виникли 17.12.2015 на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області №904/8884/15 та 17.03.2016 на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області №904/8312/15.

Перед кредитором ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» виникла заборгованість 31.07.2018 - кінцева дата погашення заборгованості за Кредитним договором №085/12/13-010 (Додаткова угода №4 від 15.08.2013).

Перед кредитором АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» виникла заборгованість 14.08.2017 на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області №904/6460/16.

Факт наявності грошових зобов`язань підтверджується виконавчими провадженнями №№49264140, 49553901, 49804296, 49804530, 50964425, 52503494, 52503599, 53503968, 53949157, 54363612,56797604, 60647259, 61307473, 61470924, 61864688, 61864739, 62178439, 62423647 відкритими за період з 03.11.2015 по 26.06.2020 років на загальну суму 549 503 411,8 гривень та 6 344 638,61 доларів США.

Таким чином, заявник зазначає, що загроза неплатоспроможності (майнова криза) ТОВ «ЮМІН» виникла починаючи з 2015 року і тривала до 30.11.2021 (момент звернення АТ «Банк Кредит Дніпро» до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство ТОВ «ЮМІН»).

Оскільки відповідно до Реєстру вимог кредиторів загальний розмір кредиторських вимог перед банкрутом складає 1 184 716 052,41 грн., кредитор вважає, що загроза неплатоспроможності ТОВ «ЮМІН» виникла починаючи з 2015 року, а 30.04.2015 року директором ТОВ «ЮМІН» було призначено ОСОБА_1 .

Враховуючи викладете, кредитор АТ "Банк Кредит Дніпро" просить суд визнати факт порушення керівником ТОВ «Юмін» ОСОБА_1 приписів ч. 6 ст. 34 КУзПБ; покласти на ОСОБА_1 солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів у справі №904/9266/21 про банкрутство ТОВ «Юмін»; стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ "Банк Кредит Дніпро" суму задоволених грошових вимог заявника в загальному розмірі 341 573 824, 40 грн.

У поданому 25.11.2024 відзиві за заяву ОСОБА_1 просить суд відмовити у задоволенні заяви про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника з огляду на те, що вважає подану заяву необґрунтованою.

Суд зазначає, що відповідно до положень абз. 1 ч. 6 ст. 34 КУзПБ "Заява про відкриття провадження у справі про банкрутство" законодавець встановлює умови, за яких у боржника виникає обов`язок звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі, а саме: боржник зобов`язаний у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності), та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У разі порушення цих вимог, яке допущене керівником боржника, він несе солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів. Питання порушення керівником боржника зазначених вимог підлягає розгляду господарським судом під час здійснення провадження у справі. У разі виявлення такого порушення про це зазначається в ухвалі господарського суду, що є підставою для подальшого звернення кредиторів своїх вимог до зазначеної особи.

Апеляційний суд зазначає, що положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" який втратив чинність з введенням в дію з 21.10.2019 КУзПБ, та який також містив умови, за яких боржник був зобов`язаний звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі (частина п`ята статті 11 та стаття 95 цього Закону) так само встановлювали солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів, але у випадку недотримання вимог щодо особливостей застосування процедури банкрутства до боржника, що ліквідується власником згідно з ч. 1 ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (ч. 6 ст. 95 цього Закону).

Водночас, Закон не містив положень про відповідальність за незвернення боржника до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі загрози неплатоспроможності.

В положеннях КУзПБ законодавець передбачив єдиний порядок провадження у справі про банкрутства, тим самим відмовившись від здійснення провадження у справі за відмінним від єдиного - особливим (скороченим, спрощеним тощо) порядком здійснення провадження у справі про банкрутства, який допускався згідно із Законом про банкрутство.

Отже, з введенням в дію з 21.10.2019 КУзПБ законодавець як новелу у спеціальному нормативному акті з питань банкрутства запровадив солідарну відповідальність у разі порушення вимоги цього Кодексу щодо обов`язку та строку для звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство (зокрема, у разі загрози неплатоспроможності) визначивши суб`єктом цієї відповідальності лише керівника боржника, та встановивши строк для виконання боржником відповідного обов`язку - один місяць.

Слід зазначити, що солідарна відповідальність керівника боржника - це вид спеціальної цивільно-правової відповідальності, відповідно до якої при здійсненні провадження у справі про банкрутство керівник боржника, який не звернувся до господарського суду у місячний термін у разі наявності загрози неплатоспроможності підлягає притягненню до солідарної відповідальності за незадоволення вимог кредиторів відповідно до заяви кредитора, після виявлення такого порушення ухвалою господарського суду. Будь-яких інших підстав притягнення до солідарної відповідальності Кодексом України з процедур банкрутства не передбачено.

При цьому предметом розгляду є саме дослідження можливості покладення солідарної відповідальності на керівника боржника, а не розгляд заяв кредиторів про покладення солідарної відповідальності з конкретними вимогами до зазначеної особи.

У цих висновках суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 31.03.2021 у справі № 910/3191/20.

Враховуючи, що підставою для вимог кредитора про солідарну відповідальність керівника боржника стало порушення, прямо визначене ч. 6 ст. 34 КУзПБ, а саме - недотримання боржником вимоги щодо обов`язку у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі загрози неплатоспроможності (якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами), то Верховний Суд щодо порядку доведення заявником необхідної і достатньої сукупності умов для встановлення судом наведеного порушення як підстави для застосування солідарної відповідальності, зазначив про необхідність доведення заявником та встановлення судом двох юридичних фактів:

- порушення визначеного абзацом другим частини шостою статті 34 КУзПБ місячного строку

- та наявності у боржника протягом цього строку та/або більше ознак загрози неплатоспроможності боржника.

Так, щодо правил обчислення визначеного абз. 1 ч. 6 ст. 34 КУзПБ місячного строку та щодо порядку доведення учасником і встановлення судом ознак загрози неплатоспроможності Суд зазначає про таке.

Загроза неплатоспроможності як підстава для звернення боржника із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутства не є новелою КУзПБ, а є успадкуванням окремих положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

І Закон, і КУзПБ так визначають загрозу неплатоспроможності - якщо задоволення вимог одного бо кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами.

Отже умовами/складовими для встановлення щодо боржника такого складного за своїм змістом юридичного факту як загроза неплатоспроможності боржника є одночасна (зокрема протягом місячного періоду, визначеного ч. 6 ст. 34 КУзПБ) наявність, в свою чергу, таких юридичних фактів:

(1) існування у боржника щонайменше перед двома кредиторами зобов`язань, строк виконання яких настав та визначається за правилами закону, що регулює відповідні правовідносини (купівлі-продажу, поставки, підряду, позики, бюджетні та податкові тощо);

(2) розмір всіх активів боржника є меншим, ніж сумарний розмір зобов`язань перед всіма кредиторами боржника, строк виконання яких настав за правилами закону, що регулює відповідні правовідносини (купівлі-продажу, поставки, підряду, позики, бюджетні та податкові тощо), тобто такий майновий стан боржника за всіма його показниками (основними фондами, дебіторською заборгованістю, строк виконання зобов`язань щодо якої настав, тощо), який за оцінкою сукупної вартості всіх активів Боржника очевидно не здатний забезпечити задоволення вимог виконання зобов`язань перед всіма кредиторами, строк виконання яких настав, ні у добровільному, ні у передбаченому законом примусовому порядку.

При цьому з огляду на положення ч. 6 ст. 39 КУзПБ (згідно з якими однією із підстав для відмови господарським судом у відкритті провадження у справі є наявність за вимогами кредитора спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження) для існування загрози неплатоспроможності боржника, за відсутності між ним і кредитором спору про право, цей Закон не вимагає безспірності вимог кредиторів до боржника, тобто не вимагає прийняття судового рішення та/або видачу виконавчого документа щодо вимог кредитора до боржника, які (вимоги) стали підставою для звернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Правильність цього висновку підтверджується, якщо звернутись до положень ч.ч. 2-4 34 КУзПБ, якими визначені вимоги до документів/доказів, що додаються як до заяви кредитора, так і до заяви боржника про відкриття провадження у справі про банкрутство, серед яких відсутня вимога про додання до відповідної заяви судового рішення та/або видачу виконавчого документа щодо вимог кредитора до боржника.

З викладеного слідує висновок, що обчислення визначеного абзацом першим частини шостої статті 34 КУзПБ місячного строку для обов`язку боржника звернутись із заявою про відкриття провадження у справі у разі загрози неплатоспроможності починається з того моменту, коли за правилами закону, що регулює відповідні правовідносини між кредитором (кредиторами) та боржником (купівлі-продажу, поставки, підряду, позики, бюджетні та податкові тощо), одночасно має місце факт настання строку виконання боржником зобов`язань щонайменше перед двома його кредиторами (1) разом із фактом перевищення в той самий момент (звітний період) сумарного розміру цих зобов`язань над розміром всіх активів Боржника (2), які в сукупності і свідчать про ознаки загрози неплатоспроможності боржника.

Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15, а також з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 914/1033/17, від 11.05.2018 у справі № 914/1487/17, від 15.05.2018 у справі № 921/412/17-г/7, від 24.10.2018 у справі № 308/8645/15цс, від 05.12.2018 у справі № 589/2800/15-ц, від 15.06.2021 у справі №910/2971/20 щодо підстав виникнення зобов`язальних правовідносин, відповідно до яких:

- за своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб; за загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов`язують виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду; рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність;

- за змістом статті 11 Цивільного кодексу України зобов`язальні правовідносини виникають з актів цивільного законодавства, а рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

При цьому зобов`язання боржника перед кредитором не має містити в своїй суті спору про право між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова звітність підписується керівником (власником) підприємства або уповноваженою особою у визначеному законодавством порядку та бухгалтером або особою, яка забезпечує ведення бухгалтерського обліку підприємства.

А згідно пункту 3 розділу І Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013, № 73 (далі - Положення) баланс (звіт про фінансовий стан) - звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов`язання і власний капітал.

Пунктом 1 розділу ІІ Положення передбачено, що фінансова звітність складається з: балансу (звіту про фінансовий стан) (далі - баланс), звіту про фінансові результати (звіту про сукупний дохід) (далі - звіт про фінансові результати), звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до фінансової звітності. Баланс підприємства складається на кінець останнього дня звітного період.

Згідно з пунктом 7 цього розділу Положення у балансі відображаються активи, зобов`язання та власний капітал підприємства.

Отже, баланс є невід`ємною складовою фінансової звітності і на нього поширюються вимоги щодо оформлення, підписання тощо, які встановлені для фінансової звітності.

Частиною 2 цієї статті Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що порядок та строки подання фінансової звітності, консолідованої фінансової звітності, звіту про управління та звіту про платежі на користь держави до органів державної влади, крім суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність у видобувних галузях, визначаються Кабінетом Міністрів України, для банків - Національним банком України.

Порядок і строки подання фінансової звітності конкретизовані в Порядку подання фінансової звітності, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000, № 419 (далі - Порядок), дія якого поширюється на всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми господарювання і форми власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством (пункт 1)

Згідно приписами пункту 2 Порядку фінансова звітність подається органам, до сфери управління яких належать підприємства, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, а також згідно із законодавством - іншим органам та користувачам, зокрема органам державної статистики.

Відповідно до пункту 5 Порядку проміжна фінансова звітність (I квартал, перше півріччя, дев`ять місяців), крім консолідованої, подається підприємствами органам, зазначеним у пункті 2 (крім органів Казначейства), не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, а річна - не пізніше 28 лютого наступного за звітним року.

Проміжна (I квартал, перше півріччя, дев`ять місяців) або річна фінансова звітність подається підприємствами органам доходів і зборів у строки, передбачені для подання декларації з податку на прибуток підприємств.

Водночас норми ч. 4 ст. 34 КУзПБ встановлюють вимогу щодо додання до заяви боржника про порушення справи про банкрутство бухгалтерського балансу боржника на останню звітну дату, однак без урахування законодавчо встановленої вимоги про строк його подання до відповідних органів (зокрема, контролюючих).

Тобто формування та складення боржником бухгалтерського балансу, що додається ним до заяви про порушення справи про банкрутство, здійснюється виходячи з останнього звітного періоду, що передує та завершився на дату звернення боржника із заявою про порушення справи про банкрутство (I квартал, перше півріччя, дев`ять місяців, або річна).

А тому при визначенні звітного періоду, за який формується та складається боржником бухгалтерський баланс для звернення із заявою про порушення справи про банкрутство, не враховується вимога щодо дати виникнення у боржника обов`язку подати фінансову звітність (баланс) відповідним органам (зокрема, контролюючим) відповідно до Порядку та Податкового кодексу України.

У цьому висновку господарський суд звертається до правової позиції Верховного Суду у подібних правовідносинах, що викладена в постанові від 22.01.2020 у справі № 910/8992/19.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що особа, звертаючись із заявою про солідарну відповідальність керівника боржника через порушення положень абз. 1 ч. 6 ст. 34 КУзПБ з підстав, наведених в абз. 2 ч. 1 цієї статті Кодексу, має довести перебування боржника у стані загрози неплатоспроможності, вказавши на відповідні ознаки загрози платоспроможності, що мають місце, а також пославшись на відповідні докази, зокрема, опираючись на відомості, які містяться у документах за переліком, що мають надаватись боржником при зверненні із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство у разі загрози неплатоспроможності.

В свою чергу, КУзПБ встановлює презумпцію вини керівника юридичної особи в разі недотримання ним імперативного обов`язку щодо звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство за наявності в юридичної особи ознак неплатоспроможності (правовий висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, наведений в постанові від 30.03.2023 у справі № 910/13909/20).

Так, у поданій до суду заяві АТ "Банк Кредит Дніпро" зазначено, що строк виконання ТОВ "ЮМІН" перед кредиторами АТ «ЗНВКІФ «ІНВЕСТОХІЛЛС ХЕЛІАНТУС» (правонаступник ПАТ «ВТБ БАНК»), ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ», АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» наступив у 2015-2018 р.р.

В свою чергу строк виконання зобов`язань ТОВ "ЮМІН" настав:

- АТ «ЗНВКІФ «ІНВЕСТОХІЛЛС ХЕЛІАНТУС» (правонаступник ПАТ «ВТБ БАНК») - 17.12.2015 та;

- ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» - 31.07.2018;

- АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» - 14.08.2017.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань керівником боржника з 30.04.2015 був ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

У вказаний період діяли положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" який також містив умови, за яких боржник був зобов`язаний звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі (частина п`ята статті 11 та стаття 95 цього Закону).

ОСОБА_1 з моменту призначення його керівником Товариства 30.04.2015 і впродовж місяця не звертався до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі з підстав загрози неплатоспроможності.

Разом з тим, як вже було зазначено, ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не містив положень про відповідальність за незвернення боржника до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі загрози неплатоспроможності.

При цьому ст. 11 та інші положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, що діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин) не визначали можливість покладення солідарної відповідальності за незадоволення вимог кредиторів, зокрема, на керівника боржника у випадку невиконання ним у місячний строк обов`язку звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство.

До того ж, вказаний Закон втратив чинність з введенням в дію з 21.10.2019 Кодексу України з процедур банкрутства, ч. 6 ст. 34 якого було передбачено, що боржник зобов`язаний у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності), та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Якщо органи управління боржника допустили порушення цих вимог, вони несуть солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів. Питання порушення органами управління боржника зазначених вимог підлягає розгляду господарським судом під час здійснення провадження у справі. У разі виявлення такого порушення про це зазначається в ухвалі господарського суду, що є підставою для подальшого звернення кредиторів своїх вимог до зазначених осіб.

Досліджуючи питання можливості покладення солідарної відповідальності на керівника боржника ОСОБА_1 на підставі ч. 6 ст. 34 КУзПБ, господарський суд зауважує, що у відповідності до ч.ч. 1, 3 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України (ч.ч. 1-3 ст. 11 ГПК України).

Частиною першою статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп).

У пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Статтею 5 ЦК України "Дія актів цивільного законодавства у часі" визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, за загальним правилом до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

Принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (пункт 4 рішення Конституційного Суду України від 05.04.2001 №3-рп/2001).

Конституційний Суд України дійшов висновку, що конституційний принцип про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб, проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (абзац 4 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

В рішеннях Конституційного Суду України неодноразово досліджувалися випадки застосування статті 58 Конституції України про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів. Так, відповідно до висновку Конституційного Суду, викладеного у Рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99, зазначений конституційний принцип про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб, у випадках коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотньої дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Подібні за змістом висновки наведені в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 911/956/17.

Як вже було зазначено, Кодекс України з процедур банкрутства набрав чинність 21.10.2019, тобто солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів для керівника боржника, у випадку невиконання ним у місячний строк обов`язку звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство, було запроваджено починаючи з 21.10.2019.

Подібний висновок щодо неможливості застосування ч. 6 ст. 34 КУзПБ до оцінки подій (обставин загрози неплатоспроможності), що мали місце до введення в дію КУзПБ, викладений в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.07.2022 у справі № 902/1023/19, від 09.03.2023 у справі № 904/6900/20.

Проте господарський суд зауважує що вищевказані обставини вже були досліджені, відповідно до ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 01.07.2024 у справі №904/9266/21 про банкрутство ТОВ "ЮМІН", яка є чинною і знаходиться на перегляді в апеляційній інстанції.

В свою чергу, в даному випадку кредитор АТ "Банк Кредит Дніпро" у поданій заяві просить суд стягнути з колишнього керівника банкрута лише суму визнаних грошових вимог АТ "Банк Кредит Дніпро" до ТОВ "ЮМІН" на користь кредитора АТ "Банк Кредит Дніпро".

Господарський суд зазначає, що провадження у справі про банкрутство за своєю суттю є конкурсним процесом, основною метою якого є, зокрема, почергове, пропорційне у межах черги і справедливе задоволення вимог всієї сукупності кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів.

Внаслідок конкуренції прав кредиторів за умови недостатності майна боржника виникає необхідність у спеціальному правовому регулюванні.

Для належного забезпечення погашення різних категорій вимог у конкурсному процесі визначальним є саме принцип конкурсного імунітету, за якого після порушення справи про неплатоспроможність майнові активи боржника підпадають під захист закону від стягнень основної маси його кредиторів. За цим принципом забороняється задоволення вимог з майна боржника поза межами конкурсного процесу, а вимоги виявлених кредиторів задовольняються на колективній основі за правилами, що визначають пропорційний розподіл майнових активів боржника на користь усієї сукупності кредиторів з урахуванням черговості цих вимог.

Отже зміст конкурсного імунітету полягає в забезпеченні виключно колективного задоволення вимог сукупності усіх виявлених кредиторів та унеможливленні задоволення індивідуальних вимог окремих конкурсних кредиторів до неплатоспроможного боржника. Цей принцип закріплює усю конструкцію провадження у справі про банкрутство і спрямований на попередження або усунення будь-яких переваг або преференцій одних кредиторів на шкоду іншим. Колективний характер задоволення вимог сукупності кредиторів реалізується в межах та за правилами провадження у справі про банкрутство.

Тож принцип конкурсного імунітету полягає у недопущенні задоволення вимог одних кредиторів за рахунок майнових активів боржника на шкоду іншим кредиторам та поширюється на майно, що належить саме боржнику.

Забезпечення реалізації принципу конкурсного імунітету, а також судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства, за яким усі рішення чи дії, що можуть вплинути на майнові активи боржника, мають бути підконтрольні суду, який здійснює провадження у справі про банкрутство, покликано нівелювати негативний вплив на зміну розміру або складу ліквідаційної маси боржника задля задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.

А тому принцип конкурсного імунітету кредиторів означає, що кредитор не має права задовольнити свої вимоги до боржника інакше як у межах відкритого провадження у справі про банкрутство, кредитори можуть задовольнити свої вимоги за правилами конкретної конкурсної процедури, що здійснюється під судовим контролем суду, який здійснює провадження у справі про банкрутство відповідного боржника.

Господарський суд зауважує, що задоволення кредитором або кредиторами своїх вимог за рахунок солідарної відповідальності керівника та/або органів управління боржника, тобто інших осіб, ніж боржник, не призводить до зміни розміру або складу ліквідаційної маси боржника убік зменшення активів, за рахунок яких підлягають задоволенню кредиторські вимоги, а навпаки, має наслідком зменшення сукупного розміру кредиторських вимог і, як наслідок, більш ефективне задоволення таких кредиторських вимог.

Проте таке задоволення вимог кредиторів в обхід встановленої КУзПБ процедури та порядку їх задоволення суперечить самій процедурі та меті здійснення провадження у справі про банкрутство, відкриття якого передбачає пріоритет колективного задоволення вимог кредиторів боржника (за рахунок його активів у межах відповідної конкурсної процедури з пропорційним у межах черги розподіленням, відповідно до закону, цих активів з метою задоволення вимог кредиторів) над індивідуальним задоволенням вимог окремого кредитора (кредиторів) у межах покладення солідарної відповідальності на керівника/органи управління боржника.

Таким чином, беручи до уваги принцип конкурсного імунітету, що діє разом із принципом судового контролю процедури банкрутства (пункти 10.2, 10.3), не допускається стягнення кредитором або кредиторами з керівника / органів боржника коштів у рахунок індивідуального погашення заявлених вимог поза межами конкретної конкурсної процедури.

У зв`язку із зазначеним суд дійшов висновку, що солідарна відповідальність має деліктну природу, що узгоджується із частиною першою статті 1166 ЦК України, якою встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Уявлення щодо застосування положень частини шостої статті 34 КУзПБ, відповідно до якого стягнення з винних осіб відбувається на користь кредиторів, а не боржника, не відповідає природі правовідносин, які, як зазначено вище (пункти 10.15, 10.19), полягають у заподіянні збитків саме боржнику. Крім того, таке уявлення не відповідає духу КУзПБ, який спрямований на погашення вимог кредиторів з дотриманням принципів черговості та пропорційності задоволення вимог в межах однієї черги і недопущення порушення принципу конкурсного імунітету (пункти 10.2, 10.3). Таке порушення призвело б до очевидно несправедливих результатів. Адже, якщо з члена органу управління боржника будуть стягнуті кошти на користь окремого кредитора, інші кредитори можуть не отримати задоволення своїх вимог через брак коштів у такого члена органу управління боржника. Тоді кредитор, який першим отримав на свою користь судове рішення, яке набрало законної сили, матиме можливість позачергово задовольнити свої вимоги на шкоду іншим кредиторам, у тому числі і тим, які належать до вищих черг, встановлених законом.

Отже, стягнення коштів із члена органу управління боржника на підставі частини шостої статті 34 КУзПБ має здійснюватися на користь боржника з подальшим зарахуванням цих коштів до ліквідаційної маси.

При цьому Суд враховує, що арбітражний керуючий, діючи від імені боржника і захищаючи його інтереси, опосередковано діє і в інтересах кредиторів, оскільки кошти, стягнуті на користь боржника, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів. Отже, відповідно до тлумачення виразі "подальше звернення кредиторів своїх вимог" у частині шостій статті 34 КУзПБ цю норму слід розуміти у тому числі і як звернення боржника з метою подальшого задоволення вимог кредиторів.

В даному випадку кредитор АТ "Банк Кредит Дніпро" просить суд стягнути з колишнього керівника банкрута суму визнаних грошових вимог АТ "Банк Кредит Дніпро" до ТОВ "ЮМІН" у рахунок індивідуального погашення задоволених вимог АТ "Банк Кредит Дніпро" як кредитора.

Господарський суд вважає такі дії порушенням принципу конкурсного імунітету, які б призвели до негативних наслідків для всіх кредиторів банкрута.

Суд зазначає, що задоволення заявлених вимог не тільки не призведе до зміни розміру або складу ліквідаційної маси боржника убік зменшення активів, за рахунок яких підлягають задоволенню кредиторські вимоги, а і порушить пріоритет колективного задоволення вимог кредиторів боржника (за рахунок його активів у межах відповідної конкурсної процедури з пропорційним у межах черги розподіленням, відповідно до закону, цих активів з метою задоволення вимог кредиторів) над індивідуальним задоволенням вимог окремого кредитора (кредиторів) у межах покладення солідарної відповідальності на керівника/органи управління боржника.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 908/3236/21.

Отже, керуючись принципом незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, господарський суд вважає неправомірним покладення на колишнього керівника ТОВ "ЮМІН" Поволоцького В.Л. солідарної відповідальності за вимогами кредиторів у справі №904/9266/21 про банкрутство ТОВ "ЮМІН" та визнання його таким, що порушив приписи ч. 6 ст. 34 КУзПБ.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що кредитором АТ "Банк Кредит Дніпро" порушено принцип конкурсного імунітету та відмовляє у задоволенні заяви (вх.№49576/24 від 28.10.2024) АТ "Банк Кредит Дніпро" про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника.

Керуючись ст.ст. 234-235 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 1, 34, 39 Кодексу України з процедур банкрутства, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви (вх.№49576/24 від 28.10.2024) АТ "Банк Кредит Дніпро" про покладення солідарної відповідальності на керівника ТОВ "ЮМІН" ОСОБА_1 - відмовити.

Ухвала набирає законної сили 26.11.2024 та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено 02.12.2024.

Суддя С.В. Мартинюк