Рішення

від 11.11.2024 по справі 908/1797/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/130/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.11.2024 Справа № 908/1797/24

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР», (70431, Запорізька область, Запорізький район, с. Лежине, вул. Садова, буд. 11)

до відповідача 1 Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області, (70432, Запорізька область, Запорізький район, с. Степне, вул. Першотравнева, буд. 50)

до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «КАЙРОС АГРОІНВЕСТ», (70432, Запорізька область, Запорізький район, с. Степне, вул. Нагорна, буд. 12)

про застосування наслідків нікчемності правочину та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки

Суддя Зінченко Н.Г.

при секретарі судового засідання Батрак М.В.

За участю представників сторін:

від позивача Крант В.М., на підставі Ордеру на надання правничої допомоги серія АР № 1181082 від 07.06.2024;

від відповідача 1 Гайдук С.П., на підставі Ордеру на надання правничої допомоги серія СЕ № 1090451 від 23.07.2024;

від відповідача 2 Гайдук С.П., на підставі Ордеру на надання правничої допомоги серія СЕ № 1091108 від 31.07.2024;

вільний слухач Хлистунов О.М., на підставі паспорту громадянина України СА № 723226 від 11.05.2007;

26.06.2024 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № 1 від 26.06.2024, сформована в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 26.06.2024, (вх. № 1985/08-07/24 від 26.06.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР», с. Лежине Запорізького району Запорізької області до Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області, с. Степне Запорізького району Запорізької області і до Товариства з обмеженою відповідальністю «КАЙРОС АГРОІНВЕСТ», с. Степне Запорізького району Запорізької області про встановлення нікчемності договору оренди землі від 29.08.2023 № 08/9, укладеного між Степненською сільською радою Запорізького району Запорізької області та Товариством з обмеженою відповідальністю «КАЙРОС АГРОІНВЕСТ»; застосування наслідки нікчемності договору оренди землі від 29.08.2023 № 08/9; скасування державної реєстрації права оренди з одночасним припиненням речових прав Товариства з обмеженою відповідальністю «КАЙРОС АГРОІНВЕСТ» на земельну ділянку.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2024 справу № 908/1797/24 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 15.07.2024 після усунення недоліків позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1797/24, справі присвоєно номер провадження справи 4/130/24, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.08.2024.

Провадження у справі № 908/1797/24 відкрито за уточненими позовними вимогами про:

1) застосування наслідків нікчемності договору оренди землі від 29.08.2023 № 08/9 шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «КАЙРОС АГРОІНВЕСТ» (код ЄДРПОУ 44956132) повернути земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 5,0000 га, кадастровий номер 2322188600:03:001:0597 її власнику за актом приймання-передачі, у стані не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду;

2) скасування державної реєстрації права оренди з одночасним припиненням речових прав Товариства з обмеженою відповідальністю «КАЙРОС АГРОІНВЕСТ» (код ЄДРПОУ 44956132) на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 5,0000 га, кадастровий номер 2322188600:03:001:0597, яка розташована на території Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 05.08.2024 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 908/1797/24 до 14.10.2024, підготовче засідання відкладалося на 10.09.2024.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10.09.2024 закрито підготовче провадження у справі № 908/1797/24, справу призначено до розгляду по суті та призначено судове засідання на 10.10.2024.

В судовому засіданні оголошувалися перерви до 07.11.2024 і до 11.11.2024, про що зазначено в протоколах судового засідання від 10.10.2024 і від 07.11.2024.

В судове засідання 11.11.2024 з`явилися представники позивача і відповідачів 1 і 2, здійснювалася фіксація судового процесу програмно-апаратним комплексом «Акорд».

В судовому засіданні 11.11.2024 справу розглянуто, на підставі ст. 240 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та долучених судом до матеріалів справи.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням на ст., ст. 11, 15, 16, 215, 216, 220, 228, 759, 792, ЦК України, ст. 283 ГК України, ст., ст. 5, 12, 83, 116, 124, 134 Земельного кодексу України, ст., ст. 4-6, 13,14 Закону України «Про оренду землі», ст., ст. 2, 5, 13, 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст., ст. 2, 26 Закону України «Про держану реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що: 29.08.2023 між Степненською сільською радою Запорізького району Запорізької області та Товариством з обмеженою відповідальністю «КАЙРОС АГРОІНВЕСТ» укладено договір оренди землі № 08/9, за умовами якого відповідач 2 отримав в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 5,0000 га, кадастровий номер 2322188600:03:001:0597, яка розташована на території Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області. За умовами п. 8 договору оренди № 08/9 передбачалося, що строк оренди становить 19 років. Згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно спірна земельна ділянка зареєстрована на праві власності за Степненською сільською радою Запорізького району Запорізької області (дата державної реєстрації 11.11.2021), 04.09.2023 щодо спірної земельної ділянки зареєстроване інше речове право право оренди земельної ділянки, Орендар ТОВ «КАЙРОС АГРОІНВЕСТ», документ поданий для державної реєстрації договір оренди землі, серія та номер: 08/9, виданий 29.08.2023. 16.10.2023 між відповідачем 1 і відповідачем 2 укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди землі № 085/9 від 29.08.2023, якою внесено зміни до п. 8 договору та встановлено, що договір укладено на строк 7 років. Статтею 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що договір оренди підлягає нотаріальному посвідченню якщо строк, на який укладається цей договір, перевищує п`ять років. Згідно з ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Отже, позивач стверджує, що в силу приписів ст. 220 ЦК України договір оренди землі від 29.08.2023 № 08/9 є нікчемним з огляду на не додержання сторонами цього правочину вимог щодо нотаріального посвідчення договору, встановлених ст. 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Також, як стверджує позивач, нормами чинного земельного законодавства встановлено, що передача в оренду земельних ділянко державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів. Отже, укладення договору оренди землі від 29.08.2023 № 08/9 повинно було здійснюватися на конкурентних засадах за результатами аукціону проведеного виключно в електронній торговій системі (ЕТС). Разом із тим, в електронній торговій системі (ЕТС) відсутня будь-яка інформація про проведення аукціону щодо права оренди комунального майна (земельної ділянки), яке є предметом договору № 08/9 від 29.08.2023. Відсутня така інформація і на сайті «PROZORRO.Продажі», який знаходиться у вільному доступі в мережі Інтернет. Відповідно до частин 1 і 2 статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Положеннями ст. 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Таким чином, договір оренди земельної ділянки, який укладений без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою, а тому відповідно до ч., ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним. Оскільки договір оренди землі № 08/9 від 29.08.2023 є нікчемним, тож у відповідача 2 не виникло право оренди спірної земельної ділянки, тому позивач вважає, що є підстави для скасування державної реєстрації права оренди з одночасним припиненням речових прав ТОВ «КАЙРОС АГРОІНВЕСТ» на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 5,0000 га, кадастровий номер 2322188600:03:001:0597, яка розташована на території Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області. При вирішенні даного спору позивач просить суд врахувати, що ТОВ «ІНТЕР» не є стороною правочину, але є заінтересованою особою. Зокрема, позивач є сільськогосподарським товаровиробником, основним видом діяльності якого є вирощування сільськогосподарської продукції. Господарську діяльність позивач здійснює в тому числі і на землях в межах Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області. Отже, позивач наполягає на тому, що дії відповідачів 1 і 2, пов`язані з передачею в оренду комунального майна (земельної ділянки комунальної власності) без проведення публічного аукціону, позбавили позивача можливості реалізувати своє право на отримання в оренду спірної земельної ділянки шляхом укладення відповідного договору оренди на конкурентних засадах. На підставі зазначеного, позивач просить суд позов задовольнити повністю. Також позивач просить суд покласти на відповідачів 1 і 2 судові витрати зі сплати судового збору та судові витрати на професійну правничу допомогу в орієнтовному (попередньому) розмірі 21 000,00 грн.

Відповідач 1 (Степненська сільська рада Запорізького району Запорізької області) проти позову заперечив з підстав, наведених у Відзиві на позовну заяву вих. № б/н від 30.07.2024 (вх. № 15569/08-08/24 від 05.08.2024) з урахуванням додаткових пояснень щодо узагальнення судової практики за спірними питаннями (вх. № 21782/08-08/24 від 07.11.2024). Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач 1 зазначив, що спеціальним законом щодо спірних правовідносин відносин оренди спірної земельної ділянки є Закон України «Про оренду землі». При цьому, спеціальний закон має пріоритет застосування перед іншими законами. Відповідно до ст. 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. За таких обставин, оскільки наведена норма спеціального Закону визначає лише письмову форму договору оренди землі та не вимагає його обов`язкового нотаріального посвідчення, а лише вказує на таку можливість за бажанням однієї із сторін, то посилання позивача на відсутність нотаріального посвідчення договору оренди землі як на підставу вважати договір оренди землі № 08/9 від 29.08.2023 нікчемним згідно ст. 220 ЦК України є необґрунтованими та безпідставними. Крім того, положеннями ст. 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Відповідач 1 зауважує, що позивач по справі № 908/1797/24 не довів належними та допустимими доказами наявність вини відповідачів, яка виражається в намірі порушити публічний порядок, сторонами правочину наявність вироку суду, постановленого у кримінальній справі. У зв`язку з цим відповідач 1 наполягає, що відсутні підстави для визнання нікчемним договору оренди землі на підставі статті 228 ЦК України. Також при вирішення даного спору відповідач 1 просить суд зауважити на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, згідно яких при зверненні до суду з підстав, передбачених статтею 228 ЦК України, належним позивачем є суб`єкт владних повноважень або прокурор. Позивач по справі № 908/1797/24 не є суб`єктом владних повноважень, а отже не є належним позивачем з підстав, передбачених статтею 228 ЦК України. Крім того, позивач не є стороною договору оренди землі № 08/9 від 29.08.2023, що укладений між відповідачами 1 і 2. Натомість, позивач заявляє вимогу про односторонню реституцію за цим договором всупереч приписам статті 216 ЦК України. Заперечуючи проти позову відповідач також зазначив, що 11.11.2021 Степненська сільська рада зареєструвала право власності на спірну земельну ділянку, кадастровий номер 2322188600:03:001:0597, площею 5 га, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», що підтверджується інформацією з Державного реєстру прав власності. Проте правовий статус цієї земельної ділянки нерозподілена (невитребувана) земельна ділянка (паї) відповідно до Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» не змінився. Нерозподілена (невитребувана) земельна ділянка (паї) може передаватися в оренду без проведення конкурентних торгів згідно статті 13 України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)». Відтак, відповідач 1 вважає, що передача в оренду земельної ділянки, кадастровий номер 2322188600:03:001:0597, відбулась без порушення діючого законодавства, а укладений договір оренди відповідає Типовому договору оренди землі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220 зі змінами станом на дату його укладання. Також як на підставу для відмови у позові відповідач 1 посилається на ненадання позивачем доказів порушення, невизнання або оспорювання його прав. Зокрема, позов не містить доказів належності позивачу станом на час формування земельної ділянки (2000 рік) або укладання спірного правочину (29.08.2023) права власності або інших речових прав на спірну земельну ділянку, доказів фактичного користування або наміру отримати таке право користування земельною ділянкою, кадастровий номер 2322188600:03:001:0597, позивач також не надає. Сусідні земельні ділянки також не перебувають у власності та/або користуванні позивача. Тому у позивача відсутній й законний інтерес щодо спірної земельної ділянки. При цьому, відповідно до сталої судової практики відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Таким чином, у ТОВ «ІНТЕР» відсутнє право на звернення до суду в розумінні статті 4 ГПК України, що є самостійної підставою для відмови в позові у повному обсязі, оскільки судовому захисту підлягає лише порушене право позивача. На підставі викладеного, відповідач 1 просить суд в задоволенні позову відмовити повністю. Також відповідачем 1 заявлено про понесення судових витрат на професійну правничу допомогу в орієнтовному (попередньому) розмірі 30 000,00 грн., які відповідач 1 просить суд стягнути з позивача на його користь.

Відповідачі 2 (Товариство з обмеженою відповідальністю «КАЙРОС АГРОІНВЕСТ») проти позову заперечив з підстав, наведених у Відзиві на позовну заяву вих. № б/н від 31.07.2024 (вх. № 15559/08-08/24 від 05.08.2024). В обґрунтування своїх заперечень проти заявлених позовних вимог відповідач 2 посилається на ті самі аргументи, які наведені у відзиві відповідача1. На підставі викладених у відзиві доводів відповідач 2 просить суд в задоволенні позову відмовити повністю. Також відповідачем 2 заявлено про понесення судових витрат на професійну правничу допомогу в орієнтовному (попередньому) розмірі 15 000,00 грн., які відповідач 1 просить суд стягнути з позивача на його користь.

20.08.2024 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області від позивача надійшли Відповідь на відзив відповідача 1 (вх. № 16484/08-08/24 від 20.08.2024) і Відповідь на відзив відповідача 2 (вх. № 16485/08-08/24 від 20.08.2024), в яких позивач наводить обґрунтування на спростування доводів відповідачів 1 і 2, наведених ними у відзивах на позовну заяву. В обґрунтування своїх доводів позивач наполягає на тому, що у спірних правовідносинах, коли мова йде про об`єкт оренди, що є об`єктом комунальної власності, спеціальним законом який регулює відносини найму оренди є Закон України «Про оренду державного та комунального майна». За таких умов, договори оренди державного та комунального майна укладені на строк більше ніж п`ять років підлягають нотаріальному посвідченню. Відтак, зазначена позивачем у позові відсутність нотаріального посвідчення спірного договору оренди землі, як підстава вважати його нікчемним є обґрунтованою і доведеною та не спростованою доводами відповідача наведеними у відзиві. Також позивач наполягає на тому, що договір оренди землі укладений без дотримання конкурентних засад спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, тому він відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України є нікчемним. Стосовно доводів відповідачів 1 і 2, що оскільки на час укладання договору оренди землі від 29.08.20223 № 08/9 земельна ділянка знаходилась у комунальній власності, але була сформована із нерозподілених (невитребуваних) паїв, а тому може передаватися в оренду без проведення торгів, то позивач вважає, що після того, як спірна земельна ділянка перейшла у власність територіальної громади (Степненської сільської ради) порядок передачі її в оренду регулюється виключно нормами Земельного кодексу України, зокрема нормами статті 134 ЗК України. Натомість, стаття 134 ЗК України не передбачає можливості передачі земельних ділянок комунальної власності, які були до цього сформовані із нерозподілених (невитребуваних) паїв, поза процедурою земельних торгів. Також позивач наполягає на тому, що як би відповідачами 1 і 2 було укладено спірний договір оренди на конкурентних засадах, позивач мав би законне право прийняти участь у публічному аукціоні (електронних торгах) та запропонувати конкурентну орендну плату з метою отримання в оренду комунального майна. Проте, дії відповідачів пов`язані з передачею в оренду комунального майна без проведення публічного аукціону позбавили позивача можливості реалізувати своє право на отримання в оренду шляхом укладення договору оренди комунального майна на конкурентних засадах. За таких умов позивач є заінтересованою особою, власний інтерес якого полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи (відповідача-1) чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав на оренду спірної земельної ділянки. З урахуванням наведеного позивач просить суд позов задовольнити повністю.

02.09.2024 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області від відповідача 1 надійшли Заперечення на відповідь на відзив (вх. № 17192/08-08/24 від 02.09.2024), в яких відповідач 1 в обґрунтування своїх заперечень на позов посилається на обставини, наведенні у відзиві на позовну заяву, а також надводить додаткові посилання на судову практику щодо спірних правовідносин. Додатково відповідач 1 зазначає, що передача в оренду спірної земельної ділянки, кадастровий номер 2322188600:03:001:0597 відбулась без порушення діючого законодавства, а укладений договір оренди відповідає Типовому договору оренди землі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220 зі змінами станом на дату його укладання. Також відповідач 1 стверджує, що у ТОВ «ІНТЕР» відсутнє право на звернення до суду в розумінні статті 4 ГПК України, що є самостійної підставою для відмови в позові у повному обсязі, оскільки судовому захисту підлягає лише порушене право позивача. З урахуванням викладеного, відповідач 1 просить суд в позові відмовити повністю.

02.09.2024 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області від відповідача 2 надійшли Заперечення на відповідь на відзив (вх. № 17204/08-08/24 від 02.09.2024), в яких відповідач 2 в обґрунтування своїх заперечень на позов зазначає, що згідно численної судової практики одностороння реституція чинним законодавством не передбачена. За договором оренди землі від 29.08.2023 № 08/9 відповідач 1 передав відповідачу 2 земельну ділянку з кадастровим номером 2322188600:03:001:0597, а відповідач 2 сплатив відповідачу 1 грошові кошти у розмірі річної орендної плати. Укладений договір оренди відповідає Типовому договору оренди землі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220. При цьому, Степненська сільська рада власник та орендодавець з вимогою до орендаря щодо повернення земельної ділянки не зверталась. Натомість позивач всупереч приписів статті 216 ЦК України та правової позиції Верховного Суду щодо застосування цієї норми права вимагає реституції від відповідача 2 на користь відповідача 1. Реституцію, тобто відновлення права власності чи іншого речового права, відповідно до статті 216 ЦК може вимагати лише сторона правочину, власник або інший володілець майна. Проте, ТОВ «ІНТЕР» не є стороною спірного правочину, позивач також не є власником або користувачем спірної земельної ділянки. Відтак, позовні вимоги щодо зобов`язання ТОВ «КАЙРОС АГРОІНВЕСТ» повернути Степненській сільській раді земельну ділянку та скасування державної реєстрації оренди, як похідна до неї, задоволенню не підлягають. Також відповідач 2 повністю підтримує заперечення на позов, наведені відповідачем 1. З урахуванням зазначеного, відповідач 2 просить суд в позові відмовити повністю.

Розглянувши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

УСТАНОВИВ

29.08.2023 між Степненською сільською радою Запорізького району Запорізької області (надалі Степненська сільська рада, Орендодавець, відповідач 1 у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КАЙРОС АГРОІНВЕСТ» (Орендар, відповідач 2 у справі) укладено Договір оренди землі № 08/9 (далі Договір), за умовами якого відповідач 1 передає, а відповідач 2 приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 2322188600:03:001:0597 площею 5,000 га, яка розташована: Запорізька область, Запорізький район, Степненська територіальна громада.

Відповідно до п. 8 Договір укладено строком на 19 років. Дата закінчення строку дії Договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає у момент державної реєстрації такого права.

16.10.2023 відповідачем 1 та відповідачем 1 укладена Додаткова угода № 1 до Договору оренди землі № 08/9 від 29.08.2023, якою пункт 8 Договору викладено в наступній редакції: «Договір укладено на 7 років. Дата закінчення дії Договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає у момент державної реєстрації такого права.»

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 380966801 від 31.05.2024 державна реєстрація речового права права оренди земельної ділянки кадастровий номер 2322188600:03:001:0597 відбулася 04.09.2023, номер запису про інше речове право: 51643922.

Земельна ділянка з кадастровим номером 2322188600:03:001:0597 площею 5,000 га, яка розташована: Запорізька область, Запорізький район, Степненська територіальна громада, належить на праві власності Степненській сільській раді та зареєстрована за відповідачем 1 11.11.2021 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управляння та дерегуляції у сфері земельних відносин» № 1423-ХІ від 28.04.2021., номер відомостей про речове право: 45057853, що підтверджується наявними в матеріалах справи Інформаційними довідками № 345730494 від 07.09.2023 і № 380966801 від 31.05.2024.

Відповідно до наданих суду пояснень відповідача 1 спірна земельна ділянка з кадастровим номером 2322188600:03:001:0597 площею 5,000 га, яка розташована: Запорізька область, Запорізький район, Степненська територіальна громада, є нерозподіленою (невитребуваною) земельною ділянкою.

Так, Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» № 899-IV від 05.06.2003 (далі Закон № 899-IV) визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв).

Згідно статі 13 Закону № 899-IV нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю). Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості).

Нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження.

У разі якщо до 1 січня 2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки.

Така невитребувана земельна частка (пай) після формування її у земельну ділянку за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради (у разі необхідності формування) за заявою відповідної ради на підставі рішення суду передається у комунальну власність територіальної громади, на території якої вона розташована, у порядку визнання майна безхазяйним.

За позовом власнику невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємцю у разі пропуску строку для оформлення права власності на земельну ділянку з поважної причини суд може визначити додатковий строк, достатній для такого оформлення. У разі відсутності земель сільськогосподарських угідь колективної власності така земельна частка (пай) може бути виділена в натурі (на місцевості) за рахунок земель запасу комунальної власності відповідної територіальної громади (за наявності таких земель).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.05.2021 № 1423-IX (далі Закон № 1423-IX) внесені зміни до Земельного кодексу України, Перехідні положення якого доповнені пунктом 24.

Згідно пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування; б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

На підставі зазначених положень земельного законодавства 11.11.2021 Степненська сільська рада зареєструвала право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2322188600:03:001:0597, площею 5 га, із зазначенням при її реєстрації, що реєстрація відбувається саме на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.05.2021 № 1423-IX.

Проте правовий статус земельної ділянки нерозподілена (невитребувана) земельна ділянка (паї) відповідно до Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» не змінився.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР» (позивач у справі) є сільськогосподарським товаровиробником, основним видом діяльності якого є вирощування сільськогосподарської продукції. Господарську діяльність позивач здійснює в тому числі і на землях в межах Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

Позивач звернувся до суду з позовом у даній справі про:

1) застосування наслідків нікчемності Договору оренди землі від 29.08.2023 № 08/9 шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «КАЙРОС АГРОІНВЕСТ» (код ЄДРПОУ 44956132) повернути земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 5,0000 га, кадастровий номер 2322188600:03:001:0597 її власнику за актом приймання-передачі, у стані не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду;

2) скасування державної реєстрації права оренди з одночасним припиненням речових прав Товариства з обмеженою відповідальністю «КАЙРОС АГРОІНВЕСТ» (код ЄДРПОУ 44956132) на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 5,0000 га, кадастровий номер 2322188600:03:001:0597, яка розташована на території Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

Підставами, якими позивач обґрунтовує нікчемність Договору оренди землі від 29.08.2023 № 08/9, є недотримання сторонами зазначеного правочину вимог щодо нотаріального посвідчення договору, установлених ст. 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», наслідком чого є його нікчемність в силу приписів ч. 1 ст. 220 ЦК України. Крім того, Договір оренди землі від 29.08.2023 № 08/9 в порушення вимог ст. 16 Закону України «Про оренду землі», ст. 124 Земельного кодексу України укладений без дотримання конкурентних засад без проведення земельних торгів (аукціону), а, отже, є спрямованим на незаконне заволодіння земельною ділянкою, а тому відповідно до ч., ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним.

Мотивуючи заявлені вимоги позивач посилається на те, що дії відповідачів 1 і 2, пов`язані з передачею в оренду комунального майна (спірної земельної ділянки комунальної власності) без проведення публічного аукціону, позбавили позивача можливості реалізувати своє право на отримання в оренду цієї земельної ділянки шляхом укладення відповідного договору оренди на конкурентних засадах.

Також позивач наполягає на тому, що як би відповідачами 1 і 2 було укладено спірний договір оренди на конкурентних засадах, позивач мав би законне право прийняти участь у публічному аукціоні (електронних торгах) та запропонувати конкурентну орендну плату з метою отримання в оренду комунального майна. Проте, дії відповідачів пов`язані з передачею в оренду комунального майна без проведення публічного аукціону позбавили позивача можливості реалізувати своє право на отримання в оренду шляхом укладення договору оренди комунального майна на конкурентних засадах. За таких умов позивач є заінтересованою особою, власний інтерес якого полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи (відповідача-1) чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав на оренду спірної земельної ділянки.

Розглянувши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши представлені сторонами письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновків про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у заявлений позивачем спосіб, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. (висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).

Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Cтаття 14 ГПК України визначає принцип диспозитивності господарського судочинства та встановлює, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього ж Кодексу.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку на вимогу однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Частинами 1, 2 статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Категорія нікчемності правочину в контексті судового розгляду означає, що презумпція правомірності правочину спростовується безпосередньо законом і суд при розгляді будь-якого спору, що ґрунтується на такому правочині, прямо повинен керуватися цим приписом закону, незалежно від того, чи наводили відповідні доводи учасники процесу.

За висновками Великої Палати Верховного Суду такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується лише до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує висновок щодо нікчемності правочину. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Подібні висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц (пункти 53, 54), від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (пункти 74,75), від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (пункт 86), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 153) та інших.

У постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

Застосовуючи частину 1 статті 228 ЦК України слід враховувати логіку викладу норм у цій статті в цілому, а саме закладену там ієрархію цінностей: у частині 1 йдеться про охоплені категорією публічного порядку цінності засадничого значення для суспільства, які є очевидними (у балансі приватного і публічного інтересів тут з очевидністю переважає загальний, публічний інтерес настільки, що існування приватного інтересу може навіть не визнаватись); натомість у частині 3 йдеться про інтереси держави, суспільства, його моральні засади, які підлягають встановленню, оцінці і, якщо вони переважатимуть приватний інтерес, на задоволення якого був укладений правочин, він може бути визнаний недійсним.

У правовій державі інтереси держави повинні відповідати інтересам суспільства, не можуть їм суперечити. Ті з інтересів суспільства, які становлять власне його фундамент, становлять публічний порядок.

Тобто інтереси суспільства і публічний порядок співвідносяться як родове і видове поняття: забезпечення публічного порядку завжди в інтересах суспільства, однак не все, що становить інтерес суспільства, становить публічний порядок. Його становлять лише фундаментальні цінності.

Для цінностей, які охоплюються категорією публічного порядку, також характерна більша стабільність. Як правило, відсутня соціальна дискусія стосовно зміни цих цінностей, а держава без ініціювання такої дискусії не може навіть законом втрутитись у них.

Кожен член суспільства, як колективного носія цих засадничих цінностей, що становлять публічний порядок, усвідомлює їх значення. Очевидність цих цінностей для кожного члена суспільства обумовлює те, що правочин, який їх порушує, є нікчемним, тобто будь-яка особа може дійти висновку про його недійсність без потреби у рішенні суду, яким би той визнавав його недійсним, зважуючи приватний і публічний інтереси.

Подібні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 16.02.2024 № 917/1173/22.

Верховний Суд України в постанові від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15 сформулював детальний висновок щодо застосування статті 228 ЦК України (в контексті визначення терміну «публічний порядок»):

«Статтею 228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок. Відповідно до цієї статті, по-перше, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; по-друге, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо».

З урахуванням наведених висновків суд зазначає, що в даній справі позивач не довів належними і допустимими доказами, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, наявність вини відповідачів 1 і 2, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину наявність вироку суду, постановленого у кримінальній справі.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).

У справі, що розглядається, позивач звернувся до суду з позовом про застосування наслідків нікчемності Договору оренди землі від 29.08.2023 № 08/9 шляхом зобов`язання ТОВ «КАЙРОС АГРОІНВЕСТ» повернути спірну земельну ділянку кадастровий номер 2322188600:03:001:0597 її власнику, а також про скасування державної реєстрації права оренди з одночасним припиненням речових прав ТОВ «КАЙРОС АГРОІНВЕСТ» на спірну земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 5,0000 га, кадастровий номер 2322188600:03:001:0597, яка розташована на території Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

При цьому позивач посилається на те, що дії відповідачів 1 і 2, пов`язані з передачею в оренду комунального майна (спірної земельної ділянки комунальної власності) без проведення публічного аукціону, позбавили позивача можливості реалізувати своє право на отримання в оренду цієї земельної ділянки шляхом укладення відповідного договору оренди на конкурентних засадах.

Разом із тим, матеріали справи свідчать, що ТОВ «ІНТЕР» не отримувало дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки для подальшої передачі її в оренду, не виготовляло проект землеустрою, не сформувало земельну ділянку, кадастровий номер 2322188600:03:001:0597, площею 5,00 га, не зверталось до Степненської сільської ради щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення цієї самої земельної ділянки та надання її в оренду, тобто не вживало жодних активних дій з метою отримання в користування на умовах оренди саме конкретної земельної ділянки з кадастровим номером 2322188600:03:001:0597.

Крім того, в Державному реєстрі прав власності та Державному земельному кадастрі не зареєстровано речових прав ТОВ «ІНТЕР» на цю земельну ділянку.

Зазначені факти позивачем належними і допустимими доказами не спростовані.

Отже, оскільки позивачем не доведено належності йому станом на час формування земельної ділянки або укладання спірного правочину права власності або інших речових прав на зазначену земельну ділянку, не надано доказів фактичного користування або наміру отримати таке право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2322188600:03:001:0597, відтак порушення, невизнання або оспорювання прав позивача відсутнє.

Крім того, як стверджує відповідач 1, проти чого позивач не заперечив, сусідні земельні ділянки поруч зі спірною також не перебувають у власності та/або користуванні позивача.

За таких обставин, у позивача відсутній й законний інтерес щодо спірної земельної ділянки.

За свідченнями Степненської сільської ради на території громади наявна низка вільних від оренди земельних ділянок, які можуть бути надані в оренду, в тому числі, позивачу. Відповідні оголошенні розмішені на офіційному веб-сайті ради. При цьому позивач не довів належними та допустимим доказами яким чином земельна ділянка з кадастровим номером 2322188600:03:001:0597 відрізняється від інших земельних ділянок, що належать Степненській сільській раді, загальною площею понад 100 га, які є вільними на теперішній час та можуть бути безперешкодно отримані ним в оренду.

Свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльність, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного права та господарського права, закріпленими у статтях 3, 627 ЦК України, статтях 6, 43 Господарського кодексу України. Визнання договору недійсним за позовом третьої особи, не сторони договору, є суттєвим втручанням держави у зазначені принципи і порушений інтерес особи має бути таким, що вимагає такого втручання і таке втручання має бути єдиним можливим способом виправлення правової ситуації

Аналогічний висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20.

Водночас у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 міститься висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Таким чином, у господарському провадженні особами здійснюється реалізація права на захист їх цивільних прав за допомогою способів захисту.

Поряд із цим відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові. (Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19)

У названих постановах Верховного Суду також відзначено, що у разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17.

Враховуючи вище викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що оскільки судом встановлено відсутність станом на час вирішення спору судом порушення інтересів позивача щодо спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення, загальною площею 5,0000 га, кадастровий номер 2322188600:03:001:0597, у задоволенні позову слід відмовити виключно з підстав відсутності порушення цивільних прав та законних інтересів позивача.

При цьому, доводи позивача, що як би відповідачами 1 і 2 було укладено спірний договір оренди на конкурентних засадах, позивач мав би законне право прийняти участь у публічному аукціоні (електронних торгах) та запропонувати конкурентну орендну плату з метою отримання в оренду комунального майна, не спростовують висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, оскільки судом можуть захищатися конкретні інтереси, а не «потенційно можливі».

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. (ст. 45 ГПК України) Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

На позивача покладено обов`язок обґрунтувати своєї вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Згідно ч., ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

За встановлених судом фактичних обставин суд визнає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Заперечення відповідачів на заявлені позовні вимоги враховані судом при вирішенні даного спору.

Враховуючи вище наведене, в задоволенні позову відмовляється повністю.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 4 ст. 129 ГПК України унормовано, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови від позову на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись положеннями ст. 129 ГПК України, приймаючи до уваги висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, відсутні підстави для розподілу судового збору та витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката.

Щодо заявлених відповідачем 1 до стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн. (згідно попереднього орієнтовного розрахунку) та відповідачем 2 до стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн. (згідно попереднього орієнтовного розрахунку), то з цього приводу суд зазначає наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Положеннями ст. 123 ГПК України унормовано, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. (частини 1-4 ст. 126 ГПК України).

За таких обставин, витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

У відзивах на позовну заяву відповідачем 1 і відповідачем 2 зазначено лише, що попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, які відповідачі очікують понести на правничу допомогу, складає відповідно 30 000,00 грн. і 15 000,00 грн.

В підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу відповідачами 1 і 2 до матеріалів справи не надано відповідних документів.

У порушення ч. 3 ст. 126 ГПК України відповідачем не надано суду розрахунку витрат на правничу допомогу і з визначенням остаточної суми таких витрат, не подано доказів на підтвердження здійснених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Також не подано доказів на підтвердження виконання послуг адвокатом (фактичного надання послуг), зокрема, підписаного акту виконаних робіт із детальним розшифруванням наданих послуг та їх вартості, також відповідачем не надано доказів на підтвердження здійснених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України унормовано, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В судовому засіданні 11.11.2024 в судових дебатах представником відповідачів 1 і 2 усно заявлено суду, що докази понесення судових витрат на правничу допомогу будуть надані суду у відповідності до ч. 8 ст. 129 ГПК України протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Враховуючи наведене, заявлені відповідачами 1 і 2 витрати на професійну правничу допомогу до стягнення не присуджуються.

Керуючись ст., ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР», с. Лежине Запорізького району Запорізької області до Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області, с. Степне Запорізького району Запорізької області і до Товариства з обмеженою відповідальністю «КАЙРОС АГРОІНВЕСТ», с. Степне Запорізького району Запорізької області про встановлення нікчемності договору оренди землі від 29.08.2023 № 08/9, укладеного між Степненською сільською радою Запорізького району Запорізької області та Товариством з обмеженою відповідальністю «КАЙРОС АГРОІНВЕСТ», застосування наслідків нікчемності договору оренди землі від 29.08.2023 № 08/9 шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «КАЙРОС АГРОІНВЕСТ» повернути земельну ділянку її власнику та скасування державної реєстрації права оренди з одночасним припиненням речових прав Товариства з обмеженою відповідальністю «КАЙРОС АГРОІНВЕСТ» на земельну ділянку відмовити повністю.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України « 02» грудня 2024 р.

Суддя Н.Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.