Рішення

від 02.12.2024 по справі 910/5777/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.12.2024Справа № 910/5777/24Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/5777/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тівац»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр»

про стягнення коштів

Без повідомлення (виклику) представників учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тівац» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» (далі - відповідач) про стягнення коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі рішення загальних зборів співвласників офісної будівлі, яке було оформлено протоколом зборів співвласників офісної будівлі від 15.10.2019 в межах справи №910/909/21 з позивача стягнуто основний борг у розмірі 62424,12 грн, 3% річних у розмірі 3981,03 грн та інфляційні втрати у розмірі 19426,69 грн. Втім, в межах справи №910/18116/21 рішення загальних зборів співвласників офісної будівлі, яке було оформлено протоколом зборів співвласників офісної будівлі від 15.10.2019 визнано недійсним та скасовано, у зв`язку з чим позивач просить повернути стягнуті в межах справи №910/909/21 грошові кошти на підставі приписів статті 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/5777/24 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

24.06.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову, з підстав того, що нормами чинного процесуального законодавства встановлюється спеціальний порядок для повернення стягнутих в межах виконавчого провадження коштів за рішенням суду, яке набрало законної сили, а тому, на переконання відповідача, передумовою для стягнення коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України є визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. При цьому, відповідач зауважив на тому, що хоч у нього і відсутні будь-які правові підстави для повернення грошових коштів стягнутих в межах виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 02.11.20201 у справі №910/909/21, він здійснив повернення позивачу грошових коштів у розмірі 62424,12 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідачем також було викладено клопотання про поновлення процесуального строку на його подачу, з підстав того, що вчасній підготовці та поданню відзиву до суду заважали обставини масованих ракетних обстрілів території України, критичної ситуацію із аварійними відключеннями електроенергії у м. Києві та відрядженням адвоката Закарлюки Н.С. до м. Львова.

03.07.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Тівац» надійшли заперечення щодо поновлення строків на подання відзиву на позовну заяву, з тих підстав, що встановлений судом строк на подачу відзиву на позовну заяву згідно приписів чинного процесуального законодавства може бути лише продовженим, а не поновленим, як про це просить відповідач. Більше того, представник відповідача адвокат Закарлюка Н.С. приймала участь у судових засіданнях у справі №910/14977/22 - 11.06.2024 та у справі №910/18186/23 - 19.06.2024, а тому не була позбавлена права та можливості подати відзив у встановлений судом строк, а доказів перебування уповноваженого представника відповідача у відрядженні у місті Львові, відповідач суду не надає.

Розглянувши викладене у відзиві на позову заяву клопотання про поновлення строку на подачу відзиву, суд дійшов наступного висновку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 відповідачу був встановлений, у відповідності до ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, строк - протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі - для подання суду: обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; доказів направлення відзиву з доданими до нього документами на адресу позивача.

Відповідно до частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Згідно частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З огляду на те, що у Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» наявний електронний кабінет у Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, то відправлення ухвали Господарського суду міста Києва 03.06.2024 було здійснено до електронного кабінету.

Згідно повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи, документ в електронному вигляді «ст.176 Ухвала про відкриття провадження у справі(без виклику сторін)» від 03.06.24 по справі №910/5777/24 (суддя Васильченко Т.В.) було надіслано одержувачу Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» в його електронний кабінет. Документ доставлено до електронного кабінету: 03.06.24 о 22:46 год.

Приписами статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

При цьому, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 Цивільного кодексу України)

Отже, відповідач повинен був подати відзив у строк до 19.06.2024 включно.

Як вбачається з відмітки підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» відзив на позовну заяву було сформовано в системі та направлено 22.06.2024, тобто з пропуском строку встановленого в ухвалі Господарського суду міста Києва від 03.06.2024.

Відповідно до статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 1, 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Встановлений в ухвалі Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву є строком, встановленим судом, що виключає можливість його поновлення.

Аналогічна позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 04.05.2022 у справі №910/19980/20, від 21.04.2021 у справі №910/14646/19 та в ухвалах Верховного Суду від 13.07.2021 у справі №908/936/15-г, від 02.03.2021 у справі №910/18373/19.

За наведеного, суд погоджується з доводами позивача про неможливість поновлення строку на подачу відзиву на позовну заяву, оскільки такий строк в силу положень чинного процесуального законодавства може бути лише продовжений.

Тому, суд дійшов висновку про залишення без задоволення клопотання відповідача про поновлення пропущеного строку для подання відзиву на позов.

Разом з цим, керуючись частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе визнати поважними причини пропуску відповідачем строку для подання відзиву на позовну заяву та з власної ініціативи продовжити відповідачу такий строк до дати фактичного його подання.

Так, відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при розгляді справи суд керується принципом верховенства права.

Відповідно до Копенгагенського документа (Документ Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру НБСЄ, 1990) "верховенство права не зводиться лише до формальної законності, яка забезпечує правильність та узгодженість процесу творення і впровадження в життя демократичного ладу, а означає також і справедливість, засновану на визнанні та повному сприйнятті людської особи як найвищої цінності та яку гарантовано інститутами, що забезпечують рамки для її якнайповнішого вираження".

Таким чином, дотримання принципу верховенства права перебуває у тісному взаємозв`язку з забезпеченням права на доступ до правосуддя, в тому числі з реалізацією принципу змагальності сторін, який означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (рішення у справі "Ruiz-Mateos проти Іспанії", п. 63).

Принцип змагальності сторін нерозривно пов`язаний і з принципом рівності сторін. Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що принцип рівності сторін у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно до другої сторони (рішення у справах "Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands" від 27 жовтня 1993 р., п. 33, та "Ankerl v. Switzerland" від 23 жовтня 1996 р., п. 38).

При цьому, згідно пункту 6 Рекомендацій Ради суддів України "Усім судам України! РСУ опублікувала рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану" від 02.03.2022, рекомендовано виважено підходити до питань, пов`язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків, по можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану.

Виходячи з принципу верховенства права, з метою забезпечення принципу змагальності (ст. 13 Господарського процесуального кодексу України) та всебічного, повного і об`єктивного визначення обставин справи, які підлягають встановленню, суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження відповідачу строку для подачі відзиву на позов до дати фактичного його подання та прийняття відзиву до розгляду.

Доводи наведені позивачем у запереченнях судом враховані, однак вони не спростовують висновків суду викладених вище, адже факт неприйняття відзиву на позовну заяву за своєю суттю обмежує доступ відповідача до правосуддя, позбавляючи його можливості повноцінно висловити свої доводи та захистити свої інтереси. Це, у свою чергу, порушує принцип змагальності, оскільки ставить сторони в нерівні умови, де позиція відповідача залишається не врахованою. Такий підхід демонструє надмірний формалізм, який суперечить суті правосуддя, адже справедливий розгляд має передбачати вивчення та врахування всіх доказів та аргументів по суті, і не повинен зводитись до надмірного слідування поданих сторонами заяв формалізованим вимогам.

25.06.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Тівац» надійшла заява про розподіл судових витрат на правничу допомогу, у якій позивач просить покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14400,00 грн.

Також, 25.06.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Тівац» надійшла заява про зміну предмету позовних вимог (уточнення), згідно якої позивач просив суд прийняти до розгляду дану заяву та здійснювати розгляд справи в частині вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3981,03 грн та інфляційних втрат у розмірі 19426,69 грн, оскільки підстави для стягнення заявленої суми основного боргу відпали.

Згідно приписів частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

За наведеного слідує, що заяву про зміну предмету позову подано в строк встановлений положеннями статті 46, 252 Господарського процесуального кодексу України

При цьому, у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копій такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. Таке надсилання може здійснюватися в електронній формі через електронний кабінет з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі (ч. 5 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України).

Судом встановлено, що позивачем дотримано вимоги статті 46 Господарського процесуального кодексу України, а тому така заява підлягає прийняттю судом до розгляду.

Отже, оскільки заява про зміну предмету позову, подана позивачем у встановлений строк, прийнята господарським судом, то новим предметом позову, виходячи з якого розглядається спір, є стягнення 3% річних у розмірі 3981,03 грн та інфляційних втрат у розмірі 19426,69 грн.

27.06.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Тівац» надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи ухвали Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 у справі №910/909/21 про відкладення вирішення питання про прийняття заяви ТОВ «Тівац» про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.

03.07.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Тівац» надійшло клопотання/заперечення щодо допущення до участі у справі представника відповідача адвоката Закарлюки Н.С. та залучення відзиву на позовну заяву та доданих до нього документів. У вказаних запереченнях позивач просить суд не допускати до участі у справі представника відповідача, оскільки рішенням загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 не уповноважували ТОВ «Перший український експертний центр» представляти їх інтереси чи звертатися до суду за захистом їх прав, як управителя житлового будинку.

Розглянувши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Тівац» щодо не допущення до участі у справі представника відповідача адвоката Закарлюки Н.С. та залучення відзиву на позовну заяву та доданих до нього документів, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно статті 56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Частиною 4 статті 60 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Згідно статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги. Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера. Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом. Адвокат зобов`язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.

Із сукупного аналізу вищезгаданих положень законодавства вбачається, що адвокат, як фізична особа, здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені Законом, для підтвердження власних повноважень у суді будь-якої юстиції (в тому числі господарської) повинен надати суду вичерпний перелік документів, що передбачений відповідною статтею профільного процесуального кодексу та статтею 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Як вбачається з матеріалів справи, представником відповідача адвокатом Закарлюкою Н.С. у підтвердження власних повноважень на представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» було надано копію договору про надання правової (правничої) допомоги №19/3 від 19.03.2024, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, серії ЗП №002974 від 21.06.2022 та ордер на надання правничої (правової) допомоги, серії АР №1116240 від 18.06.2023.

Отже, з урахуванням положень статті 60 Господарського процесуального кодексу України та статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», представник відповідача належним чином підтвердив повноваження на представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» у Господарському суді міста Києва, а доводи позивача про неналежність поданого представником відповідача переліку документів в підтвердження повноважень, є хибними та таким, що не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

У контексті наведеного, суд також зауважує, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (стаття 19 Конституції України).

Вказаний принцип в тісному його трактуванні зі статтею 60 Господарського процесуального кодексу України та статтею 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» означає, що жодна особа чи орган державної влади не має права вимагати від адвоката надання документів, які не передбачені законодавством, для підтвердження його повноважень. Адвокат зобов`язаний підтверджувати свої повноваження у спосіб, прямо встановлений законом, і жодні додаткові вимоги не можуть бути йому нав`язані. Будь-яка вимога надати інші документи є неправомірною та порушує принцип законності.

Пред`являючи даний позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр», як до самостійного суб`єкта підприємницької діяльності, позивач не вправі вимагати будь-яких додаткових документів, що не передбачені Законом на підтвердження факту представництва, при цьому, позов, у даному випадку, пред`явлено саме до підприємства, а не до невизначеної кількості співвласників багатоквартирного будинку.

Відхиляє суд і посилання позивача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові №904/1446/21 від 04.10.2022, з огляду на неподібність правовідносин, які виникли у даній справі та у неведеній постанові.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).

Проаналізувавши правову позицію Верховного Суду щодо застосування норм права у контексті характеру і юридичної природи правовідносин, з яких виник спір у наведеній позивачем справі, у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог та регулюванням правовідносин у цій справі, на предмет їхньої подібності, суд зазначає, що фактичні обставини у зазначеній позивачем справі є відмінними від обставин у справі, яка розглядається.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач у позові, він є власником нежитлових приміщень №1016 та №1019 за адресою: м. Київ, Печерський район, вул. Саперене поле, буд. №14/55.

Відповідно до протоколу зборів співвласників офісної будівлі за адресою: м. Київ, вул. Саперне поле, 14/55, проведених 15.10.2019, у зборах взяли участь співвласники офісних приміщень, яким належать офісні приміщення загальною площею 6075,3 кв.м., яка становить 87,95% від всіх нежитлових приміщень офісної будівлі. На зборах прийнято рішення: про необхідність встановлення системи контролю доступу та охоронної сигналізації, відеоспостереження в офісній будівлі; про визначення виконавцем послуг з виконання монтажних робіт з системи контролю доступу та охоронної сигналізації, відеоспостереження в офісній будівлі - ТОВ «Київенергомонтаж»; про уповноваження Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» на укладення договору з ТОВ «Київенергомонтаж» на виконання монтажних робіт з системи контролю доступу та охоронної сигналізації, відеоспостереження в офісній будівлі та про укладення договорів на компенсацію витрат з виконання монтажних робіт з системи контролю доступу та охоронної сигналізації, відеоспостереження в офісній будівлі між Товариством з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» та співвласниками офісних приміщень згідно розрахунку зазначеному в додатку №1.

16.10.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київенергомонтаж» (далі - підрядник) укладено договір №190902 на виконання монтажних робіт з системи контролю доступу та охоронної сигналізації, відеоспостереження в офісній будівлі за адресою: м. Київ, вул. Саперне поле, 14/55 вартістю 786477,50 грн.

Позивач у позові вказує на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» за договором № 190902 від 16.10.2019, згідно наданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Київенергомонтаж» документів було здійснено оплату за виконання монтажних робіт системи контролю доступу та охоронної сигналізації, відеоспостереження в офісній будівлі, і відповідно до розрахунку, пропорційно до частки співвласника, позивач мав компенсувати відповідачу суму у розмірі 85082,00 грн.

Позивач витрати з виконання монтажних робіт системи контролю доступу та охоронної сигналізації, відеоспостереження в офісній будівлі у сумі 85082,00 грн не компенсував, у зв`язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тівац» про стягнення 85082,00 грн.

У свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тівац» подало зустрічний позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» про визнання недійсним протоколу зборів співвласників офісної будівлі від 15.10.2019.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі №910/909/21 у первісному та зустрічному позовах відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2021 у справі №910/909/21 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі №910/909/21 задоволено. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі №910/909/21 скасовано в частині відмови у задоволенні первісного позову та прийнято в цій частині нове рішення, яким первісні позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тівац» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» витрати з виконання монтажних робіт системи контролю доступу та охоронної сигналізації, відеоспостереження в офісній будівлі у розмірі 85082,00 грн та витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги. У частині відмови в задоволенні зустрічного позову рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі №910/909/21 залишено без змін.

На виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2021 у справі №910/909/21 було видано наказ від 02.11.2021.

Відповідачем у порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» було пред`явлено до виконання наказ Господарського суду міста Києва від 02.11.2021.

В ході виконання наказу Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 в межах виконавчого провадження №67601958, приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Телявським А.М. стягнуто з позивача грошові кошти у загальному розмірі 62424,12 грн про що свідчать платіжні документи №67601958 від 22.11.2021 на суму 25319,45 грн, №67601958 від 11.01.2022 на суму 30056,23 грн, №67601958 від 14.11.2022 на суму 47,80 грн, №156 від 21.09.2023 на суму 0,64 грн, №205 від 04.03.2024 на суму 7000,00 грн та довідка №5-52/1113/2023 від 21.12.2023, видана АБ «Укргазбанк» про списання грошових коштів з позивача на підставі постанови про арешт коштів боржника ВП №67601958 від 19.11.2021.

У той же час, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тівац» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерухомість Інвест 21», Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбудінвест-17» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЛ-Інтермодал», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» про визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів співвласників офісної будівлі від 15.10.2019 року за місцезнаходженням: м. Київ, вул. Саперне поле, 14/55.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 у справі №910/18116/21 позов задоволено, визнано недійсним та скасовано рішення загальних зборів співвласників офісної будівлі, яке оформлене протоколом зборів співвласників офісної будівлі проведених 15.10.2019 року за місцезнаходженням: м. Київ, вул. Саперне поле, 14/55.

23.02.2024 року позивач звернувся до відповідача із вимогою про повернення отриманих коштів, сплати штрафних санкцій, інфляційних втрат, 3% річних у загальному розмірі 127292,21 грн з підстав того, що рішення загальних зборів співвласників офісної будівлі, проведених 15.10.2019, яке стало підставою для стягнення з позивача на користь відповідача грошових коштів за наслідками розгляду справи №910/909/21, було визнано недійним в межах справи №910/18116/21, а тому стягнення з позивача грошових коштів є безпідставним і стягнуті кошти підлягають поверненню.

У відповідь на вимогу позивача, відповідачем було направлено заперечення №116 від 29.02.2024, у яких наголосив на тому, що оскільки у судовому порядку наказ Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі №910/909/21 не було визнано таким, що не підлягає виконанню, то правових підстав для повернення стягнутих грошових коштів в ході виконання вказаного наказу в межах виконавчого провадження №6761958 у відповідача немає, а грошові кошти отриманні від виконання судового рішення у справі №910/909/21 не вважаються незаконно набутими.

Оскільки вимога позивача була залишена відповідачем без задоволення, позивач звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що оскільки рішення загальних зборів співвласників офісної будівлі, яке оформлене протоколом зборів співвласників офісної будівлі, від 15.10.2019 року визнано недійсним з моменту його вчинення, у відповідача з моменту набрання чинності рішенням суду у справі №910/18116/21 виник обов`язок з повернення грошових коштів стягнутих в межах виконавчого провадження №67601958 у розмірі 62424,12 грн на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

При цьому, позивач наголошує на тому, що оскільки правова підстава для стягнення грошових коштів за судовим рішенням у справі №910/909/21 згодом відпала, а обставини недійсності рішення загальних зборів співвласників офісної будівлі від 15.10.2019 року за місцезнаходженням: м. Київ, вул. Саперне поле, 14/55 були встановлені лише згодом, то кошти одержані відповідачем у зв`язку з виконанням наказу Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 є такими, що набуті відповідачем без належної правової підстави, а тому підлягають поверненню і оскільки відповідач своєчасно не повернув стягнуті грошові кошти, то позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України було нараховано та заявлено до стягнення 3% річних та інфляцію.

Відповідач, у свою чергу, заперечив проти позову з підстав того, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2021 у справі №910/909/21 є чинною та не скасованою у передбаченому законом порядку і виданий наказ на виконання загаданої постанови, в порядку передбаченому положеннями Господарського процесуального кодексу України не визнаний таким, що не підлягає виконанню, а тому стягнуті з позивача грошові кошти в межах виконавчого провадження №67601958 з примусового виконання судового рішення у справі №910/909/21, не можуть вважатися такими, що набуті відповідачем без належної на те правової підстави.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (стаття 3 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 1 та 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Приписи статті 16 Цивільного кодексу України встановлюють, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема договори та інші правочини.

Звертаючись до суду з даним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Тівац» вказує на те, що відповідачем було отримано кошти без належних на те йому правових підстав, а тому підлягали поверненню на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Отже, для вирішення даного спору необхідно з`ясувати правову природу статті 1212 Цивільного кодексу України, яка стосується зобов`язань, що виникають із безпідставного збагачення. Суд має встановити, чи відповідають обставини, виявлені під час розгляду справи, та вимоги, заявлені позивачем, конструкції та умовам цієї статті. Зокрема, слід визначити, чи наявне безпідставне збагачення та чи є підстави для повернення майна або відшкодування відповідно до принципів і норм, закладених у статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За правовою природою конструкція зобов`язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов`язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов`язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов`язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом.

Зі змісту статті 1212 Цивільного кодексу України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Про виникнення зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов`язань з повернення безпідставного збагачення.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Результат аналізу статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов`язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав).

Отже, для виникнення зобов`язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.

Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.

Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).

Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норми глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Схожий за змістом висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18.

У даному випадку, як встановлено судом постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2021 у справі №910/909/21 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі №910/909/21 задоволено. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі №910/909/21 скасовано в частині відмови у задоволенні первісного позову та прийнято в цій частині нове рішення, яким первісні позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тівац» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» витрати з виконання монтажних робіт системи контролю доступу та охоронної сигналізації, відеоспостереження в офісній будівлі у розмірі 85082,00 грн та витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги. У частині відмови в задоволенні зустрічного позову рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі №910/909/21 залишено без змін.

На виконання постанови апеляційного суду, Господарський суд міста Києва видав наказ від 02.11.2021, який був пред`явлений до виконання у порядку та строки встановлені Законом України «Про виконавче провадження».

В ході примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 02.11.2021, який був виданий на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2021, приватним виконавцем було стягнуто з позивача грошові кошти у загальному розмірі 62424,12 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та не заперечується учасниками справи.

Отже, кошти стягнуті в межах виконавчого провадження №67601958 в сумі 62424,12 грн отримані відповідачем на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2021, яка набрала законної сили і є чинною.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За змістом статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Цей принцип є однією з основних засад цивільного судочинства. Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 129 Конституції України), на якому має бути засноване судове рішення.

Одним із елементів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу, як виконання судового рішення. У своїх рішеннях ЄСПЛ вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід`ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції»).

Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) вважається сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконання судового рішення є невід`ємною та заключною частиною судового процесу, яка поєднана із попередніми єдиною та основною метою всього судочинства, яке полягає у захисті прав і охоронюваних законом інтересів осіб.

За наведеного слідує, що відповідач, здійснивши ряд активних дій по пред`явленню до виконання виконавчого документу, виданого на підставі судового акту, який набрав законної сили, мав право та обґрунтовані правові підстави для одержання коштів за наслідками вчинених виконавчих дій в ході примусового виконання судового рішення на його користь.

Отже, грошові кошти, стягнуті в процесі примусового виконання судового рішення, яке набрало законної сили, не можуть вважатися такими, що отримані стягувачем без належної правової підстави так як виконання рішення суду є законним і обґрунтованим.

При цьому, суд відхиляє доводи позивача про те, що оскільки в подальшому рішення загальних зборів співвласників офісної будівлі, яке оформлене протоколом зборів співвласників офісної будівлі від 15.10.2019 року, яке стало підставою для прийняття судового рішення у справі №910/909/21 про стягнення коштів з позивача на користь відповідача, було визнано недійсним, наявні підстави для повернення стягнутих судовим рішенням коштів як безпідставно отриманих, так як вказані обставини за своєю суттю можуть, зокрема, слугувати підставою для перегляду судового акту за нововиявленими або виключними обставинами, а не подання окремого позову. Саме по собі звернення з окремим позовом на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, без попереднього перегляду та/або скасування судового акту, на підставі якого спірні кошти були стягнуті в межах виконавчого провадження є неналежним способом захисту порушеного права, зважаючи на те, що суд у даній справі пов`язаний принципом правової визначеності і обмежений у праві перегляду іншого судового рішення, яке набрало законної сили.

Законодавець, визначивши Україну правовою державою, у ст. 1 Основного Закону, першим принципом права у тексті Конституції передбачив саме його та закріпив, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Сам принцип правової визначеності, який означає не тільки якість та чіткість закону і сталість судової практики, також гарантує учасниками справи можливість прогнозувати дії суду, виходячи з закріплених у Господарському процесуальному кодексі України положень, оцінюючи правильність обраного способу захисту позивачем, відповідність обраних норм права, якими позов обґрунтовується, предмета та підставам позову, і, відповідно, забезпечує можливість обирати відповідачу певну тактику та стратегію захисту від заявлених позовних вимог.

Як уже наголошувалося судом, статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту, якими є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19.

Обрання способу захисту - це прерогатива позивача. Водночас, свобода в обрані способу захисту передбачає й несення позивачем ризику відмови в задоволенні позовних вимог у зв`язку із неналежністю чи неефективністю заявленого захисту.

Вказане вище узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 , від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Звернення з новим позовом, в якому позивач наводить обставини, які, на його думку, можуть свідчити про наявність підстав для перегляду судового рішення, що набрало законної сили, є процесуально неналежним способом захисту порушеного права так як відповідно до процесуального законодавства, зміна чи перегляд судового рішення, яке набрало законної сили, можливі виключно через процедури апеляційного, касаційного оскарження або перегляду за нововиявленими чи виключними обставинами. Вказані процесуальні механізми є єдиними легітимними способами оскарження судового рішення, а тому ініціювання повернення грошових коштів, стягнутих судовим рішенням, яке є чинним, шляхом подання окремого позову не відповідає приписам процесуального законодавства.

За таких обставин, зважаючи на те, що рішення суду, на підставі якого було здійснено стягнення коштів, є чинним та обов`язковим для виконання, воно не скасоване та не змінене в порядку, визначеному процесуальним законом, відсутні правові підстави для висновку про те, що кошти, одержані відповідачем на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі №910/909/21, були такими, що набуті без належної правової підстави, а, відповідно, і підстави для нарахування до моменту перегляду судового рішення на підставі якого ці кошти стягнуті у встановленому законом порядку, 3% річних та інфляційних втрат відсутні.

При цьому, суд зауважує, що визнання недійсним у подальшому рішення загальних зборів співвласників офісної будівлі, яке оформлене протоколом зборів співвласників офісної будівлі, від 15.10.2019 року, на підставі якого приймалось судового рішення про стягнення коштів, не призводить до автоматичної втрати чинності постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2021 у справі №910/909/21, на виконання якої приватним виконавцем було стягнуто з позивача грошові кошти у загальному розмірі 62424,12 грн, отже підстава на якій відповідач отримав кошти на даний час не відпала.

Водночас, добровільне повернення відповідачем позивачу суми заявленого основного боргу (до зміни предмету позову) є ініціативою останнього і не може розцінюватися судом як визнання чи часткове визнання позовних вимог в порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, оскільки жодним чином не змінює порядку застосування приписів чинного законодавства про повернення безпідставно отриманих коштів та порядку перегляду судового рішення, яким такі кошти стягнуті.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачем на час подання позову не доведено безпідставності отримання відповідачем спірних коштів і наявності, визначених законом підстав для висновку, що підстава на якій вони були отримані відповідачем на даний час відпала, а відповідно і підстав для нарахування 3% річних та інфляційних втрат у відповідності до приписів статті 625 ЦК України.

Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Тівац» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» про стягнення коштів відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 02.12.2024.

СуддяТ.В. Васильченко