Рішення

від 21.11.2024 по справі 910/557/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.11.2024Справа № 910/557/24

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ЛАКЕРА ТРАНС"до третя особа,Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістон Sp.Z.o.o.» яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: - Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЕТОІЛ-17»простягнення 233 762,27 грн Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

від позивача: Дмитренко Р.М.; Чорниш І.В.;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/557/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лакера Транс» (далі також - позивач, ТОВ «Лакера Транс») до Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістон Sp.Z.o.o.» (далі також - відповідач, ТОВ «Логістон Sp.Z.o.o.») про стягнення плати за здійснене міжнародне перевезення вантажу у сумі 215 448,91 грн, пені в розмірі 15 766,88 грн, інфляційних втрат в розмірі 1 077,24 грн, 3% річних в розмірі 1 469,24 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не належним чином виконав свої зобов`язання за договором перевезення вантажів № 01.09.2023 від 18.09.2023.

Відповідно до ухвали від 26.01.2024 суд відкрив провадження у справі № 910/557/24, вирішив проводити розгляд за правилами загального позовного провадження. Суд залучив до участі в справі третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЕТОІЛ-17» (далі також - третя особа, ТОВ «ГЕТОІЛ-17»).

З метою належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, суд 26.02.2024 звернувся до компетентного органу Республіки Польща із судовим дорученням.

З огляду на те, що в підготовчому провадженні було здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 03.10.2024.

У судовому засіданні 03.10.2024 суд оголосив перерву до 21.11.2024.

Представники позивача безпосередньо в судовому засіданні 21.11.2024 наполягали на задоволенні позову та надали усні пояснення по справі.

Відповідач та третя особа явку уповноважених представників у судове засідання 21.11.2024 не забезпечили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

При цьому, суд зазначає, що ані норми чинного процесуального законодавства України, ані приписи міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, не містять вимоги щодо необхідності повідомлення іноземного суб`єкта господарювання про кожне наступне судове засідання у справі шляхом направлення до компетентного органу іноземної держави судового доручення про вручення документів нерезиденту України, та, у зв`язку з цим, зупинення щоразу провадження у справі, що, у свою чергу, призводить до порушення розумного строку розгляду справи (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 910/6880/17 та від 09.06.2020 у справі № 910/3980/16).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається із доводів ТОВ «Лакера Транс», 18.09.2023 між ним (як перевізником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Логістон» (як клієнтом) було укладено договір на перевезення вантажів № 01.09.2023 (далі також - договір), згідно з предметом якого перевізник зобов`язався за рахунок та на замовлення клієнта виконати транспортні послуги по перевезенню вантажів автомобільним транспортом на території України та за її межами, а клієнт зобов`язався прийняти та оплатити надані послуги, та інші платежі, передбачені даним договором, а також обґрунтовані затрати перевізника, які підлягають сплаті перевізником третім особам.

Відповідно до п. 1.2. договору, умови надання конкретних послуг, а також перелік конкретних послуг та операцій, що необхідні для здійснення перевезень, узгоджуються сторонами в заявках на перевезення. Підписана сторонами або їх уповноваженими представниками Заявка є невід`ємною частиною даного договору.

18.09.2023 позивач одержав Заявку на перевезення вантажу № 1, перевезення за якою було виконане належним чином.

Проте, за твердженнями позивача, відповідач не оплатив наданих послуг, що призвело до утворення заборгованості в розмірі 15 448,91 грн та нарахуванню пені в розмірі 15 768,88 грн, інфляційних втрат в розмірі 1 077,24 грн та 3% річних в розмірі 1 469,24 грн за несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати.

Відповідач відзиву на позов не надав, викладених у позовній заяві обставин не спростував.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За загальним правилом правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі (ст. 208 ЦК України).

До позовної заяви долучено примірник договору на перевезення вантажів № 01.09.2023 від 18.09.2023, який не містить підпису та печатки ТОВ «Логістон Sp.Z.o.o.».

У судовому засіданні 21.11.2024 під час дослідження судом доказів, представники позивача підписаного примірнику договору не надали. Долучені до позову скріншоти листування також свідчать про не підписання примірника договору відповідачем.

Зважаючи, що позивач не долучив до справи належним чином завірену копію договору, укладеного з дотриманням вимог до письмової форми договору, то суд дійшов висновку про безпідставність посилань ТОВ «Лакера Транс» на виникнення між сторонами правовідносин з перевезення саме на підставі договору на перевезення вантажів № 01.09.2023 від 18.09.2023.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, за приписами ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір, відповідно до ст. 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

Статтею 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Таким чином, оскільки в матеріалах справи наявні: міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) № 00136; акт наданих послуг № 16 від 06.10.2023; інвойс (оферта) № 46 від 06.10.2023; інформаційний лист, що супроводжував відправлення, то суд приходить до висновку, що між сторонами мало місце укладення правочину на перевезення у спрощений спосіб.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Статтею 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

За договором транспортного експедирування експедитор може організувати перевезення за одним товарно-транспортним документом вантажів кількох різних клієнтів, які прямують з одного пункту відправлення та/чи в один пункт призначення, за умови, що експедитор виступає від імені усіх цих клієнтів як вантажовідправник та/чи вантажоодержувач. Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути:

- авіаційна вантажна накладна (Air Waybill);

- міжнародна автомобільна накладна (CMR);

- накладна СМГС (накладна УМВС);

- коносамент (Bill of Lading);

- накладна ЦІМ (CIM);

- вантажна відомість (Cargo Manifest);

- інші документи, визначені законами України.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

На доведення факту виконання перевезення на користь відповідача, позивачем долучено до позовної заяви: Заявку № 1 від 18.09.2023; міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR) № 00136; акт наданих послуг № 16 від 06.10.2023; інвойс (оферта) № 46 від 06.10.2023; інформаційний лист, що супроводжував відправлення. З наданих доказів вбачається факт надання послуг відповідачу на загальну суму 5 152,00 євро, що станом на 10.01.2024 відповідно до курсу НБУ еквівалентно 215 448,91 грн.

Доказів на підтвердження здійснення відповідачем оплати за надані послуги перевезення матеріали справи не містять.

З огляду на викладене вище, враховуючи встановлений судом факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань в частині оплати наданих послуг перевезення, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 215 448,91 грн.

Враховуючи відсутність у матеріалах справи належним чином завіреної копії підписаного обома сторонами договору № 01.09.2023 від 18.09.2023, то суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача про стягнення пені в розмірі 15 766,88 грн, адже, на думку ТОВ «Лакера Транс», розмір пені передбачений саме умовами договору (який не підписано).

Стосовно заявлених до стягнення 1 077,24 грн інфляційних втрат та 1 469,24 грн 3% річних встановлено наступне.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.

Здійснивши перевірку розрахунку інфляційних витрат, суд встановив, що він виконаний арифметично вірно, відтак, сума інфляційний витрат, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 1 077,24 грн. Позов в цій частині підлягає задоволенню.

Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних, суд встановив, що він виконаний невірно, відтак, сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить 1 451,58 грн. Позов в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАКЕРА ТРАНС" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістон Sp.Z.o.o.» (NIP 5213906164 РЕГОН 386950372, KRS: 0000857724, юридична адреса: 01-171, Республіка Польща, м. Варшава, вул. Млинарська, 42/115, IBAN:33102010550000910204792869) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАКЕРА ТРАНС" (04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, 45-47-49, приміщення № 401; код ЄДРПОУ 44763785) плату за здійснене міжнародне перевезення вантажу в розмірі 215 448,91 грн, інфляційні втрати в розмірі 1 077,24 грн, 3% річних в розмірі 1 451,58 грн та судовий збір в розмірі 3 269,66 грн.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати відповідні накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 02.12.2024 року.

Суддя Ю.О.Підченко