Рішення

від 20.11.2024 по справі 915/1208/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2024Справа № 915/1208/20Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Петрук Б.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Гарант Груп»

до 1) Головного управління ДФС у Миколаївській області,

2) Державної казначейської служби України

про стягнення 5 052 020,00 грн,

Представники сторін:

від позивача: не з`явились,

від відповідача-1: не з`явились,

від відповідача-2: не з`явились,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У 2020 році Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Гарант Груп» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області та Державної казначейської служби України про стягнення майнової шкоди у розмірі 5 052 020,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неправомірними діями органу досудового розслідування в рамках кримінального провадження, у вигляді вилучення майна та прийняття незаконного рішення про передачу його на реалізацію, внаслідок чого позивач зазнав збитків, які заявлені до стягнення за даним позовом.

Справа № 915/1208/20 розглядалась господарськими судами неодноразово.

При первісному розгляді справи ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2021 (суддя Пінчук В.І.) замінено відповідача-1 - Головне управління ДФС у Миколаївській області (54001, м. Миколаїв, вул. Лягіна, 6, код ЄДРПОУ 39394277) на Головне управління ДПС у Миколаївській області (54001, м. Миколаїв, вул. Лягіна, 6, код ЄДРПОУ 43144729).

Надалі ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 (суддя Балац С.В.) замінено відповідача-1 - Головне управління ДПС у Миколаївській області (54001, м. Миколаїв, вул. Лягіна, 6, код ЄДРПОУ 43144729) на Головне управління ДФС у Миколаївській області (54001, м. Миколаїв, вул. Лягіна, 6, код ЄДРПОУ 39394277).

За результатами нового розгляду даної справи, постановою Верховного Суду від 12.03.2024 постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 у справі № 915/1208/20 скасовано, а справу вирішено передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями справу № 915/1208/20 передано на розгляд судді Трофименко Т.Ю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 прийнято справу № 915/1208/20 до провадження судді, підготовче засідання призначено на 08.05.2024. Встановлено учасникам справи строк для подання письмових пояснень по суті спору з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 915/1208/20.

26.04.2024 до суду через систему «Електронний Суд» від відповідача-1 надійшла заява (пояснення) по суті позовних вимог.

Також 26.04.2024 до суду через систему «Електронний Суд» від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.

У зв`язку з неявкою представників сторін в підготовче засідання 08.05.2024 ухвалою Господарського суду міста Києва від вказаної дати підготовче засідання відкладено на 03.06.2024.

В підготовче засідання 03.06.2024 з`явився представник ГУ ДПС у Миколаївській області, представники позивача та відповідача-2 не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання повідомлені належним чином.

Водночас, у поданих до суду 26.04.2024 додаткових поясненнях позивач зазначив, що його позиція вже викладена у матеріалах справи та не потребує уточнення, просив суд врахувати це при розгляді справи по суті.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив закрити підготовче провадження у справі № 915/1208/20 та призначити справу до розгляду по суті на 03.07.2024.

12.06.2024 до суду через систему Електронний Суд від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі його представника.

26.06.2024 до суду через систему Електронний Суд від ГУ ДПС у Миколаївській області надійшла заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 03.07.2024, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 вказану вище заяву ГУ ДПС у Миколаївській області задоволено.

В судове засідання 03.07.2024 з`явився представник ГУ ДПС у Миколаївській області в режимі відеоконференції. Позивач та відповідач-2 своїх представників у судове засідання не направили, про дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши в судовому засіданні 03.07.2024 заперечення представника ГУ ДПС у Миколаївській області щодо позовних вимог, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити перерву в розгляді справи до 12.08.2024.

08.08.2024 до суду через систему Електронний Суд від ГУ ДПС у Миколаївській області надійшла заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 12.08.2024, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2024 вказану вище заяву ГУ ДПС у Миколаївській області задоволено.

В судове засідання 12.08.2024 з`явився представник ГУ ДПС у Миколаївській області в режимі відеоконференції. Позивач та відповідач-2 своїх представників у судове засідання не направили, про дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити в судовому засіданні перерву до 18.09.2024.

13.09.2024 до суду через систему Електронний Суд від ГУ ДПС у Миколаївській області надійшла заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 18.09.2024, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2024 вказану вище заяву ГУ ДПС у Миколаївській області задоволено.

В судове засідання 18.09.2024 з`явився представник ГУ ДПС у Миколаївській області в режимі відеоконференції. Позивач та відповідач-2 своїх представників у судове засідання не направили, про дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом в судовому засіданні 18.09.2024 доведено до відома присутнього представника ГУ ДПС у Миколаївській області, що при дослідженні матеріалів справи та підготовці справи до розгляду було встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 у даній справі (суддя Балац С.В.) було замінено відповідача-1 - ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДПС У МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ (Україна, 54001, Миколаївська обл., місто Миколаїв, ВУЛИЦЯ ЛЯГІНА, будинок 6, ідентифікаційний код: 43144729) на ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДФС У МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ (Україна, 54001, Миколаївська обл., місто Миколаїв, ВУЛИЦЯ ЛЯГІНА, будинок 6, ідентифікаційний код: 39394277). При цьому, надалі при розгляді даної справи не було здійснено заміни ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДФС У МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ на ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДПС У МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ, як юридичної особи із ідентифікаційним кодом 43144729, а також як відокремленого підрозділу ДПС України із ідентифікаційним кодом 44104027.

Таким чином, розгляд справи № 910/1208/20 здійснювався за участі ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДПС У МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ, яке не було залучено до участі у справі в якості відповідача-1.

Відтак, з урахуванням вище встановленого, вирішення даного спору по суті в судовому засіданні 18.09.2024 виявилось неможливим, адже залучена судом до участі у справі сторона не скористалась своїми процесуальними правами та обов`язками. З урахуванням зазначеного, суд з метою належного виконання судом завдань господарського судочинства та ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, шляхом, зокрема, повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи для її правильного вирішення та створення належних умов учасникам судового процесу в реалізації ними прав, а також для належного виконання обов`язкових вказівок Верховного Суду під час нового розгляду справи згідно з ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), дійшов висновку про необхідність повернення до стадії підготовчого провадження у справі № 915/1208/20.

Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 постановлено повернутися на стадію підготовчого провадження у справі № 915/1208/20, підготовче засідання призначено на 28.10.2024 та встановлено Головному управлінню ДФС у Миколаївській області строк для подання письмових пояснень по суті позовних вимог.

В підготовче засідання 28.10.2024 представники позивача та відповідачів 1, 2 не з`явились, про дату та місце підготовчого засідання повідомлені належним чином, будь-яких заяв/клопотань до суду не подавали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 закрито підготовче провадження у справі № 915/1208/20, розгляд справи по суті призначено на 20.11.2024.

19.11.2024 до суду через систему Електронний Суд від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника останнього, у якій позивач зауважив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

В судове засідання 20.11.2024 представники учасників справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від відповідачів 1, 2 будь-яких заяв/клопотань до суду не надходило.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Оскільки неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд уважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за їх відсутності.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України фіксування судового засідання не здійснювалось.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Отже, в судовому засіданні 20.11.2024 судом прийнято рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

18.01.2017 між ТОВ «Стоун Альянс» (постачальник) та ТОВ «Євро Гарант Груп» (покупець) укладено договір поставки № 18/01-17-П, за умовами якого постачальник зобов`язався поставити та передати у власність позивача кукурудзу, українського походження, урожаю 2016 року.

За актами приймання-передачі від 20.01.2017 позивач отримав кукурудзу, українського походження, урожаю 2016 в кількості, зокрема, 1 300 тон (надалі - Товар) та сплатив за вказаний товар кошти в розмірі 6 048 600,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 14.03.2017 № 1.

Між позивачем (комітент) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Соліс Груп» (надалі - ТОВ «Соліс Груп», комісіонер) укладено договір комісії № 25 від 19.01.2017, за умовами якого комісіонер зобов`язався за дорученням позивача укласти від власного імені, але за рахунок позивача договір купівлі-продажу Товару.

В п. 1.3. договору комісії № 25 від 19.01.2017 визначено ціну, за якою комісіонер повинен реалізувати Товар, яка становить 4100,00 грн з ПДВ.

За актами приймання-передачі від 23.01.2017 позивач передав, а ТОВ «Соліс Груп» отримало Товар. Наявними в матеріалах справи договором № 1801/17 Т на транспортно-експедиційне обслуговування від 18.01.2017, заявками позивача від 20.01.2017 №№ 1-5 та залізничними накладними підтверджується, що Товар (кукурудза) в кількості 1525,71 тон був перевезений до складських приміщень Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Стивідорна Компанія» за адресою: м. Миколаїв, вул. Індустріальна, 1.

Водночас, судом встановлено, що в рамках кримінального провадження № 32017150000000012 від 30.01.2017 ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 02.02.2017 у справі № 490/947/17 надано дозвіл на проведення обшуку складських приміщень за адресою: м. Миколаїв, вул. Індустріальна, 1, які використовує, зокрема, ТОВ «Українська Стивідорна Компанія», з метою виявлення товару, а саме кукурудзи не насіннєвої українського походження врожаю 2016 року, експортером якої є ТОВ «Соліс Груп».

Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 07.02.2017 у справі № 490/947/17-к у рамках кримінального провадження від 30.01.2017 № 32017150000000012 накладено арешт, зокрема, на кукурудзу вагою нетто - 1232,2 тон, власником/експортером якого є ТОВ «Соліс Груп» (код ЄДРПОУ 38950908), яка була вилучена в ході обшуку території складських приміщень за адресою: м. Миколаїв, вул. Індустріальна, 1. Ухвалою Апеляційного Суду Миколаївської області від 10.02.2017 ухвалу слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 07.02.2017 про накладення арешту на майно залишено без змін.

Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 09.03.2017 у справі № 490/1093/17 у рамках кримінального провадження від 30.01.2017 №32017150000000012 кукурудзу у кількості 1232,2 тон передано торгівельному підприємству для реалізації.

Як зазначає позивач, 24.04.2017 на депозитний рахунок ГУ ДФС у Миколаївській області надійшли грошові кошти від ТОВ «Базука», отримані від реалізації арештованого майна (кукурудзи) в сумі 1 163 285,00 грн.

Надалі ТОВ «Євро Гарант Груп» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Соліс Груп» про зобов`язання вчинити певні дії. Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.08.2017 у справі № 916/1238/17 позов ТОВ «Євро Гарант Груп» задоволено, зобов`язано ТОВ «Соліс Груп» здійснити повернення у володіння позивача кукурудзи в кількості 1 300 тон, переданої для реалізації відповідно до договору комісії № 25 від 19.01.2017, укладеного між ТОВ «Євро Гарант Груп» та ТОВ «Соліс Груп».

Позовні вимоги у справі № 915/1208/20 обґрунтовані тим, що внаслідок неправомірних дій органу досудового розслідування у вигляді вилучення Товару позивача та прийняття незаконного рішення про передачу його на реалізацію, ТОВ «Євро Гарант Груп» було позбавлене права власності на майно, що носить значну матеріальну цінність, що, в свою чергу, стало причиною понесення позивачем збитків у розмірі 5 052 020,00 грн, на підтвердження розміру яких надано Висновок судового експерта з економічних питань судової економічної експертизи № 7 від 03.07.2020.

Водночас, рішення Господарського суду Одеської області від 07.08.2017 у справі № 916/1238/17 ТОВ «Соліс Груп» позивач виконати не може, оскільки кукурудза була вилучена під час обшуку, в подальшому арештована та з порушенням вимог законодавства реалізована. При цьому, ухвала Центрального районного суду м. Миколаєва від 09.03.2017 у справі № 490/1093/17 про передання спірного майна (кукурудзи) на реалізацію торгівельному підприємству згідно з Кримінальним процесуальним кодексом України (надалі - КПК України) оскарженню не підлягає. В свою чергу, правовідносини, що виникли між сторонами, безпосередньо не регулюються КПК України, а позивач не є ні стороною, ні учасником кримінального провадження №32017150000000012 від 30.01.2017.

Позивач вважає, що реалізацію арештованого майна було проведено за цінами в декілька разів нижчими від фактичної вартості майна, що, в свою чергу, призвело до заподіяння позивачу значної майнової шкоди. При цьому, посадовими особами Головного управління ДФС у Миколаївській області було порушено Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 № 1104, та Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1998 № 1340, зі змінами та доповненнями.

Відповідач-1 (ГУ ДФС у Миколаївській області) із доводами позовної заяви не погодився та зазначав, що на момент проведення досудового слідства ГУ ДФС у Миколаївській області, в матеріалах кримінального провадження містилися докази того, що власником Товару є підприємство, зареєстроване на підставну особу. Однак, партія кукурудзи представляла собою велику партію товару, що безпосередньо не містила слідів вчиненого кримінального правопорушення та потребувала спеціальних умов зберігання і значних витрат. Оскільки тривалий термін зберігання вилученого товару (кукурудзи) у неспеціалізованому приміщенні призводив до втрати ним будь-якої цінності та додаткових витрат на його утилізацію, ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 09.03.2017 у справі № 490/1093/17 у рамках кримінального провадження від 30.01.2017 №32017150000000012 кукурудзу у кількості 1232,2 тон передано торгівельному підприємству для реалізації.

Відповідач-2 (Державна казначейська служба України) також заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначаючи, що жодних прав та інтересів позивача не порушував та жодної участі у спірних правовідносинах не брав. Із посиланням на ст. 176 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зауважив, що держава не відповідає за зобов`язаннями створених нею юридичних осіб та жодним правовим актом не передбачено того, що Казначейство має нести цивільно-правову відповідальність за неправомірні дії посадових та службових осіб інших органів державної влади. Також відповідач-2 зазначив, що Держава Україна не повинна відшкодовувати ймовірні витрати позивача, яких останній міг уникнути під час здійснення підприємницької діяльності.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 у справі № 915/1208/20, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2022, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судові рішення мотивовані тим, що фактично існує рішення суду, яке набрало законної сили, відповідно до якого присуджено повернути на користь позивача майно (товар), вартість якого, за розрахунками позивача, заявлена останнім до стягнення у даному спорі у вигляді майнової шкоди.

Постановою Верховного Суду від 31.08.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2022 скасовано, справу №915/1208/20 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва з наступних підстав:

- позов у справі № 915/1208/20 мотивований тим, що внаслідок неправомірних дій органу досудового розслідування, в рамках кримінального провадження, у вигляді вилучення майна та прийняття незаконного рішення про передачу його на реалізацію, позивач зазнав збитків, які заявлені до стягнення в даному спорі. Висновок судів попередніх інстанцій про те, що право позивача, за захистом якого він звернувся в межах даної справи вже захищено в межах справи №916/1238/17 є таким, що свідчить про відсутність встановлення судами попередніх інстанцій наявності чи відсутності складу цивільного правопорушення, яке стало підставою для пред`явлення позову про стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази;

- склад учасників, а саме сторін у справі №915/1208/20 та у справі №916/1238/17 є різний, і з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи, позови у зазначених справах мають різне обґрунтування та різне нормативно-праве регулювання відносин.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2023, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2023, в позові відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено наявності причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою (бездіяльністю) органу досудового розслідування та завданими збитками, відтак не доведено наявності усього складу цивільного правопорушення як необхідної передумови для настання відповідальності у вигляді відшкодування шкоди за статтями 1173, 1174, 1176 ЦК України.

Верховний Суд, скасовуючи постановою від 12.03.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 та направляючи справу № 915/1208/20 на новий розгляд до місцевого господарського суду, зокрема, зазначив, що суди обмежившись лише посиланням на те, що судовим рішенням у справі № 916/1238/17 вирішено повернути позивачу майно (товар), вартість якого заявлена до стягнення у даній справі у вигляді майнової шкоди, не врахували встановлених у справі № 916/1238/17 обставин стосовно того, що спірний товар (кукурудза українського походження, урожаю 2016 року, в кількості 1300 тон) мав бути експортований на виконання зовнішньоекономічного контракту з компанією PakwallTransit INC. Відтак, судами не перевірено належним чином доводи позивача про те, що внаслідок протиправних дій органу досудового розслідування позивача протиправно позбавлено належного йому на праві власності майна та не виконано укладений зовнішньоекономічний контракт.

За положеннями ч. 5 ст. 310, ч. 1 ст. 316 ГПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Враховуючи вказівки, викладені у постанові Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 915/1208/20, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування шкоди.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ст. 225 Господарського кодексу України (надалі - ГК України).

За загальними положеннями, передбаченими ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини 6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, зазначеними нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Отже підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України (аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 та від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18).

Відповідно до ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.

Дії (бездіяльність) відповідного органу (у цьому випадку Головного управління ДФС у Миколаївській області), внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно, встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та про відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (ст. 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 16 КПК України (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Судом встановлено, що в провадженні СУ ФР ГУ ДФС у Миколаївській області перебувало кримінальне провадження № 32017150000000012 від 30.01.2017 щодо ТОВ «Соліс Груп» (код ЄДРПОУ 38950908) за фактом «фіктивного» підприємства, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України, правова кваліфікація правопорушення - створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

В межах вказаного кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді було накладено арешт, зокрема, на вилучене майно в ході обшуку складських приміщень за адресою: м. Миколаїв, вул. Індустріальна, 1, а саме: товар - кукурудзу вагою 1232,2 тон, власником/експортером якої є ТОВ «Соліс Груп» (код ЄДРПОУ 38950908), шляхом заборони будь-кому здійснювати його відчуження, розпорядження та користування до скасування арешту в порядку, встановленому КПК України.

Водночас, як вбачається із ухвали слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 09.03.2017 у справі № 490/1093/17, яка набрала законної сили, вказаний вище товар (кукурудзу в кількості 1232,2 тон) передано торгівельному підприємству для реалізації.

Із мотивувальної частини вказаної ухвали слідчого судді вбачається, що при вирішенні клопотання слідчого з ОВС ВОДР СУ ФР ГУ ДФС у Миколаївській області про надання дозволу на передачу для реалізації зазначеного арештованого майна (кукурудзи) було встановлено, що на момент розгляду вказаного клопотання у матеріалах кримінального провадження були достатні докази того, що власником товару є підприємство, зареєстроване на підставну особу, водночас таке майно представляє собою велику партію товару, що безпосередньо не містить на собі слідів вчиненого кримінального правопорушення, та який потребує спеціальних умов зберігання, що потребує значних витрат. Крім того, вилучений товар у вигляді зернових культур має обмежений термін зберігання, а тривале його зберігання у неспеціалізованому приміщенні призведе до втрати ним будь-якої цінності та знищення, відтак подальше зберігання арештованого майна у складських приміщеннях було неможливим, так як завдає значних збитків та не відповідає необхідним умовам, що може призвести до його втрати.

Як передбачено частинами 6, 7 ст. 100 КПК України, речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню:

1) повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

2) передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду для реалізації, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

3) знищуються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду, якщо такі товари або продукція, що піддаються швидкому псуванню, мають непридатний стан;

4) передаються для їх технологічної переробки або знищуються за рішенням слідчого судді, суду, якщо вони відносяться до вилучених з обігу предметів чи товарів, а також якщо їх тривале зберігання небезпечне для життя чи здоров`я людей або довкілля.

У випадках, передбачених пунктами 2, 4 та абзацом сьомим частини шостої цієї статті, слідчий за погодженням із прокурором або прокурор звертається з відповідним клопотанням до слідчого судді місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, або до суду під час судового провадження, яке розглядається згідно із статтями 171-173 цього Кодексу.

Реалізація, технологічна переробка або знищення речових доказів у випадках, передбачених цією статтею, здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 8 ст. 100 КПК України).

Відповідно до пунктів 12, 26 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 № 1104 (надалі - Порядок № 1104) передача на зберігання речових доказів, які за своїми властивостями повинні зберігатися в обладнаному приміщенні чи спеціальному сейфі, здійснюється відразу після їх взяття на облік у книзі обліку. Зберігання речових доказів у вигляді об`єктів біологічного походження, які потребують спеціальних умов зберігання, забезпечується державною спеціалізованою установою, що здійснює судово-експертну діяльність, за узгодженням з її керівництвом.

Пунктом 27 Порядку № 1104 визначено, що схоронність тимчасово вилученого майна забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку до повернення майна власнику у зв`язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно.

Водночас, за приписами пунктів 12, 13 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду від 27.08.2010, під час зберігання і передачі речових доказів, цінностей, документів та іншого майна вживаються заходи для забезпечення належного зберігання у вилучених об`єктів ознак і якостей, які визначають їх значення як речових доказів у кримінальних справах і які є на них, а також зберігання самих речових доказів, ознак і якостей з метою можливості їх подальшого цільового використання (якщо вони не можуть бути передані на зберігання потерпілим, їх родичам або іншим особам, а також організаціям).

Речові докази зберігаються при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, досудового слідства і в суді або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації, про що складається протокол. Відповідальною за зберігання речових доказів, приєднаних до справи, є особа, яка проводить дізнання, слідчий, в суді - суддя, відповідальний працівник апарату суду або керівник апарату суду, а в експертній установі - співробітник експертної установи, у віданні якого речові докази перебувають у відповідний період, або керівник експертної установи.

Відповідно до п. 28 Порядку № 1104 речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, які через громіздкість або з інших причин, визначених у Кримінальному процесуальному кодексі України, не можуть зберігатися без зайвих труднощів в обладнаних приміщеннях або в інших місцях зберігання, визначених у пунктах 17-26 цього Порядку, передаються (крім випадків, коли такі речові докази повернуто власникові або передано йому на відповідальне зберігання) за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду торговельному підприємству для реалізації, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження.

Реалізація предметів здійснюється з дотриманням вимог Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1998 № 1340 (надалі - Порядок № 1340).

За умовами пунктів 12-14 Порядку № 1340 на початку кожного року територіальні органи ДФС із залученням органів, що вилучають та обліковують майно, визначають на конкурсній основі торгівельні підприємства, яким доручатиметься реалізація майна, з обов`язковим занесенням їх до єдиного реєстру торгівельних підприємств, який ведеться територіальними органами ДФС. Протягом року в разі потреби дозволяється доповнювати єдиний реєстр торгівельних підприємств іншими торгівельними підприємствами за поданням органів, що вилучають та обліковують майно.

Угоду з торгівельним підприємством, якому доручатиметься реалізація майна, укладає керівник або особа, що його заміщає, відповідного територіального органу ДФС в межах повноважень, установлених законодавством. Угоди з торгівельними підприємствами на реалізацію майна укладаються лише після включення їх до єдиного реєстру торгівельних підприємств та організацій.

Із аналізу вказаних вище положень можна дійти висновку, що реалізація арештованого в межах кримінального провадження майна можлива лише в окремих випадках, коли через громіздкість або з інших причин відповідні докази не можуть зберігатися без зайвих труднощів в обладнаних приміщеннях або в інших місцях зберігання.

Як вказує позивач, на момент звернення до слідчого судді з клопотанням про передачу арештованого майна слідчим ГУ ДФС у Миколаївській області не було запропоновано власнику - позивачу взяти таке майно на відповідальне зберігання; не перевірено та не надано слідчому судді доказів того, що ТОВ «Базука» було включено до єдиного реєстру торгівельних організацій, які мають право реалізовувати майно; не надано документів на підтвердження того, що товар (кукурудза) швидко псується; не запропоновано передати товар на відповідальне зберігання спеціалізованим підприємствам, які здійснюють діяльність із зберігання зернових культур.

Також за доводами позивача, арештована кукурудза врожаю 2016 року за належних умов зберігання могла зберігатись щонайменше 3-4 роки, тоді як у ГУ ДФС у Миколаївській області були відсутні будь-які докази (довідка чи експертний висновок) щодо стану кукурудзи, строків її зберігання або будь-яких інших доказів, які б підтверджували доводи слідчого про швидке псування вилученої партії кукурудзи та, відповідно, підтверджували необхідність передачі цього товару на реалізацію.

Водночас, судом встановлено, що в межах кримінального провадження № 32017150000000012 при вирішенні питання щодо поданого слідчим ГУ ДФС у Миколаївській області клопотання неодноразово різними компаніями, в тому числі позивачем, пропонувалось забезпечити зберігання зерна кукурудзи. Крім того, ТОВ «Базука», яке за доводами позивача реалізувало товар (кукурудзу), пропонувало лише послуги із транспортування та забезпечення умов зберігання для вказаного товару, що було встановлено слідчим суддею в ухвалі від 09.03.2017 у справі № 490/1093/17, однак не послуги реалізації такого товару.

Більше того, суд констатує відсутність в матеріалах даної справи доказів фактичної реалізації товару (кукурудзи) ТОВ «Базука», як і будь-яких доказів подальшої долі (зокрема, передачі торгівельному підприємству для реалізації) цього товару після задоволення ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 09.03.2017 у справі № 490/1093/17 клопотання слідчого СУ ФР ГУ ДФС у Миколаївській області про надання дозволу на реалізацію товару.

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що посадовими особами відповідача-1 неправомірно було вилучено майно (кукурудзу) та прийнято рішення про передачу його на реалізацію без достатньої правової підстави.

При цьому, відповідачем-1 при вилученні майна та прийнятті рішення щодо його реалізації не було належним чином перевірено того, хто є власником такого майна (кукурудзи), тоді як вирішення питання права власності на майно не розглядалось слідчим суддею, як це зазначено в ухвалі слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 09.03.2017 у справі № 490/1093/17.

В свою чергу, як вже зазначалось, позивач відповідно до договору поставки № 18/01-17-П від 18.01.2017 отримав від ТОВ «СТОУН АЛЬЯНС» кукурудзу українського походження, врожаю 2016 року, в кількості 1715 тон, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі до вказаного договору. Платіжним дорученням від 14.03.2017 № 1 підтверджується факт оплати позивачем кошти у розмірі 6 048 600,00 грн за отриманий товар (кукурудзу).

За договором комісії від 19.01.2017 № 25, укладеним із позивачем, ТОВ «Соліс Груп» (код ЄДРПОУ 38950908) зобов`язався за дорученням позивача укласти від власного імені, але за рахунок позивача, договір купівлі-продажу товару (кукурудзи українського походження, 2016 року врожаю) в кількості 1300 тон, за ціною 4100,00 грн/тону. Пунктом 11.1. вказаного договору визначено, що товар, який надійшов до ТОВ «Соліс Груп» від позивача, є власністю останнього.

Статтею 1011 ЦК України визначено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Договір комісії є правочином, за яким комісіонер не придбаває товари у комітента. Право власності на такі товари переходить безпосередньо від комітента до покупця.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/12355/18.

Крім того, право власності позивача на кукурудзу у кількості 1300 тон, переданої ТОВ «Соліс Груп» для реалізації відповідно до договору комісії від 19.01.2017 № 25, встановлено у судовому рішенні в справі № 916/1238/17, яке набрало законної сили.

Як вказано в ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми ст. 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Отже, рішення Господарського суду Одеської області від 07.08.2017 у справі № 916/1238/17, яке набрало законної сили у встановленому порядку, не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.

Як встановлено судом при розгляді справи № 916/1238/17 за позовом ТОВ «Євро Гарант Груп» до ТОВ «Соліс Груп» про зобов`язання вчинити дії, товар (кукурудза українського походження, урожаю 2016, в кількості 1 300 тон) мав бути експортований на виконання зовнішньоекономічного контракту з компанією PakwallTransit INC.

Так, з метою експедирування товару позивач 18.01.2017 уклав із ТОВ «Карго СВ» договір на транспортно-експедиційне обслуговування, згідно з яким останнє взяло на себе відповідні обов`язки з експедирування вантажу з місцем зберігання його на території ТОВ «Українська Стивідорна Компанія», що знаходиться на території СРТ ПАТ «Чорноморський Суднобудівний завод» (м. Миколаїв, вул. Індустріальна, 1).

Водночас, відповідно до додаткової угоди № 1 від 23.01.2017 до договору № 1801/17 Т від 18.01.2017 на транспортно-експедиційне обслуговування, в зв`язку з укладенням договору комісії від 19.01.2017 № 25 між позивачем та ТОВ «Соліс Груп», позивач та ТОВ «Карго СВ» домовились, що обов`язки замовника відповідно до додатків №№ 1-5 від 20.01.2017 до договору № 1801/17 Т від 18.01.2017 на транспортно-експедиційне обслуговування покладаються на ТОВ «Соліс Груп» (комісіонер).

ТОВ «Карго СВ» в повному обсязі були виконані обов`язки, взяті згідно з умовами вищевказаного договору на транспортно-експедиційне обслуговування, що підтверджується накладними №№ 43700616, 43676402, 43689942, 43699685, експортером в яких визначено ТОВ «Соліс Груп» із зазначенням номеру зовнішньоекономічного контракту.

Відтак, із наведеного суд доходить висновку, що поставлена для ТОВ «Соліс Груп» кукурудза для її подальшого експорту в рамках договору комісії від 19.01.2017 № 25, перебувала у власності позивача до її передачі безпосередньому покупцю за зовнішньоекономічним контрактом, укладеним ТОВ «Соліс Груп» із PakwallTransit INC.

При цьому, як було встановлено у справі № 916/1238/17, компанією PakwallTransit INC підтверджено невиконання ТОВ «Соліс Груп» своїх зобов`язань, взятих за умовами контракту № S225FS від 19.01.2017 в частині нездійснення розрахунків та самої поставки товару.

Оскільки Господарським судом Одеської області було встановлено факт невиконання ТОВ «Соліс Груп» умов договору комісії перед ТОВ «Євро Гарант Груп» та, відповідно, не проведення реалізації продукції у кількості 1300 тон, рішенням у справі № 916/1238/17 було задоволено позов ТОВ «Євро Гарант Груп» до ТОВ «Соліс Груп» про зобов`язання останнього здійснити повернення у володіння ТОВ «Євро Гарант Груп» кукурудзи відповідно до договору комісії від 19.01.2017 № 25.

Водночас, як вказує позивач за даним позовом, вказане судове рішення у справі № 916/1238/17 не може бути виконане, оскільки кукурудза була вилучена під час обшуку, в подальшому арештована та з порушенням вимог законодавства реалізована.

Будь-яких доказів того, що після вилучення в ході проведеного обшуку в межах кримінального провадження № 32017150000000012 товару (кукурудзи), його арешту та передачі на реалізацію, таке майно знаходилось у ТОВ «Соліс Груп» в матеріали справи не надано.

Отже, за встановленими при розгляді даної справи обставинами, позивачем здійснювалася господарська діяльність з придбання зерна кукурудзи у вітчизняних постачальників з подальшим продажом на експорт. Експорт зерна кукурудзи здійснювався комісіонером - ТОВ «Соліс Груп», який для формування товарної експортної накладної використовував склад ТОВ «Українська Стивідорна компанія» за адресою: м. Миколаїв, вул. Індустріальна, 1. Доставку зерна кукурудзи до транзитного складу комісіонера здійснювали транспортно-експедиторські компанії ТОВ «Карго-СВ», ТОВ «Українська Стивідорна компанія». Крім того, на виконання договору комісії з позивачем, ТОВ «Соліс Груп» уклало зовнішньоекономічний контракт з компанією Pakwall Transit INC, за яким ТОВ «Соліс Груп» приймало на себе обов`язки з доставки та експортування кукурудзи врожаю 2016 року. Однак, така кукурудза не була експортована на користь Pakwall Transit INC, у зв`язку з її арештом та вилученням в межах кримінального провадження № 32017150000000012. При цьому, суду не було надано жодних доказів, які б підтверджували «фіктивність» ТОВ «Соліс Груп».

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Частинами 1, 2 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Законом України № 475/97 від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу статті 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

При цьому відповідно до положень ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Позивач вважає, що відповідачем-1 допущено порушення гарантованого ст. 41 Конституції України, Конвенцією та статтями 319, 321 ЦК України права позивача вільно володіти, користуватись та розпоряджатись належним йому майном.

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із статтями 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Враховуючи вище встановлені обставини у їх сукупності, оскільки суду не було надано доказів повернення вилученого належного позивачу на праві власності товару (кукурудзи) або здійснення компенсації вартості товару, який так і не був поставлений ТОВ «Соліс Груп» (за дорученням та за рахунок позивача) компанії Pakwall Transit INC за зовнішньоекономічним контрактом, суд доходить висновку, що внаслідок неправомірних дій органу досудового розслідування (відповідача-1) позивача протиправно позбавлено належного йому на праві власності майна та позбавлено можливості отримання прибутку внаслідок реалізації товару за зовнішньоекономічним контрактом.

Водночас, суд не враховує при вирішенні даного спору доводів позивача про те, що вилучений та арештований товар (кукурудзу) було реалізовано за цінами у декілька разів нижчими за ринкові, через відсутність доказів такої реалізації за сумою у розмірі 1 163 285,00 грн. Судом враховується лише те, що позивача було позбавлено права власності на належне йому майно, яке так і не було йому повернуто, як і не відшкодовано вартість такого майна у встановленому законодавством порядку.

Отже, суд дійшов висновку, що позивач довів наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправність дій органу державної влади (відповідача-1), наявність шкоди (у т. ч. її розмір) і причинного зв`язку між протиправними діями та завданою шкодою стосовно вимог про стягнення з держави збитків.

При цьому, як визначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до наведених вище положень ЦК України, та відповідачем у справі є держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким органом у цій справі є ГУ ДФС у Миколаївській області, як особа, відповідальна у спірний період за вилучення товару та організацію процесу виконання ухвал слідчого судді про реалізацію майна, яке належало позивачу, а також Казначейська служба, яка здійснює списання коштів з державного бюджету на підставі рішення суду.

Відповідно до п. 2 Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 116, розмір збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей визначається шляхом проведення незалежної оцінки відповідно до національних стандартів оцінки.

Відповідно до наданого позивачем висновку судової економічної експертизи № 7 від 03.07.2020, складеного судовим експертом Ліхтіною Л.Р. збитки ТОВ «Євро Гарант Груп» від вилучення товару - кукурудзи врожаю 2016 року в кількості 1232,2 тон, поставленої за договором комісії від 19.01.2017 № 25, укладеного з ТОВ «Соліс Груп» з урахуванням собівартості придбання товару, витрат на транспортування, упущеної вигоди становить 5 052 020,00 грн (1232,2 тони*4100 грн/тону).

Вказаний розрахунок збитків визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає реальному розміру вигоди, яку б позивач отримав внаслідок реалізації товару ТОВ «Соліс Груп» за договором комісії від 19.01.2017 № 25.

Водночас, відповідачем-1 не висловлено жодних заперечень щодо наданого позивачем висновку експерта та не спростовано розміру завданих збитків, як і взагалі не спростовано викладених позивачем у позові обставин.

Таким чином, зважаючи на наведені обставини та висновок судової економічної експертизи № 7 від 03.07.2020, які підтверджують можливість отримання позивачем реального доходу, якби його право не було порушено неправомірними діями відповідача-1, позивач зазнав збитків в розмірі 5 052 020,00 грн.

Рішенням Конституційного Суду України від 03.10.2001 у справі № 1-36/2001 за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 32 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" та статті 25 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" (справа про відшкодування шкоди державою), також визначено, що шкода, завдана незаконними діями державних органів, відшкодовується за рахунок державного бюджету.

Відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

У підпункті 1 п. 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України встановлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Державною казначейською службою України. Зазначені рішення передаються до Державної казначейської служби України для виконання.

Згідно з п. 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України № 460/2011 від 13.04.2011, Державна казначейська служба України (Казначейство України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України. Казначейство України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Підпунктом 5 п. 4 вказаного Положення визначено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

На виконання пункту 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (надалі - Порядок № 845).

Відповідно до п. 2 вказаного Порядку безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Пунктом 35 Порядку № 845 передбачено, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації):

1) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду;

2) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень;

3) шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності;

4) різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні;

5) шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення.

Згідно з п. 38 Порядку № 845 для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

Відтак, безспірне списання коштів державного бюджету в рахунок відшкодування шкоди, завданої фізичним та юридичним особам незаконними діями та рішеннями органів державної влади, покладено саме на Державну казначейську службу України.

З огляду на викладене, враховуючи те, що позивачем належним чином доведене порушення його прав з боку відповідача-1, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з Державного бюджету України майнової шкоди в сумі 5 052 020,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 13 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

За таких обставин, оскільки позов заявлено позивачем про відшкодування шкоди, завданої неправомірними рішеннями відповідача-1, судовий збір за подання такого позову в порядку п. 13 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» не справляється.

З урахуванням зазначеного ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2022 позивачу було повернуто з Державного бюджету України сплачений ним судовий збір у розмірі 75 780,30 грн за звернення із даним позовом до суду.

Водночас, відповідно до ч. 12 ст. 129 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Отже, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню в дохід бюджету з відповідача-1.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Держави Україна шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01061; ідентифікаційний код 37567646) з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Гарант Груп» (провулок Онілової, 17, м. Одеса, Одеська область, 65011; ідентифікаційний код 40275280) майнову шкоду в розмірі 5 052 020,00 грн.

3. Стягнути з Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001; ідентифікаційний код 39394277) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 75 780,30 грн.

4. Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 02.12.2024.

Суддя Т.Ю. Трофименко