Ухвала

від 26.11.2024 по справі 910/6159/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

26.11.2024Справа № 910/6159/24

За позовом Приватного підприємства «Медео»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Alfa-N Company»

про стягнення 15.690,90 доларів США, що еквівалентно 618.648,25 грн

Суддя Сівакова В.В.

Секретар судового засідання Ключерова В.С.

За участю представників сторін

від позивача не з`явився

від відповідача не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

20.05.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного підприємства «Медео» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Alfa-N Company» про стягнення 15.690,90 доларів США.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що на підставі укладеного між сторонами Контракту № 24/02-AZ/2023 від 24.02.2023 позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 46.060,28 доларів США, що підтверджується наданими позивачем вантажною митною декларацією (ВМД) UA100160251070U2 від 22.11.2023, міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) № 14652 від 22.11.2023, повідомленням Чернігівської митниці від 03.12.2023. Згідно п. 5.1 Контракту покупець проводить оплату товару згідно рахунку-фактури на умовах 100% авансового платежу, 30% авансового платежу з відстроченням 70% платежу до 30 днів або 100% відстрочення платежу до 45 днів з моменту митного оформлення в державі продавця. Відповідач частково виконав зобов`язання по сплаті товару в розмірі 31.060,28 доларів США. У зв`язку з тим, що відповідачем не в повному обсязі сплачено за поставлений товар, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 15.690,90 доларів США, з яких 15.000,00 доларів США основного боргу та 690,90 доларів США штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 відкрито провадження у справі № 910/6159/24 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 26.11.2024.

04.06.2024 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла заява про виправлення описки в ухвалі Господарського суду міста Києва № 910/6159/24 від 27.05.2024. Заявник зазначає, що у тексті ухвали допущено описку та невірно зазначено адресу місцезнаходження позивача, а саме замість адреси: 02094, м. Київ, бульв. Праці, буд. 2/27 зазначено - 02094, бульв. Івана Котляревського, 2/27. Також позивач просить зазначити адресу позивача для листування: 01124, м. Київ, бульв. Вацлава Гавела, 8.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2024 в задоволенні заяви Приватного підприємства «Медео» про виправлення описки в ухвалі Господарського суду міста Києва № 910/6159/24 від 27.05.2024 відмовлено.

25.11.2024 позивачем до суду подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 5.000,00 доларів США, що еквівалентно 206.596,50 грн відповідно до офіційного курсу Національного банку України станом на 25.11.2024.

25.11.2024 позивачем до суду подано клопотання про відкладення судового засідання та зупинення провадження у справі, призначивши наступне судове засідання після 01.01.2025.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позову Приватного підприємства «Медео» без розгляду, з огляду на наступне.

Як встановлено судом при прийнятті до розгляду позовної заяви, відповідачем у справі є Товариство з обмеженою відповідальністю «Alfa-N Company» (вул. Різвана Теймурова, 28-Б, кв. 13, м. Баку, Азербайджанська Республіка, AZ1000) яке є юридичною особою, що створена та діє за законодавством іншої держави та є нерезидентом із місцезнаходженням у Республіці Азербайджан.

Згідно з статтею 367 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном, а рівно повідомлення у належній формі іноземних учасників судового процесу про час і місце розгляду справи, регулюється Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, Гаага, 1965 (далі - Конвенція), яка є чинною в Україні згідно з Законом України «Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах» від 19.10.2000 № 2052-ІІІ, із заявами та застереженнями. Швейцарія та Польща являються підписантами зазначеної Конвенції.

Конвенція застосовується у цивільних та комерційних справах щодо всіх випадків, коли існує потреба в передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном (стаття 1 Конвенції).

Відповідно до ст. 2 Конвенції кожна Договірна Держава призначає Центральний Орган, обов`язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав, і здійснення процесуальних дій відповідно до положень статей 3 - 6.

Згідно зі статтею 3 Конвенції орган влади чи судовий працівник, компетентний відповідно до права запитуючої Держави, направляють Центральному Органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей. До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Прохання і документ надаються в двох примірниках.

Відповідно до частини 2 пункту b) статті 15 Конвенції кожна договірна держава може заявити, що суддя, незалежно від положень частини першої цієї статті, може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови, зокрема, з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців.

Враховуючи, що Азербайджанська Республіка являється підписантом Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, Гаага, 1965, суд дійшов висновку, що про розгляд даної справи відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Alfa-N Company», належить повідомляти в порядку, передбаченому зазначеною Конвенцією.

Відповідно до абзаців 3, 4 пункту 2.3 Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації від 27.06.2008 № 1092/5/54 (із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України від 25.03.2010 № 604/5/47) (далі - Інструкція) документи, що підлягають врученню згідно з дорученням суду України, складаються мовою запитуваної держави чи іншою мовою, передбаченою міжнародним договором України, або супроводжуються завіреним перекладом на таку мову. У відповідних випадках документи, що підлягають врученню, можуть бути складені або перекладені на ту мову, яку, як є підстави вважати, розуміє особа, якій необхідно вручити документи.

Відповідно до п. 6.7. Інструкції суд чи інший компетентний орган України надсилає доручення на підставі Конвенції про вручення до Центрального органу іноземної держави, визначеного запитуваною державою відповідно до статті 2 цієї Конвенції, напряму.

Як вбачається з інформації, розміщеної на офіційному сайті Гаазької конференції з міжнародного приватного права, Центральним органом Азербайджанської Республіки згідно Конвенції від 15.11.1965 про вручення за кордоном судових і позасудових документів у цивільних або комерційних справах є Міністерство юстиції Азербайджанської Республіки (1 Inshaatchilar Avenue, Baku City (проспект Іншаатчілар, 1, місто Баку) AZ1073, Азербайджанська Республіка).

Отже, судові документи підлягають надісланню до Міністерства юстиції Азербайджанської Республіки для їх подальшого вручення відповідачу у справі. При цьому документи, що підлягають врученню відповідачу згідно з дорученням Господарського суду міста Києва, слід складати та вручати в нотаріально засвідченому перекладі на азербайджанську мову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/6159/24 від 27.05.2024 зобов`язано позивача у строк до 05.07.2024 надати суду чотири примірники нотаріально засвідченого перекладу на азербайджанську мову позовної заяви з доданими до неї документами, ухвали про відкриття провадження у справі № 910/6159/24 від 27.05.2024, три примірника прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів, підтвердження про вручення документа.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 27.05.2024 та Прохання про вручення за кордоном судових документів, підтвердження про вручення документа було надіслано позивачу в його електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд», які отримано останнім 29.05.2024 о 17:28 год., що підтверджується наявним у справі повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.

Проте суд зазначає, що ані у встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі строк - до 05.07.2024, ані після його спливу позивачем не виконано вимоги ухвали щодо надання нотаріально засвідчених перекладів на азербайджанську мову документів, вказаних в ухвалі про відкриття провадження у справі від 27.05.2024.

Вказана бездіяльність позивача позбавила суд можливості вчинити дії щодо вручення відповідачу як іноземній юридичній особі документів (ухвали про відкриття провадження у справі та копії позовної заяви з доданими до неї документами), що в свою чергу спричинило неможливість для відповідача у справі бути завчасно обізнаним та ознайомленим з позовними вимогами, їх підставами, документами та матеріалами справи, визначитися з правовою позицією по справі та підготувати відповідні аргументи та процесуальні документи на підтвердження своїх міркувань та заперечень.

При цьому доказів поважності причин невиконання вимог суду позивачем надано не було, так само і клопотань щодо продовження/поновлення процесуального строку для надання витребуваних судом документів від позивача до суду не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд звертає увагу, що до основних засад (принципів) господарського судочинства відноситься рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін.

Відтак, одним із елементів поняття справедливого судового розгляду є принцип рівності сторін, який також включає принцип змагальності процесу, що полягає у наданні рівних процесуальних можливостей сторонам у захисті їхніх прав і законних інтересів.

За приписами ст. 7 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Як встановлено у ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В свою чергу, неналежне повідомлення або неповідомлення сторони процесу про відкриття провадження та призначення справи до розгляду є порушенням Конвенції, де закріплено право кожного на справедливий суд, що охоплює право на участь в судовому розгляді як складову принципів рівності та змагальності сторін судового процесу, а саме, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення (ст. 6 Конвенції).

За визначенням Європейського суду з прав людини зміст права на змагальні провадження фактично означає можливість сторін у кримінальному або цивільному слуханні бути обізнаними щодо усіх коментарів з приводу представлених доказів та спостережень, навіть якщо вони представлені незалежним представником національних юридичних послуг, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду (параграф 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz-Mateos V. Spain (Руїз Матеос проти Іспанії), від 23.06.1993, серії А № 262; параграф 80 Рішення Європейського суду з прав людини у справі McMichaek v. the United Kingdom (МакМайкл проти Сполученого Королівства) від 24.02.1995, серії А № 307-В; параграф 74 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Kress v. France (Кресс проти Франції), заява № 39594/98, ЄСПЛ 2001-VI). Вимога про дотримання принципу змагальності втілює ідею справедливого судового розгляду, що включає основоположне право на змагальні провадження. Бажання зекономити час і прискорити провадження не обґрунтовує невиконання такого фундаментального принципу, як право на змагальні провадження (параграф 30 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нідерьост-Хубер проти Швейцарії» (№ 18990/91, ЄСПЛ 1997-1).

Тобто, невід`ємним принципом права на змагальний судовий процес є надання кожній стороні в судовому провадженні можливості розглянути й оспорити будь-який доказ чи твердження, наведені з метою справити вплив на рішення суду.

Крім того, за визначенням Європейського суду з прав людини право на змагальні провадження повинно надаватись у задовільних умовах: сторона у справі повинна мати можливість ознайомитись із доказами у суді, і коментувати їх існування, зміст та достовірність у належній формі у встановлений час (параграф 26 Рішення ЄСПЛ у справі Immeubles Groupe Kosser v. France (Іммебль Груп Коссер проти Франції), заява № 38748/97 від 21.03.2002), за необхідності, отримати відкладення справи (параграф 39 Рішення ЄСПЛ у справі Yvon v. France (Івон проти Франції), заява № 44962/98, ЄСПЛ 2003-У).

В свою чергу, принцип "»рівності сторін» є складовою більш широкого розуміння поняття справедливого судового розгляду. Умова «рівності сторін» у розумінні «справедливого балансу» передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (параграф 33 Рішення ЄСПЛ у справі Dombo Beheer B.V. v. Netherlands (Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів) від 27.10.1993, Серії А № 274). Представлення суду однією стороною матеріалів є неприйнятним, якщо ці ж матеріали не представлені іншій стороні, і яка у подальшому не може їх прокоментувати. Сторонам повинна бути надана можливість повідомити будь-які докази, необхідні для успіху скарги (параграф 37 Рішення ЄСПЛ у справі Clinique des Acacias and Others v. France (Клінік дез Акація та інші проти Франції), заяви № 65399/01, 65406/01, 65405/01 і 65407/01 від 13.10.2005). Кожній із сторін була надана розумна можливість представити свою справу у таких спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. (параграф 53 Рішення ЄСПЛ у справі De Haes and Gijsels v. Belgium (Де Хаес і Гійсейлс проти Бельгії) (заява № 19983/92 від 24.02.1997).

При цьому, Європейський суд з прав людини вважає неможливою реалізацію принципів рівності і змагальності без дотримання права на участь в судовому розгляді (рішення по справі ВАТ «Нафтова компанія Юкос» проти Російської Федерації (заява № 14902/04) від 20.09.2011.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; 4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Отже, невиконання позивачем вимог суду в частині надання нотаріально завірених копій перекладу на азербайджанську мову позовної заяви з доданими до неї документами та ухвали про відкриття провадження у справі та, відповідно, неможливість направлення процесуальних документів відповідачу, в свою чергу, порушує визначені законом засади змагальності, рівності учасників процесу перед законом і судом, а також позбавляє відповідача - іноземну осіб у справі № 910/6159/24 можливості своєчасно ознайомитись з відповідними позовними матеріалами, надати свої доводи і заперечення.

У даному випадку господарський суд зауважує, що право на доступ до суду, яке гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кореспондується з обов`язками учасників справи дотримуватись процесуального законодавства та добросовісно користуватись своїми процесуальними правами, про що зазначено у частині 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб» (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України», від 30.05.2013 у справі «Наталія Михайленко проти України»).

За приписами п. 4 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з`явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду в зв`язку з виявленням обставин, які перешкоджають розглядові справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.

За висновками суду неподання витребуваних судом документів перешкоджають подальшому розгляду справи, зокрема, вчиненню дій щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, з`ясуванню питання щодо питань, визначених ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) закриття провадження у справі; 3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи наведене, приймаючи до уваги, що саме позивач ініціював даний судовий процес, однак не виконав вимоги суду до цього часу, не надавши без поважних причин витребувані судом документи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для залишення позову Приватного підприємства «Медео» без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 21.12.2023 у справі № 910/12042/22.

Оскільки позов підлягає залишенню без розгляду, у суду відсутні підстави для розгляду поданого позивачем клопотання про відкладення розгляду справи та зупинення провадження у справі, а тому воно залишається без розгляду судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України про залишення позову без розгляду постановляється ухвала, в якій вирішуються питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету.

Суд зазначає, що згідно з п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).

З огляду на те, що позовна заява підлягає залишенню без розгляду у зв`язку з неподанням позивачем витребуваних судом матеріалів, судовий збір не підлягає поверненню позивачу.

Керуючись ст.ст. 226, 234 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

У Х В А Л И В:

Позов Приватного підприємства «Медео» залишити без розгляду.

Відповідно до статті 235 Господарського процесуального кодексу України ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

СуддяВ.В.Сівакова