Рішення

від 29.11.2024 по справі 910/11277/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.11.2024Справа № 910/11277/22За позовом Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" Луньо Іллі Вікторовича

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Смілянський електромеханічний завод"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Верверт"

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Акціонерне товариство "Науково-виробниче підприємство "Смілянський електромеханічний завод"

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Арбітражний керуючий Демчан Олександр Іванович

про визнання недійсним договору, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: не з`явились;

від відповідача 1: не з`явились;

від відповідача 2: не з`явились;

від третьої особи 1: не з`явились;

від третьої особи 2: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

25.10.2022 року Акціонерне товариство "Міжнародний резервний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" Луньо Іллі Вікторовича (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою про визнання недійсним Договору відповідального зберігання майна від 01.09.2021 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Смілянський електромеханічний завод" (відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Верверт" (відповідач-2), у зв`язку з тим, що нерухоме майно, передане за вказаним договором, належить Акціонерному товариству "Науково-виробниче підприємство "Смілянський електромеханічний завод" та перебуває в заставі у позивача.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.10.2022 року, матеріали справи №910/11277/22 передано на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Акціонерне товариство "Науково-виробниче підприємство "Смілянський електромеханічний завод", залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича та призначено підготовче засідання на 20.12.2022.

16.11.2022 до суду від третьої особи-1 надійшли пояснення, в яких зазначено, що територія, на якій зберігається майно належить АТ «НВП «СЕМЗ», а майно, що зберігається належить ТОВ «НВО «Верверт», у зв`язку з чим об`єкт зберігання не входить в предмет забезпечувальних позивачем договорів іпотеки і застави, а тому, відповідно, відсутній обов`язок сторін погоджувати умови оспорюваного правочину з позивачем згідно ЗУ «Про іпотеку». Більше того, погодження процедури оренди території заводу розпочалось ще до моменту укладення договору оренди, а тому відповідач-1 правомірно користувався майном АТ «НВП «СЕМЗ».

17.11.2022 до суду від відповідача-2 надійшов відзив, в якому зазначено, що оскільки виробниче обладнання, яке передано на зберігання згідно спірного правочину належить на праві власності ТОВ «НВО «Верверт», однак банком чиняться перешкоди у вивезенні цього майна з території заводу, відповідач-2 звернувся до суду із позовом про усунення перешкод у користуванні майном (справа №910/8344/22). При цьому, як зазначено у відзиві, відповідач-2 за умовами оспорюваного правочину не отримує жодного об`єкту, який входить до іпотечного договору та договорів застави, оскільки він не зумовлює виникнення у зберігача зобов`язання надати майно в користування. Як зазначив відповідач-2 позивачем не доведено, що його права порушені.

22.11.2022 до суду від відповідача-1 надійшов відзив, в якому вказано, що для АТ «НВП «СЕМЗ», як для боржника, який перебуває в судовій процедурі банкрутства на стадії розпорядження майном, відсутні будь-які законодавчо встановлені заборони і обмеження щодо провадження господарської діяльності, в тому числі і щодо здавання майна в оренду. При цьому, відповідач-1 вже користувався майновим комплексом заводу у вересні 2001 року в ході узгодження сторонами умов оренди, тобто до офіційного підписання договору оренди. Також, відповідачем-1 зазначено, що рухоме майно, яке є об`єктом зберігання не входить ні в предмет іпотеки, ні в предмет застави.

В підготовчому засіданні 20.12.2022 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 21.02.2023.

30.12.2022 до суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог та клопотання про витребування доказів. В заяві про уточнення позовних вимог позивачем зазначено, що зважаючи на приписи ст. ст. 9, 12 ЗУ «Про іпотеку» та ч. 2 ст. 586 ЦК України передача предмета застави/іпотеки в оренду/користування можливе виключно за наявності попередньої згоди АТ «МР Банк», як заставодержателя/іпотекодержателя, і без такої згоди правочин є нікчемним в силу вимог закону. Тобто, ТОВ «СЕМЗ» не мало жодних прав користуватися заставним майном АТ «НВП «СЕМЗ» та використовувати дане майно для зберігання майна третіх осіб за оспорюваним правочином, оскільки банк не надавав згоди на укладення таких правочинів.

17.01.2023 до суду від відповідача-1 надійшов відзив з урахуванням заяви позивача про уточнення позовних вимог. У відзиві викладено аналогічну позицію, зазначену у поданому до суду 22.11.2022 року відзиві на позовну заяву. Окрім того, зазначено, що ТОВ «СЕМЗ» згідно оспорюваного правочину надає послугу зі зберігання майна, яке належить відповідачу-2 і не входить ні в предмет іпотеки, ні в предмет застави.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2023 учасників справи повідомлено про те, що підготовче засідання призначене на 21.02.2023 не відбудеться у зв`язку з навчанням судді Морозова С.М. в Національній школі суддів України. Наступне засідання призначено на 14.03.2023.

В підготовчому засіданні 14.03.2023 судом було прийнято до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог, частково задоволено клопотання позивача про витребування доказів та оголошено перерву до 25.04.2023.

24.04.2023 до суду від позивача надійшло клопотання про повторне витребування доказів та відкладення судового засідання.

В підготовчому засіданні 25.04.2023 судом було відмовлено в задоволенні клопотань позивача про повторне витребування доказів та відкладення судового засідання та оголошено перерву до 30.05.2023.

26.04.2023 до суду від відповідача-1 надійшли пояснення, в яких ним зазначено, що ТОВ «СЕМЗ» користувався майновим комплексом на законних підставах.

15.05.2023 до суду від відповідача-2 надійшло клопотання про долучення доказів.

В підготовчому засіданні 30.05.2023 судом було оголошено перерву до 18.07.2023.

11.07.2023 до суду від відповідача-2 надійшов відзив, в якому зазначено, що ТОВ «НВО «Верверт» не отримує у користування жодного об`єкту щодо якого необхідний дозвіл позивача. Існуючі зобов`язальні відносини АТ «НВП «СЕМЗ» і банку не поширюються на майно ТОВ «НВО «Верверт», яке не є учасником кредитних та забезпечувальних правовідносин вказаних сторін.

14.07.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що на момент укладення спірного правочину у ТОВ «СЕМЗ» не було законних підстав перебування на території заводу та не було підстав приймати будь-яке майно з зазначеним місцем зберігання.

Ухвалою від 18.07.2023 року підготовче провадження у справі було закрито та призначено справу до розгляду по суті на 19.09.2023 року.

В засіданні 19.09.2023 року в справі було оголошено перерву до 07.11.2023 року.

Засідання 07.11.2024 року не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Морозова С.М. у відпустці.

Ухвалою від 01.11.2023 року засідання у справі призначено на 16.01.2024 року.

Засідання 16.01.2024 року не відбулось у зв`язку з оголошення сигналу «Повітряна тривога» у м. Києві.

Ухвалою від 16.01.2024 року засідання у справі призначено на 19.03.2024 року.

В засіданні 19.03.2024 року в справі оголошено перерву до 28.05.2024 року.

В засіданні 28.05.2024 року в справі оголошено перерву до 13.08.2024 року.

В засіданні 13.08.2024 року в справі оголошено перерву до 19.11.2024 року.

У зв`язку з неявкою в судове засідання 19.11.2024 року представників учасників справи, розгляд справи було завершено в порядку письмового провадження, а тому, згідно ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, датою ухвалення рішення у даній справі є дата складення його повного тексту.

У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як зазначено позивачем, 29 квітня 2013 року між Акціонерним товариством «Міжнародний резервний банк» (надалі також - АТ «МР Банк», Банк, позивач) та Акціонерним товариством «Науково - виробниче підприємство «Смілянський електромеханічний завод» (надалі також - АТ «НВП «СЕМЗ», третя особа-1) було укладено:

- Договір про відкриття кредитної лінії №75-В/13/35/ЮО/КЛ з наступними змінами та доповненням (надалі Кредитний договір-1);

- Договір про відкриття кредитної лінії №76-В/13/35/ЮО/КЛ з наступними змінами та доповненням (надалі Кредитний договір-2).

У відповідності до п. 1.4. Кредитних договорів - « 31» січня 2019 року було визначено як останній день дії кредитної лінії.

При цьому, метою забезпечення належного виконання зобов`язань за Кредитними договорами, між Банком та АТ «НВП «СЕМЗ» було укладено ряд договір забезпечення, в тому числі:

1) 29 квітня 2013 року укладено Іпотечний договір, зареєстрований в реєстрі за №940, відповідно до умов якого в іпотеку АТ «МР Банк» було передано - комплекс нежитлових будівель загальною площею нерухомості 101 090,10 кв.м., що знаходиться за адресою: Черкаська обл., м. Сміла, вул. Коробейника, буд. 1;

2) 13 березня 2015 року укладено Іпотечний договір №2, зареєстрований в реєстрі за №260, відповідно до умов якого в іпотеку АТ «МР Банк» було передано - комплекс, що знаходиться за адресою: Черкаська обл., Черкаський район, селище Сокирна, вулиця Придніпровська, будинок 65;

3) 30 травня 2016 року укладено Іпотечний договір №3, зареєстрований в реєстрі за №562, відповідно до умов якого в іпотеку АТ «МР Банк» було передано - база відпочинку (будинок літ. Я-І, я; Ш-І), що знаходиться за адресою: Черкаська обл., Черкаський р-н, с. Сокирна, вул. Придніпровська, буд. 65;

4) 14 липня 2017 року укладено Іпотечний договір №4, зареєстрований в реєстрі за №1107, відповідно до умов якого в іпотеку AT «МР Банк» було передано - магазин з господарськими будівлями (магазин літ. А-І - 102,7 кв.м., склад літ. Б - 10,1 кв.м., 1 - огорожа, І - замощення), що знаходиться за адресою: Черкаська обл., м. Сміла, вул. Коробейника, буд. 5;

5) 29 квітня 2013 року укладено Договір застави №1, зареєстрований в реєстрі за №942, відповідно до умов якого в заставу AT «МР Банк» було передано - обладнання в кількості 15 543 одиниць (обладнання, устаткування, меблі, інвентар);

6) 29 квітня 2013 року укладено Договір застави №2, зареєстрований в реєстрі за №943, відповідно до умов якого в заставу AT «МР Банк» було передано - транспортні засоби в кількості 52 одиниці;

7) 29 квітня 2013 року укладено Договір застави №3, відповідно до умов якого в заставу AT «МР Банк»» було передано - товари в обороті (залишки виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, товарів);

8) 29 квітня 2013 року укладено Договір застави №4 відповідно до умов якого в заставу AT «МР Банк» було передано - право вимоги на отримання грошової виручки за поставлені товари, яке існує та/або виникає в майбутньому у Заставодавця;

9) 22 листопада 2013 року укладено Договір застави №5, відповідно до умов якого в заставу AT «МР Банк» було передано - обладнання - КВМ FARO Prime Arm;

10) 30 травня 2016 року укладено Договір застави №6, відповідно до умов якого в заставу AT «МР Банк»» було передано - обладнання (обладнання, устаткування, інвентар);

11) 29 січня 2017 року укладено Договір застави №7, відповідно до умов якого в заставу AT «МР Банк» було передано - обладнання (обладнання, устаткування, інвентар);

12) 14 липня 2017 року укладено Договір застави №8, відповідно до умов якого в заставу AT «МР Банк» було передано - обладнання (обладнання, устаткування, інвентар);

13) 12 квітня 2018 року укладено Договір застави №9, відповідно до умов якого в заставу AT «МР Банк» було передано - обладнання їдальні.

Отже, як вказано в позові, в заставу AT «МР Банк» було передано все майно заводу АТ «НВП «СЕМЗ», що знаходиться за адресою Черкаська обл., м. Сміла, вул. Коробейника, буд. 1.

Оскільки, строк виконання зобов`язань за кредитним договорами настав « 31» січня 2019 року та не був виконаний, AT «МР Банк» звернулось до суду з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство AT «НВП «СЕМЗ».

22 жовтня 2021 року за заявою AT «МР Банк» ухвалою Господарського суду Черкаської області у справі №925/1248/21 відкрито провадження у справі про банкрутство AT «НВП «СЕМЗ», судом визнано вимоги Банку в розмір 346 млн грн., введено процедуру розпорядження майном, розпорядником майна Боржника призначено Арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича.

07 липня 2022 року ухвалою суду першої інстанції з поміж усього визнано додаткові кредиторські вимоги Банку в розмірі 9,5 млн. грн, прийнято відмову Банку від частини забезпечення, а саме за Договором застави №4, укладеним 29.04.2013 між Банком та AT «НВП «СЕМЗ» за яким предметом застави є право вимоги на отримання грошової виручки за поставлені товари, заставною вартістю в розмірі 50 000 000,00 грн.

В наслідок цього, загальна сума вимог Банку, котра визнана судом в межах справи №925/1248/21, складає 356 млн. грн. в т.ч., 169,3 млн. грн. - як забезпечені заставою, заставою майна заводу АТ ««НВП «СЕМЗ».

Окрім того, як зазначено в позові, з метою збереження майна заводу АТ «НВП «СЕМЗ» за адресою: Черкаська область, місто Сміла, вул. Коробейника, будинок 1, котре перебуває в заставі Банку, 28.09.2021 було укладено тристоронній Договір про надання послуг охорони за участю АТ «МР Банк» (платник), ТОВ «А.Б. Легіон» (виконавець - охоронна компанія) та Непочатовим Дмитром Івановичем (зберігач арештованого майна у виконавчих провадженнях).

Також, 02 листопада 2021 року між АТ «НВП «СЕМЗ» (орендодавець за договором), ТОВ «СЕМЗ» (Орендар за договором) та АТ «МР Банк» було укладено Договір оренди (надалі також - Договір оренди).

Так, згідно умов Договору оренди Орендодавець передав, а Орендар прийняв в тимчасове платне користування майновий комплекс (нерухоме та рухоме майно), який розташований за адресою: Черкаська область, місто Сміла, вул. Коробейника, будинок 1, та яке на момент укладення Договору оренди перебуває в іпотеці та заставі АТ «МР БАНК».

Згідно п. 3.1. Договору оренди договір діє до 30.06.2022 року.

Відповідно до пп. 2.6.6. Договору оренди Банк має право на компенсацію за рахунок орендної плати за цим Договором та/або від Орендаря та/або від Орендодавця документально підтверджених витрати з охорони/збереження Майна, понесені у відповідності до п. 2.6.4. цього Договору,

На виконання умов Договору оренди ТОВ «СЕМЗ» здійснювало платежі з орендної плати по лютий 2022 року, що в загальному розмірі становило 1 652 431,50 грн.

Водночас, як зазначає позивач, TOB «СЕМЗ» має заборгованість перед Банком за Договором оренди від 02.11.2021, оскільки здійснило оплату орендної плати не повністю.

Однак, як зазначено в позові, в серпні 2022 року позивачу стало відомо, що 01.09.2021 року між ТОВ "Смілянський електромеханічний завод" (надалі також - зберігач, ТОВ «СЕМЗ») та ТОВ "Науково-виробниче об`єднання "Верверт" (надалі також - поклажодавець, ТОВ «НВП «Верверт») укладено Договір відповідального зберігання майна (надалі також - Договір, спірний правочин, оспорюваний договір), за умовами п. 1 якого, поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання, зобов`язується протягом строку дії цього Договору зберігати та повернути поклажодавцеві у схоронності майно, визначене Договором, далі іменується "Майно".

Згідно з п. 2 Договору, за цим Договором поклажодавець передає на зберігання наступне Майно:

1) Колесотокарний верстат КЖ 1836Б - 1 (одна) одиниця;

2) Верстат для завальцювання зажимних кілець бандажей колісних пар ПБ7728 - 1 (одна) одиниця;

3) Прес гідравлічний насадочний ПА6738 - 1 (одна) одиниця;

4) Прес гідравлічний насадочний ПА6738 - 1 (одна) одиниця;

5) Прес гідравлічний П7729 - 1 (одна) одиниця;

6) Еталони колісних пар тепловоза 2ТЕ116 - 1 (одна) одиниця;

7) Еталони колісних пар тепловоза 2ТЕ10 - 1 (одна) одиниця;

8) Еталони вісьові тепловоза ТЕП70 - 1 (одна) одиниця;

9) Індукційний нагрівач бандажів -1 (одна) одиниця;

10) Дефектоскопи УД2-70 -1 (одна) одиниця;

11) Дефектоскопи МД12 - 1 (одна) одиниця;

12) Підйомник КМБ візків локомотивів (комплект) - 2 (дві) одиниці.

У п. 3. Договору сторони погодили місце зберігання Майна, а саме: в належному зберігачеві нежитловому приміщенні за адресою: вул. Коробейника, буд.1, м. Сміла, Черкаської області.

Сторони домовились, що строк зберігання зберігачем майна розпочинається з моменту передачі йому майна та закінчується 01 вересня 2022 року. Поклажодавець вправі вимагати повернення Майна у будь-який час, надавши зберігачеві письмову вимогу про його повернення. (п. 4. Договору)

Згідно з п. 5 Договору, передача Майна на зберігання та його повернення здійснюється за Актом приймання-передачі, який підписується обома Сторонами (уповноваженими представниками Сторін). При частковому поверненні Майна зі зберігання Сторони підписують окремий акт приймання-передачі (повернення) майна.

На виконання умов вказаного договору ТОВ "СЕМЗ" та ТОВ "НВП "Верверт" підписано акт приймання-передачі, відповідно до якого поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання згідно з договором майно.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що на момент укладення спірного правочину у ТОВ «СЕМЗ» не було законних підстав перебування на території заводу та не було підстав приймати будь-яке майно з зазначеним місцем зберігання, а оскільки банк як заставодавець не надавав згоди на укладення спірного правочину, він в силу норм ст. 9, 12 Закону України та ст. 586 ЦК України має бути визнаний недійсним.

Відповідачі заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначали, що АТ «НВП «СЕМЗ», як для боржника, який перебуває в судовій процедурі банкрутства на стадії розпорядження майном, відсутні будь-які законодавчо встановлені заборони і обмеження щодо провадження господарської діяльності, в тому числі і щодо здавання майна в оренду. При цьому, відповідач-1 вже користувався майновим комплексом заводу у вересні 2001 року в ході узгодження сторонами умов оренди, тобто до офіційного підписання договору оренди. Відповідачі зазначали, що рухоме майно, яке є об`єктом зберігання не входить ні в предмет іпотеки, ні в предмет застави, у зв`язку з чим позовні вимоги є безпідставним та задоволенню не підлягають.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (ст. 20 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1 - 4 ст. 179 Господарського кодексу України встановлюється, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Договором є домовленість сторін двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.2021 року між ТОВ «СЕМЗ» та ТОВ «НВП «Верверт» укладено спірний правочин, за умовами п. 1 якого, поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання, зобов`язується протягом строку дії цього Договору зберігати та повернути поклажодавцеві у схоронності майно, визначене Договором, далі іменується "Майно".

Відповідно до частин першої - четвертої статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Тобто, цивільні права здійснюються особою до визначених меж, поки це не суперечить інтересам інших осіб і публічним інтересам. Такі межі можуть визначатися договором або актами цивільного законодавства. Обов`язок при здійсненні цивільних прав утримуватися від дій, які порушували б права інших осіб, конкретизується актами цивільного законодавства, що встановлюють ці права. Порушення меж здійснення цивільних прав веде до зловживання правом.

Вирішуючи спір про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, підлягає встановленню, яким чином наслідки такого правочину вплинули або можуть вплинути на права та інтереси цієї особи, оскільки звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору направлене на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину.

Також необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі N 638/2304/17).

Надаючи правову кваліфікацію оспорюваному правочину, суд враховує, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Так, пунктом 3 Договору відповідального зберігання майна (спірного правочину) сторони погодили, що місцем зберігання майна ТОВ «НВП «Верверт» буде належне ТОВ «СЕМЗ» нежитлове приміщення за адресою: вул. Коробейника, буд.1, м. Сміла, Черкаської області.

Однак, під час здійснення розгляду даної справи судом, матеріали справи не містять доказів належності нежитлового приміщення за адресою: вул. Коробейника, буд.1, м. Сміла, Черкаської області ТОВ «СЕМЗ» станом на 01.09.2021 року.

При цьому, судом прийнято до уваги аргументи відповідачів щодо передачі ТОВ «СЕМЗ» нежитлового приміщення за адресою: вул. Коробейника, буд.1, м. Сміла, Черкаської області згідно в користування згідно Договору оренди від 02 листопада 2021 року, укладеного між АТ «НВП «СЕМЗ», як орендодавцем, ТОВ «СЕМЗ», як орендарем та АТ «МР Банк».

Однак, суд наголошує на тому, що спірний правочин укладено 01.09.2021 року, а Договір оренди - 02.11.2021 року, а тому, оспорюваний договір передує укладенню договору оренду, що в свою чергу, не підтверджує правомірності використання нежитлових приміщень АТ «НВП «СЕМЗ» для прийняття ТОВ «СЕМЗ» на зберігання майна ТОВ «НВП «Верверт» на території заводу.

При цьому, судом враховуються обставини встановлені Постановою Північного апеляційного господарського суду міста Києва №910/8344/22 від 12.02.2024 року, залишеним без змін Постановою Верховного Суду від 29.05.2024 року, які не підлягають доведенню знову оскільки відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Окрім встановлених вище судом обставин, до спірних правовідносин також застосуванню підлягає принцип res judicata, тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 року у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 року у справі "Науменко проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини"; рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України"; від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії").

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Немає винятків стосовно преюдиціальності фактів, що не входили у предмет доказування в раніше розглянутій справі. Якщо суд помилково включив факт у предмет доказування, це не позбавляє його властивостей преюдиціального факту в розгляді іншої.

Аналогічні положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" - не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Так, вказаною постановою встановлено наступне:

«Матеріали справи не містять доказів, підтверджуючих належність ТОВ "СЕМЗ" нежитлових приміщень за адресою: вул. Коробейника, буд. 1, м. Сміла, Черкаської області, а вимоги про усунення перешкод та зобов`язання забезпечити доступ до обладнання, яке є предметом договору, заявлені до АТ "МР Банк", яке є заставодержателем майна належного АТ "НВП "СЕМЗ", та до ТОВ "А.Б. Легіон" - фірми, яка за договором про надання послуг з охорони від 28.09.2021 надає послуги з фізичної охорони майна що належить АТ "НВП "СЕМЗ" (комплекс нежитлових будівель, рухоме (обладнання, інвентар, транспорт і т.д.) та інше майно, що знаходиться за адресою: Черкаська обл., м. Сміла, вул. Коробейника 1, та визначене в постановах про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Посилання позивача на договір оренди, укладений 02.11.2021 за згодою банку (іпотекодержатель та заставодержатель майна), за яким орендодавцем є АТ «НВП «СЕМЗ», орендарем ТОВ «СЕМЗ» не підтверджує правомірності використання нежитлових приміщень для прийняття ТОВ «СЕМЗ» на зберігання майна позивача на території заводу (за адресою Черкаська обл., м. Сміла, вул. Коробейника 1) за договором відповідального зберігання 01.09.2021, оскільки останній укладено раніше договору оренди від 02.11.2021, а предметом договору оренди чітко визначено, що майно використовується виключно для здійснення господарської діяльності в межах цільового призначення майна (п. 1.2 договору оренди від 02.11.2021).».

Отже, з матеріалів справи вбачається, що на момент укладення спірного правочину у ТОВ «СЕМЗ» не було законних підстав перебування на території заводу та не було підстав приймати будь-яке майно з зазначеним місцем зберігання за адресою: вул. Коробейника, буд.1, м. Сміла, Черкаської області.

Оскільки Договір відповідального зберігання майна передбачає користування приміщенням для фактичного розміщення майна АТ «НВП «Верверт», ТОВ «СЕМЗ» не мав такого права користування на момент укладення оспорюваного договору, оскільки приміщення ще не були передані йому в оренду згідно Договору оренди від 02.11.2021 року.

Так, відповідачі доводячи суду обставини належності переданого майна за Договором відповідального зберігання майна ТОВ «НВП «Верверт» залишили поза увагою факт знаходження цього майна на території, яка жодній із сторін договору на той момент не належала на праві користування.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, зокрема: передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Згідно ч. 3 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Також, відповідно до ч. 2 ст. 586 ЦК України заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до наявних в справі доказів, станом на 01.09.2021 року згоди банку, як заставодержателя/іпотекодержателя, на укладення оспорюваного договору отримано не було, а тому в силу норм статті ст. 12 Закону України «Про іпотеку» оспорюваний договір є недійсним.

Так, за змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду, однак, це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З`ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Однак, інший спір, крім даного, про нікчемність спірного правочину, відсутній, як і рішення про встановлення такого.

Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачає що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статті 203 ЦК України, відповідно до якої: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст договору, тому оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом у цій справі є дійсне настання обставин виникнення права користування нежитловим приміщенням, однак як встановлено вище, укладенням спірного правочину відповідачі вчинили дії, що суперечать прямій вказівці закону.

Таким чином, проаналізувавши наявні у справі докази у взаємному зв`язку з запереченнями проти позову, а також обставини укладення спірного правочину, суд дійшов висновку про те, що внаслідок укладення спірного правочину створено передумови для протиправної передачі права користування без належних на те правових підстав.

Предметом доказування у будь-якій господарській справі є лише ті факти, які обґрунтовують заявлені вимоги або мають інше матеріально-правове значення для вирішення господарської справи по суті і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

З огляду на викладене, з урахуванням положень статей 203, 215 ЦК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним Договору відповідального зберігання майна від 01.09.2021 року.

Враховуючи приписи ст. 129 ГПК України, з огляду на задоволення позовних вимог, судовий збір позивача, покладається на відповідачів.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним Договір відповідального зберігання майна від 01.09.2021 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Смілянський електромеханічний завод" (код ЄДРПОУ 43131657, адреса: 20705, Черкаська область, м. Сміла, вул. Коробейника, буд. 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Верверт" (код ЄДРПОУ 36883788, адреса: 01601, м. Київ, вул. Мечнікова, 3).

3. Солідарно стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Смілянський електромеханічний завод" (код ЄДРПОУ 43131657, адреса: 20705, Черкаська область, м. Сміла, вул. Коробейника, буд. 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Верверт" (код ЄДРПОУ 36883788, адреса: 01601, м. Київ, вул. Мечнікова, 3) на користь Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" Луньо Іллі Вікторовича (код ЄДРПОУ 25959784, адреса: 010601, м. Київ, вул. Володимирська, 46) судовий збір в розмірі 2 481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одну гривну 00 копійок).

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С. МОРОЗОВ