Ухвала

від 02.12.2024 по справі 910/14674/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaУХВАЛА

м. Київ

02.12.2024Справа № 910/14674/24Суддя Мудрий С.М., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Еко Смарт Лабораторія" про забезпечення позову до його подачі,

особа, яка може набути статус позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Еко Смарт Лабораторія"

особа, яка може набути статус відповідача-1: Акціонерне товариство "Комерційний банк "Глобус"

особа, яка може набути статус відповідача-2: Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"

про визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню,

Представники учасників справи: не викликалися,

ВСТАНОВИВ:

28.11.2024 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Еко Смарт Лабораторія" (далі - Підприємство) надійшла заява про забезпечення позову до його пред`явлення шляхом заборони Акціонерному товариству "Комерційний банк "Глобус" (далі - Банк) здійснювати будь-які виплати на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - Товариство) за Банківською гарантією №36080 від 01.11.2023 (забезпечення виконання договору), за якою надано гарантію на суму 167 887,58 грн.

В обґрунтування своєї заяви Підприємство посилається на те, що 22.12.2023 між ним та Товариством було укладено договір про закупівлю послуг №4600008807, у забезпечення виконання зобов`язань, за яким Банком видано банківську гарантію №36080 на суму 167887,58 грн.

22.11.2024 Товариство звернулося до Банку із SWIFT-повідомленням про сплату грошової суми за Банківською Гарантією №36080 від 01.11.2023 в розмірі 167 887,58 грн у зв`язку з неналежним виконання Підприємством зобов`язань за договором про закупівлю послуг №4600008807 від 22.12.2023.

Заявник не погоджується із зазначеним, оскільки невиконання вказаного правочину відбулось у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин, про що було належним чином повідомлено Товариство та підтверджується сертифікатом про форс-мажорні обставини №4600-24-1552 від 14.08.2024, виданий Львівською Торгово-промисловою палатою.

У разі стягнення суми гарантії на підставі вимоги Товариства відбудеться грубе порушення прав та інтересів Підприємства, а також втручання у його підприємницьку діяльність.

Позовні вимоги у майбутньому позові фактично обумовлені незаконними діями Товариства в межах договірних відносин за договором про закупівлю послуг №4600008807 від 22.12.2023, що свідчить про утруднення виконання або можливе невиконання рішення суду у випадку не застосування заходів забезпечення позову: гарантія буде стягнута на користь Товариства, а її повернення стане неможливою, адже такої процедури ні власне гарантією, ні чинним законодавством не передбачено.

Заявник вважає, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову, гарант може у безспірному порядку перерахувати на користь бенефіціара (Товариства) суму Банківської гарантії, яка є предметом майбутнього позову, а відтак ефективний захист у судовому процесі втрачає свій зміст, оскільки виплата коштів гарантом за Банківською гарантією, яка є предметом позовних вимог за майбутнім позовом, знівелює значення судового рішення у випадку задоволення позову підприємства. У такому випадку для ефективного захисту своїх прав та законних інтересів позивачу необхідно буде ініціювати новий судовий спір.

З огляду на викладене, невжиття заходу забезпечення позову в даній справі зумовить виникнення інших судових спорів, що, у свою чергу, не відповідає принципам господарського судочинства та ефективному захисту порушеного права.

29.11.2024 через систему "Електронний суд" від Товариства надійшли заперечення проти заяви про забезпечення позову до його подачі.

Розглянувши заяву Підприємства про забезпечення позову, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову унормовані у статті 136 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), згідно з положеннями частини 1 якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частина 2 статті 136 ГПК України).

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (пункт 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 01.05.2023 у справі №914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22.

Частиною 1 статті 137 ГПК України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії (пункт 3); забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання (пункт 4).

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 18.05.2023 у справі № 910/14989/22, від 24.06.2022 у справі №904/8506/21.

За загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Водночас слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.

Обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №914/2072/20.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є припущення, що майно (у тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

У разі звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Разом із тим, відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові також зазначила, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову як накладення арешту на майно (грошові кошти) лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.

З наведеного вище вбачається, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться в прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

За твердженнями заявника, предметом майбутнього позову є вимоги Підприємства до Товариства та Банку про визнання банківської гарантії №36080 від 01.11.2023 такою, що не підлягає виконанню.

Отже, предметом позову є вимоги немайнового характеру, а тому в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Як було раніше зазначено, 22.12.2023 між Підприємством та Товариством було укладено договір про закупівлю послуг №4600008807, пунктом 11.1. якого передбачено надання забезпечення виконання у формі безвідкличної банківської гарантії на суму 167887,58 грн.

01.11.2023 на виконання вимог пункту 11.1. договору, Заявником (Принципалом) укладено з Банком (Гарант) Договір про надання гарантії №36080/ЮГ-23, відповідно до якого Гарант за дорученням Принципала надає на користь Товариства (Бенефіціара) забезпечення виконання договору на суму 167 887,62 грн.

Разом з Договором була надана Банківська гарантія №36080 на суму 167 887,62 грн, строк дії якої - до 02.12.2024.

20.11.2023 були внесені зміни до Банківської гарантії та оформлені документом Зміни №1 до Банківської гарантії № 36080 від 01.11.2023. Сума банківської гарантії була проведена до відповідності укладеного Договору та становила 167 887,58 грн.

Згідно зі статтею 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку.

Отже, гарантія є видом забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до статті 562 ЦК України зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання.

Частинами 1, 3 статті 563 ЦК України унормовано, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією.

Як передбачено частиною 2 статті 564 ЦК України, гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.

Відповідно до частин 1, 3 статті 565 ЦК України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.

Якщо гарант після пред`явлення до нього вимоги кредитора дізнався про недійсність основного зобов`язання або про його припинення, він повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника; повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такого повідомлення, підлягає задоволенню.

У пункті 59 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.05.2024 у справі №910/17772/20 зазначено, що призначенням інституту гарантії (§4 глави 49 ЦК України) є надання упевненості учасникам обороту в тому, що бенефіціар гарантовано і швидко одержить платіж, якщо надасть документи, передбачені гарантією (наприклад, товарно-транспортну накладну, акт приймання-передачі виконаних робіт тощо), причому навіть і в тому випадку, коли між принципалом і бенефіціаром існує спір щодо виконання зобов`язання. Запорукою тому має бути надійність банківської системи. Тим самим у разі виникнення спору щодо наявності чи відсутності боргу принципала останній та бенефіціар в частині стягнення боргу міняються місцями: не бенефіціар звертається до суду за стягненням боргу (бо він вже одержав від гаранта суму боргу, яку вважав наявною), а принципал позивається до суду про стягнення з бенефіціара суми, яку принципал вважає отриманою за його рахунок без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК України) з огляду на відсутність боргу принципала.

У вказаній постанові Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у цій справі дійшов висновку, що норми ГК України та ЦК України, якими врегульовано забезпечення виконання зобов`язання гарантією та її правова природа, слід розуміти таким чином, що гарант не вправі робити власних висновків щодо наявності чи відсутності обов`язку принципала, а зобов`язаний платити за гарантією, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії. Стаття 565 ЦК України визначає вичерпний перелік випадків, коли гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора. Цей перелік, зокрема, не містить такої підстави для відмови гаранта від платежу, як відсутність чи недоведення бенефіціаром порушення основного зобов`язання боржником.

Цією постановою об`єднана палата відступила від висновку, наведеного у постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №910/16898/19, за яким при вирішенні спору про існування обов`язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить дослідження наявності чи відсутності виникнення порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією.

З огляду на вищезазначене, суд звертає увагу, що обставини відсутності чи наявності порушення боржником основного зобов`язання підлягають дослідженню і встановленню під час розгляду справи по суті, суд не може забезпечувати позов у спосіб, який буде сприяти невиконанню зобов`язання, зокрема шляхом заборони гаранту вчиняти дії щодо виконання банківської гарантії. Тоді як заборона судом здійснювати оплату на виконання банківської гарантії до моменту вирішення справи по суті є підставою не виконувати зобов`язання щодо банківської гарантії.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.06.2023 року у справі №910/6924/22.

Отже, заявлений захід забезпечення позову фактично є вирішенням позовних вимог у даній справі по суті та є втручанням у господарську діяльність Банку, що не відповідає приписам матеріального та процесуального законодавства.

Також варто врахувати, що гарантія є строковим зобов`язанням, а строк розгляду справи та строк дії ухвали про забезпечення позову може значно перевищувати цей строк, а закінчення строку дії гарантії (у даному випадку до 02.12.2024), є самостійною підставою для відмови у задоволення вимоги кредитора, тому запропонований заявником захід забезпечення позову порушує принцип пропорційності, передбачений статтею 15 ГПК України.

Крім того, суд звертає увагу заявника на наявність правових позицій Верховного Суду від 06.06.2023 у справі №910/6924/22, від 09.02.2023 у справі № 910/4275/22 та від 18.01.2023 у справі №910/3334/22 щодо забезпечення позову шляхом заборони банку здійснювати виплату коштів на підставі банківської гарантії.

Отже, заява Підприємства не відповідає критеріям розумності, обґрунтованості, співмірності та пропорційності вимог заявника щодо забезпечення позову.

З огляду на встановлені обставини та наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Підприємства про забезпечення позову до його подачі.

Керуючись статтями 136, 137, 140, 232-235 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Еко Смарт Лабораторія" про забезпечення позову до його подачі відмовити.

Ухвала набирає законної сили з негайно після її оголошення та може бути оскаржено в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції безпосередньо до суду апеляційної інстанції в строк, визначений статтею 256 ГПК України.

Суддя Сергій МУДРИЙ