Рішення

від 29.11.2024 по справі 916/3775/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"29" листопада 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3775/24Господарський суд Одеської області у складі судді Д`яченко Т.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу №916/3775/24

За позовом: Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради (65022, м. Одеса, вул. Косовська, буд. 2-Д; код ЄДРПОУ 25830731)

До відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

Про стягнення 12183,90 грн.

Встановив: Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення 12183,90 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 30.08.2024р. прийнято позовну заяву Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради до розгляду та відкрито провадження у справі №916/3775/24. Справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у порядку письмового провадження. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог ст.166 ГПК України протягом 10 днів з дня отримання відзиву. Встановлено відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог 167 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив. Роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України.

Позивач підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити

Відповідачами відзиву на позовну заяву не надано, відповідачі свого права на захист не використали, хоча відповідачів було належним чином повідомлено про дату, час та місце проведення засідання суду, шляхом скерування на їх адресу ухвал суду.

Однак кореспонденція суду повернулась без вручення із зазначенням поштової організації, що адресат відсутній за вказаною адресою.

Відповідно до п.п.4, 5 ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Господарський суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі №910/1487/20, згідно з якою направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, яким в даному випадку є суд (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

Довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку відсутній за вказаною адресою вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки. Зазначене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18, провадження №12-109гс19; від 12 грудня 2018 року у справі №752/11896/17, провадження №14-507цс18.

Клопотання про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України, від сторін до суду також не надходило.

Згідно ст.248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, враховуючи, вжиття господарським судом всіх залежних від нього заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи, та забезпечення реалізації відповідачем своїх прав на судовий захист, в тому числі шляхом надання відповідних заяв по суті справи, а також враховуючи строки розгляду даної справи, господарський суд визнав за можливе вирішити справу за наявними матеріалами справи відповідно до ч. 9 ст.165 ГПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив.

Позивачем було зазначено суду, що 17.06.2020р. між Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради та ОСОБА_1 був укладений Договір №ТС-638/20 на право користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності.

Ґрунтуючи завалені позовні вимоги позивачем було зазначено суду, що Договір було укладено на підставі пункту 2.2.17 Положення про Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 30.01.2019 року № 4184-711 (далі Положення) згідно з яким одним із завдань та повноважень позивача є укладання договорів на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності та договорів на право тимчасового користування місцями для розташування елементів вуличної торгівлі; пункту 2.1 Правил розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у м.Одесі, затверджених рішенням Одеської міської ради від 09.10.2013 року №3961-71 (далі Правила) згідно з яким одним із завдань та повноважень позивача є укладання договорів з власниками (користувачами) тимчасових споруд на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, а також елементів торгівлі у випадках, передбачених Правилами.

Позивачем зазначено, що згідно умов п. 2.1 Договору, Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради надало відповідачу право за плату тимчасово використовувати місце під розташування тимчасових споруд площею 24,60 кв.м, за адресою АДРЕСА_2 , на територіях, які є комунальною власністю територіальної громади місті Одеси.

Відповідно до умов п. 2.5 Договору, користувач має сплачувати вартість користування цим місцем в порядку та на умовах, визначених Договором.

Пунктом 14.2 Правил встановлено, що підставою для нарахування та внесення відповідачем відповідної плати є Договір, що укладається відповідно до порядку, встановленого підпунктами 7.9, 13.9 Правил.

Пунктом 4.2.4 Договору встановлено, що користувач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за Договором.

Відповідно до умов п. 5.2 Договору користувач має вносити плату за Договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів на банківський рахунок управління.

Також позивач зазначає, що відповідно до п. 6.1 Договору, за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за Договором користувач має відшкодувати управлінню завдані збитки відповідно до чинного законодавства, що не звільняє користувача від виконання умов Договору.

Позивачем було пояснено суду, що 17.06.2020р. було укладено Договір, у зв`язку з чим саме з 17.06.2020р. виникли зобов`язання вносити на користь позивача плату за Договором щомісячно, не пізніше 27 числа місяця, який вносить плата шляхом перерахунку відповідних коштів на банківський рахунок.

За посиланням позивача, за весь час строку дії договору відповідач не вносив на рахунок Головного управління державної казначейської служби України у місті Одесі Одеської області плату за договором до дня його припинення 16.01.2021р., у зв`язку з чим у відповідача виник борг перед позивачем у розмірі 12183,90 грн., який складається з суми нарахувань за весь строк дії договору 6999,09 грн., пені 442,74 грн., інфляційних втрат 3919,98 грн. та 3% річних 822,09 грн.

Суд, розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як з`ясовано судом, 17.06.2020р. між Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради та ОСОБА_1 був укладений Договір №ТС-638/20 на право користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності.

В порушення п. 5.2. Договору, відповідачем не на вносилась плата за Договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, шляхом перерахунку відповідних коштів на банківський рахунок управління, та зворотьного відповідачем доведено суду не було.

Дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе договірних зобов`язань, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами за час розгляду справи, у зв`язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 6999,09 грн. є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами і підлягають задоволенню судом.

Відповідно до ст. 230 Господарського Кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ст. 549 Цивільного Кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.6.2. Договору, позивачем було здійснено нарахування пені у розмірі 442,74 грн.

Суд перевіривши розрахунок пені, вважає такі розрахунки вірними, а вимоги про стягнення - правомірними.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів й отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем було здійснено нарахування 3% річних у розмірі 822,09 грн. та інфляційні втрати у розмірі 3919,98 грн.

Суд, переривши розрахунок інфляційних втрат позивача, вважає такі розрахунки вірними, а вимоги про стягнення правомірними.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд зазначає, що у такому розрахунки містять помилки, оскільки позивачем було не вірно було зазначено кількість днів у 2020 році.

Здійснивши перерахунок 3% річних, вірна сума становить 821,56 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 3027,87грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовну заяву Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради задовольнити частково.

2.Стягнути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради (65022, м. Одеса, вул. Косовська, буд. 2-Д; код ЄДРПОУ 25830731) борг у розмірі 6999 (шість тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять) грн. 09 коп., пеню у розмірі 442 (чотириста сорок дві) грн. 74 коп., інфляційні втрати у розмірі 3919 (три тисячі дев`ятсот дев`ятнадцять) грн. 98 коп., 3% річних у розмірі 821 (вісімсот двадцять одну) грн. 56 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3027 (три тисячі двадцять сім) грн. 87 коп.

3.В іншій частині позову відмовити.

Повний текст рішення складено 29 листопада 2024 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Т.Г. Д`яченко