Рішення

від 28.11.2024 по справі 922/2390/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

(додаткове)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 року м. ХарківСправа № 922/2390/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

розглянувши заяву (вх. № 28894 від 18.11.2024) представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Вал-Оіл" адвоката Браташ О.О. про стягнення правничої допомоги

по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вал-Оіл", м. Харків до Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України", м. Харків про стягнення 327 411,00 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вал-Оіл" (надалі - Позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області 04 липня 2024 року із позовною заявою про стягнення з Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" (надалі - Відповідач) грошові кошти за договором поставки №01ПВДП/01-24 від 01.01.2024 у розмірі 327 411,00 грн, а також судові витрати відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Судом ухвалено 12 листопада 2024 року рішення у справі №922/2390/24, де позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" (61202, місто Харків, вулиця Ахсарова, будинок, 2, код ЄДРПОУ 31941174) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАЛ-ОІЛ» ЄДРПОУ 38381921 (Юридична адреса: 61001 м. Харків, вул. 23 Серпня, буд. 55-А, кв. 19) грошові кошти за договором поставки №01ПВДП/01-24 від 01.01.2024 у розмірі 327 411,00 грн, а також суму сплаченого судового збору у розмірі 3928,94 грн. Судом визначено про відстрочення виконання даного рішення суду до 31.12.2024.

18 листопада 2024 року до суду надійшла заява (вх. № 28894) представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Вал-Оіл" адвоката Браташ О.О. про стягнення правничої допомоги у розмірі 7085,00 грн. ухваливши додаткове судове рішення у справі № 922/2390/24.

Своєю ухвалою від 21.11.2024 суд прийняв заяву (вх. № 28894 від 18.11.2024) представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Вал-Оіл" адвоката Браташ О.О. про стягнення правничої допомоги до розгляду та запропонував учасникам справи подати пояснення (заперечення) щодо заяви про відшкодування судових витрат в строк до 27 листопада 2024 р.

Станом на момент виготовлення даного процесуального документу з урахуванням положень статті 244 ГПК України суд зазначає. що від учасників справи жодних документів, пояснень, заяв чи клопотань подано не було.

Розглянувши заяву (вх. № 28894) представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Вал-Оіл" адвоката Браташ О.О., суд дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення, виходячи з такого.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура, засади організації і діяльності якої та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом (ч. 1, 3 ст. 131-2 Конституції України).

Зазначеним положенням Конституції України кореспондує ст. 16 ГПК України, якою передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою, а представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відшкодування судових витрат сторони, у тому числі й витрат на професійну правничу допомогу, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією з основних засад (принципів) господарського судочинства (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження зазначеного принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до вирішення спору в досудовому порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України). До витрат, які підлягають розподілу, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України).

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Тобто, за змістом зазначених норм, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Водночас, здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами спору, суд має врахувати результати розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також надати належну оцінку в порядку ст. 86 ГПК України поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.

Так, суд звертає увагу на те, що Верховним Судом були зроблені висновки щодо застосування норм процесуального права стосовно вирішиння питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу. Право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (постанова Верховного Суду від19.07.2021 у справі № 910/16803/19).

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За приписами ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

За загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Поряд з цим, ч. 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/ дії/ бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу, а саме: якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку (ч. 6 ст. 129 ГПК України); якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми (ч. 7 ст. 129 ГПК України); у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).

Таким чином, зважаючи на вищенаведені норми, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України (щодо співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання послуг, обсягом наданих адвокатом послуг і ціною позову та (або) значенням справи для сторони) суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Одночасно, керуючись критеріями, визначеними ч. 5-7 та 9 ст. 129 ГПК України, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Як вбачається із заяви та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами стосовно відносин надання правничої правової допомоги, що 05.06.2024 року між Адвокатським Бюро «БРАТАШ ТА ПАРТНЕРИ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вал-Оіл» укладено договір про надання правничої (правової) допомоги №5062024 (далі Договір), згідно якого Адвокат надає Клієнту правничу (правову) допомогу у відповідності до п. 2.2. даного Договору.

Разом з Договором про надання правової допомоги, в якості доказів розміру понесених витрат на оплату послуг адвокату було надано до суду підписали між сторонами Додаток №6 до Договору №05062024 про надання правової допомоги адвокатом від 05.06.2024, акт надання послуг №14 від 07.09.2024, а також платіжне інструкція №1356 від 07.08.2024 на суму 7085,00грн,

За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).

Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

У постанові Касаційного господарського суду ВС від 13.02.2024 № 910/12155/22, було зазначено, щодо фіксованого розміру гонорару. В цьому випадку фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, не обчислюється. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Водночас, зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, не є обов`язковими для суду у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.

Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі, як у фіксованому розмірі так і у погодинній оплаті.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Суд установив, що Позивачем під час розгляду цієї справи було отримано правову допомогу від адвоката Юраташ О.О. за Договором про надання правової (правничої) допомоги від 05.06.2024 за №05062024, де Позивач як Клієнт повинен сплатити Адвокату обумовлений між сторонами фіксований розмір гонорару адвоката.

Так, сторони у відповідності до Додатку № 6 до Договору про надання правової допомоги від 05.06.2024 встановили, що Гонорар за надання правової допомоги з зазначеного питання складає 7085,00 грн за зазначені послуги.

Таким чином, фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Враховуючи зазначені обставини, ст. 126 ГПК України, а також беручи до уваги Постанову ВС від 13.02.2024 №910/12155/22, суд зважаючи на розумну необхідність судових витрат у справі, зазначає про неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, де суд дійшов висновку про надмірність заявленої суми, яка не узгоджується з критеріями реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру і пропорційності, так як ці витрати не мають характеру необхідних та не обґрунтовують обсягу фактичних дій представника Позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені з досягненням успішного результату. Тобто не є розумно обґрунтованим і, відповідно, такі витрати не можуть бути відшкодовані тільки лише через те, що вони дійсно понесені Позивачем (справедлива сатисфакція).

У вирішенні спірного питання чи є розмір витрат Позивача на правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, суд враховує конкретні обставини справи, зокрема, суб`єктний склад, характер спірних правовідносин, висновки Верховного Суду щодо застосування положень частин п`ятої - сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України та критерії Європейського суду з прав людини (відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір).

Також, суд керуючись, зокрема, такими критеріями як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також ураховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку не присуджувати Позивачу, на користь якого ухвалено судове рішення, всі його витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, що заявлені до стягнення.

На підставі наведеного вище, суд дійшов висновку, що витрати Позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, визначені як фактично надані послуги на підготовку для подання до суду позовної заяви та додаткiв до неї, надання консультації Клієнту, підлягають покладенню на Відповідача. Зокрема, керуючись критеріями обґрунтованості, пропорційності та розумності, суд вважає, що розмір таких витрат має становить 7 085,00 грн.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, суд вважає за доцільне додатково звернутися до практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішення від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.

Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому ЄСПЛ у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.

Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" Європейський суд з прав людини у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи (п. 1 ч. 2 статті 126 цього Кодексу).

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок Позивача, відповідно до положень статті 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати заявника були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Зазначена позиція суду щодо застосування статті 129 Господарського процесуального кодексу України узгоджується із позицією Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, та позицією касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1785/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 908/374/19, від 25 червня 2019 року.

Суд вкотре звертає увагу, що згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою N 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. При цьому, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Даний правовий висновок встановлений у постанові Верховного Суду у справі № 910/8682/18 від 14 листопада 2018 року від якого об`єднана палата у постанові від 03 листопада 2019 року у справі №922/445/19 не відступила через відмінність у нормативно-правовому регулюванні.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, враховуючи конкретні обставини справи, суд, детально проаналізувавши всі докази, зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи розумності та пропорційності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви щодо стягнення з Відповідача витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 7085,00 грн.

Керуючись статтями 123, 126, 129, 232-236, 244, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Заяву (вх. № 28894 від 18.11.2024) представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Вал-Оіл" адвоката Браташ О.О. про стягнення правничої допомоги - задовольнити.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" (61202, місто Харків, вулиця Ахсарова, будинок, 2, код ЄДРПОУ 31941174) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАЛ-ОІЛ» ЄДРПОУ 38381921 (Юридична адреса: 61001 м. Харків, вул. 23 Серпня, буд. 55-А, кв. 19) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7085,00 грн

Видати наказ після набрання додатковим рішенням суду законної сили.

Додаткове рішення підписано 28 листопада 2024 року.

Додаткове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Додаткове рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту додаткового рішення, відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України.

Суддя І.П. Жигалкін