Рішення

від 21.11.2024 по справі 927/754/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

21 листопада 2024 року м. Чернігівсправа № 927/754/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Тарасевич А. М.

За позовом: В.о. керівника Козелецької окружної прокуратури Чернігівської області,

вул. Є. Лоскота, буд. 1, сел. Козелець, Чернігівський район, Чернігівська область, 17000, в інтересах держави в особі

позивача: Чернігівської обласної ради,

код ЄДРПОУ 25618741, проспект Миру, 43, м. Чернігів, 14000

до відповідача: Остерської міської ради Чернігівського району Чернігівської області,

код ЄДРПОУ 04061754, вул. Незалежності, 21, м. Остер, Чернігівський район, Чернігівська область, 17044

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Козелецького районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства «Козелецьрайагролісгосп»,

код ЄДРПОУ 31187172, с. Кошани, Чернігівський район, Чернігівська область, 17061

Предмет спору: про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Волкодав І. Ю., адвокат;

від третьої особи: Городнича Т. В., адвокат;

за участю прокурора: Лепської Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

В.о. керівника Козелецької окружної прокуратури Чернігівської області в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради звернувся до суду з позовом до Остерської міської ради Чернігівського району Чернігівської області, в якому прокурор просить усунути перешкоди власнику державі в особі Чернігівської обласної ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом:

- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Остерською міською радою на земельну ділянку з кадастровим номером 7422087400:29:065:0001 площею 116,2337 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2861071374220);

- скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7422087400:29:065:0001 площею 116,2337 га.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 12.08.2024 відкрито провадження у справі; залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Козелецьке районне дочірнє агролісогосподарського спеціалізоване підприємство «Козелецьрайагролісгосп»; призначено підготовче засідання на 03.09.2024 на 10:30; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті.

Ухвала суду від 12.08.2024 була доставлена відповідачу в його Електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС 12.08.2024 о 20:50, а отже останнім днем для подання відповідачем відзиву на позов є 28.08.2024.

21.08.2024 від третьої особи до суду надійшли письмові пояснення щодо позову з доданими до них документами

28.08.2024 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав до суду:

- клопотання про проведення судового засідання 03.09.2024 в режимі відеоконференції;

- клопотання про залишення позову без розгляду;

- відзив на позовну заяву з доданими до нього документами.

02.09.2024 прокурор через підсистему «Електронний суд» подав до суду відповідь на відзив.

У зв`язку з перебуванням судді Шморгуна В. В. підготовче засідання, призначене на 03.09.2024 на 10:30, не відбулось.

Ухвалою суду від 20.09.2024 підготовче засідання призначено на 03.10.2024 на 12:30, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та повідомлено учасників справи про час та місце проведення цього судового засідання.

Позивач та відповідач були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку ухвали в Електронний кабінет в ЄСІТС, але у підготовче засідання 03.10.2024 не з`явились, про поважні причини неявки суд не повідомили. Відповідач подав до суду клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції за його участю лише щодо судового засідання, призначеного на 03.09.2024, яке не відбулось.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 03.10.2024 проводилось за відсутності позивача та відповідача (їх представників).

У підготовчому засіданні 03.10.2024 суд долучив до матеріалів справи подані учасниками справ заяви по суті (відзив, відповідь прокурора на відзив та письмові пояснення третьої особи щодо позову), як такі, що подані у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом України та судом, а спір вирішується з їх урахуванням.

Щодо клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

Відповідач просить залишити позов без розгляду у зв`язку з відсутністю у прокурора підстав для здійснення представництва інтересів держави у цій справі.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

За змістом ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Чернігівської обласної ради у зв`язку із невиконанням нею своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно із частинами 1, 4 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 8 Земельного кодексу України до повноважень обласних рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області.

Згідно з ч. 2 ст. 122 Земельного кодексу України Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб.

Пунктом 3 ст. 30 Лісового кодексу України передбачено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, районні ради у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на відповідній території: передають у власність, надають у постійне користування земельні лісові ділянки на землях спільної власності відповідних територіальних громад, власності територіальних громад міст Києва і Севастополя та припиняють права користування ними.

Згідно зі статутом Козелецького РДАСП «Козелецьрайагролісгосп» засновником підприємства є КП «Чернігівоблагроліс» Чернігівської обласної ради; майно Підприємства є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області і перебуває у Підприємства в господарському віданні.

Відповідно до п. 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.09.2012 № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» (далі - Закон № 5245-VI), з дня набрання чинності цим законом (чинний з 01.01.2013) землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

Згідно з п. 3 розділу ІІ Закону № 5245-VI з дня набрання ним чинності землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються, зокрема, земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій.

Предметом спору є земельна ділянка, яка передана в постійне користування Козелецького районного ДАСП «Козелецьрайагролісгосп», та є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст області.

Отже, Чернігівська обласна рада є компетентним органом у спірних правовідносинах.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Чернігівської обласної ради з листом від 30.04.2024 №50-77-2201вих-24, у якому повідомив про виявлені порушення законодавства при реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за Остерською міською радою, а також просив повідомити про вжиті заходи щодо цієї земельної ділянки.

Листом 02-03/502 від 06.06.2024 Чернігівська обласна рада повідомила прокурора, що заходи претензійно-позовного характеру щодо спірної земельної ділянки нею не вживалися та не заперечила проти представництва прокуратурою інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області для витребування із комунальної власності Остерської міської ради незаконно відчуженої спірної земельної ділянки.

Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який є компетентним органом у спірних правовідносинах, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив.

У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою.

За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Чернігівської обласної ради, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду та відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

У підготовчому засіданні 03.10.2024 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 31.10.2024 на 11:30.

Ухвалою суду від 04.10.2024 повідомлено учасників справи про час та місце проведення судового засідання 31.10.2024.

За клопотанням представника відповідача ухвалою суду від 25.10.2024 постановлено судове засідання у справі, призначене на 31.10.2024 о 10:00, провести в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку (https://vkz.court.gov.ua).

Позивач був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку ухвали в Електронний кабінет в ЄСІТС, але у судове засідання 31.10.2024 не з`явився.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання з розгляду справи по суті 31.10.2024 проводилось за відсутності позивача (його представника).

У судовому засіданні 31.10.2024 суд оголосив перерву до 21.11.2024 до 12:30.

Ухвалою суду від 31.10.2024 повідомлено позивача про час та місце проведення судового засідання 21.11.2024.

За клопотанням представника відповідача ухвалою суду від 14.11.2024 постановлено судове засідання у справі, призначене на 21.11.2024 о 12:30, провести в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку (https://vkz.court.gov.ua).

Позивач був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку ухвали в Електронний кабінет в ЄСІТС, але у судове засідання 21.11.2024 не з`явився.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання з розгляду справи по суті 21.11.2024 проводилось за відсутності позивача (його представника).

У судовому засіданні 21.11.2024 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31.01.2024 №363986051 державним реєстратором Кіптівської сільської ради на підставі рішення Остерської міської ради від 15.12.2023 №35-20/VІІІ за Остерською міською радою 04.01.2024 зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7422087400:29:065:0001 площею 116,2337 га. За твердженням прокурора, спірна земельна ділянка лісогосподарського призначення перебувала у спільній власності територіальних громад області, управління якою здійснює Чернігівська обласна рада, а тому Остерська міська рада не мала правових підстав вчинення дій щодо проведення реєстрації права власності на спірну земельну ділянку.

Відповідач заперечує проти позову та просить відмовити у задоволенні позовних вимог з таких підстав:

- державного акта на право постійного користування спірною земельною ділянкою, як передбачено частиною 4 ст. 9 ЛК України та статтями 22,23 ЗК України (в редакції чинній станом на 27.03.2001), Козелецький РДАСП «Козелецьрайагролісгосп» не має. У рішенні Чернігівської обласної ради від 27.03.2001 року не ідентифіковано, які саме земельні ділянки передані користувачам, а в додатках №1 та №2 визначається лише площа земельних ділянок, яка відводиться користувачам. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, можуть бути доказом набуття у постійне користування лише у випадку, якщо передача у користування відбулась до 1 січня 2002 року. Рішення Чернігівської обласної ради від 27.03.2001 року не може бути належним правовстановлюючим документом на землю, оскільки лише створює правові підстави для вчинення дій, пов`язаних із необхідністю підготовки проекту відведення на земельну ділянку для отримання державного акту на право постійного користування землею відповідно до вимог законодавства;

- Козелецьке районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство «Козелецьрайагролісгосп» не набув у встановленому законом порядку право постійного користування спірною земельною ділянкою з кадастровим номером 7422087400:29:065:0001 площею 116,2337 га. Оскільки спірна земельна ділянка є земельною ділянкою лісогосподарського призначення комунальної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Чернігівської області, а третя особа не набула у встановленому законом порядку право постійного користування спірною земельною ділянкою, відповідачем відповідно до пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, було правомірно зареєстровано право комунальної власності на спірну земельну ділянку;

- заявлений прокурором спосіб захисту не є належним, оскільки задоволення позовних вимог не відновить записи в державному реєстрі та призведе до прогалини. Належним способом захисту у даних правовідносинах мало б бути заявлення віндикаційного позову із вимогою внесення відповідного запису у державному реєстрі про право постійного користування спірною земельною ділянкою.

У відповіді на відзив відповідача прокурор зазначає, що:

- хоча рішення Чернігівської обласної ради від 27.03.2001 не є документом, що посвідчує право постійного користування, разом з тим воно є підставою для набуття ДП «Козелецьрайагролісгосп» права постійного землекористування земельними ділянками лісового фонду. Відсутність у третьої особи державного акта на право постійного користування земельною ділянкою свідчить про те, що визначена законом процедура набуття землекористувачем такого права не завершена. Законодавство України як на момент прийняття Чернігівською обласною радою рішення від 27.03.2021, так і на даний час не містить граничного строку виконання такого рішення, тому в силу положень статті 144 Конституції України воно (рішення) підлягає обов`язковому виконанню;

- факт належності земельної ділянки з кадастровим номером 7422087400:29:065:0001 площею 116,2337 га до земель лісового фонду та факт постійного користування ДП «Козелецьрайагролісгосп» вказаною земельною ділянкою посвідчується матеріалами лісовпорядкування відповідно до п. 5 Прикінцевих положень ЛК України;

- прокурор обрав належний спосіб захисту та правомірно звернувся до суду з негаторним позовом, оскільки зайняття земельних ділянок, зокрема шляхом часткового накладення, треба розглядати як таке, що не пов`язане із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном.

Третя особа у своїх письмових поясненнях щодо позову зазначила, що спірна земельна ділянка лісогосподарського призначення перебуває в її постійному користуванні, а Остерська міська рада не мала правових підстав щодо реєстрації права власності на цю земельну ділянку.

Інших заяв по суті у встановлений судом строк до суду не надходило.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

Наказом Обласного комунального спеціалізованого агролісогосподарського підприємства «Чернігівоблагроліс» від 27.12.2000 № 9 створено Козелецьке районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство «Козелецьрайагролісгосп» (а.с. 16).

Рішенням Чернігівської обласної ради від 27.03.2001 надано земельні ділянки лісового фонду, які були у користуванні колективних сільськогосподарських підприємств, що припинили своє існування в процесі реформування, і належать до земель запасу, в постійне користування підприємствам (згідно з додатками №1 та №2) для ведення лісового господарства. Відповідно до додатку №1 до рішення обласної ради від 27.03.2001 Дочірньому агролісогосподарському спеціалізованому підприємству «Козелецьрайагролісгосп» надано в постійне користування земельні ділянки загальною площею 14333,6 га, розташовані в Козелецькому районі (а.с. 17-18).

Прокурор надав план лісовпорядкування 2005 року майстерської дільниці №4 ДАСП «Козелецьрайагролісгосп», згідно з яким лісовий квартал 112 знаходиться на території Пархимівської сільської ради (а.с. 45-48).

Відповідно до проекту організації та розвитку лісового господарства Козелецького районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства «Козелецьрайагролісгосп» в його користуванні на території Пархимівської сільської ради перебувають земельні ділянки в межах лісового кварталу №112.

У 2023 році на замовлення Остерської міської ради інженером-землевпорядником - Фізичною особою-підприємцем Бригинцем О. В. розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель лісогосподарського призначення на території Пархимівського старостинського округу Остерської міської ради Чернігівського району Чернігівської області, яка затверджена рішенням Остерської міської ради від 15.12.2023 №35-20/VIII (а.с. 57-72).

08.12.2023 Відділом №4 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області проведено державну реєстрацію земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 116,2337 га, якій присвоєно кадастровий номер 7422087400:29:065:0001, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Кіптівської сільської ради Юрченком Р. О. 04.01.2024 за територіальною громадою в особі Остерської міської ради зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 116,2337 га з кадастровим номером 7422087400:29:065:0001 (індексний номер рішення 71087816 від 11.01.2024) (а.с. 15).

Листом від 05.03.2024 №02-275 ВО «Укрдержліспроект» на запит прокурора надав фрагмент накладки на ортофотоплан межі кв. 112 ДАСП «Козелецьрайагролісгосп» та межі земельної ділянки згідно наданих координат поворотних точок станом на 01.01.2016, яка виконана провідним інженером-таксатором Бондарчуком В. І., згідно з якою земельна ділянка з кадастровим номером 7422087400:29:065:0001 майже повністю перебуває в межах кв. 112.

Оцінка суду.

У статті 14 Конституції України зазначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Відповідно до ч. 2 даної статті право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, однією із яких є землі лісогосподарського призначення (ст. 19 ЗК України).

Згідно з ч. 1 ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до статті 1 Лісового кодексу України усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу (ст. 7 Лісового кодексу України).

Статтею 8 Лісового кодексу України визначено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Прокурор стверджує, що формування спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення відбулось за рахунок земель, які входять до лісового кварталу 112 та перебувають у постійному користуванні Козелецького РДАСП «Козелецьрайагролісгосп», а також інших земель, які не входять до земель лісогосподарського призначення, що свідчить про незаконність її формування як об`єкта цивільного права.

Натомість відповідач вважає, що прокурор не надав належних доказів, на підставі яких можна встановити, які саме земельні ділянки були надані в постійне користування третій особі, а остання взагалі не набула в установленому законом порядку права постійного користування наданими їй земельними ділянками.

Як встановив суд, рішенням Чернігівської обласної ради від 27.03.2001 Дочірньому агролісогосподарському спеціалізованому підприємству «Козелецьрайагролісгосп» надано в постійне користування земельні ділянки лісового фонду загальною площею 14333,6 га, розташовані в Козелецькому районі, для ведення лісового господарства.

На час прийняття Чернігівською обласною радою рішення від 27.03.2001 правовідносини щодо набуття у постійне користування земельних ділянок лісогосподарського призначення були врегульовані нормами Лісового кодексу України від 21 січня 1994 року №3852-XII (у редакції від 07.12.2000) та Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року №561-XII (у редакції від 12.07.2000).

Так, відповідно до ст. 6 Лісового кодексу України від 21 січня 1994 року №3852-XII (у редакції від 07.12.2000) усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада України делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства.

Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами.

Згідно з ч. 1-3 ст. 9 Лісового кодексу України від 21 січня 1994 року №3852-XII (у редакції від 07.12.2000) користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим.

У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 Лісового кодексу України від 21 січня 1994 року №3852-XII (у редакції від 07.12.2000) до відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить надання земельних ділянок лісового фонду за межами населених пунктів у постійне користування та припинення права користування ними.

За нормою ст. 19 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року №561-XII (у редакції від 12.07.2000) сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

Міська Рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста.

Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів:

із земель запасу для сільськогосподарського використання;

із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу;

для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною Радою народних депутатів.

Обласні Ради народних депутатів надають земельні ділянки:

із земель усіх категорій за межами населених пунктів для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд;

в усіх інших випадках, крім передбачених частинами першою, другою, третьою і п`ятою цієї статті.

За ч. 2 ст. 3 ЗК України від 18 грудня 1990 року №561-XII (у редакції від 12.07.2000) право розпоряджатись землею мали Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передавали землі у власність або надавали у користування та вилучали їх.

Отже, на момент прийняття обласною радою народних депутатів рішення від 27.03.2001 Чернігівська обласна рада діяла в межах наданих їй ст. 6, 9, 13 Лісового кодексу України від 21 січня 1994 року №3852-XII (у редакції від 07.12.2000), ст. 19 ЗК України від 18 грудня 1990 року №561-XII (у редакції від 12.07.2000) повноважень.

Водночас, за нормою ст. 22 ЗК від 18 грудня 1990 року №561-XII (у редакції від 12.07.2000) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Документами, що посвідчують право власності або право постійного користування землею, з огляду на ст. 23 ЗК УРСР є державні акти, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Акта на право постійного користування земельними ділянками лісового фонду, виданого Козелецькому РДАСП «Козелецьрайагролісгосп» суду не надано.

Суд враховує, що хоча рішення Чернігівської обласної ради від 27.03.2001 не є документом, що посвідчує право постійного користування, разом з тим воно є підставою для набуття третьою особою права постійного землекористування земельними ділянками лісового фонду. Відсутність у третьої особи державного акта на право постійного користування земельною ділянкою свідчить про те, що визначена законом процедура набуття землекористувачем такого права не завершена. Законодавство України як на момент прийняття Чернігівською обласною радою рішення від 27.03.2001, так і на час розгляду цієї справи не містить граничного строку виконання такого рішення, тому в силу положень статті 144 Конституції України воно (рішення) підлягає обов`язковому виконанню.

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13.08.2024 у справі №910/9909/23.

Разом з тим, Земельний кодекс України, за нормами якого Чернігівська обласна рада приймала рішення від 27.03.2001, втратив чинність з 01.01.2002 у зв`язку із прийняттям та вступом у дію Земельного кодексу України від 25.10.2001.

Пункт 1 Розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України від 25.10.2001 передбачав, що рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.

Станом на момент виникнення спірних правовідносин сторін, тобто на дату державної реєстрації спірної земельної ділянки та дату реєстрації відповідачем права власності на спірну земельну ділянку, пункт 1 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України від 25.10.2001 не змінено та він є чинним.

Отже, рішення Чернігівської обласної ради від 27.03.2001 про надання у постійне користування земельних ділянок лісового фонду є чинним та підлягає виконанню відповідно до вимог цього кодексу.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Водночас з 10.07.2022 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів» від 20.06.2022 № 2321-IX, відповідно до якого пункт 5 Розділу VІІІ «Прикінцеві положення» ЛК України викладено у такій редакції: «До здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування».

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Одночасно, Конституційним Судом України у рішенні від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 дещо розширено тлумачення ч. 1 ст. 58 Конституції України та зауважено, що якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.

Норма п. 1 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України від 25.10.2001, яка вказує, що рішення про надання в користування земельних ділянок, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу, підтверджує, що земельні правовідносини третьої особи щодо отримання земельних ділянок лісогосподарського призначення у постійне користування є триваючими.

Відтак суд не вбачає підстав, які б унеможливлювали застосування до цих правовідносин п. 5 Розділу VІІІ «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України.

Отже, до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування (п. 5 Розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України (у редакції від 20.06.2022, яка набула чинності 10.07.2022).

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу; перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами; зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11.12.1986, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції регламентує процедуру їх виготовлення.

Таким чином, право постійного користування третьої особи земельними лісовими ділянками загальною площею 14333,6 га, у тому числі яка перебуває в межах лісового кварталу 112, посвідчується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування Козелецького РДАСП «Козелецьрайагролісгосп», що відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом, зокрема, у справі №917/623/22 від 06.02.2024.

Відтак суд відхиляє доводи відповідача про те, що третя особа не набула право постійного користування земельними ділянками в установленому законом порядку.

Провідним інженером-таксатором Бондарчуком В. І. було проведено накладення спірної земельної ділянки на ортофотоплан межі кв. 112 ДАСП «Козелецьрайагролісгосп» та встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7422087400:29:065:0001 майже повністю потрапляє в межі лісового кварталу 112. Фрагмент накладки на ортофотоплан наданий ВО «Укрдержліспроект» на запит прокурора.

Суд враховує, що Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання «Укрдержліспроект» засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 за № 119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України.

ВО «Укрдержліспроект» створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, яке включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціонального використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства. ВО «Укрдержліспроект» здійснює комплекс лісовпорядних робіт для всіх лісокористувачів, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища, тобто володіє інформацією про лісовпорядкування.

Отже, інформація, надана ВО «Укрдержліспроект», а також доданий до неї графічний матеріал є належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні статей 76 - 78 ГПК України.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16, від 06.07.2022 у справі № 372/1688/17, від 30.09.2020 у справі № 363/669/17, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 31.05.2023 у справі № 681/804/20, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21.

Таким чином, суд доходить висновку, що спірна земельна ділянка майже повністю накладається на земельну ділянку лісогосподарського призначення, яка передана у постійне користування третій особі для ведення лісового господарства.

Як встановив суд під час оцінки наявності підстав у прокурора для представництва інтересів держави у цій, спірна земельна ділянка відповідно до п. 3 розділу ІІ Закону № 5245-VI є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст області та перебуває в управлінні Чернігівської обласної ради.

Відтак суд доходить висновку, що відповідач протиправно зареєстрував право власності на спірну земельну ділянку.

За змістом статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до частини тринадцятої статті 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується у разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Статтею 24 Законом України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності) (абзац 5 частини 10).

За змістом частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, вимога про скасування реєстрації земельної ділянки фактично має на меті припинення існування такої ділянки у наявному розмірі як об`єкту цивільного права і, відповідно, впливає на припинення прав особи, за якою зареєстроване таке право.

Суд встановив, що спірна земельна ділянка сформована за рахунок земель, що перебувають у постійному користуванні ДАСП «Козелецьрайагролісгосп» та знаходяться у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, проте виходить за межі лісового кварталу №112, що свідчить про її формування також за рахунок інших земель.

У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження, зокрема, на земельні ділянки (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

За змістом ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку.

Отже, державна реєстрація набуття/припинення речового права на земельну ділянку проводиться виключно на сформовану земельну ділянку, відомості щодо якої внесені до Державного земельного кадастру, а відтак неможливо скасувати державну реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку лише в певній частині площі, яка накладається на земельну ділянку, яка перебуває в постійному користуванні третьої особи, за відсутності її поділу у встановленому законом порядку.

Виокремленню такої частини земельної ділянки має передувати складання відповідної технічної документації з поділу спірної земельної ділянки; скасування її кадастрового номеру; присвоєння кожній земельній ділянці, що утворились внаслідок поділу, нового кадастрового номеру, що виходить за межі розгляду цієї справи.

Суд також зазначає, що скасування державної реєстрації земельної ділянки призведе до припинення її існування як об`єкта цивільних прав, який було сформовано незаконно.

Застосування конкретного способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 року у справі № 910/2861/18, від 19.10.2022 року у справі № 910/14224/20).

За таких обставин, суд доходить висновку, що ефективним способом захисту є відновлення прав попереднього власника на спірну земельну ділянку шляхом скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки з одночасним скасуванням державної реєстрації права комунальної власності відповідача.

Стаття 16 Цивільного кодексу України, як і інші закони, передбачає значну кількість способів захисту. Але це не означає, що позивач може зажадати та вимагати застосування судом їх усіх чи кількох із них одночасно, або застосування будь-якого способу захисту за своїм вибором. Кожен із способів захисту спрямований на досягнення певного правового результату, притаманного лише йому. Тому конкуренції способів захисту законодавчо не передбачено.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що зазвичай суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункти 5.5, 5.6 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, - це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).

При цьому зазвичай належний і ефективний спосіб захисту - саме той, який спрямований на саме ті правові наслідки, які захищають право.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (Постанови від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21)).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 Цивільного кодексу України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 зазначеного Кодексу (негаторний позов).

Позовом про витребування майна (віндикаційним позовом) є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності індивідуально визначеного майна, до особи, яка ним заволоділа, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, які не пов`язані із позбавленням володіння.

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ч. 2 статті 152 ЗК України).

Отже, зайняття спірної земельної ділянки з порушенням норм ЗК України треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння, порушення права територіальної громади.

З урахуванням викладеного, позов у справі, що розглядається, є негаторним, а тому доводи відповідача, що обраний прокурором спосіб захисту є неналежним відхиляються судом.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 7422087400:29:065:0001 площею 116,2337 га.

3. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за Остерською міською радою на земельну ділянку з кадастровим номером 7422087400:29:065:0001 площею 116,2337 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2861071374220).

4 Стягнути з Остерської міської ради Чернігівського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04061754, вул. Незалежності, 21, м. Остер, Чернігівський район, Чернігівська область, 17044) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 6056,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 02.12.2024.

Суддя В. В. Шморгун