Постанова

від 26.11.2024 по справі 910/19875/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 910/19875/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Ємця А. А., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,

представників учасників справи:

позивача - Яковенко О. М. (адвокат)

відповідача - Оленюк С. Л. (самопредставництво)

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Центру соціально-трудової реабілітації інвалідів «Енергія-І» Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організації інвалідів України»

на рішення Господарського суду Львівської області від 03.07.2024 та

постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.09.2024

за позовом Центру соціально-трудової реабілітації інвалідів «Енергія-І» Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організації інвалідів України»

до Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

про визнання частково недійсним та скасування в частині рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 31.10.2023 №63/108-р/к.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів «Енергія-І» Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організації інвалідів України» (далі - ЦСТРІ «Енергія-І», позивач) звернувся з позовом до Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - відділення АМК, відповідач) про визнання частково недійсним та скасування в частині рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 31.10.2023 №63/108-р/к (далі - рішення відділення АМК).

1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення відділення АМК від 31.10.2023 № 63/108-р/к «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» у справі № 63/7-01-11-2022 в частині, що стосується ЦСТРІ «Енергія-І» є незаконним та необґрунтованим, оскільки при його прийнятті відділення АМК не з`ясувало обставини, що мають істотне значення для правильного визначення питання узгодженості дій ЦСТРІ «Енергія-І» і підприємства «Молреммаш» під час участі у торгах, та не довело обставини, що покладені в основу висновків про вчинення відповідних узгоджених антиконкурентних дій, як підставу для накладення штрафу.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.07.2024 (суддя Ділай У.І.), яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 (колегія суддів: Скрипчук О.С., Кравчук Н.М., Малех І.Б.) у задоволенні позову відмовлено.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі відділення ЦСТРІ «Енергія-І», з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України з посиланням на пункти 1, 3 та 4 частини третьої статті 310 ГПК України.

4.2. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без врахування висновків Верховного Суду, а саме:

- статтю 86 ГПК України та пункту 23 Правил без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.02.2023 у справі №910/16662/21, від 08.09.2022 у справі № 910/20229/20, від 03.02.2022 у справі №910/15183/20 щодо їх застосування;

- приписи статей 6, 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та пунктів 23, 32 Правил без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08.09.2022 у справі №910/20229/20, від 03.02.2022 у справі №910/15183/20.

4.3. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах:

- щодо застосування статті 37, 40 Закону України «Про захист економічної конкуренції», оскільки, як зазначає позивач, відповідачем під час розгляду справи порушені зазначені норми законодавства, а саме - не направлено розпорядження про початок розгляду справи;

- щодо застосування абзацу третього пункту 17 Правил, оскільки, на переконання позивача, Департамент військової контррозвідки Служби безпеки України не є тією особою, що має право подати заяву про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Скаржник зазначає, що відділення АМК здійснювало збір доказів без наявності правової підстави для цього, тому, на переконання скаржника, такі докази є недопустимими і незаконними.

5. Доводи інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу відділення АМК просило Суд залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема, на дотримання судами норм матеріального та процесуального права.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судами встановлено, що рішенням відділення АМК постановлено, зокрема:

- Визнати, що підприємство «Молреммаш» та ЦСТРІ «Енергія-І», узгодивши свою поведінку під час підготовки та участі у торгах із закупівлі за предметом ДК 021:2015 (CPV) 45453000-7 - Капітальний ремонт і реставрація «Реконструкція спеціального сховища для техніки 2/207», ідентифікатор закупівлі UA-2021-10-05-015114-b, проведених військовою частиною, вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій суб`єктів господарювання, що стосуються спотворення результатів торгів.

- За порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини цього рішення, на підставі статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» накласти на ЦСТРІ «Енергія-І» штраф у розмірі 68000 (шістдесят вісім тисяч) грн.

- Визнати, що підприємство «Молреммаш» та ЦСТРІ «Енергія-І», узгодивши свою поведінку під час підготовки та участі у торгах із закупівлі за предметом ДК 021:2015 (CPV) 45453000-7 - Капітальний ремонт і реставрація «Реконструкція спеціального сховища для техніки 2/189», ідентифікатор закупівлі UA-2021-10-05-003111-а, проведених військовою частиною, вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій суб`єктів господарювання, що стосуються спотворення результатів торгів.

- За порушення, зазначене в пункті 4 резолютивної частини цього рішення, на підставі статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» накласти на ЦСТРІ «Енергія-І» штраф у розмірі 68 000 (шістдесят вісім тисяч) грн.

6.2. ЦСТРІ «Енергія-І» вважає, що зазначене рішення відділення АМК в частині, яка стосується позивача, є незаконним та необґрунтованим, оскільки при його прийнятті відділення АМК не з`ясувало обставини, що мають істотне значення для правильного визначення питання узгодженості дій ЦСТРІ «Енергія-І» і підприємства «Молреммаш» під час участі у Торгах 1 та Торгах 2, та не довів обставини, що покладені в основу висновків про вчинення ЦСТРІ «Енергія-І» і підприємства «Молреммаш» відповідних узгоджених антиконкурентних дій, як підставу для накладення штрафу, та рішення відділення АМК прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення відділення АМК є законним і скасуванню не підлягає. Натомість, позовні вимоги є необґрунтовані, оскільки докази на їх підтвердження не спростовують висновків відповідача про вчинення узгоджених дій, оскільки зводяться лише до спростування кожної із встановлених відповідачем ознак антиконкурентних дій окремо, без надання оцінки таким ознакам у сукупності, оскільки в ході розгляду справи позивач не довів належними доказами незаконність оскаржуваного рішення, суд відмовив в задоволенні позовних вимог повністю.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав про визнання частково недійсним та скасування в частині рішення відділення АМК в частині, що стосується позивача.

8.2. Як встановлено судами попередніх інстанцій, дії позивача кваліфіковано за ознаками пункту 4 частини другої статті 6 та пункту 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон №2210-III), які стосуються спотворення результатів торгів.

8.3. Відповідно до приписів Закону №2210-III:

- економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку (абзац другий статті 1);

- антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції (частина перша статті 6);

- антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів (пункт 4 частини другої статті 6);

- порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії (пункт 1 статті 50);

- порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом (стаття 51);

- за порушення, передбачені, зокрема пунктом 1 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі, встановленому частиною другою статті 52 Закону №2210-III.

8.4. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.5. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.6. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.7. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.8. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.9. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.10. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.11. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.12. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.13. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.14. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.15. Так, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанцій застосовано норми права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у таких постановах Верховного Суду:

- від 09.02.2023 у справі № 910/16662/21 [предметом розгляду було визнання частково недійсним рішення АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу];

- від 08.09.2022 у справі № 910/20229/20 [предметом розгляду було визнання недійсним рішення АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу у частині, що стосується кожного із позивачів];

- від 03.02.2022 у справі № 910/15183/20 [предметом розгляду було визнання недійсним та скасування рішення АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу у частині, що стосується позивача];

8.16. Слід зазначити, що у справах, наведених вище, рішення АМК оскаржувалися в частині визнання вчинення позивачем/позивачами порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону № 2210-III.

8.17. Правові позиції у справах, що означені вище, стосуються застосування статті 86 ГПК України, яка є нормою процесуального права та як норма процесуального права є універсальною.

8.18. Зазначені справи і ця справа, яка розглядається, є схожими в частині, що стосується предмету позову, за однаковим нормативно-правовим регулюванням кваліфікації та притягнення за правопорушення, а саме за пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону № 2210-III.

8.19. Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішення відділення АМК, у справі, що розглядається, обґрунтовано встановленням під час розгляду справи обставин, які, на думку відповідача, свідчать про вчинення позивачем антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів, а саме:

- використання одних IP-адрес;

- спільні особливості тендерних пропозицій у Торгах1-2;

- наявність телефонних розмов до/під час та після проведення Торгів;

- спільна господарська діяльність;

- особливості працевлаштування працівників підприємством «Молреммаш» та ЦСТРІ «Енергія-I»;

- відсутність у підприємства «Молреммаш» можливості отримати перемогу у Торгах, що зумовлено неподанням повного комплекту необхідних документів у складі тендерних пропозицій.

8.20. Суд при розгляді цього спору, в контексті доводів касаційної скарги та встановлених судами попередніх інстанцій обставин, враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28.01.2020 у справі № 910/6507/19, відповідно до якого: «кожна зі справ за участю органів АМК є індивідуальною, з притаманною лише даній справі специфікою та особливостями. Доведення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій ґрунтується на сукупності обставин, які зазначені в мотивувальній частині рішення, а не на окремому поодинокому факті або обставині».

8.21. Норми права, за якими відповідачем здійснена кваліфікація правопорушення (пункт 1 статті 50 та пункт 4 частини другої статті 6 Закону), та про неправильне застосування яких, зазначає скаржник, є загальними нормами при розгляді справ за участю органів АМК, предметом яких є визнання недійсним його рішень про притягнення суб`єкта господарювання за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів/аукціонів.

8.22. Як убачається зі змісту касаційної скарги, скаржник, посилаючись на наведені вище постанови, вказує на те, що суди попередніх інстанцій не довели, що сукупна оцінка доказів, вказаних відділенням АМК в оспорюваному рішенні, на підтвердження узгоджених дій позивача, повністю виключає можливість вірогідності у одночасному існуванні обставин, які на думку відділення АМК, підтверджують таке узгодження, а також вказує, що суди не виконали обов`язок, передбачений статтею 86 ГПК України.

8.23. Суд зазначає, що відповідно до приписів частини першої та другої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

8.24. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що оцінка доказів - це визначення їх об`єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів з огляду на їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності - є усунення суперечностей між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають з отримуваної доказової інформації. Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші.

8.25. Крім того, сукупна оцінка доказів, вказаних відділенням АМК в оспорюваному рішенні, може вважатися більш вірогідною для підтвердження узгоджених дій саме позивачем лише у тому випадку, коли вона повністю виключає можливість вірогідності у одночасному існуванні обставин, які на думку відділення АМК, підтверджують таке узгодження.

8.26. Згідно з частиною третьою статті 86 ГПК України суд, зокрема, надає оцінку доказам, у тому числі й кожному доказу, що міститься у справі, мотивує їх відхилення або врахування. Суд має надати оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), які містяться у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

8.27. Під час розгляду справ за участю органів АМК України, предметом яких є визнання недійсним його рішень, встановлені у рішенні АМК обставини та докази підлягають оцінці судами виходячи з положень частини третьої статті 86 ГПК України і саме від встановлення відповідних обставин справи на підставі правильної оцінки доказів щодо всебічності, повноти та об`єктивності залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. Водночас висновки суду у кожній конкретній справі формуються за результатами оцінки судом фактичних обставин, певної доказової бази на підставі наданих сторонами доказів за правилами визначеними у статті 86 ГПК України.

8.28. Отже, при порівнянні щодо визначення подібності має значення застосування судами положень частини третьої статті 86 ГПК України, таким чином, щоб виключити ймовірнісний характер вірогідності.

8.29. Відтак, Суд зазначає, що скаржник посилаючись на висновки, викладені у постановах Верховного Суду не враховує, що такі доводи касаційної скарги переважно стосуються питань, пов`язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній.

8.30. Суд зазначає також, що такі доводи фактично зводяться лише до цитування виокремлених деяких висновків Верховного Суду, пов`язаних з сукупною оцінкою доказів, вказаних у рішенні АМК України. Аналізуючи зміст касаційної скарги Суд, зазначає, що скаржник виокремлює такі висновки на спростування деяких окремих фактів правопорушення, що встановлені у рішенні відділенні АМК, проте зазначені доводи касаційної скарги стосуються переважно заперечення обставин, встановлених відділенням АМК та судами попередніх інстанцій, у контексті, зокрема: «не можуть підтверджувати», «не доводять належним чином».

8.31. Таким чином, скаржник, зазначаючи про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права, вказують про понятійні категорії, такі як «обставини справи» і «докази у справі», порушуючи питання, що пов`язані із встановленням обставин справи та оцінкою відповідних доказів. Проте, наведене не узгоджується з правилами перегляду судових рішень судом касаційної інстанції як «суду права», а не «суду факту» відповідно до визначених статтею 300 ГПК України повноважень. А перевірка зазначених доводів виходить за визначені цією статтею межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

8.32. Зі змісту оскаржуваних рішень вбачається, що судами надано обґрунтування своєї позиції про відсутність підстав для визнання недійсним і скасування рішення відділення АМК, з урахуванням сталої та послідовної практики Верховного Суду стосовно оцінки доказів у порядку статті 86 ГПК України та не суперечить висновкам Верховного Суду, які викладено у постановах від 09.02.2023 у справі № 910/16662/21, від 08.09.2022 у справі № 910/20229/20, від 03.02.2022 у справі № 910/15183/20.

8.33. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження.

8.34. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.

8.35. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.36. Положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

8.37. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

8.38. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини щодо неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права під час касаційного провадження не підтвердилися, оскільки доводи касаційної скарги стосуються виключно необхідності переоцінки доказів та зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, а також перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі. Скаржник наводить власне викладення обставин, які на його думку мали бути встановлені, що не узгоджується з положеннями статті 300 ГПК України, оскільки, касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

8.39. Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).

8.40. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

8.41. Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

8.42. Доводи скаржника щодо ненаправлення відповідачем розпорядження про початок розгляду справи спростовуються матеріалами справи.

8.43. В контексті цього аргумента, відповідач у своєму відзиві на касаційну скаргу звертає увагу на те, що надсилання 01.03.2022 листа від 24.02.2022 № 63-02/756 про початок розгляду справи, спричинене початком повномасштабного вторгнення російської федерації.

8.44. Скаржник, в обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування абзацу третього пункту 17 Правил зазначає про те, що відповідачем порушено норми процесуального права, як наслідок незаконність рішення відділення АМК, оскільки із вимоги відділення АМК від 08.12.2021, яку отримано позивачем, вбачається, що розгляд справи розпочатий на підставі подання Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України (далі - Департамент), втім, на переконання скаржника, зазначений Департамент не є тим суб`єктом, що має право подати заяву про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

8.45. Посилання скаржника на відсутність у Департаменту повноважень щодо ініціації розгляду його заяви АМК, за наслідками якої було прийнято рішення відділення АМК, оскільки він (Департамент) не є належним суб`єктом у сенсі статті 36 Закону № 2210-III, частини першої статті 28 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» та абзацу третього пункту 17 Правил, не можуть братися до уваги враховуючи приписи статті 21 (щодо обов`язку передавати відомості, що можуть свідчити про порушення законодавства про захист економічної конкуренції) Закону України «Про Антимонопольний комітет України», статей 35 (розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції), 36 (підстави для початку розгляду), 41 (забезпечення доказів) Закону № 2210-III.

8.46. Близька за змістом правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 19.03.2019 у справі № 910/1415/18, від 23.09.2021 у справі № 916/88/20, від 27.01.2022 у справі № 910/16243/20, від 26.05.2022 у справі № 910/20099/20, від 26.09.2023 у справі № 910/2422/22 .

8.47. Отже, у Верховного Суду відсутні підстави для надання правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права.

8.48. Враховуючи викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування судових рішень попередніх інстанцій з такої підстави.

8.49. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (пункт 1, 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України), слід зазначити таке.

8.50. Верховний Суд виходить з того, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

8.51. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема: у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19 та від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19.

8.52. Проте, як уже зазначалося вище, підстави касаційного оскарження - пункт 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому і підстави для скасування оскаржуваних рішення і постанови та направлення цієї справи на новий розгляд з підстави, встановленої пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, у Суду також відсутні.

8.53. Щодо необґрунтованого відхилення судами попередніх інстанцій клопотання про витребування доказів у:

- Акціонерного товариства «Приватбанк» з метою доведення того, що позивач та підприємство «Молреммаш» користувалися не унікальним програмним забезпеченням для здійснення платежів/розрахунків з використанням однакового програмного забезпечення ;

- відділення АМК копії документу, на підставі якого відповідачем розпочато розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України), у цьому випадку не може слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень суду з огляду на таке.

8.54. Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

8.55. Отже, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, таке порушення норм процесуального права, коли суд необґрунтовано відхилив клопотання учасника справи, внаслідок чого обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, не були встановлені.

8.56. Втім, як вбачається з матеріалів справи, а саме з протоколу судового засідання в режимі відеоконференції від 02.04.2024 № 2680609, враховуючи долучені відповідачем докази представник позивача не підтримав клопотання про витребування доказів, враховуючи зазначене, місцевий господарський суд залишив відповідне клопотання без розгляду.

8.57. З огляду на наведене, колегія суддів не вбачає порушення норм процесуального права у цій частині.

8.58. Згідно з приписами частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

8.59. Відповідно до статті 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

8.60. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

8.61. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

8.62. Водночас доводи касаційної скарги у зазначеній частині щодо встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи на підставі недопустимих доказів не містять аргументованих, обґрунтованих мотивувань та зводяться до заперечень встановлених обставин справи.

8.63. Таким чином, аргументи касаційної скарги в частині посилання на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права (пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України) не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки такі аргументи фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлених ними обставин справи. При цьому суд касаційної інстанції не має права додатково встановлювати обставини справи та перевіряти докази.

8.64. Таким чином, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

8.65. Інші аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права в контексті повноти оцінки доказів та встановлення обставин справи підлягають відхиленню як такі, що зводяться до необхідності переоцінки доказів та обставин, а також є такими, які не узгоджуються з підставою касаційного оскарження, визначеною самим скаржником.

8.66. Доводи, викладені у відзиві, беруться до уваги Верховним Судом у тій частині, яка узгоджується з викладеними у цій постанові міркуваннями.

8.67. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

8.68. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 8 цієї постанови.

9.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.3. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах, наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів попередніх інстанцій - без змін, як таких, що ухвалені із додержанням норм права.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Центру соціально-трудової реабілітації інвалідів «Енергія-І» Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організації інвалідів України» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 03.07.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 у справі № 910/19875/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Малашенкова