Рішення

від 28.11.2024 по справі 303/6547/24

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №303/6547/24

2/303/1259/24

ряд. стат. звіту - №68

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 року м.Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в особі головуючого-судді Куцкір Ю.Ю.

з участю секретаря судових засідань Славич М.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження в залі суду в м.Мукачево цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Кольчинська селищна рада, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Кольчинської селищної ради Мукачівського району про розірвання шлюбу та позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Кольчинська селищна рада, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Кольчинської селищної ради Мукачівського району про розірвання шлюбу та позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що 30.01.2001 року шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 був зареєстрований у виконкомі Кольчинської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області, актовий запис №2, після чого остання змінила прізвище на ОСОБА_4 .

Від даного шлюбу у сторін народилися діти, дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який останні 6 років проживає із позивачем, оскільки відповідач постійно проживає та працює у Чеській Республіці.

Відповідач ніяким чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться успіхами, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчанням, тобто відповідач покладених законом на батьків обов`язків не виконує. Всі питання щодо виховання сина вирішуються позивачем самостійно, без участі та підтримки відповідача.

Таким чином, позивач просить суд шлюб між ним та відповідачем розірвати, а також позбавити відповідача батьківських прав відносно їх сина.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.08.2024 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу у порядку загального позовного провадження. Також вказаною ухвалою відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

У свою чергу, відповідач ОСОБА_2 відзив на позовну заяву не подала.

Представник позивача ОСОБА_7 подав до суду заяву про розгляд справи без його участі та просить суд позов задовольнити з підстав зазначених у ньому.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про причину неявки суд не повідомила.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Органу опіки та піклування виконавчого комітету Кольчинської селищної ради Мукачівського району - Няговська Н.Б. в судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, щодо задоволення позовних вимог не заперечує.

Вивчивши позовну заяву, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно Свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 30.01.2001 року шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 був зареєстрований 30.01.2001 року у виконкомі Кольчинської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області, актовий запис за №2, після чого остання змінила прізвище на ОСОБА_4 (а.с. 10).

Відповідно до Свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 12.09.2007 року батьками ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (а.с. 11, 20).

Із Витягу з реєстру територіальної громади №2023/010141877 від 11.12.2023 року вбачається, що ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 13).

Із нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 від 01.09.2023 року слідує, що остання заявляє, що вона не бажає брати участь у вихованні і утриманні дитини, оскільки постійно проживає у Чеській Республіці протягом трьох років і дитину самостійно виховує і утримує батько (а.с. 18).

Із нотаріально посвідченої заяви неповнолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від 25.06.2024 року, вбачається, що останній за період з 2018 року по теперішній час проживає разом із своїм батьком ОСОБА_1 за місцем реєстрації. Мати ОСОБА_2 з 2018 року по теперішній час знаходиться за межами України (а.с. 19).

Як вбачається із Висновку виконавчого комітету Кольчинської селищної ради Мукачівського району за №02-9-6/1084 від 14.10.2024 року, останні вважають доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_8 (а.с. 40).

Правовідносини між сторонами регулюються Сімейним кодексом України.

У відповідності до ч.2 ст.112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Враховуючи вищезазначене суд приходить до висновку, що збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, а тому його слід розірвати, а отже в цій частині позовних вимог позов підлягає до задоволення.

Що стосується іншої позовної вимоги про позбавлення батьківських прав, то суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.2 ст.150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; батьки зобов`язані поважати дитину; передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї; забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.

Також суд звертає увагу на ЗУ «Про охорону дитинства», який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

Так, зі ст.11 ЗУ «Про охорону дитинства» вбачається, що батько та мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ч.1 ст.12 даного Закону, виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

У відповідності до ч.1 п.2 ст.164 СК України мати або батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Згідно із ч.1 ст.8 ЗУ «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. N 2402-III кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У відповідності до п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» зазначено, що «Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей».

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьком/матір`ю обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько/матір ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що він/вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки.

Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Жодної з цих обставин на час розгляду судом справи та ухвалення судового рішення не встановлено.

Позивач на підтвердження позовних вимог про позбавлення батьківських прав, посилаються на те, що відповідач ОСОБА_2 жодного з покладених законом на неї, як матір обов`язків не виконує, не приймає участі у його вихованні, не спілкується із сином, не цікавиться його станом здоров`я.

Разом з тим, в судовому засіданні так і не було встановлено, що відповідач є особою, яка свідомо, умисно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. Не підтверджено належними доказами те, що до відповідача застосовувалися заходи впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.

Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п.2. ч.1 ст.164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідача відносно своєї дитини в матеріалах справи відсутні.

Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи батька, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно її сина є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками.

Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком).

ВССУ у справі №211/559/16-ц від 01.11.2017 року зауважив, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. В даній постанові суд касаційної інстанції підкреслив наступне, що при позбавленні батьківських прав суду слід не тільки встановити ухилення батька від виконання батьківських обов`язків, а також чи попереджувався батько офіційно про необхідність змінити ставлення до дитини. Позиція Верховного Суду у даній справі базується, серед іншого, на рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України».

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно її сина не забезпечуватиме інтересів самої дитини.

У даній справі, яка розглядається судом, позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення її матері по відношенню до неї батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків відносно дитини.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна. Під час розгляду справи не було достовірно доведено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не встановлено обставин, які є беззаперечними підставами для позбавлення відповідача батьківських прав, у зв`язку з чим, слід відмовити в цій частині позову.

Керуючись ч.2 ст.112, 164-166 СК України, ст.ст.12, 13, 19, 76-83, 141, 200, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Шлюб між подружжям ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований 30.01.2001 року у виконкомі Кольчинської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області, актовий запис №2 - розірвати.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1 211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його підписання.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Закарпатського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Кольчинська селищна рада, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Кольчинської селищної ради Мукачівського району, місце знаходження: с-ще Кольчино, вул.Корятовича, буд.13, Мукачівський район, Закарпатська область.

Повний текст рішення складено 28.11.2024 року.

Головуючий Ю.Ю. Куцкір