Вирок від 02.12.2024 по справі 638/5435/24

Справа № 638/5435/24

Провадження № 1-кп/638/1386/24

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2024 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді: ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023226050000089 від 02.05.2023, за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Новострельцівка Луганської області, громадянина України, українця, вдовця, з середньою освітою, раніше не судимого, який не є особою з інвалідністю, на утриманні неповнолітніх чи малолітніх дітей не має, зареєстрований та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення-проступку, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, -

встановив:

Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди. Україна самостійно визначає адміністративно-територіальний устрій та порядок утворення національно-адміністративних одиниць.

Рішенням Конституційного Суду України № 3-зп від 11.07.1997 зазначено, що засади конституційного ладу в Україні закріплені у розділах І, III та XIII Основного Закону України - Конституції України.

Зокрема, положеннями статей 1 та 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв?язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Всупереч вказаним нормам президент Російської Федерації ОСОБА_6 , а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади Російської Федерації, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв?язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об?єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (XXV) від 21.12.1965 № 2131 (XX), від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), спланували, підготували і розв?язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів Збройних сил Російської Федерації на територію України.

Так, 24.02.2022 на виконання вишевказаного наказу військовослужбовці 3С Російської Федерації шляхом збройної агресії, із застосуванням зброї незаконно вторглись на територію України через державні кордони України в Автономній Республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об?єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, житлові масиви та інші цивільні об?єкти та здійснили окупацію частини території України, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною Радою України, у зв?язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб та у подальшому продовжено.

Також пунктом 2 Указу Президента № 64/2022 від 24.02.2022, серед інших, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.

Разом з цим, в ході досудового розслідування встановлено, що окупаційними військами Російської Федерації 26.02.2022 повністю окуповано територію Ізюмського району Харківської області

На початку березня 2022 року, більш точний час встановити за об?єктивних причин не виявилось за можливим, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи громадянином України, усвідомлюючи здійснення відкритої російської агресії, яка розпочалася 24.02.2022 повномасштабним російським вторгненням на територію України, метою якого є повалення конституційного ладу, територіальної цілісності та захоплення територій, усвідомлюючи російську агресію проти України, з метою переслідування своїх особистих інтересів, перебуваючи на тимчасово окупованій території в с. Комарівка Ізюмського району Харківської області, маючи умисел на підтримку рішень та дій держави-агресора, та реалізуючи його за вказівкою голови Ізюмської адміністрації окупаційної влади розповсюджував гуманітарну допомогу серед населення, публічно висловлював заперечення здійснення російською федерацією збройної агресії проти України та закликав до підтримки рішень та дій держави-агресора Російської Федерації та її збройних формувань, зазначене він розповсюджував серед місцевого населення.

Дії ОСОБА_5 кваліфіковані за ч. 1 ст. 111-1 КК України, а саме як колабораційну діяльність, тобто у публічних закликах громадянином України до підтримки рішень та дій держави-агресора, збройних формувань та окупаційної адміністрації держави-агресора, до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та окупаційною адміністрацією держави-агресора.

ОСОБА_5 у судовому засіданні вину в інкримінованому йому правопорушенні за ч.1 ст. 111-1 КК України не визнав. Вказав, що під час окупації с. Комарівка, Ізюмського району, Харківської області не було органів влади та місцевого самоврядування, у зв`язку з чим вони вирішили зайнятися підтримкою населення та розвозити допомогу. Розвозив гуманітарну допомогу, ліки та інші речі. Вказав, що не забороняв знімати прапор, а просив не чіпати його, оскільки після цього не буде допомоги та будуть по будинкам лазити.

Захисник ОСОБА_4 у судовому засіданні просив визнати обвинуваченого невинуватим, а провадження по справі закрити. Вважає, що обвинувачення ґрунтується на припущеннях, інші доказі, крім показань свідків, по справі відсутні. Вказав, що с. Комарівка залишилося без органів влади та місцевого самоврядування, без будь-якої підтримки, існувала крадіжка та мародерство, у зв`язку з чим обвинувачений та ОСОБА_7 вирішили зайнятися підтримкою цього села від тих громадян, які там знаходилися, а саме забезпечували селян гуманітарною допомогою. Саме ОСОБА_7 вказала, що не бачила, як ОСОБА_5 вішав прапор біля сільської ради. Також свідок ОСОБА_8 вказав, що прапор вішав громадянин Бойко. Щодо агітацій агресора захисник вказав, що ніхто зі свідків не вказав, яким чином ОСОБА_5 це здійснював. Щодо публічних закликів, а саме прохання не знімати прапор країни-агресора з будівлі сільради, захисник вказав, що обвинувачений сказав це, оскільки відносно нього здійснювалося катування військовослужбовцями Російської Федерації, та він розумів які могли б бути наслідки. Інших фактів та доказів на підтвердження публічних закликів стороною обвинувачення не надано. Крім того, захисник вказав, що ОСОБА_5 не міг публічно закликати підтримувати державу-агресора, оскільки його син є співробітником правоохоронних органів та був учасником АТО.

Незважаючи на не визнання вини обвинуваченим ОСОБА_5 , його винність у вчиненні вказаного кримінального правопорушення підтверджується наступними доказами.

Показами свідка ОСОБА_9 , яка під час допиту у судовому засіданні вказала, що під час окупації с. Комарівка, Ізюмського району, приблизно з травня-червня та липня 2022 року, ОСОБА_5 працював з росіянами, а саме привозив гуманітарну допомогу, а також прапор, який вішали з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . Вказані особи не співпрацювали з обвинуваченим, а тільки допомагали вішати прапор. За словами свідка обвинувачений казав, що якщо вони знімуть прапор, то будуть мати справу з ним. Приходив до свідка на підпитку, на розборки. Коли вимкнули світло, вони підійшли до гуманітарної допомоги, зібрали кошти на бензин, щоб поїхати з ОСОБА_7 в четвер до ОСОБА_12 . В суботу ОСОБА_5 прийшов п`яний, вдарив її, почав бити ногами. Потім вийшов її чоловік, обвинувачений зламав палець йому, кидався на дітей, а також вдарив маму у груди. Свідок каже, що обвинувачений зробив це за те, що вони зібрали кошти для людей. ОСОБА_5 привозив хліб, гуманітарну допомогу, вказав що має в білому домі людину та погрожував тим, що приведе до неї росіян. Через 2 тижні привів росіян, які спитали, чому не отримують гуманітарну допомогу, чому дитина не йде в школу. Після цього дитину забрали до Уралу. Обвинувачений казав, що свідок є українською пропагандисткою, казав, що Україна більше туди не прийде, Росія хороша, там буде завжди Росія. Все це було на зборах. На зборах вибрали ОСОБА_7 , а ОСОБА_5 водієм. Кричав постійно, що України більше там не буде. Приблизно в травні-червні повісив прапор. Під час окупації до неї приїхав син обвинуваченого та сказав, що буде з ними розбиратися, погрожував. Особисто бачила, як ОСОБА_5 віз в машині прапор.

Показаннями свідка ОСОБА_13 , який у судовому засіданні повідомив, що в с. Комарівка, Ізюмського району, влітку 2022 року попрохав поїхати у м. Ізюм по своїм справам, поїхав туди з обвинуваченим та ОСОБА_14 . Вони заїхали до адміністрації, там були мабуть росіяни. Обвинуваченому дали прапор та агітаційну російську літературу та з вказаним прапором поїхали до с. Комарівка. Один прапор був російський, інший хнр. Прапори висіли в сільській раді. Не бачив, як обвинувачений заходив до адміністрації, але бачив як вони йшли від адміністрації з прапорами та агітаційною літературою. Прапори були на задньому сидінні транспортного засобу.

Показами свідка ОСОБА_7 , яка вказала, що разом з обвинуваченим займалась гуманітарною допомогою, у період з 01.06.2022 по 09.09.2022. ОСОБА_15 допомогу привозили з м. Ізюм, продукти привозили росіяни, вони з обвинуваченим роздавали вказані продукти населенню. Вони поїхали до м. Ізюм, головний по гуманітарній допомозі сказав повісити прапори, роздав прапори тим, хто займався гуманітарною допомогою, казали якщо не повісять прапори, буде погано. Окупанти їздили перевіряли чи висять, обвинувачений вішав прапори з хлопцями, які були в селі. Вона не чула як він висловлювався щодо окупації. ОСОБА_5 висловлювався, щоб вибрати голову сільської ради, казав ОСОБА_16 , що Росія назавжди, чи казав так ОСОБА_5 не пам?ятає, оскільки було багато людей, не чула, чи висловлювався він з приводу окупації. ОСОБА_17 влада надавала газети, люди пічку їм топили, вона не бачила, щоб ОСОБА_5 вішав прапор. Вказала, що їх вибрав народ, щоб возити гуманітарну допомогу. На зборах ОСОБА_5 вибрали водієм, а її обрали як особу, яку буде займатися гуманітарною допомого.

Показаннями свідка ОСОБА_18 , який зазначив, що на початку війни 03.03.2022 зайшла російська техніка, ОСОБА_5 став і почав з ними розмовляти, він його не бачив, але почув його голос. Росіяни розселилися по селу. 08.03.2022 росіяни з села вийшли. Під час окупації він обвинуваченого не бачив, свідку телефонував його син. Свідок побачив потім обвинуваченого та запитав, хто стріляє по м. Ізюму, він сказав, що бендери та послав його. Свідок не знає чи була у нього взаємодія з окупаційним військами. Вказує, що за період окупації він бачив обвинуваченого тільки один раз. Також бачив, що він возив гуманітарну допомогу. Свідок вказав, що обвинувачений хрестив його дочку, йому не відомо, що син ОСОБА_5 був учасником АТО, але знає, що він розганяв майдан.

Показаннями свідка ОСОБА_19 , яка у судовому засіданні вказала, що 3 березня 2022 року зайшли війська РФ, 8 березня 2022 року виїхали. В селі були збори для обрання людини, яка буде займатися гуманітарною допомогою, оскільки в селі нічого вже не було. На цих зборах вибрали кандидатуру ОСОБА_7 та ОСОБА_5 . Після цього привозилась гуманітарна допомога. Біля сільської ради повісили прапори, люди сказали, що прапор привіз ОСОБА_20 . Особисто чула, як обвинувачений на зборах казав, що прийшли визволяти населення, вони не окупанти, України вже не буде, буде Росія. ОСОБА_5 та ОСОБА_16 просили прибирати біля будинку культури. З обвинуваченим у неї був конфлікт на крильці сільської ради в процесі роздачі гуманітарної допомоги чи хліба, ОСОБА_5 казав, що атошників треба було побити на майдані. Через днів 10 до неї приїхали ФСБ допитувати про її сина.

Показаннями свідка ОСОБА_21 , котра у судовому засіданні повідомила, що 3 березня 2022 року зайшли військові РФ, та 8 березня 2022 року виїхали. Далі були рейди, перевіряли документи, хто кого здасть. Потім їм сказали обрати людину, яка буде відповідати за гуманітарну допомогу. Біля клуба були збори, близько 30 осіб, вибрали ОСОБА_7 , ОСОБА_5 одразу погодився возити гуманітарну допомогу з м. Ізюм. На зборах просили писати протоколи, обрати голову чи старосту. Свідок заперечила, сказала, що якщо людина погодиться, то тільки волонтера, оскільки коли зайдуть ЗСУ, то це буде співробітництво з окупантом. ОСОБА_5 та ОСОБА_22 вскочили та кричали, що вони не окупанти, а приїхали їх визволяти. Далі пішло керування. Почали привозити гуманітарну допомогу, агітаційну газету, потім 2 прапори, один малиновий, другий прапору РФ. Коли прийшли за гуманітарною допомогою, побачили, що висять прапори. Свідок особисто чув, як ОСОБА_5 сказав, що селу буде погано, якщо хтось зірве прапори. Був один рейс, ОСОБА_5 вивозив пшеницю, він хвалився. Другий рейс не встиг зробити, бо зламалась машина. Влітку 2022 року, біля сільської ради обвинувачений казав, що України вже не буде, буде Росія, казав позбавитись від гривні, оскільки більше її не буде.

Показаннями свідка ОСОБА_23 , який у судовому засіданні вказав, що ОСОБА_5 з початку окупації перейшов на бік окупантів, працював з ними, возив прапор, привозив гуманітарну допомогу для села. Біля двору у свідка кричав та публічно висловлювався, що України не буде, буде Росія, казав неодноразово. Під час цих дій вийшли люди з дому та їх діти. Також на жінку кричав, що вона українська пропагандистка, і нічого йому за це не буде, палець їй зламав. Бачив, як ОСОБА_5 привіз прапор, казав, що якщо хтось зірве прапор, буде йому погано.

Показаннями свідка ОСОБА_24 , яка вказала, що 3 березня 2022 року до села заїхали окупанти, пізніше, 8 березня 2022 року, вони поїхали. Вони поїхали до м. Ізюм, бо сказали, що там є представник Червоного Хреста. Сільські жителі обрали ОСОБА_7 та ОСОБА_5 щоб возити гуманітарну допомогу. У ОСОБА_5 був транспортний засіб, тому його обрали щоб займатися перевезенням. Прапор повісили військові РФ, обвинувачений не вішав, прапор до села не возив. Свідок не чула, як обвинувачений агітував населення на підтримку окупаційних військ.

Показаннями свідка ОСОБА_25 , котрий у судовому засіданні зазначив, що близько серпня 2022 року, біля сільської ради військові РФ вішали прапор. Свідок не бачив, щоб ОСОБА_5 привозив прапор та вішав його, на підтримку окупантів не агітував.

Показами свідка ОСОБА_26 , яка у судовому засіданні вказала, що 3 березня 2022 року зайшли окупанти, ОСОБА_5 допомагав мешканцям села, возив допомогу від Червоного Хреста. Не бачила, хто вішав прапор біля будівлі сільської ради, та не бачила, щоб привозив. Не чула, щоб обвинувачений агітував населення на підтримку окупаційної влади. Чула, що він 5 діб сидів у росіян у підвалі в м. Ізюм.

Судом встановлено, що відсутні будь-які законні підстави не довіряти показанням свідків, оскільки вони логічні, послідовні, повністю відповідають іншим матеріалам кримінального провадження та у сукупності дають повну картину скоєного кримінального правопорушення.

Зазначені докази сумнівів у їх достовірності не викликали, викладені чи посвідчені в них відомості є такими, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження.

Кожний з доказів визнається і оцінюється судом як належний та допустимий, а всі вони у сукупності, - достатніми та взаємопов`язаними для прийняття процесуального рішення.

Будь-яких підстав вважати, що свідчення свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_21 , ОСОБА_9 та ОСОБА_23 є недостовірними, на думку суду немає, оскільки вони, всупереч твердженням сторони захисту, загалом є логічними, послідовними та несуперечливими. При цьому, незначна неповнота повідомленої інформації цими свідками, на що посилається обвинувачений, є наслідком давності подій, що об`єктивно впливає на здатність людини запам`ятовувати, зберігати та відтворювати події минулого, особливо в детальних подробицях.

Суд вважає, що вищезазначені показання цих свідків є логічними, не суперечливими, узгоджуються між собою, тому, у суду відсутні розумні сумніви та об`єктивні підстави не довіряти їм. Незгода сторони захисту із правовою оцінкою судом показань цих свідків, не є підставою для визнання їх неналежними чи недопустимими.

Що стосується клопотання, поданого захисником на стадії судових дебатів 28.11.2024, про повернення до стадії судового розгляду, у зв`язку з необхідністю надання додаткових доказів невинуватості потерпілого, а саме те, що ОСОБА_5 виступає потерпілим в іншому кримінальному провадженні, судом було відмовлено, оскільки у вказаній справі зазначені докази не мають суттєвого значення.

Невизнання обвинуваченим своєї вини під час усього судового розгляду кримінального провадження, суд розцінює як вибрану ним стратегію захисту, з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинений ним кримінальний проступок.

При цьому, на думку суду версія обвинуваченого про відсутність в його діях складу кримінального правопорушення є неспроможною, оскільки така версія захисту спростована показаннями свідків, за відсутності наведення останнім та його захисником переконливих доводів та доказів, які ці обставини (докази винності) спростовують.

Частиною 1 ст. 111-1 КК України передбачена відповідальність за публічне заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України, встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України або публічні заклики громадянином України до підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора, до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та/або окупаційною адміністрацією держави-агресора, до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України.

Диспозиція цієї норми передбачає дві форми об`єктивної сторони: 1) публічне заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України, встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України; 2) публічні заклики громадянином України до підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора, до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та/або окупаційною адміністрацією держави-агресора, до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України.

Склад кримінального правопорушення є формальним, і не передбачає настання обов`язкових шкідливих наслідків таких діянь.

Ознака публічності для закликів або заперечень визначена в п. 1 Примітки до ст. 111-1 КК. Публічним вважається поширення закликів або висловлення заперечення до невизначеного кола осіб, зокрема у мережі Інтернет або за допомогою засобів масової інформації.

У цьому випадку відповідні публічні заперечення вважаються кримінально караними, оскільки свідомо й публічно заперечуються (спростовуються або будь-яким чином применшуються), а отже так би мовити виправдовуються порушення міжнародного гуманітарного права (так званні воєнні злочини).

Таким чином, заперечення збройної агресії передбачає висловлення незгоди з офіційно встановленими фактами, їх спростування та/або наведення аргументів чи публічне висловлення своєї особистої думки, направлені на переконання адресата у тому, що збройна агресія не мала місця та фактично не відбувалась.

Суд зазначає, що посилання захисника на те, що ніхто зі свідків не бачив, як ОСОБА_5 вішав прапори, агітував населення у підтримку окупаційних військ, а також публічно у підтримку росіян, спростовуються показаннями свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_21 , ОСОБА_19 та ОСОБА_13 .

При ухваленні вироку, суд вважає за необхідне відповідно до положень ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.

У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Оцінюючи вказані вище докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що вина ОСОБА_5 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні доведена повністю та встановлена згідно з критерієм доведеності «поза розумним сумнівом» (ст.17 КПК України), а тому не вбачає підстав для зміни правової кваліфікації дій обвинуваченого або його виправдання.

Таким чином дії обвинуваченого ОСОБА_5 суд кваліфікує за ч.1 ст.111-1 КК України, як публічні заклики громадянином України до підтримки рішень та дій держави-агресора, збройних формувань та окупаційної адміністрації держави-агресора, до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та окупаційною адміністрацією держави-агресора.

Визначаючи вид та міру покарання, суд відповідно до вимог ст.65 КК України враховує: тяжкість скоєних правопорушень; характер та ступінь тяжкості наслідків, що настали; їх суспільну небезпеку; а також, враховує особу обвинуваченого та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Частиною 2 ст.12 КК встановлено, що кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов`язане з позбавленням волі.

Отже, враховуючи те, що санкцією ч.1 ст. 111-1 КК передбачене покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років, то кримінальне правопорушення за ч.1 ст. 111-1 КК є кримінальним проступком.

При вивченні особи обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено, що він є уродженцем с. Новострельцівка Луганської області, громадянином України, українцем, вдовцем, з середньою освітою, який раніше не судимий, не є особою з інвалідністю, на утриманні неповнолітніх чи малолітніх дітей не має, зареєстрований та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .

Обставини, що пом`якшують покарання, по справі відсутні.

Обставини, що обтяжують покарання, відсутні.

Як випливає із змісту ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд керується ст. 65 КК України та практикою Європейського суду з прав людини, яка застосовується як джерело права.

Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09.06.2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.03.2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16.10.2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального проступку, дані про особу винного, додержуючись принципу законності, індивідуалізації, справедливості та обґрунтованості покарання, а також враховуючи, що згідно ч.2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, суд дійшов висновку про необхідність застосування до обвинуваченого покарання передбаченого санкцією даної статті, у вигляді заборони обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Суд вважає, що саме таке покарання буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року.

Процесуальні витрати відсутні.

Речові докази по справі відсутні.

Запобіжний захід обвинуваченому не обирався.

Керуючись ст. ст. 368-370, 373, 374 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 111-1 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування чи органах, що надають публічні послуги строком на 13 (тринадцять) років.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_1