Рішення

від 30.10.2024 по справі 504/1923/24

КОМІНТЕРНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 504/1923/24

Номер провадження 2/504/1876/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.10.2024с-ще Доброслав

Комінтернівський районний суд Одеської області в складі:

головуючої - судді Вінська Н.В.,

секретаря судових засідань - Коцар А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» Одеської обласної ради, третьої особи без самостійних вимог комісії з припинення Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна психіатрична лікарня № 2» Одеської обласної ради» про стягнення остаточного розрахунку при звільнені та компенсації за затримку розрахунку,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом про стягнення остаточного розрахунку при звільнення та компенсації за затримку розрахунку.

Вимоги мотивовані тим, що вона працювала на посаді медичної сестри КНП «Одеська обласна психіатрична лікарня № 2» Одеської обласної ради» за основним місцем роботи і на умовах внутрішнього сумісництва, поки не була звільнена з 31.10.2023 року у зв`язку з переведенням до КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» Одеської обласної ради» згідно п. 5 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України. Проте всупереч статтям 47, 116 КЗпП України, роботодавцем не було проведено розрахунок у встановлені законом строки, а також не було сплачено компенсацію за затримку розрахунку.

У подальшому позивач подала заву про зменшення розміру позовних вимог, оскільки 19 червня 2024 року, належну їй компенсацію за невикористану відпустку було виплачено у повному обсязі, враховуючи викладене просила суд стягнути з відповідача стягнути з відповідача на її користь компенсацію у вигляді середнього заробітку за 180 календарних днів затримки остаточного розрахунку при звільненні з основного місця роботи у розмірі 176 513,40 грн. та компенсацію у вигляді середнього заробітку за 180 календарних днів затримки остаточного розрахунку при звільненні з місця роботи за сумісництвом у розмірі 38 809,80 грн.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, яким позовні вимоги позивача не визнав у повному обсязі. Представник відповідача вважав помилковим звернення ОСОБА_1 з вимогою про стягнення остаточного розрахунку при звільненні до КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» Одеської обласної ради, оскільки на даний час Комісія з припинення комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна психіатрична лікарня №2» Одеської обласної ради» уповноважена на здійснення розрахунків із колишніми співробітниками ООПЛ №2. Відповідач зауважив, що ОСОБА_1 - була переведена на інше місце роботи (посаду) аналогічне тій, яку вона займала до переведення та на яку було вакантне місце у відповідача а отже, позивач фактично не припиняла працювати на підприємстві відповідача та була переведена на основну посаду та посаду за сумісництвом у зв`язку із припиненням КНП "Одеська обласна психіатрична лікарня №2" Одеської обласної ради", КПП "Центр громадського здоров`я Одеської обласної ради" шляхом приєднання до КНП "Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я" Одеської міської ради". У зв`язку із чим, вважав, що підстави для задоволення позову та виплати Позивачу, заявлених у позові грошових сум - компенсацій з боку КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» Одеської обласної ради» - відсутні.

Також відповідач посилався, на невірне визначення ОСОБА_1 , відповідача у справі, оскільки станом на 21.06.2024 року Рішенням сесії Одеської обласної ради №664-VIII затверджено «Передавальний акт балансових рахунків, матеріальних цінностей та активів комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна психіатрична лікарня №2» Одеської обласної ради» до правонаступника комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» Одеської обласної ради. Однак, станом на дату подання відзиву зміни в єдиному державному реєстрі про ліквідацію КНП «ООПЛ №2» OOP не внесені.

Представник відповідача також не погоджується із сумою розрахованої позивачем компенсації за затримку остаточного розрахунку при звільненні з основного місця роботи у розмірі 176 513,40 грн. та компенсації за затримку при звільненні з місця роботи за сумісництвом у розмірі 38 809,80 грн., вважаючи такі суми порушенням принципів справедливості, розумності та пропорційності.

Позивач надала відповідь на відзив у якому підтримала раніше заявлені позовні вимоги. ОСОБА_1 вказувала, що відповідач у своєму відзиві підтверджує той факт, що виплата компенсації за невикористану відпустку відбулася лише 10.06.2024 року, тобто через більш як 8 місяців. Отже, це не спростовує, а підтверджує факт порушення її трудових прав, яке виразилося у непроведені своєчасного розрахунку та неможливості розпоряджатися належними їй коштами.

Також позивач наголосила, що позов подано саме до КНП «ООМЦПЗ» ООР», оскільки воно є правонаступником усього майна, всіх прав та обов`язків КНП «ООПЛ № 2» ООР» з огляду на пункт 2 Рішення Одеської обласної ради від 23.06.2023 № 534-VIII «Про припинення Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна психіатрична лікарня № 2» Одеської обласної ради», Комунального некомерційного підприємства «Центр громадського здоров`я» Одеської обласної ради».

Представник третьої особи комісії з припинення Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна психіатрична лікарня № 2» Одеської обласної ради надав до суду свої пояснення, у відповідності до яких вважає пред`явлені ОСОБА_1 , вимоги необґрунтованими. Вказує, що станом на день надання пояснень, Комунальним некомерційним підприємством «Одеська обласна психіатрична лікарня №2» Одеської обласної ради» вже в повному обсязі виконано обов`язок щодо виплати Позивачу сум компенсації за невикористану відпустку за основним місцем роботи та за сумісництвом.

Також вважав позовні вимоги й наданий розрахунок сум, що заявляються Позивачем для стягнення, такими що не відповідають нормам чинного законодавства, оскільки, розраховані всупереч правил встановлених Постановою КМУ від 8 лютого 1995р. №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». Відтак, зазначена Постанова встановлює єдиний порядок для обчислення середньої заробітної плати та визначає виплати, які включаються у розрахунок середньої заробітної плати. Відповідно до першого абзацу п. 3 Постанови, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. А пп. ї п. 4 Постанови визначає, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховується заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством). Враховуючи зазначені норми, вважаємо, що Позивач безпідставно включила до своїх позовних вимог розрахунок середньої заробітної плати з врахуванням заробітної плати за сумісництвом. Тобто, вимоги про стягнення з Відповідача грошових коштів у розмірі 38 809,80 грн. суперечать нормам чинного законодавства.

Також представник комісії з припинення Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна психіатрична лікарня №2» Одеської обласної ради», вважав, що Позивачем пропущено, встановлений ст. 233 КЗпП України, тримісячний строк для звернення до суду з подібною заявою, який обчислюється з дня одержання робітником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, що встановлюється у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

Позивач подала суду клопотання про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримує та просила задовольнити.

Розгляд справи здійснювався за відсутності учасників справи, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судовим розглядом встановлено, рішенням Одеської обласної ради №534-VIII від 23.06.2023 року припинено Комунальне некомерційне підприємство «Одеська обласна психіатрична лікарня № 2» Одеської обласної ради», Комунальне некомерційне підприємство «Центр громадського здоров`я» Одеської обласної ради» шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» Одеської обласної ради», Пунктом 2 цього рішення визначено, що в результаті припинення Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна психіатрична лікарня № 2» Одеської обласної ради», Комунального некомерційного підприємства «Центр громадського здоров`я» Одеської обласної ради» правонаступником всього майна, прав та обов`язків є Комунальне некомерційне підприємство «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» Одеської обласної ради».

Наказом № 126-к від 17.10.2023 року Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна психіатрична лікарня №2» Одеської обласної ради» було звільнено ОСОБА_1 із займаної посади сестри медичної палатного відділення №4 у зв`язку з переведенням до КНП «Одеський обласний центр психічного здоров`я» Одеської обласної ради» відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 36 КЗпП України та призначено виплатити компенсацію за 75 календарних днів невикористаної відпустки:

- 25 календарних днів додаткової відпустки за період роботи з 13.11.2020р. по 12.11.2021р.;

- 25 календарних днів додаткової відпустки за період роботи з 13.11.2021р. по 12.11.2022р.;

- 25 календарних днів за період роботи з 13.11.2022р. по 31.10.2023р. (25 календарних днів додаткової відпустки).

Розрахунковим листом Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна психіатрична лікарня №2» Одеської обласної ради» виданого на підставі наказу № 126-к від 17.10.2023 року, ОСОБА_1 було нараховано до виплати 60 559 грн., 50 коп. (шістдесят тисяч п`ятсот п`ятдесят дев`ять гривень, п`ятдесят коп.)

Наказом № 126-к від 17.10.2023 року комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна психіатрична лікарня №2» Одеської обласної ради» було звільнено ОСОБА_1 із займаної посади сестри медичної палатного відділення №4 за внутрішнім сумісництвом у зв`язку з переведенням до КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» Одеської обласної ради» відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 36 КЗпП України та призначено виплатити компенсацію за 44 календарних днів невикористаної відпустки:

-24 календарних днів основної відпустки за період роботи з 01.01.2021 р. по 31.12.2021 р.;

-20 календарних днів основної відпустки за період роботи з 01.01.2022 р. по 31.10.2022 р..

Розрахунковим листом комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна психіатрична лікарня №2» Одеської обласної ради, виданим на підставі наказу №126-к від 17.10.2023 року, ОСОБА_1 було нараховано до виплати 10 127 грн., 92 коп. (десять тисяч сто двадцять сім гривень, дев`яносто дві коп.).

Комісією з припинення комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна психіатрична лікарня №2» Одеської обласної ради платіжною відомістю №5 від 10.06.2024 року затверджено перерахування компенсації за дні невикористаної відпустки у розмірі 56 903 гри., 38 коп. (п`ятдесят шість тисяч дев`ятсот три гривні, тридцять вісім коп.) на підставі наказу №126-к від 17.10.2023 poкy. Факт проведення розрахунку, підтверджується копію квитанції від 21.06.2024 р. №7DF00L9E3MKGLCGF, та визнається сторонами.

Згідно ст. 16 ЦК України, особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно із статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст.3КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої незалежності.

Судовим розглядом встановлено, що у день звільнення ОСОБА_1 нараховані суми компенсації за невикористану відпустку, виплачені не були, що підтверджується матеріалами справи та визнається відповідачем. При цьому повне погашення нарахованих сум компенсації відбулось лише 21 червня 2024 року.

Відповідно до статті 116КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012, проте не більше 6 місяців такого правопорушення, що встановлено Законом від 01.07.2022 року .

На вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Вказані правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) та Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові Верховного Суду від 20.07.2022 р. у справі № 204/3645/20 (провадження № 61-2520св22).

Оскільки позивач звернувся до суду з вимогами 30.04.2024 року, при цьому роботодавець фактично розрахувався з нею лише 21.06.2024 року відсутні будь які підстави для застосування наслідків пропуску позовної давності.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 ЗУ «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100.

Задовольняючи позов суд, виходить з того, що позивачем ОСОБА_1 доведено, та відповідачем фактично не заперечується, порушення строків виплати нарахованих сум компенсації за невикористану відпустку при звільненні, при цьому у сторін відсутній спір про розмір такої компенсації. Отже враховуючи норми ч.1 ст. 117 КЗпП України роботодавець повинен виплатити позивачеві її середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Виходячи, з того що загальний строк затримки виплати нарахованих позивачу сум постановить 7 місяців 18 днів, позивач має право на відшкодування їй середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до положень ч.1ст.117 КЗпП України, не більше як за шість місяців.

Згідно довідки Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна психіатрична лікарня № 2» Одеської обласної ради за № 1046 середньоденний заробіток позивача на посаді медичної сестри становив 980,63 грн.

Згідно довідки Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна психіатрична лікарня № 2» Одеської обласної ради за № 1045 середньоденний заробіток позивача на посаді медичної сестри (за сумісництвом) становив 215,61 грн.

Враховуючи викладене, середній заробіток за основним місцем роботи за весь період затримки розрахунку за період з 01.11.2023 року по 01.05.2024 року (за шість місяців) складає 127481,90 грн, виходячи з наступного розрахунку: середньоденна заробітна плата позивача 980,63 грн, кількість робочих днів за період затримки розрахунку при звільненні - 130, отже середній заробіток за час затримки розрахунку складає 980,63 грн х 130 робочих днів = 127481,90 грн.

Середній заробіток за роботу за сумісництвом за весь період затримки розрахунку за період з 01.11.2023 року по 01.05.2024 року (за шість місяців) складає 28029,30 грн, виходячи з наступного розрахунку: середньоденна заробітна плата позивача за сумісництвом 215,61 грн, кількість робочих днів за період затримки розрахунку при звільненні - 130, отже середній заробіток за час затримки розрахунку складає 215,61 грн х 130 робочих днів = 28029,30 грн.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 « Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

За таких обставин, визначена судом сума середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку, яка підлягає стягненню з відповідача, є сумою, з якої під час виконання відповідного судового рішення підлягають нарахуванню роботодавцем та утриманню податків та зборів.

При цьому вирішуючи питання належного відповідача у справі суд, виходить із наступного.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до частин другої, третьої статті 107 ЦК України після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтею 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що у статтях 104 ЦК та 107 ЦК України не визначається момент переходу прав та обов`язків від юридичної особи, яка припиняється шляхом приєднання. Такий момент не може пов`язуватися із внесення запису до державного реєстру про припинення юридичної особи, яка приєднується. При реорганізації шляхом приєднання немає значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків. Внаслідок приєднання правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов`язків при такому виді реорганізації неможливий.

З урахуваннямвикладеного,суд враховує,що увідповідності допункту 2рішення Одеської обласної ради «Про припинення Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна психіатрична лікарня № 2» Одеської обласної ради» Комунального некомерційного підприємства «Центр громадського здоров`я» Одеської обласної ради» шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» Одеської обласної ради» правонаступником Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна психіатрична лікарня № 2» Одеської обласної ради в результаті приєднання є КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» Одеської обласної ради.

Крім того судом враховується, що 21.06.2024 року Рішенням сесії Одеської обласної ради №664-VIII затверджено «Передавальний акт балансових рахунків, матеріальних цінностей та активів комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна психіатрична лікарня №2» Одеської обласної ради» до правонаступника комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» Одеської обласної ради».

Таким чином на день ухвалення судового рішення КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» Одеської обласної ради є правонаступником всього майна, всіх прав та обов`язків Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна психіатрична лікарня № 2» Одеської обласної ради, а отже і належним відповідачем у справі, при цьому перехід прав та обов`язків не пов`язується з державною реєстрацією припинення Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна психіатрична лікарня № 2».

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду 14 вересня 2020 року справа № 296/443/16-ц у якій суд відступив від висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2020 року в справі № 296/2335/16-ц (провадження № 61-16347св19).

Щодо стягнення відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку по роботі за сумісництвом суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 21КЗпП України та пункту 1постанови КабінетуМіністрів Українивід 03квітня 1993року №245«Про роботуза сумісництвомпрацівників державнихпідприємств,установ іорганізацій» (далі - Положення) робітники, спеціалісти і службовці державних підприємств, установ і організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина у вільний від основної роботи час.

Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи (підприємця, приватної особи) за наймом (п. 1 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженого спільним наказом Мінпраці, Мін`юсту та Мінфіну від 28.06.1993 року № 43).

Внутрішнім сумісництвом називають роботу працівника за трудовим договором на тому ж підприємстві, яке є для нього основним місцем роботи, а зовнішнім сумісництвом - роботу на іншому підприємстві. На сумісників поширюється законодавство про працю, а умови роботи за сумісництвом на державних підприємствах визначаються Положенням № 43 та Постановою №245.

Слід зазначити, що з працівником, який приймається для роботи на умовах сумісництва, також укладають трудовий договір. Отже, за своїм правовим статусом немає відмінностей між роботою за основним місцем роботи та за сумісництвом, а також немає різниці між внутрішнім та зовнішнім сумісництвом. У загальному випадку сумісники користуються такими ж правами, як і основні працівники.

Сумісництво повинно оформлюватися наказом, в якому зазначається про прийняття (звільнення) працівника на роботу за сумісництвом.

За змістом пункту 8 цього Положення звільнення з роботи за сумісництвом провадиться з підстав, передбачених законодавством, а також у разі прийняття працівника, який не є сумісником, чи обмеження сумісництва у зв`язку з особливими умовами та режимом праці без виплати вихідної допомоги.

Таким чином, працівники, що працюють за сумісництвом, звільняються з посад за сумісництвом на загальних підставах та з дотриманням порядку звільнення, визначеного законодавством.

Що стосується доводів представника відповідача про зменшення суми середнього заробітку з урахуванням принципу пропорційності, то суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Суд зазначає, оскільки позивача було звільнено 31.10.2023 року виниклі правовідносини регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15, недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку. Іншими словами, стаття 117 КЗпП України до 19 липня 2022 року підлягає застосуванню в редакції, яка не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, і за такий період доцільно застосовувати принцип пропорційності. А вже після набрання чинності нормою редакцією статті 117 КЗпП України, суд повинен обмежити розмір виплати шістьма місяцями, але не застосовувати при цьому принцип співмірності.

Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеному у постанові від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22.

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Таким чином із урахування вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Розмір ставки судового збору за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 176 ЦПК України, у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір в загальному розмірі 2978 гривень, тобто більше 1% ціни позову. Разом із цим, 12.07.2024 року позивачем було подану заяву про зменшення розміру позовних вимог відповідно до якої, ціна позову складає 215323,20 гривень. Таким чином, судовий збір по справі, враховуючи зменшення ціни позову, складає 2153.23 гривень, тобто 1% ціни позову.

Тому, в силу ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (72,2%) у розмірі 1555,11 гривень.

Суд роз`яснює позивачу про право на подання клопотання про повернення судового збору вразі зменшення розміру позовних вимог, відповідно до п. 1, ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного, керуючись ст. 11, 12, 81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» Одеської обласної ради, третьої особи без самостійних вимог комісії з припинення Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна психіатрична лікарня № 2» Одеської обласної ради» про стягнення остаточного розрахунку при звільнені та компенсації за затримку розрахунку, задовольнити частково.

Стягнути зКомунального некомерційногопідприємства «Одеськаобласна психіатричналікарня №2»Одеської обласноїради» (ЄДРПОУ38644773)на користь ОСОБА_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 компенсацію увигляді середньогозаробітку зачас затримкиостаточного розрахункупри звільненніз основногомісця роботиу розмірі127481,90грн.( сто двадцять сім тисяч чотириста вісімдесят одна гривня 90 копійок).

Стягнути зКомунального некомерційногопідприємства «Одеськаобласна психіатричналікарня №2»Одеської обласноїради» (ЄДРПОУ38644773)на користь ОСОБА_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 компенсацію увигляді середньогозаробітку зачас затримкиостаточного розрахункупри звільненніз місцяроботи засумісництвом урозмірі 28029,30грн.( Двадцять вісім тисяч двадцять дев`ять гривень 30 копійок).

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна психіатрична лікарня № 2» Одеської обласної ради» (ЄДРПОУ 38644773) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , судові витрати у розмірі 1555,11 гривень (Одна тисяча п`ятсот п`ятдесят п`ять гривень 11 копійок).

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя : Вінська Н. В.